Впродовж життя в нас неодноразово траплялися ситуації, коли важко відмовити чи відстояти свою позицію. Більшість з нас не вміють говорити «Ні», навіть якщо це завдає шкоди нашій особистості.
Пропоную познайомитись із таким поняття як «асертивність». Асертивність – це вміння відстоювати свої права та межі, висловлювати почуття, погляди, поважаючи себе та свого співрозмовника. Асертивність – це вміння говорити «Ні». Асертивна поведінка поєднує внутрішню силу та ввічливість у стосунках до оточуючих. Це здатність у ситуаціях зовнішнього тиску, коректно відстояти свої інтереси, спокійно сказати «ні» тому, що вас не влаштовує. Вчені описали три стилі поведінки у спілкуванні. 1. Пасивна поведінка – коли людина не бажає висловлювати свою позицію, погляди. Такі люди нехтують власними інтересами, власним «Я». Не вміють відмовити, навіть коли це невигідно чи небезпечно. Вони дуже легко піддаються впливу та ризикують стати жертвою шахраїв чи потрапити до небезпечної компанії. 2. Агресивна поведінка – коли людина обирає «напад», не розібравшись у ситуації, не вислухавши поглядів інших, не сформувавши чітко власної позиції. Таку манеру спілкування важко назвати етичною, ввічливою. 3. Асертивна поведінка – її називають золотою серединою. Це вміння домовлятися, вислухати та врахувати інтереси всіх сторін. Вміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить та рішуче від того, що може бути небезпечним. Це спілкування на рівних.
На відміну від агресивної поведінки в якій людина ставить свої потреби вище потреб інших, провокуючи конфлікт, і пасивної поведінки, коли людина дозволяє іншим порушувати власні права – асертивна передбачає партнерство, збереження поваги у найскладніших ситуаціях.
Нам важливо навчити дітей асертивності для ефективної, ввічливої та не шкідливої комунікації. Ось декілька способів, як можна допомогти дитині набути асертивності. Учіть дітей : – розмовляти один з одним; – вислуховувати інших; – ввічливого спілкування; – висловлюватись від свого імені; – формувати адекватну самооцінку; – висловлювати свої потреби конкретно та чітко; – що вона має право говорити «Ні». – говорити чесно і відверто; – дотримуватись власних принципів та захищати їх.
Підготувала психологиня Дитячого центру Карітасу Борислав Ірина Дуб
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Конфлікт — це невід’ємна складова людського спілкування. Його можна залагодити, мінімізувати, але неможливо повністю уникнути. Конфлікти в колективі, якщо їх не вирішити, призводять до дисгармонії робочої атмосфери та погіршення продуктивності всього колективу. Іноді ми самі провокуємо конфлікти, а іноді стаємо «жертвами обставин».
То як себе поводити в ситуаціях конфлікту з колегами? Ми підготували для вас декілька рекомендацій.
*Не спішіть відповідати. Коли нас переповнюють емоції, ми можемо наговорити зайвого. Якщо виникла конфліктна ситуація — візьміть тайм-аут та добре все обміркуйте.
*Не підвищуйте голос. Під час сварки ми майже завжди підвищуємо голос. Психологічно нам здається, що нас не чують, і якщо ми скажемо декілька разів і гучніше — то дійдемо розуміння. Насправді ж це не так, в результаті ви з колегою будете кричати один на одного. Спробуйте поводити себе навпаки, якщо колега підвищує голос — говоріть тихіше. Тоді вашому опоненту доведеться вслухатись та знижувати накал бесіди.
*Не переходьте на особистості. Дуже часто, під час сварки в колективі колеги переходять на особистості. Згадують один одному всі помилки, торкаються неробочих, особистих стосунків, зовнішнього вигляду, одягу і т.п. Цього потрібно уникати, тому що в результаті ви не дійдете до конструктивно рішення, а наслідки конфлікту довго будуть давати про себе знати у ваших стосунках.
*Не піддавайтесь на провокації. Дуже часто в колективі є провокатор, мета якого спровокувати колег на сильні емоції. В хід можуть піти некоректні жарти, нагадування. Ваше завдання не піддаватись на провокацію. Вступивши в конфронтацію з такою людиною ви ризикуєте зіпсувати настрій та стосунки з колегами.
*Погодьтеся, перш ніж заперечити. Використовуйте спосіб «Так, але…». Людині притаманно заспокоюватися, коли з нею погоджуються.
*Не рівняйте всіх по собі. Нам притаманно оцінювати всіх по собі: «Те як вмію я — повинні вміти і інші». Але ми всі різні, і те що для нас просто і норма — для іншої людини може бути зовсім не так. Не вимагайте від колег, щоб вони походили на вас, поділяли ваші життєві цінності та захоплення. Врешті решт, якщо ми були би однакові — спілкуватися і жити було би нудно і нецікаво.
*Орієнтуйтесь на результат. Пам’ятайте, що і ви, і колега тут працюєте заради спільної мети, проєкту, робочого результату. Постійні конфлікти не призводять вас до мети, а тільки сповільнюють рух.
Чи були ви учасниками робочих конфліктів? На що спирались у відстоюванні своєї думки? Чи вдалось зберегти стосунки після вирішення конфлікту?
Маєте питання? Запишіться на консультацію до психологині Карітасу Одеса: 050 337 00 75
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Життя у стані тривалої напруги, невизначеності, часто за межею бідності, стало вже звичним для багатьох мешканців буферної зони, і не тільки. Коротке та хвилююче слово «стрес» увійшло в повсякдення.
Не перший рік багато організацій, зокрема Карітас України, докладають багато зусиль у напрямку психологічної просвіти, для того, щоб надати інформацію про особливості фізіологічних та психологічних реакцій на стрес, навчити кожну людину, яка приходить на заняття з психологами, відслідковувати свій стан та регулювати його.
Психологи проекту «Забезпечення базових потреб в різних секторах, включно з грошовою допомогою, особливо вразливих людей, що постраждали внаслідок конфлікту на сході України 2019-2021 рр.» Карітасу Донецьк у м. Дніпро запрошують до співпраці населення вже кілька років поспіль.
Приблизно раз на півроку вдається повернутись до тієї ж самої локації. Цікаво, що кожний новий етап роботи, приносить свої особливості взаємодії. Щоразу довіра та цікавість до групової та індивідуальної роботи зростає, з’являються постійні відвідувачі та приходять разом з ними нові. Повторення технік стабілізації, теоретичного матеріалу, доповнення та поглиблення знань дуже важливі.
Створення умов для обміну досвідом, обговорення емоцій та досягнень учасників є важливою складовою психосоціального супроводу. Є учасники, які вдячно сприймають інформацію та практикують вправи, вони природним чином розповсюджують своє позитивне відношення до спілкування з фахівцями та впливають на атмосферу під час роботи груп.
Більшість учасників – це люди похилого віку, які мають свої індивідуальні вікові особливості – психічні або фізіологічні – обмежений слух, зір, фізичну слабкість, нестійку пам’ять, складнощі із сприйняттям інформації тощо. Але й такі учасники залюбки відвідують заняття, бо мають для себе інший інтерес – бути серед людей, відчути позитивний настрій в групі, мати своє місце та час для того, щоб якось проявитися, отримати увагу до своїх почуттів тощо.
За минулий рік ми працювали особливо уважно над цікавим явищем – звуженням сприйняття реальності та відстороненням, про яке так чи інакше говорили різні учасники в різних локаціях. Тривалий багаторічний стрес у багатьох призводить до внутрішньої економії психічної енергії та відмову від усього, що не відноситься до фізичного виживання.
Ситуації непередбачуваної небезпеки можуть викликати жах та лють, що призводить до підвищення конфліктності у родинах та громадах. В цьому випадку важливо дати простір для проявлення емоцій, навчити технікам емоційної стабілізації. І, якщо вдається хоча б на деякий час дістати стану спокою – проаналізувати ситуацію. Навчитись переводити скаргу у проблему та шукати варіанти вирішення.
Часто виснажені емоційно люди не вірять у свій власний ресурс, впадають у стан відстороненого спокою. Тому розширення бачення своєї ситуації надважливе. Розповсюджена проблема – відсутність розуміння своєї значущості та знецінення. Це часто вимушена реакція, як спосіб позбавлення внутрішнього болю та прибирання протиріч, пов’язаних з власною здатністю впливати на своє життя, іноді це пов’язано із втратою сенсу та тимчасовою неможливістю знайти новий.
Тривалий супровід та увага до мешканців буферної зони приносить гарні результати. З’являються об’єднання громадян, які продовжують підтримувати одне одного через створення творчих чи спортивних гуртків, груп взаємопідтримки, проведення спільних свят та чаювань.
Як проект допомагає знайти новий сенс життя
Копачук Галина Вікторівна, 81 рік, Золоте-4 (ім’я та населений пункт змінено). У минулому медична сестра, мати двох синів, має онуків, які живуть у різних куточках країни та за кордоном. Водночас, з початком бойових дій, втратила можливість спілкування з рідними, пережила важкі часи під час окупації селища, в якому мешкає, бачила багато насильства та пережила жах вимушеної ізоляції.
Все життя була поважною людиною, завжди допомагала іншим, бо тепер у селищі отримати медичну допомогу дуже складно, лікарня відсутня, лікарі тільки іноді з’являються у рамках проектів. Нещодавно сама зверталася до лікарів, оскільки з’явилось новоутворення на шкірі, яке діагностували як початок онкологічної хвороби. До найближчого лікаря треба їхати у сусіднє місто, але Галина Вікторівна, як освідчений медик розуміє терміновість, тому не зволікаючи докладає зусиль до лікування. Почуття самотності, тяжке фізичне самопочуття, емоційні переживання – все це є справжнім тягарем. Вражає активність цієї жінки, відкритість та бажання вирішувати проблеми.
Робота з психологами, відвідування занять допомогли подивитись на свою ситуацію по-іншому, зняти емоційну напругу, виробити нові навички переключатися на ресурс, отримувати задоволення від простих та доступних речей, відволікатись та переробляти тяжкі спогади, побачити новий сенс життя – допомагати співмешканцям, самореалізовуватись через творчість тощо.
Історія цієї жінки є майже типовою. Таких героїчних людей дуже багато в маленьких селищах, ізольованих та обмежених у багатьох звичних послугах – медицина, розваги, соціальні служби, комунальні послуги, освіта, безпека тощо. Але ці люди знаходять сили радіти життю, забезпечувати себе необхідним, нехай на недостатньому рівні, але прагнення до дії та активність цих людей вражає.
Інформацію підготувала психолог Анастасія Копилова, Карітас Донецьк (Карітас Сєвєвродонецьк).
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Хоча б одну травму за своє життя переживають – 70 % осіб, серед них 30% дітей.
Те, що з нами трапляється – є наслідком того, як ми живемо, що їмо, як поводимося, яких звичок дотримуємося. Зустрічі із загрозами змушують нас замислюватися над життям, виробляти в собі терпіння, стриманість, мужність, волю та удосконавлюватися. Тому важливо помічати і корегувати те, що підриває наш баланс.
Стресові події можуть впливати на:
наш настрій;
прийняття рішень;
відносини;
щоденне функціонування.
В Україні за офіційними даними більше ніж півтора мільйона внутрішніх переселенців, і більше мільйона людей шукають можливостей проживання за межами країни. Доведено, що у таких людей психічні і соматичні розлади зустрічаються частіше, у порівнянні з основною масою населення.
Люди, які перебувають значний час у сірій зоні, потребують психологічної підтримки. Типовими проблемами в даному випадку стають: порушення прав людини, низький рівень соціальної підтримки, тривала або постійна дискримінація, розлади адаптації, посттравматичний стресовий розлад, депресія та ризик підвищення частоти інших захворювань.
Соціально-економічний розвиток зіштовхується з впливом глобалізації, яка може мати як позитивний так і негативний вплив на психічне здоров’я людини. Також наслідком психічних розладів вважають негативні стосунки з іншими людьми і також вплив на членів сім’ї.
Психосоціальна підтримка завжди стосується підходів та підтримки людей, які пережили лихо, насилля та інші несприятливі ситуації. Психосоціальна підтримка направлена на те, щоб люди змогли нормально повноцінно жити в умовах сьогодення. Важливо, що кожен може допомогти собі сам.
Загальні стратегії самодопомоги:
Знайти баланс
Здорові звички (виховання себе)
Зв’язок з іншими
Індивідуальні стратегії самодопомоги:
Фізичні вправи (спорт, танці, йога)
Вправи на розслаблення
Дихальні вправи
Позитивне мислення.
Арт-терапевтичні вправи.
Майндфулнес (усвідомлення)
На початку карантину фахівці Карітасу не мали змоги виїжджати в буферну зону, але робота здійснювалася в новому форматі, а саме – у вигляді телефонних чи онлайн консультацій.
У травні місяці психологи Карітасу Краматорська проекту «Забезпечення базових потреб в різних секторах, включно з грошовою допомогою, особливо вразливих людей, постраждалих від конфлікту в буферній зоні на сході України»відновили виїзди в буферну зону для надання первинних індивідуальних консультацій та психологічного супроводу. Наступні індивідуальні консультації були проведенні в телефонному / онлайн форматі. Оскільки більшість бенефіціарів – це самотні літні люди, завдяки такому спілкуванню вони відчували себе потрібними, відчули турботу, підтримку, що про них не забули.
Деякі техніки та вправи, якими діляться психологи Карітасу, що працюють в буферній зоні, для отримання ресурсу чи стабілізації:
Вправи: Заземлення/ Стабілізації
«Дихальний простір»:
розслабити тіло: потрусити руками, ногами, зробити нахили/оберти головою, тулубом – намагатися робити це усвідомлено з турботою й любов’ю до себе;
покласти одну руку на живіт, іншу – на область грудної клітини;
зробити глибокий вдих ( порахуйте 1-2-3) – видих ( 1-2-3);
або ж вдих ( 1-2-3-4) – видих ( 1-2-3-4-5).
Вправа «Безпечне місце».
Необхідно подумки пошукати та уявити таке місце, у якому Ви можете почуватись абсолютно впевнено і добре. Нехай у Вашій уяві виникнуть образи, думки про таке місце. Надайте цьому місцю границі. Якщо Ви хочете, якщо для вас це не складає проблем, можна описати Ваше безпечне внутрішнє місце.
Вправа із заземлення «54321»
назвіть 5 предметів, які бачите у кімнаті поруч із собою;
назвіть 4 речі, які можете відчути ( н-д: «ноги на підлозі»);
назвіть 3 речі, які ви можете чути просто зараз;
назвіть 2 речі, які ви можете відчути нюхом саме зараз (або 2 речі, запах яких ви б хотіли почути);
скажіть щось (одну річ) добре про себе.
Ресурсна Вправа «Долонька»
Намалюйте свою руку на аркуші паперу,
Підпишіть кожен палець одним з п’яти відчуттів.
На кожен палець визначте щось особливе та безпечне, що символізує кожне з цих п’яти відчуттів.
Наприклад, великий палець символізує зір, вказівний – тактильні відчуття, середній – слух, безіменний палець символізує нюх, мізинець – смак. На долонці – надихаючий вислів.
Велика робота психологів приділяється пошуку особистих ресурсів та роботі із цінностями. Саме від цього також багато залежить, як можна справлятись із стресом та травматичним подіями.
Ресурси – це те, що дає нам сили і допомагає відновлюватися, сповнює енергією. Коли ми вирушаємо у подорож до нашої мети, дуже важливо запастися ресурсами, щоб не виснажитися у дорозі, і дуже важливо розуміти, заради чого ми йдемо цим шляхом, щоб не зупинитися на півдорозі до своєї мрії.
Що може бути ресурсом для людини: стосунки з іншими людьми, духовність та відчуття сенсу, життєві цінності та орієнтири, приємні спогади або мрії, природа, ресурсні активності, медитація та майндфулнес; творчість, музика, смачна їжа, приємні запахи, спорт, йога, книжки тощо.
Цінності допомагають визначити переваги та зрозуміти куди рухатись в житті, мотивують та надихають, допомагають любити та почуватись задоволеними та наповненими.
Інформаційний матеріал підготували психологи Карітасу Краматорськ Наталія Кравченко та Катерина Рожанська.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Через надзвичайні події, які відбуваються в Україні впродовж останніх років, у людей залишається велика потреба в соціально-психологічній підтримці.
Мешканці сірої зони вже тривалий час живуть в стані замороженого стресу. Невеликі стресові ситуації необхідні людині, адже вони відграють важливу роль в подальших сприятливих змінах в житті самої людини, але, окрім позитивного ефекту, тривалий стрес чи дистрес викликає негативні наслідки.
Коли людина постійно піддається стресовим ситуаціям, її організм посилено витрачає свою енергію, що призводить до швидкого виснаження.
Довготривалий час психічне здоров’я мешканців буферної зони Донецької області знаходиться у тяжкому стані. Мало того, що на них впливають постійні бойові дій на цій території, та ще й до цього додалися проблеми , пов’язані з карантином і самоізоляцією.
Психологи проекту «Забезпечення базових потреб в різних секторах, включно з грошовою допомогою, особливо вразливих людей, постраждалих від конфлікту в буферній зоні на сході України» Карітасу Маріуполь – Лариса Живко та Катерина Узун намагаються надавати належну професійну допомогу і підтримувати кожного в цей нелегкий час.
Частіше жителі буферної зони одразу не розуміють «силу психологічної допомоги». Вони вразливі, часто ображені, залякані. Їм нелегко підпустити до себе співрозмовників. На жаль, в Україні культура звернення до психологів майже відсутня, хоча у бенефіціарів є гостра необхідність в підтримці, заохоченні до дій і думок, похвалі й схваленні, вірі у майбутнє та власні сили
В період карантину фахівці не мали змоги виїжджати в буферну зону для надання психологічної допомоги. Але робота продовжувала здійснюватися в новому форматі, а саме – у вигляді телефонних консультацій.
Найперша допомога – це передусім спілкування. Для людини, яка цілими днями «сидить у чотирьох стінах», розмова є великим полегшенням і розрадою. Немало означає підтримати людину словом у важку хвилину.
За нашими спостереженнями, на психологічну допомогу люди спочатку реагують негативно, пізніше – нейтрально, а згодом – позитивно. Завдяки телефонній бесіді через деякий час люди відкрито йдуть на контакт, розуміючи наскільки ця бесіда важлива для них самих.
«Мені так була необхідна ця телефонна розмова! Я немов ковтнула чистого повітря у свої легені!»,– такі слова ми чули від наших співрозмовників.
Великим плюсом телефонних консультацій є те, що багато людей не можуть самостійно пересуватися, і ми маємо змогу надати їм допомогу по телефону, щоб вони не покидали комфортні їм умови. Багато мешканців потребують комплексної допомоги, тому ми можемо перенаправити її або проконсультуватися з лікарями нашого проекту.
Найбільше досягнення – бачити, як люди, які нещодавно були зламані тягарем збройного конфлікту, починають усміхатися, як вони змінюються, повертаються до життя. Завдяки спілкуванню, бенефіціари відчувають себе потрібними, знають, що коїться в їхньому місті і в країні загалом. Людям втішно бачити інтерес до їх активностей, способу життя, до них самих. Це маленьке рішення, яке утім впливає на загальну якість життя.
Результат телефонних консультацій – це зменшення психологічної напруги, почуття самотності і незахищеності, допомога знайти вихід із складної ситуації, актуалізація особистісних ресурсів.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Тема професійного вигорання досить гостро стоїть у працівників усіх організацій мережі Карітасу в Україні. Особливо тих, які працюють в системі типу «людина – людина», надаючи допомогу та підтримку вразливим верствам населення. Проблема вигорання дещо ускладнилась під час епідемії COVID-19 та праці в умовах карантину.
Для запобігання професійному вигоранню співробітників Карітасу, для них регулярно проводяться тематичні вебінари. Два місяці поспіль психолог Людмила Сухарєва проводила вебінари для працівників 11 організацій Карітасу на теми: «Переживання та стрес під час карантину» та «Профілактика емоційного вигорання».
Наводимо корисну інформацію із цих тренінгів.
Професійне вигорання входить в міжнародну класифікацію хвороб (МКХ-11), але не як хвороба, а лише як явище, що трактується як наслідок хронічного стресу (дистресу) на роботі.
Згідно з визначенням ВООЗ, професійне вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі та втомою, безсонням, пригніченим настроєм, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також сприяє застосуванню негативних коупінг-стратегій.
Причини професійного вигорання:
Тривала напружена психоемоційна діяльності,
Порушення рамок роботи,
Понаднормова робота,
Підвищений рівень відповідальності,
Специфіка роботи із бенефіціарами та їхня вразливість,
Трудність онлайн-доступу до надання послуг та роботи,
Нерозуміння чи відсутність підтримки зі сторони керівництва / колег,
Ситуація в родині / складність стосунків тощо,
Почуття невизначеності та переживання пов’язані із ситуацією.
Як попередити емоційне вигоряння:
навчитись турбуватись про свої внутрішні та зовнішні ресурси та плекати розвиток ресурсних емоційних станів,
розвивати когнітивну гнучкість та позитивні стратегії коупінгу,
розуміти власні цінності, як свої дороговкази в житті, духовність, відчуття сенсу в житті, стосунки,
займатись медитацією та творчістю, спортом,
вміти говорити «ні» та культивувати в собі навики асертивності тощо.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Підлітковий вік — це період, який впливає на все подальше життя людини. Як буде реагувати, приймати рішення, обирати коло спілкування, ставитися до себе і до оточуючих, будувати відносини, чи буде успішним, чи навчиться досягати бажаного, як буде долати труднощі — саме в цьому віці людина починає відповідати на ці питання. Це період суперечливих почуттів і думок. Підлітки прагнуть до високих ідеалів, але відчувають себе далекими від досконалості.
Саме в цей період у підлітка відбувається перебудова гормональної, ендокринної, нервової системи. Авторитет батьків відходить на другий план, юнаки та юначки більш прислуховуються до думок однолітків, «гуглять» потрібну інформацію самостійно. А також, це тривожний період для батьків, у яких складається враження що дитину підмінили, що вони, батьки, втрачають контроль над ситуацією. Часто це період сварок, непорозумінь та напружених стосунків.
Ось декілька рекомендацій, як розмовляти з підлітком, які задавати питання, щоб дійти до конструктивного рішення.
1. У переговорах обидві сторони рівні. Ніхто не займає позицію «зверху», ніхто не застосовує силу і владу.
2. Не можна примушувати до розмови. Вибравши найкращий момент, коли підліток налаштований доброзичливо, переконайтеся, що бесіда потрібна обом — це не чергова нотація, а спільне обговорення потреб родини.
3. Виключити саботажників спілкування. Загрози, критика, зневажливі інтонації, накази, перебивання, образливі прізвиська. Уявіть себе на місці підлітка, які слова могли б викликати в вас доброзичливий відгук?
4. Вибрати час. Не треба примушувати підлітка до розмови, коли він/вона займається своїми справами. Домовтесь про тривалість бесіди.
5. Перемогти може кожен — головне, чого ви прагнете досягти: добрі взаємини і збалансоване співіснування.
6. Ніхто не завершить розмову раніше встановленого часу.
7. З правилами повинні ознайомитися і дати згоду всі учасники.
Як спільно вирішувати проблеми?
1. Запропонуйте підлітку висловити свою точку зору.
5. Спільно проаналізуйте отриманий список, виберіть ідеї.
Підлітки переживають внутрішній конфлікт між повною залежністю і безвідповідальністю до повного відділення від батьків. Для того, щоб формування самооцінки, пошук свого я не приймали деструктивний характер, потрібно вчити підлітків:
– приймати свою зовнішність, розвивати вміння формувати своє тіло, розвивати пластичність, доглядати за собою, розвивати смак до здорового способу життя, виробляти свій стиль;
– приймати себе і розвивати впевненість у собі;
– розвивати творчі здібності;
– розвивати вміння вибудовувати власні цілі;
– розвивати почуття відповідальності;
– формувати вміння для успішного соціального досвіду (соціалізація і здатність до соціальної адаптації).
За останні кілька тижнів життя підлітків значно змінилося: в школах ввели віддалену форму навчання, батьки працюють з дому, з друзями складно побачитися наживо. Прекрасний час спробувати щось нове, скористатися можливостями, які з’явилися. Саме такий підхід можна назвати «оптимізмом».
Психолог Тетяна Єршова, спеціаліст Простору підтримки Карітасу Краматорск підготувала кілька порад для підлітків, які допоможуть не впасти духом, не піддатися тривозі й, водночас, поставитися до ситуації серйозно.
1. Профілактичні дії, які можуть знизити ймовірність захворіти, підтримати й зміцнити імунітет: — ретельно мити руки після вулиці, перед їжею, боротися зі звичкою гризти нігті, якщо вона є; — спати не менше 8 годин; — збалансовано харчуватися – збільшити кількість вітамінів, обмежити споживання простих вуглеводів (солодощі, газовані напої тощо); — підтримувати фізичну активність, робити зарядку тощо.
2. Дуже важливо дотримуватися режиму самоізоляції. Так, потрібно сидіти вдома, не ходити на прогулянки, не зустрічатися з друзями. Це нудно, але важливо, щоб запобігти зараженню великої кількості людей. Тож нам всім доведеться набратися терпіння.
3. Якщо ти більшу частину дня відстежуєш всі новинні стрічки, це тільки посилює твоє занепокоєння й тривогу. Краще поміняти тактику, вибрати 1-2 ресурси, яким ти або твої батьки найбільше довіряють і приділяти цим новинам 10 хвилин вранці та 10 хвилин увечері.
4. Одні з кращих ліків проти тривоги — гумор, наприклад, багато хлопців та дівчаток почали викладати в соціальні мережі свої відео про те, як вони переживають ситуацію з самоізоляцією. Можливо, і ти зможеш подивитися на цю ситуацію під таким кутом?
5. Якщо ж тривожні думки постійно атакують тебе, пам’ятай, що тривога — це не небезпечно, тобі не потрібно думати про кожну тривожну думку. Уяви їх як хмари, які пропливають по небу й спробуй зосередитися на своїх справах, більш приємних або важливих.
Психолог Карітасу Кам’янське Лілія Литвиненко розповідає про деякі правила фінансового виховання дітей.
Уміння рахувати гроші не виникає просто так. Фінансову грамотність дітям потрібно прищеплювати: не тільки грати з ними в магазин, а й коментувати кожен похід за продуктами. Ніхто не народжується фінансовим генієм. І цьому не вчать в школі. Так само, як і не вчать елементарної гігієни. Яким же чином і з якого віку вчити дитину поводитися з грошима?
Ось кілька правил фінансового виховання дітей для батьків:
1. Діти копіюють модель фінансової поведінки своїх батьків! Якщо у дорослих відсутня фінансова грамотність, то дитина, спостерігаючи за тим, що відбувається, вчиться спотвореній фінансово-рольовій поведінці. Наприклад, деякі спонтанно витрачають в магазині всі заощадження, а потім займають у друзів. Чи не найкращий варіант, коли всі гроші знаходяться у одного з батьків, а іншому доводиться випрошувати ту чи іншу суму на особисті потреби.
2. Діти зчитують модель поведінки з мультфільмів, кіно, комп’ютерних ігор. В іграх випадають монетки за певні дії, за проходження рівня гравці отримують винагороди … Звідси виникають думки: чому не помити посуд за гроші? Коли дитина робить дрібні послуги за винагороду, існує ризик, що в подальшому будь-яку допомогу вона буде переводити в гроші. Тому батьки повинні з нею поговорити – розкласти по поличках, на чому можна заробляти, а що слід робити все-таки безкорисливо.
3. Найкращий спосіб надати дитині фінансову грамотність – виділяти певну суму на особисті витрати. В Німеччині, наприклад, сума кишенькових грошей і періодичність виплат закріплена законодавчо. Німецька дитина у віці від 3 до 6 років отримує від батьків 50 євроцентів на тиждень, у віці 7 років їй видається від 1,5 до 2 євро, в 10 – до 12 євро, п’ятнадцятирічному підліткові видається до 20 євро на той же термін. За невиконання цих вимог батьки можуть бути оштрафовані. У нас це питання викликає багато точок зору. Та загальної схеми ні в кого немає. Потрібно розуміти, що просто видані гроші не забезпечують уміння ними розпоряджатися. Разом з грошима надаються знання, як цим засобом керуватися і навіщо вони взагалі потрібні.
4. Контролювати потрібно не видані гроші дитини, а стратегію її фінансової поведінки. Дитина не народжується фінансовим генієм. Для того, щоб дитина зрозуміла, що гроші – це обмежений ресурс, потрібно роз’яснити, чого ви очікуєте від неї: наприклад, дитина витратила всю суму, видану на неділю. Це означає, що у наступні дні прийдеться обійтися без грошей, бо це недільна зарплата. Також роз’яснити, що є потреби, а є забаганки і деякі забаганки потребують накопичення.
5. Дитина має право розпоряджатися фінансами за своїм розсудом. Батьки не повинні втручатися і вказувати дитині, що купувати. Є ризик втратити довіру. Ще один момент – така поведінка може призвести до перекосів, коли дитина стане дорослою і у неї буде своя сім’я. Між подружжям можливі конфлікти з приводу витрати грошей, буде прийнято заглядати в гаманець один одного. Інша справа, якщо ви хочете підказати, як розумніше розпланувати бюджет. Набагато важливіше те, що за думкою батьків коштує витрат.
6. Дітей важливо привчати купувати як корисні речі, так і заохочувати бажання на приємні подарунки. Людина, яка купує тільки необхідні продукти, речі, в якійсь мірі обмежена в фінансовому мисленні. Вона не може дозволити собі щось цікаве і приємне. Дуже часто буває, що батьки з маленькими дітьми заходять в магазин і кажуть, що грошей немає. Так формується ідея фінансової бідності. Найчастіше діти з таким набором переконань, ставши дорослими, живуть дуже скромно. Завдання батьків – шукати золоту середину, пояснювати, скільки грошей є, що потрібно купити, чому зараз слід придбати не іграшку, а іншу річ. Причому такі бесіди краще вести не в магазині, а вдома.
7. Гроші за гарне навчання або прибирання в квартирі – це шлях до егоїзму. Мати, на фоні «працюючої дитини» не отримує ж премію за приготований обід чи за вимитий посуд. Обов’язки дитини – це внесок в загальну сімейну справу. Така праця не повинна оцінюватися грошима.
8. Позичати гроші у дітей варто лише в крайньому випадку. Це краще робити не з потреби, а з метою навчання правилам фінансового обміну. Повертати взяту суму потрібно завжди. Це запорука чесних і довірливих відносин. А от на відсотки, які дитина намагається встановити покладатися небезпечно. Це загрожує тим, що вона стане вважати нормою паразитичну форму фінансових відносин.
9. Гра в «Монополію» не вчить, як розбагатіти, але надає загальні фінансові знання. Гра виникла в момент економічної кризи в США в 1930-х роках. На ринку товарів для розваг вона з’явилася аж ніяк не випадково. Людям потрібно було подарувати ілюзію, що будь-хто має можливість заробити величезні гроші. Виглядало це так: напівголодні родини вечорами всідалися за стіл, грали в «Монополію», повертаючи неіснуючим капіталом. Розбагатіти ж насправді вдавалося небагатьом любителям такого розваги. Як “тренажер” вона підходить для першого етапу здобуття фінансової грамотності, щоб закласти основи розуміння, як працює ринок, як оцінити вигідність тієї чи іншої угоди.
10. Привчайте дитину здоровим формам обміну. Якщо дитині не потрібні старі іграшки, можна стимулювати її продати іграшки через інтернет та купити потрібне. Це частина сучасної економіки.
11. Привчайте дитину до сімейного планування. Щоб навчити планувати, потрібна практика. Доручіть дитині сформувати бюджет на святковий вечір за обсягом грошей та кількістю гостей. Проконтролюйте, чи знає вона вартість продуктів. Участь дитини у приготуванні святкових страв робить їх набагато смачнішими і додає довіри у стосунки.
З грошовими питаннями ми стикаємося по кілька разів на день, але абсолютно не розуміємо, як стати фінансово спроможними. Мабуть, найважливішим навиком у фінансовій грамотності є дисципліна. Більше 90% людей у світі витрачають гроші бездумно. Розвиваючи дисципліну щодо фінансової поведінки у дітей, ми прирікаємо їх на фінансовий успіх
Тривога – природній стан, який має на меті попередити нас про небезпеку. Є багато різновидів тривоги. Ми не будемо їх сьогодні перераховувати, щоб не обтяжувати читачів науковими термінами. Часто плутають тривогу зі страхом. Це різні поняття.
Страх – це реакція організму на реальну загрозу. Зазвичай, коли ми відчуваємо страх, то можемо раціонально обґрунтувати, чого саме боїмося. Страх працює на нас доти, доки він не перетворюється на паніку, бо тоді ми вже собою не володіємо, наші мізки «відключаються» і можемо накоїти дурниць. Дуже добре прослідкувати позитивний компонент страху можна на передовій. Військові говорять, що коли людина перестає відчувати страх, з’являється велика вірогідність, що вона наразить себе на небезпеку. Страх зупиняє людину від непотрібного марного ризику. Якось одна військова розповідала, що прийняла рішення повернутися додому саме в той момент, коли усвідомила, що при реальній загрозі вона перестала відчувати страх. Тому страх потрібний і корисний доти, доки він допомагає, а не заважає. Адже в деяких випадках страх сковує людину, не дає діяти тоді, коли необхідно.
Тривога – це відчуття того, що щось має статися погане, небезпечне, але ми до кінця не можемо пояснити що саме. Якщо ж ми можемо пояснити, тоді вже говоримо про страх, бо знаємо, чого саме боїмося.
Зараз багато людей жаліються на роздратованість, безсоння та поверхневий сон, погіршення пам’яті, на те, що важко сконцентруватися, постійне відчуття втоми, нав’язливі думки, апатію тощо. Можливо, Ви запланували собі на карантині зробити багато того, на що зазвичай бракувало часу. Записалися на курси та вебінари, вирішили вивчити іноземну мову, оволодіти новими навичками та знаннями. Однак дні ідуть, а у Вас все не виходить втілити свої плани у життя. І, можливо, Ви почали себе лаяти за лінь та відчувати почуття провини. Не лайте себе. Важливо дати психіці трохи часу для адаптації. Це нормально, якщо Ви – жива людина. Ваша психіка в стадії стресу увімкнула режим виживання і не може розпорошуватися на «другорядні» речі. Це можуть бути ознаки і наслідки тривоги. Зовсім не дивно, що кожен з нас відчуває тривогу. Ми стоїмо перед новими викликами і не знаємо остаточно, що очікує нас у майбутньому. Плани, котрі раніше були, розвалилися. Щось планувати грандіозне на найближче майбутнє складно. Що ж робити?
Перш за все, визначити джерело тривоги, раціоналізувати її. Наприклад, не просто «Я боюся коронавірусу та «ой, що ж це коїться навкруги, жах, все пропало!», а конкретніше, на кшталт «Я боюся заразитися і заразити родичів, я боюся, що мої рідні помруть від тяжкого перебігу захворювання, я боюся, що не буде чого їсти під час карантину, боюся, що мені не зможуть надати кваліфіковану допомогу» тощо. Можете навіть записати ці всі страхи. Біля кожного пункту поставте вірогідний відсоток, що це станеться. Пам’ятайте, що, скоріше за все, у вас він буде перебільшений. Бо ж не дарма кажуть «У страху очі великі». Потім під кожним побоюванням напишіть Ваші дії, що Ви будете робити, якщо це станеться. Дуже конкретні дії – телефони, куди подзвоните, у кого і яку допомогу попросите тощо. Далі напишіть Ваші дії, спрямовані на те, щоб цього не сталося, ще більш конкретизуйте і виділіть ті, які ви вже використовуєте. Зробили? Добре. Якщо проблеми настануть, то по мірі їх настання, Ви будете їх вирішувати. Зараз нема сенсу вирішувати те, що може і не статися. Наступне завдання буде приємніше. Запишіть свої плани на той час, коли закінчиться карантин. Це може бути складніше, тому почніть з дрібного і простого. Наприклад, що Ви підете випити каву з друзями. Добре, якщо Ви ці плани зможете з кимось обговорити і разом помріяти.
Дуже важливо вміти контролювати потік інформації, який вливається в Ваш мозок щодня. Сучасна людина отримує стільки інформації, як людина в стародавні часи за рік. Багато інформації входить автоматично, без аналізу. Але те, що Ви не запам’ятали її, не значить, що вона на Вас не впливає. Наш мозок нічого не забуває. Від цього часто і відчуття тривоги. Дуже важливо ставити для себе фільтр та обмеження. Свідомо вибирати лише достовірні джерела та регулювати час на новини. Запитайте себе, чи ця інформація, яку Ви читаєте, дає Вам конструктив і прояснення ситуації, чи нагнітає паніку. Читайте ті статті, які вносять конкретику, дають Вам більше розуміння про проблему, запобігання їй та її вирішення. Якщо Ви ввійшли в соціальну мережу і, гортаючи стрічку, відчуваєте тривогу, напруженість, часте серцебиття, вимкніть.
Якщо Ви відчуваєте постійну тривогу чи напад тимчасової тривоги, зупиніться, сфокусуйтеся на тому, що Вас оточує. Наприклад, Ви сидите у себе в кімнаті, поряд з Вами Ваша подушка, стільчик, сонячне світло падає на підлогу. Так, це та сама Ваша кімната. У ній нічого не змінилося. Життя триває. Постарайтеся відчути звуки та запахи, подумайте, що відчуває Ваше тіло, кожен орган, прослідкуйте за своїм диханням. Є багато дієвих вправ на дихання, які можна знайти в Інтернеті. Відчуйте момент тут і тепер. Згадайте ті моменти, коли Ви щасливі і спокійні. Подумайте, що Вас заспокоює. Можливо, це добра книга, гарне кіно, фізична активність, творчість, спілкування з друзями, молитва, спів, танці, готування смачної їжі тощо. Випийте чаю. Так, така проста дія здатна трохи «приземлити» нас. Фізична активність допомагає скинути нервове напруження. Добре, якщо у Вас буде декілька ресурсів. Подумайте, що з цього Ви може використати саме зараз. Плануйте свій день. Хоча би на сьогодні. Це важливо. Напишіть собі: «На сьогодні мене вистачить». Це також заспокоює. Вам вистачить сил, принаймні, на один день! Згадайте, скільки Ви всього зробили, навчилися, пройшли через труднощі і у Вас все вийшло! Ви та Ваші рідні живі і це вже сьогодні є причина для радості та щастя!
Окремими пунктом хотілося б виділити ще один дієвий ресурс і гарні ліки від тривоги. Певно, Ви чули інколи вислів «Якщо тобі погано, згадай, що комусь гірше»? Якою має бути реакція? Деякі кажуть, що маємо радіти, що в нас ще не так все і погано. Але це нездорова реакція. Цей вислів допомагає, коли у людини з’являється бажання допомогти іншому – тому, кому гірше. Допомагаючи іншому, ми допомагаємо собі. Озирніться навколо себе. Ви точно знайдете того, кому потрібна Ваша допомога. Можливо це старенькі сусіди, і їм потрібно принести продукти, ліки або вигуляти собаку. Так Ви зробите добру справу і зменшите рівень власної тривоги.
Важливо під час карантину, за можливістю, зберігати ті звички, які були до нього. Якщо Ви пили каву о дев’ятій ранку раніше, робіть це і зараз. Це дозволить відчувати стабільність. Слідкуйте за своїм зовнішнім виглядом. Дехто зрадів, що тепер може працювати в піжамі, але це не завжди позитивно впливає. Якщо Вам радісно і Ви щасливі в піжамі – це супер. Якщо ж Ви ніяк не можете себе організувати, почніть з того, що приведіть себе в порядок. Ті, хто вижили в німецьких концтаборах свідчили, що швидше помирали ті ув’язнені, які починали нехтувати гігієною та зовнішнім виглядом. Пам’ятайте, що життя не десь там в минулому чи майбутньому, не у спогадах і мріях, воно зараз і тут. Це про прийняття ситуації. Так, ми зараз живемо в час епідемії. Усім страшно. Ніхто з нас раніше не переживав подібний досвід. Але, якщо Ви це читаєте, то Ви живі. І сьогодні оця ізоляція – це форма Вашого життя, одного єдиного, іншого у Вас нема і важливо його прожити вповні та знайти в цьому сенс для себе, збагатити своє життя новим досвідом.
Інколи дуже допомагає медитація. Згадайте місце, де Вам було добре й спокійно. Дайте собі час подумки знову повернутися в це місце і набратися сил. Важливо знаходити час для радості та сміху. Не даремно кажуть, що сміх продовжує життя. Сміх зміцнює імунітет. А зараз нам це точно потрібно. Тому знаходьте щодня привід посміятися від душі.
Під час карантину та вимушеної ізоляції важливо підтримувати соціальні зв’язки.
Подзвоніть тим, кому давно планували і кого раді чути. Можливо, є самотні знайомі та родичі, для кого Ваш дзвінок буде дорогоцінною підтримкою. Не чекайте, що Вам зателефонують. Робіть крок першими. Можливо, Вам допоможуть відеотрансляції в соціальних мережах, а лайки підбадьорять? Тоді все в Ваших руках, записуйте, фотографуйте, діліться, спілкуйтеся зі світом!
Якщо Ви живете не самі, дуже важливо, щоб Ви виставили свої кордони. Попросіть не говорити на ті теми, які викликають у Вас тривогу. Зупиняйте, якщо починаються такі розмови, бо світ вони не змінять, а на Ваше самопочуття вплинуть. Це, звичайно, окрема велика тема, як пережити карантин великій сім’ї на маленькій площі. Тут треба підходити індивідуально. Проте можна все одно декілька загальних правил вивести. Виділіть час для себе. Попередьте домашніх, що Вам необхідний цей час. Можливо, це ранкова кава, чи післяобідній відпочинок, а, може, читання книжки перед сном. Хай це стане Вашою традицією. Це час, коли Ви належите лише собі. Іншим також потрібно мати свій власний простір, хоча би невеличкий куточок, де людина відчуває, що тут вона може розслабитися і бути собою. Будьте уважні до рідних. Якщо Ви бачите, що Ваша дружина втомилася, візьміть на себе частину її справ. Говоріть про свої потреби тоді, коли вони тільки з’явилися, а не тоді, коли накопичилися. Просіть прямо про допомогу, не натякайте. Створіть гарні сімейні традиції за час ізоляції – сімейні кіноперегляди, спільне приготування смачних страв, спільна вечеря, настільні ігри і дуже добре, якщо ви зможете щодня знайти час для відвертих розмов.
Такі традиції точно вас зблизять і подарують чудовий незабутній час. Пам’ятайте, що діти зчитують емоційний стан дорослих. Якщо Ви в тривозі, то й вони почнуть тривожитися, якщо Ви спокійні й розсудливі, вони теж заспокоюються і навчаються сприймати негативну інформацію спокійно та раціонально. Пам’ятаєте, ми говорили про фізичну активність? Діти часом дуже активні, вони ще не вміють управляти своїми емоціями та трансформувати їх, і, щоб емоції не розірвали зсередини, вони їх викидають у фізичній формі. Так, це інколи дратує, і це теж нормально.
У Китаї після карантину багато розлучень. Ми потрапили в неприродню ситуацію, разом зачинені у невеликому просторі. Якщо хочете зберегти свої нерви та стосунки, домовтеся про мораторій на з’ясування стосунків. Перенесіть ці розмови на період, коли закінчиться карантин. Зараз вам усім потрібні сили, щоб вижити. Важливо не збільшувати стрес, тому що стрес б’є по захисних механізмах організму, страждає імунітет, і людина більш схильна до захворювання.
Важливо турбуватися не лише про фізичний стан, але й про психологічний. В нашому організмі все взаємопов’язано. І часто фізична хвороба – результат психологічних проблем. Тому бережіть себе, турбуйтеся про себе і будьте здорові! Якщо ж Ви не в змозі впоратися самі, не соромтеся звертатися за допомогою до психолога. Зараз багато організацій надають безкоштовні онлайн консультації. Наш БО «БФ «Каріас-Київ» також пропонує послуги психолога. Пам’ятаймо, що краще попередити причини, ніж потім боротися з наслідками. Будьмо здорові!
Яна Рожнятовська, психологиня БФ «Карітас-Київ», координаторка проекту «Долаючи розломи в громадах»
