Від гуманітарної катастрофи до евакуації: як Карітас України допомагав мешканцям Олешків

Карітас України разом із місцевими організаціями мережі долучився до підготовки евакуації, зустрічі людей та забезпечення їхніх першочергових потреб.

Гуманітарна катастрофа, що розвивалася роками

Олешки перебувають під російською окупацією з перших днів повномасштабного вторгнення. Розташоване поблизу лінії фронту місто поступово втрачало доступ до базових послуг, необхідних для життя.

Після підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року Олешки зазнали масштабного затоплення. Багато мешканців втратили житло, майно та документи, а значна частина міста залишилася без стабільного електро-, водо- та теплопостачання.

Наприкінці грудня 2025 року ситуація різко погіршилася через фактичну блокаду міста. Заміновані дороги, атаки безпілотників та обмеження пересування практично унеможливили постачання продовольства й медикаментів. За наявними повідомленнями, останній автомобіль із продуктами зміг дістатися Олешків 7 січня 2026 року.

Люди були змушені виживати завдяки залишкам продовольчих запасів і продуктам, вирощеним самостійно. Деякі мешканці долали до 20 кілометрів небезпечними маршрутами, щоб придбати їжу. Для літніх людей та осіб з обмеженою мобільністю така можливість була практично недоступною.

Відсутність медичної допомоги, питної води, електроенергії та зв’язку ще більше поглиблювала гуманітарну кризу. Надходили повідомлення про загибель цивільних через голод, холод, поранення та неможливість отримати необхідне лікування.

Гуманітарна місія та евакуація

Критична гуманітарна ситуація в Олешках привернула увагу міжнародної спільноти та Святого Престолу.

16 жовтня 2026 року Папа Римський Лев XIV провів телефонну розмову з Владіміром Путіним, під час якої закликав до гуманітарного перемир’я, необхідного для доставки продовольства й медикаментів, а також забезпечення добровільної та безпечної евакуації цивільного населення Олешків.

19 жовтня Папа Лев XIV обговорив ситуацію з Президентом України Володимиром Зеленським, наголосивши на необхідності співпраці сторін задля захисту цивільних і забезпечення гуманітарного доступу.

23 жовтня 2026 року за посередництва Першої леді США Меланії Трамп було офіційно підтверджено домовленості щодо проведення гуманітарної місії та тимчасового припинення вогню в Олешках.

27 жовтня оголосили режим тиші, а 29 жовтня розпочали підготовку маршрутів і гуманітарного вантажу. 30 жовтня українська делегація прибула до міста, доставила критично необхідні продукти й медикаменти та розпочала евакуацію цивільного населення.

31 жовтня евакуйованих мешканців доставили до Києва. Режим тиші завершився 1 листопада.

Операція, організована за участю Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відбувалася в надзвичайно стислі терміни. Для повернення людей використовувався маршрут через білоруський кордон у Чернігівській області.

З міркувань безпеки точна кількість евакуйованих не оприлюднюється. Частина мешканців залишається в Олешках, де гуманітарна ситуація продовжує бути критичною.

Як Карітас України долучився до допомоги

Карітас України працював у тісній координації з Офісом Омбудсмана. До гуманітарного реагування долучилися Національний офіс Карітасу України, Карітас Чернігів та Карітас Київ.

Підготовка до евакуації. Працівники Карітасу України приймали й опрацьовували звернення мешканців Олешків та їхніх родичів щодо можливості виїзду. Робота тривала практично цілодобово, адже на організацію гуманітарної місії було лише кілька днів.

Возз’єднання родин. Карітас Київ організував перевезення родичів евакуйованих із Києва до кордону та їхнє повернення. Для багатьох сімей це стала перша зустріч після тривалої розлуки.

Допомога на кордоні. Карітас Чернігів розгорнув теплий намет, де люди могли зігрітися, випити гарячих напоїв, перекусити та скористатися інтернетом. Тут також працював психолог, було облаштовано дитячу зону та організовано видачу стартових пакетів українського мобільного оператора.

«Це був нетиповий виїзд для нашої команди, адже зазвичай наші мобільні теплі намети працюють безпосередньо на місцях обстрілів, де допомагають людям одразу після прильотів. Для нас це був дуже трепетний і важливий момент. Люди пройшли непростий шлях евакуації, залишивши свої домівки, і нам хотілося, щоб після всього пережитого вони могли бодай трохи зігрітися, випити гарячого чаю, перекусити й відчути турботу та підтримку», — зазначає Станіслав Федорчук, менеджер проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні».

Завдяки співпраці з оператором мобільного зв’язку lifecell Карітас України отримав 500 стартових пакетів для підтримки людей, які повертаються з окупації.

Підтримка після евакуації. Багато людей прибували виснаженими, схудлими, хворими та травмованими. Серед них були люди на інвалідних візках і з милицями. Після перетину кордону евакуйованих доправили до медичних закладів.

Карітас забезпечив людей гігієнічними наборами, подушками, постільною білизною та гарячим харчуванням. Протягом чотирьох днів перебування в лікарні евакуйовані отримували дворазове харчування, адаптоване до їхнього стану здоров’я відповідно до рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України.

У межах допомоги евакуйованим мешканцям Олешків Карітас забезпечив:

  • Близько 600 комплектів постільної білизни;
  • Приблизно 1 300 наборів гарячого харчування;
  • Близько 500 базових гігієнічних наборів;
  • Близько 2 000 спеціалізованих транзитних гігієнічних наборів.

Гуманітарне реагування триває. Серед актуальних потреб — забезпечення питною водою через перебої в роботі систем очищення, спричинені атаками на енергетичну інфраструктуру.

«Для нас гуманітарна допомога — це не лише забезпечення базових потреб. Це також турбота про людську гідність, можливість возз’єднатися з рідними та відчути, що ти не залишився наодинці зі своїм досвідом. Саме так міжнародна солідарність перетворюється на конкретні дії, які допомагають людям відновлювати відчуття безпеки та опори», — зазначає Іванна Улей, менеджерка проєкту «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення 2026. Фаза 2».

Підтримка людей після повернення

Допомога мешканцям Олешків є частиною ширшої роботи Карітасу України з підтримки людей, які повертаються з тимчасово окупованих територій.

З лютого 2025 року у Волинській області реалізується проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців». Важливою складовою цієї роботи є співпраця з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

«Співпраця Карітасу України з Офісом Омбудсмена є важливою складовою підтримки українців, які повертаються з тимчасово окупованих територій. Така взаємодія дозволяє поєднати координаційні можливості державної інституції з досвідом Карітасу в наданні гуманітарної допомоги, забезпечуючи комплексний підхід до потреб людей на всіх етапах повернення. Завдяки тісній координації, оперативному обміну інформацією та спільному плануванню вдається ефективніше організовувати допомогу, своєчасно реагувати на потреби евакуйованих і забезпечувати їхню подальшу підтримку. Особливе значення така співпраця має для людей, які пережили тривалу ізоляцію та потребують допомоги у відновленні звичного життя», — зазначає Гайк Степанян, менеджер проєкту.

Карітас Волинь допомагає людям, які повертаються через пункт пропуску «Доманове» на українсько-білоруському кордоні. Підтримка включає забезпечення мобільним зв’язком, грошову допомогу, придбання квитків до місця призначення, трансфер до залізничного вокзалу, тимчасове проживання у прихистку, гаряче харчування та супровід кризових менеджерів.

Таким чином, допомога не завершується перетином кордону, а продовжується на наступних етапах повернення людей до безпечного життя.

Міжнародне партнерство та підтримка

Гуманітарна допомога надавалася в межах кількох проєктів, що реалізуються за підтримки міжнародних партнерів:

  • Уряду Сполучених Штатів Америки через Державний департамент США — проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні».
  • Caritas Norge — проєкт «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення 2026. Фаза 2».
  • Catholic Relief Services (CRS) — проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців».
  • Caritas Österreich та Європейського Союзу — проєкт «Забезпечення повноцінного доступу до захисту та гігієни постраждалого від війни населення прифронтових районів України (ECHO4)».

Історія двох поколінь, які виїхали з окупованої Запорізької області

Із Запорізької області виїжджають два покоління однієї родини: пані Вікторія з чоловіком та її батьки. Будинок батьків зруйнував приліт, тож тепер усі разом вирушають шукати нове місце для життя. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення пані Вікторії вдалося востаннє побачити дітей. Її чоловік і батьки не бачили дітей та онуків сім років.

«У нас дрони літають, як ворони», — згадує чоловік пані Вікторії. Щоразу родина завмирала й прислухалася, чи не впаде щось поруч. Із весни електроенергію в місті, за його словами, подавали приблизно раз на тиждень, та навіть тоді напруга становила лише 100 вольтів. Воду також давали за графіком по годинах.

Життя в окупації супроводжувалося постійним тиском з боку російських військових. Обшуки стали звичним явищем: перевіряли соціальні мережі, грошові перекази та будь-яку інформацію, яку могли використати проти місцевих жителів.

«За маленький донат на армію дають більше, ніж за вбивство», — розповідає чоловік.

Окупанти приїжджали до міста цілими сім’ями. Російські військові постійно, за словами чоловіка, нав’язували місцевим жителям власну культуру, а жінкам власні правила щодо одягу та зовнішнього вигляду.

До повномасштабного вторгнення пані Вікторія працювала вчителькою початкових класів. За кілька років до війни вона взяла перший клас, тому у 2022 році продовжувала працювати зі своїми учнями. У перші дні вторгнення жінка власноруч знімала стенди в класі та забирала навчальні матеріали, намагаючись урятувати все, що могла.

Згодом учні роз’їхалися різними куточками України та за кордон. Школу перенесли до Запоріжжя, і навчання продовжилося дистанційно. Пані Вікторія залишалася зі своїм класом і продовжувала викладати, навіть перебуваючи в окупації.

Тим часом у місті з’явився телеграм-канал, де публікували списки людей, яких окупанти вважали вірними Україні. З їхніх особистих сторінок брали фотографії, поширювали контакти та закликали повідомляти будь-яку додаткову інформацію.

У цьому списку опинилася й пані Вікторія. З її сторінки взяли фотографію з українською символікою, зроблену під час першого уроку, а також світлину на тлі прапора Європейського Союзу, яку вона зробила під час навчання вчителів у межах реформи НУШ. Після публікації жінку звинуватили в тому, що вона навчала дітей, яких окупанти називали «ждунами», та в інших злочинах.

Ця публікація змінила її життя. Пані Вікторія була змушена спалити власні навчальні матеріали та все, що раніше забирала зі школи. Двадцять п’ять років праці, спогадів і речей, які вона збирала для своїх учнів, довелося знищити. Її колега після подібної публікації була змушена тікати з міста лише з однією сумкою.

Обшуки в будинку пані Вікторії також стали частиною повсякденного життя. Одного дня жінка проводила урок зі своїм класом. Раптом зникло світло, і чоловік вийшов запускати генератор. За мить почав гавкати собака – у двір зайшли люди з обшуком. Жінка сама не зрозуміла, як так швидко зорієнтувалася: сховала телефон у пральну машину, а книжки – за шафу.

Її зачинили в кімнаті та почали перевіряти телефон. У Facebook було чимало підписок і публікацій, пов’язаних із Новою українською школою. Раптом один із присутніх зателефонував комусь і запитав: «НУШ — це воно?». Після цього пані Вікторію почали розпитувати, чи працює вона, та переконувати влаштуватися до місцевої школи, де запроваджували російську освітню програму.

«Йдіть працювати у школу — вас люди почнуть поважати», — наполягали вони.

Жінка відмовлялася, пояснюючи, що давно мріяла звільнитися й відпочити. Зрештою після декількох годин все закінчилося розпискою про заборону працювати та навіть викладати дистанційно.

Після цього довелося бути ще обережнішою. Попри заборону, пані Вікторія продовжувала потайки навчати дітей. Разом із чоловіком, який допомагав їй, вони не полишали класу: святкували свята онлайн, вирізали гарбуза і переодягались на Хелловін, святкували Новий рік і навіть організували дистанційний випускний.

Так учні завершили четвертий клас. Згодом діти перейшли до місцевих шкіл, але робота пані Вікторії весь цей час супроводжувалась постійним ризиком і новими обшуками.

Попри небезпеку та заборони, пані Вікторія продовжувала таємно викладати українську мову дітям, які вже жили в різних куточках світу.

Одного разу, прибираючи гараж, жінка знайшла коробку з українськими стрічками, які колись готувала для учнів до Дня знань. До дітей вони так і не потрапили. Пані Вікторія добре розуміла, що знахідка таких речей під час чергового обшуку могла мати для неї серйозні наслідки.

Працівники БФ «Карітас Волинь» зустріли родину пані Вікторії на пункті пропуску «Доманове». Два покоління сім’ї зібрали своє життя в кілька валіз.

«Коли у мене запитали, як я так усе помістила в декілька валіз, я сміялася, що в дитинстві грала в тетріс», — із посмішкою розповідає жінка.

Цього дня родина нарешті змогла зустрітися з дітьми та онуками. Далі пошук нового житла та спроба почати все спочатку.

«Тут ми можемо вільно вийти на вулицю, говорити, якось дихається легше», — каже пані Вікторія.


Проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців» реалізується за постійної підтримки Catholic Relief Services.