Як Caritas Norway змінює логіку гуманітарної підтримки України

Сьогодні дедалі більшого значення набувають довгострокова співпраця, місцеве лідерство та партнерство з громадами. Ці принципи стали основою стратегії Caritas Norway для України та Молдови на 2026–2027 роки.

Документ визначає пріоритетами підтримку місцевих організацій, передбачуване партнерство, гнучкість програм, турботу про команди та посилення голосів громад і локальних партнерів. Для Карітасу України це не просто напрям роботи, а підхід, у якому саме місцевий досвід допомагає формувати рішення та визначати пріоритети відновлення.

Однією з головних рамок цієї роботи є Програма Нансена. За словами Меліси Совік, регіональної представниці Caritas Norway для України та Молдови, саме вона забезпечує передбачуваність гуманітарної відповіді — у фінансуванні, тривалості програм і можливості планувати роботу не лише на коротку перспективу.

Водночас, як наголошує Меліса, навіть довгострокова підтримка має залишатися гнучкою. Війна створює дуже мінливі умови: лінія фронту рухається, люди змушені евакуюватися, а нові потреби можуть виникати дуже швидко. Саме тому гуманітарна програма має дозволяти реагувати на зміни — від підтримки новоприбулих внутрішньо переміщених людей до евакуації громад, що опиняються під загрозою окупації або інтенсивних обстрілів.

Окреме місце у стратегії має напрям водопостачання, санітарії та гігієни. В Україні він давно перестав бути лише «технічним сектором». В умовах війни вода — це питання безпеки, здоров’я, гідності й щоденного виживання:

«Коли люди втрачають доступ до води, вони починають усвідомлювати, наскільки залежними від неї є. Це не вибір — вода просто потрібна, щоб жити. Вона потрібна для приготування їжі, для пиття, для гігієни, для людей із медичними потребами. Саме тому відновлення доступу до води має таке велике значення для громад, особливо поблизу лінії фронту», — говорить Меліса.

Вона також згадує слова, які неодноразово чула від людей у громадах:

«Вода — це життя».

І це не метафора. Коли звичне джерело води зникає або стає непридатним через удари по критичній інфраструктурі, люди втрачають одну з базових умов нормального життя: можливість пити чисту воду, готувати їжу, підтримувати гігієну, доглядати за дітьми, людьми старшого віку чи людьми з хронічними захворюваннями.

У стратегії Caritas Norway окремо наголошується на місцевому лідерстві. Рішення щодо програм, змін у допомозі, моніторингу чи адаптації роботи не повинні ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів.

«Рішення щодо програм, будь-які зміни чи адаптації не мають ухвалюватися без участі національних і місцевих партнерів. Саме місцеві організації найкраще розуміють гуманітарні потреби громад, бачать, де вони можуть реагувати найефективніше, і знають, як адаптувати допомогу до реальної ситуації», — наголошує Меліса.

Для Карітасу України це має особливе значення. Місцеві команди не лише реалізують гуманітарні програми. Вони щодня працюють із людьми, підтримують довіру в громадах, співпрацюють із місцевою владою та бачать не лише гуманітарні потреби, а й загальний стан громад, їхню втому, ризики та можливості для відновлення.

Ще один важливий акцент стратегії — турбота про команди. Гуманітарна допомога не може бути стійкою, якщо виснажуються люди, які її забезпечують.

Меліса звертала увагу на те, що зовнішня стійкість українських громад не означає, що вони можуть жити в такому режимі безкінечно. Багато людей живуть у стані постійного виживання: із повітряними тривогами, нестачею сну, страхом за рідних і тривалим психологічним навантаженням. Особливо це стосується громад поблизу лінії фронту, які щодня несуть найбільший тягар війни.

Окремий напрям стратегії — комунікація. Caritas Norway наголошує: міжнародні партнери не повинні говорити замість місцевих організацій. Їхнє завдання — допомагати місцевим голосам бути почутими.

Це означає постійний діалог із місцевими партнерами, розуміння їхніх пріоритетів і допомогу в тому, щоб досвід українських громад звучав сильніше — у розмовах із донорами, урядами, міжнародними структурами та суспільствами інших країн.

Цінність такого партнерства — не в тому, щоб замінити місцевий досвід зовнішнім поглядом. А в тому, щоб підтримати тих, хто вже працює поруч із людьми щодня.

Історія пані Світлани та реєстрація на другий рік програми BLOOM

Відповідь знайшлася у справі, добре знайомій з дитинства. Світлана виросла в родині, де завжди працювали на землі. Вона допомагала батькам вирощувати овочі та фрукти, тож саме цей досвід підштовхнув її до думки розвивати власне господарство.

Втім, початок виявився непростим. Для старту потрібні були кошти. Світлана моніторила інтернет і шукала інформацію про різні грантові можливості. Та перша спроба завершилася відмовою.

«Було прикро, але я зрозуміла, що просто потрібно пробувати ще», – згадує жінка.

Зрештою вона подала ще одну заявку. Цього разу на грантову підтримку в межах першої фази програми BLOOM, яку реалізовував Карітас Миколаїв. Заявку підтримали, і родина отримала теплицю.

«Ви б знали, як я зраділа, коли нам дали цю теплицю. Я не могла зупинитися і садила туди все: і редиску, і кабачки, і огірки… Багато чого», – розповідає пані Світлана.

Сьогодні теплиця допомагає родині вирощувати ягоди, овочі та зелень, а також менше залежати від мінливих погодних умов.

Історія пані Світлани – одна з 328 історій учасників першого року програми BLOOM. За цей час команди Карітасів Берислава, Миколаєва та Одеси надали 328 агрогрантів самозайнятим особам і мікропідприємцям для відновлення господарств. Ще 112 учасників пройшли з допомогою наших фахівців професійне навчання та здобули нові навички для розвитку агробізнесу.

Зараз триває реєстрація на другий рік програми BLOOM.

Відновити бізнес, започаткувати власну справу або здобути нові професійні навички можуть люди та бізнеси, які постраждали від війни на півдні України.

У межах другого року програми BLOOM відкрито прийом заявок на індивідуальну фінансову допомогу для підтримки самозайнятості та мікробізнесу.

Детальні умови участі – у картках.

Подати заявку можна до 10 липня 2026 року включно за посиланням: bloom.mercycorps.org


Проєкт реалізується Caritas Ukraine спільно з Карітас Берислав УГКЦ, Карітас Миколаїв УГКЦ та Caritas Odesa UGCC за фінансової підтримки уряду Великої Британії через UK aid у межах програми BLOOM. Програму впроваджує консорціум BLOOM, до складу якого входять Mercy Corps, Swisscontact та Право на захист (R2P).

Kyiv World Cafe в рамках підготовки до URC 2026

І як спільними зусиллями держави, громад, міжнародних партнерів, громадянського суспільства та бізнесу розвивати ринок праці й підтримувати процвітання громад?

Ці та інші питання стали частиною обговорень під час Kyiv World Cafe — серії тематичних дискусій у межах підготовки до Ukraine Recovery Conference 2026. Захід об’єднав представників громадянського суспільства, міжнародних організацій, донорів, бізнесу та державних інституцій навколо тем відновлення України, розвитку людського капіталу, інклюзивного ринку праці та посилення спроможності громад.

Команда Карітасу України долучилася до обговорень інфраструктурного, соціального та економічного відновлення, поділившись практичним досвідом роботи з громадами, які щодня долають наслідки війни.

«Гуманітарне реагування сьогодні має допомагати людям долати наслідки війни та водночас підтримувати відновлення громад. Саме такий підхід дозволяє створювати рішення, які працюють на майбутнє та у довгостроковій перспективі, », — зазначає керівниця програми WASH Карітасу України Тетяна Яцюк.

Окрему увагу приділили відновленню житла та відбудові громад. Йшлося не лише про відновлення зруйнованих будівель, а й про якість рішень, довгострокову стійкість, доступність середовища та залучення самих громад до визначення пріоритетів.

«Відбудову житла наразі можна вважати можливістю переосмислити простір, у якому житимуть люди після війни. Тому важливо поєднувати якісні технічні рішення, довгострокову стійкість, належний контроль якості та активне залучення громад до визначення пріоритетів. Водночас процес відновлення має стати можливістю усунути бар’єри, які існували раніше, і створити більш доступне, безпечне та комфортне середовище для всіх», — наголошує керівниця програми з питань житла Карітасу України Романа Маколович.

Стійке відновлення неможливе без сильної місцевої економіки. Карітас Україна представив свій підхід до переходу від гуманітарного реагування до сталого економічного відновлення через розвиток засобів до існування (Livelihoods), підтримку мікро-, малого та середнього бізнесу, домогосподарств і агровиробників, профорієнтаційні проєкти, працевлаштування та розвиток ринкових систем (Market Systems Development).

«Під час Kyiv World Cafe ми вкотре переконалися, що відновлення України має починатися з підтримки людей. Підтримка підприємництва, допомога з працевлаштуванням та розвитком професійних навичок допомагає людям відновлювати джерела доходу, а громадам – ставати сильнішими та більш стійкими. Саме такі підходи мають бути невід’ємною частиною політики відновлення країни. Досвід Карітасу України, який уже охопив понад 800 мікро-, малих та середніх підприємств і понад 1000 домогосподарств, демонструє правильність нашого шляху», – підкреслив керівник програми Livelihood (відновлення засобів до існування) Василь Мікула

Інклюзія стала однією з наскрізних тем URC 2026. Сьогодні Україна має шанс не лише відновити зруйноване, а й усунути бар’єри, які існували ще до війни.

Учасники дискусій наголошували: відбудова має базуватися на принципах доступності, універсального дизайну та безбар’єрності. Потреби людей з інвалідністю, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, дітей, молоді та інших вразливих груп мають враховуватися на всіх етапах — від планування до моніторингу рішень.

Окрему увагу приділили розвитку місцевих громад, посиленню соціальних і реабілітаційних послуг, а також залученню громадянського суспільства до формування політик відновлення. У центрі цих підходів — людина та її право бути повноцінним учасником життя громади.

«Інклюзивне відновлення – це не про окремі проєкти для окремих груп людей. Це про те, щоб кожне рішення, яке ми ухвалюємо сьогодні, було зручним і доступним для всіх. Якщо ми справді хочемо відбудувати сильну країну, ми маємо чути тих, хто найчастіше залишається поза увагою, і залучати їх до прийняття рішень. Лише тоді відновлення буде не тимчасовою відповіддю на кризу, а основою для справедливого та стійкого розвитку громад», — зазначила керівниця напряму «Інклюзія» Карітасу України Наталія Гарбуз.

Учасники URC 2026 також розуміють необхідність довгострокових та комплексних рішень стосовно ветеранів. Йдеться не лише про доступ до медичних, реабілітаційних чи соціальних послуг, а й про відновлення відчуття приналежності, соціальних зв’язків та активної участі в житті громад. Окрему увагу приділили важливості працевлаштування як інструменту повернення до цивільного життя, розвитку підтримки на рівні громад, ролі ветеранських та громадських організацій, а також необхідності створення цілісних систем допомоги, де психологічна підтримка, реабілітація та соціальна інтеграція є взаємопов’язаними складовими одного процесу.

«Реінтеграція ветерана у громаді починається не тоді, коли людина шукає роботу чи звертається по послугу. Вона починається, коли громада готова прийняти досвід ветерана, підтримати його повернення до цивільного життя та створити простір для нових можливостей. Саме тому психосоціальна підтримка має бути доступною не лише ветеранам, а й їхнім родинам та громадам загалом, особливо – віддаленим громадам. Нам потрібні рішення, які допомагають людям відновлювати зв’язки, відчувати свою цінність та визнання і бачити своє місце не лише в майбутньому країни, але й тут і зараз» – зазначає керівниця програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Карітасу України Ірина Максименко.

Участь у Kyiv World Cafe стала для Карітасу України можливістю долучитися до фахового діалогу про пріоритети відновлення країни, представити практичний досвід роботи з громадами та зробити внесок у напрацювання рекомендацій для майбутніх дискусій про відбудову, повернення та реінтеграцію українців.

У контексті європейської інтеграції ці питання набувають стратегічного значення. Повернення та реінтеграція українців мають розглядатися не лише як гуманітарний виклик, а як один із чинників відновлення країни — поряд із реформами, розвитком людського капіталу, формуванням інклюзивного ринку праці та посиленням спроможності громад.

Карітас продовжує відновлювальні ремонти та підтримку ВПО у Запоріжжі

Завдяки підтримці партнера – Гуманітарного фонду для України – проєкт продовжено ще на три місяці.

Додаткове фінансування дозволяє зберегти важливі напрями підтримки евакуйованих людей у Запоріжжі та продовжити допомогу у відновленні житла, пошкодженого внаслідок обстрілів. 

Зокрема, у межах проєкту команда Карітасу Запоріжжя долучиться до відновлювальних робіт для запуску ще одного місця тимчасового проживання (МТП). Тут зможуть знайти прихисток люди, які евакуюються до Запоріжжя з територій, де тривають бойові дії. 

Приміщення майбутнього МТП фахівці оглянули під час візиту команди Карітасу України до Запоріжжя. За словами проєктної менеджерки Софії Дем’яновської, рішення партнерів продовжити фінансування ще на три місяці відкриває додаткові можливості для підтримки людей, які найбільше цього потребують.

«Завдяки продовженню фінансування ми можемо посилити допомогу внутрішньо переміщеним особам та постраждалим родинам. Зокрема, реалізувати ремонт майбутнього МТП у Запоріжжі, продовжити підтримку власників пошкодженого житла через середні та дрібні ремонти, а також забезпечувати гарячим харчуванням людей, які щойно прибули після евакуації», – зазначила Софія Дем’яновська.

У приміщенні проведуть ремонт кімнат, коридорів та спільної кухні. Після завершення робіт там зможуть проживати до 50 людей старшого віку. Приміщення обладнають з урахуванням вимог безбарʼєрності. 

Напрями допомоги, які продовжуються у Запоріжжі завдяки підтримці партнера:

  • ремонтні роботи майбутнього місця тимчасового проживання для евакуйованих людей у Запоріжжі на 50 осіб;
  • середні та дрібні ремонти пошкодженого житла у Запоріжжі;
  • забезпечення гарячим харчуванням новоприбулих евакуйованих осіб. 

Щоб дізнатися, яку підтримку ви можете отримати у рамках цього проєкту, звертайтеся до Карітас Запоріжжя за контактами, вказаними на сайті.

Там, де надія сильніша за війну. Роздуми після кількох днів на півдні України 

Нещодавно я повернувся з поїздки на південь України. Разом із колегами ми відвідали Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області, де зустрічалися з командами Карітас Запоріжжя, Карітас Херсон, Карітас Берислав та Карітас Миколаїв. Метою був запуск нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers) для людей, які найбільше постраждали від війни.

Метою був запуск, за підтримки Гуманітарного фонду для України, нового спільного з МОМ проєкту грошової допомоги для людей, які найбільше постраждали від війни. Ми повернулись із думками про людей. 
 
Південь України сьогодні  це земля контрастів. Тут поруч із безкраїми степами та червоними маками стоять будинки з пробитими стінами та зруйнованими дахами. Тут дрони перетинають яскраве літнє небо. А на дорогах антидронові сітки стають такими ж звичними, як і дорожні знаки. 

Ми бачили школи, лікарні та житлові будинки, які війна залишила без вікон, дахів або навіть цілих стін. Бачили населені пункти, де сліди бойових дій присутні буквально на кожному кроці. І водночас бачили людей, які продовжують садити квіти біля своїх будинків, доглядати городи, зустрічати гостей і планувати майбутнє. 
 
Однією з найбільш емоційних стала поїздка до Великої Олександрівки на Херсонщині. Ми слухали історії людей, які пережили окупацію. Вісім місяців життя без нормального постачання продуктів, ліків, зв’язку із зовнішнім світом. Вісім місяців страху та невизначеності. 
Одна жінка розповідала про той час дуже спокійно, майже без емоцій. І раптом поділилася: «Мені снився хліб» Ця коротка фраза нагадала, наскільки швидко війна може змінити життя людини. Наскільки простими стають мрії, коли доводиться боротися за найнеобхідніше. 

Ми чули історії про втрату рідних. Про евакуацію під обстрілами. Про людей, які ризикували життям, щоб дістатися до магазину чи аптеки. Про тих, хто не дочекався допомоги або можливості виїхати. 
 
І водночас ми бачили неймовірну силу людей. Силу працівників місцевих Карітасів, які щодня працюють у громадах під постійною загрозою обстрілів. Силу волонтерів, які знають майже кожну родину у своєму населеному пункті. Силу самих мешканців, які попри пережите не втратили здатності допомагати сусідам, підтримувати одне одного і знаходити мотивацію рухатися далі. 
 
Під час таких поїздок особливо гостро усвідомлюєш, що гуманітарна допомога –це значно більше, ніж цифри у звітах чи бюджети проєктів. 
За кожною виплатою стоїть конкретна людина. 
Літня жінка, яка може купити необхідні ліки. 
Батьки, які можуть придбати продукти для своїх дітей. 
Родина, яка щойно евакуювалася і починає життя практично з нуля. 
Людина, чий будинок постраждав від обстрілу і яка намагається відновити хоча б частину звичного життя. 

Саме для таких людей створено програму  грошової допомоги за пріоритетами (Unified Сash Transfers), яку ми запускаємо разом із МОМ. Вона спрямована на підтримку мешканців прифронтових громад, новопереміщених родин та домогосподарств, які безпосередньо постраждали від обстрілів. Ця допомога не може усунути наслідки війни. Вона не поверне втрачені домівки і не залікує всі рани. Але вона дає людям можливість самостійно визначити свої найнагальніші потреби та отримати ресурс для того, щоб пережити складний період із гідністю. 
Напевно, найсимволічніший момент цієї поїздки стався дорогою до Великої Олександрівки.  
Ми їхали під антидроновими сітками, які сьогодні стали частиною місцевого пейзажу. Небо було затягнуте хмарами після дощу. І раптом над дорогою з’явилася веселка.  

Вона простягнулася над землею, яка пережила окупацію, обстріли, втрати та біль. 
І в той момент нам здалося, що ця веселка стала дуже точною метафорою всього, що ми побачили за ці кілька днів.
Війна залишила на півдні України глибокі рани. Вона змінила долі тисяч людей. Вона щодня нагадує про себе звуками вибухів, зруйнованими будівлями та історіями втрат. 
Але вона не змогла забрати головне. 
Людяність. 
Взаємну підтримку. 
Віру. 
Надію. 

Cаме тому після цієї поїздки ми повернулися з переконанням, що попри всі випробування південь України тримається не лише завдяки гуманітарній допомозі, міжнародній підтримці чи роботі організацій.
Він тримається завдяки людям.
Людям, для яких надія досі сильніша за війну.

«Ми знаходимо надію в дії»: делегація Карітас України на Світовому конгесі милосердя у Вільнюсі

Президентка Карітас України Тетяна Ставничи виступила зі свідченням «Діло милосердя в умовах війни» на VI Світовому апостольському конгресі милосердя, який завершився у четвер у Вільнюсі.

Конгрес, організований Дикастерією з євангелізації, зібрав понад 5 000 учасників із 52 країн під гаслом «Будуємо місто милосердя». Вільнюс було обрано місцем проведення, зокрема через його особливе значення як місця народження образу Божого Милосердя: саме тут зберігається оригінальний образ, написаний у 1934 році, який нині перебуває в каплиці Божого Милосердя. Серед спікерів конгресу був Вселенський Патріарх Варфоломій, а Папа Лев XIV записав спеціальне відеозвернення до учасників.

Звертаючись до міжнародної аудиторії, президентка Карітас України змалювала чотири роки повномасштабної війни: від конкретної гуманітарної роботи до фундаментальних питань про те, що означає залишатися людиною.

«Війна – це хаос і руйнування, але це не лише політична чи військова криза. У своїй основі війна руйнує стосунки. Вона руйнує саму суть того, що означає бути людиною», – сказала вона.

За її словами, відповідь Карітас України охоплює багато рівнів: надання базової гуманітарної допомоги – їжі, води, одягу та житла; супровід внутрішньо переміщених осіб і допомогу їм в інтеграції в нові громади; відновлення зруйнованого житла; а також довготривалу підтримку людей, які пережили полон і потребують зцілення від травми катувань.

У центрі всього цього, підкреслила президентка, є те, що в Карітас називають духовністю зустрічі або, як вона воліє говорити, таїнством зустрічі.

Зустріч, зауважила вона, змінює не лише тих, хто отримує допомогу, а й тих, хто її надає. Промовистою є статистика: у 2022 році 40% волонтерів Карітас України становили внутрішньо переміщені особи, люди, які спочатку самі звернулися по допомогу, а згодом повернулися, щоб підтримати наступну хвилю потребуючих.

Тетяна Ставничи також наголосила, що стійкість України не є лише власною заслугою країни: «Коли ви бачите стійкість в Україні — це не лише ми. Ця стійкість побудована на Божій благодаті та милосерді, але також на молитвах і підтримці людей у всьому світі».

Вона розповіла і про моменти, коли її власна надія похитнулася, зокрема про ранок 2023 року, коли російські війська підірвали Каховську дамбу, а величезні території півдня України опинилися під водою. «Я пам’ятаю, як прокинулася того ранку з думкою: що тепер?» — сказала вона. Після пів години тиші та молитви вона взяла телефон, почала телефонувати колегам, і разом вони знайшли шлях уперед. «Майже крок за кроком — щоразу, коли виникає новий рівень кризи, ми знаходимо сили діяти разом».

На запитання, яке їй часто ставлять — як ви продовжуєте після чотирьох років війни? — вона відповіла відверто: «Не можу сказати, що ми не втомилися і що не несемо болю. Але ми знаходимо надію в дії».

Карітас України, за її словами, керується трьома принципами: шукати найкращий шлях уперед через постійні інновації; не втрачати людину з поля зору, зберігаючи людську гідність у центрі кожного втручання і продовжувати будувати співпрацю, виходячи з переконання, що «немає жодної людини, жодної організації, жодної країни, яка могла б самотужки витримати напад такого масштабу».

Війна, підсумувала пані Тетяна, – це не лише політична чи військова криза. «Це духовна криза. Відбувається духовна битва. І саме тому так важливо тримати якір людяності, якір того, як Бог створив нас для спілкування і стосунків».

Окрім участі в пленарних заходах, українська делегація організувала воркшоп «Милосердя в дії», який зібрав 25 учасників із різних куточків світу.

Директорка Департаменту програм зміцнення соціальної згуртованості Ганна Гоменюк розповіла, що тема воркшопу органічно продовжила ідеї, озвучені у виступі президентки. Учасники роздумували над тим, як залишатися людиною під час війни та як допомога іншим насправді підтримує нас самих.

«Ми говорили про те, що підтримку потрібно вміти не лише надавати, а й приймати», – зазначила вона.

Воркшоп будувався навколо спільної рефлексії: учасники ділилися досвідом моментів, коли відчували підтримку інших, коли самі її надавали, та розмірковували над тим, що означає бути разом у важкі часи.

«Багато хто сказав, що, виявляється, не вміє приймати підтримку, – розповіла Ганна Гоменюк. – А це важливо, тому що піклування про себе – це те, що сьогодні тримає нас, зокрема українців. Піклування про себе, про близьких і здатність жити повним життям навіть під час війни».

Завершився воркшоп спільною молитвою: учасники склали серце і попросили Бога про допомогу тим, про кого їм не байдуже. «Це серце зранене, але воно може бути зцілене», – сказала Ганна Гоменюк.

У межах конгресу команда #WASHinWAR Карітас України представила міжнародній аудиторії досвід України у подоланні гуманітарних наслідків війни та провела відкриту публічну дискусію про виклики, з якими стикаються українські громади в умовах повномасштабного вторгнення. До обговорення долучилися представники громадянського суспільства, міжнародних організацій, волонтери, журналісти та мешканці Вільнюса. Під час дискусії Ольга Сидій, координаторка міжнародної адвокаційної кампанії #WASHinWAR, та Уляна Крись, менеджерка з партнерств Карітас України, говорили про довгострокові гуманітарні наслідки війни, виклики відновлення постраждалих громад та необхідність збереження міжнародної уваги до України.

«Кампанія #WASHinWAR допомагає говорити зі світом мовою конкретних наслідків війни для людей. Коли людина втрачає доступ до води, безпечного середовища чи базових послуг – це про майбутнє громади. Саме тому ми прагнемо, щоб питання відповідальності агресора, раннього відновлення України та гуманітарної підтримки звучали на міжнародних майданчиках одночасно. Ми запрошуємо до цієї роботи всю мережу Caritas, адже ми одна родина і разом можемо посилити голос людей, які щодня живуть в умовах війни», – зазначила Ольга Сидій.

Уляна Крись наголосила на особливостях гуманітарної роботи в умовах війни: «Для більшості гуманітарних криз існує зрозуміла логіка: надзвичайна подія, реагування, стабілізація, відновлення. В умовах війни ця логіка порушується. Ми можемо допомогти людям оговтатися після чергового удару, відновитись чи підтримати громаду, але ніколи не знаємо, де завтра станеться нова атака і кому знову знадобиться допомога. Тому це постійна готовність починати відновлення знову і знову».

Президентка Карітас Україна зустрілася з держсекретарем Ватикану

Наприкінці травня президентка Карітас України Тетяна Ставничи та виконавчий директор Карітас Спес о. В’ячеслав Гриневич зустрілися у Ватикані з Державним секретарем Святого Престолу кардиналом П’єтро Пароліном. Зустріч відбулася за сприяння Апостольського Нунція в Україні Архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса.

Під час зустрічі представники двох найбільших католицьких благодійних організацій в Україні поділилися актуальною інформацією про гуманітарну ситуацію, виклики, з якими щоденно стикаються українці в умовах повномасштабної війни, а також про служіння, яке здійснюють Карітас Україна та Карітас Спес у відповідь на потреби людей.

«Ми ділилися інформацією про реальний стан справ в Україні, з особливою увагою до потреб людей і того, як Карітас на них реагує. Це був живий і особистий обмін», – зазначила Тетяна Ставничи.

Вона також висловила вдячність Архиєпископу Вісвальдасу Кульбокасу за його постійну підтримку та сприяння діяльності обох Карітасів в Україні.

«Від перших днів свого служіння в Україні Нунцій завжди був відкритим до співпраці, завжди поруч. Він працює, щоб підтримувати діяльність Церкви та Карітасів у виконанні їхньої місії. Це дуже важливий знак підтримки для нас», – наголосила Президентка Карітасу України.

Окрему увагу під час зустрічі було приділено питанням, які сьогодні перебувають у центрі уваги Святого Престолу, зокрема поверненню українських дітей та іншим гуманітарним ініціативам.

За словами Тетяни Ставничи, важливим аспектом зустрічі стало спільне свідчення двох організацій:
«Було важливо, що Карітас Україна і Карітас Спес говорили одним голосом про ситуацію в Україні та про потреби людей, які постраждали від війни. Таке спільне представлення нашого служіння має велике значення».

Отець Вячеслав Гриневич підкреслив, що сама зустріч стала знаком уваги Святого Престолу до українського народу.

«Це великий знак уваги до України та прагнення слухати, розуміти й бути залученим. Ми відчули, що Україна не забута і що з нами солідаризуються. Разом шукали відповіді на запитання та обговорювали можливості, які можуть бути реалізовані в гуманітарній сфері в майбутньому», – сказав він.

На завершення зустрічі представники Карітас Україна та Карітас Спес подарували кардиналу Пароліну графічну роботу українського дизайнера Дмитра Куршинського. Символічний твір привертає увагу до особливо вразливих категорій населення в умовах війни – дітей та людей похилого віку.

Зустріч стала ще одним свідченням постійної уваги Святого Престолу до гуманітарної ситуації в Україні та підтримки служіння, яке Церква здійснює для постраждалих від війни.

AGRIS 3 підтримав 50 підприємців на Полтавщині та Хмельниччині

Від першого гранту до масштабування бізнесу

Кілька років тому Ірина та Анна з Полтавщини отримали першу мінігрантову підтримку від проєкту AGRIS. Тоді це був стартовий поштовх для невеликої справи. Жінки вирощували та продавали надлишки власної продукції, швидко побачили стабільний попит і поступово почали розширювати господарство.

Цього року вони повернулися вже в AGRIS 3. Ірина спрямувала грантові кошти в цех для переробки м’ясної продукції, Анна – в сільськогосподарське обладнання для заготівлі кормів. Для маленького села, в якому мешкають Ірина та Анна, кожна власна справа – можливість не тільки прогодувати свої родини, а й запропонувати односельцям якісну місцеву продукцію, яку можна придбати поруч із домом.

Ветеранський бізнес отримує нові можливості для розвитку

На Хмельниччині ветеран Віталій Юрчук розвиває тепличне господарство з вирощування розсади та овочів. Бізнес-грант він використав для придбання трактора.

Ветеран і колишній військовополонений Володимир Реп’юк інвестував підтримку в систему опалення теплиць і продовжує збільшувати обсяги вирощування огірків і розсади.

За кожною такою історією стоїть наша системна підтримка, яка дозволяє людям знаходити себе на новому місці, залишатися та продовжувати працювати в сільських громадах, забезпечувати родини необхідним і сприяти сталому розвитку економіки громад.

50 підприємців отримали бізнес-гранти у межах AGRIS 3

Завдяки проєкту AGRIS 3 цього року бізнес-грантами ми підтримали 24 учасників на Полтавщині та 26 – на Хмельниччині. На Полтавщині гранти спрямовувалися переважно на рослинництво, тваринництво та переробку молочної й м’ясної продукції, на Хмельниччині – на тепличні господарства та обладнання для них.

Моніторингові візити та подальша підтримка учасників

Представники Карітасу України – національний менеджер проєкту Ярослав Кириленко та фахівчиня з управління проєктами Вікторія Харченко разом із колегами з місцевих організацій відвідали учасників проєкту з моніторинговими візитами. Ми підтримуємо з ними постійний зв’язок, супроводжуємо на всіх етапах розвитку їхньої справи. Під час цих візитів переконалися, що кошти партнерів використовуються за призначенням, відповідально та ефективно.

Під час зустрічей говорили не лише про результати, а й про подальші кроки. Чимало підприємців відзначили, що їм бракує зовнішнього погляду тих, хто міг би оцінити їхній бізнес свіжим оком і допомогти побачити нові можливості для розвитку. Тому наступним етапом проєкту стануть менторські сесії, які враховуватимуть конкретні запити учасників.

«Дуже приємно бачити, як учасники повертаються до нових фаз AGRIS. Для когось проєкт став стартом власної справи, а сьогодні вони вже масштабують бізнес. Хтось ділиться своїм досвідом з іншими. За ці роки навколо AGRIS сформувалася сильна спільнота взаємопідтримки, де люди допомагають одне одному розвиватися та знаходити нові можливості», – підсумував Ярослав.

Про проєкт AGRIS 3

AGRIS 3 сприяє відновленню малих фермерських господарств і засобів для життя, посиленню продовольчої безпеки та зниженню залежності від гуманітарної допомоги в сільських громадах. На Хмельниччині особлива увага приділятиметься домогосподарствам на чолі з жінками.

Проєкт #AGRIS3 на Полтавщині реалізується Карітас Полтава у партнерстві з Caritas Ukraine за фінансової підтримки Caritas Österreich та NACHBAR IN NOT.

Проєкт #AGRIS3 на Хмельниччині реалізується Карітас Хмельницький УГКЦ у партнерстві з Caritas Ukraine за фінансової підтримки The Canadian Catholic Organization for Development and Peace (Development and Peace – Caritas Canada).

Не просто речі: як соціальні гардероби Карітасу підтримують людей під час війни

Після евакуації або втрати житла людям часто доводиться відновлювати побут майже з нуля. Одяг, взуття, речі для дітей чи базові предмети для дому стають не менш важливими, ніж інша гуманітарна допомога. Але навіть така підтримка може виглядати по-різному: можна видати готовий пакунок, а можна створити простір, де людина сама обирає необхідне для себе і своєї родини.

Саме так працюють соціальні гардероби Карітасу України — у Харкові, Запоріжжі, Кривому Розі, Чернігові, Жовкві, Бериславі та інших містах. Частина з них діє в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки Державного департаменту США, частина — як волонтерська ініціатива місцевих організацій і громад. Формати різні, але суть спільна: людина приходить не лише по допомогу, а й по можливість вибрати.

Соціальний гардероб — не централізована програма з інструкцією зверху. Це ініціатива, яка народжується на місцях — як пряма відповідь на реальні потреби. Координатори волонтерів і місцеві команди Карітасу щодня спілкуються з тими, хто потребує допомоги, бачать запити — і реагують. Оголошують збір, поширюють через знайомих і партнерів, сортують речі разом із волонтерами. Значна кількість таких ініціатив виникає у прифронтових громадах і транзитних пунктах — там, де потік найбільший і де допомога потрібна негайно. 

Конкретний формат — завжди рішення місцевої організації. Десь це стаціонарний простір, десь — виїзди до громад, десь робота повністю тримається на волонтерах і підтримці сусідів. Був досвід співпраці з великими мережами — Sinsay, H&M, Zara, які встановлювали бокси для збору одягу і скеровували речі до місцевих організацій Карітасу. 

Коли десь потреба стає критичною, Карітас України підключається на рівні всієї мережі: оголошує загальний збір і долучає власних працівників. 

«За роботою соціальних гардеробів стоїть щоденна праця волонтерів — і велика кількість невидимих, але дуже важливих процесів. Хтось приходить сортувати речі, хтось допомагає зі збором, хтось просто передає те, що вже не потрібне вдома», — каже Іляна Гайдук, менеджерка з волонтерства Карітасу України. За її словами, саме це і є свідченням готовності українців підтримувати одне одного — тим способом, який є можливим для кожного.

У різних містах ця підтримка виглядає по-своєму.

У Харкові соціальна шафа з’явилася ще у 2023 році, але справжнє масштабування відбулося у травні 2024-го — під час термінової евакуації з Вовчанська. Тоді потік людей різко зріс, і команда розширила роботу як пряму відповідь на гостру потребу. Речі сюди передають мешканці міста, волонтери, працівники Карітасу з інших міст, партнерські організації з Італії та Чехії. Щомісяця гардероб відвідує не менше 100 людей, у періоди нових евакуацій і ударів по житлу — до 140.

«Я зрозуміла, що соціальний гардероб — це щось значно більше, ніж прості речі, коли побачила емоції людей. Часто вони приходять після евакуації чи втрати дому дуже розгубленими й виснаженими, інколи навіть соромляться просити допомогу. І коли людина отримує не просто одяг, а уважне ставлення — це дуже відчувається», — розповідає Марина Корсунова, фахівчиня з волонтерства Карітасу Харків.

У Кривому Розі гардероб починався як виїзна ініціатива — команда їздила до місць тимчасового проживання і громад, куди приїжджали евакуйовані. З часом формат змінився: сьогодні це стаціонарний простір, куди люди приходять самостійно. Поступово він став не лише місцем, де можна отримати необхідне, — а й простором, куди приходять по відчуття підтримки і стабільності у повсякденному житті.

У Запоріжжі пішли далі й почали формувати «пакунки турботи» — підібрані за розміром, віком, потребою. Волонтери сортують і перуть одяг, складають набори для дітей, родин, людей старшого віку. Частину чоловічого одягу передавали до лікарень і госпіталів, інші речі — до прихистків. Згодом пакунки почали передавати через Департамент соціального захисту, а до ініціативи долучився соціально відповідальний бізнес. Окремим треком стала співпраця з поліцією: пакунки отримували сім’ї, евакуйовані із сірої зони, і діти з родин у складних обставинах. Волонтери розповідають, що часто вкладали всередину невеликі побажання чи наліпки — просто щоб допомога була трохи тепліша.

У Чернігові щодня приходить понад 30 людей. У Кропивницькому гардероб працює двічі на тиждень — троє волонтерів допомагають підібрати речі для дорослих і дітей. У Жовкві ініціатива значною мірою тримається на підтримці громади: люди самі приносять речі, допомагають із сортуванням. Тільки у 2025 році через цей простір передали 410 кілограмів одягу та 37 пар взуття. Бериславська команда, окрім стаціонарної роботи, організовує виїзди — мобільний гардероб для людей, які евакуюються з активної зони і приїжджають без нічого.

Попри різні формати, виклики скрізь схожі. Речі треба прийняти, перевірити, випрати, розкласти за сезонами і розмірами, підготувати до передачі — і паралельно координувати волонтерів, комунікувати з партнерами, реагувати на нові запити. Багато хто з них зізнається: ця робота важлива не лише для тих, хто приходить по допомогу. У сортуванні речей, у відчутті, що ти потрібен — люди знаходять власну точку опори.

Долучитися можна по-різному: передати речі у доброму стані, підтримати локальну організацію або прийти волонтерити. Найбільша потреба зараз — сезонний одяг і взуття, дитячий одяг, постіль і ковдри, посуд, валізи і сумки для евакуйованих родин.

Карітас України посилює підтримку постраждалих громад

Благодійний фонд «Карітас України» продовжує допомагати людям і громадам, які постраждали внаслідок війни. Один із ключових напрямів підтримки — житло, безпечні умови проживання та підготовка родин до зимового періоду.

Допомога передбачена для внутрішньо переміщених осіб, місцевих жителів постраждалих громад, а також родин, які втратили житло, були змушені евакуюватися або потребують підтримки для проживання в безпечних і гідних умовах.

Програма реалізовується в межах проекту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» за підтримки уряду Сполучених Штатів Америки. Вона охоплює громади Миколаєва, Запоріжжя, Кам’янського, Кривого Рогу, Краматорська, Полтави, Харкова, Сум і Чернігова.

Підтримка від Карітасу включає:

• легкі ремонти пошкодженого житла;
• модернізацію та утеплення будинків для внутрішньо переміщених осіб;
• допомогу з орендою житла;
• зимову підтримку домогосподарств;
• забезпечення твердим паливом;
• встановлення аварійного та сталого енергетичного обладнання;
• доремонтні набори для пошкодженого житла;
• ремонт пошкодженої інфраструктури та забезпечення її енергетичним обладнанням;
• тверде паливо для соціальної інфраструктури та місць тимчасового проживання ВПО.

Загалом у межах запланованої підтримки передбачено, що:

• понад 3000 домогосподарств отримають грошову допомогу на тверде паливо;
• 1750 родин отримають зимові виплати на комунальні послуги;
• буде виконано 600 легких ремонтів житла;
• 640 будинків для внутрішньо переміщених осіб буде відремонтовано або утеплено;
• 400 домогосподарств отримають допомогу з орендою житла.

«Ми часто говоримо про ремонти пошкодженого війною житла чи підготовку до зими, але за кожною цифрою у звіті — конкретні родини. Це люди, які хочуть залишитися у своєму домі, пережити зиму в теплі й мати гідні умови проживання, де можна знову відчути себе в безпеці», — наголошує головна експертка програми з питань житла у рамках проєкту Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні Євгенія Пушкінська.

У прифронтових і постраждалих регіонах потреба в такій допомозі залишається особливо гострою.

У Харківській області передбачені зимові грошові виплати, легкі ремонти житла, ремонти для внутрішньо переміщених осіб, забезпечення твердим паливом та передача доремонтних наборів.

У Сумській області підтримка включатиме утеплення житла для ВПО, легкі ремонти, тверде паливо для соціальних об’єктів та доремонтні набори.

У Полтавській області окрему увагу приділятимуть внутрішньо переміщеним особам: ремонтам житла, допомозі з орендою, а також грошовій підтримці на оплату комунальних послуг або закупівлю твердого палива.

У Миколаївській області програма охоплює зимову підтримку, легкі ремонти, ремонти житла для ВПО та гуманітарний ремонт соціальної інфраструктури.

У Запорізькій області передбачена зимова грошова підтримка домогосподарств, забезпечення твердим паливом соціальних об’єктів і місць тимчасового проживання ВПО, а також передача наборів для екстреної підтримки житла.

У Дніпропетровській області програма охоплює легкі ремонти житла, ремонт, утеплення або модернізацію житла для ВПО, допомогу з орендою, підготовку домогосподарств до зими, а також підтримку соціальної інфраструктури й забезпечення енергетичним обладнанням.

У Донецькій області передбачена передача наборів для екстреної підтримки пошкодженого житла.

У Чернігівській області програма включає зимові виплати, підтримку твердим паливом, допомогу соціальній інфраструктурі та встановлення аварійного й сталого енергетичного обладнання.

Підтримка у сфері житла сьогодні є критично важливою для тисяч родин, які живуть в умовах постійної небезпеки, евакуацій або втрати дому. Йдеться не лише про ремонт стін чи забезпечення теплом. Йдеться про можливість для людей зберегти відчуття безпеки, стабільності й гідності навіть під час війни.

Дізнатися більше про участь у програмі та подати заявку можна через місцеві організації Карітасу в регіонах реалізації проекту. Вони співпрацюють з органами місцевої влади та публікують інформацію про старт реєстрації, умови участі й контакти для подачі заявок на своїх офіційних сторінках у Facebook та на сайті.