Новини Архіви - Сторінка 2 з 321

Комплексна підтримка в кризі: як працює кейс-менеджмент у межах проєкту Emergency Appeal 2026–2027

Posted on 09.10.202609.10.2026 by manager

У Дрогобичі родина розраховувала зупинитися біля рідних, які виїхали сюди раніше, але сталося інакше. У новому місті, без власного житла і кола підтримки, сім’я фактично залишилася без місця, де могла б переночувати.

У такій ситуації складно визначити одну проблему, яку потрібно вирішити першою. А головне, як зробити так, щоб термінова допомога сьогодні не стала лише короткою паузою перед наступною кризою?

Родину взяла у супровід команда Карітасу Дрогобич, яка працює в межах проєкту «Реагування на надзвичайні ситуації та інтегрована швидка гуманітарна допомога для забезпечення життєво необхідних потреб постраждалого від війни населення в Україні» (далі – Emergency Appeal 2026–2027). Один із напрямів проєкту – гуманітарний захист, зокрема кейс-менеджмент.

Команді вдалося швидко організувати для родини тимчасове проживання та допомогти з оформленням документів і довідок ВПО. Для оплати житла використали один з інструментів кейс-менеджменту – гроші на захист. Паралельно родині допомагають знайти житло, яке вона надалі зможе оплачувати самостійно, чоловікові – роботу, а дитині – можливість продовжити навчання.

«Кейс-менеджмент – це завжди не про одну проблему, а про комплексність проблем, з якими стикаються люди. Людина може опинитися в ризику бездомності, насильства чи іншій кризовій ситуації і не мати можливості впоратися з нею самостійно. Завдання кейс-менеджера – разом знайти рішення та ресурси, на які можна буде спиратися далі: власні, родинні, ресурси громади чи організацій. Щоб зрештою самостійно рухатися далі й якомога менше залежати від гуманітарної допомоги», – пояснює Олена Мороз, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України.

З якими ситуаціями люди найчастіше звертаються до кейс-менеджерів сьогодні?

Олена Мороз: Часто йдеться про тих, хто нещодавно евакуювався або був вимушений переїхати. У новому місті вони можуть не знати, де отримати необхідні послуги, як оформити довідку ВПО, на які виплати мають право чи де шукати житло. До цього додаються втрачені документи, відсутність роботи або підтримки поруч.

Але ми працюємо не стільки з певними категоріями вразливості, скільки з конкретними ризиками у сфері захисту. Наприклад, ризиком бездомності, насильства чи іншою кризовою ситуацією, з якої складно вийти самостійно. Водночас такої підтримки часто потребують люди старшого віку, люди з інвалідністю, багатодітні родини та мешканці місць тимчасового проживання.

А як кейс-менеджер розуміє, що насправді потрібно людині?

Олена Мороз: З розмови та оцінки ситуації. Перший запит часто буває матеріальним: «Мені потрібні гроші», «Мені немає чим заплатити за житло», «Мені потрібно відновити документ». Але важливо зрозуміти, що стоїть за цим запитом і який ризик потрібно зменшити.

Наприклад, родині потрібна допомога з орендою. Чому виникла така ситуація? Вони щойно евакуювалися, і їм ніде жити? Втратили дохід? Не отримують виплати, на які мають право? Від відповіді залежить подальший план. Десь достатньо інформації чи перенаправлення, в іншому випадку потрібно залучити юриста або психолога. А в окремих кризових ситуаціях одним з інструментів можуть стати гроші на захист.

Тобто «гроші на захист» – це не окрема грошова програма, куди людина може звернутися по виплату?

Ярина Дегтяр, експертка кризових центрів Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Ні, і це принципово важливо пояснювати. Гроші на захист не застосовуються окремо від кейс-менеджменту. Це один із його інструментів, і рішення щодо його використання залежить від конкретної ситуації людини.

Не кожна людина, яка перебуває під супроводом кейс-менеджера, отримує таку допомогу. Вона може бути потрібна тоді, коли є гостра кризова ситуація і певний ризик у сфері захисту можна мінімізувати саме таким способом.

Наприклад, людина евакуювалася без документів, і їх потрібно терміново відновити. Або їй необхідне безпечне місце для проживання, бо інакше вона фактично залишиться на вулиці. Бувають і дуже побутові, на перший погляд, ситуації. Після обстрілу у квартирі немає дверей. Формально це пошкоджене майно, людина може чекати на компенсацію чи іншу допомогу, але жити весь цей час у помешканні без дверей – це вже питання безпеки. У такому випадку кейс-менеджер оцінює ризик і шукає рішення, яке потрібне саме зараз.

Тому гроші на захист – не про те, щоб просто закрити матеріальну потребу. Вони потрібні тоді, коли певна витрата допомагає зменшити конкретний ризик і не дає кризі поглибитися.

І що відбувається далі? Допомогу надали – кейс закривається?

Ярина Дегтяр: Наша мета – не просто вирішити одну термінову проблему. Якщо сьогодні оплатити житло, але не зрозуміти, що буде через місяць чи два, ми лише відтермінуємо ту саму кризу. Тому разом формуємо подальший план, який має допомогти уникнути її повторення.

Виходить, кейс-менеджеру потрібно знати буквально все – від соціальних виплат до того, яка організація може надати людині конкретну допомогу?

Ярина Дегтяр: Так, хоча одна людина не може знати абсолютно все. Кейс-менеджер має добре розуміти, які державні послуги, гуманітарні організації та програми допомоги працюють у громаді. Для цього є карта перенаправлень: якщо ми самі не можемо надати певну послугу, маємо знати, хто може її надати. Так само потрібно стежити за змінами у виплатах і правилах отримання допомоги. А якщо питання переходить у правову площину, до роботи долучається юрист.

Коли до історії людини залучають юриста?

Ірина Кізілова, юристка Департаменту гуманітарного захисту та консультування Карітасу України: Дуже по-різному. Іноді людина від самого початку розуміє, що їй потрібна юридична допомога. Але буває й навпаки: вона приходить на інформаційну зустріч і говорить, що запитань до юриста немає. Починає слухати запитання інших людей, і раптом розуміє: «А в мене ж така сама ситуація». Тобто людина може роками жити з певною проблемою й навіть не знати, що її можна вирішити юридичним шляхом.

Сьогодні багато звернень пов’язані з житлом, землею та майном. Війна і переміщення зробили особливо помітними проблеми, які могли існувати ще задовго до повномасштабного вторгнення. Наприклад, свого часу люди належним чином не оформили право власності, укладали угоди без необхідних документів, спираючись на розписки. Поки людина жила у своєму будинку, це могло не здаватися критичним. Але після його пошкодження чи руйнування відсутність належно оформлених документів уже може стати перешкодою для отримання компенсації.

Є й багато соціальних питань: оформлення документів, пенсійні виплати, допомога внутрішньо переміщеним особам. На Херсонщині, наприклад, виникають питання щодо земельних ділянок та орендних відносин.

Особливої уваги часто потребують люди, які мешкають у місцях тимчасового проживання. Серед них багато людей старшого віку та людей з інвалідністю. Комусь недостатньо один раз пояснити алгоритм дій – людині може бути складно самостійно пройти весь шлях від консультації до вирішення питання.

Тобто, юридична проблема може бути лише однією частиною значно більшої життєвої ситуації?

Ірина Кізілова: Саме так. І тут дуже важливо, що ми працюємо командою. Якщо юрист під час консультації бачить, що людині також потрібна допомога психолога чи кейс-менеджера, він може одразу перенаправити її в межах команди.

Так само працює і у зворотному напрямку. Кейс-менеджер супроводжує людину і бачить, що на певному етапі без юридичного втручання далі рухатися неможливо. До прикладу: людина має право на певну виплату, але отримала відмову. Тоді до ситуації може долучитися юрист, допомогти розібратися в причинах, підготувати необхідні звернення або процесуальні документи.

Наші юристи не представляють людей у суді, але можуть готувати процесуальні документи та подавати запити. Якщо потрібне саме судове представництво чи інший вид послуги вторинної правничої допомоги, людину перенаправляють до тих організацій або установ, які можуть її надати.

У чому перевага роботи в такій команді?

Олена Мороз: Команда складається з кейс-менеджера, юриста і психолога. Можна звернутися до одного фахівця, а вже під час роботи стане зрозуміло, чи потрібно залучити іншого. Кейс-менеджер часто є координуючою ланкою: бачить ситуацію комплексно і за потреби залучає юриста, психолога, державну службу чи іншу гуманітарну організацію.

Ірина Кізілова: Багато питань вдається вирішувати всередині команди. Зовнішнє перенаправлення – це додатковий час, пошук нового фахівця і необхідність знову розповідати свою історію. А тут фахівці працюють поруч і доповнюють один одного.

А як допомога доходить до людей, які самі не можуть прийти до офісу Карітасу?

Ірина Кізілова: Команди працюють не лише в офісах. Кейс-менеджер, юрист і психолог можуть виїжджати як мобільна команда – зокрема, до місць тимчасового проживання.

На Херсонщині така мобільність особливо важлива. Є віддалені громади, а через безпекову ситуацію людям не завжди легко або взагалі можливо самостійно дістатися кудись. Тоді фахівці їдуть до них і надають допомогу вже на місці.

В інших локаціях у межах Emergency Appeal робота значною мірою зосереджена на внутрішньо переміщених осіб, які проживають у місцях тимчасового проживання. Тому сама модель може адаптуватися до того, де перебувають люди і наскільки доступною для них є допомога.

Ви працюєте з людьми саме тоді, коли вони часто переживають один із найскладніших періодів у своєму житті. Як самі фахівці витримують таке навантаження?

Ірина Кізілова: Найбільше навантаження мають ті, хто працює безпосередньо з кейсами. Вони зустрічаються з клієнтами особисто, бачать їхній стан і реакції, іноді стикаються й з агресією.

Тому ми регулярно обговорюємо складні випадки всередині команд, проводимо зустрічі з фахівцями мережі. Зараз також організовуємо супервізійну підтримку для юристів із психологом. Щоб довго й якісно допомагати іншим, потрібно підтримувати й тих, хто щодня надає цю допомогу.

Якщо спробувати дуже просто пояснити людині, яка ніколи не стикалася з кейс-менеджментом: у чому його найбільша цінність?

Ярина Дегтяр: Напевно, у тому, що людина не залишається сама зі своєю ситуацією. Коли ти вимушено переїхав, опинився в новому місці й не знаєш абсолютно нічого – куди звертатися, які маєш права, де отримати допомогу, – кейс-менеджер стає своєрідним компасом, який допомагає зорієнтуватися: інформує, скеровує, перенаправляє, залучає інших фахівців.

Бути поруч стільки, скільки потрібно

За кожним кейсом – людина або родина зі своєю історією, обставинами й шляхом виходу з кризи. Від початку Emergency Appeal 2026–2027 уже 62 історії супроводу завершилися конкретним результатом. Це означає, що людям вдалося пройти цей шлях до моменту, коли вони вже можуть рухатися далі самостійно: необхідні питання вирішені, ризики зменшені, а потрібні ресурси й опори знайдені. Ще 144 людини отримали індивідуальні юридичні консультації та допомогу

В основі кейс-менеджменту лежить один із принципів соціального служіння Карітасу: допомога має підтримувати й посилювати спроможність людини, а не підміняти її власні рішення та дії. Допомогти пройти кризовий період, знайти необхідні рішення та опори, відновити власну спроможність, і бути поруч рівно стільки, скільки потрібно, щоб далі людина могла рухатися самостійно.

Проєкт Emergency Appeal 2026-2027 реалізується Карітасом України завдяки підтримці Caritas Internationalis

В Миколаєві відкрилася фотовиставка Першого національного консорціуму PULSE

Posted on 07.10.202608.10.2026 by manager

Назва – «Не лише мить» – підкреслює: фотографія здатна піймати лише один момент. Але за ним завжди стоїть значно більше: консультації, оцінка потреб, пошук рішень, подальший супровід. Тому ця виставка – про людей, їхні історії та щоденну роботу фахівців, яку не завжди можна побачити в одному кадрі.

Директор Карітасу Миколаїв УГКЦ отець Тарас Павлюс, відкриваючи виставку, зазначив:

«Кожна добра справа починається з милосердя та любові, а допомога людям потребує не лише ресурсів, а й уважного ставлення до їхніх потреб. Саме поєднання людяності, професійності та спільної роботи різних організацій дозволяє створювати підтримку, яка справді відповідає життєвим обставинам людей».

Координаторка проєкту в Карітас Миколаїв УГКЦ Любов Коник додає:

«Результат роботи проєкту — не лише цифри. Це передусім якісні зміни в житті людей. За кожною такою фотографією стоїть ціла історія та велика командна робота. Саме цей невидимий щоденний шлях і є найважливішим результатом».

Окрім фотографій на виставці представлені вироби, створені учасниками інклюзивних просторів Карітас Миколаїв УГКЦ, Карітас Одеса та Карітас Берислав.

Перш ніж рушити до Києва, виставка працюватиме у Миколаївському академічному художньому театрі до 9 жовтня включно.

Запрошуємо вас побачити більше, ніж на фото.

Усі історії з фотовиставки можна прочитати за QR-кодами біля фотографій та на сайті БФ «Право на захист» https://r2p.org.ua/category/fotovystavka-pulse-2026

Нагадаємо, Національний консорціум PULSE об’єднує вісім українських організацій: БФ Право на захист, БФ Голоси дітей, ГО Дівчата, Карітас України, Гуманітарна місія “Проліска”, The HALO Trust Ukraine, ГО Ліга сильних та БФ «Допомагаємо виїхати» (Helping to Leave). Разом організації поєднують досвід та експертизу, щоб надавати комплексну підтримку людям, постраждалим від війни.

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

Мова серця: як народжується волонтерська спільнота в Центрах Життєстійкості

Posted on 06.10.202608.10.2026 by manager

Чи сподобаються майстерки? Але дівчина повертається знову і знову і мама помічає, як дитина стає жвавішою, відкритішою та знаходить нових друзів. Сама жінка теж знайомиться в центрі з іншими людьми, спостерігає за роботою працівників, в розмові згадує, що гарно готує, пригощає своєю випічкою, а тоді виникає ідея: може, і самій провести кулінарний майстер-клас?

Так зароджується волонтерство в Центрах. Коли людина бачить цінність простору та пропонує щось цінне взамін.

І такі історії не поодинокі. Спочатку люди приходять отримати підтримку, відновити внутрішні ресурси, а згодом залишаються, відчувши потребу самим допомагати іншим. Так у деяких з 82 Центрів Життєстійкості, що діють на базі Карітасу, волонтерство постає не лише як організована діяльність, а як природне продовження вдячності, довіри та відчуття спільноти.

Створення спільноти

На початку роботи Центрів життєстійкості окремої волонтерської групи тут не було. Люди приходили на ресурсні зустрічі, клуби за інтересами, консультації та інші заходи. Пізніше частина з них почала залишатися в житті Центру вже в іншій ролі – волонтерській.

«Людина приходить зі своїм досвідом і знаннями. Після того як отримує послугу, часто каже: “А я вмію вишивати”, “Я могла б провести майстер-клас з розпису писанок”. І так вони залишаються та діляться своїм досвідом», – ділиться спостереженнями фахівчиня із соціальної роботи Центру життєстійкості, яка також координує волонтерський напрям у Карітасі Тернопіль.

Саме так, у природний спосіб розвивається волонтерство. Відвідувачка ділиться своїм творчим захопленням, а незабаром навчає інших. Люди не просто отримують допомогу: вони відкривають у собі ресурс, яким можуть поділитися, що запускає ланцюгову реакцію підтримки інших.

«Волонтерство — це передусім про людей і про те, як багато змінюється, коли ми не залишаємося осторонь. Коли поруч є спільнота, яка підтримує, підхоплює і разом рухається до спільної мети, навіть найскладніші речі стають трохи легшими. І, мабуть, саме в цьому найбільша сила волонтерства — ми допомагаємо не лише іншим, а й знаходимо своїх людей», зазначає менеджерка по роботі з волонтерами Наталія Стецьків.

В умовах війни, коли більшість живе з великим навантаженням й втомою, головне вміти зберігати здатність підтримувати одне одного та діяти разом.

«Підтримуючи інших, волонтери самі мають відчувати підтримку, мати можливість навчатися, відновлюватися та бути частиною спільноти. Адже сьогодні наша життєстійкість багато в чому тримається саме на таких зв’язках між людьми – на довірі, взаємній підтримці та готовності бути поруч тоді, коли це найбільше потрібно», ділиться менеджерка по роботі з волонтерами Ілляна Гайдук.

«Теплі зустрічі»

Однією зі сталих спільнот Центру в Тернополі є групи «Теплі зустрічі». Саме тут двічі на місяць зустрічаються люди старшого віку. Серед них багато внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – адаптуватись на новому місці їм буває складно. Тоді зустрічі в Центрі стають приводом вийти з дому, завести нові знайомства, поспілкуватися й відчути себе частиною спільноти.

Формат занять вдало поєднує корисні вправи та техніки для розвитку стресостійкості та творчі елементи, як-от розмальовка шоперів, робота з глиною, духовні бесіди та авторські формати психологічного розвантаження. Одним із таких форматів стала ідея проведення майстер-класу з випікання хліба.

На перших зустрічах групи, пані Марія дуже соромилась і тихо спостерігала за тим, що відбувається. Утім, невдовзі сором’язливість зникла, поступившись місцем природній активності. На одній з зустрічей вона поділилась своїм захопленням:

«Знаєте, я дуже люблю випікати хліб, – не тільки зерновий, а також із зеленню, проте найбільше мені подобається випікати хліб з лавандою. Хочете, я вас навчу?»

Ідея випікання лавандового хліба настільки захопила учасників групи, що вже під час наступної зустрічі жінка проводила свій майстер-клас на професійно оснащеній кухні. Тепер пані Марія є постійною волонтеркою простору Карітасу та ділиться своїми знаннями з його відвідувачами.

Інша волонтерка, яка відвідує «Теплі зустрічі», переїхала з Херсонщини. Раніше в своєму рідному місті вона очолювала будинок культури, а тепер жінка проводить творчі заняття для дітей, молоді та дорослих: вчить вишивати, в’язати, створювати ляльки-мотанки.

Простір для професійного зростання

До Центру також долучаються студенти – майбутні психологи та фахівці із соціальної роботи. Завдяки співпраці Карітасів з багатьма університетами вони можуть проходити тут волонтерську, навчальну або професійну практику.

Одна із волонтерок в майбутньому хоче стати психологинею, тож весь свій час у просторі вона працює поруч із фахівцями: допомагає організовувати групові заходи, набуває практичного досвіду та водночас стає корисною для спільноти.

«До індивідуальних консультацій мене не залучають, щоб не порушувати конфіденційність відвідувачів, проте я є постійною учасницею групових зустрічей та консультацій і досвід який я можу там отримати – безцінний» – ділиться своїми думками одна із волонтерок.

Студенти допомагають готувати клуби за інтересами, ресурсні зустрічі, спостерігають за роботою приймальні, знайомляться з документацією у межах дозволеного доступу й переймають досвід працівників.

Волонтерство в Центрах життєстійкості

Волонтери не тільки допомагають проводити заняття та набираються життєвого досвіду, вони формують спільноту. Об’єднують людей навколо культури взаємопідтримки та допомагають громаді перейти від отримання допомоги до активної участі у власному відновленні.

Цим спостереженням діляться самі волонтери:

«Можна робити великі справи, проводити ресурсні зустрічі, бути надзвичайним фахівцем. Але якщо немає любові – все втрачає сенс. Люди, які приходять до Карітасу чи Центру життєстійкості по допомогу, часто дають нам значно більше, ніж просять».

Ви також можете стати частиною волонтерської спільноти, заповнивши анкету за посиланням: https://caritas.ua/volonterstvo/

«Дім, я повернусь»: історії, які ми обов’язково розкажемо

Posted on 05.10.202605.10.2026 by manager

Щодня велика мережа Карітасу в Україні разом із міжнародними партнерами працює для людей, які втратили свої домівки через війну, чиє житло було пошкоджене або зруйноване, або хто був змушений залишити рідне місто чи село. Ми допомагаємо людям у потребі знову мати гідні, придатні та безпечні умови для проживання після руйнувань.

Цей день ми мали провести інакше.

Ми готувалися зустрітися з партнерами, авторами історій, колегами та гостями у Музеї історії Києва, щоб уперше представити книгу «Дім, я повернусь» і відкрити однойменну фотовиставку. Ми хотіли разом перегортати сторінки, дивитися на світлини, слухати голоси авторок, які погодилися розповісти про свої особисті історії.

Однак безпекова ситуація змусила нас змінити ці плани. росія продовжує атакувати українські міста, а для Києва та Київщини повітряні тривоги й загроза нових ракетних і дронових ударів останніми тижнями стали щоденною реальністю. Небезпека не зникає ні вдень, ні вночі. А для нас безпека людей завжди буде важливішою за будь-який, навіть дуже очікуваний захід, тому публічну презентацію книги та відкриття виставки ми вирішили відкласти до часу, коли зможемо зібратися разом без зайвого ризику.

Ми віримо, що він обов’язково настане. Але відмовлятися від того, що вже створено разом із десятками людей, ми не хочемо і не будемо.

Історії, які нам довірили

Під час роботи над книгою ми багато разів думали про те, наскільки непросто було авторам повертатися у своїх спогадах додому – у квартири й будинки, на знайомі вулиці та подвір’я, до родинних вечерь, голосів близьких і звичного життя, яке для багатьох розділилося на «до» і «після». Разом із теплими спогадами поверталися евакуація, прощання, окупація, руйнування, довгі дороги та останній погляд на місце, яке ще вчора було твоїм домом.

Тому передусім ми дякуємо авторам книги «Дім, я повернусь». Дякуємо за довіру і за сміливість говорити про дуже особисте. За те, що дозволили нам увійти у свої спогади про родину, дитинство, рідні міста і села, про втрату, вимушений переїзд, повернення та новий шлях. Ми розуміємо, що кожен текст – це не просто історія для видання, а частина прожитого життя, до якої не завжди легко повертатися навіть подумки.

На початку книги є «Ключ» – текст, який відчиняє двері до подальшого читання. Він починається словами: «Цю книгу варто читати бережно», і далі пояснює чому: не через крихкість сторінок, а через те, наскільки особистим є все, чим люди поділилися.

Ми збирали розповіді не лише заради книги. У час, коли війна щодня змінює міста, родини й людські долі, надзвичайно важливо зберігати живі свідчення – пам’ять про те, якими були наші домівки, що люди втрачали, як рятувалися, що допомагало їм вистояти і як вони починали життя заново. Таке документування залишає не лише хроніку руйнувань, а й людський голос усередині цієї хроніки.

30 світлин, за кожною з яких – люди

Продовженням книги стала фотовиставка «Дім, я повернусь», яку Карітас України підготував у партнерстві з Агентством ООН у справах біженців в Україні та Державною службою України з надзвичайних ситуацій.

У ній – 30 світлин із різних регіонів України. Частина фотографій надана ДСНС України. Це кадри безпосередньо з місць російських ударів, куди рятувальники приїжджають одними з перших, бачать наслідки руйнувань ще тоді, коли вони зовсім свіжі, гасять пожежі, розбирають завали, допомагають постраждалим і рятують життя. Фотографії не варто розглядати просто як зображення, тому що за кожним кадром – чийсь зруйнований дім і день, після якого життя родини вже стало іншим.

І ми дуже вдячні рятувальникам не лише за можливість показати ці світлини, а передусім за їхню щоденну роботу поруч із людьми у найважчі моменти.

Інша частина виставки – фотографії наших команд із місцевих Карітасів, які їздять у громади, знайомляться з родинами, бачать їхні пошкоджені будинки до початку робіт, залишаються поруч у процесі відновлення, слухають їхні історії, а згодом повертаються, щоб зафіксувати вже інший момент – нові вікна, відремонтований дах, кімнату, до якої можна повернутися, або людину, яка після довгого очікування знову переступає поріг свого дому. Щиро дякуємо нашим колегам за те, що щодня працюють із людьми, допомагають їм відновлювати житло й життя та зберігати історії цього шляху.

Дім повертається не лише на сторінках книги

Окремо ми дякуємо нашому стратегічному партнеру – Агентству ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН), разом із яким Карітас України вже не п’ятий рік працює над житловими рішеннями для людей, постраждалих від війни.

У межах проєкту «Житло для вразливих домогосподарств» Карітас України за підтримки УВКБ ООН допомагає людям відновлювати пошкоджені оселі, покращувати житлові умови та знаходити рішення для тих, хто був змушений залишити свій дім. Частина героїв книги – це люди, з якими наші команди познайомилися саме завдяки цій роботі і яким спільними зусиллями вдалося допомогти.

росія може змінити наші плани, але не змусить нас від них відмовитися. Тому сьогодні виставка «Дім, я повернусь» усе-таки відкрилася – просто в іншому форматі.

Ми розмістили її у київському офісі Карітасу України, і колеги, які сьогодні були в офісі, змогли побачити всі 30 світлин, перегорнути сторінки книги та отримати її примірник. Це не та велика зустріч, яку ми планували. Але нам хотілося, щоб у Міжнародний день житла фотографії не залишилися запакованими, а книга – закритою.

Бо ворог може змусити нас перенести подію, змінити місце зустрічі чи відкласти заплановане. Але вона не змусить нас відмовитися від наших планів, від пам’яті про те, що було втрачено, від бажання допомагати людям і від віри в те, що життя в Україні триватиме.

Ми дуже хочемо, щоб книгу «Дім, я повернусь» прочитали не лише ті, кому дістанеться один із друкованих примірників, тому залишаємо електронну версію книги доступною для всіх.

Завантажити книгу тут.

Читайте її не поспішаючи, діліться з друзями, родиною та колегами. Можливо, серед цих сторінок ви впізнаєте себе – знайомий запах кухні, бабусин сад, під’їзд, у якому знали всіх сусідів, місто, яке залишилося далеко, або ключ від дверей, до яких ще хочеться повернутися. А, можливо, ця книга спонукає вас написати власну історію про дім.

Тому що пам’ять варто зберігати в різних формах – у текстах і фотографіях, у родинних архівах і великих виставках, у професійному документуванні та в кількох реченнях, написаних для своїх дітей. Те, що сьогодні здається дуже особистим спогадом, одного дня стане частиною спільної пам’яті про те, через що пройшла Україна і як її люди продовжували жити, допомагати одне одному й відбудовувати своє.

На презентацію книги та відкриття виставки «Дім, я повернусь» ми вас обов’язково ще запросимо. Коли це буде безпечно, ми зустрінемося, подивимося світлини разом і дамо можливість історіям прозвучати так, як ми задумували від початку.

До того часу – бережіть себе і тих, хто поруч, підтримуйте одне одного, не залишайте людину саму там, де можете простягнути руку. І нехай над нами залишаються слова: «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Євангеліє від Івана, 1:5.)

Ми віримо у це світло, і продовжуємо робити все, що можемо, щоб у людей в Україні знову були дім і можливість будувати своє майбутнє.

Медіа мають бути учасниками відновлення: спільне звернення до URC 2027

Posted on 05.10.202605.10.2026 by manager

Про це йдеться у спільному зверненні, до якого вже долучилися понад 30 українських медіа та громадських організацій.

Серед основних пропозицій — представництво незалежних редакцій у програмі URC 2027, доступніша процедура акредитації та залучення медіа до обговорення політик і рішень щодо відновлення.

Звернення ініціювало «Вікно Відновлення». Карітас України підтримує цю ініціативу та запрошує медіа, громадські організації й представників медійного сектору долучитися до підписання звернення.

Відновлення України не обмежується відбудовою зруйнованої інфраструктури. Не менш важливо забезпечити прозорість рішень, підзвітність використання коштів, участь громад і довіру до процесу відновлення.

Незалежні медіа відіграють у цьому процесі важливу роль. Вони стежать за реалізацією проєктів, порушують проблеми громад, виявляють ризики та допомагають суспільству контролювати рішення, від яких залежить відновлення будинку, громади і країни в цілому.

Водночас наслідки війни суттєво послабили український медійний сектор. Частина редакцій втратила приміщення й обладнання, була змушена релокуватися, скоротити команди або працювати в умовах різкого падіння доходів і втрати частини аудиторії. Найуразливішими залишаються незалежні медіа у прифронтових, деокупованих і постраждалих громадах.

Тому підтримку незалежних медіа пропонується розглядати як складову відновлення України. Йдеться не лише про фінансування інформаційного супроводу окремих проєктів, а й про збереження та посилення спроможності редакцій як незалежних суспільних інституцій.

До чого закликають

Під час URC 2026 тема ролі медіа вперше з’явилася в основній програмі конференції. Водночас незалежні українські редакції переважно залишалися в ролі тих, хто висвітлює конференцію, а не бере участь у формуванні дискусії.

Тому на URC 2027 пропонується:

залучати представників незалежних медіа як спікерів, експертів, модераторів і учасників тематичних дискусій;
залучати медіа до підготовки конференції — під час визначення тем, форматів і складу учасників;
включати питання ролі та потреб медійного сектору до основної програми URC;
зробити процедуру акредитації зрозумілішою та передбачуванішою, а акредитованим журналістам забезпечити доступ до відкритих панелей основної програми;
провести окремий захід про роль і відновлення незалежних медіа за участю редакцій, державних інституцій, громад, донорів, бізнесу та міжнародних організацій;
враховувати незалежні медіа у програмах і фінансових інструментах відновлення як важливу складову прозорості, підзвітності та громадського контролю.

Особливу увагу пропонується приділити регіональним, локальним, прифронтовим, релокованим редакціям, а також медіа з деокупованих і постраждалих громад.

Хто вже підтримав

До звернення вже долучилися понад 30 медіа та організацій.

Ознайомитися з пропозиціями докладніше можна тут.

Карітас України запрошує медіа, громадські організації та окремих представників медійного сектору долучитися до підписання звернення.

Підписати звернення можна за посиланням.

Що далі

Після запуску звернення автори ініціативи планують комунікувати з урядами та організаторами Ukraine Recovery Conference.

Спроможні незалежні медіа допомагають суспільству стежити за тим, як ухвалюють рішення, витрачають кошти та реалізують проєкти відновлення. Тому підтримка медійного сектору — це водночас підтримка прозорості, підзвітності та довіри до процесу відновлення України.

Як зробити гуманітарну допомогу якіснішою: у Полтаві фахівці мережі Карітас навчалися працювати за міжнародними стандартами

Posted on 02.10.202602.10.2026 by manager

У ньому взяли участь 28 фахівців Карітасу України та дев’яти місцевих організацій мережі.

У навчанні взяли участь представники Карітасу України та місцевих організацій із Кам’янського, Кривого Рогу, Краматорська, Запоріжжя, Полтави, Миколаєва, Сум, Харкова та Чернігова. Усі учасники отримали сертифікати про проходження навчання.

Навчання було присвячене тому, як застосовувати міжнародні гуманітарні стандарти у щоденній роботі та підвищувати якість допомоги

Що таке «Сфера» і навіщо вона потрібна

«Сфера» — це міжнародні гуманітарні стандарти, які допомагають організаціям визначати, якою має бути якісна гуманітарна допомога та як забезпечити права, безпеку й гідність людей, які її отримують.

Стандарти охоплюють не лише безпосереднє надання допомоги. Вони також допомагають організаціям оцінювати потреби, планувати роботу, відстежувати її результати та враховувати досвід і відгуки людей.

MEAL — це підхід до управління якістю гуманітарних програм. Він охоплює моніторинг, оцінювання, підзвітність перед людьми, які отримують допомогу, та вивчення уроків на основі отриманих даних. Його завдання — допомогти організації розуміти, чи відповідає її робота реальним потребам людей і що можна змінити, щоб зробити допомогу ефективнішою.

«У гуманітарній роботі недостатньо просто зробити те, що ми запланували. Потрібно постійно дивитися на результат очима людини, якій ми допомагаємо: чи відповідає ця допомога її потребам, чи зручно нею користуватися, чи відчуває людина себе почутою. Саме в цьому для мене суть MEAL — слухати, перевіряти, вчитися і змінювати свою роботу там, де це потрібно», — відзначила Марія Теслюк, менеджерка з впровадження стандартів якості моніторингу, оцінки, підзвітності та вивчення уроків (MEAL) Карітасу України.

Від міжнародних принципів — до робочих рішень

Учасники розглядали шість тематичних блоків: від структури та принципів «Сфери» до конкретних напрямів гуманітарної роботи — продовольчої безпеки, житла, здоров’я, водопостачання та санітарії. Окремо працювали з оцінюванням потреб, аналізом і моніторингом, а також із питаннями запобігання сексуальній експлуатації та насильству (PSEA).

Важливою частиною навчання була практична робота. Учасники працювали в малих групах, розбирали реальні робочі ситуації, шукали рішення для конкретних кейсів та брали участь у рольовій вправі «Гуманітарна дилема».

Також команда Національного офісу представила «Регламент роботи зі складними та непрофільними дзвінками». Це дало змогу пов’язати міжнародні стандарти з конкретними робочими процесами, з якими фахівці стикаються щодня.

Що показали результати навчання

Знання учасників перевіряли до та після навчання. Середній результат до початку тренінгу становив 7,8 бала з 15 можливих, після завершення — 13,4 бала. Таким чином, середній результат зріс на 5,6 бала.

24 із 26 учасників, які пройшли обидва тестування, продемонстрували покращення технічних знань. Загалом 92% учасників зазначили, що їхні знання щодо стандартів і практичних інструментів покращилися.

Найбільш помітні зміни стосувалися базових понять «Сфери». Наприклад, до навчання лише двоє учасників правильно визначили структуру довідника «Сфера», після навчання — 25. Кількість учасників, які правильно назвали чотири основні напрями стандартів, зросла з 10 до 26.

Але результат навчання — не лише цифри тестування. Під час роботи учасники також визначали, як застосовуватимуть отримані знання у своїй роботі, обмінювалися досвідом із колегами з різних регіонів та формували професійні контакти всередині мережі Карітас.

Навчання організував Департамент якості програм Карітасу України в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні». Проєкт реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки.

Місце для дружби та нових відкриттів: історія Віри

Posted on 02.10.202608.10.2026 by manager

Тримаючись за руку старшої сестри, вона зайшла до місця, де все було новим і незнайомим. Навколо були інші діти, нові заняття та люди, яких вона бачила вперше.

Спочатку Віра була сором’язливою та не поспішала знайомитися з іншими дітьми. Вона уважно придивлялася до того, що відбувається навколо, поступово звикаючи до нового середовища. Працівники Простору дали їй необхідний час, щоб освоїтися та долучатися до активностей у власному темпі.

Згодом Віра познайомилася з Ангеліною. Дівчатка швидко знайшли спільну мову та почали разом брати участь у заняттях. Наявність подруги поруч допомогла Вірі почуватися впевненіше, активніше долучатися до спільних активностей і спілкуватися з іншими дітьми. Місце, яке колись здавалося незнайомим, поступово стало простором, куди їй хотілося повертатися знову і знову.

Відтоді минуло кілька років. Сьогодні Віра вже навчається у школі. Працівники Простору спостерігали, як поступово змінювалася дівчинка: вона стала більш відкритою, впевненою у собі та охоче бере участь у різноманітних заходах. Тепер важко впізнати ту тиху й несміливу дитину, яка вперше переступила поріг Простору, міцно тримаючись за руку сестри.

Одним із найулюбленіших занять Віри стало малювання. Воно дає їй можливість відкривати нові захоплення, розвивати творчі здібності та самовиражатися. Мама дівчинки радіє, що донька знайшла справу, яка приносить їй задоволення та натхнення.

«Віра завжди із задоволенням приходить до Простору, особливо на заняття з малювання. Виявилося, що вона має до цього талант. Мені дуже приємно, коли дорогою додому вона із захопленням розповідає про те, чим займалася того дня. Як для мами, для мене важливо, що навіть під час війни Віра має можливість спілкуватися з іншими дітьми та проживати своє дитинство,» – ділиться вона.

Для Віри відвідування Простору стало важливою частиною повсякденного життя. Тут вона знайшла друзів, можливість розвивати свої інтереси та проводити час із ровесниками. Її історія демонструє, наскільки важливим для дитини може бути безпечне та дружнє середовище. Саме тут Віра знайшла підтримку, дружбу та поступово набула впевненості, щоб висловлювати власну думку та брати активну участь у житті спільноти.

Простір дружній до дитини у Запоріжжі працює за підтримки Європейського Союзу та Caritas Austria. Він створює для дітей можливості проводити час разом, відкривати власні таланти та отримувати досвід, який є невід’ємною частиною дитинства навіть в умовах війни.

Історія Віри – одна з тисяч історій людей, які щодня стикаються з життєвими викликами та потребують підтримки. Завдяки цьому проєкту близько 27 000 людей у Чернігівській, Сумській, Запорізькій областях та Краматорській громаді можуть отримати необхідну допомогу. Проєкт передбачає надання послуг із захисту, психологічної підтримки та матеріальної допомоги, зокрема гігієнічних наборів для людей з інвалідністю. Також у межах проєкту функціонують Простори дружні до дитини, де наймолодші учасники можуть отримати підтримку, турботу та можливість залишатися дітьми навіть у складних життєвих обставинах.

Перша психологічна допомога простими словами — “Підхопити людину в потрібний момент”

Posted on 30.09.202630.09.2026 by manager

Здається, що допомогти може лише психолог, який знає правильні слова й спеціальні методики. Проте іноді все починається зі звичайного: «Я поруч. Подумаємо, що можемо зробити зараз».

Саме на такій підтримці ґрунтується перша психологічна допомога (ППД) — один з інструментів роботи Карітасу України в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», що реалізується разом із місцевими організаціями мережі за підтримки Державного департаменту США.

ППД: складна назва для простих людських речей

— Перша психологічна допомога — це найперша підтримка людини людиною. Підхопити її в момент, коли їй дуже важко, — пояснює Оксана Миколюк, провідна експертка проєкту з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.

Але що насправді означає «підхопити»?

Іноді ми бачимо, що близькій людині важко, але не знаємо, як допомогти. Можемо запропонувати сісти поруч, вислухати, дати можливість поплакати. Не вимагати негайно заспокоїтися, не переконувати, що «все буде добре», і не поспішати вирішувати чужі проблеми.

Можливо, після розмови обставини життя людини залишаться такими самими. Але їй стане трохи легше, бо тепер вона не мусить залишатися зі своїми переживаннями наодинці.

Це і є один із найпростіших прикладів першої психологічної допомоги.

Оксана наголошує: іноді люди навіть не усвідомлюють, що вже надають таку підтримку близьким. Ми телефонуємо друзям після важкого дня, обіймаємо рідних, вислуховуємо колег або просто залишаємося поруч, коли людині складно.

— ППД — це дуже прості слова і дуже вчасні. Головне — не знецінити почуття людини. Щоби було від душі, — говорить експертка.

Професійний підхід допомагає робити це уважніше: помічати стан людини, розуміти її потреби та визначати, коли варто залучити фахівця. Адже іноді після сильного стресу людині складно навіть зрозуміти, чого вона потребує.

Спочатку підтримати людину — потім допомогти їй діяти

— Найчастіше, щоби допомогти, треба спершу людину підтримати. Зараз фактор людяності найважливіший, — наголошує Ірина Максименко, керівниця програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Карітасу України.

Цей підхід особливо важливий у роботі гуманітарних команд, які першими зустрічають людей після надзвичайних подій.

Ось, наприклад, історія пані Олени, яка разом із дітьми вимушено мала залишити прифронтову громаду. Позаду — обстріли, поспішні збори та прощання з домом. Попереду — незнайоме місто, пошук житла, оформлення документів і необхідність починати життя на новому місці.

Під час евакуації команда детально інформувала жінку, де вона може зупинитися та яку допомогу отримає після прибуття. Проте Олена майже не сприймала інформацію. Вона продовжувала думати про дім і хвилюватися, що буде з її родиною. У такому стані навіть просте рішення може виявитися складним для усвідомлення.

Працівник евакуаційної команди спочатку дає їй можливість оговтатися, пропонує воду, вислуховує, пояснює найближчі кроки: куди вони зараз їдуть, хто їх зустріне і що відбуватиметься далі.

Так поступово повертається відчуття, що ситуація має певну послідовність і що людина може впливати хоча б на частину того, що відбувається.

— Найбільший стрес — це відсутність контролю. Ми не можемо планувати майбутнє, не знаємо, чого чекати, — пояснює Оксана Миколюк.

За її словами, перша психологічна допомога спрямована, зокрема, на те, щоб допомогти людині відновити відчуття контролю та повернути здатність діяти.

Саме тому психологічна підтримка інтегрована в роботу різних напрямів Карітасу. Команди швидкого реагування допомагають постраждалим після обстрілів, евакуаційні команди організовують переїзд до безпечніших місць, а фахівці кризових центрів можуть продовжити супровід відповідно до потреб людини.

— Наша мета — щоб кожен працівник міг надати першу психологічну допомогу і кожен міг її отримати незалежно від того, чи є можливість зустрічі з психологом, — розповідає Ірина Максименко.

Ірина пояснює, що після важкої події людина може навіть не усвідомлювати, що потребує психологічної підтримки. Тому важливо, щоб працівники Карітасу вміли помічати її стан і делікатно пропонувати допомогу, не порушуючи особистих кордонів.

При цьому сильний стрес не завжди помітний з першого погляду. Людина може не плакати, не панікувати й навіть зовні здаватися спокійною, хоча всередині переживає важку подію. Іноді вона стає замкнутою, мало говорить або просто не знає, як попросити про допомогу.

Саме тому працівники Карітасу проходять спеціальні тренінги з ППД, під час яких навчаються розпізнавати різні реакції на стрес, підтримувати людину та визначати, коли необхідно залучити психолога чи іншого фахівця.

Працівники дев’яти місцевих організацій Карітасу вже пройшли навчання з принципів першої психологічної допомоги та підтримки команд для місцевих фокал-поінтів: у Кам’янському, Кривому Розі, Миколаєві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Запоріжжі, Краматорську та Сумах.

Тренінг з першої психологічної допомоги (ППД) для фахівців Карітасу Миколаїв.

Мета такого навчання — щоб перша психологічна допомога ставала природною частиною щоденної роботи гуманітарних команд, незалежно від професійної спеціалізації працівника.

Ті, хто допомагає іншим, теж потребують підтримки

— За кожною евакуацією, виїздом після обстрілу чи консультацією у кризовому центрі стоять працівники, які щодня зустрічаються з чужим болем.

Вони вислуховують історії втрат, бачать наслідки руйнувань і допомагають людям, які перебувають у стані сильного стресу. І хоча їхня робота полягає в тому, щоб підтримувати інших, вони самі також можуть переживати страх, розгубленість та емоційне виснаження.

Ірина Максименко наголошує, що в гуманітарній роботі, особливо на прифронтових територіях, психологічна грамотність необхідна і для допомоги постраждалим, і для збереження ресурсу самих працівників.

— Без цієї грамотності робота може дуже швидко сприяти вигоранню і виснажувати працівника.

Саме тому Карітас розвиває мережу фокал-поінтів із першої психологічної допомоги — працівників різних напрямів, які проходять додаткове навчання та можуть підтримати колег у складний момент.

За словами Ірини, до цієї ініціативи долучаються люди, які самі бачать потребу в такій підтримці. Частина з них має психологічну освіту, частина — ні. Але всі вони працюють у гуманітарних командах і розуміють, наскільки важливо знати, як діяти, коли поруч людина, якій важко.

Наразі до мережі залучені 22 працівники у п’яти кризових центрах Карітасу: Кам’янському, Кривому Розі, Миколаєві, Полтаві та Харкові. Шестеро з них — психологи, решта мають інші професійні спеціалізації.

Часто ППД буває недостатньо, тоді залучається комплексна психосоціальна підтримка. Зокрема, індивідуальна робота з психологом передбачає від 5 до 15 зустрічей — залежно від потреб людини. Під час консультацій психологи допомагають працювати із симптомами стресу й тривоги, навчають технік стабілізації та заземлення, проводять психокорекційну роботу.

Групові заняття спрямовані на розвиток навичок саморегуляції та подолання емоційного виснаження. Якщо психолог виявляє складний випадок, людині надають інформацію про можливості отримання спеціалізованої допомоги.

За період з лютого до липня 2026 року психологічні послуги в межах кризових центрів отримали:

498 людей під час групових заходів;

445 отримали індивідуальну психологічну допомогу.

Оксана Миколюк згадує, як працівниця Карітасу після важкої розмови з подругою звернулася до колеги — фокал-поінта з ППД. Та вислухала її й підтримала. За словами експертки, після цієї короткої розмови жінці наче гора з плечей упала.

— Ми хочемо запровадити культуру звернення до людей, які можуть надати точкову допомогу, коли людині дуже погано. Коли душа не на місці, якась тяжкість. Людина може прийти і щось розповісти — навіть якщо це буквально три-п’ять хвилин, — пояснює Оксана.

Для таких зустрічей у Карітасі облаштовують куточки психологічного розвантаження для працівників та організовують зустрічі підтримки.

Куточок психологічного розвантаження в Карітасі Полтава.

Окрім загальних тренінгів із ППД, фокал-поінти проходять додаткову підготовку: онлайн- та очні навчання, практичні заняття й супервізійні зустрічі. Під час таких зустрічей вони разом з експертами розбирають складні робочі ситуації, обговорюють способи підтримки та отримують професійний супровід.

Проте внутрішня підтримка команд має ще одне важливе завдання — навчити працівників розуміти межі власної відповідальності.

Ірина Максименко пояснює, що гуманітарний працівник має знати, коли може допомогти самостійно, а коли потрібно залучити іншого фахівця. Адже постійне прагнення вирішити всі проблеми інших людей може призвести до власного виснаження.

— Людина, яка знає закони психологічної стабілізації, знає, що передусім мусить подбати і про себе, — наголошує Ірина.

Адже допомагати іншим означає також уміти вчасно подбати про себе, щоб мати сили продовжувати цю роботу.

Щоб отримати допомогу, можна звернутися на гарячу лінію Карітас 0800 406 506

Фотовиставка Першого національного консорціуму PULSE до Міжнародного дня благодійності

Posted on 30.09.202606.10.2026 by manager

На фото — історії щоденної роботи команд БФ «Право на захист», Карітасу України, «Голоси дітей», ГО «Дівчата», Гуманітарної місії «Проліска», The HALO Trust Ukraine, «Ліги Сильних» та Helping to Leave. Кожна організація має власну експертизу — від психосоціальної та правової допомоги до підтримки людей з інвалідністю, гуманітарного реагування та допомоги з евакуацією. Разом ця експертиза дає змогу комплексно підтримувати людей, які постраждали від війни.

В кадрі — люди, які звертаються по допомогу, та фахівці, які щодня працюють поруч із ними. Проте видимий результат — лише частина історії. За кожною фотографією залишаються оцінка потреб, зустрічі й консультації, польові виїзди, пошук рішень і маршрутів, перенаправлення та координація між різними командами. Виставка запрошує побачити більше, ніж є на фото.

Чернігів став першою зупинкою експозиції. Далі вона вирушить до інших міст України, щоб розповісти більше про людей і щоденну роботу тих, хто їх підтримує.

Усі історії з фотовиставки можна прочитати за QR-кодами біля фотографій та на сайті БФ «Право на захист».

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується Карітасом України в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист». Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.

Логопед, верхова їзда та новинки літньої моди: розказуємо про інклюзивні табори Карітасу

Posted on 30.09.202607.10.2026 by manager

Проте в умовах війни ця можливість не завжди є доступною. Тим паче, якщо поїздка потребує інклюзивних підходів. Перешкодою може стати не лише фізична доступність місця, а й відсутність супроводу, транспорту, адаптованої програми чи безпечного середовища. Тому кілька днів поза звичною обстановкою можуть стати значно більшим досвідом, ніж просто відпочинок.

Цього літа в багатьох місцевих організаціях Карітасу відбулися табори для дітей та молоді. Зокрема в Карітасі Миколаїв, Карітасі Одеса, Карітасі Донецьк (в м.Дніпро) та Карітасі Берислав відбулися інклюзивні табори. Ще один табір на днях розпочнеться в Карітасі Харків.

В цій статті детальніше познайомимо вас із таборами та їх активностями, що відбулися цього літа – на початку осені.

Показ мод та прогулянки на природі. Табір від Карітасу Миколаїв.

Що буде, якщо зібрати разом веселих людей, додати творчості, музики, танців і цікавих екскурсій? Вийде кілька дуже насичених днів у Мигії – мальовничому куточку Миколаївщини.

Відпочинок почався з прогулянок на природі та поїздки до Радонового озера. Далі були басейни, спілкування і багато фотографій — здається, телефонів із вільною пам’яттю після цієї поїздки не залишилося.

Знайомий для багатьох майстер-клас з розмальовування футболок перетворився на повноцінний модний показ – учасники одягнули їх під час дефіле «Літня мода 2026», поєднавши разом із найнесподіванішими речима.

Ввечері друзі танцювали на дискотеці, а додому кожен повернувся із грамотою за активну участь у житті табору.

“Мої речі помістилися в одну валізу, але вражень стільки, що і не увезеш наодинці” – ділиться один з учасників.

Коні та Хаджибейський лиман. Табір від Карітасу Одеса.

Тим часом відвідувачі одеського інклюзивного простору «Коло друзів» подорожували до кінно-спортивного клубу «Богнатове». Тут вони ближче познайомилися з кіньми, пригостили їх смаколиками та дізналися більше про цих тварин. Майстерність верхової їзди спочатку продемонструвала професійна спортсменка, а потім всі охочі спробували в якості вершника і себе.

Майже весь день Друзі провели на природі: танцювали, грали у футбол, а найпалкіші вболівальники підтримували свої команди. Паралельно відбувалися відновлювальні зустрічі з психологинею та творчі майстерки – так кожен обирав заняття до душі і долучався до спільних активностей у власному темпі.

Караоке разом з батьками. Табір від Карітасу Донецьк (в м.Дніпро)

Ще один табір в середині серпня відбувся на Дніпропетровщині. Протягом трьох днів 20 учасників долучилися до творчих і рухових активностей, майстер-класів та інтерактивних занять. Табір став простором для безпечного спілкування, соціалізації та нових вражень — як для самих учасників, так і для їхніх батьків.

Програма була насиченою: конкурси та руханки, творчі майстер-класи, інтерактивні заняття, теплий басейн і аквааеробіка. Ввечері – караоке та дискотека.

Серед учасників були не тільки наші Друзі – молоді люди з інтелектуальними й ментальними порушеннями, але також їх родини. Ці три дні дозволили батькам трохи відпочити, поспілкуватися з іншими родинами та побачити щасливі усмішки своїх дітей.

«Задоволені всі — і діти, і батьки, я не пам’ятаю, коли востаннє відчувала себе так добре» – ділиться одна з мам.

Джакузі, сауни і логопед. Табір в Карітасі Берислав.

Більшість учасників пакували речі для цієї подорожі самостійно.

«Такі виїзні табори — це значно більше, ніж просто відпочинок для дітей. Вони дають можливість вийти за межі звичного середовища, спробувати себе в нових ситуаціях, знайти нових друзів і відчути радість безтурботних моментів. Водночас діти перебувають у безпечному просторі, де їх підтримують, приймають і допомагають повірити у власні сили. Такі поїздки сприяють їхній самостійності, відкритості до спілкування та впевненості в собі», — ділиться Яна, соціальна працівниця Карітас Берислав.

Програма табору, як завжди, була насичена та різноманітна. Кожен день розпочинався з ранкової зарядки з фізичним терапевтом. Далі – майстер-класи, на яких учасники створювали власноруч різні вироби та експериментували в проявах власної фантазії.

Втім поруч із дозвіллям – відбувалася і постійна робота з психологом і логопедом. Молоді люди вчилися говорити про свої емоції та переживання, а через ігрові завдання – працювали над мовленням та увагою.

Після насичених занять з’являвся час для відпочинку: басейн, джакузі, сауни та вечірні прогулянки. І, звичайно, дискотека.

«Неймовірно спостерігати, як під час танцю учасники розкриваються, відволікаються від щоденних турбот і щиро насолоджуються моментом. У такі миті особливо відчуваєш, наскільки важливими для них є свобода та прийняття», — розповідає Анастасія, комунікаційниця Карітасу Берислав.

На завершення кожен отримав грамоту — маленьку відзнаку, яка підкреслила особистий внесок в загальну атмосферу табору.

Отже, табір — це не тільки кілька днів відпочинку чи зміна звичного середовища. Це також простір, в якому діти та молоді люди вчаться домовлятися між собою, брати відповідальність за спільну справу, творять та дають волю уяві. Для людей з інвалідністю особливо важливо, щоб інклюзивність не зводилася до постійного супроводу: умови мають враховувати їхні потреби, але сама дитина чи молода людина залишається учасником спільного життя табору — може готувати, малювати, співати, танцювати, займатися спортом чи вирушати на прогулянку. Для їхніх батьків це доволі рідкісна можливість перепочити самим та поспілкуватися з іншими дорослими.

Такі досвіди поступово розширюють уявлення про те, що людині доступно, і допомагають бачити одне в одному не діагноз чи потребу в підтримці, а учасника спільної справи, друга, партнера по грі. Можливо, головний результат кількох днів у таборі — не конкретне заняття чи фотографія на згадку, а досвід: я можу спробувати нове, бути разом з іншими і почуватися “своїм”.

Профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії, реалізується БФ «Право на захист» та МБФ «Карітас України» в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист».

Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту.