Як визначати пріоритети житлової підтримки, управляти соціальним житлом, використовувати наявний житловий ресурс громад і поєднувати житлові рішення із соціальними послугами, працевлаштуванням та інтеграцією людей у громаду? 

24-25 вересня ці питання стали основою проведеного воркшопу в межах проєкту «PROSTIR: Людиноцентричні житлові рішення та посилені системи для сталого відновлення». У ньому взяли участь представники Карітасу України, Католицької служби допомоги, Карітасу Полтава, Інституту житла, Полтавської ОВА, Котелевської та Скороходівської громад.  

Перший день був присвячений досвіду Боснії і Герцеговини та тому, що з побаченого може бути корисним для України. Другого дня команда перейшла до практичної роботи: обговорення методології оцінки житлових потреб громад, збору даних, а також визначення короткострокових заходів для підтримки ВПО у вирішенні житлових питань в межах реалізації проєкту. 

Україна та Боснія і Герцеговина: подібні виклики, різний контекст

Навчальний візит до Боснії і Герцеговини дав українській делегації можливість побачити, як житлова система працює на практиці після війни. Для України цей досвід цінний не як готова модель для копіювання. Наші країни мають різний адміністративний устрій, законодавство і різні умови, в яких формується житлова політика. У Боснії значна частина системних рішень ухвалювалася вже після завершення війни. Український уряд змушений одночасно реагувати на нові руйнування і переміщення людей, підтримувати родини, які втратили житло, та перебудовувати саму систему житлової політики. 

Водночас на місцевому рівні є багато спільного. І в Боснії і Герцеговині, і в Україні громада відіграє ключову роль. Органи влади на місцевому рівні найкраще бачать, хто фактично живе в громаді, які житлові потреби мають люди, які будівлі або ділянки не використовуються, де є інфраструктура і які рішення можуть бути життєздатними в конкретному населеному пункті. На місцевому рівні часто стає зрозуміло, чи може певний об’єкт перетворитися на житло, які ресурси для цього потрібні і кого необхідно залучити до процесу. 

Під час воркшопу учасники неодноразово поверталися до думки, що громада має бути не пасивним отримувачем рішень від держави чи донорів, а повноцінним учасником їхнього формування. 

Окремий висновок першого дня воркшопу стосувався темпу змін. Україна не може чекати завершення війни або моменту, коли всі елементи житлової системи будуть остаточно сформовані. Стратегічне планування, удосконалення законодавства і розвиток інституційної спроможності мають іти паралельно з практичними рішеннями для людей, яким житло потрібне вже сьогодні. 

«Головний висновок – потрібно діяти тут і зараз. Люди не можуть чекати роками чи поколіннями. Треба шукати різні, нестандартні підходи: житло, земельні ділянки, донорські ресурси, можливості державного та місцевих бюджетів. Потрібні швидкі рішення і різні варіанти, які можна пропонувати людям на рівні держави та громад», – переконаний Павло Фролов, народний депутат України. 

Тому серед напрямів, які обговорювали учасники, були відновлення вже наявних будинків, використання комунального майна, залучення приватного житлового фонду, розвиток соціального житла та інші моделі, які можна адаптувати до ресурсів і потреб конкретної громади. При цьому житлові рішення розглядали як частину ширшого розвитку громади: її здатності утримувати людей, створювати для них перспективу і підтримувати довгострокове проживання. 

«Житло напряму впливає на те, чи залишатимуться люди в громаді та чи пов’язуватимуть із нею своє майбутнє. Особливо це важливо для молоді. Коли є житлова перспектива, робота і зрозуміла система підтримки, у людини з’являється більше підстав залишатися, розвиватися і вкладатися в розвиток своєї громади. Тому для нас важливо продовжити роботу з боснійськими колегами: повертатися до їхнього досвіду вже з конкретними запитами від наших громад, глибше вивчати окремі механізми та разом шукати, як їх можна адаптувати до українського контексту», – зазначила Ірина Нога, керівниця програми житлових рішень Карітасу України. 

Не просто знайти будинок – створити систему

Навчальний візит особливо виразно показав різницю між житловим об’єктом і житловою системою. Можна відремонтувати будинок, але далі виникає ціла низка запитань: кому саме його надати? За якими критеріями? На який строк? Скільки людина має сплачувати? Як не створити залежність від допомоги, але водночас не залишити людину сам на сам із житловою проблемою? 

Боснійський досвід показав важливість прозорих критеріїв, оцінювання потреб домогосподарств і чіткої процедури ухвалення рішень.  

Однак простого переліку «вразливих категорій» недостатньо: люди з однаковим формальним статусом можуть мати дуже різні життєві обставини. Одна родина витрачає на оренду чверть доходу, інша – більшу його частину. Хтось уже фактично живе у громаді роками, працює там і водить дітей до місцевої школи, а хтось лише формально зареєстрований. Є також люди, які не належать до жодної традиційної соціальної категорії, але фактично не можуть самостійно вирішити житлове питання. Саме тому оцінювання має враховувати не лише статус людини, а й масштаб її потреби.  

«У Боснії ми багато говорили про будівництво, відбір бенефіціарів, оплату і правила проживання, але менше – про стратегію і про те, як відбувалася взаємодія між громадами, урядом та організаціями. Я вважаю, що нам варто більше зосередитися і на цьому – зрозуміти, як формувалися стратегічні підходи, як відбувалася інвентаризація житла, як це допомагало залучати інвесторів і підтримувати подальші процеси в громадах. Ключовими тут є тісна співпраця, прозорість і відкрита комунікація потреб та викликів між усіма сторонами», – підсумував Соліман Аласаад, керівник програми з питань житла Католицької служби допомоги в Україні. 

Те, що вже є в громаді, може стати житловим ресурсом

Ще один урок Боснії – нове будівництво не завжди є єдиним або найкращим рішенням. Реконструкція існуючих будівель, повернення до використання порожнього житла, переобладнання окремих об’єктів і робота з уже наявним фондом можуть бути швидшими та економічно доцільнішими. Ця тема одразу була підтримана в українських громадах. 

Під час воркшопу представники Скороходівської громади розповіли про будинки, які вже перейшли або переходять у комунальну власність і потенційно можуть використовуватися як житло. Йдеться про десятки об’єктів у різних населених пунктах громади, однак їхній стан суттєво відрізняється. Частину можна було б відновити відносно невеликими ремонтами, для інших необхідно спочатку професійно оцінити технічний стан і зрозуміти, чи має ремонт економічний сенс.  

«Після візиту в Боснію і Герцеговину ми вже об’їхали будинки, які потенційно можна відновити. Ці індивідуальні будинки – реальний житловий ресурс громади: на більшість із них уже набуто права власності, є відповідні документи, але вони потребують ремонту та відновлення. Для нас важливо зрозуміти стан кожного об’єкта, оцінити, що саме потрібно зробити, і визначити, які будівлі реально можна повернути до життя, щоб у них могли оселитися люди», – ділиться Олена Мяло, директорка комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Скороходівської громади. 

Її слова – підтвердження однієї з ключових проблем невеликих громад: наявність майна ще не означає спроможність перетворити його на житло. Громада може знайти об’єкт і оформити право власності, але не мати інженера або іншого фахівця, здатного провести технічну оцінку, визначити обсяг робіт і підготувати необхідну документацію. Цей практичний дефіцит компетенцій учасники окремо обговорювали під час другого дня воркшопу.  

Методологія оцінки житлових потреб: починати не з будівництва, а з аналізу даних

Один із головних фокусів другого дня воркшопу – як перетворити розрізнені дані про людей, житло та ресурси громади на основу для планування житлової політики. Адже для громади важливо не накопичити якомога більше інформації, а зрозуміти, які рішення вона може ухвалювати на її основі. 

«Найкращий спосіб передбачити майбутнє – створити його. Для житлової політики громади це означає починати з розуміння реальної ситуації: які дані ми вже маємо, чого нам бракує, які потреби є у людей і які можливості має сама громада. Далі ці дані потрібно аналізувати, визначати пріоритети й переводити їх у стратегічні цілі та конкретні рішення», – говорить Олена Луканюк, заступниця директорки ГО «Інститут Житла». 

Практичним інструментом для такої роботи має стати Методологія збору та аналізу даних щодо житлових потреб людей у контексті розвитку територіальних громад. Методологія покликана допомогти громаді перейти від фрагментарної інформації до доказового планування житлової політики. Її логіка побудована навколо трьох взаємопов’язаних блоків. 

Перший відповідає на питання: хто потребує житлового рішення? Аналізуються демографічна структура, міграція, склад домогосподарств, доходи, житлові витрати, фактичні житлові умови та бар’єри доступу до житла.  

Другий: який житловий і майновий ресурс є у громаді? Це житловий фонд, вільне комунальне і державне житло, нежитлові об’єкти, які потенційно можна переобладнати, земельні ділянки, незавершене будівництво, пошкоджене житло, а також місцевий ринок оренди та продажу.  

Третій: чи здатна громада скористатися цим ресурсом? Оцінюються кадрова та фінансова спроможність органу місцевого самоврядування, розподіл повноважень, місцеві програми, діяльність комунальних підприємств, досвід залучення фінансування, координація між підрозділами та участь мешканців.  

Лише після цього три блоки поєднуються. Наприклад, дані можуть показати, що у певному населеному пункті є значна кількість родин, яким потрібне доступне орендне житло. Громада водночас має кілька порожніх будинків. Але технічна оцінка може засвідчити, що частина з них потребує занадто дорогого ремонту, інші розташовані далеко від школи, лікарні чи громадського транспорту, а щодо ще одного не завершене оформлення права власності. Тобто формальна відповідь «у нас є п’ять будинків» ще нічого не говорить про те, скільки реальних житлових рішень має громада. 

Методологія передбачає аналіз потреб і ресурсів, а також просторовий аналіз: де живуть люди, де розташоване житло і чи відповідає воно їхнім потребам.  

Окремий акцент методології – якість даних. В українських громадах інформація про населення, житло, соціальні групи, комунальне майно та земельні ресурси часто зберігається в різних установах і формується за різними правилами. Після початку повномасштабної війни ситуація стала ще складнішою: кількість зареєстрованих мешканців може суттєво відрізнятися від кількості людей, які насправді проживають у громаді. 

Тому методологія пропонує не створювати ще одну паралельну систему збору інформації, а спочатку максимально використовувати вже наявні адміністративні та реєстрові дані, перевіряти їх у кількох джерелах і лише там, де є прогалини, проводити опитування, інтерв’ю або додаткові обстеження. 

Для кожного показника мають бути зрозумілими три речі: звідки отримані дані, наскільки вони актуальні та чи можна їх перевірити.  

Методологія задумана не як статичний документ. Її апробовуватимуть у Котелевській та Скороходівській громадах, доповнюватимуть реальними даними, візуалізаціями та практичними інструментами.  

Що далі? 

Після воркшопу команда проєкту PROSTIR переходить до наступного етапу практичної роботи. Найближчими кроками стануть: 

• визначення житлових потреб ВПО, які проживають у пілотних громадах, та короткострокових заходів для підтримки у вирішенні їхніх житлових питань; 

• доопрацювання Методології оцінки житлових потреб з урахуванням коментарів партнерів та її подальша апробація у Котелевській і Скороходівській громадах;  

• продовження професійного обміну з колегами з Боснії і Герцеговини вже навколо конкретних запитів громад. 

Воркшоп став переходом від вивчення досвіду до його практичного осмислення. Наступний етап – перевірити напрацьовані підходи безпосередньо в громадах і на їхній основі формувати житлові рішення, які відповідають реальним потребам людей та можливостям конкретної території. 

Проєкт PROSTIR впроваджується Карітасом України у партнерстві з Catholic Relief Services, Карітасом Полтава та Housing Institute. 

Вони звернулися до Карітасу з проханням підтримати ініціативу та допомогти облаштувати місце тимчасового проживання. 

Ремонтні роботи тривали тут кілька місяців, і сьогодні приміщення виглядає зовсім інакше. Наразі приміщення капітально відремонтоване, у кімнатах встановили нові меблі, завершуються монтаж харчоблоку та облаштування санітарної зони. Перших мешканців тут готові зустріти вже в середині осені.

Ще один комфортний шелтер у місті — це не лише додаткові місця для життя людей, які були змушені покинути власні домівки. Це місце, де кожен може відчути себе в безпеці й не залишитися сам на сам зі своїм болем. Це й важливий сигнал для тих, хто все ще вагається виїжджати з небезпечних територій: у Запоріжжі турбуються про тих, хто втратив рідний дім і вимушено починає життя з нуля. Тут на вас чекають турбота, підтримка та надія на новий початок.

Для нашої команди це був виклик, адже реалізувати проєкт необхідно було в стислі строки. Приміщення було в критичному стані, тож довелося зробити стяжку підлоги, вирівняти стіни, провести електропроводку та облаштувати вентиляцію в кімнатах. Після завершення ремонтних робіт встановили нові меблі: ліжка, шафи, комоди, надали матраци й постільну білизну, необхідне обладнання та меблі для харчоблоку.

МТП розраховане на 40 людей, і це будуть переважно родини з дітьми, — поділився директор благодійного фонду «Допомога нації» Ігор Корнієнко. Організація вже має досвід створення МТП у Запоріжжі. Під час облаштування цього прихистку намагалися використати вже напрацьовані знання та досвід — саме це допомогло краще зрозуміти першочергові потреби людей, які евакуюються з небезпечних територій.

Карітас продовжує допомагати людям, які через війну вимушені залишати свої домівки, шукаючи порятунку й безпеки. Ми працюємо над тим, щоб вони могли гідно переживати складні періоди свого життя, швидше відновлюватися та з новими силами рухатися далі.

Проєкт «Комплексна підтримка евакуйованих, внутрішньо переміщених осіб та постраждалих від війни громад у Миколаївській, Запорізькій та Дніпропетровській областях» реалізується за підтримки Гуманітарного фонду для України.

Щоб вирішити цю проблему, Карітас України спільно з Карітас Черкаси та Карітас Миколаїв розпочинають реалізацію нового гуманітарного проєкту ACCESS («Сприяння розвитку громадського захисту та рівноправних безпечних систем укриття в Україні»).

У партнерстві з Карітасом Австрії та за підтримки Австрійського агентства з розвитку у Коблівській громаді Миколаївської області та Христинівській громаді Черкаської області проведуть капітальний ремонт чотирьох укриттів. 

Як розповіла проєктна менеджерка Карітасу України Анна Соболь, йдеться про укриття у садочках трьох сіл на Миколаївщині, а також на території лікарні на Черкащині. 

За її словами, досвід Карітасу в українських громадах показує, що найефективніша допомога — це рішення, які працюють на перспективу. Тож для нас важливо не лише реагувати на поточні виклики, а й залишати якісні та тривалі зміни.

«Спільно з партнерами ми дбаємо про те, щоб оновлені приміщення були безбар’єрними та інклюзивними, а також створювали відчуття захищеності для кожного, зокрема для жінок і дітей. Наша мета — зробити ці простори безпечними, зручними та повністю адаптованими під потреби всієї громади», — наголосила Анна Соболь.

На старті проєкту представники Карітасу разом з партнерами відвідали населені пункти, щоб оцінити стан наявної інфраструктури та поспілкуватися з представниками громад. 

Як зазначив директор Карітасу Миколаїв отець Тарас Павлюс, у сільській місцевості є нагальна потреба в безпечних просторах — вони або взагалі відсутні, або ж перебувають у занедбаному стані. 

Відтак, реальність, у якій сьогодні змушені перебувати діти під час тривог у сільських закладах освіти, залишається надзвичайно складною. Відсутність базових комунікацій, холод та надмірна вологість безпосередньо впливають на їхнє здоров’я.

«Сирість, важке повітря, від якого перехоплює подих — це реалії нашого нинішнього укриття. У нас є вихованці з астмою і для них перебування тут -– це величезне випробування. Взимку опалення немає: діти вимушені лягати відпочивати прямо в куртках і штанах, а постіль залишається холодною та вологою», — розповіла директорка одного з дитячих садків на Миколаївщині.

Водночас, очільниця лікарні у Христинівці наголосила, що до реалізації цього проєкту громада пройшла довгий підготовчий шлях. Тому зараз особливо цінно розуміти, що цей шлях переходить у конкретні дії.

«Для лікарні належне укриття — це передусім питання безпеки та гідних умов для людей. Під час повітряної тривоги тут мають перебувати наші пацієнти, серед яких є люди у тяжкому стані та з обмеженою мобільністю, а також медичний персонал й інші мешканці громади. Тому для нас дуже важливо, щоб це був не просто підвал, куди можна спуститися під час небезпеки, а справді безпечний та належно облаштований простір», — додала вона.

Завдяки проєкту ACCESS в укриттях проведуть комплексні ремонтні роботи, щоб перебування там було не лише безпечним, а й комфортним. Оновлені укриття слугуватимуть ще довго після завершення проєкту, залишаючись надійним прихистком для мешканців громади.