Йдеться про переможців другого конкурсу мікрогрантів від Першого національного консорціуму PULSE. З умовами конкурсу можна ознайомитися тут. Результати першого конкурсу тут.
Цього разу конкурс проводився двома партнерами Національного консорціуму PULSE – БФ «Право на захист» і МБФ «Карітас України» та відбувався за двома лотами:
Лот 1 — Комплексні послуги із захисту, соціальної, правової та психосоціальної підтримки цивільного населення, постраждалого від війни (БФ “Право на захист”)
Лот 2 — Інклюзивні громади: психосоціальна підтримка й доступна інфраструктура (Міжнародний благодійний фонд “Карітас України”)
Загалом на Лот 2 надійшло 58 заявок. 53 з них пройшли технічний відбір, після чого відбулися 8 співбесід. За результатами конкурсу визначено 7 переможців. Ще 10 заявок увійшли до резервного списку. Тепер 7 організацій-переможців отримають кошти в розмірі понад 600 000 грн на реалізацію суспільно важливих ініціатив.
Проєкти переможців дуже різні: від сенсорного майданчика для дітей до простору для людей із порушенням слуху, від друку книжок шрифтом Брайля до анімалотерапії та програм психосоціальної підтримки для родин людей з інвалідністю. Далі детальніше знайомимо вас із переможцями другого конкурсу мікрогрантів.
Одеса: анімалотерапія та супровід людей із порушенням слуху
Проєкт передбачає організацію 4-місячної комплексної програми психосоціального відновлення для дітей з інвалідністю, а також їхніх матерів. Плануються проведення арттерапевтичних занять, а також виїзні табори з анімалотерапією, де учасники зможуть знизити рівень стресу через взаємодію з дельфінами та кіньми.
Одеська обласна організація «Українського товариства глухих» УТОГ
Проєкт: Міст без тиші
Організація планує облаштування спеціального інклюзивного простору та запуск служби соціально-комунікативного супроводу для людей із порушенням слуху. Ініціатива включатиме культурні заходи, тренінги та психологічну підтримку з обов’язковим професійним перекладом українською жестовою мовою.
Харків: книжки шрифтом Брайля та інклюзивний простір в бібліотеці
Громадська організація “Харківський центр реабілітації молодих осіб з інвалідністю та членів їх сімей “Право вибору” Проєкт: Академія самодопомоги
Центр створить безбар’єрне освітнє середовище для дітей з важкими порушеннями зору. Проєкт передбачає адаптацію та безкоштовний друк навчальної і художньої літератури шрифтом Брайля, а також проведення фахових навчальних курсів для батьків та педагогів.
Харківське обласне відділення (філія) Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація»
Проєкт: Життя без обмежень
Команда планує створити комфортний інклюзивний простір на базі Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка. Для дітей з особливими освітніми потребами та їхніх родин тут будуть регулярно проводитися сесії з бібліотерапії, арттерапії та інтерактивної музейної педагогіки.
Миколаївщина: реабілітація та місце для зустрічей
Відокремлений підрозділ філія “Прайд” Громадської Організації “Федерація кінного спорту Миколаївської області”
Проєкт: Реабілітаційний простір «Мрія»
Команда проєкту зосередиться на наданні комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю та їхніх мам. Основний фокус проєкту – системні терапевтичні заняття з іпотерапії (верхова їзда) та каністерапії (взаємодія із собаками) на оновленій матеріально-технічній базі.
Громадська організація “Майстри майбутнього” (м. Баштанка)
Проєкт: Простір поруч
Організація облаштує відкритий простір біля місцевого будинку культури – місце для майбутніх зустрічей, майстер-класів та неформального спілкування. Планується, що це допоможе ВПО, людям з інвалідністю та місцевим мешканцям подолати соціальну ізоляцію, налагодити нові зв’язки та отримати взаємну емоційну підтримку. Важливо також, що простір знаходитиметься безпосередньо біля укриття, що сприятиме його розвитку як місця згуртованості громади.
Дніпро: більше можливостей для гри та соціалізації
Благодійна Організація “Благодійний Фонд “Діти Нового Покоління”
Проєкт: Рости граючись у Dream Center
На відкритому майданчику Dream Center з’явиться спеціалізоване сенсорне та ігрове обладнання. Це дасть змогу створити безпечне середовище для терапевтичної гри просто неба та спільного проведення часу. Простір врахує всі особливості і буде комфортним як для нормотипових дітей, так і для дітей з нейровідмінностями.
Від підтримки організацій – до змін у громадах
Усі сім переможців працюватимуть із різними потребами, але їх об’єднує спільна мета – створити більше можливостей для людей і спонукати їй активніше взаємодіяти з громадою. Конкурс мікрогрантів є частиною роботи Національного консорціуму PULSE з локалізації та зміцнення місцевих організацій, які допомагають людям, постраждалим від війни.
Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, мікрогранти реалізуються БФ «Право на захист» та Міжнародним благодійним фондом «Карітас України» в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист».
Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.
Митрополита під час цього візиту супроводжували єпископ-емерит Гліб Лончина, один зі священників Філадельфійської Архиєпархії о. Марко Фесняк, для якого це була перша поїздка на землю його предків, які приїхали до Америки наприкінці ХІХ століття, Андреа Кохан Ніґел, яка очолювала Catholic Charities (Карітас) в дієцезії Аллентауна, Джина Крістіан, католицька журналістка, яка працює в агенції OSV News, та Софія Захарчук, керівниця апарату митрополита Бориса.
За його словами, мета візиту була краще пізнати, як живуть люди в Україні, які вже п’ятий рік страждають від несправедливої російської агресії, висловити свою солідарність із ними та ближче ознайомитися з харитативною роботою різних церковних структур.
«Це вже 57-й мій візит в Україну. Ми тут, бо хочемо виявити свою підтримку, щоб про Україну пам’ятали й люди у світі, адже Україна сьогодні – це епіцентр глобальної боротьби за демократію, свободу слова, свободу преси, людські цінності та життя. Ми всі переживаємо велике натхнення. Хоча розуміємо, що є великий біль втрат, знищення і небезпека, в Україні кипить життя. Ми приїжджаємо в Україну і відчуваємо інтенсивність життя, боротьби, захисту і неймовірну творчість. Про це ми будемо ділитися в США з нашими вірними, американськими католиками, яких налічується близько 80 мільйонів, політиками, громадськими та благодійними організаціями. Окрім натхнення, ми переймаємо досвід. Ми знайомимося з Карітасами, бо в нашій делегації є новопризначена директорка нашого Карітасу (Catholic Charities) Філадельфійської митрополії, який ми творимо з нуля. І тому нам є по чому повчитися, подивитися, що може український Карітас. І тут такий спектр можливостей, який нас заставляє творчо думати», — зазначив владика Борис.
11 серпня, Карітас Чернівецької єпархії
Першим Карітасом, з діяльністю якого познайомилася група, став Карітас Чернівецької єпархії, який очолює Тетяна Паньків. Вона була студенткою Інституту святого Гавриїла — школи комунікації і дипломатії, який діє на базі семінарії святого Йосафата у Вашингтоні і яким опікується митрополит Борис.
Делегація відвідала Інклюзивну кав’ярню — соціальне підприємство, яке, зокрема, підтримує Фонд зцілення ран війни Філадельфійської митрополії. Гості поспілкувалися з молоддю з інвалідністю, яка тут працює: баристою Ярославом, волонтеркою Лізою, яка йому допомагає, а також із деякими працівниками Карітасу.
Делегація навідалася до офісу Карітасу-Чернівці. У місцевій каплиці святої Марії Магдалини владика Гліб Лончина очолив Літургію. Після цього відбулася зустріч із командою організації. Працівники розповіли не лише про проєкти й ініціативи Карітасу, а й про власний досвід війни — серед них є внутрішньо переміщені особи та ті, хто втратив рідних або має родичів на фронті.
12 серпня, Карітас Кам’янця-Подільського
У Кам’янці-Подільському делегація навідалася до офісу Карітасу Кам’янця-Подільського, директором якого є о. Тарас Хом’юк. Завдяки підтримці владики Івана Кулика, єпископа Кам’янця-Подільського, у січні 2024 року невелика парафіяльна ініціатива храму Зарваницької Матері Божої УГКЦ отримала можливість вирости у повноцінний парафіяльний благодійний фонд.
У невимушеній атмосфері поспілкувалися з працівниками місцевої організації, що росте і розвивається разом із парафією, – про тривоги, адаптацію дітей із числа внутрішньо переміщених осіб, життєстійкість, англійську мову для дітей, катехизацію.
Митрополит розпитував працівників про проєкти, але найбільше при них самих і як вони переживають війну. «Хочеться миру, все решта ми подолаємо, бо ми сильні. Дякуємо всім, хто нам допомагає, і просимо не зупинятися», – зазначила одна з учасниць розмови. Владика Борис подякував працівникам за працю і насамперед за поставу, наголосивши, що праця, яка робиться від серця до серця, незалежно від масштабів, є Божою.
13 серпня, Карітас-Хмельницький
13 серпня митрополит Борис і ті, хто його супроводжував, навідалися до Карітасу-Хмельницького, який очолює о. Іван Данкевич, де ознайомилися з діяльністю, проєктами та командою, поспілкувалися з фахівцями медичного й соціального напрямів.
Гості з увагою слухали про програми з ментального здоров’я, реабілітацію дітей і дорослих та інші напрями роботи фонду. Митрополит підкреслив схожість багатьох показників єпархії у Хмельницькому та Філадельфійської Архиєпархії. «У нас подібні масштаби, а отже, подібні великі можливості».
У приміщенні Карітасу-Хмельницького відбувся відкритий діалог із представниками влади, бізнесу, партнерами Карітасу, представниками громадянського суспільства та медіа. Зокрема, на зустрічі були присутні міський голова Хмельницького Олександр Симчишин та голова обласної ради Віолета Лабазюк Говорили про довіру і партнерство, життя в умовах війни, церковну дипломатію, підтримку молоді та формування лідерів, а також про те, як зберігати внутрішню силу.
17 серпня, соціальне містечко «Назарет» Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії
Наступною зупинкою стало соціальне містечко «Назарет». Гостей зустріли єпископ Самбірсько-Дрогобицький УГКЦ Ярослав Приріз, міський голова Дрогобича Тарас Кучма, директор благодійного фонду «Карітас СДЄ УГКЦ» отець Ігор Козанкевич, представники міської ради, працівники та люди, які отримують допомогу в центрі.
За словами організаторів, метою зустрічі було показати гостям не лише проєкти, а передусім людей, заради яких щодня працює Карітас. Владика Борис з делегацією пройшов територією містечка, відвідав храм блаженного священномученика Омеляна Ковча та шпиталь святого Івана Павла ІІ, побував в інклюзивному центрі денного догляду для дітей і в новому дитячому просторі «Безпечний дім».
У Центрі фізичної реабілітації та протезування для ветеранів і постраждалих від війни митрополит ознайомився з тим, як лікарі, фізичні та ерготерапевти працюють із ветеранами, допомагаючи їм відновлювати рухливість, самостійність і впевненість у власних силах. Гості побували в ерготерапевтичному кабінеті та спортивних залах, де відбуваються заняття з адаптивного спорту та рукопашного бою.
Окремою частиною програми стало знайомство зі спільнотами допомоги людям, які долають залежності: тут відновлюються чоловіки, жінки, а також жінки з дітьми.
Гостям показали й об’єкти, які зараз розвивають на території соціального містечка. Зокрема, будівництво соціального гуртожитку для людей, які втратили житло внаслідок війни, та будинок соціально-паліативної допомоги імені владики Юліяна Вороновського.
Також у контексті поїздки журналістка Джина Крістіан провела інтерв’ю із президенткою Карітасу України Тетяною Ставничі.
У Теребовлі люди, які через війну переїхали до громади, запропонували висадити Алею вдячності – на знак подяки місту, яке їх прийняло. У Коломиї після перших зустрічей у місцях тимчасового проживання кілька родин уже взяли під юридичний і соціальний супровід. Команда Карітасу Берислав на Херсонщині проводить у громадах практичні зустрічі про стрес і самодопомогу та надає юридичні консультації. А на Миколаївщині діти разом із психологами готуються до школи, вчаться говорити про страх, злість, тривогу й те, що допомагає з ними впоратися.
Це різні історії з різних областей. І саме з них складаються перші результати Emergency Appeal 2026-2027 – проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні».
«Для нас важливо, щоб допомога не закінчувалася в момент, коли ми вирішили одну конкретну проблему. За нею завжди є людина зі своєю історією, досвідом війни, втратами, але водночас – зі своїми силами й можливостями. Тому наше завдання – бути поруч у той момент, коли підтримка справді потрібна, і допомогти людині поступово перейти від стану, коли обставини визначають її життя, до можливості знову самій ухвалювати рішення: де жити, як заробляти, до кого звертатися по допомогу, як будувати своє життя далі», – говорить Оксана Чернявська, менеджерка проєкту Карітасу України.
Карітас Коломия: одна консультація стає початком системної підтримки
У Коломиї команда проєкту розпочала роботу безпосередньо в місцях тимчасового проживання (МТП) внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Під час перших виїздів до прихистків на вулицях Франка та Гнатюка фахівці представили можливості Emergency Appeal 2026-2027 і одразу почали працювати з конкретними запитами мешканців. Частина родин після юридичних консультацій уже отримує подальший правовий супровід, інші – підтримку кейс-менеджерки.
Кейс-менеджмент дозволяє працювати з життєвою ситуацією людини загалом: визначаються пріоритети та вибудовується послідовність кроків для їхнього вирішення.
У Коломиї цей підхід доповнюють житлові та економічні рішення: підтримка переходу з колективного проживання до орендованого житла, дрібні ремонти, професійне навчання, мікрогранти та програми працевлаштування. Так, допомога поступово переходить від реагування на окремий запит до головної мети – більшої стабільності та самостійності людини.
Карітас Стрий: тимчасова адреса не визначає майбутнє
У місці тимчасового проживання у селі Переможне зараз мешкають 55 внутрішньо переміщених людей, серед них – 22 дитини. Вони приїхали сюди з різних міст і громад не з власної волі. У кожного залишилося своє «до»: дім, робота, школа, сусіди, звичний ритм життя. І кожному тепер доводиться по-своєму облаштовувати життя на новому місці.
Тому й потреби у людей різні. Комусь важливо впоратися з пережитим і тривогою після переїзду, комусь – вирішити конкретні життєві питання, а хтось уже думає про роботу, окреме житло та життя поза МТП. Саме з такими запитами працює команда Карітасу Стрийської єпархії. Кейс-менеджер проводить індивідуальні консультації, охочі можуть отримати психологічну підтримку, а далі разом із фахівцями шукати рішення, які відповідають ситуації конкретної людини чи родини.
Emergency Appeal 2026-2027 дає можливість продовжити цю підтримку вже практичними кроками: допомогою з орендою та ремонтом житла, професійним навчанням, працевлаштуванням, а також аграрними й мікрогрантами для власної справи. Для мешканців МТП це можливість поступово облаштовувати життя у громаді – знаходити житло і роботу, знайомитися з людьми, ставати частиною місцевого життя і дедалі менше залежати від гуманітарної підтримки.
Карітас Дрогобич: перші «спробую» і питання, які зрушилися з місця
У Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії перші результати проєкту вимірюються не кількістю консультацій. Тут уже є історії людей, для яких розмова або вчасно знайдене рішення стали важливим зрушенням.
Одна з жінок давно хотіла розвивати власну справу, але не наважувалася податися на грант. Сумнівів було більше, ніж упевненості. Після розмови з мотиваційним психологом вона наважилася спробувати. Інша мешканка МТП доглядає територію навколо місця, яке стало для неї новим домом, а тепер теж вирішила податися на грант і розвивати власну справу.
Для когось зміни починаються зовсім з іншого. Людина старшого віку після вимушеного переїзду довго жила з тривогою, а після консультації з психологом уперше за тривалий час відчула полегшення. А ще команда допомагає людям відновлювати втрачені документи та розв’язувати питання, які роками залишалися без відповіді: нещодавно нарешті вдалося зрушити з місця оформлення пенсії по інвалідності, якого не могли домогтися протягом тривалого часу.
Ці історії дуже різні, але в них добре видно сенс комплексної допомоги: не запропонувати всім однакове рішення, а почути, що саме зараз заважає конкретній людині рухатися далі.
Карітас Тернопіль: життя в громаді починається з можливості бути потрібним
На Тернопільщині перші місяці Emergency Appeal показали важливу річ: інтеграція починається не лише з того, наскільки добре громада прийняла ВПО. Не менш важливо, чи з’явилася у самої людини можливість бути почутою, долучатися до спільних справ і впливати на життя навколо.
У Теребовлі це проявилося у промовистій та дуже сенсовій ідеї: внутрішньо переміщені люди, які живуть у місцевому МТП, запропонували висадити Алею вдячності – як знак подяки громаді, що прийняла їх після вимушеного переїзду. Ініціатива з’явилася від самих мешканців під час розмови про волонтерство та можливості долучатися до життя міста.
У Підгайцях цей процес пішов ще далі. ВПО вже самі організовують дозвілля для дітей, проводять екскурсії, підтримують родини військовослужбовців і ветеранів. Показовою стала й невелика історія з творчим майстер-класом: під час першої зустрічі родини самі попросили про таку активність, а під час наступного приїзду команда Карітасу повернулася вже з нею. Тут важливий сам принцип – не вирішувати за людей, що їм потрібно, а чути їхні пропозиції та будувати роботу разом.
А у Збаражі ВПО стали частиною місцевої волонтерської спільноти. Вони допомагають у соціальному гардеробі, благодійній їдальні та пральні – тобто самі підтримують тих, хто сьогодні опинився у складних життєвих обставинах. І це особливо показово для громади, де сьогодні проживає близько 2 тисяч внутрішньо переміщених осіб.
«Волонтерство – це можливість допомогти іншому, відчути власну цінність, знайти нові знайомства, відновити довіру та стати частиною громади. Кожна добра справа створює середовище, у якому люди підтримують одне одного і разом будують майбутнє», – говорить Анна Синенко, фахівчиня з роботи з волонтерами.
Чому це важливо? Бо людина не залишається лише отримувачем допомоги. Поступово вона може сама пропонувати рішення, створювати нові зв’язки, підтримувати інших і ставати частиною спільноти. А для громади це означає значно більше, ніж адаптацію нових мешканців, – це поява людей, які вже готові разом із нею діяти.
Карітас Берислав: те, що допомагає втриматися у складний момент
На Херсонщині стрес давно перестав бути реакцією на одну окрему подію. Для багатьох людей він став частиною повсякденності. Тому команда Карітасу Берислав УГКЦ працює не лише з наслідками пережитого, а й навчає людей простих способів самостійно підтримувати себе.
Під час зустрічей у «Будиночку Щастя» та селі Мала Олександрівка учасники говорили про те, як розпізнавати власні реакції на стрес, практикували дихальні техніки та створювали власну «аптечку самодопомоги» – набір особистих ресурсів і дій, до яких можна звернутися, коли напруга стає надмірною. Поруч працювали й юристи: люди могли поставити запитання щодо своїх прав та доступної допомоги.
Такі, на перший погляд, прості навички особливо важливі там, де неможливо прибрати із життя всі джерела тривоги. Але можна навчитися краще розуміти свій стан, знати, що саме допомагає тобі, і мати кілька перевірених способів повернути спокій у складний момент.
Загалом у межах Emergency Appeal команда поєднує психологічну та юридичну підтримку з індивідуальним супроводом кейс-менеджера для людей, чиї ситуації потребують не однієї консультації, а послідовного вирішення кількох питань. Інформаційну й організаційну підтримку забезпечує також ресепшіоніст – допомагає зорієнтуватися та потрапити до потрібного фахівця.
Карітас Миколаїв: простір, у якому дитині можна знову бути дитиною
П’ятирічна Владислава любить малювати й вигадувати власні світи. Але постійні повітряні тривоги змінили її поведінку: мама помітила, що донька стала замкненішою і лякливою. Так дівчинка потрапила до Простору, дружнього до дитини, Карітасу Миколаїв УГКЦ.
Спочатку були індивідуальні зустрічі з психологинею, згодом – групові заняття та казкотерапія разом із мамою. Через історії, малювання та гру Владислава вчилася розпізнавати свої емоції, справлятися зі страхом і знову довіряти іншим.
«На заняттях ми навчаємо малечу простих технік, щоб можна було впоратися зі стресом не лише в Просторі, а й удома», – пояснює психологиня Тетяна Духова.
Мама вже помічає зміни: дівчинка стала відкритішою, охочіше спілкується, а після занять повертається додому спокійнішою.
Та психологічна підтримка – лише частина роботи. У Просторі, дружньому до дитини діти від 4 до 17 років готуються до школи й надолужують навчання, займаються українською та англійською мовами, беруть участь у творчих майстерках, арттерапії та казкотерапії. Водночас вони отримують знання, які сьогодні стали частиною дитячої безпеки: як поводитися з вибухонебезпечними предметами, розпізнати насильство, до кого звернутися по допомогу та як убезпечити себе в інтернеті. У Шевченківській громаді 17 дітей провели десять днів у літньому таборі, де все це поєднувалося з іграми, творчістю, новими знайомствами і звичайними літніми пригодами.
Поруч із дітьми команда працює і з батьками – проводить «Батьківську каву», кола підтримки, психологічні зустрічі та заняття з позитивного батьківства. Бо дитині значно легше справлятися зі страхом і тривогою, коли дорослий поруч теж знає, як її почути й підтримати. Простір стає не місцем, куди дитину приводять на заняття, а середовищем, у якому підтримку отримує вся родина.
Emergency Appeal лише набирає хід, тож багато його історій ще попереду. Власна справа чи нова робота, переїзд із тимчасового прихистку, відновлені документи або просто більше впевненості у завтрашньому дні. І саме з таких змін поступово складається можливість жити далі: не від кризи до кризи, а з планами на майбутнє.
Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 діє завдяки підтримки Caritas Ukraine та Caritas Internationalis.
Кондитерка Леся Кушнірук підготувала до свята 50 тортів, які роздавали безкоштовно.
Леся створила цей десерт як солодку візитівку Коломиї, працюючи над рецептом і дизайном понад пів року. Для REMARKET ця історія почалася з бізнес-плану, який Леся захищала для отримання мікрогранту на розвиток її пекарської справи.
Від бізнес-плану до нового обладнання
Леся Кушнірук за освітою економістка, а кондитеркою працює з 2019 року: створює авторські десерти й навчає інших майстринь.
За підтримки Карітасу Коломиї вона отримала мікрогрант у розмірі 182 490 грн у межах другого кола проєкту REMARKET, попередньо пройшовши навчання та успішно захистивши бізнес-план. Кошти спрямувала на технічне переоснащення цеху – морозильну шафу, обладнання для шокової заморозки та морозильну скриню. Це дало змогу нарощувати обсяги виробництва й готувати такі складні десерти, як «Писанкове Прикарпаття».
«Створюючи торт “Писанкове Прикарпаття”, я прагнула передати любов до нашого краю, його традицій та унікальної культури. Дякую Карітасу Коломиї за можливість зростати, реалізовувати сміливі ідеї та ділитися ними з людьми», – каже Леся Кушнірук.
Торт, задуманий сім років тому
Ідея власного торта-візитівки Коломиї з’явилася у Лесі близько семи років тому: хотілося, щоб туристи могли повезти зі собою не лише фотографії та спогади про місто, а й його смак. Перші напрацювання з’явилися ще до повномасштабного вторгнення. Презентацію планували на 2022 рік, проте війна змусила відкласти задум на кілька років.
В основі торта – горіхово-меренгові коржі з мусовим покриттям. Один із головних інгредієнтів – терта ружа, варення з пелюсток троянди, смак якого Леся пам’ятає з дитинства. Для декору вона обрала зображення Музею писанкового розпису: над ескізом працювала разом із фахівцями музею й переробляла його близько 15 разів, аби точно відтворити деталі будівлі та орнамент.
Родинна справа
У розвитку кондитерської справи Лесю підтримує чоловік Михайло, який після повернення з війни майже власноруч збудував для дружини цей кондитерський цех. Він сподівається, що торт стане популярним серед туристів, які приїжджають до Коломиї.
«Наш торт розрахований не тільки на мешканців області, а й на туристів. Хочеться, щоб вони, відрізавши шматок торту, скуштувавши його, добре запамʼятали цей смак і він в них асоційовуввся з Коломиєю, пробуджував спогади про наше місто. І потім дізнавшись, що хтось збирається приїхати, йому рекомендували – “Їдьте в Коломию і обов’язково зайдіть до Музею Писанкового розпису, там ось такий торт продається. Купіть, скуштуйте і не пошкодуєте”, – говорить Михайло Кушнірук.
Гастрономічний сувенір з Коломиї
Торт уже пройшов перевірки та отримав сертифікати якості, а рецептура й назва зараз на етапі патентування. Придбати «Писанкове Прикарпаття» можна в магазині Музею писанкового розпису в Коломиї. Леся сподівається, що згодом десерт продаватимуть і в інших містах Івано-Франківщини.
Подивитися, як у Коломиї пригощалися тортом, і почути історію про нього з перших вуст можна за посиланням:
Щиро дякуємо за цей сюжет журналістам «Суспільне Івано-Франківськ».
Проєкт REMARKET підтримує мікро-, малих і середніх підприємців та людей, які постраждали від війни, допомагаючи їм розвивати власну справу, створювати робочі місця та зміцнювати економіку місцевих громад.
Потрібно знайти житло, організувати дорогу для людини, якій складно пересуватися самостійно, подбати про ліки, дітей чи тварин — і знати, що буде після останньої зупинки.
Люди нерідко відкладають виїзд до моменту, коли поруч уже не працюють звичні служби, громадський транспорт стає недоступним, а літня людина чи людина з інвалідністю фізично не може вирушити в дорогу без допомоги. Навіть коли рішення ухвалене, залишається інше питання: куди їхати?
У Донецькій області одна жінка згадувала, що на момент виїзду її родини екстрені служби в громаді вже не працювали. Інші родини розповідають, як із посиленням обстрілів поступово порожніють вулиці. Та люди залишаються — бо не мають іншого житла, доглядають близьких, яким складно пересуватися, або просто не можуть уявити, як залишити дім, у якому минула значна частина життя.
За даними Кластера захисту України, у 2025 році його учасники зареєстрували понад 89 тисяч людей, евакуйованих із постраждалих від війни районів сходу України. 40% із них були людьми віком від 60 років, ще 7% — людьми з інвалідністю. Для багатьох із них одного місця в транспорті недостатньо, щоб виїзд справді став переходом у безпечніші умови.
Саме на цьому побудована евакуація повного циклу, яку здійснюють Карітас України та місцеві організації мережі: виїзд із небезпечної території пов’язують із наступним реальним місцем, де людина зможе залишитися. Транспорт — лише одна частина процесу. Поруч із ним є добровільна поінформована згода людини, оцінка її потреб, безпекове планування, транзитна підтримка, пошук житла та зв’язок після прибуття.
Дзвінок, із якого починається евакуація
Для Інни це була вже друга евакуація.
Після початку повномасштабного вторгнення вона виїхала з Донецької області разом із мамою та двома дітьми. Згодом родина повернулася, сподіваючись, що ситуація покращиться.
Не покращилася.
«У дітей удома є все… окрім спокою», — сказала Інна, коли родина знову готувалася до виїзду.
Цього разу чотирьом людям із трьох поколінь потрібно було знайти не лише спосіб виїхати, а й місце, куди вони могли б приїхати.
Після десятків відповідей про відсутність вільних місць Ганна Тімченко, кейс-менеджерка Карітасу Краматорськ, побачила у Facebook допис громади на Хмельниччині, де пропонували вільні будинки родинам із дітьми, які були змушені переїхати через війну. Ганна зв’язалася з представниками громади, з’ясувала умови, переконалася, що цей варіант підходить Інні та її родині, і почала з’єднувати окремі етапи дороги.
Сім’я Інни, для якої Карітас Краматорськ організував евакуацію з Донецької області та допоміг знайти нове житло.
«Люди бачать евакуаційне авто або потяг, але не бачать, що відбувається паралельно. Ми шукаємо житло, телефонуємо громадам, координуємося з кількома організаціями, домовляємося про стикування між транзитними центрами — і водночас тримаємо зв’язок із наляканою родиною, яка чекає на кожне наше повідомлення», — говорить Ганна.
До виїзду кейс-менеджерці потрібно скласти весь ланцюг: де родина зупиниться, хто її зустріне, як вона подолає різні етапи маршруту і яка допомога знадобиться дорогою.
Ще один вимір цієї роботи видно у транзитному центрі в Павлограді. Приблизно за три місяці там близько 300 людей отримали тимчасову допомогу з догляду. Переважно це люди старшого віку та люди з обмеженою мобільністю, які після евакуації потребували додаткової підтримки.
Працівник із догляду може допомогти людині дістатися вбиральні, принести чи приготувати їжу, придбати ліки або необхідні речі, випрати одяг. Потреба в такій допомозі стала очевидною з практики евакуацій: частина людей приїжджає без рідних або без людини, яка зазвичай допомагає їм удома, і вже після дороги потребує підтримки в догляді за собою та побуті.
Такий супровід не є звичною складовою евакуаційної допомоги, але для людини, яка не може залишатися без сторонньої підтримки, він може бути критично важливим уже в перші години після приїзду.
Як з одного звернення складається маршрут
Евакуацію повного циклу здійснюють чотири місцеві команди — Карітас Краматорськ, Карітас Харків, Карітас Полтава та Карітас Запоріжжя. Вони працюють із людьми, які виїжджають із територій підвищеного ризику в Донецькій, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, і допомагають продовжити шлях до безпечніших регіонів.
Робота відбувається в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що фінансується Державним департаментом США та реалізується Карітасом України й місцевими організаціями Карітас у партнерстві з Catholic Relief Services.
Маршрут нерідко складається з кількох етапів. На найбільш небезпечній ділянці людей може вивозити місцева волонтерська чи гуманітарна команда, яка вже працює ближче до цієї території. Далі маршрут підхоплює Карітас: організовує транзит, наступне перевезення та житло, щоб людині не доводилося самостійно шукати наступний крок посеред дороги.
Одне переміщення може пройти через кілька команд, але для людини воно має залишатися одним безперервним маршрутом.
Місцем, де його окремі частини часто з’єднуються, стає транзитний центр. Там можна перепочити, поїсти, прийняти душ, отримати необхідну допомогу та разом із фахівцями уточнити наступний етап дороги. Хтось їде до родичів, хтось продовжує шлях потягом чи автобусом, комусь потрібно знайти тимчасове житло або місце, де є можливість отримувати щоденний догляд. Таку функцію транзитних центрів передбачає і модель евакуації повного циклу.
Від квітня 2026 року, коли в межах проєкту розпочалася евакуація повного циклу, до 31 липня було евакуйовано 584 людини.
Цифри швидко стають абстрактними, тож цю кількість можна уявити інакше: якби 584 людини розмістити в автобусах на 50 місць, вони заповнили б майже 12 автобусів.
Але це не були 12 однакових автобусів із однаковими пасажирами.
Це були 584 окремі рішення виїхати. Сотні різних сімейних обставин, місць призначення й потреб. Сотні випадків, у кожному з яких потрібно було розуміти, хто їде, куди людина може безпечно дістатися і що може завадити їй завершити цей шлях.
Коли стандартний маршрут не підходить
Іноді люди залишаються в небезпеці, бо не можуть уявити, як житимуть після виїзду.
Олена евакуйовувалася із Запорізької області вдруге. Пряме влучання вже зруйнувало більшу частину будинку, який її родина будувала й облаштовувала. Тепер вона знову їхала — разом з онуками, літньою мамою та домашніми тваринами.
«Я також забрала курей, собак і котів. Кури нестимуть яйця, так що з голоду не помремо», — сказала Олена.
Для отця Любомира Іваночко, який очолює напрям евакуації в Карітасі України, домашні тварини в цій історії — не другорядна деталь. За ними стоїть одна з причин, через які люди можуть довго відкладати виїзд: вони розуміють небезпеку, але не знають, як забезпечуватимуть себе в новому місці.
«Люди бояться, бо не знають, яким буде життя далі — де вони житимуть, як зароблятимуть, що їстимуть. Для цієї жінки кури означають яйця, їжу — можливість і далі щось забезпечувати для своєї родини. Треба зрозуміти, що дає конкретній людині опору», — говорить він.
Для Олени була й інша проблема. Її літній мамі було б складно їхати евакуаційним потягом, а перевезти таким способом усіх тварин було б майже неможливо. Тому Карітас Запоріжжя організував транспорт, яким родина змогла поїхати разом, і довіз їх до орендованого житла, яке вони знайшли на Чернігівщині.
Мама Олени під час евакуації з Запорізької області.
Досвід багатьох евакуацій навчив команди Карітасу: довіра з’являється тоді, коли людина розуміє, що буде далі. До виїзду їй пояснюють можливі варіанти житла, умови, доступну допомогу та хто зустріне після прибуття. Фото чи відео житла дозволяють не просто почути назву незнайомого місця, а побачити його й вирішити, чи готова людина туди їхати.
«Ми не нав’язуємо рішення, — говорить о. Любомир. — Ми обговорюємо з людиною умови й погоджуємо те, що їй підходить. Рішення залишається за нею».
Ця прозорість особливо важлива, коли людині доводиться довіритися тим, кого вона, можливо, щойно зустріла. Соціальний працівник може супроводжувати людей під час евакуації, відповідати на запитання й залишатися поруч із тими, хто наляканий або розгублений. Кожен наступний крок пояснюють заздалегідь, а підтримка не обривається посеред маршруту. Після прибуття Карітас перевіряє, чи справді домовленості працюють; якщо ні, команда разом із людиною шукає інший варіант.
Кейс-менеджерка опрацьовує запит на евакуацію.
Карітас може усунути практичні перешкоди й вибудувати маршрут, який справді працює. Він може зробити вибір можливим, не роблячи цього вибору замість людини.
Що відбувається після приїзду
Дорога може закінчитися раніше, ніж робота кейс-менеджерки.
Карітас Запоріжжя допомагав мамі з трьома дітьми, серед яких була дитина з інвалідністю, продовжити шлях до Австрії. Перед виїздом Олена Бугель, кейс-менеджерка Карітасу Запоріжжя, відновила зв’язок з австрійською організацією, яка вже допомагала цій родині раніше, уточнила її теперішні потреби, переконалася, що на місці їх готові підтримати, і координувала наступні етапи дороги.
Після однієї ночі в тимчасовому житлі на заході України родина продовжила шлях до Австрії. На момент прибуття наступний етап уже був підготовлений: на сім’ю чекала місцева команда, було організовано подальше перевезення та житло.
Родина під час евакуації до Австрії за підтримки Карітасу Запоріжжя.
Але для Олени робота з цією родиною на цьому не закінчилася.
Вона продовжила телефонувати мамі: спершу — щоб переконатися, що родина дісталася безпечно, потім — щоб з’ясувати, чи працює на практиці те, про що домовлялися до виїзду. Чи підходить житло? Чи отримує дитина з інвалідністю медичну допомогу? Чи можуть діти навчатися? Чи вирішуються питання з документами та соціальною підтримкою?
«Для мене сам факт виїзду ще не означає, що родина справді перебуває у безпеці й отримала необхідну допомогу, — говорить Олена Бугель. — Важливо зрозуміти, чи дісталися вони місця призначення, чи мають житло, чи отримують діти медичну допомогу й доступ до освіти, чи не залишилася родина сам на сам із новими труднощами».
Під час наступних розмов відповіді ставали конкретнішими. Родина переїхала в окрему квартиру. Дітей почали влаштовувати до навчальних закладів, зокрема дитину з інвалідністю — до спеціалізованої школи. Місцевий соціальний працівник допомагав із відвідуванням лікарів, документами та соціальними послугами.
Для кейс-менеджерки важливо, щоб план, складений до виїзду, витримав перевірку реальністю після приїзду. Випадок не завершується лише тому, що зупинився останній автомобіль. Він завершується тоді, коли допомога, про яку домовлялися на іншому кінці маршруту, справді доступна людині.
Здалеку масштаб евакуації легко вимірювати кількістю автомобілів і людей. Але насправді він складається з сотень окремих людських історій, для кожної з яких потрібне своє рішення.
За одним маршрутом можуть стояти волонтери, які допомагають пройти найнебезпечнішу ділянку, кейс-менеджерка, яка шукає житло в іншій області, працівник із догляду в транзитному центрі, інша команда, яка зустріне після прибуття, — і телефонний дзвінок пізніше, щоб переконатися, що домовленість справді спрацювала.
Саме це стоїть за 584 евакуаціями в межах проєкту: сотні різних життів, для яких не існувало одного універсального рішення.
Вивезти людину з небезпечного місця недостатньо. Потрібно, щоб на іншому кінці дороги на неї чекало не нове невідоме, а зрозумілий наступний крок: житло, необхідна допомога і люди, до яких можна звернутися. У цьому і полягає повний цикл евакуації Карітас.
Як звернутися по допомогу з евакуацією
Евакуація повного циклу відбувається лише за добровільною згодою людини. Команда може запропонувати варіанти, пояснити умови й допомогти організувати переїзд, але не вирішує замість людини, куди їй їхати. Це один із базових принципів процедури евакуації.
Зателефонуйте до Карітасу. Одразу скажіть, що звертаєтеся щодо евакуації. Назвіть своє місце перебування та повідомте, скільки людей мають виїхати.
Розкажіть про потреби кожного, хто їде. Важливо одразу сказати, якщо серед вас є людина з інвалідністю, літня чи маломобільна людина, діти, необхідність постійно приймати ліки, перевозити крісло колісне, тварин або важливі речі. Саме від цього залежить транспорт і побудова маршруту.
Скажіть, чи є у вас місце, куди ви можете поїхати. Якщо це родичі, друзі або вже знайдене житло, команда врахує це під час планування. Якщо їхати нікуди, кейс-менеджер може допомагати шукати доступні варіанти проживання.
Ознайомтеся із запропонованим варіантом і самі ухваліть рішення. Команда пояснює умови, маршрут і доступну допомогу. Людина має право погодитися, відмовитися або змінити рішення.
Після погодження команда організовує маршрут. Залежно від безпекової ситуації він може включати кілька етапів, різні команди, транзитний центр, потяг чи інший транспорт. За потреби соціальний працівник супроводжує людину дорогою.
У транзитному центрі можна отримати базову допомогу та підготуватися до наступного етапу дороги. Там люди можуть перепочити, поїсти, скористатися гігієнічними послугами та отримати інформацію щодо подальшого маршруту й проживання.
Після прибуття зв’язок не обривається. Команда перевіряє, чи людина дісталася погодженого місця і чи працює домовленість. Якщо виникла проблема, можуть шукати інше рішення або перенаправити до відповідної допомоги.
Проєкт «MEDEVAC – Інтегрований хаб реабілітації та відновлення ментального здоров’я для осіб, які зазнали травм внаслідок війни / Integrated Rehabilitation and Mental Health Recovery Hub for Persons Affected by War Trauma» є частиною українсько-чеського партнерства. Ініціатива має посилити реабілітаційну та ментально-оздоровчу допомогу у Дніпропетровській області – одному з ключових регіонів для прийому, лікування та відновлення людей, які постраждали внаслідок війни.
Місто Дніпро визначено як один із медичних хабів для евакуації, стабілізації, лікування та подальшої реабілітації постраждалих. Медичні заклади регіону працюють із великою кількістю пацієнтів, які потребують тривалої мультидисциплінарної реабілітації та психологічної підтримки.
Під час зустрічей вони ознайомилися з роботою медичних закладів, актуальними потребами та просторами, які планується розвивати в межах проєкту. Окремо обговорили майбутні рішення та можливості довгострокового посилення реабілітаційної й ментально-оздоровчої допомоги в регіоні.
Проєкт передбачає не лише оновлення приміщень, а й комплексне посилення спроможності медичних закладів. Зокрема, йдеться про адаптацію та підвищення доступності медичної інфраструктури, закупівлю сучасного реабілітаційного та ментально-оздоровчого обладнання, професійний розвиток мультидисциплінарних команд і передачу чеського досвіду через навчальні візити до Чехії.
У межах проєкту планується розвивати спеціалізовані реабілітаційні простори, створити Центр ментального здоров’я у Кривому Розі, телемедичний простір, а також сенсорні та дружні до дітей реабілітаційні середовища. Передбачено і професійне навчання фахівців.
Учасниками візиту стали:
Вацлав Бача (Václav Báča) – координатор програми MEDEVAC / «Допомога на місці», Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки;
Теодор Бартонь (Teodor Bartoň) – Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки;
Міхал Вивода (Michal Vývoda) – Посольство Чеської Республіки в Україні;
Лариса Сидоренко – керівник проєкту «Карітас Чехії» у Дніпропетровській області;
Олексій Власов – генеральний директор Регіонального медичного центру родинного здоров’я Дніпропетровської обласної ради;
Тетяна Коваленко, в.о. директора Комунального некомерційного ТОВ «Спеціалізований медико-реабілітаційний центр для дітей та підлітків» Дніпропетровської обласної ради;
Віталій Горбалінський – генеральний директор Комунальне некомерційне підприємство «Криворізька міська лікарня № 16» Криворізької міської ради.
Карітас України представляли головна експертка Програми охорони здоров’я Галина Курницька, менеджер проєктів Юрій Наконечний, провідна експертка з ментального здоров’я Катерина Назарова. До розмови дистанційно приєдналася менеджерка проєктів Карітасу України Інна Грицьків,яка координує старт проєкту MEDEVAC і поділилася очікуваннями щодо того, як він вплине на регіон і людей.
«Проєкт має значення, що виходить далеко за межі модернізації окремих медичних просторів. Йдеться про посилення спроможності системи реабілітації та ментального здоров’я у Дніпропетровській області – регіоні, який в умовах війни залишається одним із ключових центрів прийому, лікування та відновлення людей, які зазнали травм внаслідок бойових дій. Важливо, що проєкт поєднує розвиток сучасної медичної інфраструктури та обладнання з посиленням професійної спроможності мультидисциплінарних команд і передачею чеського досвіду. Його результат має вимірюватися передусім реальними змінами для людей – доступом до якісної комплексної реабілітації, психологічного відновлення та сучасних послуг, які продовжуватимуть працювати і після завершення проєкту», – сказала Інна Грицьків.
Фахівчиня також зазначила, що українсько-чеське партнерство створює основу не тільки для підтримки окремих медичних закладів, а й для формування сталих рішень, які можуть посилювати систему охорони здоров’я регіону в довгостроковій перспективі.
Проєкт розрахований на 1200–1600 людей, які отримуватимуть реабілітаційні та психологічні послуги в модернізованих просторах. Також професійне навчання пройдуть 35–50 фахівців, а українські спеціалісти зможуть взяти участь у навчальних візитах до Чехії.
Завдяки проєкту MEDEVAC Карітас України сприятиме розвитку доступної та сучасної реабілітаційної і психологічної допомоги для людей, які постраждали від війни. Йдеться не лише про оновлення медичних просторів та забезпечення сучасним обладнанням, а й про посилення спроможності медичних закладів і професійних команд, щоб якісні послуги були доступними людям і після завершення проєкту.
Упорядницями видання стали експертки Програми зміцнення соціальної згуртованості Карітасу України — Ганна Гоменюк, Олена Бєлік, Анна Чудовська та Катерина Гончар.
На етапі написання і упорядкування авторську методологію на практиці тестували фахівці по роботі з громадами та фасилітатори громад з понад 22 місцевих організацій мережі Карітас України, провівши понад 90 інтеграційних заходів.
Їхній практичний досвід збагатив видання і допоміг зробити методологію максимально наближеною до реалій життя громадах в умовах війни — тих, що знаходяться у прифронтових регіонах і тих, куди люди переміщуються у пошуках прихистку або повертаються як ветерани війни.
Посібник виданий у рамках проєкту: «Сприяння соціальній згуртованості та стійкості у громадах, що постраждали від війни» Карітас України за підтримки Porticus. Друковане видання буде презентоване під час Форуму «Інтеграційні заходи, як згуртувати людей у громадах» 21 вересня у Києві. А PDF версія невдовзі буде доступною на нашому сайті.
Про значимість нового видання говорять експертки Карітасу України:
«Ця методологія покликана допомогти кожному, хто хоче сприяти інтеграції людей з різним досвідом війни. Від концептуальних засад до практичних рекомендацій і готових сценаріїв».
Ганна Гоменюк, директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості
«Людині потрібна людина. Інтеграція починається зі знайомства, спілкування та спільної діяльності. Вона відбувається тоді, коли люди мають можливість взаємодіяти, будувати нові соціальні зв’язки та брати активну участь у житті громади. Для повноцінної інтеграції важливо створювати рівні можливості для взаємодії, творчого розвитку, якісного дозвілля, громадської участі та реалізації культурних прав усіх жителів. Саме спільний досвід, нові знайомства та участь у житті громади зміцнюють її соціальну тканину. Цей методичний посібник містить практичні рекомендації, інструменти та приклади, які допоможуть фасилітаторам і фасилітаторкам планувати та проводити інтеграційні заходи, адаптуючи їх до потреб і особливостей своєї громади».
Олена Бєлік, провідна експертка по роботі з громадами
«Працюючи з громадами, я щоразу переконуюся: згуртованість починається не з великих проєктів, а із зустрічі, розмови, готовності почути одне одного та зробити щось разом. Цей посібник цінний тим, що допомагає перейти від розуміння важливості соціальної інтеграції до конкретних практичних кроків та інструментів, які можна застосовувати у щоденній роботі. Впевнена, що посібник стане підтримкою для фахівців і фахівчинь, які працюють у громадах, допомагаючи створювати простір довіри, участі та взаємодії»
Анна Чудовська, менеджерка по роботі з громадами
«Коли працюєш в темі інтеграції, приходить розуміння, що ми, як жителі й жительки своєї країни, маємо навчитися чути, бачити й вміти цікавитись іншістю людини, з якою взаємодіємо. Так допоможемо собі вистояти. Саме в цій методології зібрано максимально прості й водночас складні та дієві інструменти, як це зробити. Буду щаслива, якщо цією книжкою будуть послуговуватись».
У травні їхній будинок зазнав пошкоджень через падіння уламків ворожого безпілотника. Після звернення до Карітасу Кам’янське родина отримала комплексну підтримку: необхідні побутові речі, грошову допомогу, соціальний супровід та координацію з медичними установами.
Наступним етапом стане відновлення житла – ремонт покрівлі, вікон та дверей. Це допоможе повернути родині відчуття безпеки та забезпечити гідні умови проживання.
Історія пана Миколи та його дружини – лише одна з багатьох, які сьогодні відбуваються в межах проєкту «Грошова допомога та стійкість для України. Фаза 4». Вона вкотре підтверджує, що люди, які проживають у прифронтових громадах, продовжують потребувати підтримки, захисту та доступу до соціальних послуг.
«Ми продовжуємо надавати людям допомогу, але такождля нас було важливозупинитися та відверто обговорити з фахівцями, що працює добре, а що потребуєпокращення, особливо зважаючи на непростий старт проєкту», – розповідає менеджерка проєкту Діана Хандій.
Саме це стало метою для триденної зустрічі «Рух проєкту: синхронізація зусиль та досвіду», яка об’єднала понад 40 фахівців Карітасу України, Карітасу Харків та Карітасу Кам’янське.
Незважаючи на регулярні онлайн-зустрічі, особисте спілкування залишається важливим та ефективним для працівників. Місцевим організаціям важливо бути почутими, оскільки саме вони є безпосередніми надавачами допомоги у громадах, де майже кожен день відбуваються обстріли, через що важче надавати допомогу.
Протягом трьох днів учасники аналізували результати роботи проєкту, обмінювалися досвідом та спільно шукали рішення для актуальних викликів. Психологи підіймали питання оптимізації документації та звітності, інженери акцентували увагу на нестачі фахівців, а кейс-менеджери говорили про зростання кількості звернень і потребу в додаткових ресурсах для якісного супроводу людей.
«Мені, як менеджерці проєкту, було приємно бачити злагоджену роботу команди, але ще важливіше було почути їхні щирі думки та пропозиції. Коли ми відкрито говоримо про труднощі, то краще розуміємо, де саме потрібні додаткові ресурси та підтримка, – зазначає Діана Хандій, – Окрім цього, робота в групах дозволила нам одразу напрацювати конкретні кроки для подолання наявних викликів».
Окрему увагу учасники приділили плануванню подальших кроків. За результатами роботи були визначені пріоритетні напрями на найближчі місяці, серед яких посилення окремих компонентів проєкту, створення інклюзивної стратегії в комунікаціях та залучення зовнішніх експертів для оцінки й вдосконалення наявних процесів і стратегій на місцевому рівні.
В умовах тривалої війни та постійних безпекових ризиків такі зустрічі мають особливу цінність. Вони допомагають не лише координувати роботу та покращувати якість допомоги, а й підтримувати фахівців, яких об’єднує спільна мета – бути поруч із людьми у найскладніші моменти їхнього життя.
Проєкт «Грошова допомога та стійкість для України, фаза 4» реалізується за підтримки Карітасу Швейцарії та Швейцарської солідарності.
Цього разу зустріч відбулася в Опішні, де своїм досвідом господарювання поділилася учасниця проєкту Ольга Мовчан.
Такі зустрічі організовують тоді, коли учасник готовий показати іншим власне господарство, розповісти про практичний досвід і відповісти на запитання. Формують групу зацікавлених учасників та організовують виїзд до господаря.
Цього разу господинею, яка приймала учасників, стала Ольга Мовчан зі Скадовська. Початок повномасштабного вторгнення родина зустріла в смт Велика Писарівка на Сумщині, де протягом двох років була змушена жити в умовах постійної небезпеки та бойових дій. Згодом сім’я переїхала до смт Опішня, де наразі облаштувала своє життя та господарство. Попри вимушений переїзд, пані Ольга продовжує працювати за професією – викладає біологію та географію.
У межах проєкту SCALE родина отримала два види грантової підтримки. За основним грантом пані Ольга облаштувала теплицю-термос розміром 4 × 8 метрів із системами крапельного поливу, фітоосвітлення, вентиляції та обігріву. Також придбала обладнання для переробки вирощеної продукції – дегідратор, ручний слайсер і вакууматор.
Під час зустрічі учасники говорили про те, що вже працює на практиці. Ольга поділилася власним досвідом вирощування овочів: розповіла, які сорти томатів, перців та огірків показали найкращі результати, а також де вона їх замовляла. Окремо учасників цікавив досвід облаштування теплиці – вони розпитували про постачальника, процес замовлення та монтажу.
Для Ольги це вже не просто облаштоване господарство, а напрацьований досвід, яким вона готова ділитися з іншими.
Після зустрічі учасники обмінялися контактами. Ольга додасть їх до окремої групи для подальшого спілкування, обміну досвідом та результатами у рослинництві й тепличному господарстві.
Такий формат зустрічей показує, як підтримка в межах SCALE може продовжуватися й після отримання гранту. Учасник отримує необхідні ресурси, навчається, працює з фахівцями, розвиває власне господарство та перевіряє отримані знання на практиці. Згодом цей досвід стає корисним уже для інших учасників.
Карітас Полтава створює можливості для такого обміну: організовує навчальні візити, об’єднує учасників із подібними інтересами та допомагає налагодити професійне спілкування між ними. А далі ця взаємодія продовжується вже у самій спільноті учасників.
Так досвід, здобутий завдяки підтримці SCALE, не залишається в межах одного господарства, а передається далі – від людини до людини, від одного господарства до іншого.
Проєкт SCALE «Розвиток стійкості сільського господарства та покращення засобів до існування» реалізується Карітасом Полтава за підтримки CRS (Catholic Relief Services) та Карітасу України.
Так починаються зв’язки, з яких поступово складається громада — здатна чути різний досвід, підтримувати своїх мешканців і разом шукати рішення.
Після інтеграційного заходу у Софіївській громаді дві жінки ще кілька хвилин стояли біля виходу. До цього дня вони не були знайомі: пані Наталя живе у Софіївці, а пані Ганна переїхала сюди через війну.
«Як чудово, дівчатка, що ми тут зустрілися й обмінялися номерами телефонів. Тепер будемо домовлятися, щоб разом усюди ходити», — сказала пані Наталя.
«Так, недарма прийшли», — відповіла пані Ганна.
Програма заходу вже закінчилася, однак саме тоді проявився його головний результат. Жінки знайшли одна одну і вирішили продовжити спілкування самостійно. Де б вони познайомилися, якби у громаді не з’явився простір, у якому можна без поспіху заговорити з незнайомою людиною?
Війна змінила склад і повсякденне життя українських громад. Люди виїжджають із небезпечних територій, оселяються в нових місцях, повертаються додому, а іноді знову змушені їхати. Поруч живуть місцеві мешканці й внутрішньо переміщені люди, ветерани й цивільні, ті, хто залишався в окупації, і ті, хто тривалий час був далеко від дому. Їхній досвід різниться. Через втрати, виснаження та тривалу небезпеку між людьми можуть виникати дистанція, недовіра, взаємні упередження й поділ на «своїх» і «чужих».
Грошова допомога, ремонт житла, продукти й необхідні речі допомагають відновити побут. Водночас людина може й надалі почуватися самотньою, не знати сусідів і не розуміти, як долучитися до життя громади. Особливо гостро це відчувається у невеликих і віддалених населених пунктах, де бракує постійних просторів для спілкування та спільної діяльності. Ідеться не про нестачу розваг, а про потребу в просторі, де можна бути почутим, познайомитися з іншими, обговорити спільну проблему і разом визначити, що робити далі.
Соціальна інтеграція починається у момент, коли люди з різним досвідом перестають бути просто мешканцями одного населеного пункту: знайомляться, чують одне одного, знаходять спільні інтереси й беруться за справи, важливі для всіх. Різниця між ними нікуди не зникає. Вона перестає бути причиною для дистанції.
Саме для цього Карітас України разом із місцевими організаціями проводить інтеграційні заходи. Їхні формати різняться: «Жива бібліотека», фасилітований діалог, клуб за інтересами, толока або кулінарний захід. Але сам формат ще не робить захід інтеграційним. Важливо, хто долучається, чи взаємодіють люди між собою, чи мають можливість висловитися і чи продовжується спільна дія після зустрічі.
У Карітасі Миколаїв спільне приготування їжі стало приводом познайомитися, поспілкуватися та провести час разом
Звичайний майстер-клас зазвичай завершується готовою річчю. Під час інтеграційного заходу спільна творчість, приготування їжі чи інша діяльність стає приводом для взаємодії. За спільною справою люди починають розмовляти, знайомитися й відкривати одне одного — іноді з тими, з ким за інших обставин могли б ніколи не заговорити.
Тому інтеграційні заходи мають продуману логіку: знайомство, спільну діяльність, розмову та рефлексію, під час яких кожен має можливість висловитися і бути почутим. Важливо, щоб цей процес організовували навчені працівники, які розуміють мету таких заходів. У мережі організацій Карітасу України цю роль виконують фасилітатори громад.
Фасилітатори організовують групову взаємодію, допомагають учасникам почути одне одного і побачити за різним життєвим досвідом спільні інтереси, потреби та можливості. Якщо під час заходу виникає спільна ідея — наприклад, створити клуб за інтересами, організувати нову активність чи разом вирішити певну проблему громади, — фасилітатор допомагає визначити наступні кроки, знайти партнерів, ресурси та можливості для її реалізації. Тому справжнім результатом інтеграційного заходу стають нові зв’язки між людьми та їхня здатність діяти разом.
Команда Карітасу та учасники інтеграційного заходу в Лихівці, присвяченого самопідтримці та емоційному відновленню
Інтеграційні заходи відбуваються в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який Карітас України реалізує за підтримки уряду США. Фасилітаторки працюють у громадах Дніпропетровської, Полтавської, Харківської та Миколаївської областей — у великих містах, селищах і віддалених селах. Лише у Криворізькому районі робота охоплює всі 15 громад.
Цей напрям працює поруч із грошовою допомогою, ремонтом житла та іншими видами підтримки. Матеріальна допомога дає людям ресурси, щоб відновити повсякденне життя. Інтеграційні заходи повертають зв’язки, завдяки яким мешканці можуть підтримувати одне одного і разом відповідати на наступні виклики.
«Відбудову легко помітити, коли відремонтовано будинок, школу чи лікарню. Довіру між людьми побачити складніше, але саме вона визначає, чи зможе громада користуватися цими можливостями разом і діяти після завершення проєкту», — пояснює Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України.
У Софіївській громаді фасилітаторка Карітасу Кривий Ріг побудувала зустріч навколо розмови про стереотипи, роль жінки у сучасному суспільстві та упередження, які заважають людям налагоджувати зв’язки. Для дітей організували окреме творче заняття. Завдяки цьому мами змогли спокійно долучитися до обговорення, почути досвід інших жінок і говорити про те, що зазвичай залишається поза щоденними розмовами. Саме тут зустрілися пані Наталя і пані Ганна. Їхній обмін контактами став простим і точним показником: створений простір спрацював, а спілкування вже не потребувало фасилітаторки.
Учасниці інтеграційного заходу в Софіївській громаді під час розмови з фасилітаторкою про роль жінки в сучасному суспільстві
Ще далі — від знайомства до власної ініціативи — пішли мешканці Лихівки на Дніпропетровщині. Після одного з інтеграційних заходів група людей старшого віку звернулася до фасилітаторки: «Чи можете допомогти нам знайти палиці для скандинавської ходьби? Ми дуже хочемо створити клуб, готові навчатися, але самі не можемо їх придбати».
Проєкт не передбачав закупівлі такого інвентарю. Фасилітаторка не мала змоги придбати палиці, але допомогла учасникам шукати інший шлях. Разом вони обговорювали благодійний ярмарок, звернення до місцевих мешканців і тематичних спільнот. За кілька місяців відгукнувся пан Ігор, один із засновників руху скандинавської ходи в Україні. Він запропонував передати кілька пар палиць, провести онлайн-навчання і поділитися досвідом.
Головним результатом стали не палиці. Люди сформулювали власну ідею, об’єдналися навколо неї, шукали можливості й створили клуб, який зможе працювати після завершення проєкту. Інтеграційний захід дав початок громадській ініціативі, а фасилітаторка допомогла учасникам пройти шлях від «ми хотіли б» до «ми робимо».
Учасниця клубу скандинавської ходи в Лихівці
Такі історії показують різні рівні однієї роботи. Спочатку люди отримують привід вийти з дому й заговорити. Потім знаходять тих, кому можуть довіряти. Далі з’являється спільна справа.
Інтеграція не завершується разом із програмою заходу. Її результат видно згодом: у телефонному дзвінку новій знайомій, у клубі, який збирається без команди проєкту, у готовності допомогти сусіду або запропонувати рішення для села. У цей момент люди вже не чекають наступного заходу — вони самі підтримують зв’язки й створюють можливості для інших.
«Гуманітарна допомога дає людям можливість відновити життя, а інтеграційні заходи допомагають відновити громаду, — говорить Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України. — Коли люди знають одне одного, співпрацюють і довіряють, громада стає стійкішою до криз і здатною самостійно відповідати на майбутні виклики».
Якщо у вашій громаді людям бракує простору для знайомства, розмови або спільної дії, почати можна з простої речі — запропонувати тему, заради якої вони готові зібратися. Щоб дізнатися, чи відбуваються інтеграційні заходи у вашій громаді, ви можете звернутися до найближчої місцевої організації Карітасу України. Іноді нове коло спілкування починається з одного заходу — спільної справи, щирої розмови або знайомства, яке хочеться продовжити.
