Тут минули десятки років їхнього життя: щоденні турботи, праця, сімейні свята та прості радощі. Кожен куточок оселі зберігав спогади, а звичний ритм життя здавався незмінним.
Проте війна перекреслила плани багатьох українських родин, і сім’я пана Володимира не стала винятком. З кожним днем ситуація в рідному місті ставала дедалі небезпечнішою. Обстріли не припинялися, а вибухи лунали все ближче до будинку. Зрештою настав момент, коли залишатися вдома стало надто ризиковано.
Подружжя було змушене ухвалити непросте рішення – покинути місце, де минуло майже все їхнє життя. Залишивши позаду дім, господарство та звичне оточення, вони переїхали до села в пошуках безпечнішого прихистку.
Починати все з нуля в літньому віці виявилося непросто. Нове місце, нові люди та постійна невизначеність стали серйозним випробуванням для подружжя. Водночас пан Володимир намагався не втрачати сили духу та зберігати звичний спосіб життя. Попри всі труднощі, він продовжує доглядати за господарством, заготовляти дрова та виконувати щоденні справи, які допомагають йому відчувати себе корисним і підтримувати звичний ритм життя.
У цей непростий період родина отримала підтримку від мобільної команди Кризового центру Карітасу Чернігів. Допомога надається в межах проєкту, який реалізується за підтримки Європейського Союзу та Карітасу Австрії.
Під час візиту фахівці оцінили потреби родини та надали комплексну підтримку. Адвокаційна спеціалістка проконсультувала подружжя щодо доступу до соціальних виплат та державної допомоги для внутрішньо переміщених осіб. Вона розповіла про останні зміни в законодавстві, допомогла розібратися в процедурах та відповіла на всі запитання, які хвилювали родину.
Не менш важливою стала й психологічна підтримка. Кризова психологиня провела індивідуальні консультації, під час яких подружжя мало змогу поділитися своїми переживаннями та отримати професійну допомогу у подоланні тривоги, стресу й емоційного виснаження, спричинених вимушеним переїздом і пережитим досвідом війни.
Крім того, сім’я отримала необхідні речі та одяг із соціального банку одягу. Для людей, які були змушені залишити частину свого майна під час евакуації, така підтримка має особливе значення. Також родину регулярно відвідує соціальна працівниця, яка допомагає вирішувати повсякденні питання та залишається поруч у разі виникнення нових потреб.
«Ця підтримка допомагає нам почуватися впевненіше на новому місці. Я бачу, як ми поступово повертаємо своє життя до звичного русла», – ділиться пан Володимир.
Сьогодні ця допомога стала для подружжя важливим джерелом стабільності. Коли базові потреби забезпечені, а поруч є люди, готові вислухати та підтримати, набагато легше долати труднощі та будувати нове життя.
Історія пана Володимира – одна з тисяч історій українців, які через війну були змушені залишити свої домівки та розпочати все спочатку. Вона нагадує про те, наскільки важливою є своєчасна підтримка для людей, які переживають складні життєві обставини. Адже іноді допомога – це не лише матеріальні речі чи консультації, а й відчуття того, що ти не залишився сам зі своїми труднощами.
Завдяки підтримці Європейського Союзу та Карітасу Австрії фахівці Карітасу продовжують допомагати людям, які постраждали від війни. У межах проєкту близько 27 000 мешканців чотирьох міст України отримають продовольчу та гігієнічну допомогу, послуги із захисту, психологічну підтримку, а також можливість долучатися до заходів у Дружніх до дитини просторах. Для багатьох родин така підтримка стає важливим кроком на шляху до відновлення відчуття безпеки, стабільності та надії на майбутнє.
Як і тисячі інших людей, які рятувалися від війни, жінка взяла із собою лише найнеобхідніше. Позаду залишилися звичне життя, знайомі місця, друзі та спогади, які роками наповнювали її дні.
Перші місяці на новому місці виявилися непростими. Хоча Валентина була у відносній безпеці, відчуття тривоги та невизначеності нікуди не зникли. Найважче було не лише пережити втрату дому та звичного укладу життя, а й впоратися з самотністю, яка поступово заповнила її будні.
«Здавалося, що після всього пережитого настала якась дивна тиша. Я багато часу проводила вдома. Не хотілося нікуди виходити, ні з ким спілкуватися. День минав за днем, і вони ставали схожими один на одного», – згадує Валентина.
Дні здебільшого проходили в чотирьох стінах. Жінка постійно стежила за новинами, хвилювалася за близьких і думала про те, що залишилося позаду. Зовнішній світ поступово ставав дедалі віддаленішим, а думка про те, щоб зробити щось для себе – прогулятися містом, відвідати якийсь захід чи просто провести час серед людей – здавалася майже недосяжною.
Одного дня друзі запропонували їй відвідати арттерапевтичне заняття в місцевому центрі Карітас, що працює за підтримки Європейського Союзу. Спочатку Валентина поставилася до цієї ідеї без особливого ентузіазму. Вона не вважала себе творчою людиною і не була впевнена, що подібні заняття можуть їй допомогти.
Втім, жінка вирішила спробувати.
Перший візит став початком невеликих, але дуже важливих змін. Під час занять учасники малювали, створювали вироби власними руками, виготовляли традиційні ганчір’яні ляльки, спілкувалися та проводили час разом. У теплій і доброзичливій атмосфері поступово народжувалося відчуття довіри та спокою.
«Я зрозуміла, що мені потрібне спілкування. Я не можу без нього обійтися. Тут можна поговорити, послухати інших, відволіктися від важких думок», – розповідає Валентина.
З часом випадкові візити перетворилися на важливу частину її життя. Жінка почала чекати на кожну нову зустріч. Вони стали не лише приводом вийти з дому, а й можливістю відчути підтримку та побути серед людей, які також пережили втрату, вимушений переїзд і складні життєві обставини.
Сьогодні Валентина з усмішкою говорить, що її девіз – «будь-де, тільки не вдома». За цими словами приховується важливе відкриття: ізоляція та самотність не допомагають впоратися з переживаннями, тоді як спілкування та участь у спільних заходах повертають сили рухатися вперед.
Особливо цінним для неї стало те, що творчість, яку раніше вона вважала чимось далеким від себе, перетворилася на дієвий спосіб відновлення внутрішньої рівноваги. Через прості творчі заняття жінка навчилася хоча б ненадовго відкладати тривожні думки, зосереджуватися на теперішньому моменті та знаходити радість у маленьких щоденних речах.
Історія Валентини нагадує, що відновлення після пережитих втрат часто починається з простих людських кроків. Іноді достатньо місця, де тебе готові вислухати, людей, які розуміють твій біль, та можливості знову відчути себе частиною спільноти.
На арттерапевтичні заходи Карітас приходять як місцеві жителі, так і люди, які були змушені залишити свої домівки через війну. У кожного своя історія, але всіх об’єднує прагнення знайти підтримку, нові знайомства та простір, де можна хоча б ненадовго відчути спокій.
Завдяки підтримці Європейського Союзу фахівці Карітас допоможуть близько 27 000 людей у чотирьох містах України. Проєкт передбачає надання продовольчої та гігієнічної допомоги, послуг із захисту, психологічної підтримки, а також організацію заходів для дітей у просторах, дружніх до дитини. Для багатьох людей така підтримка стає важливим кроком на шляху до відновлення та повернення відчуття опори в житті.
В мережі Карітас діє вже 49 організацій і кожна приділила увагу підготовці тематичних заходів до Всесвітнього дня ментального здоров’я. Спеціалісти різних проєктів і програм завжди об’єднані спільним розумінням важливості дбати про себе, особливо в умовах війни.
До тематичних заходів доєдналися і психологи проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України» (ECHO4), що діє в 4 місцевих організаціях Карітасу: Чернігову, Сумах, Запоріжжі та Краматорську.
Каріне Арутюнян, психологиня з Запоріжжя, нагадала – іноді нам здається що наша психіка вже звикла до страшних обстрілів. Але насправді кожна така ніч, як і кожна хвилююча новина залишає довгий слід на нашому ментальному здоров’ї. Каріне ділиться порадами із власної “аптечки” самодопомоги, що підтримають та допоможуть у боротьбі з щоденним стресом:
Виходьте на прогулянки за будь-якої погоди – хоча б на 20 хвилин. Слідкуйте за харчуванням: не забувайте їсти, але й не переїдайте. Пийте достатньо чистої води. Звертайте увагу на дихання – спостерігайте за вдихом і видихом. Відчувайте своє тіло: поступово напружуйте й розслабляйте різні його частини. Зменшуйте контакти, якщо вони виснажують. Під час прогулянок не відволікайтеся на телефон – помічайте красу природи. Відвідуйте заходи, що приносять радість. Займайтеся творчістю. Займайтеся спортом – він допомагає зменшити рівень стресу і виробляє “гормони радості”. Не забувайте про силу обіймів. Намагайтеся налагодити режим сну – навіть у складні часи. І головне – якщо вам важко впоратися самостійно, попросіть допомоги. Є люди, які розуміють і готові підтримати.
Світлана Непийвода, психологиня кризового центру Карітасу Чернігів, в свою чергу, нагадала про важливість розвинення емоційного інтелекту. Він дозволяє нам краще розуміти себе і людей поруч, ефективно спілкуватися і зменшити кількість конфліктів, спокійніше реагувати на виклики і приймати зважені рішення у складних ситуаціях. Емоційний інтелект також грає важливу роль в нашому вмінні адаптуватися та не втрачати оптимізм – нагадала пані Світлана.
А дитяча психологиня Карітасу Краматорськ Неля Гончарова провела особливу зустріч, присвячену турботі про себе та збереженню внутрішнього балансу. Особливо зворушливою частиною стали спогади з дитинства, які нагадали про важливість місця для гри навіть у дорослому житті.
Про ментальне здоров’я – дітям
Інструменти для подолання стресу необхідні як дорослим, так і дітям. Заходи, спрямовані на дітей пройшли майже у всіх дитячих просторах мережі Карітас, зокрема у Херсоні, Миколаєві, Чернівцях та Лубнах, тощо. Дитяча психологиня Карітасу Суми Любов Сухомлин навіть склала поради для батьків, які хочуть підтримати своїх дітей у непрості часи.
Підтримкою дітей та підлітків Херсонщини займається команда фахівців Простору дружнього до дитини «Херсонські кавунчики». Впродовж цілого тижня з дітьми та підлітками проводились різноманітні інтерактивні заняття, ігри та бесіди. Ціль одна – розповісти їм про саме поняття ментального здоров’я та його важливість, щоб кожен повернувся додому із думкою: «Я важливий. Я можу піклуватися про себе». А ще корисним було знайомство з простими техніками саморегуляції: дихальними вправами, рахуванням до десяти, вправами на розслаблення та розтяжку. Це дало дітям практичні інструменти, які вони можуть використовувати у стресових ситуаціях. На завершення кожна дитина отримала спеціально розроблений буклет із практичними вправами та корисною інформацією про підтримку ментального здоров’я. Звісно, підтримка власного емоційного стану завжди йде у парі з додатковими фізичними вправами та навантаженнями – без руху не обійшлася жодна зустріч центру.
Долучилися своїми заходами і психологи проєкту Пліч -о- Пліч, що допомагає ветеранам і їх родинам і діє на Івано-Франківщині, Тернопільщині та Житомирщині. В безпечних просторах діти вчилисяназивати і нормалізувати емоції, підлітки освоювали техніки заспокоєння, а об’єднана батьківсько-дитяча група через гру та арттерапевтичні практики говорила про важливість помічати свої емоції та ділитися ними в просторі родини, а також про важливість взаємопідтримки та турботи один про одного.
Психологи наголошують – найкраще, коли поруч з дитиною є стабільний дорослий, який може показати приклад здорового піклування про себе. Саме тому частина тематичних заходів була також орієнтована на дорослих і людей старшого віку.
Про ментальне здоров’я – дорослим, а також людям з інвалідністю та їх родинам.
Для матерей та дружин полеглих військовослужбовців організовано постійну підтримку і надання інформації про механізми відновлення, діє спеціальна група психологічної підтримки для рідних зниклих безвісти Захисників. Для ветеранів високо ефективними виявляються групи рівний -рівному, які сприяють покращенню їх ментального здоров’я. Приділено увагу і волонтерам – на заходах вони вчилися не вигорати допомагаючи іншим.
Піклуватися про свій емоційний стан, розпізнавати настрій і ділитися власними почуттями важливо для всіх. Через ігри, вправи на релаксацію та спільну творчість наші відвідувачі знаходили внутрішню рівновагу й відчуття підтримки в колі спільноти. Багато говорили про важливість турботи про себе, емоційне вигорання та способи відновлення ресурсу. Учасники виконували вправи на усвідомлення власного стану, практикували техніки релаксації та обмінювалися досвідом, як зберігати внутрішню рівновагу у щоденному житті. В основі практик та занять – допомогти глибше зрозуміти важливість включення в суспільство кожної людини. Під час зустрічей учасники не лише знайомилися з ідеями інклюзії, а й грали, малювали, ділилися власними історіями та створювали атмосферу довіри й підтримки. А подекуди і долучилися до створення спільного малюнка.
Чудові заходи пройшли в Києві, Жовкві, Кривому Розі, Тернополі. Також в Карітасі Одеса відбулися майстер-класи для матусь від місцевої художниці. Мами занурилися в творчий процес, переключили увагу з тривожних думок на кольори, форми й рухи руки. Такі практики заспокоюють нервову систему, уповільнюють дихання й серцебиття, а ще допомагають зменшити напругу – наголошують спеціалісти. До того ж батьки дітей з інвалідністю, рівно як і самі люди з інвалідністю часто потребують особливої підтримки.
В Центрах життєстійкості, надавачем послуг в яких є Карітас, також пройшли тематичні заходи. Зокрема в ЦЖ Снятинської громади. Проведені бесіди та арттерапевтичні вправи допомогли відшукати внутрішні ресурси й відкрили прості секрети психоемоційного благополуччя. У процесі заняття кожен присутній зрозумів: найкращими ліками для нашого розуму, душі і серця є повернення до власних місць сили. А ще – добра справа, волонтерство, цікава книжка, музика.
У Львові та Харкові багато уваги приділили проблеміемоційного вигорання у людей старшого віку, а також важливості сну. Розглянули прості техніки відновлення через дихальні вправи та м’язову релаксацію. Учасники дарувати одне одному щирі слова підтримки, а згодом і створені власноруч листівки. Зустріч стала нагадуванням, що турбота, доброта й спільність – це те, що зберігає наше ментальне здоров’я щодня. Такі заняття мають глибокий психологічний ефект: вони допомагають відчути власну цінність, підвищують настрій, знижують рівень тривоги та створюють простір довіри й емоційної підтримки.
Розуміючи, що не кожен може прийти на заняття в простір Карітасу, місцеві організації організовували також і виїзні команди, зокрема в Карітасі Берислав.
Не забули психологині мережі і за своїх колег – співробітників Карітасу. Зокрема запропонували подивитись на конфлікт як точку росту і кращого розуміння одне одного. Учасники змогли глибше розібратися в природі конфліктів, зрозуміти, чому вони виникають і яку роль відіграють у міжособистісних стосунках. Вони також вчилися замінювати різкі фрази на конструктивні, зберігаючи повагу до співрозмовника.
«Такі зустрічі допомагають колективу ставати згуртованішим, вчать комунікувати спокійно, з розумінням і емпатією. – зауважили психологи. – Адже турбота про ментальне здоров’я починається з уміння слухати, приймати і підтримувати одне одного.»
Їхній дім був наповнений дитячим сміхом, щоденними турботами та звуками скрипки музика була для Наталії не просто професією, а серцем їхньої родини.
Одного весняного дня 8 березня усе змінилося назавжди. Ракетний удар зруйнував їхній будинок. В одну мить зникло місце, де створювалися спогади, де діти почувалися в безпеці, де жила музика.
«Ми всі сиділи разом і чекали, коли це закінчиться. Було страшно, але водночас відчувалося, що ми не самі», – згадує жінка.
Їх врятувала солідарність. Поруч із домом сусіди мали великий підвал, який з перших днів повномасштабного вторгнення став укриттям не лише для родини Наталії, а й для багатьох жителів села. У темряві під землею люди ділилися страхом, надією та силою вижити.
Сьогодні Наталія з дітьми орендує невелику квартиру в Чернігові. Життя далеко не легке, але воно триває. Наталія працює викладачкою скрипки в музичному коледжі. Там же навчаються і її старші сини, продовжуючи свій музичний шлях попри всі пережиті труднощі. Музика залишається їхнім якорем нагадуванням про те, хто вони є і що неможливо зруйнувати.
Наймолодшій доньці Наталії лише п’ять років. У віці, коли дитина повинна почуватися безтурботною і захищеною, їй щодня потрібні тепло, турбота і, передусім, відчуття безпеки.
У пошуках підтримки родина звернулася до Карітасу Чернігів. В рамках проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України», який фінансується Європейським Союзом та Карітас Австія. Пані Наталія отримала одяг із соціальної шафи, а також два нові ліжка для родини, оскільки до цього маленька дівчинка навіть не мала власного місця для сну.
Для Наталії цей жест означав значно більше, ніж просто меблі. Це був знак того, що дім можна відбудувати, крок за кроком, навіть після нищівної втрати. Що гідність і комфорт мають значення навіть у найважчі часи.
“Тепер я знаю, що навіть серед руїн можна будувати надію, коли поруч є люди, готові підтримати”.
Наталія також відвідує батьківські зустрічі в Карітасі Чернігів. Ці зустрічі, не лише про практичну допомогу; це простір, де можна поділитися досвідом, відчути розуміння та усвідомити, що ти не один у своїх труднощах. У країні, позначеній війною, такі моменти підтримки допомагають відновлювати внутрішню силу.
Історія Наталії, це історія стійкості та тихої мужності. Вона втратила свій дім, але зберегла найважливіше: своїх дітей, свою музику та віру в майбутнє.
Саме це робить можливою гуманітарна підтримка, не лише виживання, а й шанс відбудувати життя з гідністю, турботою та надією.
Проєкт охоплює 27 000 бенефіціарів у чотирьох локаціях (Чернігів, Суми, Запоріжжя та Краматорськ) і передбачає низку заходів, зокрема послуги захисту, психологічну підтримку, матеріальну допомогу через гігієнічні набори для людей з інвалідністю, а також діяльність для дітей у дружніх до дітей просторах (Child-Friendly Spaces).
Через обстріли в рідному місці Запорізької області та проблеми зі здоров’ям вона не могла самостійно евакуюватися, а родині бракувало ресурсів, щоб організувати переїзд. Ситуація змінилася після звернення до кризового центру Карітасу Запоріжжя. Фахівці організували повний супровід жінки до потяга, а після прибуття на заході України її зустріли та підтримали в адаптації.
Ця історія є лише однією із тисячі інших, які розгортались в рамках проєкту «Забезпечення повноцінного доступу до захисту постраждалого від війни населення прифронтових районів України (ECHO-3)».
Попри завершення попереднього проєкту, потреба в його продовженні залишається актуальною. Війна й надалі створює нові виклики для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та місцевих жителів, які втратили житло, засоби до існування та відчуття безпеки. З огляду на це, завдяки підтримці Європейського Союзу та Карітасу Австрії, даний проєкт має своє логічне продовження в 4 фазі проєкту (ECHO-4).
Як і в попередні роки цей проєкт спрямований на забезпечення доступу до соціального захисту, гуманітарної допомоги та базових життєвих потреб. Люди в потребі зможуть отримати допомогу в місцевих організаціях, таких як: Карітас Суми, Карітас Чернігів, Карітас Запоріжжя та Карітас Краматорськ.
Окрім старих компонентів послуг, фахівці також розроблятимуть нові, спрямовані на доступність та системність вчасно отримувати необхідні соціальні, правові й гуманітарні послуги. 27 000 отримуваліч – саме стільком людям в межах проєкту зможуть надати допомогу спеціалісти Карітасу в 4 містах України – Чернігові, Сумах, Запоріжжі та Краматорську. Проєктом передбачені не тільки видача продуктових та гігієнічних наборів, але і послуги захисту, психологічної підтримки, а також діяльність у дружніх до дітей просторів.
