Позначка: карітас борислав

Останнім часом, в період нестабільності, швидкого темпу життя, прив’язаності до нових засобів зв’язку та комунікації все частішими стали скарги на почуття підвищеної тривоги. Особливо вразливими в цей час є діти.

Чи можливо собі зарадити з цим, і як допомогти дитині навчитись долати тривогу ?

Ось кілька порад від психолога Дитячого простору Карітасу Борислав:

З’ясуйте, що саме тривожить Вашу дитину? Люди по-різному реагують на різні події та життєві ситуації. Те, що для одних звичайна річ, у інших може викликати страх, біль чи роздратування. Будьте уважними, прислухайтесь до дитини.

Поцікавтесь, що і як часто та сильно турбує дитину. З часом предмет тривоги, як і життя дитини, буде змінюватися. Усвідомлення дитячих тривог необхідне для того, щоб вловити момент, коли проявляється, як розвивається і як працює. Цей досвід легко перенести на всі нові ситуації.

«Дістаньте» тривогу назовні. Коли ми з’ясували, що викликає тривогу, потрібно допомогти дитині встановити певну безпечну дистанцію між нею та її тривогою. На цьому етапі важливо перетворити тривогу на жарт: придумати смішне прізвисько, уявити у вигляді персонажа, проговорити смішним голосом речі, які лякають. Ви можете сказати дитині: «Ану, подивімося на твою тривогу!» – взяти аркуш і разом намалювати її. Або: «Зараз я дістану твою тривогу!» – і зробити жест, ніби ви виймаєте її з голови дитини з дивним звуком.

Зробіть тривогу передбачуваною. Ми навчилися усвідомлювати моменти, коли тривога починає малювати в уяві дитини думки чи образи, які лякають. Тепер потрібно зробити її появу передбачуваною. Це не означає, що потрібно постійно чекати на тривогу. Просто є ситуації, в яких вона обов’язково виникає, тому що це цілком нормально для людини. Ми можемо сказати: “Звичайно, ти з’явилася. Тому що я йду в нову школу” чи “О, привіт, тривого!”. Так ми змінюємо свої стосунки з тривогою та вчимося давати їй іншу відповідь.

Практикуйте некомфортні ситуації. Ціль у тому, щоб дитина навчилася відчувати комфорт у дискомфорті, адаптувалася до нього. Якщо ми йдемо в нове місце, не потрібно говорити: «Ми йдемо на гімнастику, вчителя звати Люсі». Ми маємо сказати: «Ми йдемо на гімнастику, я думаю, твоя тривога може проявитися, що вона тобі скаже? Що ти їй відповіси? Розкажи». Ми маємо дати зрозуміти, що тривога у цій ситуації нормальна, і бути поряд, щоб підтримати дитину, якщо вона не впорається.

Адаптувала психолог Дитячого Центру Галина Попик.

---

Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/

Тепло і ласка, спокій і мудрість, терпіння і розуміння, турбота за дітей і онуків, справжня, щира любов і безумовне прийняття,- все це властиво лише одній людині – бабусі.

Роль бабусі у вихованні дуже важлива, але часто трапляється так, що між батьками та старшим поколінням виникають непорозуміння та протиріччя у питаннях виховання чи лікування дітей. Іноді вони беруть на себе функцію батьків чи “няні” (у зв`язку із певними обставинами) і це часто призводить до ламання ієрархії сімейних стосунків і підривання авторитету батьків. Забороняють онукам те, що дозволяють батьки, або навпаки, задаровують подарунками і вседозволеністю…

У таких випадках батьки повинні чітко позначити свою роль у вихованні та навчанні власних дітей: виховуємо ми, бабуся нам у цьому допомагає. Тактовна і досвідчена бабуся розуміє, що онуки – це не її діти, і головна роль у вихованні належить батькам, а її “місія” – злагіднювати, а не загострювати цей і так нелегкий процес, живити його своїми порадами, досвідом і розумінням.

Усім бабусям:

Пам’ятайте, що ви – основні хранителі традицій сім’ї і роду.

Не забувайте про те, що старість – це мудрість.

Допомагайте своїм дітям, але не втрачайте гідності.

Намагайтеся, щоб ваша допомога не була нав’язливою і не позбавляла середнє покоління самостійності.

Труднощі, пов’язані з вихованням дітей , звичайно ж, в кожній сім’ї бувають різними, багато що залежить від близькості відносин (спільне або окреме проживання), від того, чия це мама ( матері або батька), від соціальної зрілості сім’ї і від багатьох інших обставин.

Пам’ятаймо, що головне завдання сім’ї – виростити дітей щасливими! І бабусі відіграють у цьому процесі незамінну роль!

Психологічна порадня Карітасу Борислав.

---

Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/

Навчити людину бути щасливою не можна, але її можна виховати так, щоб вона була щаслива.

Не секрет, що всі батьки прагнуть, щоб їхня дитина була розумною, успішною, здоровою, а найголовніше – щасливою. У кожного різне розуміння щастя, та як його досягти.

Пропоную корисні поради батькам, використовуючи які, ви зможете радіти за свою дитину:

– Щаслива родина – щаслива дитина.

Якщо батьки живуть щасливо, не конфліктують, їхні діти беруть приклад та самі будуть рухатися до щасливого та успішного життя.

– Необхідно пам’ятати, що дитина повинна відчувати захищеність, безпеку та підтримку.

«Завжди розраховуй на мою підтримку» – це повинно бути основним правилом у свідомості вашої дитини. Якщо дитина впевнена у підтримці, у прийнятті її зі сторони батьків, – то невдача не буде такою страшною.

– Подружіться з дитиною.

Варто якомога більше часу проводити з дитиною: гуляйте, відвідуйте цікаві місця, займайтеся спільною діяльністю, читайте разом. Не забувайте про дуже важливий компонент – тактильний контакт. Не шукайте приводів для обіймів та поцілунків, діти в будь-якому віці повинні відчувати любов.

– Не сваріть та не ображайте свою дитину в присутності інших.

Якщо Вам потрібно зробити деякі настанови, говоріть з дитиною на одинці.

– Вірте у своїх дітей.

Те, як дитина буде бачити себе в майбутньому, напряму залежить від батьків. Підбадьорюйте та проявляйте підтримку в починаннях дітей.

– Будуйте довірливі стосунки з дітьми.

Взаємна довіра – головне правило гармонійної, щасливої людини.

– Привчайте дитину до благодійності.

Благодійність – це потужній зовнішній фактор, що впливає на всебічний і гармонійній розвиток особистості.

– Любіть дітей таким як вони є, дозволяйте їм бути самими собою.

– Цінуйте кожну хвилину проведену разом!

Підготувала психологиня Дитячого центру Карітасу Борислав Ірина Дуб

---

Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/

Впродовж життя в нас неодноразово траплялися ситуації, коли важко відмовити чи відстояти свою позицію. Більшість з нас не вміють говорити «Ні», навіть якщо це завдає шкоди нашій особистості.

Пропоную познайомитись із таким поняття як «асертивність». Асертивність – це вміння відстоювати свої права та межі, висловлювати почуття, погляди, поважаючи себе та свого співрозмовника. Асертивність – це вміння говорити «Ні». Асертивна поведінка поєднує внутрішню силу та ввічливість у стосунках до оточуючих. Це здатність у ситуаціях зовнішнього тиску, коректно відстояти свої інтереси, спокійно сказати «ні» тому, що вас не влаштовує.
Вчені описали три стилі поведінки у спілкуванні.
1. Пасивна поведінка – коли людина не бажає висловлювати свою позицію, погляди. Такі люди нехтують власними інтересами, власним «Я». Не вміють відмовити, навіть коли це невигідно чи небезпечно. Вони дуже легко піддаються впливу та ризикують стати жертвою шахраїв чи потрапити до небезпечної компанії.
2. Агресивна поведінка – коли людина обирає «напад», не розібравшись у ситуації, не вислухавши поглядів інших, не сформувавши чітко власної позиції. Таку манеру спілкування важко назвати етичною, ввічливою.
3. Асертивна поведінка – її називають золотою серединою. Це вміння домовлятися, вислухати та врахувати інтереси всіх сторін. Вміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить та рішуче від того, що може бути небезпечним. Це спілкування на рівних.

На відміну від агресивної поведінки в якій людина ставить свої потреби вище потреб інших, провокуючи конфлікт, і пасивної поведінки, коли людина дозволяє іншим порушувати власні права – асертивна передбачає партнерство, збереження поваги у найскладніших ситуаціях.

Нам важливо навчити дітей асертивності для ефективної, ввічливої та не шкідливої комунікації.
Ось декілька способів, як можна допомогти дитині набути асертивності.
Учіть дітей :
– розмовляти один з одним;
– вислуховувати інших;
– ввічливого спілкування;
– висловлюватись від свого імені;
– формувати адекватну самооцінку;
– висловлювати свої потреби конкретно та чітко;
– що вона має право говорити «Ні».
– говорити чесно і відверто;
– дотримуватись власних принципів та захищати їх.

Підготувала психологиня Дитячого центру Карітасу Борислав Ірина Дуб 

---

Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/