Побачити інклюзивні системи інших, щоб краще збудувати свою: коротко про робочий візит Карітасу України до Німеччини. 

На початку липня команда програми Інклюзія Карітасу України завершила багатоденний робочий візит до Німеччини – спеціалісти обмінювались досвідом всфері підтримки людей з інвалідністю та розвитку соціальних послуг у громаді.

“Ми їхали командою — одним бусом, багато годин у дорозі, багато розмов, спостережень, нотаток і щоденних рефлексій. І, мабуть, саме цей формат дозволив побачити не лише німецьку систему соціальної підтримки, а й краще зрозуміти власну українську реальність: її біль, силу, потенціал і ті рішення, які нам потрібно розвивати далі” – каже Наталія Гарбуз, керівниця програми Інклюзія Карітасу України.

Програма візиту охоплювала кілька ключових напрямів: підтримане проживання, медичний супровід та психіатричну допомогу людям з інвалідністю, підготовку фахівців, шкільну освіту, денну зайнятість, професійну реабілітацію, майстерні, систему правового супроводу, опіки, інклюзивного працевлаштування та міжвідомчої взаємодії.

В місті Урсберг команда наочно побачила важливість інфраструктури, вибудуваної навколо людини: її проживання, денної зайнятості, медичного супроводу, побуту, духовного та соціального життя. Навколо людини створюється ціла державна система. Водночас ця система не завжди виглядає так, як ми уявляли собі «ідеальну інклюзію». Вона має і сильні сторони, і суперечності.

В Берліні вдалося краще зрозуміти державну рамку: як формуються соціальні політики, які міністерства й інституції відповідають за підтримку людей з інвалідністю, як виглядає розподіл відповідальності між державою, надавачами послуг і громадським сектором. Для українського досвіду це надзвичайно важливо, бо значну частину інновацій у соціальній сфері досі несуть саме громадські та благодійні організації.

В місті Варбург вдалося познайомитися ближче з денними та житловими формами підтримки, терапевтичними напрямами та роботою з дітьми і дорослими з комплексними потребами. Особливо важливою була зустріч із українською групою дітей та молоді, які були евакуйовані з інтернатних закладів України.

В Реґенсбурґе, Тегернгаймі та Абенсберге фокус змістився до раннього втручання, соціально-педіатричної діагностики, професійної підготовки, майстерень, інклюзивного працевлаштування, роботи з роботодавцями, психіатричної допомоги для людей з інтелектуальними порушеннями та механізмів визначення потреб у послугах.

Особливо вразила спеціалістів увага до професійної підготовки персоналу. Вони побачили дуальну модель навчання, де теорія поєднується з практикою. Для України це дуже цінний досвід, адже ми постійно стикаємося з потребою готувати соціальних працівників, асистентів, фахівців інклюзивних просторів, працівників підтриманого проживання не лише через короткі тренінги, а через системну практичну освіту.
Водночас команда одразу зазначила що, повністю переносити тривалу німецьку модель навчання в Україну неможливо. Але можна взяти її принцип — поєднання навчання, практики, супервізії, наставництва і професійної етики.

Сильне враження справили майстерні та професійна зайнятість людей з інвалідністю. Команда відзначила, що праця дає людям не лише дохід чи зайнятість, а й відчуття потрібності, гідності та експертності. Це дуже близько до нашого досвіду розвитку інклюзивних майстерень і маркетплейсу «Дари», де вироби, створені людьми з інвалідністю, стають не просто продукцією, а способом видимості, участі та визнання.

Окремо ми звернули увагу на співпрацю майстерень із бізнесом. Ідея договорів із фабриками чи підприємствами, які можуть передавати частину завдань майстерням для людей з інвалідністю, є потенційно корисною для України. Вона може допомогти розвивати сталі моделі трудової інтеграції, особливо для людей з інтелектуальними порушеннями.

Однією з найзмістовніших зустрічей навчального візиту стало відвідування Федерального міністерства освіти, сім’ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини (BMBFSFJ). Українська делегація ознайомилися з підходами держави до реалізації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, реформування системи підтримки людей з інвалідністю та розвитку інклюзивних соціальних послуг. Представники Міністерства презентували Національний план дій із впровадження Конвенції, а також розповіли про принципи побудови сучасної системи інтеграційної допомоги, що базується на індивідуальній оцінці потреб, забезпеченні права людини на самостійне життя та активну участь у суспільстві.

Під час зустрічі особливу увагу було приділено моделі фінансування соціальних послуг, у якій держава гарантує право людини на підтримку та фінансує її, а безпосередніми надавачами виступають незалежні організації. Також обговорювалися питання розвитку підтриманого проживання, професійної інтеграції, деінституціалізації, персонального бюджету для людей з інвалідністю та взаємодії між державою, громадами й громадським сектором.

Водночас навіть у добре профінансованій системі є рішення, які потребують критичного осмислення. Частину команди здивувало, що люди з інвалідністю в багатьох випадках залишаються в окремих просторах: окремі школи, окремі поселення, окремі групи, окремі майстерні. З одного боку, це забезпечує спеціалізовану підтримку. З іншого — ставить питання: де межа між підтримкою і відокремленням? 

“Ми очікували побачити більше соціальної інклюзії, а побачили багато юридично, медично й організаційно сильних рішень, але не завжди достатньо включення в ширше суспільство” -каже одна з учасниць візиту.  
 
Ми також чесно говорили про те, що перенести німецьку модель в Україну не вдасться. З одного боку вона спирається на іншу страхову, правову та адміністративну модель, з іншого –  для України сьогодні дуже важливо не лише покращувати якість догляду, а й не допустити нової інституціалізації під виглядом сучасної послуги. 

“Не можна забувати і про голос самої людини з інвалідністю.– наголошує Наталія Гарбуз. – Під час візиту ми неодноразово поверталися до питання: наскільки сама людина бере участь у рішеннях про своє життя? Чи справді з нею радяться – чи лише захищають? Право на вибір є дуже важливим, навіть якщо людина потребує високого рівня підтримки”

І додає:

“Цей візит став нагодою подивитися на власну роботу ширше. Наші інклюзивні простори, підтримане проживання, мобільні команди, робота з громадами, підтримка родин, соціальне таксі, міні-гранти та адвокація — це не окремі активності, а елементи майбутньої системи підтримки людей з інвалідністю в громаді.”

Візит вкотре поставив перед Карітасом важливі запитання:

Як зробити так, щоб людина з інвалідністю в Україні не була залежною від випадкової допомоги?
Як забезпечити родині підтримку до того, як вона виснажиться?
Як створити послуги, які не ізолюють, а відкривають шлях до участі?
Як навчати фахівців не лише доглядати, а підтримувати самостійність?
Як зробити так, щоб держава, громада і громадський сектор працювали не паралельно, а разом?

Теги: