Три роки Будинкам підтриманого проживання Карітасу Стрия: проєкт, який змінює життя

Три роки тому, 23 серпня, у Стрию відкрили перший у Стрийській громаді та мережі Карітасу України Будинок підтриманого проживання для молоді з ментальними і комплексними порушеннями — альтернативу інтернатним закладам.

Цього ж дня його освятив єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ владика Богдан Манишин. За цей період ДіМ (Добро і Милосердя) виріс до трьох локацій, а його мешканцями стали 23 молодих людей. Як життя в Домі змінює життя бенефіціарів, з якими труднощами стикнулися за ці три роки та про що мріють у Карітасі — розповідаємо у цьому матеріалі.

ДіМ з’явився у Стрию якнайбільш вчасно

У Стрийському Карітасі працювати з молоддю з ментальними та комплексними порушеннями почали понад 15 років тому. Про потребу у Будинках підтриманого проживання у Стрийському Карітасі почали говорити, коли бачили, як підопічним їхнього Центру дозвілля для молоді з інвалідністю загрожує перебування в інтернатних закладах. Відкриття Дому стало своєрідним логічним продовженням діяльності фонду.

Почалося усе з Історії Назара – хлопця, який навчався в училищі та відвідував заняття в Карітасі. Під час навчання він проживав в гуртожитку, але після завершення мав фактично лише один варіант: повернутися до інтернатної системи. За рік праці з фахівцями Карітасу він став більш відкритим, почав більше спілкуватися, і команді не хотілося, щоб він знову опинився в системі.

Водночас команда бачила й інші подібні ситуації. Батьки людей з інвалідністю помирали, а родичі не завжди були готові брати на себе опіку. Інших людей усе життя доглядали бабусі й дідусі, які через вік також могли більше не мати змоги про них піклуватися. Так сформувалися три основні потреби: сироти, які залишилися без піклувальника; молодь з інституцій, яка навчалась у місцевих навчальних закладах і після навчання могла повернутися знову в інтернатну установу; молодь, яка проживала у сім’ях у складних життєвих обставинах.

До того ж команда усвідомлювала природну потребу молоді із інвалідністю дорослішати та ставати самостійнішими. Помічали, що часто в сім’ях у складних життєвих обставинах молода людина через надмірну опіку не може сама щось вирішити або робити, що автоматично робило її залежною від інших. Підтримане проживання ж уможливлювало створення безпечного простору для того, щоб хлопці та дівчата з інвалідністю ставали самозараднішими.

«Я завжди кажу, що Господь дуже сильно любить наш Карітас і завжди посилає потрібних людей та ресурси  в потрібний час, — ділиться о. Володимир Мамчин, директор Карітасу в Стрию. — Ми отримали пропозицію від україно-швейцарського посольства та MH4U відкрити Будинок для 20 людей і радо прийняли її, бо це було те, про що ми мріяли».

«Це був спринт»: три роки шляху команди

Із відкриттям Будинків команда отримала можливість подарувати ДіМ 20 хлопцям та дівчатам з інтелектуальною інвалідністю віком від 18 до 45 років. Та попереду чекало чимало викликів — пошук приміщення, підбір та навчання команди асистентів, побудова взаємодовіри з орендодавцями Будинків, опікунами та молоддю.

Важливим етапом був підбір асистентів, які забезпечать цілодобове перебування у Будинках. Після набору штату на них була апробована спеціально розроблена п. Юлією Бойко на  замовлення MH4U навчальна програма «Людина серед людей», де фахівці-практики навчали, як бути асистентами, як супроводжувати, а не доглядати. Кожен працівник мав перейти від того, що він співчуває людині, до цілковитого прийняття бенефіціарів з їхніми емоціями та бажаннями. У процесі навчання команда опанувала домедичну допомогу, працю з людьми із фізичними порушеннями, альтернативні методи спілкування, етику спілкування, розуміння  ступенів інтелектуальних порушень та інші важливі теми.

«Роль асистентів у Будинках підтриманого проживання надважлива. Саме вони підтримують молодь у реалізації самозарадності, сприймають їх такими, як є, створюють сприятливе середовище та допомагають хлопцям і дівчатам зорганізувати свій день у Домі, — зазначає Оксана Ільків, координаторка Будинків підтриманого проживання. — Загалом дуже важливо, щоб поруч була людина, яка подивиться на тебе з гідністю, добротою і любов’ю та дасть внутрішню силу та натхнення для росту. Такими людьми є наші асистенти. Зараз їх у команді 14».

Життя в Будинках змінило молодь

Перехід до підтриманого проживання змінив молодь. І ці зміни дали команді відчуття, що в цьому і є весь сенс. Координаторка Будинків каже: «Мені здається, що тут людина починає розуміти, що вона є. Вчиться відчувати нові емоції. Відчуває незалежність і впевненість у собі». Молодь з інвалідністю поступово відкриває, що може робити сама: співати, щось нарізати, приготувати їжу, самостійно вибрати, що хоче одягнути. Вчиться говорити про свої бажання і розуміє, що її вибір має значення».

Водночас з’являється відчуття стабільності й приналежності. В інтернатах і гуртожитках людина часто змушена постійно пристосовуватися до змін. А в Будинку вона стає ніби вкорінена, знає, що тут її чекають.

Що важливо — зміни відбуваються не лише з мешканцями Будинків. Владика Борис Ґудзяк називає молодь з ментальними порушеннями професорами людських стосунків. І це те, що команда фонду досвідчує щодня. Їхня щирість та відкритість допомагають дивитися на цей світ іншими очима.

Команда Будинків почала працювати з молоддю, які мали не тільки інтелектуальні, але й психічні порушення. Здавалося, що в таких випадках вони нічого вже змінити не зможуть. Та малими кроками і терпеливим очікуванням вдалося отримати результати. Зараз молодь, яка мала на початку важку поведінку, яка втікала з лікарень та інтернатів, каже, що хоче залишатися тут, у Домі.

Одна із найбільш вражаючих трансформацій трапилась із Дмитром, ВПО із Бахмута. В один момент війна забрала у нього все — маму, дім і здоров’я. Через поранення від обстрілів хлопець не міг ходити, потребував тривалого лікування та реабілітації. Водночас команда працювала над тим, щоб стабілізувати його емоційний стан. Минуло два роки і сьогодні Дмитро – усміхнений, він знову може ходити, а найважливіше — у нього є ДіМ, у його якому чекають.

Проживаючи у Будинках, молодь зробила величезний поступ і у навиках, які для людей без інвалідності здаються простими — взяти щось із холодильника, прийняти душ чи зробити собі чай. Хтось до цього жив 30 років, не вміючи цього зробити самостійно.

Відчутне дорослішання і в появі в молоді бажання ходити на роботу. Вони створюють резюме, стають на облік у біржі і пробують працювати, зокрема на громадських роботах. Водночас тут виявляється неготовність самого суспільства до інтеграції молоді з інвалідністю.

«Ми є винятком, який прагне стати нормою суспільства»

Суспільство досі не до кінця бачить потенціал молоді з ментальною інвалідністю. Часто є більше жалості, ніж розуміння, а підтримане проживання сприймають як догляд за людиною, яка не може дати собі раду самостійно. На жаль, люди не до кінця вірять у їхню спроможність бути самозарадними, робити вибір, працювати та бути частиною громади.

Однак кожна людина потребує людини. І молодь, і громада потребує цієї молоді. Коли ж страхів стає менше, суспільство стає відкритішим. «Мешканців Будинків уже впізнають у магазинах, лікарнях, церквах, вони їздять транспортом, навчаються і пробують працювати Так вони вчаться бути частиною громади — і громада вчиться бути поруч із ними. Це ще не є нормою. Ми є винятком, який прагне стати нормою суспільства», — кажуть у фонді.

Молодь з інвалідністю може бути самореалізованою, якщо підтримувати її у цьому. Завдяки досвіду проживання у Домі частина молоді могла б уже проживати самостійно з мінімальною підтримкою, однак часто це унеможливлюється розміром пенсії, неготовністю працедавців брати молодь на роботу та відсутністю свого житла.

Будинки підтриманого проживання у Стрию — це не лише проживання людей з інвалідністю, а також потужна адвокаційна робота. Зокрема директор Карітасу у Стрию о. Володимир Мамчин є членом різних робочих груп як на рівні області, так і на рівні Міністерства праці та соціальної політики України. Він був учасником групи громадських організацій, які розпрацьовували зміни до постанови №888.

«Ми дуже вдячні українському Уряду та Мінсоцу за те, що вони бачать потребу деінституціалізації і самі всіляко підтримуємо її реалізацію. Звісно, нам хотілося б, щоб цей процес відбувався швидше і щоб замовником послуги підтриманого проживання були держава та місцеві громади», — зазначає о. Володимир Мамчин. За планом, стратегія деінституціалізації має запрацювати у 2030–2031 роках. Втім люди, яким потрібне підтримане проживання, у фонді є вже сьогодні. Тому, щоб ця послуга могла продовжувати працювати, на цей перехідний період Стрийському Карітасу потрібне фінансування та підтримка донорів.

 Банківські реквізити для пожертви:

• БФ «КАРІТАС СТРИЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УГКЦ»
• ЄДРПОУ 26058405;
• p/p UA 42 325365 0000002600401396539
• ПАТ «Кредобанк».

Про що мріють у Карітасі

У фонді мріють не тільки продовжувати працювати з теперішніми мешканцями Домів, але й подарувати можливість жити поза інтернатними закладами іншим хлопцям та дівчатам з інвалідністю. Потенціал для розвитку таких будинків у команди є.

«Ми хочемо, щоб кожен хлопець та дівчина з ментальними порушеннями попри усі труднощі отримали цей шанс прожити життя вповні. Не просто вижити, а саме ПРОЖИТИ життя», — підсумовує координаторка Будинків підтриманого проживання у Стрию Оксана Ільків.

Теги: