Частину цих втрат неможливо швидко відновити. Але їх важливо зафіксувати юридично, щоб вони не залишилися невидимими.
Саме для цього створений Реєстр збитків для України. Це офіційний міжнародний механізм, у якому збираються заяви про шкоду, втрати і збитки, завдані фізичним та юридичним особам, а також державі Україна внаслідок російської агресії.
Важливо розуміти: реєстр сам по собі не виплачує компенсації автоматично. Подання заяви не означає, що людина одразу отримає кошти. Але це перший етап для майбутнього механізму відшкодування за рахунок російських репарацій. Тобто сьогодні людина фіксує свою втрату, формує доказову базу і створює підставу для подальшого розгляду своєї вимоги.
Подати заяву до реєстру може кожен, хто зазнав шкоди внаслідок російської агресії. Це стосується і фізичних, і юридичних осіб. Важливо також, що право на подання заяви не залежить від того, чи людина або організація вже отримувала компенсацію від держави Україна або допомогу від міжнародних фондів.
Один із поширених міфів, який доводиться спростовувати, полягає в тому, що Реєстр стосується лише пошкодженого або зруйнованого житла. Насправді перелік категорій ширший. Наразі можна подавати заяви щодо вимушеного переміщення – як внутрішнього, так і за кордон, смерті або зникнення безвісти близького члена сім’ї, серйозних тілесних ушкоджень, сексуального насильства, катування або нелюдського поводження, позбавлення свободи, примусової праці або служби, насильницького переміщення чи депортації дітей та дорослих.
Окремий блок стосується майна і джерел доходу. Йдеться про пошкодження або знищення житлової і нежитлової нерухомості, втрату житла або місця проживання, втрату оплачуваної роботи, втрату приватного підприємництва, втрату доступу або контролю над нерухомим майном на тимчасово окупованих територіях. Також серед відкритих категорій є пошкодження або знищення критичної та некритичної інфраструктури, пошкодження, знищення або втрата активів.
Заява подається онлайн через вебпортал «Дія». Але тут важливо не зводити весь процес лише до технічних кроків. Важливо правильно визначити категорію збитків, зібрати потрібну інформацію, перевірити дані і зафіксувати втрату так, щоб вона могла бути розглянута в межах майбутнього механізму відшкодування.
На практиці труднощі можуть виникати вже на першому етапі. Для частини людей старшого віку бар’єром є діджиталізація, бо не всі мають відповідний гаджет або електронний підпис. Бувають і технічні ситуації, коли під час заповнення заяви з реєстрів підтягується інформація щодо інших об’єктів нерухомості. Саме тому дані потрібно уважно перевіряти, особливо якщо заява стосується майна.
Окрема увага потрібна документам. Залежно від категорії заяви можуть знадобитися різні дані та підтвердження. Якщо йдеться про нерухоме майно, важливими є правовстановлюючі документи, інформація про право власності, а іноді і внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру речових прав. Якщо документи втрачені або право власності не оформлене належним чином, це не означає, що ситуація безвихідна. Але такі питання краще вирішувати якомога раніше.
У роботі з постраждалими людьми ми часто бачимо, що юридичні проблеми відкладають. Особливо це стосується належного оформлення права власності на нерухоме майно. Але у випадку з Реєстром збитків зволікання може ускладнити подальші дії. Якщо є проблема з документами, її варто починати вирішувати зараз, а не чекати моменту, коли всі компенсаційні механізми вже запрацюють.
Чому важливо не чекати? Очікується велика кількість заяв, тому логічно припускати, що їх розгляд потребуватиме часу. Подання заяви вже зараз дозволяє не відкладати фіксацію втрати і не втрачати час на підготовку доказової бази. Крім того, сам Реєстр допомагає міжнародній спільноті бачити масштаб збитків, яких Україна та її люди зазнали через російську агресію.
Юридична допомога у цьому процесі може бути дуже практичною. У межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» юристи Карітасу України інформують людей про наявність Реєстру, пояснюють відкриті категорії заяв, допомагають визначити правильну категорію збитку, зорієнтуватися з необхідними даними та інформацією.
Юрист може допомогти, якщо у людини втрачені документи на майно або право власності не оформлене належним чином. Наприклад, підказати, як відновити потрібні документи, підтвердити право власності на житло чи інше нерухоме майно, за потреби звернутися до суду або внести дані до державного реєстру. Також юрист може допомогти розібратися з поданням заяви через «Дію».
Реєстр збитків не є швидким способом отримати компенсацію. Але це інструмент, який допомагає зафіксувати втрати офіційно. Для людини це можливість не залишити свою історію лише особистим болем або побутовою проблемою. Для держави і міжнародної спільноти це частина ширшого процесу, у якому шкода, завдана Росією, має бути побачена, задокументована і врахована в майбутньому механізмі відповідальності та відшкодування.
Як зробити адвокацію сильнішою у час стрімких змін?
Саме навколо цього питання наприкінці червня у Римі об’єднався перший Форум з питань політик та адвокації Карітасу Європи, який зібрав представників національних організацій мережі Карітас з усієї Європи. Форум став простором для обміну досвідом, пошуку нових підходів до адвокаційної роботи та спільного напрацювання рішень, які допоможуть ефективніше захищати права людей, що перебувають у складних життєвих обставинах.
Карітас України на Форумі представила фахівчиня з адвокації Олеся Балян. Вона долучилася до професійних дискусій про те, як посилити координацію адвокаційної роботи між національним та європейським рівнями, розвивати партнерства, формувати спільні пріоритети мережі Карітас і знаходити ефективні механізми впливу на процеси ухвалення рішень.
Програма Форуму охопила широкий спектр тем: від викликів, з якими сьогодні стикаються організації громадянського суспільства, та ролі ціннісно орієнтованої адвокації до побудови нових коаліцій, співпраці з державними інституціями й приватним сектором, розвитку інноваційних адвокаційних підходів і зміцнення спроможності національних організацій мережі Карітас. Окрему увагу учасники приділили тому, як зробити адвокацію більш узгодженою на всіх рівнях – від місцевих громад до європейських інституцій.
Однією з ключових тем Форуму стала людиноцентрична адвокація. Під час практичних сесій учасники обговорювали, як перейти від представлення інтересів людей у потребі до їхньої безпосередньої участі у формуванні політик і адвокаційних кампаній. Також були представлені успішні приклади міжсекторального партнерства, розвитку нових наративів міжнародної солідарності, захисту прав людини, протидії торгівлі людьми та посилення інституційної спроможності організацій мережі Карітас у сфері адвокації.
«Ефективна адвокація починається зі співпраці. Лише об’єднуючи зусилля громадянського суспільства, міжнародних партнерів, державних інституцій і місцевих громад, ми можемо досягати системних змін. Водночас надзвичайно важливо, щоб люди, заради яких ми здійснюємо адвокацію, не залишалися лише отримувачами підтримки, а ставали повноцінними учасниками діалогів та адвокаційних кампаній. Саме їхній досвід, голос і бачення мають бути основою рішень і політик, що впливають на їхнє життя», – зазначила Олеся Балян.
Участь у таких професійних майданчиках дає Карітасу України можливість не лише переймати найкращі європейські практики, а й ділитися українським досвідом адвокації в умовах війни, зміцнювати співпрацю в межах європейської мережі Карітас та спільно працювати над рішеннями, які допомагають захищати людську гідність, права та соціальну справедливість.
Можливість постригтися. Подивитися на себе в дзеркало. Відчути себе охайним перед важливою зустріччю або просто тому, що хочеться подобатися собі.
Але для людини, яка живе в хоспісі, місці тимчасового перебування, або опинилася у складних життєвих обставинах, навіть така базова річ може бути недоступною. Не тому, що вона не хоче подбати про себе, а тому, що між цією потребою і можливістю її задовольнити часто стоять брак коштів, проблеми з мобільністю чи просто відсутність людини, яка могла б допомогти.
Саме тому в кількох місцевих організаціях Карітасу України працюють соціальні перукарні. Це волонтерські ініціативи, завдяки яким люди можуть безкоштовно скористатися перукарськими послугами, поспілкуватися, відчути увагу й турботу.
Формати роботи соціальних перукарень різняться залежно від потреб громади. Десь волонтери самі вирушають до своїх підопічних, десь облаштовують імпровізовану перукарню в просторі місцевої організації, а десь допомога приїжджає до людей у спеціально обладнаному автомобілі. Але всі ці ініціативи мають спільну мету — зробити звичайні речі доступнішими для тих, хто сьогодні найбільше потребує підтримки.
Соціальні перукарні в усіх місцевих організаціях працюють на волонтерських засадах. У різних громадах їхній розвиток підтримується по-різному: десь завдяки гуманітарним проєктам, які допомагають координувати волонтерську діяльність, зокрема проєктів «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки Державного департаменту США та проєкту за підтримки Гуманітарного фонду для України, десь — силами самих місцевих організацій, партнерів і громад.
У Карітасі Кам’янське соціальна перукарня працює у виїзному форматі. Професійна перукарка Світлана, яка має власний салон краси, разом із працівниками Карітасу регулярно відвідує хоспіси, де безкоштовно стриже мешканців. Більшість із них — люди поважного віку, які не мають поруч рідних або постійної підтримки. Кожен візит — це не лише можливість привести до ладу зачіску, а й час для спілкування. Світлана часто приїжджає не з порожніми руками, привозячи невеликі гостинці, а її відвідини для багатьох стають справжньою подією.
Пані Світлана допомагає мешканцям хоспісів у Кам’янському почуватися доглянутими та красивми
У Кривому Розі соціальна перукарня стала прикладом того, як професійне волонтерство об’єднує благодійну організацію, освітній заклад і громаду. Майстри й студенти Криворізького Міжрегіонального центру професійної перепідготовки регулярно долучаються до безкоштовних перукарських днів, під час яких обслуговують близько 15–20 людей із вразливих категорій населення.
У Кривому Розі соцперукарня працює у партнерстві з навчальним закладом
«Парафіяльний благодійний фонд “Карітас Кривий Ріг” співпрацює з Криворізьким Міжрегіональним центром професійної перепідготовки вже понад два роки. Студенти та викладачі центру із радістю надають благодійну допомогу людям з різними вразливостями.
І це не просто волонтерство, а дар взаємного збагачення. Адже ми як благодійний фонд можемо закрити потреби людей, для яких похід до перукарні є недосяжним за вартістю. Водночас наші волонтери отримують можливість удосконалювати свою майстерність, а також духовно збагачуватися через співдію та милосердя», — розповідає координаторка проєкту Наталя Сільтєєва.
Ще один формат працює в Івано-Франківську. Тут волонтер-перукар регулярно надає безкоштовні послуги людям поважного віку, які відвідують Центр життєстійкості Карітасу. Для когось це можливість освіжити зачіску, для когось — ще одна нагода вийти з дому, поспілкуватися й провести час у дружній атмосфері. Такі, на перший погляд, прості зустрічі стають ще одним елементом комплексної підтримки, яку Карітас надає своїм підопічним.
Соціальна перукарні у Івано-Францівську працює на базі Центру життєстійкості
У Карітасі Донецьк, який сьогодні працює в Дніпрі, соціальна перукарня має мобільний формат. До місць тимчасового перебування внутрішньо переміщених осіб приїжджає спеціально обладнаний Barber Car — автомобіль, у якому облаштовано повноцінний барбершоп. Волонтери стрижуть дорослих і дітей, допомагаючи зробити доступною послугу, яка для багатьох мешканців МТП через брак коштів, обмежену мобільність чи складну логістику часто відкладається на невизначений час.
Для частини людей це перша стрижка за багато місяців. Не тому, що вони перестали дбати про себе, а тому, що між звичайною потребою і можливістю її реалізувати виникає надто багато перешкод. Саме тому перукар приїжджає туди, де його найбільше потребують.
У Дніпрі барбер-кар працює у виїзному форматі
Соціальні перукарні можуть працювати по-різному, але їх об’єднує одна спільна риса — усі вони існують завдяки людям, які готові ділитися своїми професійними навичками. Перукарі, барбери, викладачі, студенти — кожен із них допомагає не лише своїм часом, а й своєю професією. Саме так професійне волонтерство перетворюється на реальну підтримку для тих, хто її потребує.
Анатолій Григорович з Кривого Рогу радіє, що дружина записала його до перукарні, де можна і зачіску підправити, і поспілкуватися. Родина приїхала з Торецька у 2022 році, коли евакуація була ще не надто небезпечною. Нині їм повертатися вже немає куди.
«Дружина самостійно не пересувається, — каже Анатолій Григорович, — Прочитала про перукарню у соцмережах і записала мене. Мене Ваня стриг, молодець такий, ввічливий. Дуже мені сподобалося, я дуже вдячний».
Не менше подяк на адресу перукарів та майстра лунало й від Ольги Олександрівни. Вона також із Донецької області, з Волновахи.
«Я вперше потрапила до соціальної перукарні. Побачила оголошення у фейсбуці, — каже Ольга Олександрівна, — і записалася. Зачіска сподобалася, все сподобалося. Діти молодці, стараються так. Дуже гарний майстер. Як вона їм допомагає, пояснює! На осінь планую знову прийти. Дякую вашому фонду за підтримку!»
Раніше соціальні перукарні також діяли у Харкові, Запоріжжі, Павлограді та в інших місцевих організаціях Карітасу. Через війну, переміщення людей і скорочення кількості волонтерів частину цих ініціатив довелося призупинити. Водночас досвід тих організацій, де вони працюють сьогодні, доводить: для того щоб започаткувати таку ініціативу, не потрібні великі ресурси. Потрібні люди, готові допомагати своєю професією.
«Не кожен може волонтерити щодня. Але майже кожен може допомагати тим, що вміє найкраще. Для перукаря кілька годин роботи можуть здатися невеликим внеском, але для людини, яка тривалий час не мала можливості подбати про себе, це означає значно більше. Саме тому ми прагнемо розвивати професійне волонтерство в місцевих організаціях Карітасу та запрошуємо долучатися всіх, хто готовий ділитися своїми знаннями й навичками», — говорить Іляна Гайдук, менеджерка з волонтерства Карітасу України.
Якщо ви працюєте у сфері краси й хочете долучитися до професійного волонтерства, зверніться до найближчої місцевої організації Карітасу. Можливо, саме завдяки вам у ще одній громаді з’явиться соціальна перукарня, яка допоможе комусь відчути турботу, увагу й підтримку саме тоді, коли вони найбільше потрібні.
Наприкінці червня Берлін став місцем зустрічі сотень представників мережі Caritas із різних країн світу. VII Caritas Congress об’єднав керівників, фахівців соціальної сфери, представників церковних і благодійних організацій, експертів та партнерів, які щодня працюють задля підтримки людей у найскладніших життєвих обставинах.
Цьогоріч тема конгресу була присвячена силі єдності, солідарності поколінь та пошуку спільних рішень для розвитку соціальних послуг. Протягом кількох днів учасники обговорювали питання довготривалого догляду, підтримки людей старшого віку, розвитку громад, волонтерства, цифровізації соціальної сфери та викликів, які сьогодні постають перед суспільствами різних країн.
Команда Карітасу України за участі Наталії Кривої, директорки Департаменту соціальних програм та Марії Сех, проєктної менеджерки Програми охорони здоров’я, мали честь представити досвід програми «Домашня опіка», яка вже багато років забезпечує комплексний медико-соціальний супровід людей старшого віку, людей з інвалідністю, з важкими хворобами та самотніх ветеранів, які потребують стороннього догляду.
«Послуга догляд вдома залежить майже винятково або від коштів місцевих бюджетів, і ситуація від регіону до регіону може суттєво відрізнятися, або від підтримки міжнародних донорів, що надходить через такі організації, як Caritas. А ця послуга побудована на людських стосунках і потребує постійності та зусиль. Її неможливо забезпечити разовою допомогою чи екстреними заходами. Для її підтримки потрібне стабільне фінансування, щоб зберегти соціальних працівників, координаційну інфраструктуру та довіру бенефіціарів, без якої ця робота просто не існує».
Про це пані Наталія сказала під час міжнародної панельної дискусії «Ukraine – Germany: Displaced and in Need of Care in Old Age», яка стала однією з центральних подій і була присвячена підтримці людей старшого віку та розвитку системи догляду вдома в умовах війни.
Донорська підтримка, яку Карітас України отримує для розвитку догляду вдома з 1998 року, є надзвичайно важливою, а подекуди — єдиною можливістю забезпечити надання цих послуг. Водночас кінцева мета такої підтримки — не постійна залежність від міжнародного фінансування, а створення сталої системи, у якій необхідний обсяг соціальних послуг забезпечується завдяки поєднанню ресурсів громади, держави, бізнесу, міжнародних партнерів і розвитку платних послуг.
Адже, за словами пані Наталії, «короткострокові донорські цикли не можуть забезпечити сталості. Проєкт завершується, і соціальний працівник вже не може приходити. А в багатьох випадках немає відповідної державної системи, яка готова перебрати цю функцію догляду».
Особливу увагу учасників привернула тема безперервності догляду в умовах повномасштабної війни. Йшлося не лише про організацію соціальних і медичних послуг, а й про збереження людської гідності, підтримку ВПО, допомогу сім’ям, які здійснюють догляд, та роль соціальних працівників і медичних сестер, які щодня залишаються поруч із людьми незалежно від обставин.
Наталія Крива разом із Марією Сех представили реальні кейси та практичні шляхи реагування й підтримки в умовах повномасштабної війни.
«Війна для підопічних догляду вдома означає одночасну втрату базових життєвих опор: безпеки, житла, здоров’я, фінансової стабільності та соціальних зв’язків. А одним із найгостріших наслідків війни є поглиблення соціальної ізоляції та самотності, які суттєво впливають на якість життя та відчуття людської гідності», – говорить Марія Сех.
Панель була досить камерною, але представники Caritas Deutschland, Карітасу з Австрії, Швейцарії, Албанії, Франції, Чехії, Бельгії, інших країн, а також неформальні доглядальники – родичі людей у потребі, які її відвідали та за лаштунками, з інтересом розпитували колег з України і висловлювали підтримку українському народу та командам, які продовжують працювати в умовах війни.
У панельної дискусії також брала участь Аліса Бьокельман, інтегрована експертка в Україні від Карітасу Німеччини. Говорячи про свій досвід у соціальних проєктах, вона підкреслювала важливість підтримки України та її людей – передусім людей старшого віку, людей з інвалідністю та тих, хто потребує додаткової підтримки:
«Українські колеги розповіли про людей, які через війну втратили звичну підтримку, залишилися сам на сам зі своїми труднощами й через хвороби чи інвалідність не мають змоги навіть сховатися від обстрілів. Для представників Caritas Німеччини це стало болісним нагадуванням про те, з якими викликами щодня живуть люди старшого віку в Україні. Водночас дискусія була надзвичайно змістовною: учасники обговорили практичні рішення й підходи, які Карітас України напрацював для підтримки людей, які найбільше цього потребують».
Одним із найтепліших моментів конгресу стала передача нашим колегам листівок, створених підопічними програми «Домашня опіка» під час арттерапевтичних занять у місцевих організаціях Карітасу України. Цей щирий знак вдячності та солідарності для партнерів і донорів викликав зворушливі емоції: учасники із зацікавленням розглядали кожну листівку, читали побажання й дякували за можливість отримати частинку підтримки безпосередньо від людей, заради яких вони працюють.
Зрештою, крім професійного обміну думками, це була відверта розмова людей, які знаються на реальних проблемах сфери соціальних послуг і готові спільно шукати рішення навіть для найскладніших викликів. Водночас такі дискусії допомагають утримувати в центрі міжнародної і національної уваги розвиток догляду вдома та соціальних послуг, адже ці виклики є спільними для багатьох країн.
Саме так, жартома, керівник програми «Відновлення засобів до існування» (Livelihood) Карітасу України Василь Мікула відреагував на запрошення на бізнес-сніданок «Сто років уперед: українська ідентичність як фундамент трикутника відновлення», який відбувся напередодні Конференції з питань відновлення України (URC 2026) у Гданську.
«Нас нагодували не тільки смачним сніданком, а й влучними ідеями про те, як нам спільно відновлювати Україну в наступні 100 років. Особливо цінною для мене була можливість поділитись практичним досвідом Карітасу України та реальними історіями людей. Вони допомагають пересвідчитись, наскільки важливо допомагати людині ставати самозарадною, відновлювати власні джерела доходу, планувати майбутнє і робити свій особистий внесок у розвиток економіки місцевих громад. Проєкти програми допомагають повертати людям відчуття власної гідності та стійкість», – додав Василь Мікула.
Бізнес-сніданок, організований Альянсом українських ОГС разом із Mercy Corps Ukraine та ГО «Культ Фуд», зібрав представників громадянського сектору, бізнесу, міжнародних організацій та державних інституцій. Обговорювали відновлення громад, продовольчу безпеку, розвиток локальної економіки та роль громадянського суспільства у цих процесах. Проговорили еволюцію того, як працює громадський сектор в сучасних умовах: від першого рівня «екстреного реагування» до найвищого, четвертого – «відновлення економіки та ідентичності».
На заході організатори презентували дослідження від Civitta, у якому йшлося про необхідність бачити загальну макроархітектуру відновлення: розробляти правові рамки, залучати системні інвестиції, аж до створення консорціумів в форматі «держава + бізнес + ОГС».
Йшлося також про перехід від епізодичної благодійності до сталих бізнес-моделей. Від «роздачі продуктових наборів» – до ОГС як повноцінних інвесторів у громади. Це перегукується з тим, над чим зараз працює Карітас України. Під час цьогорічної партнерської зустрічі Карітасу це було ключовим фокусом: перехід до сталих рішень у кожній програмі: від опису до впровадження і масштабування, із залученням відповідних партнерів.
Василь Мікула представив досвід Карітасу України у сфері відновлення засобів до існування. Йшлося про підтримку людей, які через війну втратили джерело доходу, роботу або бізнес, а також про створення можливостей для працевлаштування та розвитку підприємництва в громадах.
Цьогоріч Карітас України також буде представлений на URC-2026 у Гданську. Такі підготовчі зустрічі дають змогу обмінятися підходами та практичними напрацюваннями і краще підготуватися до міжнародного представлення.
Відбудова України – це не лише про інфраструктуру. Це про людський капітал, нашу експертизу та синергію партнерств.
Дякуємо організаторам за запрошення та можливість долучитися до дискусії про підходи, які вже працюють сьогодні й допомагають людям відновлювати своє життя та сприяти відновленню України.
До участі долучилися представники 28 країн – організацій Карітас, міжнародних інституцій та партнерських благодійних організацій з Африки, Азії, Близького Сходу і Америки. Від Карітас України у конференції взяла участь Христина Семеген-Бодак, керівниця медичного напрямку організації.
На конференцію надійшло письмове послання Папи Лева XIV, яке передав кардинал П’єтро Паролін, державний секретар Ватикану, у якому Святіший Отець закликав учасників продовжувати нести Боже милосердя тим, хто страждає.
Три дні учасники обговорювали теми, які визначають сучасну гуманітарну медицину: штучний інтелект та етика в охороні здоров’я, вплив кліматичних змін на здоров’я вразливих громад, доступ до медичної допомоги в зонах конфліктів, психічне здоров’я як невід’ємна складова допомоги. Окремий акцент було зроблено на спалаху еболи в Конго, де смертність сягає 25 відсотків, ВІЛ серед дітей, що втратили батьків, хронічне недоїдання у Венесуелі та скорочення видатків на охорону здоров’я у багатьох країнах. Окрема увага приділялася партнерству з міжнародними організаціями.
Виступаючи на панелі на тему охорони здоров’я в умовах збройних конфліктів, Христина Семеген-Бодак описала реальність, у якій живе Україна після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни — щоденні повітряні тривоги і постійне відчуття небезпеки.
Вона поділилася враженнями про формат зустрічі. «До однієї зали зібрали фахівців з охорони здоров’я з 28 країн – з різним бекграундом: медичним, юридичним, економічним, політичним. Мета була спільна: говорити про охорону здоров’я як загальну проблему, а не лише про медицину», – зазначила керівниця медичного напряму.
«Фраза, яка звучала кількаразово і яка найточніше передає дух заходу: “Немає здоров’я без ментального здоров’я.” Це не гасло, а підхід, який Карітас закладає в саму модель надання допомоги: інтегровану, яка в основі має духовну підтримку. Для нас, в Карітас України, це було важливим підтвердженням: те, що ми будуємо у сфері сталої охорони здоров’я, відповідає саме такій логіці – де здоров’я охоплює і медичні, і соціальні послуги, і все, що потрібне людині, щоб жити повноцінно», – зазначила Христина Семеген-Бодак.
Ці слова перегукуються зі статистикою, яку вона навела з трибуни. Після понад чотирьох років війни близько 70% населення повідомляють про труднощі з психічним здоров’ям, однак лише кожен десятий має доступ до необхідної підтримки. Понад 2600 медичних закладів пошкоджені або знищені російськими атаками, а понад 300 медичних працівників загинули від початку повномасштабної війни.
У відповідь на ці виклики Карітас України інтегрувала підтримку психічного здоров’я в усі свої медичні програми: спеціалізовані послуги тепер доступні в 11 медичних центрах по всій країні.
Досвід України знайшов відгук серед колег з країн, де Карітас працює в умовах кризи.
За підсумками трьох днів учасники мають виробити Декларацію та Дорожню карту – документ, який визначатиме стратегічний напрямок медичних програм Карітас на майбутнє. Участь Карітас України в цьому процесі – свідчення того, що голос України чують і враховують на найвищих міжнародних майданчиках.
Міністерство відкрило свої двері для громадян, пропонуючи унікальну можливість зазирнути за лаштунки німецької дипломатії: відвідати кабінет міністра, Центр кризового реагування та ознайомитися з протоколом офіційних державних візитів.
Наталія Крива, директорка Департаменту соціальних програм. взяла участь у панельній дискусії «Щодення життя у війні і місцева стійкість» — разом з д-ром Нікласом Вагнером, Уповноваженим із питань Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії GFFO — і поділилася досвідом організації у підтримці громад в умовах тривалої війни.
«Як не втрачати здатності діяти? Варто бути чесними перед собою, що важко. Проте ми мусимо дбати про своїх людей – і працівників, і тих, кому ми допомагаємо. Не можна відривати ефективність від людяності, і розуміти: стійкість не виникає сама собою, вона будується день за днем організаціями та громадами, які обирають залишатися поруч», – зазначила Наталія Крива.
Міжнародний підрозділ Карітас Німеччини представив окремий стенд, присвячений роботі з дітьми та молоддю у просторах дружніх до дитини (child friendly spaces), які діють в Україні за підтримки Карітас України.
Участь Карітас України у цьому форумі підкреслює роль організації як надійного партнера у гуманітарному реагуванні та відбудові — і як голосу українського громадянського суспільства на міжнародному рівні.
Карітас України став співорганізатором події разом із БФ «Право на захист», Mercy Corps та People in Need. Захід відбувся за сприяння Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Подія об’єднала представників Уряду України, Європейського Союзу, держав-членів ЄС, міжнародних організацій, місцевої влади, громадянського суспільства, академічного середовища та бізнесу. Учасники говорили про те, як сформувати скоординований підхід до підтримки громадян України на всіх етапах: від прийняття рішення про повернення — до реінтеграції в громадах.
У центрі дискусії було питання: що насправді визначає рішення людей повернутися в Україну? Адже людина повертається не просто в країну, а насамперед туди, де має умови для життя, роботи, навчання дітей, доступу до послуг, включення в громаду й бачення власного майбутнього.
Модерував дискусію Євген Глібовицький, директор Інституту фронтиру.
Серед спікерів події були: Надія Ковальчук, програмна директорка БФ «Право на захист»; Дарія Марчак, заступниця Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України; Ілона Гавронська, заступниця Міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України; Ілва Йоганссон, спеціальна посланниця ЄС з питань українців; Філіп Леклерк, директор Регіонального бюро Управління Верховного комісара ООН у справах біженців для країн Європи; Денис Базілевич, директор з питань взаємодії з владою Nova Post Global; Софія Кочмар, керівниця демографічних проєктів Інституту фронтиру.
Карітас України на події представляли Тетяна Ставничи, президентка Карітасу України; Ірина Маєвська, керівниця програми «Безпечна міграція та протидія торгівлі людьми»; Василь Мікула, керівник програми «Відновлення засобів до існування»; та Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Під час дискусії Тетяна Ставничи нагадала, що для України ця тема не почалася у 2022 році. Ще до повномасштабного вторгнення українці мали досвід трудової міграції, а громадські організації вже працювали над підтримкою людей, які поверталися з-за кордону, та їхньою реінтеграцією.
«Карітас — це мережа організацій, які працюють у громадах і водночас є частиною ширшої світової конфедерації. Ми працюємо з темою повернення трудових мігрантів ще з 2005 року. Це 20 років цінного досвіду, який також має бути врахований, коли ми говоримо про повернення українців сьогодні.
Водночас із 2022 року багато наших партнерів за кордоном уже працюють з українцями в різних країнах. Тому, коли ми будуємо систему реінеграції, важливо не втратити цей досвід, який уже є в організацій на місцях. Вони мають бути частиною ширшої системи й бути пов’язаними з Unity Hubs та іншими українськими ініціативами за кордоном», — зазначила Тетяна Ставничи.
Ірина Маєвська нагалошує на мережевості Карітасу та важливості комплексної підтримки людей, які хочуть повернутися додому.
«Карітас на цьому заході був представлений колегами з різних національних організацій — України, Польщі, Бельгії та Німеччини. Наша мережевість — це цінність, яку ми зміцнюємо заради підтримки та допомоги кожному, хто її потребує. У контексті повернення та реінтеграції ми вибудовуємо партнерство і систему на різних рівнях, щоб допомога була вчасною та комплексною.
Актуальність цього напряму підтверджують запити, які ми постійно отримуємо з проханням посприяти поверненню додому. Жоден із таких запитів не буде залишений без уваги. Адже кожен українець і кожна українка важливі», — сказала Ірина Маєвська.
Окремий акцент стосується демографічної ситуації та умов, без яких повернення не може бути сталим. Ірина Нога звернула увагу на те, що житло має бути невід’ємною частиною політики реінтеграції та відновлення громад.
«Презентоване під час дискусії дослідження Frontier Institute “Who will come back? Ukraine’s Demographic Frame for Return Policy” показує, що сьогодні в Україні проживає близько 29 мільйонів людей, понад 4,37 мільйона українців перебувають під тимчасовим захистом у країнах ЄС, а ще понад 4 мільйони залишаються на тимчасово окупованих територіях.
При цьому лише 43% українців за кордоном сьогодні розглядають можливість повернення, тоді як 36% поки не планують цього робити. Це означає, що цей процес не відбудеться автоматично після завершення війни. Люди ухвалюють рішення тоді, коли розуміють умови: рівень безпеки, право на житло, якісні послуги та перспективи для своїх дітей.
Саме тому розвиток сталих житлових рішень має стати невід’ємною частиною державної політики реінтеграції українців та відновлення громад. Адже, інвестуючи в житло, ми інвестуємо не лише у відбудову, а й у збереження та повернення наших людей у громади», — зазначила Ірина Нога, керівниця програми Housing Карітасу України.
Повернення українців також напряму пов’язане з економічним відновленням. Йдеться не лише про бажання людей приїхати в Україну, а й про наявність для них реальних можливостей для життя, роботи, підприємництва та розвитку.
«Рішення людей жити в Україні залежить не лише від бажання, а й від умов, які ми можемо тут запропонувати. Люди повертаються туди, де мають житло або можливість його винайняти, доступ до роботи, освіти, медичних послуг, грантової підтримки та прозорих умов для започаткування й ведення бізнесу.
Наше завдання — продовжувати працювати над тим, щоб вдома було більше можливостей для гідного життя та розвитку. Саме тому програма “Відновлення засобів до існування” допомагає людям навчатися, здобувати нові професії, отримувати грантову підтримку та менторський супровід. Ми й надалі будемо залучати партнерів і об’єднувати зусилля, щоб підтримувати людей, які найбільше потребують допомоги для відновлення їхньої економічної самозарадності», — сказав Василь Мікула, керівник програми Livelihood Карітасу України.
Для Карітасу України ця розмова має дуже практичний вимір. Організація працює з людьми на різних етапах — від кризи до стабілізації, від тимчасового прихистку до житлових рішень, від втрати роботи до відновлення засобів до існування, від ізоляції до включення в життя громади.
Дякуємо партнерам і всім учасникам за змістовну дискусію. Відновлення України неможливе без людей. А отже, наше спільне завдання — будувати системи, які допомагають людям повертатися, інтегруватися, працювати, творити й жити з гідністю.
Ці тренінги були відповіддю на дуже конкретний виклик: місця тимчасового проживання, які у 2022 році створювалися як екстрене рішення, для багатьох людей стали місцем довготривалого проживання. Особливо це стосується людей похилого віку, осіб з інвалідністю та маломобільних ВПО, які не можуть самостійно знайти житло, повернутися додому або забезпечити собі належний догляд.
Навчання відбулося в межах проєкту Карітасу України «Підтримка гідного життя для внутрішньо переміщених осіб з обмеженою мобільністю», що реалізується за підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF). Проєкт спрямований на комплексну підтримку внутрішньо переміщених осіб та передбачає не лише проведення ремонтних робіт у місцях тимчасового проживання, а й надання психологічних, юридичних послуг та послуг кейс-менеджера для людей з інвалідністю.
Захід проводили представники Дніпропетровського обласного центру соціальних служб у партнерстві з Карітасом України. Під час заходу обговорювали питання, які виходять далеко за межі окремого навчання чи конкретних практичних кейсів. Йшлося про системну проблему: функціонування місць тимчасового проживання, в яких людина перебуває більше 1,5-2 років і навіть більше, доступу до соціальних послуг старших людей і осіб з інвалідністю, які проживають в них, а також інтеграція людей в громаду.
Адміністрації та координатори МТП часто опиняються в ситуації, коли щодня мають реагувати на складні соціальні випадки, але не завжди мають чітке розуміння, як організувати соціальні послуги, як взаємодіяти із соціальними службами, як можна стати офіційним надавачем соціальних послуг і чи потрібно це саме зараз, чи вистачить на це ресурсу, як залучати державне фінансування для цього. Саме тому фокус тренінгів був практичним – не лише описати проблему, а показати можливі алгоритми дій.
«Для нас було важливо не лише передати учасникам нові знання, а й створити простір для взаємодії між усіма службами, від яких залежить якість підтримки мешканців місць тимчасового проживання. Сьогодні ремонту приміщень уже недостатньо – люди, особливо особи старшого віку та люди з інвалідністю, потребують сталих соціальних послуг і довгострокових рішень.
Під час навчання ми намагалися дати координаторам місць тимчасового проживання практичну “дорожню карту”: як організувати надання соціальних послуг, налагодити співпрацю з відповідальними структурами та стати надавачами соціальних послуг, які можуть отримувати державні субвенції.
Це можливість перейти від реагування на нагальні потреби до створення системи підтримки, яка працюватиме й надалі. Саме така міжсекторальна взаємодія та посилення спроможності громад є запорукою того, що внутрішньо переміщені особи отримуватимуть необхідну допомогу незалежно від тривалості їхнього перебування в МТП», – Христина Бірюліна, менеджерка проєкту Карітасу України.
Коли навесні 2022 року по всій Україні відкривали місця тимчасового проживання, ніхто не думав, що через роки вони перетворяться на довготривале місце проживання для десятків тисяч людей. Спортзали, гуртожитки, санаторії, бази відпочинку – все це мало бути тимчасовим рішенням на кілька тижнів, поки люди не знайдуть нове житло. Вийшло інакше.
За даними оцінки МТП, підготовленої кластером Координації та управління місцями тимчасового проживання станом на кінець 2025 року, в Україні діяло 1 612 МТП, де проживало близько 77 000 внутрішньо переміщених осіб. Майже 84% з них планують залишатися там і наступні 12 місяців – не тому, що хочуть, а тому, що не мають іншого варіанту. Третина мешканців МТП старші люди за 60 років, кожен четвертий – людина з інвалідністю або хронічним захворюванням.
Саме ця зміна реальності стала центральною темою навчання, бо якщо МТП фактично стали місцем довготривалого проживання для вразливих людей, то вони не можуть функціонувати лише як приміщення з ліжко-місцями. Потрібна система соціальної підтримки, доступ до послуг, оцінка потреб мешканців, взаємодія з громадами та зрозумілий маршрут переходу до сталих рішень.
Що таке МТП і як воно мало працювати
Місця тимчасового проживання – це заклади, де ВПО можуть безоплатно жити, поки не знайдуть власне або орендоване житло. Юридично вони регулюються постановою Кабміну № 930 від вересня 2023 року, що затвердила порядок їх функціонування. Балансоутримувачем зазвичай є місцева влада – вони відповідають за стан приміщень, надання комунальних послуг і дотримання правил проживання.
Задум був логічним: держава забезпечує дах над головою, поки людина оговтається від шоку переміщення, зорієнтується на новому місці. Максимум – до пів року. Але реальність виявилася жорсткішою за задум.
З 7 000 МТП, що відкрилися у перші тижні повномасштабного вторгнення, до початку 2025 року залишилося 1 612. Більшість закрилася не тому, що проблема зникла, а тому що утримання таких обʼєктів потребує значних фінансових витрат – поточні ремонтні роботи, облаштування умов проживання, забезпечення інкюзивності та безбарʼєрності, оплата комунальних послуг. Мешканці, в свою чергу, потребували постійної соціальної підтримки та послуг. Тому власники МТП припинили приймати ВПО або повернулися до основної діяльності. Хто залишився – це ті, кому немає куди йти.
Цифри, які говорять гучніше за звіти
Станом на червень 2026 року в Україні офіційно зареєстровано 4 633 746 внутрішньо переміщених осіб. З них у МТП живуть менше двох відсотків. Але саме ці два відсотки – найбільш вразлива категорія.
Дніпропетровська область – лідер за кількістю ВПО в МТП, далі йдуть Харківська та Львівська області. Саме тому Дніпро і Кривий Ріг стали місцем проведення тренінгів.
Держава і МТП
Уповноважений Верховної Ради з прав людини у своїй щорічній доповіді 2025 року написав: в Україні досі немає механізмів для системного забезпечення житлом переселенців. Державна стратегія щодо внутрішнього переміщення на 2025 рік виконується неякісно, а допомога на проживання ВПО скорочується, попри зростання потреб.
Між тим, МТП продовжують фінансуватися за залишковим принципом. Частина закладів не має чіткого механізму компенсації витрат на електроопалення, а державна компенсація за придбання твердого палива навіть на третину не покриває реальних потреб, у деяких – бракує коштів навіть на поточний ремонт. Медичний супровід мешканців, психологічна підтримка персоналу, соціальний патронаж – все це або відсутнє.
Децентралізація, яка у мирний час стала б перевагою, тут обернулася нерівністю: громади з більшими ресурсами можуть нормально утримувати МТП, менш спроможні – не можуть. Відповідальність є, фінансування – ні.
«Ми зіткнулися з відсутністю у громад достатніх ресурсів для утримання комунальних місць тимчасового проживання, а також для забезпечення мешканців МТП соціальними послугами відповідно до їхніх потреб.
Водночас важливо проаналізувати, від чого залежить така ситуація. Можливо, значну роль відіграють пріоритети, які визначає керівництво громади. Адже в умовах децентралізації саме голова громади та місцева влада ухвалюють рішення про те, як і за рахунок яких коштів організовується підтримка ВПО, які до них прибули, у тому числі і надання їм соціальних послуг.
Тут варто зазначити, що держава також пропонує різні механізми компенсацій і субвенцій для підтримки ВПО. Серед них – оплата за надання соціальних послуг ВПО, зокрема підтриманого проживання, стаціонарного догляду та притулку; субвенції на ремонт місць тимчасового проживання; компенсація витрат на житлово-комунальні послуги закладам, які розміщують ВПО, міжбюджетні трансферти – коли приймаючій громаді надання соціальних послуг оплачує громада, з якої її мешканці евакуювалися, тощо.
Однак для ефективного використання цих можливостей потрібна синергія між державною підтримкою та діями самих громад. Наразі в МТП вкладається значний обсяг донорських коштів. Водночас зростає потреба у довгострокових житлових рішеннях для ВПО.
МТП можна розглядати як об’єкти, які можна використовувати як приміщення для надання соціальних послуг, передбачених Класифікатором соціальних послуг або в рамках експериментальних проєктів Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України.
Важливо, що цей напрям уже закріплений у Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року, яка передбачає створення умов для реалізації права внутрішньо переміщених осіб на житло через сталі житлові рішення, зокрема розроблення стратегічного бачення та поетапного плану трансформації існуючої системи МТП, визначення критеріїв і механізму переведення приміщень місць тимчасового проживання у форми житла, орієнтовані на довгострокові рішення, а також формування та розвиток фондів соціального житла.
З огляду на значні інвестиції міжнародних донорів у ремонт, облаштування та адаптацію таких об’єктів, їх подальше використання як надавачів соціальних послуг із проживанням, соціального житла, чи інших моделей соціальної підтримки дозволить зберегти створену інфраструктуру та забезпечити сталі рішення для вразливих категорій населення».
Водночас варто зазначити, що в окремих громадах уже є позитивний досвід місцевих організацій Карітас. Об’єкти, які раніше використовувалися переважно як місця тимчасового проживання, поступово стають обʼєктами для розвитку соціальних послуг у громаді, зокрема підтриманого проживання, стаціонарного догляду, притулку. Саме такі практики показують, що МТП можуть бути не лише місцем розміщення, а й точкою входу людини до системи соціального захисту», – Тетяна Яременко, провідна експертка з координації та управління МТП проєкту.
Тренінги у Дніпрі та Кривому Розі: розмова про те, що не виходить
Перший день тренінгів був присвячений юридичній та організаційній основі роботи МТП – документації, взаємодії з органами влади, відповідальності різних суб’єктів, а також фінансуванню. Другий – зосередився на плануванні діяльності таких обʼєктів.
Під час навчання учасники розбирали практичні питання, з якими адміністрації МТП стикаються щодня: як організувати оцінку потреб мешканців, як налагодити співпрацю з центрами соціальних служб і структурними підрозділами соціального захисту, які документи потрібні для функціонування МТП, як працювати з мешканцями, що потребують догляду, і як перейти від гуманітарної допомоги до системної соціальної підтримки.
Окрему увагу приділили тому, як керівництво обʼєкту можуть стати офіційними надавачами соціальних послуг або співпрацювати з такими надавачами. Для учасників це було важливо, адже саме від цього залежить можливість залучати державне фінансування, субвенції та інші механізми підтримки, а не покладатися лише на донорські проєкти чи залишки місцевих бюджетів.
Учасники відзначали: найцінніше – це можливість відверто говорити про те, що не виходить. Про те, що сусідній заклад живе в кращих умовах не тому, що краще працює, а тому, що знайшов донора. Про те, що без психологічної підтримки персонал вигорає й іде. Про те, що мешканець МТП, якому 73 роки і який є особою з інвалідністю, потребує не лише даху, а й соціального працівника, лікаря та людини, яка просто з ним поговорить.
За результатами навчання учасники отримали не лише нові знання, а й практичні поради для подальшої роботи: покрокові рекомендації щодо організації соціальних послуг, розуміння можливих моделей трансформації МТП, взаємодії з органами місцевого самоврядування та соціальними службами, а також інструменти для масштабування напрацьованого досвіду в інших громадах.
Окрім цінних знань та практичних порад, всі учасники тренінгу отримали сертифікати від Дніпропетровського обласного центру соціальних служб, які підтверджують підвищення кваліфікації та містять відповідну кількість кредитів ЄКТС.
Відгуки учасників
«Дуже компетентно та інформативно. Нарешті побачив, як це має виглядати системно, а не як у нас зараз – кожен сам по собі», – відзначив учасник тренінгу в Дніпрі.
«Розглянули актуальні питання використання будівель МТП як приміщення для надання соціальних послуг. Надали чіткі рекомендації щодо організації роботи та розвитку системи підтримки. Це саме те, що потрібно нашій громаді зараз», – подякував учасник тренінгу в Кривому Розі.
Трансформація: ідея правильна, але не в такому вигляді
Ідея використання будівель МТП як приміщення для надання соціальних послуг активно обговорюється і в громадах, і на рівні державної політики. Логіка зрозуміла: якщо люди живуть там роками і потребують комплексної підтримки, потрібно створити умови для надання необхідних послуг.
Проблема в тому, що між ідеєю і реалізацією – прірва. Надавач соціальних послуг – це юридична особа з ліцензією, стандартами, штатним розписом, звітністю і фінансуванням. МТП сьогодні – це часто студентський гуртожиток, де живуть 30 або й більше людей старшого віку із різними потребами, і двома співробітниками на закриття всіх їхніх проблем.
Саме тому під час тренінгів акцент робився не на абстрактній ідеї трансформації, а на конкретних кроках: з чого почати оцінку потреб мешканців, як визначити можливий перелік соціальних послуг, які партнери мають бути залучені, які документи потрібно підготувати, як вибудувати взаємодію між МТП, громадою та надавачами соціальних послуг.
Однак уже зараз є рішення, які громади можуть застосовувати поступово – проводити регулярну оцінку потреб мешканців МТП; формувати індивідуальні маршрути підтримки; створювати партнерства з місцевими соціальними службами для проведення тренінгів та навчань для адміністрації МТП щодо організації надання соціальних послуг; залучати у своїй діяльності надавачів соціальних послуг; адаптувати приміщення МТП для змоги взяти участь в державних програмах фінансування соціальних послуг, тощо.
Що далі?
Тренінги в Дніпрі і Кривому Розі – це не просто обмін досвідом. Це спроба зібрати людей, які щодня працюють у системі, і дати їм мову для опису проблем. Бо перший крок до змін – це назвати речі своїми іменами.
«Наступним етапом проєкту стане практичний супровід місць тимчасового проживання у процесі переходу від реагування на нагальні потреби до надання сталих соціальних послуг. Разом із менеджером з адвокації та провідним експертом по МТП ми підтримуватимемо адміністрації та координаторів МТП у проходженні всіх необхідних етапів, щоб вони могли стати офіційними надавачами соціальних послуг і залучати державні програми. Водночас ми продовжимо координацію із соціальними службами, органами місцевого самоврядування, кластерами житла та непродовольчих товарів, а також залученими сторонами, адже такі зміни неможливі без спільної відповідальності та партнерства. Наша мета – щоб люди, які роками проживають у МТП, не залишалися залежними виключно від гуманітарної допомоги, а мали гарантований доступ до необхідної підтримки в межах державної системи соціального захисту. Саме тому ми інвестуємо не лише в інфраструктуру, а й у розвиток механізмів, які працюватимуть і після завершення проєкту», – наголошує Христина Бірюліна.
МТП – це вже не тимчасове рішення. Це постійна реальність для тисяч людей, які не можуть повернутися додому і не мають куди переїхати. Ця реальність потребує не адаптації старих інструментів, а нових підходів – з реальним фінансуванням, чіткою відповідальністю і розумінням того, що за кожною цифрою статистики стоїть конкретна людина зі своєю історією.
Місця тимчасового проживання стали одним із інструментів гуманітарної відповіді України на повномасштабну війну. Проте через чотири роки після початку масового переміщення вони більше не можуть залишатися лише інструментом екстреного реагування. Для тисяч людей похилого віку, осіб з інвалідністю та інших вразливих категорій вони фактично стали домом. Тому головне завдання сьогодні – перетворити тимчасові рішення на сталі механізми підтримки, які забезпечуватимуть не лише дах над головою, а й гідне життя, соціальний захист та перспективу на майбутнє.
Карітас України й надалі залишається поруч із громадами, що приймають переміщених осіб, – як партнер у пошуку системних рішень.
Ці кошти ми скеруємо на підтримку будинку для людей старшого віку та медичного центру на Івано-Франківщині 👵🏻👴🏼:
– облаштування кухні у Медичному центрі Карітас Івано-Франківськ, де надають стаціонарну та мобільну паліативну допомогу людям старшого віку та ВПО;
– реконструкцію системи опалення у центрі стаціонарного догляду імені Миколая Чарнецького у селі Ковалівка.
В Івано-Франківській області під опікою Карітасу перебуває майже 200 людей старшого віку. Значна частина з них – внутрішньо переміщені особи, які через війну втратили дім, звичне коло спілкування та відчуття безпеки. Дехто з них має рідних, але, на жаль, все одно — самотній.
Для багатьох із них особливо важливо знати, що поруч є турбота, увага та людська присутність.
Що далі?
Після завершення усіх процедур ми розповімо про те, на що конкретно були використані кошти, які вдалося зібрати завдяки переможцям аукціону, вільним донатам, а також учасникам та учасницям аукціону.
Ми в Карітасі не просто надаємо догляд. Ми прагнемо, щоб люди старшого віку навіть у складних життєвих обставинах відчували гідність, безпеку та увагу. І кожен, хто долучився до «Прихистків добра», став частиною цих змін.
