Автор: csm_admin

«З 5-го по 11-те серпня під Львовом у Брюховичах пройшла п’ята філософсько-психологічна школа. Це унікальний навчальний проект БФ «Карітас-Київ», який об’єднує людей з різними інтересами, поглядами, досвідом та соціальним статусом. Цього разу, як і минулі, учасниками були люди з різних регіонів України, а навіть Росії та Білорусії», – повідомляє о. Роман Сиротич, директор Карітасу Київ.

П’ята Школа була названа школою милосердя і намагалася знайти відповіді на питання: Чи можливе милосердя в часи кризи? Як корелюють прощення та справедливість? Чи можливе повноцінне життя після травми та втрати? Як колективна травма впливає на поведінку та міжособистісний діалог? До чого призводить мультиперспективність? Чи можливий діалог зі злочинцем? Як управляти своїми емоціями та почуттями, щоб вони ставали підґрунтям для діалогу, а не насилля? Що відчувають ветерани, які повернулися з війни, та як зробити, щоб повернення було м’якшим та не таким болісним? Що потрібно для згуртування та процвітання України? А також багато іншого.

Серйозні цікаві розмови часто заходили далеко за північ. У кожного були власні відкриття, кожен ділився своїм болем та надіями. Учасники поступово обмінювались один з одним своїми переживаннями та поглядами. Хоча не завжди ці погляди збігалися і схвалювалися, але кожен зміг отримати увагу, співчуття та захист саме завдяки унікальній атмосфері Школи. Це був потужний миротворчий аспект, бо ж люди не боялися говорити та вступати в діалог.

Серед спікерів цього разу були о. Андрій Зелінський, Олександр Філоненко, Антон Дробович, Дар’я Зіборова, Олександр Пустовіт та інші.

«Капелан на війні має доступ до дуже святого в дуже зруйнованому світі… У часи браку любові ми маємо можливість стати випромінювачами любові… Доки людина бачить  межу людяності, доти залишається ще надія на психічне здоров’я…. Війна – це там, де людина відкриває для себе межу власної людяності…. Якщо на війні людині вдається зберегти людяність, то тоді на цьому досвіді може прорости паросток примирення… Капелан, у першу чергу, турбується про святиню – людську душу… Найголовніше для бійця на війні – бути з ним поруч, аби прихилити саме небо, бути таїнством присутності… Наша людяність, коли справжня – вразлива… Завдання сьогодення, кожного з нас – жити вдвічі яскравіше, бути вдвічі світлішими – за себе та за тих світлих хопців та дівчат, які загинули… Важливо в отворах від куль і снарядів бачити зорі», – наголосив о. Андрій Зелінський під час свого виступу.

«Після кожної Школи ми спостерігаємо як змінюються долі учасників і розуміємо, що на таке диво здатна лише Божа благодать та Боже благословення. Ми вважаємо, що це дійсно Божа праця! Приємно і дуже втішає, що учасники не зупиняються лише на Школі, а й продовжують активну самоосвіту в міжшкільний період, передають набуті знання іншим, несуть мир в свої сім’ї та громаді. Учасники гуртуються, активно співпрацюють, народжують нові проекти, створюють прекрасні ініціативи! Ми розуміємо, що маленьке зернятко віри виростає в величезне дерево! Люди, котрі втратили сенс життя, знову його знаходять. І це величезне щастя – бачити вогники надії в очах! Для мене неймовірна радість бути причетною до такої важливої і благородної справи. Мені здається, що це найніжніший, але водночас найдієвіший метод миротворення. Я особисто вдячна Карітасу Київ за можливість творити прекрасне та вічне! Це була досить непередбачувана авантюра – почати робити таку Школу. І кожного разу це дійсно своєрідна пригода. Дякую Богу, що завжди це добра пригода! Адже приїжджають дуже різні люди, і кожен учасник привносить щось своє в атмосферу. Можна сказати, що це «Школа людського існування», бо ж вона твориться самими учасниками. І кожна Школа – це Подія любові та щирості! Цього небагато в нашому житті. Знаєте, для мене є натхненням слова деяких учасників, що вони шукали таке ціле своє життя, але знайшли тільки тепер. А дехто говорить, що в Школі над нами літають ангели. Певно так і є! Багато людей моляться за кожну Школу – це один з секретів успіху! Особливу увагу, звичайно, треба приділити нашим спікерам та тренерам. Це Вчителі з великої літери та Провідники до прекрасного. Кожен з них несе не лише глибокі  професійні знання (цього в наш час вистачає, але часто цього замало), але набагато більше – свою віру та любов, те, перед чим вони благоговіють, Велич, котра зустріла їх у житті. Саме це запалює серця! У нас кожен відчуває себе рівним, не важливо, хто ти – прибиральник, домогосподарка, актор, доцент, професор, студент чи лікар – ти важливий і ти можеш поставити питання, попити кави, поплакати чи порадитися, а, можливо, і сам порадити, бо кожен учасник – скарб. І наші Вчителі це доводять своїм ставленням!» – розповідає та наголошує координатор проекту «Долаючи розломи в громадах» «БФ «Карітас-Київ» Яна Рожнятовська.

«У ці складні часи для нашої країни вкрай важливо робити проекти, котрі націлені на майбутнє, але водночас не цураються минулого та дуже серйозно ставляться до викликів сьогодення. Школа інтелектуального розвитку – саме такий проект. Він дозволяє людям у безпечній атмосфері піднімати найболючіші питання, говорити на гострі та конфліктні теми, не викреслюючи один одного, не ставлячи клеймо «ворог», шукати шляхи порозуміння, знаходити підґрунтя для віри в період скептицизму та зневір’я. Для нас важливо, що на Школу приїздять люди з різними релігійними поглядами і вчаться екуменічному спілкуванню. Філософія, психологія та релігія мають бути досить сміливими, щоб дивитися прямо в очі викликам часу та людським стражданням, але тільки за таких умов вони можуть бути живими і дієвими. Певно, найбільше, що робить ця Школа – це повертає людям надію та віру. Тож побажаймо студентам, вчителям та всій нашій країні миру, добра та ніколи не втрачати надію!», – підсумовує директор «БФ «Карітас-Київ» отець Роман Сиротич.