Тетяна Ставничи про евакуацію з Олешків: сотні зустрічей, і кожна як таїнство

Сотні людей повернулися на підконтрольну Україні територію після років окупації та місяців майже повної ізоляції, голоду й страху. У пункті перетину їх зустрічали представники державних органів і громадських організацій. Серед них були команди Карітасу України, Карітасу Київ і Карітасу Чернігів, а також президентка Карітасу України Тетяна Ставничи.

«Це був день, сповнений глибоких емоцій, які просто накривали з головою», — розповідає вона.

Коли команди приїхали зранку, на місці вже стояв ряд наметів. У наметі Карітасу на людей чекали кава, гарячий чай, перекуска та працював Wi-Fi. Карітас Київ організував невеликий автобус, щоб привезти родичів деяких евакуйованих, і вони змогли обійняти рідних одразу біля автобусів.

«Коли автобуси під’їхали, це був надзвичайно зворушливий момент. Люди виглядали у вікна; ми махали їм, вони махали у відповідь, і було видно, як на їхніх обличчях розквітають усмішки», — пригадує Тетяна Ставничи.

Один з автобусів зупинився біля намету Карітасу. Там чекав чоловік, який помітив у вікні свою сестру й одразу пішов до дверей. «Щойно вони відчинилися, вона ніби випала з автобуса й просто розтанула в його обіймах. Ця сцена повторювалася знову і знову, коли родини знаходили одні одних».

Більшість евакуйованих — літні люди, чимало з них мають труднощі з пересуванням, і всі були помітно виснажені. Тим, хто не мав українських SIM-карток, їх видавали на місці. Тетяна Ставничи допомагала одному чоловікові вставити картку в його старенький телефон Nokia, і вони розговорилися. Коли його запитали про життя в Олешках, найперше він згадав руйнування греблі Каховської ГЕС і повінь: як мусив усе кинути, як рятували людей з води і як зрештою діставали тих, хто потонув. Лише згодом він заговорив про вбитого сусіда, свій зруйнований будинок, дрони й міни.

«Це мене глибоко вразило. Я подумала, скільки травм носять у собі ці люди: одна нашаровується на іншу», — розповідає Тетяна Ставничи.

Разом з людьми з Олешок прибула ціла вантажівка з домашніми тваринами, кожна в окремій переносці. «Мене приголомшила вразливість цих тварин і те, що їхні господарі відмовилися їх покинути. Там були всякі: маленькі кошенята, невеликі собаки, собаки середнього розміру. Але найбільше мене вразили великі собаки. Було щось у їхній силі, у самих їхніх розмірах і водночас у їхній вразливості, що досі мене не відпускає», — каже президентка Карітасу України.

«Упродовж усього дня люди раз у раз обіймали одне одного. Для мене це був найповніший вияв людяності: вияв того, що означає належати, вияв спільноти в найширшому сенсі, тобто спільноти людей», — розповідає Тетяна Ставничи.

«У Карітасі ми говоримо про духовність зустрічі. Або, як я люблю її називати, про таїнство зустрічі. Того дня таїнство зустрічі ніби повторилося сотні разів. Є краса, яка народжується, коли ми справді бачимо одне одного, коли дивимося одне на одного поглядом братньої любові».

Коли люди виїжджали з місця зустрічі, по дорозі до Києва уздовж дороги стояли мешканці навколишніх сіл із прапорами й плакатами, щоб привітати евакуйованих. «Вони ніколи раніше не бачилися, і більшість із них ніколи більше не зустрінеться. І все ж була ця солідарність, ця теплота, доброта й любов. Це був дуже український досвід. Я вірю, що саме в цьому сила гуманітарного реагування в Україні: у красі людяності».

Президентка Карітасу України подякувала командам, які працювали на місці. «Я відчуваю до них найглибшу повагу та вдячність. Вони передають нашу любов у руки людей, які її потребують, з увагою й турботою. Вони роблять це всім серцем».

Підтримка не завершилася в пункті зустрічі. Карітас уже забезпечив постільною білизною та гарячим харчуванням евакуйованих, які проходять лікування в київській лікарні. Кейс-менеджери та психологи готові працювати з тими, хто потребує більшої підтримки. «Ми зробимо це з гідністю, знайдемо рішення», — наголошує Тетяна Ставничи.

«Я сподіваюся, що це лише перша така місія. Вона показала, що це можливо: навіть обмежене припинення вогню в одному регіоні дало змогу це зробити», — каже вона.

Одна з евакуйованих жінок сказала команді: «Ми приїхали з пекла». «Те, що нам вдалося їх вивезти, дає мені велику надію. Це показує, що вогонь можна припинити, просто має бути воля це зробити. І з українського боку, я вірю, така воля є», — додає Тетяна Ставничи.

«Для мене евакуація з Олешок — це одна запалена свічка. Але вона перша, і я сподіваюся, що за нею спалахне ще багато інших».

Як адвокація допомагає розвивати послугу «догляд вдома»: досвід фонду «Разом для України»

«Адвокація – це не привілей впливових людей чи організацій. Це набір навичок», – зауважив Микола Мурський, старший радник з питань стратегії і політики фонду Razom for Ukraine, який три роки очолював адвокаційний напрям організації у Вашингтоні, в онлайн-розмові з представниками мережі Карітасу України.  

Експерт говорив про те, як перейти від усвідомлення проблеми до конкретного рішення влади – і чому навіть найважливіша соціальна послуга потребує не добрих намірів, а й переконливої пропозиції. 

Розмова відбулася 2 листопада в межах зустрічі «Соціальні послуги – 2027: державне замовлення, місцеві бюджети та роль недержавних надавачів».  

Від потреби людини – до рішення громади 

Для Карітасу ця розмова мала прикладний сенс, адже у центрі триденної зустрічі – розвиток послуги «Догляд вдома», її фінансування з місцевих бюджетів, взаємодія з державними структурами та сталість допомоги у 2027 році. А за кожним бюджетним рядком стоїть людина, яка потребує підтримки у власному домі, і фахівець, здатний її надати. 

Микола Мурський запропонував починати не з широких декларацій, а з відповіді на три запитання: хто саме може ухвалити потрібне рішення? що цій людині важливо?  яку конкретну дію ми просимо зробити? До прикладу, посадовець може поділяти цінності організації, але не мати коштів, процедури закупівлі або готової пропозиції. Тож завдання адвокації – виявити справжню перешкоду й запропонувати реалістичний шлях її подолання. 

Він розрізнив три завдання комунікації: інформувати тих, хто не знає про проблему; переконувати тих, хто сумнівається; активізувати тих, хто вже підтримує ідею, але ще не діє. Це особливо важливо для розмови з місцевою владою, бо прихильне ставлення до Карітасу саме собою не означає фінансування послуг. 

«Не починайте із загального – починайте з конкретного» 

Один із найвиразніших прикладів лекції стосувався мови, якою громадські організації говорять про свою роботу. Замість абстрактних формулювань про соціальні послуги пан Мурський запропонував просте повідомлення: 40 людей старшого віку чекають на догляд вдома, підготовлені працівники є, але фінансування бракує. Цифра, конкретна потреба і зрозуміле рішення роблять проблему видимою. 

Для переконливого повідомлення промовець радив починати з людської історії або несподіваного факту, спиратися на перевірені дані, пояснювати, чому рішення потрібне саме зараз, і завершувати одним чітким проханням. «Людям цікаво про інших людей, а не про ваші принципи», – наголосив він. Історія людини, яка не може самостійно впоратися з повсякденними справами, може сказати більше за сторінку загальних формулювань – якщо розповідати її з повагою до гідності. 

Ще один інструмент – повідомлення різної тривалості: десять секунд, тридцять секунд і дві хвилини. Коротка думка має викликати зацікавлення, а розгорнуті аргументи з’являються тоді, коли співрозмовник готовий їх почути. Корисною є й формула «спільна цінність – факт – прохання». Вона допомагає не загубити головного навіть під час короткої зустрічі. 

Медіа, громада і пряма розмова 

Микола Мурський назвав три складові публічної адвокаційної кампанії «адвокаційним трикутником»: медіа, громадська мобілізація та безпосередні зустрічі з тими, хто ухвалює рішення. Медіа допомагають пояснити проблему; мешканці, отримувачі послуг і їхні родини засвідчують її суспільну вагу; особиста розмова з посадовцем відкриває шлях до конкретної домовленості. 

При цьому не варто недооцінювати місцеві медіа. Якщо рішення про закупівлю догляду вдома ухвалює громада, місцеве радіо, видання чи інформаційний канал можуть бути доречнішими за загальнонаціональний майданчик. Формат також має відповідати аудиторії: коротке відео, інтерв’ю, авторська колонка чи звернення працюють по-різному. 

Окрему увагу лектор приділив коаліціям. Спільна позиція соціальних працівників, лікарів, родин, громадських організацій і самих отримувачів послуг може бути сильнішою за голос однієї установи. Водночас речником ініціативи не обов’язково має бути керівник: іноді найпереконливіше про потребу розповість людина, якої вона безпосередньо стосується. 

Не лекція для посадовця, а розмова 

Практичні поради пана Мурського стосувалися й зустрічей з представниками влади. Він закликав не перетворювати їх на довгі презентації досягнень організації. Натомість – ставити запитання, слухати відповіді й з’ясовувати, що саме заважає ухвалити рішення: бюджет, процедура, інші пріоритети чи недостатня інформація. 

«На цих зустрічах важливо, щоб ви мали розмову, а не давали лекцію на тему», – пояснював Мурський. Запитання «Що вам потрібно для оцінки цієї пропозиції?» або «З ким іще варто поговорити?» можуть бути кориснішими за додаткові десять слайдів. 

Особливо предметною має бути розмова про фінансування. Лектор радив одразу визначати кількість отримувачів, перелік послуг, загальну вартість і витрати на одну людину, виконавця, показники результату та конкретне рішення, якого очікують від влади. Якщо повномасштабне фінансування поки неможливе, можна запропонувати обмежений у часі пілотний проєкт. 

Завершувати зустріч варто не загальним «сподіваємося на співпрацю», а домовленістю про наступний крок: кому надіслати кошторис, хто організує зустріч із бюджетним відділом, до якої дати можна отримати на відповідь. Адже, як зауважив адвокаційник, доброзичлива відповідь ще не означає зобов’язання. 

Вправа, яка повертає до суті 

Наприкінці сесії учасники спробували сформулювати власні адвокаційні звернення: визначити адресата, зрозуміти його інтерес і викласти пропозицію буквально у двох реченнях. У дискусії прозвучали приклади підтримки людей з інвалідністю, ветеранів і мешканців, які залишаються без необхідного догляду. Практика показала, наскільки непросто перетворити велику суспільну проблему на коротке, адресне й здійсненне прохання. 

Для мережі Карітасу ця сесія стала нагодою подивитися на догляд вдома не лише як на щоденну допомогу людям, а і як на предмет системного діалогу з громадами. Наступні дні зустрічі, згідно з програмою, присвячені механізмам фінансування, стратегічним пріоритетам і дорожній карті на 2027 рік. А перший крок до змін – уміти назвати потребу людини так, щоб за нею з’явилося відповідальне рішення. 


Проєкт «C.A.R.E.S. – Community Advocacy and Resilient Mobile Care Services / Адвокація в громадах та стійкі соціальні послуги з догляду вдома» реалізується Caritas Ukraine, фінансується Федеральним міністерством соціальної політики, охорони здоров’я, догляду та захисту прав споживачів Австрії – Sozialministerium Österreich, за підтримки Caritas Österreich. 

Що відбувається після подання заявки на грант від проєкту REMARKET

Це можливість попрацювати над власною справою з тренерами та експертами ще до рішення про грантову підтримку.

У третьому раунді навчання відбулося в усіх п’яти місцевих організаціях, які реалізують проєкт: у Дніпрі, Коломиї, Львові, Одесі та Хмельницькому. У ньому взяли участь 120 підприємців зі сфер бджільництва, пекарства, швейної справи та суміжних напрямів.

Як побудоване триденне навчання?

  • День 1 – зрозуміти свій бізнес.
  • День 2 – визначити, як бізнес може зростати.

Перші два дні присвячені системній роботі над бізнесом і його потенціалом для розвитку. Учасники аналізують власну бізнес-модель, клієнтів і ціннісну пропозицію, операційні процеси, ресурси та партнерства. Працюють із фінансами, маркетингом і каналами продажів, визначають «вузькі місця» та формують реалістичні цілі подальшого зростання.

  • День 3 – перевести напрацювання у практичний результат.

Це експертний і практичний день: профільні консультації, обмін досвідом і нетворкінг, робота з актуальними для бізнесу темами, доопрацювання бізнес-плану та перевірка узгодженості між запланованою інвестицією, бюджетом і очікуваними результатами. Окремий блок присвячений правильному заповненню спеціалізованої форми для подання бізнес-плану та роз’ясненню подальших кроків конкурсного відбору.

Такий формат дав учасникам змогу пройти шлях від аналізу поточного стану бізнесу до формування конкретного плану його розвитку та підготовки бізнес-плану для подальшої участі в грантовому конкурсі. Після завершення навчання всі учасники отримали сертифікати та практичні інструменти, які зможуть застосовувати у власній справі для планування інвестицій і подальшого розвитку бізнесу.

«Для нас важливо, щоб результатом навчання був не лише якісно підготовлений бізнес-план, а й чітке розуміння підприємцем подальших кроків розвитку своєї справи. Йдеться про посилення ринкових зв’язків із клієнтами, постачальниками та партнерами, а також формування передумов для сталого економічного ефекту – як для самого підприємства, так і для місцевої економіки», – зазначив менеджер проєкту REMARKET, доктор економічних наук Володимир Філіппов.


Наступний етап для учасників, які продовжать відбір, – доопрацювання бізнес-планів і подання їх на оцінювання. За результатами відбору визначать підприємців, які отримають грантову підтримку на реалізацію запланованих інвестицій.

Підтримка підприємництва в межах REMARKET спрямована на посилення економічної спроможності людей і громад, збереження та розвиток бізнесу й створення можливостей для подальшого зростання.


REMARKET – трирічна ініціатива, яку реалізує Caritas Ukraine у партнерстві з Caritas Schweiz, Caritas-Spes Ukraine та SPARK. Проєкт фінансується Швейцарським агентством з розвитку та співробітництва (SDC – Swiss Development & Cooperation) і фондом If! Foundation за підтримки Caritas Österreich, Cordaid та Trocaire.

Проєкт реалізують Карітас Донецьк у м. Дніпро, Карітас Коломия, Благодійний Фонд «Карітас Львів УГКЦ», Caritas Odesa UGCC і Карітас Хмельницький УГКЦ (Проєкти з відновлення життєдіяльності. Livelihood Карітас Хмельницький).