Сьогодні на сторінках нашого журналу говоримо про служіння. У Джека Лондона є такий вислів: «Кістка, кинута собаці, не є милосердям, милосердям є кістка, поділена з собакою, коли ти голодний не менше за неї». Чи Ви погоджуєтеся з цим висловом?
Мені пригадується інший образ – з книги українського письменника Василя Сокола «Така довга ніч. Спогади старого собаки». І там є цікаве речення про роздуми пса: «Люди думають, що собаки люблять кістки, але собаки, так само, як люди, люблять м’ясо». Ця фраза заохочує до роздумів про те, чим ми готові ділитися і це має значення також у контексті благодійності, а відтак воно наводить на роздуми про справедливість.
Ми би хотіли бачити більше справедливості у суспільстві, щоб люди були забезпечені всім тим, чого вони потребують , але також тим, що їм належить. І щоб це було не винятком, а нормою. Ми як Карітас займаємось двома видами діяльності. Перший – це пряма допомога людям, які перебувають в скруті. Допомагаємо забезпечити їх основні потреби. А з іншого боку, ми хочемо бути голосом тих, яких його позбавили, допомогти їм висловити те, що для них потрібне, і забезпечити те, що їм належить.
Папа Бенедикт ХVI у своїй енцикліці «Бог є любов» (Deus Caritas Est) тематизує питання відношення діл любові, тобто благодійності, та справедливості і вказує на те, як Церква спричиняється до встановлення справедливості у світі. Це дуже важлива тема для нас в Україні, де ми бачимо, що деякі багаті люди, які займаються благодійністю спричинилися своїми попередніми діями до зубожіння людей. Тому перший крок – подбати про справедливість у суспільстві, подбати про те, щоб людина була забезпечена тим, що їй належить у соціальному вимірі, а тоді наступний крок – подбати про те, щоб люди, які не можуть собі дати раду самі, могли отримати потрібну допомогу.
Останні події, пов’язані з COVID-19, змобілізували наше суспільство. На Вашу думку, ця пандемія – це виклик чи шанс?
Ми бачимо пандемію як шанс. Ми би хотіли, щоб її не було, але вона призвела до того, що світ змінився. І певні верстви суспільства, певні люди почали замислюватись над тим, як ми живемо і як ми досі жили. Пандемія показала, що є основною цінністю в нашому житті, і змусила подумати над системними питаннями: що потрібно для того, щоб людина могла розвиватися, якими є основні цінності.
Сьогодні ми маємо можливість застановитися над основами, на яких побудоване наше суспільство. В обличчі такої великої загрози як пандемія СOVID19 ми повинні застановитися над тим, наскільки ми нашим способом життя створюємо самі загрозу для нашого існування. Тому важливо не стільки питання відновлення суспільного життя після обмежень, пов’язаних з пандемією, як осмислення нових підходів у побудові суспільства на здорових основах. Треба задуматися наприклад над тим, яку соціально систему ми хочемо бачити здійснену в Україні, щоби людина почувалася забезпеченою. Це стосується дієвого соціального забезпечення, медичного забезпечення, забезпечення гідного життя пенсіонерів, людей з особливими потребами, дітей без батьківської опіки.
Ми повинні, наприклад, застановитися над тим, чому так багато людей з України виїжджають на заробітки за кордон, не бачучи можливості розвиватися у своїй рідні країні. З початком коронавірусної кризи багато українців повернулося на Батьківщину, і перед ними постає питання виживання. Бо в країнах, де вони перебували, багато з них працювали нелегально як трудові мігранти, без дозволу на працю. Вони не мали соціального забезпечення. І втративши роботу, повернулися в Україну. Властиво, зі скромними заощадженнями. І сьогодні вони мусять знов виїжджати, не знаючи, чи зможуть знайти роботу. Тому що через пандемію економіки багатьох країн зазнали удару. Саме сьогодні питання трудових мігрантів виринуло на поверхню суспільної свідомості й ми повинні знайти для цього питання рішення, які підуть на благо усім учасникам цього процесу.
І ще один момент. Ми часто сподіваємося, що люди, які виїхали за кордон, наберуться там досвіду і повернуться, щоби змінювати наше суспільство. На жаль, це не завжди так. Українці, які працюють нелегально, не мають позитивного досвіду розвитку економіки багатих країн, а мають досвід тіньової економіки тих країн, в яких вони перебувають. Це стосується наприклад наших громадян, які за кордоном піклуються про чужих літніх людей або опікуються чужими дітьми в той самий час, коли їхні батьки чи їхні діти залишаються без опіки в Україні. Коли вони працюють нелегально, вони є незабезпечені, часто експлуатовані, живуть у сім’ях 24/7 і завжди мають бути напоготові, опікуючись хворими і літніми людьми. Це і є, власне, негативний досвід, який вони мають. Ми маємо проєкти у нашій діяльності, щоб допомогти людям встати на ноги. Але наша основна проблема в тому, що попри всі ті розвиткові проєкти, завжди є частина суспільства, яка не може дати собі раду сама і потребує допомоги ззовні. І на сьогодні там, де держава не забезпечує основні потреби людини, Карітас готовий долучитися і допомогти людям вижити. Гуманітарна допомога, про яку ми часто говоримо в Україні, – це технічний термін. Вона призначена якраз для забезпечення основних потреб людини, наприклад, в зоні війни на Сході України. Там є люди, які без сторонньої допомоги не можуть вижити. Це є забезпечення базових потреб. Там ви не прийдете до якогось села і не скажете людині, що можете допомогти їй працювати на себе, заробляти. Там ви мусите допомогти їй вижити. Це означає допомогти харчами, одягом, паливом. І це існуватиме завжди, у всіх суспільствах. Важливий момент. Ми колись в 90-х роках мали кухні для потребуючих, щоб людям надавати харчування. Згодом ми припинили тим займатися, тому що хотіли створювати соціальні програми, скеровані на розвиток суспільства, щоб допомогти людині стати на ноги і самій себе забезпечувати. Сьогодні ми знову повертаємось до того моменту, коли в Україні потрібні кухні для потребуючих, для людей, які не можуть себе самі прогодувати. Це означає, що ми постаємо перед великими викликами. Але водночас ми сприймаємо ці виклики як можливості для розвитку.
Ми сьогодні живемо в часи величезних змін суспільного ладу. В перспективі ми матимемо суспільство, де не буде достатньо роботи, навіть коли людина хотітиме працювати. Мусимо застановлятися над іншими методами і підходами, щоб забезпечити велику кількість населення. Технології змінюються і в багатьох напрямках праці, де раніше людина була задіяна, вона вже не буде потрібна, цю роботу виконуватимуть машини. Ми говоримо наприклад про автівки, для яких не потрібно вже буде водіїв. Але цей технологічний розвиток означатиме, що люди в усіх країнах масово втрачатимуть роботу, і тому ми мусимо подумати над іншими формами суспільного ладу і соціального забезпечення людини, яка не зможе себе забезпечити через відсутність праці і мусить бути забезпечена суспільством. Це є та дискусія, яка сьогодні стоїть перед нами як суспільством, і це є ті питання, на які треба буде давати відповіді. Під час пандемії ми побачили, що в багатьох країнах, де мільйони людей втратили роботу і свої доходи, суспільство було змушене забезпечити їх найважливішим, надати їм кошти, щоби вони могли вижити. Але загалом проблема існуватиме – що робити з людьми, які втрачають роботу або не можуть знайти роботи, і як структурувати суспільство, щоб забезпечити їх? І тут постає інше питання – надприбутків частини суспільства, багатих людей. У багатьох країнах існує розрив між бідними і багатими. І велика кількість бідних абсолютно не мають перспектив вирватися з тих злиднів. Та бідність тягнеться з покоління в покоління. Це є ті питання, які сьогодні треба буде вирішувати нам як суспільству.
Цікава річ: українці мають дуже велику спроможність вирішувати свої проблеми самі і забезпечувати себе самі. Наприклад, людина, яка в Німеччині втрачає роботу, чекає, щоби їй надали таку саму роботу, з такою самою зарплатнею по можливості, а якщо вона не отримує такої пропозиції, далі чекає і отримує фінансову допомогу через безробіття. В Україні люди спритніші, вони намагаються забезпечити себе і свою сім’ю самі, бо вони не очікують на те, що хтось їм допоможе в тій ситуації.
Ви говорили, що бідність часто теж породжує наступну бідність, тому дуже важливим є те просвітництво. Маю такий приклад з нашої парафії – ми допомагали весь час одній потребуючій родині продуктовими стандартними пакунками. А тепер дівчинка з тієї сім’ї приєднується до наших акцій, коли ми розвозимо подарункові набори і також нам помагає. Чи Ви сьогодні спостерігаєте якийсь фідбек?
Українці є дуже солідарною нацією. Ми народ, який допомагає один одному. Я думаю, це також спричинене нашим глибинним християнським корінням. Український народ є закорінений в християнських цінностях, і коли наступає біда, ми допомагаємо один одному. Дуже багато ситуацій, і ми це бачили на Майданах, коли люди були жертовними і солідарними, ми це бачили під час воєнних подій на Сході України, коли була велика хвиля внутрішньо переселених осіб. Тоді в першу чергу допомагали не держава, не благодійні фонди, а пересічні люди. Ми це бачили також на фронті, коли українці індивідуально і громадами підтримувати військо в перші місяці війни, возили туди продукти, збирали кошти на одяг і прилади захисту для воєнних. Ми це бачимо постійно, коли в країні є будь-яка криза, – один одному намагається допомагати. Ця закорінена у християнстві допомога і любов до ближнього у нас є. Часом неусвідомлено, але вона існує. І навіть в ті часи, коли християнські Церкви були заборонені, коли наша Українська Греко-Католицька Церква була в підпіллі, ті цінності передавалися, передавалися не словами, а дією. І сьогодні на те скерована стратегія соціального служіння УГКЦ, щоб дати інтенсивний поштовх розвитку соціальних ініціатив.
Тому, наші проєкти у Карітасі України є для того, щоби у парафіях розгортати соціальне служіння, щоби це була усвідомлена системна допомога людям. Ідея цих проєктів – заохочувати соціальне служіння, щоб воно було системне і видиме. Якщо ви в громаді організуєте групи, які соціально допомагають, працюють, служать – це буде приклад для інших. Люди знатимуть, куди іти, якщо вони хочуть допомагати.
Повністю інтерв’ю читайте у паперовому варіанті журналу «Наш Собор» за липень 2020 року.
Ви можете замовити друкований варіант номерів, які будуть надіслані Вам поштою.
Замовити можна тут, заповнивши відповідну форму: https://bit.ly/2E6x4nR
Інтерв’ю провів о. Андрій Боднарук,
Над текстом працювала Анна Ященко
