«Простори щастя», які змінюють шкільне життя: проєкт «Стійкість і розвиток» Карітасу

Кожній людині важливо мати місце де вона почувається в безпеці. Не менш важливо знати, що її почують, підтримають і дадуть можливість впливати на те, що відбувається навколо.

Якщо мова йде про дітей, то все описане вище стає особливо важливим і закладає підвалини успішного майбутнього. Це принцип на якому будується робота проєкту «Стійкість і розвиток», друга фаза якого триває у загальноосвітніх закладах Тернопільської, Хмельницької та Одеської областей. 18 шкіл втілюють проєкт з 2022 року вдруге, ще 18 – доєднались цього року.

Кожна школа має «Простір щастя», яким опікуються команди Карітасу Одеси, Карітасу Тернополя та Карітасу Хмельницького, за підтримки Карітасу України, Карітасу Австрії та фонду Renovabis.

«Простори щастя» – це спеціально облаштовані кімнати у яких діти отримують психосоціальну підтримку, вчаться розпізнавати власні емоції, долати стрес, спілкуватися та будувати стосунки. Водночас проєкт працює з батьками і педагогами, адже самопочуття дитини значною мірою залежить від дорослих, які перебувають  з нею поруч.

За 9 місяців 2026 року підтримку отримали вже 11 530 школярів віком від 6 до 17 років. Результати моніторингу свідчать, що 88% опитаних дітей демонструють підвищення психологічної стійкості, а 81% опанували ефективні способи подолання стресу.

Разом з учнями, їхніми батьками та вчителями «Простори щастя» поступово змінюють освітнє середовище, взаємодія між дітьми і дорослими та уявлення про те, якою може бути підтримка в школі.

Школа, у якій дитину чують

Один із важливих висновків роботи Карітасу полягає в тому, що діти потребують можливості говорити про себе не менше, ніж навчатися нового.

«Сьогодні надзвичайно важливо дослухатися до дітей. Коли ми приходимо в нові школи і наші тренерки проводять заняття за методологією «Безпечний простір», ми помічаємо одну річ: діти хочуть говорити. Вони дуже радіють, коли їх чують, коли до них прислухаються», – розповідає Світлана Копачівська, керівниця проєкту в Карітасі Тернополя.

Вона пояснює, що у звичайному навчальному процесі для такого спілкування часто бракує часу. Учитель має 45 хвилин уроку, щоб пояснити матеріал і перевірити знання. Повітряні тривоги та інші безпекові обмеження ще більше скорочують цей час, тому на вільне спілкування його зовсім не лишається.

«Безпечні простори дають можливість дітям говорити, бути почутими і відчувати, що до їхньої думки прислухаються. На заняттях ми порушуємо теми емоцій, безпеки, переживань. Діти хочуть про це говорити, адже для них важливі не тільки математика чи мова, а й те, що відбувається всередині, що їх турбує», – додає Світлана.

Водночас фахівці наголошують, що психосоціальна підтримка не обмежується структурованими заняттями. Іноді дитина потребує вільної гри, невимушеної розмови або просто можливості побути поруч із дорослим, якому довіряє.

«Коли дитина під час гри розслабляється, ділиться власними думками та відчуває, що її чують, виникає довіра до дорослого. Тому все залежить від теми, ситуації та проблеми, яку ми порушуємо на занятті», – пояснює Світлана Копачівська.

Потребу в такій підтримці підтверджують і результати моніторингу. 79% дітей 5-11 класів повідомили, що стикаються з труднощами у своєму житті. Найчастіше про це говорять підлітки віком 14–17 років. Саме ця вікова група потребує особливої уваги до розвитку навичок емоційної саморегуляції та подолання стресу.

Діти, які змінюють свою школу

Важливою складовою проєкту став напрям «Дитячі парламенти в дії». Його мета – дати школярам можливість висловити свої потреби і самостійно знайти для них рішення.

«Ми бачимо дуже великий інтерес до цього інструменту. Показник залучення учнів до шкільних парламентів перевиконано на 182%. Це свідчить про те, що дітям справді цікавий такий підхід. Надалі нам важливо підтримувати цю активність і заохочувати школярів реалізовувати власні проєкти, зокрема залучаючи ресурси школи, шкільної спільноти чи громади», – говорить Марина Мартиненко, керівниця проєкту «Стійкість і розвиток» Карітасу України.

У Тернополі одним із підсумків роботи дитячих парламентів став форум-квест «Місія: Школа змін». «Ми хотіли показати, що діти вже сьогодні є агентами змін. Вони можуть щось змінювати, і до них дослухаються. Форум підтвердив, наскільки для дітей важливо знати, що їхня думка має значення», – зазначає Світлана Копачівська.

Одним із прикладів роботи шкільного парламенту є створення велопростору в гімназії №22 імені Олега Ольжича у Хмельницькому. Учні визначили однією із найбільш нагальних потреб відсутність місця для паркування велосипедів і самокатів.

«У нас було багато ідей, які ми хотіли втілити в життя. Але оскільки чимало учнів добираються до школи на велосипедах або самокатах, облаштування спеціальної парковки стало для нас пріоритетом. Раніше нам доводилося залишати велосипеди і самокати у вестибюлі школи. Ми вдячні Карітасу за підтримку нашої ініціативи», – розповідає Вікторія Стецюк, голова шкільного парламенту.

Школярі організували опитування серед учнів, підготували відеоролик і презентували ідею адміністрації школи та представникам Карітасу. Встановлення велопарковки зафіксували на камеру і змонтували ролик, а саму її власноруч розфарбували в яскраві кольори.

«Навчитися працювати в команді, брати на себе відповідальність і спільно ухвалювати рішення – одне з ключових завдань проєкту «Стійкість і розвиток». Ці навички допомагають учням розвивати лідерські здібності та готують їх до самостійного життя», – пояснює Дмитро Баланюк, координатор проєкту в Карітасі Хмельницького.

Учні 15 шкіл проєкту вже планують наступні ініціативи. Для їхньої реалізації не обов’язково потрібні великі бюджети – головне ідея, яку захочеться підтримати якомога більшій кількості зацікавлених.

Важливо, щоб кожен парламент реалізував щонайменше одну власну ініціативу. Це може бути екологічна акція, благоустрій шкільної території або інший захід, запропонований самими дітьми.

Розглядається також можливість проведення конкурсів дитячих проєктів та залучення додаткових ресурсів на рівні школи й громади.

Підтримка дорослих поруч із дитиною

Окремим напрямом проєкту залишається робота з батьками та педагогами.

За час реалізації проєкту підтримку отримали 855 батьків. Результати моніторингу свідчать, що 97% опитаних учасників застосовують набуті знання для підтримки себе та своїх дітей. Водночас 98,5% дітей у цих родинах відчувають батьківську підтримку та довіру вдома.

Команди Карітасу працюють і з освітянами. Понад 1500 педагогів долучилися до заходів, спрямованих на розвиток навичок психологічної підтримки учнів та власного відновлення. За результатами моніторингу, 82% учителів інтегрують практики саморегуляції та створення безпечного середовища у щоденну роботу.

Важливою частиною цієї діяльності є тренінги та табори для педагогів. Зокрема, такі триденні заходи відбулися у Тернопільському класичному та Теребовлянському ліцеях.

«Чесно кажучи, спочатку після складного навчального року я почувалася виснаженою й думала, що, можливо, краще залишитися вдома. Але як же я рада, що поїхала! Це були три дні спокою, щирих розмов і справжнього перезавантаження. Я відчула, що про нас справді подбали – дали можливість зупинитися, видихнути й просто побути серед своїх», – розповідає Марія Ярошевська, вихователька групи продовженого дня та вчителька інформатики Тернопільської спеціалізованої школи-ліцею.

Потреба в такій підтримці зберігається. Одещина, Тернопільщина та Хмельниччина вже планують нові психологічні тренінги для педагогів під час зимових канікул. У деяких школах адміністрації самі звертаються із відповідними запитами.

Сталість роботи «Просторів щастя»

На другому етапі реалізації проєкту дедалі більшого значення набуває питання, як забезпечити тривалу роботу створених просторів.

В Одеській області, зокрема, низка нових шкіл закріпила облаштовані Карітасом кімнати за шкільними психологами. Це означає, що простори використовуватимуться для роботи з дітьми не лише під час проведення заходів проєкту.

«Якщо «Простір щастя» стає постійним кабінетом психолога, то це дуже правильне рішення. Це дуже цінно, адже означає, що простір продовжуватиме працювати для дітей, а не перетвориться на звичайне приміщення для персоналу», – розповідає Олена Гресько, керівниця проєкту в Карітас Одеси.

Попри досягнуті результати, реалізація другої фази проєкту відбувається в умовах, які вимагають постійної адаптації роботи. Безпекова ситуація та повітряні тривоги впливають на можливість проведення занять, особливо під час виїздів мобільних команд до шкіл.

«Коли ми виїжджаємо до шкіл, головне – встигнути провести заходи між повітряними тривогами», – розповідає Олена Гресько.

Команди помічають різницю між закладами, що лише долучилися до проєкту, та школами першої фази. У нових школах інтерес до активностей часто вищий, тоді як у закладах із тривалим досвідом співпраці поступово знижується залученість. Це ставить перед командами завдання шукати нові форми взаємодії, які підтримуватимуть зацікавленість керівництва та педагогів.

Моніторинг показав, що особливої уваги потребують підлітки віком 14-17 років, які найчастіше повідомляють про життєві труднощі. 19% дітей поки не мають достатньо сформованих навичок позитивного подолання стресу. Тому в майбутньому робота з цією категорією отримає посилену увагу.  

Однією з пропозицій для наступної фази проєкту є облаштування «Просторів щастя» безпосередньо в шкільних укриттях. Це дозволить проводити заняття навіть в умовах повітряних тривог і забезпечувати безперервність підтримки.

У квітні 2027 року заплановане дослідження, під час якого Карітас збиратиме думки директорів закладів освіти щодо результатів проєкту, актуальних потреб і перспектив подальшої співпраці. Отримані результати мають стати основою для планування наступного етапу роботи.

Коли діти не чекають змін, а створюють їх: досвід Карітасу в реалізації шкільних парламентів

Дорослі часто говорять про дітей як про майбутнє. Але рідше запитують, що вони думають сьогодні. У час повномасштабної війни, коли навчання та дозвілля українських школярів проходить частково онлайн та під звуки повітряних тривог, саме можливість бути почутими, впливати на рішення та бачити результати власних ідей стає вкрай важливою.

Ця думка стала одним із принципів, на яких Карітас України втілює напрям «Дитячі парламенти в дії» в рамках проєкту «Стійкість та розвиток. Психосоціальна допомога дітям шкільного віку на території Одеської, Тернопільської, Хмельницької областей під час війни в Україні», який реалізується за фінансового сприяння Карітасу Австрії та Renovabis.

Напрям «Дитячі парламенти в дії» є частиною регіональної програми DARE: Освіта та інновації в Україні, Республіці Молдова та Румунії, ініційованої міжнародною організацією Карітас Австрії. Програма базується на переконанні, що діти зростають і досягають кращих результатів у середовищі, яке бачить їхній потенціал, дозволяє мріяти, висловлюватися і бути почутими, а також потребують підтримки з боку дорослих, здатних любити, взаємодіяти та підтримувати емоційно. У 2017–2019 роках програма DARE була апробована в трьох країнах і засвідчила свою дієвість. 

В Україні напрям «Дитячі парламенти в дії» реалізовували рік 18 школах і його підсумковим етапом став форум-квест «Місія: Школа змін» у Тернополі. Розповідаємо більше про сам напрям та його фінальний захід.

Дати дітям право голосу

Протягом навчального року соціальні працівники та психологи Карітасу пройшли спеціальне навчання, щоб стати фасилітаторами дитячих парламентів. Сьогодні вони супроводжують команди у 18 школах Хмельницької, Тернопільської та Одеської областей. Загалом до програми долучилися 347 підлітків віком від 14 до 17 років.

Щотижневі фасилітовані зустрічі дитячих парламентів стали простором, де підлітки вчаться домовлятися, чути одне одного, аналізувати проблеми власної школи, шукати рішення і спробувати разом втілити їх у життя.

Роль фасилітаторів суттєво відрізняється від звичної ролі педагога. Вони не пропонують готових відповідей і не визначають, які ідеї є правильними. Натомість допомагають дітям структурувати власні думки, працювати в команді, планувати проєкти, знаходити ресурси та доводити справу до кінця.

Яскравим прикладом є проєкт учнів Кам’янець-Подільського ліцею «Під двома каштанами», мета якого – облаштувати у шкільному дворі простір для зустрічей та активностей. Учні використали технології штучного інтелекту для розробки дизайну зони відпочинку, а за підтримки вчителя математики склали кошторис. Для залучення коштів вони організували ярмарок і концерт, зібравши 3 000 грн, та спланувавши подальші активності, включно з презентаціями місцевим підприємцям для закупівлі рослин та дерев.

«Коли дітям довіряють, вони усвідомлюють, що їхній голос має вагу і здатні не боятись та генерувати ідеї, які реально змінюють шкільне середовище. І саме це є найбільшою цінністю нашої роботи», – переконана менеджерка проєкту «Стійкість і розвиток» Марина Мартиненко.

Від ідеї до реальних змін

Кожен дитячий парламент працював над власною ініціативою. Спочатку діти вчилися помічати проблеми школи, потім – обговорювали можливі рішення, дискутували і виходили на єдине бачення, а потім – бралися за роботу.

«Універсального рішення для всіх шкіл не існує. Кожен дитячий парламент обрав власний напрямок, виходячи з потреб саме свого закладу освіти, – розповідає Світлана Копачівська, координаторка проєкту «Стійкість і розвиток» в Карітасі Тернопіль.

Наприклад, у Великих Бірках діти запропонували створити шкільне радіо. Вони хочуть, щоб школа була не лише місцем, де дзвінок повідомляє про початок уроку, а простором із веселішою атмосферою: із музичними перервами, можливістю привітати однокласників чи вчителів із днем народження, зробити шкільне життя більш живим і цікавим».

Розробляючи власну ідею підлітки проходять увесь шлях – від аналізу проблеми до пошуку ресурсів, планування, презентації та реалізації своїх задумів. Вони вчаться аргументувати власну позицію, домовлятися, брати відповідальність і бачити, що їхні рішення можуть мати цілком відчутний результат.

Під час підсумкового форуму «Місія: Школа змін» ці школярі презентували вже не їдеї чи плани, а результати кількох місяців спільної роботи. У Теребовлянському спеціалізованому ліцеї діти створили «Простір добрих справ», який покликаний розвивати культуру взаємопідтримки та небайдужості.

Команда Тернопільської школи №13 представила «Майстерню смаку» – простір, що поєднує творчість, практичні навички та спільну діяльність. Учні Тернопільського класичного ліцею запропонували «3D-простір» для розвитку креативності та командної роботи, а школярі Тернопільської школи №14 – «Майстерню голосу та світла», де діти можуть розвивати свої таланти, навчатися впевнено висловлювати власну думку та бути почутими.

На Одещині Великобірківський ліцей презентував проєкт «Школа на повну гучність», а Почапинський ліцей – «Чіл-зону» для відпочинку, спілкування та емоційного відновлення.

«За кожною з цих дитячих ініціатив командна робота та бажання зробити своє середовище кращим, – розповідає Марина Мартиненко.

Я вкотре переконалася, що “Дитячі парламенти в дії” – це значно більше, ніж про шкільне самоврядування. Це про дітей, які вже сьогодні вчаться бути відповідальними, підтримувати одне одного, діяти, змінювати свої школи та громади».

Дитячий голос має бути силою змін

Організатори підсумкового форуму-квесту «Місія: Школа змін» намагалися перетворити фінальну подію проєкту на місце зустрічі дітей.

«Протягом року діти збиралися, аналізували ситуацію, проводили опитування, досліджували потреби та цікавилися думкою інших учнів. Вони намагалися зрозуміти, що саме потрібно їхньому закладу освіти, щоб він став більш комфортним, безпечним і дружнім для дітей, – розповідає Світлана Копачівська, координаторка проєкту «Стійкість і розвиток» в Карітасі Тернопіль.

Саме тому виникла ідея провести підсумковий захід. Його метою було показати дітям, що їхня думка справді важлива, що до їхніх ідей прислухаються, а їхня активність має значення. Захід став своєрідним підсумком усієї роботи дитячих парламентів за рік. Відбувся тематичний квест, у якому діти відповідали на запитання, пов’язані з діяльністю парламентів, аналізували власний досвід та підсумовували отримані знання».

Формат форуму поєднав презентації учнівських ініціатив з командним квестом інтерактивними станціями та неформальним спілкуванням. Виконуючи спільні завдання діти спілкувались з однолітками з різних регіонів, вчилися бути відкритими до світу та думки іншого, а також разом ухвалювати рішення і, що не менш важливо, разом святкувати з танцями, фарбами Холі та водними естафетами.

«У час війни таке дійство для дітей має особливу цінність. Ми не можемо забрати у них всі складні обставини, але можемо створити для них простір, де вони відчувають безпеку, підтримку, власну значущість та просту радість. Саме з таких моментів народжується стійкість», – говорить Марина Мартиненко.

Для команди Карітасу України успішне завершення компоненту “Дитячі парламенти в дії” є підтвердженням того, що розвиток дитячої агентності – не додатковий елемент психосоціальної підтримки, а її важлива складова. Адже можливість бути почутими, брати участь у прийнятті рішень і бачити результат власних дій допомагає дітям відновлювати відчуття контролю над своїм життям, яке війна часто руйнує.

«Після таких зустрічей ще більше розумієш: ми працюємо не просто над проєктами. Ми працюємо заради майбутнього України. І це майбутнє вже сьогодні має свій голос. Наше завдання – почути його, підтримати і допомогти стати ще сильнішим», – підсумовує Марина Мартиненко.

На реалізацію кожної шкільної ініціативи передбачено фінансування у розмірі 30 тисяч гривень, за які будуть закуплені необхідні матеріали чи обладнання для втілення дитячих задумів.

На основі досвіду реалізації «Дитячих парламентів в дії» Карітас України розробив посібник, який стане в нагоді педагогам, соціальним працівникам, фасилітаторам та лідерам молодіжних ініціатив – усім, хто хоче допомогти дітям реалізовувати свої ідеї. Він містить покрокові інструкції та поради: від народження ідеї до її реалізації, оцінки та святкування результату.

Менеджерка Карітасу України Марина Мартиненко: ініціатива «Щасливі МИ» приходить до школи на роки

Дедалі більше фахівців сходяться на думці, що повернути дитину до навчання неможливо лише додатковими уроками чи новими методиками. Для цього потрібні безпечне середовище, відчуття стабільності, підтримка дорослих та можливість відновлювати власні ресурси. Програма «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України розділяє такий підхід.

15 червня на конференції «Надолуження освітніх втрат: від теорії до практики» Марина Мартиненко, менеджерка проєкту «Стійкість і розвиток: психосоціальна підтримка дітей у школах», представила підходи Карітасу України щодо підтримки дітей, їхніх батьків і вчителів, зокрема ініціативу «Щасливі МИ», а також поділилась з колегами з інших освітніх організацій досвідом створення «Просторів щастя» у школах.

Публікуємо ключові тези виступу Марини на панельній дискусії конференції. 

Про дитину, яка стоїть за кожною цифрою

«У нашій роботі ми перш за все дивимося на дитину. Великі цифри є, великі показники є, і сьогодні ми про них говоримо. Але найважливіше – не втратити, не загубити дитину та її потреби».

За словами Марини Мартиненко, надолуження освітніх втрат є важливим компонентом роботи, але воно не може бути ефективним без відчуття безпеки.

«Дитина не зможе навчатися, якщо не матиме простору, де почуватиметься захищеною, де може бути дитиною і де може бути щасливою. Саме тому ми працюємо комплексно».

Чому Карітас приходить до школи на роки

Одним із принципів роботи є довготривала присутність у школі.

«Карітас приходить до школи не на одне заняття і не на місяць. Ми приходимо на роки. У нас є школи, з якими ми співпрацюємо три роки і більше».

На думку спікерки, для досягнення реальних поведінкових змін необхідна системна робота та постійна присутність стабільного дорослого поруч із дитиною.

«Для того щоб поведінкові зміни відбулися, має бути система. Має бути постійна присутність організації та стабільного дорослого».

Саме тому Карітас інвестує у шкільних фахівців. «Ми не можемо вимагати від вчителя, шкільного психолога чи соціального педагога додаткового навантаження без підтримки. Тому ми вкладаємо ресурси в цих працівників. Це забезпечує сталість проєкту».

Дитина в центрі, але працюємо з усією її екосистемою

Карітас працює не лише з дітьми, а й з усіма учасниками освітнього процесу.

«У центрі є дитина. Але дорослі, які є в екосистемі дитини – батьки, педагоги, фахівці – є невід’ємною складовою. Ми маємо позитивно впливати на всіх, хто оточує дітей».

Саме тому діяльність у школах будується за принципом комплексної взаємодії дітей, батьків та педагогів.

Для роботи з освітніми втратами Карітас використовує перевірені методики.

«Ми не розробляємо щось нове заради нового. Використовуємо підходи, які вже працюють, зокрема методологію “Навчай для України”».

Додаткові заняття проводять учителі тих самих шкіл, де працюють простори.

«Вчителі також отримують оплату за цю роботу. Окрім того, ми забезпечуємо супервізію, інтервізію та навчання педагогів».

Чому простір має значення

Окрему увагу Марина Мартиненко приділила створенню безпечних просторів у школах.

«Простір важливий. Для багатьох невеликих шкіл він часто є єдиним місцем, де дитина може отримати підтримку, поспілкуватися або просто побути в безпечному середовищі».

Карітас облаштовує такі простори у школах Одеської, Хмельницької, Тернопільської, Вінницької, Кіровоградської та Житомирської областей. Це два довготривалі проєкти «Стійкість і розвиток», який фінансується Карітасом Австрії та Renovabis, а також «Зміцнюємо Україну зараз», що працює за підтримки Карітасу Австрії, а також Austrian Development Agency та NACHBAR IN NOT.

«Ми створюємо простори, бо простір має значення. Він має бути дружнім до дітей, яскравим. Дуже часто самі діти підказують, що вони хотіли б бачити в цих кімнатах».

Наразі організація створила «Простори щастя» у 83 школах. 51 цей простір продовжує функціонувати і сьогодні.

Що відбувається у «Просторах щастя»

За словами Марини, безпечний простір – це не лише облаштована кімната.

«Найважливіше – це люди. Ми забезпечуємо ставку для психологічної служби школи. Найчастіше це психолог і соціальний педагог, які працюють із дітьми, батьками та педагогами».

У просторах проводяться заняття з надолуження освітніх втрат, соціально-емоційного навчання, групові активності, літні табори та інші заходи.

«Ми не конкуруємо зі школою і не створюємо паралельних структур. Ми підсилюємо школу – надаємо матеріали, ресурси та підтримку, яких часто бракує». 

Робота просторів базується на регулярності та передбачуваності.

«Це мають бути регулярні заняття – щоденні та щотижневі. Діти знають, що простір відкритий і вони можуть прийти туди відповідно до графіка».

Саме така стабільність допомагає дітям відновлювати відчуття безпеки.

Повернути відчуття контролю

Важливою складовою роботи є підтримка дитячих ініціатив.

«Ми фінансуємо дитячі парламенти дії та соціальне шкільне підприємництво. Діти можуть запропонувати власну ідею, написати проєкт і реалізувати його».

За словами Марини Мартиненко, такі можливості допомагають дітям повернути відчуття впливу на власне життя.

«Ми повертаємо дітям контроль. Даємо можливість здійснювати зміни та впливати на середовище, яке їх оточує».

Окремий напрям роботи — забезпечення дітей шкільними наборами. «Діти з числа ВПО, діти з інвалідністю та сімей у складних життєвих обставинах отримують рюкзаки з канцелярією та матеріалами для творчості. З 2025 року до наборів також включено компонент психосоціальної підтримки. Це допомагає дітям відчути впевненість та готовність до школи».

«Загалом по Україні майже 10 тисяч таких наборів отримали діти з вразливих категорій».

Повернути мотивацію до навчання

Відповідаючи на запитання учасників конференції про мотивацію дітей до навчання, Марина Мартиненко наголосила на ролі дорослого поруч.

«Коли поруч є стабільний дорослий, ресурсний дорослий, який хоче допомогти дитині – чи то надолужити освітні втрати, чи реалізувати проєкт, чи просто побути поруч у безпечному середовищі – це працює».

На її переконання, саме через довіру та підтримку діти поступово відновлюють внутрішні ресурси.

«Коли є стабільний дорослий, діти відновлюють мотивацію, відновлюють сенси, відновлюють ресурси і до навчання, і до соціалізації».