У Львові фахівці мережі Карітасу вчилися працювати з травмою війни: досвід психіатрів, ерготерапевтів і самих військових

19–21 серпня у Львові на базі реабілітаційного центру Unbroken/Незламні Карітас України провів триденний семінар–тренінг «Від травми до відновлення».

Найбільший запит учасників стосувався розпізнавання ПТСР, психосоціального супроводу військових і цивільних та травмочутливої комунікації з військовослужбовцями та їхніми родинами.

Як розпізнати травму і не зашкодити

Лікар–психіатр, керівник напрямку ментального здоров’я Центру UNBROKEN Олег Березюк розповів, що травматична подія залишається в тілі й психіці людини: нав’язливі спогади, нічні кошмари, флешбеки, депресія, тривога, надмірна реактивність, агресія. Найважливішим він назвав симптом уникнення. «Травма ізолює людину. Вона ніколи не визнає, що щось не так, а сама відмова від лікування вже є симптомом. 99% людей із такими симптомами до лікаря самі не звернуться, тому фахівцям варто мати під рукою перевірений список лікарів, до яких скерувати людину», – сказав він.

Лікар Березюк розповів про основи допомоги у гострих станах: не торкатися, дбати про безпеку, зберігати дистанцію і спокій. З тими, хто пережив полон, насилля чи тортури, починати варто не з розмови про подію, а з практичної допомоги – зняти біль, налагодити сон, просто побути поруч. Він також показав деякі техніки, які допомагають при подоланні наслідків пост–травматичного стресового синдрому.

Торкнулися й вигорання самих фахівців: 52% хірургів у прифронтових регіонах мають ПТСР в активній фазі, зазначив пан Березюк. «Дбати про себе – це не слова, а спосіб виживання. Це війна, від неї не сховаєшся, тому треба знання», – зауважив він.

Він провів невеличку екскурсію лікарнею святого Пантелеймона та центром Unbroken. Учасники пройшлися психіатричним і приймальним відділеннями, зазирнули в арт–студію, ознайомилися із реабілітаційним обладнанням.

Коментуючи важливість такого тренінгу для працівників Карітасу, лікар Березюк зазначив: «На жаль, кількість пацієнтів, які потребують допомоги, різко збільшується. Це виклик кількості. І працівники Карітасу, як професійні доглядальники, відчувають потребу і дефіцит знань. Карітас як благодійна організація дуже швидко відреагувала на це і надала таке навчання своїм працівникам, що зробить їх ефективнішими і беззаперечно вплине на людей, які будуть до них приходити – цивільних, військових, молодих, старих». Він додав, що Карітас не тільки здатен доглядати за пацієнтами, а може відкривати локальні центри ментального здоров’я в громадах для консультування і супроводу пацієнтів, які страждають на психічні травми, пов’язані з війною.

Що відбувається в голові військового

Окремою частиною програми стала розмова з військовослужбовцем (ім’я не розголошується з етичних міркувань), про те, що переживають військові і з якими викликами вони стикаються. «Зараз інша війна. Інші ураження і характер поранень інакший. Є труднощі з ротаціями, доставками води і харчування, розширюється так звана кіл–зона. Ми виснажені в людському ресурсі», – пояснив він обставини, які впливають на психологічний стан військових.

За його словами, поранений потрапляє в лікарню вже після подвійного стресу – спершу бойового, потім від самого поранення. І допомогти йому може відчуття, що їхня жертва має сенс: «Людина має відчувати, що це не даремно». Каже, найперше, що треба закрити, – базові потреби: людина має бути «одягнута, сита, виспана, почута».

До фахівців, які прийматимуть таких пацієнтів, звернувся прямо: «Проблеми в голові є у всіх, і коли ми попадемо у ваші добрі руки, хочу, щоб ви враховували ці моменти». Попередив і про тил: додаткову травму людина може отримати навіть там.

Тіло після травми: ампутації та втрата зору

Іншу частину програми присвятили тілу. Ерготерапевт Unbroken Віталій Грендус навчає людей базових речей: ходити, одягатися, дотримуватися гігієни, самостійно їсти. Серед його пацієнтів усе частіше молоді люди з невеликих міст і сіл, чиї родини не завжди розуміють, що насправді можливо після поранення.

«Протез ніколи не замінить руку», – сказав він. Завдання реабілітації, за його словами, полегшити людині життя, адаптувати простір довкола неї, навчити користуватися допоміжними пристроями. «Наше завдання показати людям, що вони можуть робити з обмеженими можливостями. Рішень багато, треба, щоб родичі розуміли, що є доступним». Родина, за його спостереженнями, буває і підтримкою, і бар’єром одночасно.

Віталій Грендус також наголосив на необхідності відповідних знань серед працівників Карітасу: «Кожен пацієнт рано чи пізно з лікарні попадає в свою громаду, в своє селище чи місто. І саме соціальний працівник буде його вести вдома. Тому це дуже важливо знати, що можна робити з пацієнтом з точки зору реабілітації і медицини».

Яку роль може відіграти Карітас

Ідея тренінгу народилася з опитування соціальних працівників, психологів і керівників проєктів домашньої опіки, розповів Юрій Наконечний, менеджер проєкту C.A.R.E.S. Карітасу України: «В рамках проєкту ми побачили, що є велика затребуваність, тому що наші працівники почали частіше бачити поранених з ампутаціями, незрячих, але бракувало досвіду спілкування і допомоги. Співпраця з Unbroken дозволила нам зрозуміти і заповнити потребу».

За його словами, працівникам Карітасу треба знати, як функціонує мозок, бачити приклади військових і цивільних, які пережили травматичні події, і мати можливість побачити досвід сучасної клініки. Перевага Карітасу, каже пан Наконечний, – розгалужена мережа: «Ми можемо дотягнутися до тих найдальших куточків сіл, містечок, де ця проблема буде дуже гостро. Медико–соціальний напрямок актуальний і під час війни і особливо в післявоєнний період, який, ми надіємося, буде».

Рефлексії учасників

Олена Лозинська, фізичний терапевт і ерготерапевт реабілітаційного центру «Назарет» Карітасу Дрогобич:

«Коли ти бачиш, як все працює, ти розумієш, що тобі є ще до чого рости. Війна має дві сторони: одна — смерть, а інша — розвиток. І, мабуть, за тим розвитком ми сьогодні приїхали, за тим ковтком свіжих знань, свіжої сили — привезти якусь частинку нових знань в наш центр і використовувати їх».

Інна Овчиннікова, психолог Карітасу Донецьк, яка працює в Дніпрі:

«Цей тренінг дає мені, як психологу, розуміння, як працювати з людьми з такими травмами. Я поглибила знання і техніки, які можна застосовувати безпосередньо і в шелтерах, і вдома з бенефіціарами, вони не складні, але точно допомагають». Вона сама дружина військового і працює з дружинами військових: «Варто розуміти, що відбувається з нашими військовими, тому що коли вони повертаються сюди, ми повинні адаптуватися під них. У цивільних може виникати страх через незнання. Якщо ми зустрічаємо, скажімо, в автобусі якусь ситуацію з військовим, який повернувся, і в нього відбувається якийсь флешбек, агресія, — ми повинні знати алгоритм дії. Це як турнікет, який ти з собою носиш: хай не знадобиться, але якщо він є – це якась надія. Я точно використаю в роботі знання, які отримала».

Наталія Глубокова приїхала на тренінг з Карітасу Одеси:

«Це абсолютно нова для мене інформація. І психіатрія, і все це – дуже цікаво, дуже допоміжне. І зараз особливо у нас стільки таких людей з травмами, з якими ти не знаєш навіть як поспілкуватися, і це дуже важливо знати».

Євген Нікітін працює в напрямку домашньої опіки Карітасу Запоріжжя і супроводжує 15 бенефіціарів:

«Надалі, можливо, буду працювати у напрямку адаптації військових, які будуть повертатися з війни. І з цим треба вже щось робити, щоб це не стало великою проблемою».

Теги: