Незабутні літні вечори, нові друзі та перші симпатії. Знайоме відчуття? Саме так проводять свої канікули з Карітасом діти в літніх таборах. Відпочинок з Богом – це те, чого потребує дитяча душа, і не тільки. В тісному колі формується нова таборова сім’я, яка навчає любити і підтримувати кожного. Тож ми знайшли ту людину, яка готова розповісти про закулісся дитячих таборів.
Григорчук Наталія Ярославівна працює з дітьми десять років поспіль. До цього жінка волонтерила на таборах Карітасу впродовж двох років. За цей час в Наталі залишилось чимало теплих та приємних спогадів, пов’язаних з дитячими християнськими таборами. Лише від слова «аніматор» в її очах появляється іскринка, а на обличчі сяє посмішка. Про неймовірні таборові пригоди Наталія вирішила поділитися з нами.
Розкажіть трішки про команду, з якою працюєте. Хто всі ці люди?
Перш за все, це кваліфіковані люди, які мають досвід роботи на таборах. Це не тільки працівники дитячих напрямів, а й наші колишні вихованці. Насправді, взяти нову людину, яка не знає чим живе наш табір – дуже важко. Але трапляються виключення. Тому, коли діти підростають, ми готові їх прийняти до себе в команду. Адже хто, як не вони, знає, що таке таборова родина та відпочинок з Карітасом. Прикладом цього є Владислав та Христина, які ще кілька років тому були вихованцями табору, а сьогодні – повноцінні аніматори.
Скільки людей у команді та хто за що відповідає?
Усе залежить від кількості дітей. Цього року в Голошино було четверо аніматорів, а в Дорі – семеро, бо дітей було вдвічі більше. Кожен аніматор має свою роль. До прикладу, Іванна Михайлівна відповідає за майстер-класи та танцювальні банси. Це її сфера і жоден з нас не зробить цього краще за неї. Христина Ігорівна проводить руханки та спортивні естафети, це її платформа. Я ж відповідаю за організацію вечірок, конкурси, розважальну програму. Крім цього у таборі дітей розділяють на три вікові групи, за якими закріплено по 2 аніматори.
Які вміння і навики повинні бути в аніматора?
Наші аніматори мають любити та розуміти дітей. Це дуже важливо.
Перед початком кожної зміни ми нагадуємо про правила табору як аніматорам, так і вихованцям. Але для перших є головне правило: якщо сказав один аніматор – значить сказали всі. Тобто ми відповідаємо за кожне сказане слово чи дію, адже стаємо одним цілим для дітей. Це означає, що діти ніколи не мають бачити суперечки чи моменти труднощів.
Для нас важливим елементом є, коли аніматор розуміє і знає різницю між звичайними відпочинковими таборами та християнськими. Адже головна відмінність в цих таборах – це зустріч та спілкування з Богом. Ми зустрічаємо Господа у кожній дитині через прояв милосердя, любові та добрих справ.
Ну і з професійної точки є певні критерії відбору.
Перейдемо ближче до дітей. Як відбувається поселення по кімнатах?
Ми питаємося дітей. Якщо є побажання залишитись з подружками в одній кімнаті, то ми це враховуємо і йдемо на зустріч. Розуміється, хлопці живуть окремо від дівчат. Питання з дорослими хлопцями уже стає гострішим. Є такі діти, яких ми не можемо поселити разом, щоб зберігалась дисципліна. Але ми пояснюємо це і батькам, і самим дітям. Тому проблем не виникає.
З чого розпочинається день?
Діти прокидаються під музику та приводять себе до ладу. Згодом усі збираються на спільну молитву, а далі – руханка, сніданок та програма дня.
Як часто проходили релігійні навчання?
Щодня. У нас є ранішня та вечірня молитви, а також навчання. Це не є стандартна служба, як у церквах. З досвідом ми розробили свої молитовники, в яких цікаві та доступні молитви для дітей, як от молитва маленького принца. Діти мають самі хотіти молитися, а не під примусом. Також крім молитви ми практикуємо вервицю і підготовку до сповіді та причастя. Важко повірити, але є діти, які сповідаються тільки на таборах.
Крім цього ми вчимо як жити згідно Заповідей Божих. Заняття відбуваються щоразу по-іншому, адже ми пробуємо різні методики. Усе залежить від бажання дітей : читати молитви по-черзі чи, навпаки, – разом; читають аніматори, чи тільки діти. Одним із улюблених видів прославлення Бога для дітей є саме християнські пісні. Тобто уся релігійна програма відбувається невимушено та в задоволення.
Як діти до Вас звертаються?
Ім’я, по-батькові. Але це тільки спочатку, потім йде Наталочка Ярославівна, Іваночка Михайлівна. Ми не проти, це мило. Діти, які роками до нас приїздять, кажуть мені «Ярославівна» і знають, що я не ображаюся, навпаки – мені це подобається.
Чи допомагають діти, котрі їздять роками в табори з Карітасом?
Вони нам дуже допомагають. Інколи можна почути «та послухайте аніматорів, ми теж там були», – так вони заохочують та мотивують новеньких дітей. Як правило, це вже дорослі діти, тому ми вчимо їх самостійності та відповідальності, даючи можливість допомогти нам у походах чи в проведенні заходів. Часто вони приїжджають підготовленими : беруть з собою ліхтарики, покривала, печиво та таємні подарунки. Тобто знають, що буде похід чи посиденьки біля ватри. Це тішить, що діти так відповідально ставляться до табору.
Які труднощі виникають у аніматорів?
Між аніматорами не виникло жодної сварки за все літо, навіть мені важко у це повірити. (Усміхається) Ми взяли в колектив нового лікаря, який раніше ніколи не працював у таборах. Це якраз той випадок, коли важко влитися в кістяк, але йому це вдалося, адже ми стараємося підтримувати і розуміти кожного. Просто треба залишатися собою, бути щирими – це те, що я завжди прошу у дітей та аніматорів на останній промові. Це важко, але так потрібно.
Щовечора у аніматорів є збори, на яких планується наступний день і відповідно план «б» до нього. Тому не було такого моменту, щоб не знали як вдіяти.
Я можу з впевненістю сказати, що цей рік був чи не єдиним, коли було легко. От не знаю, як ще описати ці відчуття. Команда – феєрична, діти – суперові. Можливо, це такий сюрприз до мого десятирічного ювілею роботи в Карітасі. (Сміється)
10 років праці з дітьми – це серйозний ювілей. Чи вітали Вас діти?
О, так. Це був другий день табору в Голошино (2 зміна) і наші діти пішли в похід, я ж залишилась з хворим хлопчиком. Коли усі повернулися, то вручили мені величезний букет ромашок (це мої улюблені квіти), які власноруч назбирали. Я просто не могла їх охопити, так багато квітів було. Старші вихованці приїхали в табір з повітряними кульками «10» і тортом. Це настільки приємно, правда.
Я рідко хвалюся, але насправді я пишаюся тим, що діти мене поважають і цінують. Особливо відчуваю це в той момент, коли йду по місту після таборів. Вони завжди вітаються, біжать обнімати, фотографуватися чи кричать «привіт». Я дуже ціную це. Навіть нещодавно була у Зарваниці, і там знайшла багато вихованців, які раділи зустрічі. Діти завжди щирі, тому їхню любов не так легко заслужити.
Продовження інтерв’ю читайте на сайті Карітасу Коломиї за посиланням: http://caritas-kolomyya.org/2918-2/?fbclid=IwAR01RETXOni4PRbGJ_YQNB86jFNk44KOmRRA2zIouGyheLvEuzNMJ44Hgmo
