В теперішніх умовах робота соціального педагога ще більше відштовхується від потреб дітей та їх батьків. Тому дуже важливо ретельно слухати про потреби.
Ця зустріч з батьками дітей переселенців була присвячена потребам. Головними потребами батьки поставили: свою поведінку з дітьми, яка б допомагала полегшити емоційний стан дітей та вирішення нагальних питань пов’язаних з подальшою освітою чи розвитком.
Першу частину зустрічі ми говорили про те, як правильно доносити до дитини інформацію про події в країні, в родині, щоб не підвищувати рівень тривоги; як бути підтримуючими та приймаючими дитину батьками; як допомогти і собі, щоб змогти витримувати сьогоднішні виклики. Батьки отримали конкретні техніки та відповіді на саме свої питання.
Друга частина роботи була конкретно прикладною – в її ході для кожного було складено план дій, який би допоміг вирішити якусь нагальну потребу родини.
Наприклад, разом з мамою Артема, який закінчив 9 клас і мріяв вчитися далі на спеціаліста з IT технологій, але вважав, що в цих умовах це неможливо, був складений перелік навчальних закладів того регіону, де вони зараз перебувають, в яких вчать цієї спеціальності. Наступний крок в плані – зробити дзвінки, а потім поїхати в ці навчальні заклади. Мама навчилася правильно вводити запит в Гуглі, щоб і далі отримувати необхідну інформацію в повному об’ємі.
Для Мирослави, 6 років, яка хоче малювати, знайшли безоплатний гурток. А якщо захоче малювати в гуртожитку, де вони зараз мешкають – то зв’язали її маму з мамами дітлахів, які мають і залюбки поділяться пензлями та фарбами…
Для Насті, яка не мала тут друзі – знайшлася (на занятті з дітьми) близька по віку та по інтересах подружка. Ми обговорили це з мамою Насті, щоб вона давала доньці можливість для спілкування. І так далі.
Батьки не очікували, що вирішення деяких питань можна так владнати. В зворотному зв’язку сказали, що відчули свій вплив на ситуацію, приємно було, що вони можуть зробити для своїх дітей щось корисне власними силами. Зрозуміли, що не треба ховати свої емоції від дітей, зрозуміли як корисно спілкуватися щиро, відверто та підтримуючи. Зраділи, що можна піклуватися і про себе теж (а ще краще – в першу чергу!).
Було й трошки сліз, бо то про щирість…
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
У Львові для соціальних працівників місцевих осередків Карітасу відбувся тренінг на тему «Психосоціальна підтримка дітей та батьків під час війни в Україні». Під час тренінгу зокрема розглядались такі поняття як: вплив стресу, стресові реакції, вікові особливості стресових реакцій, фактори психосоціального відновлення дитини та підлітка, розвиток стресостійкості дітей та дорослих а також психічне здоров’я соціального працівника. Під час зустрічі всі учасники мали нагоду на практиці спробувати свої сили в різноманітних вправах для подолання стресу та відновлення. Учасниками тренінгу стали представники команд Карітасів з Борислава, Дрогобича, Бродів, Нововолинська, Івано-Франківська, Львова та Краматорська.
Пісні, танці, ігри з кульками, хустинками, фарби, крейда, олівці, багато щирих емоцій як радісних так і сумних та відкритості, – саме так можна було б описати заняття психологів, соціальних педагогів та соціальних працівників. Всі вони протягом двох днів у Львові навчались працювати з дітьми та батьками, які стали вимушеними переселенцями та особисто зіткнулись з жахіттями війни.
Як зазначає тренер, психотерапевтка Ольга Федорець, за останні кілька місяців всім нам довелось зустрітись з новими викликами, емоціями, труднощами, на які потрібно відповідати та реагувати, потрібно підставляти плече, проте це «плече» також потребує відповідного вишколу і підготовки. За її словами такі зустрічі дають багато підтримки, багато нових емоцій, які черговий раз підтверджують – досвід Карітасу дуже значний, і якщо ним ділитись, обмінюватись, то він може стати дуже корисним в практичній роботі з дітьми, підлітками та їх батьками. «Такі зустрічі дуже потрібні саме в живому форматі, онлайн не дає можливості так яскраво і наповнено зачерпнути нових знань та навиків, а ще не дає можливості обійняти одне одного чи висловити підтримку», підсумовує тренерка.
Психолог Карітасу Краматорськ, спів-тренерка Марина Мартиненко розповідає, що досвід такого тренерства для неї є новим, свого часу вона сама навчалась у Ольги Федорець і зараз для неї честь стати спів-тренером та поділитись знаннями та досвідом, який вона здобувала протягом шести років роботи з дітьми та батьками в буферній зоні Донецької області. «Мені дуже імпонувало, що всі учасниці були повністю включені в процес, з захопленням виконували всі завдання та вправи. Всі ці техніки я мала можливість випробувати на практиці і вони дійсно працюють – допомагають подолати стрес, тривогу, стабілізуватись, додають ресурсу», додає Марина.
«Три місяці роботи в умовах війни виявились для нас дуже напруженими і складними, всі ми в тій чи іншій мірі стикнулись з вигоранням. Вся інформація та навики, які ми тут отримали стали для нас такими собі бронежилетами, які допоможуть стримувати «кулі» втоми, відчаю, розпачу. На сьогодні під опікою Карітасу Волинь є понад 60 діток вимушених переселенців з цілої України, і я повертаюсь до них з купою нових знань та вправ, які допоможуть мені стати для них надійною підтримкою та допомогою», – розповідає Тетяна Галицька, соціальний педагог Карітасу Волинь.
«Я щиро вдячна нашим тренерам за той настрій і ту практику, яку ми отримали на тренінгу. Кожна з вправ, ігор, ритуалів дуже наочні, і я впевнена, що будуть активно використовуватись всіма учасниками», – ділиться враженнями соціальний працівник Карітасу Волинь Олена Качорок.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Вже традиційно в перший день літа проєкт «Стійкість та розвиток» Карітасу Краматорськ організовує свято, присвячене Дню захисту дітей. Яскравий, динамічний та творчий захід пройшов в Орлівському НВК. Працівники Карітасу Шахова Оксана та Архипова Валентина доклали максимум зусиль для того, щоб дітям було цікаво, весело та емоційно.
Наші співробітники в с. Орлівка самі обожнюють спорт і прищеплюють любов до нього дітям, саме тому свято вийшло спортивним і динамічним. Естафети, рухливі ігри, змагання стали чудовим наповненням основної частини заходу. Діти змогли проявити себе – показати свою спритність, швидкість та витримку, до того робота в командах сприяла згуртуванню дитячого колективу.
Після насиченої ігрової та спортивної програми для малечі провели майстер-клас «Handmade», де діти займалися творчістю: ліпили з пластиліну, виготовляли аплікації, малювали фарбами, працювали з кінетичним піском.
Свято вийшло чудовим і неймовірним. Дякуємо організаторам за чудовий захід, а маленьким учасникам за посмішки.
«Ми переконані, що діти – це маленькі частинки великого щастя, чудо, яке наповнює життя кожного дорослого щирою радістю та теплотою. Діти так потребують любові, турботи, батьківської ласки, тому хочеться, щоб кожне дитяче серце не було обділене цим маленьким щастям. Проєкт «СТІЙКІСТЬ ТА РОЗВИТОК» бажає кожній дитині мати міцну сім’ю і все необхідне для безтурботного дитинства. Нехай дитячі посмішки наповнюють нашу планету, і кожен з маленьких мешканців нашої землі буде здоровим і щасливим», – зазначає Мартиненко Марина, психолог проєкту.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Проект «Стійкість та Розвиток» Карітасу Краматорськ продовжує дякувати учасникам онлайн платформи «Територія дитинства Карітас» за активність, творчій підхід, підтримку один одного, за участь і перемогу у різноманітних заходах.
Кожна дитина, яка брала участь була відзначена приємними заохоченнями. У призовий фонд увійшли чудові іграшки (благодійна допомога від Паритет-тойс): ляльки, конструктори, дидактика для маленьких.
Окрім того велику частину заохочень склали улюблені всіма дітьми – слайми, сквіши, настільні ігри, брелоки. Для щасливчиків, яких ми обирали рандомно, ми підготували – флешки, музичні колонки, навушники, набори для творчості та дослідів, аером`ячі.
Доставка подарунків важливий і приємний процес, який приносить задоволення і робить і дітей і дорослих- щасливіше!
Учениця 2 класу, Ковальова Арина з с. Берестове: «Я дуже рада, що отримала свої подарунки. Я брала участь в усіх конкурсах, але найбільше мені сподобався «Марафон пригод». Це було дуже весело. Моя мама допомагала мені швидко виконувати завдання. Дякую Карітас, що не дав нам сумувати на карантині».
Соціальний працівник проєкту Ірза Вікторія: «Перед нами стояла важлива задача – фіксувати дітей дуже уважно, щоб, кожен хто був активним, отримав приємний сюрприз. Ви б бачили їх щасливі оченята та світлі посмішки, коли ми розвозили даруночки. Для них і справді це був великий сюрприз!».
Активна учасниця онлайн-платформи, мати двох дітей Катерина з с. Луганського: «Дякуючи Карітасу, ми змогли пережити «важкі часи» ізоляції. Кожного тижня – нові завдання, нова тема, а подаруночки мотивували малечу, дозволяли постійно підтримувати інтерес, змагатися. Дякую щиро Карітас, за те, що ви поруч».
Координатор проєкту «Стійкість та Розвиток» Кулік Євген зазначає: «Попереду в нас ще багато цікавих активностей. Плануємо продовжувати опановувати онлайн технології. Зараз працюємо над наповненням творчих занять, які ми зможемо проводити з дітьми у Zoom та Skype влітку. Якщо карантин послаблюватиметься- будемо впроваджувати літні активності для дітей вже офлайн».
Попереду в нас Міжнародний День захисту дітей, тож заохочуємо Вас приєднуватися до участі в спільних онлайн заходах на нашій платформіhttps://zh-cn.facebook.com/groups/1301444203380396/та отримувати чудові дарунки!
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Більше 620 учасників з буферної зони долучилися до дистанційної форми роботи на платформі «Територія дитинства Карітас», яку запустив проект «Стійкість та Розвиток» Карітасу Краматорськ.
«Коли ми зіткнулися з тим, що ми маємо продовжувати підтримувати дітей та батьків в складний період дистанціювання та карантину, то в нашої команди відразу виникла ідея створити онлайн платформу, яка б здатна була об’єднати всі локації.
Ще два місяці назад ми не могли уявити, що в нас вийде… Ми не тільки не втратили зв’язок зі своїми бенефіціарами, але відкрили для себе плюси онлайн формату», – зазначає координатор проєкту «Стійкість та Розвиток» Євген Кулік.
Перед командою проекту виникли певні виклики.
Як вигадати такі активності, щоб дітям та дорослим хотілося брати в них участь?
Щоб була не тільки розважальна, але й змістовна складова кожного заходу?
Щоб заходи не дублювалися, а форми роботи були максимально різними?
Щоб пропоновані активності влучали в ціннісні місія та задовольняли потреби учасників?
Ми хочемо поділитися тим, що вийшло в нас.
1). Квест «Марафон пригод» (учасникам потрібно було знайти 5 незвичних речей (наприклад, ящик, фіолетовий мотоцикл, голубий предмет круглої форми) та швидко сфотографуватися з ними.
2). Челендж «Супергерої в масках» (учасники ділилися інформацією про те, як вони оберігають себе під час пандемії. Окрім того розробляли дизайн захисних масок, прикрашали їх та одягали всіх членів своєї родини в захисні засоби).
3). Віртуальна інсталяція «Школа – наш другий дім». (Теплі слова педагогам, привіти однокласникам, яскраві фото шкільного життя, душевні відеоспогади, вірші, колажі.. Діти розповідали, як їм не вистачає рідних стін навчального закладу і як вони люблять шкільне життя та своїх вчителів).
4). Творчій вернісаж «Родина-найтепліше місце на землі» (Цінність родини, важливість та значущість всіх і кожного, підтримка, любов і довіра – ось такі message показували діти у своїх творчих роботах).
5). Естафета «Великоднє диво» (Світле свято Великодня ми дружньо та творчо зустріли онлайн. Родини готували пасхальні кулічі, розмальовували писанки, виготовляли поробки та вітальні листівки для друзів та рідних).
6). Змагання «TikTok star» (Сучасні діти дуже полюбляють знімати короткі відео. Маленькі актори, оператори, режисери вигадують образи, підбирають ефекти та музику. В такий спосіб діти самовиражаються. Ця справа, яка їм дуже подобається. Ми підтримали цей напрямок та запропонували учасникам відзняти та показати свої відеокліпи.
7). Спецпроєкт «My superpower» (Кожна людина по-своєму унікальна, має талант, дар, суперздібність. Ця активність викликала інтерес в усіх учасників процесу. Батьки та діти працювали як одна команда. Ми дізналися, що в Карітасі є і чемпіони, і акробати, і експериментатори, і винахідники, художники, і майбутні зірки. Подарувати дітям віру в себе, дати можливість продемонструвати свою унікальність – ось яка мета стояла перед нами).
8). «Онлайн марафон сім’ї . Ми обрали декілька напрямів в яких хотіли би проявити себе. Всі відео знімали та монтували родинами. «Вмієш сам-навчи іншого», такий заклик був ключовим.
Лайфхак від батьків донечок «Зачіска за 3 хвилини».
Майстер-клас «Бізіборд-розвиваюча іграшка своїми руками».
Майстер-клас «Блокнотик для матусі»
Майстер-клас «Досліди та експерименти для усієї родини»
Майстер-клас «Бісквіт для татуся» та багато іншого.
9). «Мій домашній улюбленець» (Улюблена тваринка є членом родини. Діти піклуються, доглядають люблять своїх чотирилапих друзів. В цьому конкурсі діти писали історії про те як тваринка з’явилася в їхньому домі та готували фото та відео своїх улюбленців).
10). Дизайнерський проект «Модний вирок» дозволив учасникам прикрасити тварин, підібрати їм стильний одяг, яскраві аксесуари, які доповнили образ кожної тваринки-моделі.
11). Акція «10 добрих справ» показала, що діти Карітасу не тільки талановиті, а ще й дуже трудолюбиві. Вони завжди готові до допомоги та проявів доброти у вигляді корисних справ. Протягом тижня кожна дитина складала для себе список та виконувала заплановані «корисні» справи.
«Чудово, що Карітас вигадує для нас веселі та цікаві завдання! Ми з нетерпінням чекаємо на нові. Мені завжди допомагали мої рідні-мама та тато. Найбільш мені сподобалося, коли я проводила майстер клас «Запіканка». Мрію, щоб влітку Карітас працював і ми змогли займатися та грати»,–Волошина Маргарита, 4 клас, смт. Миронівський.
«Багато часу в нас йшло на надання якісного зворотнього зв’язку для кожного учасника. Коментарі, лайки, подяка, були обов’язковими. Дитина старалася виконувала завдання, готувалася, тому їй просто необхідно сказати теплі слова», – говорить соціальний працівник проєкту Сухенька Любов Іванівна.
Активна матуся Шевченко Людмила з с.Званівка наголошує: «В мене двоє чудових активних дівчат. Дякуючи Карітас, в нас виникло багато творчих ідей, які ми втілювали в життя на карантині. Це класна ініціатива, яка є доречною, актуальною та потрібною!»
«Надважливою компетенцією сьогодення – є адаптивність, вміння пристосовуватися до нових умов. Здатність в кризі побачити можливості, зернятка для зростання. Ми переконані, що карантин закінчиться, але досвід дистанційної комунікації залишиться з нами», – психолог проекту Мартиненко Марина.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Перед світлим святом Воскресіння Христового на платформі «Територія дитинства» проєкту «Стійкість та Розвиток» Карітасу Краматорськ розпочався тиждень «Великоднє диво».
Діти з 6 проектних локацій буферної зони виготовляють чудові поробки, вітальні листівки, малюють пасхальні малюнки, діляться Великодніми звичаями своїх родин та беруть участь в акції «10 добрих справ». Результати своїх досягнень публікують на онлайн ресурсі проекту.
В процес такої дистанційної позитивної комунікації також активно включаються і батьки.
Великдень – це найбільше свято у світовій історії і головне у році для всіх православних християн. Хоч ми і на карантині, але підготуватися і гарно відзначити його ми зможемо!
В Світле Воскресіння прийнято:
❤ Наповнювати добрими справами своє життя.
❤ Збагачуватися духовно.
❤ Допомагати ближньому
❤ Дарувати надію і підтримувати віру в серцях на щасливе і радісне майбутнє.
❤ Долучитися до народних традицій та обрядів, які супроводжують це свято.
Тому саме на цьому тижні ми:
Підводимо підсумки конкурсу «Великодніх поробок». Тож хто ще не встиг продемонструвати нам свою гарну роботу – це Ваш час! Всі хто брав участь отримають приємні подарунки від Карітасу!
Зараз майже всі ми вимушені перебувати на карантині – і дорослі, і діти, і підлітки, і люди похилого віку. Всім нам важко – ми тривожимось за майбутнє, за наших близьких, здоров’я та світ навколо. Але кожному важко по-своєму. Наприклад, підліткам, що ще не дорослі, але вже і не діти. Вони звикли до спілкування з однолітками, свого власного простору, але зараз вимушені сидіти вдома та зводити весь свій світ до режиму онлайн. Як допомогти їм впоратись зі стресом через карантин та вимушену самоізоляцію, коли доросле «треба» у їхній свідомості ще не здолало дитяче «хочу»? Наталя Сиротич, психолог БФ «Карітас Київ» пропонує для батьків своє бачення допомоги у цьому питанні.
Наталія Сиротич, психолог Карітасу Київ
Пані Наталю, у мережі зараз багато статей про те, чим зайняти маленьких
дітей під час карантину. І безліч порад, як дорослим з користю провести
карантин, як дбати про себе і впоратися з тривогою та панікою. Але як зараз
підліткам? Що відбувається у них на рівні почуттів, на Вашу думку?
Підлітки здебільшого мовчать. І ми, на жаль, не завжди
здогадуємося, про що саме. Вони ще не дорослі, але вже і не діти. Підлітки
часто не сприймають нас, батьків, як аніматорів та режисерів розважальної
програми під час карантину. Дивляться на ситуацію з пандемією майже дорослими
очима, і, радше, зачиняться в своїй кімнаті та скажуть, що у них все нормально.
Та впоратися зі своїми емоціями так, як це вдається дорослим, вони теж ще не
можуть. Хоча всіляко будуть переконувати нас, що вже дорослі, і їм усе під
силу. Навіть заспокоюватимуть батьків. Мовляв, послухайте мене – я знаю краще.
Ми з ними вдома тепер щодня. Але ж лише фізичної присутності недостатньо.
Чого підлітки зараз найбільше потребують від нас?
Особливого, цілковитого, безумовного прийняття, близької
присутності, при чому не лише фізичної, та готовності їх вислухати. Прагнуть відчувати
100% розуміння їхніх емоцій, потреб, мільйонних запитань. Бо «міцно триматися
землі» їм важче, ніж нам. Вони ще, все таки, більше діти.
Є щось, на що зараз варто батькам звернути особливу увагу, у стосунках з
дітьми підліткового віку?
Так. Підліткам зараз бракує спілкування з ровесниками і свободи
та незалежності від батьків.
У їхньому віці важливо відчувати щоденне звільнення з-під
опіки дорослих, боротися за свою незалежність, доводити дорослість своїми
вчинками і ставати лідерами певних груп серед однолітків. Так вони вчаться
жити, щось переосмислюють, змінюються, усвідомлюють. Тому для них спілкування з
однолітками та здорова дистанція з батьками – це щось надцінне.
Натомість, зараз у них лише онлайн-бесіди з друзями, за
наявності таких, та батьки поруч 24/7. В онлайн-групах за
день у них може бути купа повідомлень, бо без спілкування їм важко.
Можливо, тоді варто зменшити наявні обмеження ліміту користування гаджетами,
якщо такий є?
Можливо. Адже зараз 90% світу для підлітка там – в
Інтернеті. Плюс дистанційне навчання. Плюс їхнє можливе блукання статистикою
про вірус та пошук позитивних і світлих думок від авторитетів в соціальних
мережах. Але постійне життя в телефоні може ускладнити здорове проживання
емоцій. Тож, тримаймо баланс в усьому.
Мабуть, їм також бракує часу, тиші та усамітнення?
На жаль, так. Ми з повагою маємо ставитися до цієї потреби.
Дозволяти підліткам жити без шуму вічно ввімкненого телебачення, що транслює
новини, без криків молодших братів та сестер. Якщо можливості усамітнитися в
окремому приміщенні немає, можна запропонувати навушники і виділити час, коли
ніхто підлітків не потурбує.
Але також важливо пояснити їм – у щоденному тісному
спілкуванні один з одним, ми найкраще пізнаємо себе та інших. Бо дуже легко
бути хорошим на відстані. Навіть закоханим радять перед одруженням піти в гори,
де вони будуть лише вдвох кожен день, долатимуть труднощі разом, пізнаватимуть
одне одного по-новому, вирішуватимуть суперечки. Зараз ми проходимо екзамен на
рівень поваги у своїх сім’ях. Чи вміємо помічати потреби й почуття інших? Бо
нарешті нікуди не поспішаємо. Щоденні справи і плани нас не відволікають. Навіть
якщо виникне конфлікт, втекти нікуди. Тож, це добра нагода здобути звичку не тікати
від труднощів, а вирішувати їх.
Підлітки багато мріють, шукають як реалізувати свої задуми. Мрії у них
різні: від нового скейта до поїздки за кордон чи успішної здачі ЗНО. Але про що,
на Вашу думку, вони мріють зараз?
Я гадаю, що поки підлітки поставили на паузу свої мрії і
думки про майбутнє. На сьогодні мрії про літній відпочинок чи скейт не
актуальні. Натомість, могли народитися нові, ціннісні мрії: здоров’я, життя,
рятування планети. Бо про який літній відпочинок можна мріяти, якщо щодня ми
всі чуємо про тисячі тих, хто захворів?
Чи лякає їх це?
Гадаю, що так. Тому особливу увагу варто звернути на те,
щоб вчитися жити сьогоднішнім днем: тут і тепер. Можна сказати вашому підлітку
– це нормально, що усі ми мріємо про щось в майбутньому, ставимо цілі,
досягаємо їх. Але інколи, думаючи лише про майбутнє, ми не бачимо того, що
маємо зараз, сьогодні. Тому варто проживати кожну нашу хвилинку, кожен день з
особливою вдячністю за те, що маємо.
Раджу батькам гарно оформити з дітьми якусь картонну
коробку, і щовечора класти у неї три картки із відповідями: за що я сьогодні
вдячний сьогодні – Богові, людям, рідним або незнайомим, собі.
Якщо у майбутнє дивитися важко, то, може, варто проаналізувати наше минуле?
Звичайно. Наприклад, думати з вдячністю про минуле.
Дозволити нашим спогадам наповнювати нас спокоєм. Часто переглядати сімейні
фотоальбоми, відео. І продовжувати мріяти, але про щось дуже реальне чи неглобальне.
Дуже рекомендую запропонувати підліткам виготовити плакат
«Мої досягнення та перемоги». Ця вправа допоможе підкреслити сильні сторони
дитини, те, що у неї добре виходить, що їй подобається в собі, що іншим
подобається в ній. Так дитина отримає більше довіри, безпеки, впевненості .
Як
зробити такий плакат?
На великому аркуші можна обмалювати свої долоні, і на
кожному пальці записати свої перемоги, успіхи, досягнення, сильні сторони. Мова
не обов’язково про гарні оцінки. Тут може бути вписана «перша самостійно зроблена
яєчня», «виступ перед публікою» тощо.
Долоні можна домальовувати щодня. Бо таких сильних
сторін, як витривалість, відповідальність, терпимість у дітей зараз додасться.
А взагалі можна писати з дітьми плани на кожен день. Бо,
сидячи вдома, вони часом навіть не знають, який сьогодні день тижня. Наче
губляться у часовому просторі. Тож можна робити календарі справ, відзначати
виконані справи. Усе це знижує рівень тривоги, повертає в «тут і зараз».
Ви сказали про зниження рівня тривоги. Можете розказати про це детальніше?
Зараз емоції підлітків «виходять з берегів».
Узагалі, підлітковий вік – завжди час посиленої емоційної
чутливості. Та сьогодні рівень їхньої тривоги, роздратування, злості може ще
стрімкіше зростати. Бо емоції та почуття займають мега-важливе місце в житті
підлітка. Хоча вони ще нестійкі та нестабільні, як в дитини, але глибші та
більш усвідомлені, як у дорослого. Недооцінювати те, що підлітки відчувають, не
можна.
Навіть у безтурботний час, для підлітків характерні різкі
зміни
настрою, надмірна вразливість, почуття «у квадраті». Саме
підліткам притаманне таке явище, як «афект неадекватності», коли емоції вибухають
з іскри, якої наче і не було.
Бо їм хочеться, щоб усе бажане ставалося швидко – швидше подорослішали та
стали такими, як зірки в Інстаграмі, заробляти багато грошей і мати доступ до розваг.
Ну і щоб англійська вивчилася сама собою за тиждень. Так?
Так. І це, в принципі, нормально для підліткового
максималізму.
Але тривога та паніка ще складні для їхнього усвідомлення.
Зараз незрозуміло, що раптом станеться із тим «кращим світом», на який вони
мали стільки планів. Бачать вони усе, що відбувається, через свої «підліткові
окуляри», чіткість зображення яких ще недосконала. Примружуються, протирають
скельця, однак ще не можуть дати собі раду з усвідомленням всього, що бачать.
Вони дивляться на нас, батьків. І теж бачать тривогу. Але
також бачать те, як ми переживаємо наші емоції. Тому так важливо зараз бути
поруч і говорити з ними, навіть якщо слів для пояснення бракує.
Чим тут батьки можуть допомогти?
По-перше, допомогти дітям назвати те, що вони відчувають.
Словом. Якщо складно, можна через колір, погоду: «На яку погоду чи природнє
явище схоже те, що відбувається у тебе в душі та голові?» Намагаймося
«перекладати» образи в слова, вивчаючи, як іноземну мову, термінологію із сфери
емоційного інтелекту.
Я, зазвичай, пояснюю підліткам це так: «Уявіть собі, що я
ходжу поміж людей, стогну, нарікаю, плачу. Вони запитують: «Що трапилося?». А я
кажу: «Нічого. Все нормально». І далі продовжую нити. Як будуть почуватись інші
біля мене? А тепер уявіть, що я зрозуміла та відчула – у мене болить великий палець
на лівій нозі. Знаю, що це ліва нога і великий палець. Всім навколо легше, а
передусім – мені. Бо тепер я знаю, як дати собі раду. І навіть, якщо доведеться
звернутися до лікаря, то вже точно не піду до стоматолога. Та й усім навколо
буде легше допомогти мені зменшити біль у пальці, якщо це в їхніх силах. Так
само важливо зрозуміти, що саме зараз кожен з нас відчуває. Бо це може бути
тривога, страх, роздратування, жаль до себе, злість на інших, втома. Але
озвучити варто, бо інакше важко буде не лише тобі, але й усім навколо. Позитивні
емоції також потребують проговорення.
По-друге, допомогти підліткам прийняти свої емоції. Я
використовую слово «обійняти» – «Ти зрозумів, що це страх, назвав його. Страх
через те, що твої рідні можуть померти від вірусу. А тепер уявно обійми свою
емоцію, прийми її». Це нормально зараз відчувати страх за життя і здоров’я
інших! Бо Господь створив нас зі здатністю відчувати різні емоції. Це Його дар.
Емоції мають виходити нагору, але так, щоб не шкодити ні
тобі, ні іншим. Тому про способи дати собі раду з тривогою варто говорити не
лише з дорослими, але й з підлітками. Можна сильно напружити своє тіло, як
камінець, а тоді розслабити, можна по-особливому дихати. Способів безліч.
Однак найкраще відчуває і розуміє наші емоції Той, хто
створив у нас здатність їх відчувати.
Так, ніхто нас так добре не вислухає і не заспокоїть, як Господь. Тому,
думаю, варто допомогти підліткові також
знайти якусь особливу молитву, з якою б він приходив би до Бога у час емоційної
бурі.
Так. Проте, це може бути навіть дуже проста молитва.
Наприклад, ось якої мене навчив мій духівник: «Слухай, Боже, я звідси не піду,
поки ти мене не заспокоїш».
Також, коли підліток проговорить, що відчуває і «викладе»
емоцію зі свого серця, ми можемо запропонувати перетворити її, якщо це
потрібно, у більш світлу.
Є ще якійсь ідеї чи вправи?
Створюйте емоційні «термометри», на яких би підлітки
позначали силу своїх емоцій. Зафарбовуйте релакс-картинки кольором тієї емоції,
яка саме зараз живе в голові та серці. Слідкуйте за зміною кольорів. Говоріть
про це.
Слухайте музику. Вона не лише змінює емоції, але навіть
викликає в організмі позитивні фізіологічні зміни. Нехай підлітки підберуть
собі ту музику, яка допоможе їм прийняти ті чи інші відчуття, створить настрій,
налаштує на потрібний лад.
Дбаймо про фізичну активність. Танці і рух неабияк
допоможуть знизити емоційну напругу та подолати неусвідомлені переживання.
Якось я почула від одного з лекторів-психологів: «Я ще не бачив жодного
спортсмена-бігуна у важкій депресії». Фізичні навантаження і вивільнення емоцій
через рух дуже потрібні нашому мозку та серцю.
Чи можливо забезпечити підліткам фізичні навантаження без прогулянок?
Рухатись без того, щоб залишати дім, можливо. Нехай кожен
підліток підбере для себе те, що йому найбільш до душі: гімнастичні вправи з
Ютубу, імпровізовані танці під улюблену музику, підтягування, присідання тощо.
Мені особисто дуже подобається формат «домашньої
прогулянки». Ми з дітьми вмикаємо ритмічну музику для ходьби і впродовж 30-40
хвилин крокуємо на місці, спілкуючись про життя. Так, це не прогулянка Майданом
Незалежності. І свіже повітря з балкону трохи інше, ніж у парку. Та ми разом,
розмовляємо і далі живемо. Ми в контакті один з одним.
Бо цілодобове лежання на дивані зі смартфоном в руках
лише сприятиме підвищенню рівня тривоги та агресії.
А як із розвагами? Підлітки їх зараз дуже потребують.
Зараз підлітки бачать смерть як крізь лупу – дуже
реалістично. Тому маємо бути з ними особливо близькими. Допомагати їм давати
собі раду зі страхом смерті. Дозволити співпереживати іншим, дозволити їм
горювати зі світом в унісон.
Не варто намагатись лише розважити та відволікти.
Водночас, дбаймо про те, щоб у них не почалося зниження оптимістичного
сприймання майбутнього. Втішаймо, щоб вони не переживали постійного душевного
дискомфорту. бо вони все ще діти.
І все ж, на багато речей вони дивляться вже по-дорослому,
тому не особливо прагнуть розваг та сміху. Наприклад, не вважаю зараз доречним
перегляд комедій, які навіть президент радить дивитися. Хоча це цілковито моя
людська та ціннісна, а не фахова позиція.
Зараз особливо важливо допомогти нашим дітям відчувати
Божу долоню під ногами – БЕЗУМОВНУ БЕЗПЕКУ У БОЗІ, «ростити» й леліяти їхню
віру.
Пандемія колись завершиться. Та чи не завершиться із нею
наша віра? Якими ми будемо після? На скільки міцно й впевнено стоятимемо на
Божій долоні? Чи не зійдемо «кудись» не туди?
А про страх смерті як із ними розмовляти?
Можна писати, малювати, ліпити. Бо через слова їм не
завжди легко передати те, що вони відчувають.Пишіть листи: до страху, до коронавірусу, лист самому собі. Нехай
діти виливають усе на папір, а тоді озвучують вголос.
Ділімося також своїми, батьківськими, відчуттями і тим,
як близько відчуваємо Божу присутність.Допоможімо
їм відчути себе на Божій долоні!
Бо думки зараз так голосно рояться в наших головах, що
Божий голос можна й не почути.
Як дітям давати собі раду з цими тривожними думками, якщо це не завжди під
силу дорослим?
Не боятися цих думок. Так, як і емоції, приймати, називати,
«обіймати» їх. Часто пояснюю підліткам, що наші думки схожі на лелек, які
летять над нашою хатою або ж головою. Можемо дозволити їм зробити гніздо у
нашому дворі, а можемо сказати, щоб летіли далі. Так само з думками.
Відпускати, як лелек. Бо ми, люди, все
таки маємо владу ними керувати.
Звичайно, це добре, якщо обмірковуємо якусь ситуацію, шукаємо
виходу. Однак, важливо не починати надмірно надумувати. Бо надумування часто
віддаляє нас від конкретних дій і Божого голосу.
Важливо спонукати дітей до корисного думання та
аналізу – рефлексії. Запитувати щовечора: що тобі сьогодні вдалося?, що було складно?,
про що змінив свою думку?, що нове придумав?, що зрозумів?, про що хотів би у
мене зараз запитати?
Адже підлітки, на відміну від маленьких дітей,
уже починають користуватись прийомами саморегуляції,
самонаказування та самопереконання.
Також надумування можна замінити навчанням, і
працювати над підвищенням успішності в школі.
Навчання у них зараз дистанційне. Як вони його сприймають?
Чула дуже багато позитивних відгуків від підлітків.
Кажуть, що значно легше, аніж в школі. Хоча домашнього завдання тепер більше, але
підліткам простіше самим організовувати свій час. Однак, вони сумують за
спілкуванням з ровесниками.
Підліткам зараз катастрофічно не вистачає уваги. Взагалі,
вони ж потребують, щоб на них часто звертали увагу однолітки та дорослі. Саме в
цьому віці закладається ставлення до себе та суспільства. Це період
самоствердження. Науковці навіть приписують їм «синдром уявного натовпу». Це
коли батьки кажуть своїй дитині, що усе гаразд з її зачіскою і, що після
2-годинного стояння перед дзеркалом голову перемивати не треба. Але для
підлітка це не означає нічого. Бо ж надворі «уявний натовп», чисельністю у
мінімум 1000 осіб, дивитиметься саме на його голову!
Та зараз вони не виходять у натовп, ходять в піжамах,
зачісуються аби-як раз на день. Але потреба самоствердження залишається.
Утім, так важливо пояснити їм, що серед натовпу ми часто
губимося й не чуємо голосу свого серця. І що зараз важливо, щоб світ звернув на
них увагу, як на дуже відповідальних людей.
Бо сидіти вдома, не гуляти, не грати у футбол надворі, не
їздити у громадському транспорті – це особлива відповідальність перед самим
собою та перед усім світом.
І так важливо дякувати їм щодня за їхнє розуміння,
витривалість, терпеливість. Захоплюватися їхньою відповідальністю. Бо можна усе
життя жити, насолоджуючись увагою інших, а можна спробувати звернути увагу на
себе самого. Яким мене бачить Бог? Як дивиться на мене своїми безмежно
люблячими очима. Це добрий час для наших
дітей і нас. Щоб прийняти, усвідомити, полюбити себе. Бо любити себе означає
любити Того, Хто мене створив.
Дякуємо Вам за цінні поради! Наостанок: що б Ви ще порадили батькам
підлітків?
Багато спілкуватися! Хлопці це краще роблять в дії –
наприклад, коли разом готуємо салат, прибираємо у квартирі тощо. Дівчаткам
потрібно створити особливу, довірливу атмосферу, можливо, з чаєм та трохи
приглушеним світлом.
Не треба боятися говорити з дітьми про вічність та наше
безсмертя у Бозі. Бо ці теми зараз дуже близькі і важливі для обговорення.
Читаймо Святе Письмо, обговорюймо прочитане. Дозвольмо їм
говорити, дискутувати. Бо часто тільки так вони чують себе і прислухаються до
інших.
Сімейна та приватна молитва допоможе нам бути в контакті
з Богом. А відтак, нам, батькам, у контакті з дітьми, а дітям в контакті з
нами, батьками.
Здоров’я нам усім! І глибокої віри!
З Наталією Сиротич розмову провів Владислав Шелоков,
директор з комунікацій Карітасу України.
Цього року 90 дітей з 6 локацій проекту «Стійкість та Розвиток» Карітасу Краматорськ взяли участь в акції «Допоможи Св. Миколаю прийти до дітей-сиріт, дітей з інвалідністю, дітей сімей ВПО та учасників АТО».
Діти писали листи Миколаю, де розповідали про себе
про свої таланти, про свої радості і переживання. Деякі своїми руками робили подарунки святому, гарно прикрашали
конверти, малювали малюнки, самі писали віршики.
І ось довгоочікуваний день настав – діти були схвильовані, щастям горіли їх оченятка, адже це справжнє диво! Миколай почув їх і привіз те, що вони замовляли.
Проект «Стійкість та Розвиток» БО «БФ «Карітас Краматорськ» щиро дякує Карітасу Коломия та усім небайдужим, хто дав можливість дітям повірити в диво!
Нехай ваші добрі діла множаться. Вам та вашим близьким здоров’я, благополуччя та миру.
«Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись
потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше!»
«Аліса в країні чудес» Льюїс Керрол
В цьому році осінь
для проекту «Стійкість та Розвиток» БО
«БФ» «Карітас Краматорськ» виявилась насиченою та сповненою приємних подій. Так
для вчителів Орлівського НВК та Миронівської ЗОШ №1 в було проведено навчання,
в якому взяли участь 30 педагогів.
Тренінг
складався з трьох 1,5 годинних модулів. Був оптимально стислим за часом та максимально
інтенсивним в плані взаємодії тренера з учасниками, що виключало можливість
нудьги в процесі навчання.
Автором
тренінгової програми виступив керівник центру психічного здоров’я та психосоціального
супроводу НаУКМА Сергій Богданов, а
над впровадженням програми працювала тренер НаУКМА психолог-психотерапевт Ольга Федорець.
До початку
заходу педагоги заповнювали анкети, в яких змогли простежити рівень актуальних
знань із заявленої теми.
Серед
очікувань та засторог педагогів ми виявили наступне:
Основні позиції по очікуваннях:
Дізнатися нову
інформацію.
Отримати практичні
рекомендації та методики.
Знайти вирішення
проблемних кейсів.
Обмінятися досвідом з
колегами.
Серед засторог було :
Переживання, що буде
нецікаво.
Багато теорії.
Почути вже знайому
інформацію.
Отримати
рекомендації, які неможливо застосувати на практиці.
Наступним
кроком була практична вправа «Самопрезентація».
Педагоги представляли себе, свій життєвий девіз, малювали портрет незвичним
способом-лівою рукою. Ця вправа дозволила зняти емоційну напругу в групі,
побачити один одного з іншого боку та проявити творчі здібності, адже портрет
учасники малювали лівою рукою.
Потім тренер
запропонувала методом мозкового штурму
записати «Емоції», «Людей», «Події», що викликають в учасників негативні стани.
Завдання виконувалося жваво з висловлюванням думок та випадків з життя.
В ході
лекційної частини вчителі на прикладах дізнавалися про фізіологічні прояви
стресу, про те як вести емоційний діалог з дитиною, про резілієнс, про те як
зберегти себе і дитину в стані сильної емоційної напруги.
Окрім того
учасники мали змогу попрактикуватись в застосуванні ефективного інструменту взаємодії – «Розвиваючого
зворотного зв’язку». Вчителі пробували вирішувати
конфлікти спираючись на 4-х крокову модель.
Багато різних
емоцій викликала вправа «Знайди своє
місце».
Учасникам було
запропоновано без слів визначити двох людей у групі та зайняти місце на
однаковій відстані від цих людей. Коли учасники зупинялися – проводився шерінг. Тренер звернула увагу учасників на стратегії, які вони
обрали та на рішення, які призвели до закінчення завдання.
Під час перерв
обмін досвідом ставав ще завзятішим. Вчителі розповідали про складні випадки зі
своєї педагогічної практики, пробували разом з тренером та психологом знаходити
рішення, підтримували один одного, ділилися досвідом.
По закінченню тренінгової
програми спеціаліст з моніторингу та оцінки проекту «Стійкість та Розвиток» Кирило Селіванов провів вихідне
анкетування та зібрав відгуки учасників про організацію заходу.
Спеціаліст
наголосив: «Отримання чесного зворотного
зв’язку від учасників є надважливим для плідної та ефективної роботи проекту.
Нам потрібно бачити запит та вчасно на нього реагувати».
Відгуки про тренінг:
Координатор проекту «Стійкість та Розвиток» Євген Кулік зазначив: «Вчителям була надана
унікальна можливість отримати ефективні та дієві засоби індивідуального та професійного
розвитку, взяти участь у змістовних освітніх панелях, розібрати успішні кейси.
Педагоги отримали корисні та необхідні у наш час знання, вміння та навички для
розвитку стресостійкості у дітей. Окрема подяка тренеру Ользі Федорець, яка була
відкрита та ділилася з учасниками своїми знаннями та досвідом».
Психолог проекту, Марина
Мартиненко:
«Коли я починаю
аналізувати, розумію, що, перед участю у тренінгу я ставила перед собою кілька
цілей. Одна з них дуже проста –цікаво подивитися, як проходить такий захід за участю
вчителів з нашої проектної локації. Дуже цікаво було спостерігати за їх
реакціями, чути зворотній зв’язок.
Друга мета — це,
зрозуміло, перевірити себе. Подивитися, що я дійсно можу робити добре, а над
чим ще варто попрацювати. Я зрозуміла, що це дуже важливий захід для трансляції
цінностей розвитку. Я завжди прагну донести до всього свого оточення, що
необхідно постійно розвиватися і вчитися. Участь у тренінгу особистим прикладом
показує цю цінність. Для мене цінність розвитку дуже важлива, постійне навчання
для мене не пустий звук, це те, до чого я прагну. Через постійний розвиток і
освіту людина може рухатися вперед».
Учасник тренінгу,
вчитель початкових класів Орлівського НВК , Оксана Шахова:
«По-перше,
знаходження в середовищі взаємодії дало мені можливість почути інших і
висловити свої ідеї. По-друге, це унікальна можливість самореалізуватися, як
творчої, свідомої особистості (в маленькому населеному пункті мені не вистачає
саме цього). По-третє, я здобула необхідну і корисну для мене інформацію. Тренінг
дуже потрібний, дає можливість краще зрозуміти методи взаємодії з дітьми. При
цьому робота з власними установками дає можливість для творчого та
особистісного зростання, а це все нові і нові цілі і завдання».
Учасник тренінгу,
педагог-організатор Миронівської ЗОШ №1 Ірина Гусєва:
«Я отримала дуже
гарне враження від тренінгу. Взяла для себе багато нового, цікавого. Була
вражена професійністю всього нашого педагогічного колективу. Деяких педагогів
побачила з іншої сторони».
30 вересня 2019
року
завершився річний проект «Активація громад у наданні
психосоціальної підтримки людям постраждалим від стресу у буферній зоні».
Проект реалізовувався Карітасом України в співробітництві з Карітасом Сєвєродонецьк з 8 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року, за підтримки Щвейцарського бюро співробітництва в Україні.
Психосоціальна
підтримка надавалась мешканцям буферної зони, в локаціях, де раніше не було
реалізовано жодного проекту.
Локації проекту: Сєвєродонецьк, с.
Муратове, с. Боброве, с. Борівське, с. Кримське.
Мета проекту: Покращення надання
психосоціальної підтримки місцевим громадам, які постраждали від конфлікту на
Сході країни.
Під
час реалізації проекту 901 бенефіціар отримав психологічну допомогу
(індивідуальне консультування та участь у сесіях групової роботи) з 5 локацій буферної
зони (серед них 158 чоловіків та 743 жінки).
Критерії
вразливості:
люди похилого віку «60 +» (70%), діти та 3% серед них – люди середнього віку.
Основні проблеми
бенефіціарів:
ізоляція, страх за дітей, розлука з родичами, горе і побоювання, зв’язок із
родичами на непідконтрольних Україні територіях.
За період
реалізації проекту було проведено:
1663
індивідуальні консультації для 390 бенефіціарів;
154
групові робочі сесії для 511 бенефіціарів.
Реалізація
проекту сприяла співпраці з місцевою владою та місцевими НДО у напрямку надання
психологічних послуг та психосоціальної підтримки для людей, які знаходяться у
постійному стресі.
Досягнуті
результати проекта демонструють покращення психоемоційного стану бенефіціарів
та їх соціально-психологічного благополуччя. Бенефіціари повідомили про
покращення сну, отримання позитивних навичок та практичних методів боротьби зі
стресом, стабілізацію емоційного стану, отримання нових соціальних навичок тощо.
Все це позитивно впливає на життя громад та стосунки у родинах.
Локальний
менеджер проекту в Карітасі Сєвєвродонецьк пані Наталія Зуєва зазначає:
«Було приємно, і водночас
сумно спостерігати за нашими людьми, але все колись закінчується. Завершився
проект, але душу переповнює радість дивлячись на веселі, усміхнені обличчя
наших людей. За цей невеличкий період часу були у нас і сумні, і веселі
історії. Пригадуєш кожну мить, кожну людину, яка вперше прийшла на захід. Кожен
приходив із своєю проблемою, переживаннями, але їх об’єднувала одна спільна тема
«війна», яка принесла смуток у кожну родину.
Завдяки програмі
УП+, роботі психологів Карітасу Сєвєвродонецька та фасилітаторів, мешканці локацій
стали більш відкритими і розкутими у спілкуванні та ставленні один до одного. Навчившись
і пропрацювавши всі стратегії запропоновані програмою, бачиш урівноважених
людей. Думки, емоції стали більш корисними і позитивними.
Помітно також, що
люди почувають себе впевненіше, ємоційно відновлюються. Знизився страх і тривога,
збільшився рівень активності.
Я зрозуміла, що у
нас дуже творчі люди. З великим задоволенням займаються будь-якими активностями.
Пробують все. І у них все виходить.
Не позбулись і
почуття гумору. На кожному заході хтось та й розкаже веселий анекдот, зробить
неординарний комплімент, тим самим підніме настрій і собі ,і людям.
Люди стали більш близькими, почувають себе як у великій родині. Навчились
поважати один одного, любити, співчувати і розуміти чуже горе, або просто
радіти життю.
Важливо, що
прийшло певне розуміння, що треба працювати для себе, самостійно
використовувати стратегії в різних ситуаціях. Розуміють що треба не зупинятись,
а продовжувати працювати над собою.
Дуже сподобалось і
дуже задоволені програмою. Велике спасибі».
