Кінцевою метою будь якого проекту, що реалізує благодійна організація – добробут людини. Проект «Поліпшення умов життя вразливих верств населення в буферній зоні Донецької області шляхом покращення сталого доступу до безпечної води», що реалізовується БФ «Карітас Маріуполь» за фінансової підтримки Caritas Ukraine та ОСНА, не виключення. Щоб з’ясувати, як покращилося життя людей після модернізації місцевого водопроводу, чи отримали люди якісну воду, які проблеми існують на даний час у місцевого населення і яким чином можна їх позбутися, команда БФ «Карітас Маріуполь» здійснює дослідження соціального стану мешканців Мар’їнки, Красногорівки та Новомихайлівки, де почалися роботи за проектом.
«З урахуванням того, що останній перепис населення проводився в Україні ще у 2001 році, зараз дуже складно з’ясувати кількість людей, які мешкають у багатьох населених пунктах уздовж лінії розмежування. Міграція населення під час бойових дій також внесла свої зміни у показники. Тож наша робота – це не тільки збір кількісної та якісної інформації про населення (кількість, вік, наявність вразливих категорій серед мешканців) та надання зібраної інформації до інших соціальних проектів у разі потреби, а і залучення людей до життя громади шляхом комунікації та участі у роботі моніторингових груп. Ці групи складаються з представників комунальних підприємств та місцевих мешканців, що врешті решт допомагає громаді самостійно контролювати зміни та впливати на них», – розповідає фахівчиня проекту Анастасія Сулєіна.
У зустрічах з місцевим населенням, виявляються люди, які потребують поліпшення житлових умов пов’язаних з проблемами водопостачання та ремонту приміщень. При співпраці із фахівчинею з адвокації складаються запити до місцевих ВЦА для з’ясування та сприяння у вирішенні проблемних ситуацій у громаді. З початку дії проекту було складено 2 запити до ВЦА з метою отримання даних про населення, що проживає на вулицях, де проходить модернізація водопроводу. При співпраці з керівниками місцевих комунальних підприємств та місцевої влади було отримано розгорнуті списки мешканців. Також, за допомоги моніторингової групи у м. Мар’їнка складено список мешканців, що фактично проживають на вулицях, де проходять роботи за проектом. У м. Красногорівка ситуація ускладнена великою кількістю населення – близько 5 тисяч – та значною довжиною модернізованого водопроводу, що охоплює 40% міста. В цих умовах зібрати точні дані поки що проблематично, але це з часом вирішиться, коментує фахівчиня.
*** Захід здійснено в межах проєкту «Поліпшення умов життя вразливих верств населення в буферній зоні Донецької області шляхом покращення сталого доступу до безпечної води», що реалізовується БФ «Карітас Маріуполь» за фінансової підтримки Caritas Ukraine та ОСНА
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
20 січня2022 року о 19:00 консультант благодійного фонду “Карітас Одеса УГКЦ” Іван Жуган проведе безкоштовний вебінар на тему “Що потрібно знати про легальну міграцію до Німеччини”.
Вебінар буде корисним для тих, хто має бажання чи цікавиться тим, щоб легально мігрувати до Німеччини.
На онлайн-заході поговоримо про:
· Мету міграції;
· Причини міграції;
· Фактори ризику, з якими людина може зіткнутись в час міграційного процесу чи безпосередньо перебуваючи у Німеччині;
· Види міграції;
· Послуги, які надає проект з конкретного виду міграції.
Будемо раді Вашим запитанням в час онлайн-семінару.
В межах святкової акції “Сюрприз під подушку та ялинку”, яку організували та провели онлайн-ритейлер ROZETKA разом з Карітасом України, команда проєкту «Психосоціальна допомога дітям шкільного віку в зоні бойових дій на сході України» готується до дистриб’юції неймовірних святкових подарункових наборів в школи буферної зони.
Такі товари для творчості та розвивальні ігри отримають діти-сироти, діти із сімей позбавлених батьківського піклування, діти з інвалідністю, діти із малозабезпечених сімей, сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах та інших категорій.
Щира вдячність всім тим хто долучився до ініціативи, добрі справи не залишаються непоміченими – вони як маяки світять тим, хто чекає допомоги. Надаючи допомогу в цей нелегкий для всіх нас час, Ви даруєте не просто матеріальні цінності, а даєте надію, що разом ми подолаємо будь-які негаразди.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Старенькі, самотні, кволі і з дуже складними долями. Таких підтримують у рамках проєкту «Домашня опіка», який курує коломийський «Карітас». Багатьом із цих людей потрібно не так допомогти по господарці, купити продуктів чи приготувати їжу, як просто потеревенити, аби їх вкотре вислухали і сказали, що все буде добре.
Дякують, але не завжди
Зараз під опікою проєкту 60 людей. До кожного раз на тиждень приходить соцпрацівник: допомагає зробити хатні справи, купити продукти і ліки, приготувати їжу і навіть посапати город – кому що треба. Якщо людина у важкому фізичному стані, її відвідують частіше.
Заступниця керівника проєкту Світлана Ласійчук вже давно відчула в собі поклик помагати людям. Але завжди щось відволікало: повно своїх клопотів, бракувало часу, можливості… Аж поки випадково не потрапила до «Карітасу». Волонтерство стало роботою.
Щоправда, жінка десь місяць ніяк не могла звикнути до болючих людських історій, іноді так переймалася, що ночами не могла заснути, мордувала себе питаннями, чому так трапляється у житті деяких людей і вони те все мають винести. А потім зрозуміла: своїми переживаннями біді не зарадить, тому єдине, що може вдіяти – добре виконувати свою роботу.
«Коли бачу їхні радісні очі, чую слова вдячності, то розумію, що я на своєму місці, – каже пані Світлана. – Хоча люди бувають різні. Декому постійно все недогода. До прикладу, щомісяця розвозимо нашим підопічним продуктові набори, які отримуємо з Києва з благодійного фонду. Здебільшого дякують, але не завжди. Іноді дорікають, що в пакеті могло би бути більше продуктів. Або: «Нащо мені тієї гречки?».
Соцпрацівниця Галина Шургалюк розповідає, що за день їй необхідно обійти 7-8 людей. І так тричі на тиждень. Кожного треба вислухати. Більшість стареньких хочуть не так допомоги по господарці, як простого людського спілкування. Потеревенити про те, про се. Люди здебільшого жаліються на життя, на болячки, кажуть, що вже чекають смерті. Пані Галина мусить жартувати і бодай якось розряджати атмосферу: «Ви що, намилилися вмирати? Навіть не думайте. Хочете мене без роботи лишити?» Уже обоє регочуть.
«Знову лишаюся сама»
Цього разу треба відвідати трьох жінок. Перша – 64-річна Анна Миколаївна. Живе біля Коломиї, у Мишині. Сама. Коло лісу. До найближчої хати майже кілометр.
Торік помер її єдиний син. Був гумористом, працював у коломийському театрі. Повертався з футболу і дорогою помер – знайшли у лісі. Інфаркт. Анна Миколаївна досі сильно побивається, щодня плаче.
Йти треба через ліс. Стежку до обійстя замело. Орієнтуємося за собачими слідами. Ближче до хати дорога почищена – Анна Миколаївна, певно, з останніх сил це зробила, дуже любить, коли хтось приходить у гості.
Вже чекає на порозі, плаче. «Вибачайте, сльози самі котяться, – витирає очі жінка. – Відколи втратила сина, так самотньо на душі. Хоч вовком вий. Добре, що хоч з «Карітасу» провідують. А більше ніхто. Колись тут жило багато людей – вся наша сім’я. У ті часи я любила цю місцину. Поле, ліс… Найкрасивіше навесні».
У кімнаті на столі величезний портрет сина, поруч ще дві його фотографії. Коло пічки ушивається рудий пухнастий кіт. Рижик трохи рятує господиню від щоденного суму. Колись на подвір’ї жив і пес. 20 років. А потім помер. Анна Миколаївна дуже важко це пережила, потім хворіла – більше не хоче собак.
Жінка наливає чаю в горнятка, пригощає шоколадкою. «Я взагалі повар за покликанням, – усміхається вона. – Найліпше завжди вдавався плов. Але тепер ні до чого немає охоти».
Колись пані Анна хотіла стати медсестрою, але для вступу не вистачило одного бала. В школі вчилася на відмінно, була впевнена, що сама здасть іспити. Заборонила батькам нести гроші. Далі працювала в їдальні, потім на заводі. І аж до пенсії. Грошей з пенсії ледве вистачає, щоб вижити. Багато йде на ліки. Дуже мучить гіпертонія, ноги болять.
Найгірше взимку – майже весь час у хаті. Читає книги і слухає радіо. Відколи син помер, телевізор не дивиться, бо телебачення нагадує про нього. Восени було трохи веселіше – з’являлася купа роботи. Коло хати аж 17 дубів росте – постійно треба листя загрібати. Про те, щоб позрізати ті дуби, навіть мови не може бути. Анна Миколаївна каже, що то праця її батька, дубам уже по 60 років.
Коли нема снігу, щонеділі жінка йде до церкви. Дві години пішки. Так само довго треба добиратися на цвинтар до могили сина. Ще донедавна ходила туди через день. Влітку навіть бувало, що ночувала там на лавці.
Тепер найбільше журиться, за що має зробити синові пам’ятник. «Недавно була в Коломиї, зайшла у траурний салон запитати, скільки коштують пам’ятники, – розповідає пані Анна. – Звідти вийшла майже з серцевим нападом. Страшні ціни».
Жінка дуже не хоче відпускати гостей, ніяк не може наговоритися. «Плачу, що ви вже йдете, а я знову лишаюся сама», – не стримує сліз пані Анна. Махала рукою, аж поки не зайшли у ліс.
Лиш любується
Ще одна підопічна живе в Коломиї. Колишня вчителька, 79-річна Христина Романівна теж втратила свою дитину. Донька ще молодою згоріла від раку.
Показує її фото і починає плакати. «Вже купа років минуло, але як тільки мова заходить за доньку, сльози самі течуть рікою, – говорить жінка. – До сьогодні пам’ятаю, як вона вже була хвора і благала: «Мамочко, лиш не дай мене в гріб».
Пані Христина 35 років працювала у школі, викладала біологію і хімію. Вона взагалі з династії інтелігентів. Тато був директором школи, мама – завідувачка початкових класів, сестра і брат – теж учителі. І донька вчителювала.
Багато років Христина Романівна мешкає сама. Недавно в хаті з’явився кіт Мурчик. Рудий з білими плямами. Нахаба добрячий, але дуже люблений. «Якби не він, я би пропала, – сміється пані Христина. – Бавлю його, як можу. Всі смачні шматочки – йому. Най тішиться».
З дому майже не виходить. Не може. Кілька років тому впала на ожеледиці, зламала стегнові кістки. Ледве зібрала гроші на операцію. Та ще й пощастило знижу отримати. Медики таки врятували жінку від інвалідного візка, але оклигувала пів року.
Ходити досі дуже важко. Прибирати просить соцпрацівника. Зварити їсти ще сама годна, але не все – лише зупу, кашу, макарони, картоплю посмажити. Кожен день мусить бути свіже, щойно зварене – так ще мама навчила. Добре, що сусідка хороша, помагає, коли треба. Часто приносить щось смачненьке. Влітку в саду нападало багато яблук – разом наробили повидла.
А ще пані Христина має клаптик городу коло будинку. Геть маленький. Для ожини, порічок, малини. Каже, не може без тих кущиків. Але вже два роки, як не годна обробляти свій город. Лиш любується.
«Що буде з моєю дівчинкою?»
Інша підопічна, 77-літня Галина Михайлівна, вже майже 30 років мріє просто виспатися. Відколи внучка отримала важку інвалідність. Ще маленькою Люду дуже лупцювала мама, одного разу так сильно гепнула головою об стіну, що в мозку почалися незворотні зміни. Два місяці дитина лежала в реанімації. Вижила, але стала іншою. Після того мама віддала її до притулку для дітей з інвалідністю.
Бабуся про все дізналася, коли було надто пізно. Одразу забрала малу до себе. І так досі живуть удвох. Син пані Галини, батько Людмили, давно помер. Мама десь є, але після скоєного їй не раді в домі.
«Я вже геть сили не маю, – каже жінка. – Люда спить, як мишка: тільки заплющила очі – і вже встає. Кричить, штурхає мене. Її часто судомить. Цілу ніч такі гастролі».
Дівчина огрядна, сама не пересувається, на візок треба покласти, нагодувати, помити. Все на бабусині руки. Не кожен соцпрацівник годен з тим усім впоратися. Аби вивезти її надвір погуляти, треба просити сусідів. Як нема кому помогти, бабця з внучкою просто сидять на балконі.
Галина Михайлівна й сама ледве тримається: пережила кілька операцій, нога дуже хвора. Зате має бойову вдачу. Не раз організовувала збір грошей для реабілітації внучки, волонтери допомогли з візком.
«Щоразу Бог мене ставить на ноги лише заради неї, – каже пані Галина. – Я часто думаю: якщо мене не стане, що буде з моєю дівчинкою?»
Все одно самі
«Знаєте, є повно різних історій, після яких стає страшно старіти, – каже пані Світлана. – Навіть якщо поруч дорослі діти. Багато наших підопічних мають дітей, але все одно самі і нещасні. Хтось відмовився від батьків, інші назавжди поїхали за кордон, дехто спився та ще й боргів навішав на маму чи тата».
А ще Світлана Ласійчук помітила, що життєрадісні старенькі значно рідше хворіють. Вони ніби світяться зсередини. Згадує 85-річну жінку, котра щоранку робить зарядку, доглядає за собою. Виглядає чудово, сама робить всю хатню роботу. Майже не хворіє. Часто каже, що вік не має заважати насолоджуватися життям.
90 одиноких пенсіонерів та людей з інвалідністю отримали продуктові набори в рамках волонтерського проєкту «На відстані руки». Про це Суспільному розповіла координаторка проєкту Ольга Ткаченко. Що входить в продуктовий набір та куди звертатися по допомогу одиноким людям, дізнавалося Суспільне.
В благодійному фонді «Карітас–Хмельницький» зібралися волонтери, аби порозвозити продуктові набори одиноким літнім людям напередодні свят, говорить соціальна педагогиня фонду Вікторія Боднарчук. За її словами, Карітас Хмельницький та волонтерський лідерський рух разом організовують розвозку продуктових наборів людям похилого віку.
Вікторія додає: «Люди, які хочуть отримати такий пакунок, телефонують до нас на наш робочий номер, і ми їх записуємо в нашу базу даних, і так ми відслідковуємо, чи людина потребує, чи вона вже не хоче отримувати подарунок».
Започаткували проєкт «На відстані руки» в травні 2020 року, розповідає його координаторка Ольга Ткаченко: «Спочатку розвозили потребуючим людям, були і багатодітні сім’ї, і переселенці, бо був початок пандемії, і люди виживали в цей період. На даному етапі ми розвозимо набори тільки літнім одиноким людям».
Ольга Ткаченко каже: до благодійного проєкту можуть долучатися усі бажаючі. За її словами, у магазинах по місту стоять кошики, в які люди можуть залишити певні продукти, які не псуються. На постійній основі до них долучаються підприємці.
За її словами, до продуктового набору входять макарони, гречка, пшенична крупа, горішки і мак для куті, згущене молоко, консерви, зелений горошок, желе, ковбаска, майонез, олія, круасан. Ще зараз докладуть молочну продукцію – йогурт кефір та молоко.
Півтора роки тому до волонтерського проєкту долучилась Інна Ільчук разом зі своїм чоловіком. Розповідає: «Намагаємось мінімум двічі на місяць допомагати. Це дуже надихає – бачити ці щасливі очі людей похилого віку, які обділені любов’ю, увагою».
Інна Ільчук із сім’єю завітала до 82-річної жительки обласного центру Лідії Іванівни, аби подарувати продуктовий набір. Пенсіонерка каже, не вперше отримує допомогу від благодійного фонду. За її словами, вона живе одна, дітей не має, а пенсія не велика.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Благодійна організація Карітас-Івано-Франківськ УГКЦ до Святвечора і Різдва приготувала та роздала пригощення для бідних та самотніх франківців.
Привітали нужденних вчора. До допомоги долучився митрополит Івано-Франківський УГКЦ Володимир Війтишин.
“Напередодні Різдва Христового всі ми готуємо Святу вечерю, однак ще важливішим є приготувати наші душі до зустрічі з новонародженим Христом. І тут вже не про кількість страв, а про наші вчинки, наше вміння ділитись з убогими, створити свято для тих, хто не може сам про це подбати, але так хоче відчути атмосферу дива. Саме з цією метою Карітас сьогодні приготував Святу вечерю для родин, які в силу життєвих обставин не мають можливостей належно приготуватися до Святвечора”, – розповіли в Карітасі.
В раціоні святвечірнього благодійного обіду були кутя, оселедець маринований, рибна колета з картопляним пюре, салат з буряка, грибна підлива, печиво. На Різдво кожен отримав ланч-бокс з капустою засипаною, м’ясною котлетою та салатом.
Благодійники дякують за сприяння правлячому митрополиту і архієпископу Володимиру Війтишину, міському голові Франківська Руслану Марцінківу та ГО Дружина Воїна.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
В останні дні 2021 року Карітас Донецьк надав допомогу мешканцям с.Оріхове Сєвєродонецького району. Цей населений пункт розташований в зоні 0-5 км від лінії ведення бойових дій в Луганській області.
Вже протягом восьми років місцеві мешканці живуть в режимі, який можна охарактеризувати як «на порозі війни». Вони звикли до постійних обстрілів, які чи не щодня лунають поруч, та можуть по звуках визначити, який калібр зброї був задіяний. А суворі морози додали до їх щоденних тривог ще й стурбованість про відсутність опалювальних матеріалів. У зв’язку з тим, що у більшості людей похилого віку відсутня можливість закупити дрова для обігріву своїх осель взимку, ця проблема виникає щороку та є вкрай гострою.
Завдяки Карітасу вже 10 домогосподарств отримали опалювальні брикети. Невдовзі місцеві мешканці ще отримають цей вид допомоги. Отже, для них тепер міцні морози та заметіль не такі страшні, бо вдома буде тепло та затишно. Отриманих брикетів вистачить людям до самої весни.
Допомога надається в рамках проекту «Багатосекторальна гуманітарна допомога у грошовій, натуральній формі, послуг і ваучерів для покриття базових потреб, продовольчої безпеки, фізичного і психічного здоров’я та підготовки до зимування постраждалих від конфлікту осіб на сході України», 2021-2023 рр.
У період розповсюдження COVID-19, працівники мобільних бригад дотримуються підвищених заходів захисту та особистої безпеки, щоб уникнути можливого інфікування та не наражати на небезпеку бенефіціарів, тому працюють за новими протоколами.
Проект здійснюється при підтримці Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччини (GMFA).
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Віра Ярчук відвідує франківський Карітас лише півроку, та за той час в її житті стались значні зміни. Перш за все, вона знайшла друзів.
«У Карітасі їй весело і цікаво. Віра добре ладнає з колективом, де знаходить неабияку допомогу і підтримку. У Карітасі про неї турбуються, там вона почуває себе захищеною і щасливою, – ділиться мати дівчини пані Ярослава. – Після багатьох років ізоляції ці зустрічі, мов ковток свіжого повітря. Моя дочка знову відчула себе бажаною і потрібною!»
Дівчина вчиться малювати, однак для неї будь-яка ручна робота – це дуже непросто. Вона не має доброї влади у руках через ДЦП, однак Віра старається працювати над собою.
«Спроби є і це заслуга працівників Карітасу, – каже пані Ярослава. – Вони вселяють віру у кожного!»
Запрошуємо також молодих людей з інвалідністю у Центр соціальної реабілітації!
Наразі Центр відвідує 34 молодих людей віком від 18 до 46 років.
Графік роботи: понеділок-четвер з 10:00 до 16:00.
Заняття:
тренінги соціальної адаптації (ведення домашнього господарства, самообслуговування, самоадвокатування);
тренінги з основ здоров’я;
тренінги з кулінарії;
робота у творчих майстернях (виготовляють вироби з дерева, паперу, бісеру, шиють та вишивають на швейних машинах, вирощують вазони у теплиці);
заняття з фізкультури у спортивному та тренажерному залах, заняття спортом на свіжому повітрі.
Запрошуємо молодь з інвалідністю! Тут ви знайдете друзів, підтримку та розуміння!
Двері Карітасу завжди відчинені для вас!
За детальнішою інформацією звертайтеся за телефоном: 066 64 93 308 (Тетяна Полюхович, завідувач Центру).
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
«Робі та Злюка в короні» – перша в Україні книжка про коронавірус для дітей віком від 3 років. Її створили власними зусиллями дитяча письменниця Галина Буділова та художниця Ольга Реньова.
Щиро дякуємо авторці Галині Буділовій (https://www.facebook.com/halyna.telychuk), яка передала сто примірників видання для дітей, що відвідують центри Карітасу.
Особлива подякаГуманітарна пошта України, за допомогу у доставці цього благодійного вантажа до наших осередків. З вашою допомогою, у дитячіх центрах Карітасу з’являться чудові книжки розмальовки “Робі та Злюка в короні” та “Робі та Злюка в короні. У пошуках Пана Позитива”.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/
Напередодні Нового року та Різдва Procter&Gamble об’єдналась з Карітасом України, щоб подарувати свято підопічним благодійного фонду одразу в кількох містах країни – Києві, Тернополі, Нововолинську та Полтаві.
“У передсвяткові дні ми прагнемо робити кожен день особливим і дарувати тепло і турботу тим, кому вони так потрібні. Із року в рік разом із Карітас України ми реалізовуємо новорічно-різдвяні ініціативи для маленьких та дорослих українців – підопічних фонду. Також ми активно залучаємо до благодійності наших працівників”, – зазначає Наталя Нікітіна, керівниця відділу комунікацій P&G в Україні.
Розповідаємо про благодійні проекти, здійснені P&G у передсвятковий період 2021 року.
Продуктові набори для самотніх літніх людей Blue Bag Drive
Співробітники P&G добре знайомі з темою корпоративного волонтерства, вони безпосередньо беруть участь у різноманітних благодійних проектах.
У рамках Blue Bag Drive працівники компанії збирають продуктові набори, які потім отримують люди вразливих категорій населення.
Проект Blue Bag Drive – щорічна ініціатива компанії P&G, яку вже декілька років поспіль допомагає реалізовувати Карітас.
До Нового року волонтери компанії зібрали 62 набори для самотніх людей старшого віку та людей з інвалідністю, якими опікується фонд Карітас Київ.
До продуктових наборів компанія додала гігієнічні з продукцією P&G, зокрема шампуні, зубні пасти, пральні засоби тощо.
Проект Blue Bag Drive
Представники P&G разом з волонтерами Карітасу передали набори самотнім людям старшого віку.
Представниці компанії P&G передають набори одиноким літнім людям в Києві
“Бро, твори добро” – підтримка проекту Карітас Тернопіль
Працівники Procter & Gamble долучилися до благодійного аукціону Карітасу Тернопіль, за допомогою якого збираються гроші на ремонт спортивної зали в приміщенні організації.
Діти в Карітасі Тернопіль обʼєднують зусилля для оновлення спортзали
План реконструкції зали містить ігрові зони й тренажери для дітей.
Самі діти, якими опікується Карітас, створили власноруч ялинкові прикраси – у цьому їм допомогли волонтери, які провели передсвятковий майстер-клас.
Із залученням соцмереж провели аукціон з продажу іграшок і залучення коштів.
Метою заходу було не лише зібрати кошти, але й заохотити дітей до корисної творчості, таким чином даючи їм добрий поштовх для майбутнього самостійного життя.
Проект підтримали місцеві благодійники і, зокрема, співробітники Procter & Gamble.
Сюрпризом для підопічних Карітасу у Нововолинську та Полтаві стала грошова пожертва компанії Procter&Gamble на обладнання двох сенсорних кімнат для дітей.
В сенсорних кімнатах проходитимуть заняття з психологом, які направлені на розвитоксенсорики у дітей, покращення концентрації̈, сприйняття інформації, відчуття себе та власного тіла, розслаблення та релаксації.
Сенсорна кімната в Карітасі Хмельницький
Частина коштів буде спрямована на закупівлю 450 подарунків для дітей з родин, які опинились у складних життєвих обставинах.
В Карітасі України підкреслюють значення спільних проектів із Procter & Gamble: “Співпраця з компанією Procter & Gamble для Карітасу України є стратегічною, оскільки вона вирішує не лише питання підтримки окремих проектів. Ця співпраця допомагає втілити в життя систему благодійних ініціатив, які дають змогу підтримувати людей, що потребують допомоги у різних куточках України”, – зазначає Владислав Шелоков, директор з комунікацій та мобілізації ресурсів Карітасу України.
