З нагоди Міжнародного дня людей похилого віку Карітас Тернопіль організував благочинну акцію «Виміряй артеріальний тиск – допоможи літній людині». Протягом цілого дня  у центрі міста бажаючі могли звернутися до пересувного пункту, у якому працівники та волонтери Карітасу вимірювали артеріальний тиск та надавали медичні рекомендації. Усі відвідувачі отримали

інформацію щодо здорового способу життя і друковані брошури.

 

Мешканці міста також мали нагоду скласти пожертви для допомоги літнім людям. На кошти були придбані продукти та побутова хімія і сформовані подарункові набори. Підопічним проекту «Домашня опіка» радо приймали подарунки. Для літніх людей, які отримують мізерні пенсії, саме така підтримка необхідна.

 

Партнерами даної акції стали Катедральний собор та студенти Тернопільського державного медичного університету

ім. І. Я. Горбачовського.

Негативним наслідком трудової міграції українців є виникнення покоління дітей без батьківської опіки. Згідно досліджень Карітасу України таких в західній Україні не менше 7%. Деякі сім’ї не бачаться по п’ять-десять років. Як побороти негативну тенденцію розповіла національний координатор програм допомоги сім’ям, дітям та молоді Карітасу України Зоряна Лукавецька.

 

– Як почалося створення соціальних центрів для роботи з дітьми трудових мігрантів?
Цей проект почався півтора роки тому на базі активних центрів, які вже працювали з дітьми, мали досвід та  підготовлений персонал. Ідея запуску пілотного проекту виникла спільно із західними партнерами. Але головна ініціатива належить Карітасу України.

Рішення розпочати роботу з дітьми трудових мігрантів було наслідком чисельних міграційних досліджень Карітасу України. Ми вже були ознайомлені з проблемами, негативними тенденціями у міграційній сфері.

Робота з дітьми цієї категорії ще в стадії розвитку. На основі здійснених досліджень робимо педагогічні методики з соціальної адаптації дітей.

В нас функціонує чотири центри: Івано-Франківськ, Коломия, Стрий, Дрогобич. З жовтня відкриються три нових – Борислав, Нововолинськ і Броди. Існував центр у Соснівці, але в силу організаційних ускладнень – відсутність наявного приміщення – був перенесений до Бродів, де є інфраструктура.

 

– Скільки взагалі в Україні дітей, батьки яких працюють за кордоном?
Загальнонаціонального дослідження не має і ніколи подібного не проводилося. В рамках реалізації проекту Карітас робив дослідження по всіх школах чотирьох міст – Соснівка, Стрий, Івано-Франківськ, Коломия. Ми опитували вчителів шкіл, психологів, соціальних працівників. У вищезгаданих містах 7% дітей шкільного віку знаходяться без батьківської опіки (через трудову міграцію). І це без врахування дітей дошкільного віку та підлітків, які вчаться в середніх спеціальних або вищих закладах. 

 

– Зараз ви їдете до Франції, де відбудеться обговорення міграційних процесів національними Карітасами та подання рекомендації до Ради Європи. Спираючись на досвід роботи Карітасу України, які пропозиції будуть від вас, щоб українські діти не були відірвані від батьків?
Це складне питання, бо проблема глобальна. В нашій країні відбуваються чисельні дискусії, в яких Карітас України має свою позицію: не ускладнювати, не робити строгим режим перетинання кордонів для українців. Міграція – наявний факт і ускладнення процедури приїзду українців до ЄС не зменшить її потоків. Люди після багатьох зусиль, фінансових затрат попадають у країну призначення і прагнуть якомога довше лишитися закордоном. Бо велика вірогідність, що вдруге вже не зможуть потрапити. Більшість українців-мігрантів – нелегали. Отже в них немає можливостей для контактування з сім’єю.

Батьки по п’ять, десять років можуть не бачити дитину. Навіть на канікули не приїжджають додому, вже не говорячи про возз’єднання сімей.

Строга політика сприяє ізоляції, а не поверненню. Загалом, ця проблема стосується української держави та розробки її внутрішньої політики. Яка фактично є відсутньою. Якщо при попередньому уряді були спроби до впорядкування міграції, то зараз їх не видно.

 

– Які, в першу чергу, ініціативи треба зробити, щоб покращити ситуацію?
Перше завдання – сприяти легалізації трудових мігрантів. Для цього потрібні міждержавні договори, які б гарантували певний захист мігрантів. Наприклад, перегляд пенсійного законодавства: працівники повинні мати змогу отримувати пенсію в країні перебування. Зараз навіть легальні працівники, що мають плани повернутися, не отримуватимуть пенсію. Це теж призводить до зникнення бажання повертатися на батьківщину.

Ми неодноразово обговорювали сприяння захисту дітей. Основна проблема – діти трудових мігрантів є безстатусні. По Конституції за цих дітей відповідають батьки і юридичними представниками є саме вони. Відсутність батьків позбавляє дітей можливості відстоювати свої інтереси в судах. Навіть близькі родичі не можуть допомогти, бо вони є неофіційними опікунами. Навіть зараз, під час поїздки до Франції, ми стикнулися з проблемою – оформлення візи на виїзд закордон для користувачів наших проектів.

 

– Які пропозиції є у плані виховання? Наприклад, створити відповідну службу за доглядом цих дітей або збільшити кількість соціальних працівників.
Немає необхідності створювати особливих інституцій, оскільки цих дітей не варто таврувати чи відмежовувати від суспільства. Потрібно звертати більше уваги. Майже у всіх школах є соціальні працівники та психологи, у містах – соціальні служби. Треба розробити та впровадити комплексну програму роботи з цими дітьми, віднаходити особливі підходи у навчально-виховному процесі. Це  вже робиться. В деяких школах психологи починають працювати з дітьми мігрантів – реагувати на депресії, прояви агресивності, занижену самооцінку.

Необхідно залучати центри творчості, які сприяють соціально прийнятній поведінці.

Чому Карітас активно працює у цій сфері? Тому що Карітас бачить свої можливості для допомоги цим дітям – створити комфортне середовище, де вони розкриються, знаходять коло спілкування. Працівники Карітасу звертають увагу на емоційний стан дитини, розробляють розвиваючи заходи, поїздки, туристичні походи, майстер класи тощо. Намагаються замінити батьків та посприяти орієнтуванню у навколишньому світі.

 

– Можливо є потреба передачі досвіду Карітасу соціальним працівникам та різним установам для більш фахової роботи?
Щоб передати досвід, треба самому бути добрим спеціалістом. Зараз ми самі вчимося, беремо всі можливі методики. Наші працівники спілкуються зі шкільними психологами, щоб краще розуміти проблематику та знайти відповіді. Ми повинні спільно вести дискусію для допомоги дітям. Часом шкільні психологи нам дуже допомагають.

Багато шкільного персоналу цікавляться нашим досвідом. Але ще рано казати, що ми готові проводити навчання шкільного персоналу.

 

– Чи планується видання збірки методик для роботи з дітьми трудових мігрантів?
Зараз в нас пілотний проект – закінчується в квітні. Щоб далі успішно працювати, потрібне фінансування. Ми подали проект до Єврокомісії, чекаємо відповіді. Там ми запропонували глибинне психологічне, соціологічне дослідження проблем (по західній Україні), які в тих дітей. І тоді за результатами дослідження буде розроблятися комплекс методик для роботи з цією специфічною категорією дітей.

Передбачаємо, є багато специфічних проблем, бо є відсутність виховання батьків.

 

– Іноземні партнери допомагають лише фінансово у проектах?
Наші партнери наразі є фінансовими донорами і не залучені у розробку спільних методик. В рамках тих проектів маємо можливість проводити семінари для покращення кваліфікації працівників. Туди залучаємо інші організації, які можуть підняти наш фаховий рівень.  Зараз це лише наша практика в Україні. Але з наступного року плануємо поїздки закордон для зустрічі з трудовими мігрантами, щоб представити нашу роботу, розповісти про проблеми, які виникають у «дистанційних сім’ях» (тобто тих,  що здійснюють виховання дітей дистанційно).

двадцяти осіб. Гості знову зустрілися за спільним святковим столом, де змогли поділитися своїми проблемами, обговорити різні життєві ситуації, відчути себе потрібними. Підопічних привітав директор Карітасу Коломийсько-Чернівецької Єпархії Сергій Триф’як. Зі святом присутніх також привітали діти дитячого соціального центру Карітасу. На завершення свята підопічні проекту «Домашня опіка» щиро дякували працівникам Карітасу.

Свято було влаштовано завдяки фінансовій допомозі вірних Коломийсько-Чернівецької єпархії, ПВТФ «Айстра» (Ткачук С.А.) і ТзОВ «Тріумф» (Мензатюк Д.О.).

Слід зазначити, що саме в цей день у Карітасі Коломийсько-Чернівецької Єпархії також розпочав дію новий проект для людей похилого віку – «Інформаційний та навчальний центр домашнього догляду».

Трудова Міграція як інструмент інтернаціоналізації», де пропонуються механізми виведення міграційних процесів з «тіні».

 

Конференцію організували Міністерство транспорту та зв‘язку України, Управління міграційної служби Одеської області, Центр міграційних досліджень одеської національної академії зв‘язку, Центрально-європейський університет (Угорщина) та Центр міграційних досліджень (Росія). Конференція зібрала експертів з питань міграції з України, Молдови, Росії, Великобританії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Бельгії.

 

Карітас України під час конференції представляли Ірина Брич та Ростислав Кісь. Карітас України представив нове власне видання «Brain-net working: Трудова Міграція як інструмент інтернаціоналізації», що базується на результатах досліджень, здійснених міжнародною командою партнерів з Італії, Іспанії, Молдови, України та Росії в 5-ти державах-учасницях проекту «BraiNet-Working».

 

Фінансувався проект Європейським Союзом в рамках реалізації програми AENEAS в 2008-2010 роках. В рамках даного дослідження, з використанням кількісних та якісних методів, розглядається феномен трудової міграції в країнах–учасницях проекту. Метою дослідження є: пошук можливостей легалізації трудової міграції, а також запровадження якісно нових офіційних міграційних моделей, як інструменту боротьби з нелегальною міграцією.

 

Авторами проводиться перехресний аналіз соціальних і культурних аспектів становища трудових мігрантів. А також аналіз наслідків впливу трудової міграції на українське, російське та молдавське суспільство і на суспільства приймаючих країн.

 

У дослідженні здійснюється ґрунтовний огляд ситуації на ринку праці та в підприємницькій структурі популярних серед трудових мігрантів зі Східної Європи регіонів Італії та Іспанії, а також вплив на них світової економічної кризи. В контексті процесів глобалізації розглядаються тенденції до інтернаціоналізації і модернізації європейського бізнесу, що покликані вивести трудову міграцію з тіні та підвищити якість вакансій для мігрантів.

 

Авторами проводиться аналіз економічної та соціокультурної посередницької ролі етнічного бізнесу у місцевих спільнотах мігрантів, як «соціального агента», що сприяє ресоціалізації цих громад, пом’якшує наслідки культурного шоку, а також є однією з альтернатив підневільній праці.

 

Презентація викликала глибоке зацікавлення та резонанс серед присутніх, що сприяло жвавій дискусії на тему трудової міграції між учасниками секцій.

Реабілітація людей, залежних від алкоголю і наркотиків (в тому числі ВІЛ/СНІД позитивних), важка, але благородна справа. Команда реабілітаційного центру «Назарет» у складі духівників, психологів, консультантів допомагають людям заново віднайти себе у житті. «Назарет» – єдиний в Україні греко-католицький стаціонарний реабілітаційний центр, куди можуть прийти узалежнені і

отримати довготривалу та професійну допомогу.

 

Але цього року нестача продуктів перешкоджає успішному лікувальному процесу клієнтів «Назарету». Голова реабілітаційного центру звертається до українців із проханням допомоги…

Отець Ігор Козанкевич – директор Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії та реабілітаційного центру «Назарет» звернувся до духовного керівництва та небайдужих українців із проханням підтримати життєдіяльність центру. 

Працівники та клієнти «Назарету» просять допомогти у забезпечені продуктами харчування, зокрема, найбільш необхідними: картоплею, буряком, морквою, цибулею, капустою та цукром. Центр має піч, щоб виготовляти хлібні вироби, але це можливо лише за умови наявності борошна. Також діє невеличке господарство (кілька корів, кури та поросята), яке потребує зернові: пшеницю ячмінь, овес.

За додатковою інформацією можна звертатись безпосередньо до о. Ігоря:

Карітас Самбірсько-Дргобицької Єпархії
82100. Україна. Львівська обл. м. Дрогобич. вул. Чорновола, 4
тел./факс.: +38 03244 22458
моб. тел.: +38 067 380 80 98
e-mail: karitas@mail.lviv.ua

 

А якщо у Вас є можливість допомогти фінансово, просимо використовувати наступні банківські реквізити:

Дрогобицьке відділення

Центральної філії ПАТ «Кредобанк»
м. Дрогобич, 82100
площа Ринок, 5
Код банку 325365
Р/р 2600801160264
(в доларах США, Євро та гривнях)
В переказі просимо обов’язково вказувати позначку:

«Благодійна пожертва на допомогу

узалежненим від алкоголю та наркотиків»

* Клієнти «Назарету» розповідають про своє зцілення в стінах Реабілітаційного центру: «Тут просто духовно народжуєшся заново…»

* Звернення Голови “Карітасу СДЄ” та РЦ “Назарет”, о. Ігора Козанкевича до братів та сестер у Христі

Карітас Одеса УГКЦ почав своє служіння з допомоги ВІЛ-позитивним особам. Сьогодні фонд користується повагою у місцевої громади та планує відкривати новий напрямок  – робота з дітьми вулицями, дітьми з кризових родин. Директор Карітасу Одеса УГКЦ – о. Василь Колодчин розповідає про буденне життя фонду.

 

– Кожна  регіональна організація Карітасу України має свою специфіку. Чи має Карітас Одеса УГКЦ свій вузький напрямок діяльності?
Ми більше приділяємо уваги хворим на ВІЛ/СНІД. Чому так сталося? Наш першій проект був  пов’язаний саме з цією проблемою – «Домашня опіка». Тому ми почали розвиватися в цьому напрямку. Карітас Одеса УГКЦ має лише один проект, що не пов’язаний зі СНІДом – торгівля людьми.

П’ять років тому Одеса була серед «лідерів» по кількості хворих на ВІЛ/СНІД, смертей. Сьогодні ситуація трохи змінюється. Нам вдалося зайняти свою нішу та закріпитися як найкраща некомерційна організація по догляду за ВІЛ-позитивними.

 

– П’ять років – достатній термін життя некомерційної організації, щоб говорити про певні тенденції. Змінилася ваша робота, у порівнянні з першими роками?
Ми розширилися. Сьогодні маємо чотири повноцінні проекти.

Першій – соціально-інтеграційний центр для ВІЛ-позитивних людей з особливими потребами та членів їх сімей. Мені приємно бачити, як працівники Карітасу Одеса УГКЦ поліпшують якість життя неповносправних хворих осіб. Ми відкрили пральню для людей, які живуть у важких умовах й не можуть попрати речі. Загалом, при центрі працює лікар, психолог, юрист. Отже надаємо комплексну допомогу.

Проводимо дозвілля, свята для ВІЛ-позитивних дітей. Буквально, нещодавно на перше вересня зробили подарунки та солодкий стіл для дітей. Допомагаємо медикаментами.

Ви маєте розуміти, що ВІЛ-позитивні та їхні родичі перебувають у пригніченому моральному стані. Інший напрямок нашої роботи – духовна опіка. При Карітасі Одеса УГКЦ є священнослужитель. Він проводить духовні розмови. До нього можна звернутися за духовними порадами. Коли треба похрестити – хрестить… І люди йдуть до нього, бо в православних храмах це коштує певних грошей, а в нас воно нічого не коштує.

Наступний проект – медичний паліативний догляд і опіка  за хворими (на ВІЛ/СНІД) людьми, які обмежені в русі і неспроможні себе обслуговувати.

В останньому проекті ми зосереджуємо сили на навчанні коректній поведінці з хворими персонал інших благодійних організацій та членів родин.

 

– Як часто до вас за допомогою звертаються інші організації?
Ми співпрацюємо дуже тісно з багатьма організаціями і яка періодичність – важко сказати. Буває маємо дві зустрічі на тиждень.

«Домашня опіка» – дуже витратний проект, який потребує кваліфікованої праці. Карітас не лише займається медичним оглядом. Здійснюємо консультування, моральну підтримку, надаємо юридичні послуги, забезпечуємо медичними препаратами, миючими засобами і продуктовими пайками, супроводжуємо або транспортуємо до лікаря. Дуже часто лікарі відмовляються відвідати пацієнта, тоді нам приходиться втручатися в цю справу.

Підготовка рідних для домашньої опіки дозволяє нам не «розпиляти» свої сили і допомогти багатьом людям. Навіть поміняти постіль хворому – вже серйозна справа. Треба знати як правильно підняти людину, перевернути. І ми пояснюємо всі деталі.

 

– Карітас – це благодійна організація при УГКЦ. А серед ваших пацієнтів є лише греко-католики чи представники різних віросповідувань?
Є навіть невіруючі і мусульмани. Ми не відбираємо людей: ці нам подобаються, а ці – ні. В нас навіть не всі працівники є греко-католикам. Головне, щоб людина була фахівцем і була готова працювати згідно наших принципів, підходів.

 

– А як вас сприймає місцева громада? Нещодавно був скандал з митрополитом Агафангелом (УПЦ МП), який виступав проти будівництва греко-католицького храму.

Люди ставляться до Карітасу так само, як й до будівництва храму. Приватна думка митрополита не обов’язково збігається з позицією одеситів.

На загал до нас ставляться добре.

Коли починали то була певна пересторога. Але це цілком природнє: щось нове з’являється, тому люди не знають чого очікувати. Бувало декілька разів перепитували: хто ми такі, звідки з’явилися.

А тепер у середовищі наркозалежних, їхніх близьких знають, що Карітас – це дуже добре. Вони знають, що зможуть завжди отримати підтримку.

 

– А після того як люди отримали допомогу, то приходять потім  допомагати  – фінансово, волонтерською роботою?
До нас приходять за допомогою незаможні особи. Тому важко очікувати фінансової підтримки від тих, хто сам перебуває у потребі. Люди завжди дякують.

 

– Чи є у вас волонтери?
Волонтерів в нас небагато – чоловік п’ять. І то це не на постійній основі: коли мають вільний час. Можливо є привід задуматися над проектом у цієї галузі.

 

– Поділіться вашими планами на майбутнє?
Мріємо про розширення приміщення, бо нам вже тісно. Ми вже працюємо в цьому напрямку. Наступне – зайнятися ще одним проектом, що не пов’язаний з ВІЛ-позитивними особами, наприклад, дітьми вулицями, діти з кризових родин. 

 

Я бачу, що нам не вистачає окремого дитячого напрямку. Ми б могли працювати з дітьми алкозалежних батьків –  забезпечувати їм дозвілля, надавати наші приміщення для виконання домашніх завдань. Якщо не будемо мрійниками, то нічого не досягнемо.

 

Німецькі дослідники здійснюють дослідження шляхом проживання в українських сім’ях, спілкування з членами сімей заробітчан, а також вивчення діяльності проектів соціальної та психологічної підтримки дітей мігрантів, що реалізовуються регіональними організаціями Карітасу України.

В рамках проекту, до Самбірсько-Дрогобицькій єпархії приїхали Адольберт Копп з Бамбергу, один з керівників програми «Діалог» – Йорг Хільрс з Бонну і журналістка Баварської радіокомпанії Фредеріке Віде.

Протягом кількох днів німецькі гості проживали в українських сім’ях села Дережичі, Волоща та міста Сколе (всі – Львівська область). Живучи в сім’ях, яких торкнулося явище трудової міграції, німецькі гості вивчали реалії побуту українців, з’ясовували причини виїзду наших співвітчизників за кордон, а також позитивні та негативні наслідки  заробітчанства.

21 вересня представники «Діалогу» відвідали Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії, цікавилися всіма напрямками діяльності фонду:
– роботою з дітьми трудових мігрантів,
– роботою з потерпілим від торгівлі людьми,
– допомогою неповносправним,
– допомогою залежним від алкоголю та наркотиків,
– волонтерством.

 

Гості з Німеччини залишились приємно враженими діяльністю Карітасу та відзначили всіх працівників, які багато працюють над вирішення суспільних проблем.

 

за працелюбність»

Європейські країни постійно шукають шляхи упорядкування міграційних процесів. ЄС хоче сприяти поверненню трудящих додому. BrainNet-working – є одним із міждержавних проектів з дослідження міграційних процесів. Координатор проекту в Україні Ростилав Кісь розповів про майбутні риси міграційних потоків та участі в них українців.

 

– Ростиславе, в чому полягає суть та актуальність  проекту?
Проект BrainNet-working був започаткований у 2008 році і фінансується Єврокомісією, програмою розвитку гуманітарних програм в Східній Європі. Він мав на меті створити прецедент використання робочої сили на легальному рівні. Головною мотивацією стало прагнення зменшити кількість нелегальних працівників, збільшити якість їхньої праці, декриміналізувати ситуацію в трудовій міграції. Було взято п’ять країн: три держави східної Європи (Росія, Україна, Молдова) та Іспанія, Італія – куди їде більша частина мігрантів з перших трьох країни.

В рамках цього проекту мала створитися мережа «вікон праці», тобто організацій які б займалися забезпеченням працею, навчанням мігрантів. Оскільки проект пілотний, то для початку досліджували  ринки праці, враховуючи потоки нелегальних мігрантів. Соціологічне дослідження вивчало нелегальні потоки мігрантів, специфіку міграції в залежності від досвіду, рівню освіті, терміну перебування тощо.

Кожна країна отримала змогу проаналізувати інші держави і побачити картину в цілому. Для українських досліджень (і Каіртасу України також) характерно вивчення лише свого досвіду міграції, без урахування регіональної, континентальної специфіки. А так ми змогли побачити ставлення до українців, ставлення до міграції та сприйняття місцевим населенням.
Ця частина проекту виконувалась два роки. По ній випущено збірник результатів, який став предметом розгляду в Європарламенті.

– Чим займався Карітас під час цього дослідження?
Було дві країни, які займалися практичною стороною проекту – Молдова та Італія. Вони відповідали за організацію вікон праці в Кишиневі і Римі. Цим Карітас України не займався, тільки долучався як дорадчий голос у прийняті рішень у створені нормативної бази, зокрема, контрактів з працівниками.

Ми долучилися до створення методології дослідження. Саме модель Карітасу України, яка була далі дорозроблена Римським університетом Ла Сапиенца, взяли за основу.

Дослідження базувалося на глибинних інтерв’ю з двома категоріями осіб: самі мігранти та привілейовані свідки (експерти). Мігранти ділилися на: країни перебування – Італія та Іспанія; стать; рівень освіти (вища, середня, середня спеціальна); вік. Друга категорія – це люди в силу своїх трудових обов’язків, знайомств, контактів дуже якісно знають тему. Вони знайомі з проблематикою, можуть дати оцінку проблеми. До них відносилися представники МВС, транспортної компанії, духовенство (священики що працюють на парафіях та контактують з мігрантами), журналісти, неурядові організації, керівники існуючих спільнот мігрантів.

Щоб було репрезентативне дослідження, запропонували 50 інтерв’ю, з використанням детально розробленої анкети (була створена Карітасом України і встановлена як модель для всіх країн). Анкета передбачала розгорнуті відповіді, опис подій.

Інформація в результаті опитування вийшла об’ємною, унікальною, цінною з науковою точкою зору. В Іспанії цією справою займалися науковці із Університету Аліканте, факультету політології, в Україні – Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії НАН, в Молдові – Вільний університет Кишинева, кафедра економіки і політології.

 

– Ви також вивчали ставлення місцевого населення до мігрантів. Наскільки добре ставлення до українців?
Це дуже цікавий розділ дослідження. Таким чином можна скласти картину сприйняття своєї нації, що про неї думають.

Італійці, порівнюючи три націй, ставлять українців посередині між росіянами та молдаванами. Сприймають нас як дуже сімейну та з ортодоксальними цінностями націю. На відміну від росіян, ми не асимілюємося, ми підтримуємо зв’язки з громадою, родичами на батьківщини, з греко-католицькою церквою. Наприклад, молдовани ходять до українських церков. Українці використовують зв’язки громад для полегшення пошуку роботи і перебування в чужій країні. Росіяни одразу як прибувають, то обривають усі зв’язки. Намагаються асимілюватися, позиціонують себе як людей Європи.

Тут варто сказати, що майже ніхто з росіян не перебуває закордоном через матеріальні проблеми. Велика частка має освіту, фінансове становище. Мотивує до виїзду бажання організації бізнесу, придбання житла, інвестиції.

Тут італійці позитивно сприймають росіян. Росіяни регулярно критикують італійців за недолугість в бізнесі, нечистоту на вулиці, бюрократизованість. І це сприймається як наявність високого рівню освіти. Також росіяни не відсилають гроші додому, на відміну від українців та молдован. Тобто інвестують далі в країну.

Іспанці мають інше ставлення до українців. Дуже ціниться працелюбність українців, прив’язаність до сім’ї, якість роботи. Попри того постійно береться до уваги, що люди прагнуть легалізуватися. Взагалі існує сприйняття України як європейської цивілізації, тому іспанцям дивно, що українці не мають вільного пересування Європою.

Багато позитивних вражень від українських  підприємців в Іспанії, бо вони рятують їхні «глухі» райони, де не завжди місцеві здатні проводити бізнес. В депресивних районах країни українці організовують бізнес з двома-трьома працевлаштованими місцевими.

За молдаван не можуть сказати нічого позитивного, бо їх відносно мало. Сприймають просто як будівельників, доволі толерантне ставлення. У порівнянні з українцями, вважається більш криміналізоване середовище.

Молдавани поважають українських мігрантів за збереження мови, культури і навіть  їхнє розповсюдження. Молдовани зверталися до українських релігійних спільнот, зокрема, у Римі.  Діти молдаван вивчали в Римі італійську мову саме завдяки українцям. Часто українці виступають посередниками між молдаванами та італійцями. Українець–підприємець, він працевлаштовує та допомагає молдаванину. Останньому легше інтегруватися в італійське суспільство завдяки українцям.

– Чому важливо далі підтримувати проект по дослідженню міграційних потоків?
Рано чи пізно процес міграції набуде двостороннього руху. Україна отримає можливість для більш вільного пересування своїх громадян Європою. Тоді прийде той час задуматися про мотивацію людини до повернення.

Зараз Європа відійшла від роботи з першопричинами міграції – аналіз ситуації на батьківщині. Вони переходять до відкритих дверей, дають можливість попрацювати, але щоб людина взяла зобов’язання повернутися на батьківщину. Також отримавши знання в Європі, можна сприяти кращому працевлаштуванню на рідній землі. Європейці проти професійної деградації, коли людина має кваліфікацію, але працює на низькокваліфікованій роботі.

Зараз йде мова про відкриття проекту «Вікна праці». Протягом трьох років в рамках проекту буде надаватися допомога у працевлаштуванні, культурна підготовка, мовні курси.

Завдяки допомозі та фінансовій підтримці благодійників Дрогобича та Львова Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії УКГЦ організував літній відпочинок для підопічних Центру «Дивовижні долоні». Відпочинок дітей на березі Чорного моря в  смт. Затока Одеської області тривав десять днів, з 16 по 25 серпня.

 

Восьмеро Друзів – люди з особливими потребами (дехто з них зі своїми батьками) разом з координатором п. Людмилою Смолень проживали на базі відпочинку «Карпати» в комфортних дерев’яних будиночках.

Протягом дня Друзі насолоджувалися відпочинком: купалися в теплому морі, засмагали. Провести час можна було прогулюючись доріжками великої зеленої території бази, після чого можна було приємно посидіти в альтанках. Завдяки різноманітним іграм на дитячому майданчику відпочинок був насиченим і цікавим. Особливо дітям подобалося ходити в тир, де була можливість виявити свою вправність і точність попадання в ціль. А вечорами Друзі розважалися і приємно проводили час на дискотеках, що влаштовувалися на базі.

 

Палюче південне сонце, ласкаве море, цілюще морське повітря і золотистий пісок подарували підопічним Карітасу незабутні спогади про літо. Працівники та підопічні Центру «Дивовижні долоні» щиро вдячні всім благодійникам та донорам, котрі допомогли організувати чудовий відпочинок для неповносправних дітей Дрогобича.

 

ще краще вчитися в школі.

Школярі із кризових та малозабезпечених родин отримали від Карітасу Тернополя нові портфелики, наповнені зошитами, ручками, кольоровими олівцями, фломастерами, фарбами, щоденниками, засобами гігієни. Для тернопільських родин, що мають п’ять-сім дітей, такий подарунок став цінною допомогою.

 

«У скрутний з економічної точки зору час, – сказала заступник директора Карітасу Тернополя Наталя Мисула. – Ми дякуємо нашим місцевим підприємцям, що відчувають соціальну відповідальність і допомагають тим, чиє становище є важчим».

 

 

Працівники та волонтери Карітасу Тернополя висловлюють особливу подяку видавництву «Школярик» за надану матеріальну допомогу.