Історія двох поколінь, які виїхали з окупованої Запорізької області

«Нам Путін ваше місто подарував», – такі слова доводилося чути від окупантів.

Альона Логвиненко
Альона Логвиненко

Комунікаційна менеджерка

09 Листопада 2026
4 хвилин читання

Із Запорізької області виїжджають два покоління однієї родини: пані Вікторія з чоловіком та її батьки. Будинок батьків зруйнував приліт, тож тепер усі разом вирушають шукати нове місце для життя. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення пані Вікторії вдалося востаннє побачити дітей. Її чоловік і батьки не бачили дітей та онуків сім років.

«У нас дрони літають, як ворони», — згадує чоловік пані Вікторії. Щоразу родина завмирала й прислухалася, чи не впаде щось поруч. Із весни електроенергію в місті, за його словами, подавали приблизно раз на тиждень, та навіть тоді напруга становила лише 100 вольтів. Воду також давали за графіком по годинах.

Життя в окупації супроводжувалося постійним тиском з боку російських військових. Обшуки стали звичним явищем: перевіряли соціальні мережі, грошові перекази та будь-яку інформацію, яку могли використати проти місцевих жителів.

«За маленький донат на армію дають більше, ніж за вбивство», — розповідає чоловік.

Окупанти приїжджали до міста цілими сім’ями. Російські військові постійно, за словами чоловіка, нав’язували місцевим жителям власну культуру, а жінкам власні правила щодо одягу та зовнішнього вигляду.

До повномасштабного вторгнення пані Вікторія працювала вчителькою початкових класів. За кілька років до війни вона взяла перший клас, тому у 2022 році продовжувала працювати зі своїми учнями. У перші дні вторгнення жінка власноруч знімала стенди в класі та забирала навчальні матеріали, намагаючись урятувати все, що могла.

Згодом учні роз’їхалися різними куточками України та за кордон. Школу перенесли до Запоріжжя, і навчання продовжилося дистанційно. Пані Вікторія залишалася зі своїм класом і продовжувала викладати, навіть перебуваючи в окупації.

Тим часом у місті з’явився телеграм-канал, де публікували списки людей, яких окупанти вважали вірними Україні. З їхніх особистих сторінок брали фотографії, поширювали контакти та закликали повідомляти будь-яку додаткову інформацію.

У цьому списку опинилася й пані Вікторія. З її сторінки взяли фотографію з українською символікою, зроблену під час першого уроку, а також світлину на тлі прапора Європейського Союзу, яку вона зробила під час навчання вчителів у межах реформи НУШ. Після публікації жінку звинуватили в тому, що вона навчала дітей, яких окупанти називали «ждунами», та в інших злочинах.

Ця публікація змінила її життя. Пані Вікторія була змушена спалити власні навчальні матеріали та все, що раніше забирала зі школи. Двадцять п’ять років праці, спогадів і речей, які вона збирала для своїх учнів, довелося знищити. Її колега після подібної публікації була змушена тікати з міста лише з однією сумкою.

Обшуки в будинку пані Вікторії також стали частиною повсякденного життя. Одного дня жінка проводила урок зі своїм класом. Раптом зникло світло, і чоловік вийшов запускати генератор. За мить почав гавкати собака – у двір зайшли люди з обшуком. Жінка сама не зрозуміла, як так швидко зорієнтувалася: сховала телефон у пральну машину, а книжки – за шафу.

Її зачинили в кімнаті та почали перевіряти телефон. У Facebook було чимало підписок і публікацій, пов’язаних із Новою українською школою. Раптом один із присутніх зателефонував комусь і запитав: «НУШ — це воно?». Після цього пані Вікторію почали розпитувати, чи працює вона, та переконувати влаштуватися до місцевої школи, де запроваджували російську освітню програму.

«Йдіть працювати у школу — вас люди почнуть поважати», — наполягали вони.

Жінка відмовлялася, пояснюючи, що давно мріяла звільнитися й відпочити. Зрештою після декількох годин все закінчилося розпискою про заборону працювати та навіть викладати дистанційно.

Після цього довелося бути ще обережнішою. Попри заборону, пані Вікторія продовжувала потайки навчати дітей. Разом із чоловіком, який допомагав їй, вони не полишали класу: святкували свята онлайн, вирізали гарбуза і переодягались на Хелловін, святкували Новий рік і навіть організували дистанційний випускний.

Так учні завершили четвертий клас. Згодом діти перейшли до місцевих шкіл, але робота пані Вікторії весь цей час супроводжувалась постійним ризиком і новими обшуками.

Попри небезпеку та заборони, пані Вікторія продовжувала таємно викладати українську мову дітям, які вже жили в різних куточках світу.

Одного разу, прибираючи гараж, жінка знайшла коробку з українськими стрічками, які колись готувала для учнів до Дня знань. До дітей вони так і не потрапили. Пані Вікторія добре розуміла, що знахідка таких речей під час чергового обшуку могла мати для неї серйозні наслідки.

Працівники БФ «Карітас Волинь» зустріли родину пані Вікторії на пункті пропуску «Доманове». Два покоління сім’ї зібрали своє життя в кілька валіз.

«Коли у мене запитали, як я так усе помістила в декілька валіз, я сміялася, що в дитинстві грала в тетріс», — із посмішкою розповідає жінка.

Цього дня родина нарешті змогла зустрітися з дітьми та онуками. Далі пошук нового житла та спроба почати все спочатку.

«Тут ми можемо вільно вийти на вулицю, говорити, якось дихається легше», — каже пані Вікторія.


Проєкт «Екстрена гуманітарна підтримка вимушено переміщених та постраждалих від військової агресії українців» реалізується за постійної підтримки Catholic Relief Services.

Теги:

«Шкільний портфелик»
Актуальний збір
«Шкільний портфелик»
Ціль мережі Карітасу: купити та укомплектувати 5000 шкільних портфеликів. Цього року у «Шкільному портфелику», окрім базового набору шкільного приладдя, буде набір для самозаспокоєння та сенсорного регулювання.
1,690,000 ₴ / 2,500,000
₴68%
1 донатори

-9 днів залишилось

Читайте також

09
Лис

Потреба в догляді не закінчується разом із грантом: Карітас України працює над сталим фінансуванням догляду вдома

Для людини, яка потребує щоденної допомоги, завершення грантового проєкту не означає, що потреба в догляді зникла. Як забезпечити сталість цієї допомоги?

Читати далі
09
Лис

Фотовиставка Консорціуму PULSE мандрує містами України

Відкрившись в Чернігові, виставка помандрувала далі в Миколаїв, а 4 листопада відкрилася в Харкові.

Читати далі
06
Лис

Як грант від проєкту REMARKET допоміг сімейній пекарні «Коршів-Хліб» автоматизувати виробництво

Володимир Семчук автоматизував контроль зважування сировини та приготування тіста за власним алгоритмом, щоб підтримувати стабільну якість хліба.

Читати далі
09
Лис

Потреба в догляді не закінчується разом із грантом: Карітас України працює над сталим фінансуванням догляду вдома

Для людини, яка потребує щоденної допомоги, завершення грантового проєкту не означає, що потреба в догляді зникла. Як забезпечити сталість цієї допомоги?

Читати далі
09
Лис

Фотовиставка Консорціуму PULSE мандрує містами України

Відкрившись в Чернігові, виставка помандрувала далі в Миколаїв, а 4 листопада відкрилася в Харкові.

Читати далі
06
Лис

Як грант від проєкту REMARKET допоміг сімейній пекарні «Коршів-Хліб» автоматизувати виробництво

Володимир Семчук автоматизував контроль зважування сировини та приготування тіста за власним алгоритмом, щоб підтримувати стабільну якість хліба.

Читати далі