Менеджерка Карітасу України Марина Мартиненко: ініціатива «Щасливі МИ» приходить до школи на роки

На п’ятому році повномасштабної війни головний виклик для української системи освіти, а також для організацій, які займаються роботою з дітьми, – надолуження освітніх втрат. Діти надто довго навчаються онлайн та з перервами на повітряні тривоги. 

Дедалі більше фахівців сходяться на думці, що повернути дитину до навчання неможливо лише додатковими уроками чи новими методиками. Для цього потрібні безпечне середовище, відчуття стабільності, підтримка дорослих та можливість відновлювати власні ресурси. Програма «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України розділяє такий підхід.

15 червня на конференції «Надолуження освітніх втрат: від теорії до практики» Марина Мартиненко, менеджерка проєкту «Стійкість і розвиток: психосоціальна підтримка дітей у школах», представила підходи Карітасу України щодо підтримки дітей, їхніх батьків і вчителів, зокрема ініціативу «Щасливі МИ», а також поділилась з колегами з інших освітніх організацій досвідом створення «Просторів щастя» у школах.

Публікуємо ключові тези виступу Марини на панельній дискусії конференції. 

Про дитину, яка стоїть за кожною цифрою

«У нашій роботі ми перш за все дивимося на дитину. Великі цифри є, великі показники є, і сьогодні ми про них говоримо. Але найважливіше – не втратити, не загубити дитину та її потреби».

За словами Марини Мартиненко, надолуження освітніх втрат є важливим компонентом роботи, але воно не може бути ефективним без відчуття безпеки.

«Дитина не зможе навчатися, якщо не матиме простору, де почуватиметься захищеною, де може бути дитиною і де може бути щасливою. Саме тому ми працюємо комплексно».

Чому Карітас приходить до школи на роки

Одним із принципів роботи є довготривала присутність у школі.

«Карітас приходить до школи не на одне заняття і не на місяць. Ми приходимо на роки. У нас є школи, з якими ми співпрацюємо три роки і більше».

На думку спікерки, для досягнення реальних поведінкових змін необхідна системна робота та постійна присутність стабільного дорослого поруч із дитиною.

«Для того щоб поведінкові зміни відбулися, має бути система. Має бути постійна присутність організації та стабільного дорослого».

Саме тому Карітас інвестує у шкільних фахівців. «Ми не можемо вимагати від вчителя, шкільного психолога чи соціального педагога додаткового навантаження без підтримки. Тому ми вкладаємо ресурси в цих працівників. Це забезпечує сталість проєкту».

Дитина в центрі, але працюємо з усією її екосистемою

Карітас працює не лише з дітьми, а й з усіма учасниками освітнього процесу.

«У центрі є дитина. Але дорослі, які є в екосистемі дитини – батьки, педагоги, фахівці – є невід’ємною складовою. Ми маємо позитивно впливати на всіх, хто оточує дітей».

Саме тому діяльність у школах будується за принципом комплексної взаємодії дітей, батьків та педагогів.

Для роботи з освітніми втратами Карітас використовує перевірені методики.

«Ми не розробляємо щось нове заради нового. Використовуємо підходи, які вже працюють, зокрема методологію “Навчай для України”».

Додаткові заняття проводять учителі тих самих шкіл, де працюють простори.

«Вчителі також отримують оплату за цю роботу. Окрім того, ми забезпечуємо супервізію, інтервізію та навчання педагогів».

Чому простір має значення

Окрему увагу Марина Мартиненко приділила створенню безпечних просторів у школах.

«Простір важливий. Для багатьох невеликих шкіл він часто є єдиним місцем, де дитина може отримати підтримку, поспілкуватися або просто побути в безпечному середовищі».

Карітас облаштовує такі простори у школах Одеської, Хмельницької, Тернопільської, Вінницької, Кіровоградської та Житомирської областей. Це два довготривалі проєкти «Стійкість і розвиток», який фінансується Карітасом Австрії та Renovabis, а також «Зміцнюємо Україну зараз», що працює за підтримки Карітасу Австрії, а також Austrian Development Agency та NACHBAR IN NOT.

«Ми створюємо простори, бо простір має значення. Він має бути дружнім до дітей, яскравим. Дуже часто самі діти підказують, що вони хотіли б бачити в цих кімнатах».

Наразі організація створила «Простори щастя» у 83 школах. 51 цей простір продовжує функціонувати і сьогодні.

Що відбувається у «Просторах щастя»

За словами Марини, безпечний простір – це не лише облаштована кімната.

«Найважливіше – це люди. Ми забезпечуємо ставку для психологічної служби школи. Найчастіше це психолог і соціальний педагог, які працюють із дітьми, батьками та педагогами».

У просторах проводяться заняття з надолуження освітніх втрат, соціально-емоційного навчання, групові активності, літні табори та інші заходи.

«Ми не конкуруємо зі школою і не створюємо паралельних структур. Ми підсилюємо школу – надаємо матеріали, ресурси та підтримку, яких часто бракує». 

Робота просторів базується на регулярності та передбачуваності.

«Це мають бути регулярні заняття – щоденні та щотижневі. Діти знають, що простір відкритий і вони можуть прийти туди відповідно до графіка».

Саме така стабільність допомагає дітям відновлювати відчуття безпеки.

Повернути відчуття контролю

Важливою складовою роботи є підтримка дитячих ініціатив.

«Ми фінансуємо дитячі парламенти дії та соціальне шкільне підприємництво. Діти можуть запропонувати власну ідею, написати проєкт і реалізувати його».

За словами Марини Мартиненко, такі можливості допомагають дітям повернути відчуття впливу на власне життя.

«Ми повертаємо дітям контроль. Даємо можливість здійснювати зміни та впливати на середовище, яке їх оточує».

Окремий напрям роботи — забезпечення дітей шкільними наборами. «Діти з числа ВПО, діти з інвалідністю та сімей у складних життєвих обставинах отримують рюкзаки з канцелярією та матеріалами для творчості. З 2025 року до наборів також включено компонент психосоціальної підтримки. Це допомагає дітям відчути впевненість та готовність до школи».

«Загалом по Україні майже 10 тисяч таких наборів отримали діти з вразливих категорій».

Повернути мотивацію до навчання

Відповідаючи на запитання учасників конференції про мотивацію дітей до навчання, Марина Мартиненко наголосила на ролі дорослого поруч.

«Коли поруч є стабільний дорослий, ресурсний дорослий, який хоче допомогти дитині – чи то надолужити освітні втрати, чи реалізувати проєкт, чи просто побути поруч у безпечному середовищі – це працює».

На її переконання, саме через довіру та підтримку діти поступово відновлюють внутрішні ресурси.

«Коли є стабільний дорослий, діти відновлюють мотивацію, відновлюють сенси, відновлюють ресурси і до навчання, і до соціалізації». 

Теги: