24.05.13, Івано-Франківськ
У рамках роботи містечка USAID (примітка — проект економічної та гуманітарної допомоги, що діє в різних країнах понад 50 років) на пл. Шептицького в Івано-Франківську місцевий Карітас презентував результати роботи проекту по боротьбі з торгівлею людьми “Ми маємо право знати більше”.

Під час святкування Дня міста представники USAID презентували роботу своїх партнерських організацій з Івано-Франківська, які реалізовували проекти на території Прикарпаття. Мета містечка — показати, як Агенція США з міжнародного розвитку сприяє демократичному розвитку українського суспільства і підтримує різноманітні соціальні ініціативи місцевих громад.

Спільно з Міжнародною організацією з міграції та USAID Карітас Івано-Франківськ УГКЦ з березня 2012 року виконував проект з проведення превентивних заходів проти торгівлі людьми серед учнівської молоді зі шкіл-інтернатів області “Ми маємо право знати більше”.

На дні міста відвідувачам містечка  USAID продемонстрували результати проекту, а також доволі неординарний підхід до боротьби з проблемою торгівлі людьми — виставку коміксів “На межі”. “Це не звичайні комікси, вони побудовані на 7 реальних історіях, у які потрапили українські заробітчани”, — розповідає Наталія Козакевич, виконавчий директор місцевого Карітасу.

Відвідувачам павільйону робили невеличкий інформаційний екскурс у проблему торгівлі людьми, розповідали, як убезпечити себе  від потрапляння до рук работоргівців. Потім на закріплення цієї інформації працівники Карітасу також провели ряд вікторин та ігор, зокрема, “Галопом по Європах” та “Рожеві окуляри”. Перемагав той, хто перший назбирав валізку з усіма необхідними “правильними” документами для подорожі закордон — паспорт, віза, запрошення на навчання чи на роботу тощо. Паралельно у містечку працював творчий куточок, де напередодні свята Матері соціальні працівники Карітасу допомагали дітям виготовляти вироби з бісеру і вітальні листівки у техніці квілінг.

“За вже понад 10 років, протягом яких USAID спільно з МОМ підтримує в Україні проекти по боротьбі з торгівлею людьми, вдалося досягнути помітних змін. 

Люди, які потрапляють до рук торгівців людьми, тепер знають, до кого вони можуть звернутися зі своєю проблемою, де можуть отримати психологічну і соціальну підтримку. А хто планує виїжджати закордон, може отримати інформацію стосовно того, як зробити це безпечним і правильним шляхом”, — зауважує Роман Воронович, радник з питань громадських звя’зків Регіональної Місії  USAID в Україні, Білорусії та Молдові.

22.05.13, Україна
Із глибоким смутком повідомляємо, що 21 травня 2013 р. внаслідок раптового погіршення стану здоров’я в реанімаційному відділенні Коломийської центральної районної лікарні несподівано помер єпарх Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви,  Владика Микола Сімкайло. Владика Микола був одним із засновників Карітасу в Україні і понад 14 років очолював Карітас Івано-Франківської єпархії.

«Зі смертю Владики Миколи Карітас України, українська Церква і український народ втратили людину, яка у служінні Богові жила з людьми і для людей. Починаючи з  тяжких часів переслідування Церкви Владика був нескореним борцем за Правду і безупинно втілював в життя ідеали християнської мужності та християнської любові», – сказав з приводу смерті Владики Миколи президент Карітасу України Андрій Васькович.

Микола Сімкайло народився 21 листопада 1952 року в м. Караганді, де відбували заслання його батьки Михайло та Анна за участь в УПА. У 1963 році, коли батьки повернулися в Україну, вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив 1967 року.

У 1967-1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища № 1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як “син націоналістів” не міг вступити).

Родина Сімкайлів була близько знайомою з єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. Відтоді, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії.

15 травня 1974 р. в с.Підпечари під час Божественної Літургії владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив станицями УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Таїнства.

У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало від 19 травня до 24 листопада 1989 року.

1 жовтня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі січових стрільців, за що був заарештований на 15 діб.

28 січня 1990 року після Служби Божої перед закритим катедральним собором Святого Воскресіння Голова облвиконкому урочисто передав ключі від храму єпископам УГКЦ.

20 лютого 1990 року Грамотою владики Софрона (Дмитерка) о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором місцевого Карітасу. Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991-1995 років навчався Теологічно-катехитичний духовний інститут.

Нагороджений нагрудним хрестом з прикрасами, митрою, грамотою і медаллю Вселенського Архиєрея Івана Павла II „Почесний Хрест за Церкву та Вселенського Архиєрея”, почесними грамотами та відзнаками.

2 червня 2005 року номінований Єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ. Єпископська хіротонія владики Миколи відбулася 12 липня 2005 року, на празник Святих Первоверховних апостолів Петра і Павла, у катедральному соборі Святого Воскресіння м. Івано-Франківська. Уведення на престол Коломийсько-Чернівецької єпархії відбулося 13 липня 2005 року, на свято Собору святих апостолів.

20.05.13, Україна
В останні дні квітня в Одесі пройшов черговий міжобласний турнір з вуличного футболу за участі команди «Мрія», яку заснував і підтримує київський Карітас. У турнірі змагалися 4 команди: крім киян були юні гравці з Донецька, Одеси та збірна з Тернополя і Кремінця, молодь віком 14-17 років. У всіх випадках склад команди змішаний, ? тобто дівчата грали на рівні з хлопцями. Організатором турніру став Одеський благодійний фонд «Дорога до Дому» за фінансової та інформаційної підтримки Дитячого Фонду ООН ЮНІСЕФ.

Нагадаємо, що минулого року після короткої вимушеної перерви «Мрія» поновила регулярні тренування. За це вкотре дякуємо «Віннер Автомотів» та користувачам мережі Facebook, які підтримали Карітас у благодійній ініціативі компанії «Віннер» і тим самим забезпечили фінансово тренування і діяльність футбольної команди київського Карітасу.

««Мрія» ретельно готувалась до цього й наступних турнірів. Ця підготовка справді далася взнаки ще в Києві, коли на останніх тренуваннях дівчата та хлопці, що є підопічними нашого Карітасу, легко перемагали в різних команд зі значно старшими досвідченими гравцями», ? з радістю і захопленням розповідає о. Роман Сиротич, директор Карітасу Київ.

27 квітня учасники прибули в Одесу й розмістилися в готелі на березі моря. Море – бурхливе й холодне, загалом погода ясна й тепла. Прийом господарів турніру іще тепліший, давнє знайомство з командою і підопічними «Дорога до дому»  сприяло дружньому неформальному спілкуванню і гравців, і працівників Карітасу, які супроводжували підлітків у подорожі. В цей же день була запланована традиційна «зелена» акція прибирання алей в парку, що розкинувся на схилі над Морським портом в Одесі.

Наступного дня футбольні матчі. Грали на полі з хорошим штучним покриттям, 2 тайми по 15 хвилин, кожна команда зустрілася з іншими трьома. Інтрига зберігалася до останньої гри, адже «Мрія» та тернополяни одинаково легко справились з іншими суперниками й їх протистояння стало достойним фіналом змагань.

«Гра проходила в крайньому напруженні сил та емоцій. Тернопіль і Кременець виставили сильну добре треновану команду. Як кажуть тренери українських клубів в подібних випадках «не будемо коментувати суддівські рішення». В цьому вирішальному матчі «Мрія» поступилася 1:0, дограючи останній тайм у меншості (був видалений наш основний форвард ? Віталій). Іншою проблемою стала травма руки в основного воротаря команди Миколи», ? наголошує Пухняк Ірина, відповідальна за роботу з дітьми у Карітасі Київ.

Попри останню поразку виступ «Мрії» достойний, у двох переможних матчах кияни забили дев’ять м’ячів, причому по два рази відзначилися дівчата – Настя (15 років) та Оксана (17). Також і  Донецьк цього разу отримав поразку, чого не було ніколи раніше.

Після повернення додому гравці отримали привітання зі «сріблом» та цінні подарунки. Сподіваємося, скоро минуть образи через поразку та швидко загояться травми, адже вже за місяць вуличний футбол збиратиме шанувальників та юних спортсменів у Києві. Підопічна молодь з малозабезпечених і проблемних сімей київського Карітасу, ? звісно, серед них!

16.05.13, Івано-Франківщина
Нещодавно закінчився всеукраїнський конкурс грантів «Врятуймо добру  людину!», проведеного Фундацією  імені князів-благодійників Острозьких у рамках програми «Банк добрих справ», ініційованої АБ «Укргазбанк». Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії виявився найкращим в Івано-Франківській області.

Партнером всеукраїнської соціальної програми «Банк добрих справ» на Івано-Франківщині  став Коломийський Карітас. Благодійний  фонд запропонував найкращу концепцію  збору пожертв для малозабезпечених українців.

Наприкінці квітня в Івано-Франківську  відбулася прес-конференція, де  були присутні представники АБ  «Украгазбанк» та БФ «Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії». Вони презентували журналістам проект «Врятуймо добру людину!» та розповіли про нагальність його впровадження.

В Україні дуже гостро стоїть проблема збору коштів на невідкладну медичну  допомогу для вирішення проблем  зі здоров’ям. Держава не здатна забезпечити  навіть мінімальну фінансову підтримку  для термінових хірургічних операцій за кордоном, лікування і реабілітації для хворих. Сім’ї, у яких є важкохворі, переважно належать до малозабезпечених верств населення і не в змозі  самостійно зібрати потрібну суму на операцію чи лікування.

Ніна Шпаковська, заступник голови правління АБ «Украгазбанк», розповіла про підводні камені, які часто трапляються на шляху збору коштів на лікування людини. «Внаслідок непоінформованості більшості українців про правила і норми збору доброчинних коштів у них часто виникають правові конфлікти з податковими органами», – розповіла Ніна Шпаковська. «Маловідомий факт: в Україні приватні банківські рахунки, відкриті з метою збору пожертв на лікування чи операцію, оподатковуються у розмірі 15% або 17% залежно від зібраної суми. Люди втрачають шосту частину зібраних коштів і можуть зазнавати штрафів та санкцій з боку податкових органів!».

Зі свого боку працівники Карітасу вже неодноразово стикалися з  подібними проблемами та драмами  життя прикарпатців. о. диякон Сергій Триф’як, директор місцевого Карітасу, зазначив: «Ми вже не перший рік допомагаємо жителям Івано-Франківська  та області і чудово розуміємо, з  якими труднощами у нас пов’язано  питання термінового збору коштів. Люди готові на все, щоб врятувати  рідну людину, найчастіше не знаючи правил, які убезпечать їх від «підводних каменів» цього процесу. Ми пишаємося, що можемо допомагати їм у цьому, та ініціатива «Банк добрих справ» розділяє наші цінності. Для нас це можливість урятувати ще більше людей, показати їм правильний шлях».

Відтепер в Івано-Франківській області є місце, куди може звернутися по допомогу кожен, хто потребує матеріальної і моральної допомоги. Разом з  волонтерами та родичами важкохворих  працівники Карітасу проводитимуть  благодійні вуличні акції, кампанії «від дверей до дверей»; встановлювати  добродійні скриньки для збору пожертву торгівельних мережах, церквах, громадських  установах; залучатимуть до доброчинності  регіональний соціально відповідальний бізнес; поширюватимуть листи про  допомогу; проводитимуть доброчинні лотереї, аукціони за участі ЗМІ та інші публічні заходи.

Вся діяльність Карітасу та інших  партнерів проекту є прозорою та зрозумілою. Для цього розроблено спеціальний сайт http://bankdobryhsprav.com.ua, який об’єднує всі фонди і дозволяє переглядати всі реалізовані та поточні проекти у будь-якому регіоні України. Кожен охочий може допомогти як матеріально, так і нематеріально, в реальному часі відстежити перебіг збору коштів.

13.05.13, Україна
«З нагоди року дияконії (примітка – соціального служіння) в Українській Греко-Католицькій Церкві Карітас Київ завдяки людям доброї волі  провів масштабну акцію допомоги незрячим і літнім людям в Україні – «Годинники для незрячих». Закуплено та роздано потребуючим майже 1500 спеціальних годинників і будильників. В планах ще така ж кількість, а, можливо, і більша», – повідомляє о. Роман Сиротич, директор київського Карітасу».

1500 незрячих людей вже отримали або невдовзі отримають голосові електронні наручні годинники з мовним виводом для сліпих, або голосові будильники. Географія розповсюдження благодійної акції є досить широкою. Так, годинники отримають потребуючі у Києві та Київській області, Донецькій області, Львові, Львівській, Житомирській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Організатори акції розповідають, що при виборі отримувачів такої допомоги першочергово зверталася увага на найбідніших, яким самим важко придбати собі таку річ. Відтак учасниками акції стали члени організацій УТОС (Українське Товариство Сліпих), самотні люди похилого віку, які втратили зір та інші малозабезпечені незрячі люди. 

«Ця допомога для незрячих – це не наша заслуга, а добрих чуйних людей, які готові поділитися своїми грошами.  Ми лише підтримали та долучилися. Акцію «Годинники для незрячих» розпочала благодійна організація при Українській Католицькій Церкві св. Івана Хрестителя в Ньюарку, штат Нью Джерсі в США. Ця організація складається з українських американців, що проповідують християнство і пропагують заклик допомагати потребуючим ближнім.  Ці благодійники допомагають як українцям, так і американцям,  хворим, неповносправним малозабезпеченим. Така діяльність – це справжній чудовий прояв віри в Ісуса Христа, прояв любові до ближніх», – розповідає о. Роман Сиротич.

На сьогоднішній день в Україні є приблизно 70,000 незрячих осіб, не враховуючи літніх людей, які в силу віку і слабкості здоров’я втрачають зір. 50,000 незрячих входять у всеукраїнське товариство сліпих (УТОС). Забезпечення первинними засобами для незрячих є обов’язок держави, але, зважаючи на економічну ситуацію та велику кількість незрячих, лише невелика частина людей отримує необхідні їм засоби повноцінного існування.

«Від свого імені та імені всіх незрячих людей хочу висловити щиру подяку жертводавцям. Завдяки їм 1500 осіб побачили любов та опіку, отримали найнеобхідніше для них. Годинник для незрячої людини – це не що інше як найнеобхідніший засіб, який допомагає у її побуті, незалежності та сприйнятті себе.

Маємо, надію, що це ще не кінець акції – допомога триває далі і ще багато людей отримають годинники! Усіх людей доброї волі запрошую до діл милосердя, які спільними зусиллями можемо втілювати у нашому суспільстві серед бідних, хворих і потребуючих. Для цього можна звернутися до мене (+38 (097) 19 459 11, syrotych@ukr.net) чи у наш благодійний фонд за телефоном +38 (044) 512 00 85 і вияснити, в який саме спосіб Ви зможете долучитися до благодійної акції», – підсумував директор Карітасу Київ о. Роман Сиротич.

10.05.13, Україна
Представляємо Вам статтю-роздуми, якими ділиться з нами Віталій Курманський з Одеси. 7 років тому Віталік втратив зір, також має легку форму дитячого церебрального паралічу. Але він здолав безліч стереотипів і труднощів ? зараз навчається на третьому курсі ВУЗу, вивчаючи психологію.

Хлопець нам розповів про себе, про свої мрії навчитися жити заново після втрати зору і відтак ізольованості від багатьох можливостей і амбіцій. Розповів, як в дитинстві мама не хотіла іти з ним до лікаря, бо з неї сміятимуться і засуджуватимуть. Рідні не підтримують, на жаль, Віталія у його прагненні отримати вищу освіту і працювати за фахом, спілкуватись із однолітками, подорожувати і ще чимало іншого.

Віталій Курманський ? людина сили, мрій і успіхів. Про цінності в житті людей:

Людина завжди перебуває в пошуку. Щось шукає, до чогось прагне. А що найпростіше знайти? Звичайно, виправдання. Прості слова: «от якби» і «тому що». Як же легко ними скористатися для виправдання своєї бездіяльності!

Чи був я готовий до того, що станеться в моєму житті? Безумовно – ні. Однак завдяки цьому мені пощастило відчути різницю між ціною, яку людина платить, і цінністю, яку набуває. Я ніколи не вважав проблемою будь-яку ситуацію, яка не переходить точку неповернення. Однак це сталося. Втративши зір до 0%, я усвідомив, що життя може подарувати сюрпризи, до яких людина буває не готова.

Ось і я не був готовий до втрати зору. Життя розділилося на дві частини: ДО і ПІСЛЯ. Довелося ставити собі масу питань: «За що?», «Чому?», «Що не так зроблено?» і багато інших. Усвідомлення того, що «як раніше» вже не буде, прийшло не відразу. Стан паніки, ненависті до себе, безпорадності був дуже дискомфортним. Паралельно з цим я почав задавати собі й інші питання: «А що далі?», «У чому моя цінність, якщо ціна, яку мені довелося заплатити, це зір?». Прагнув почути оточуючих людей, саме «ПОчути», а не просто «чути». Вихопити хоч найменший шанс, позаяк реально усвідомлював, що повернення в минуле вже не буде.

Завдяки одному співробітнику Інституту Філатова дізнався, що навіть у незрячому стані можна щось робити, ставити собі цілі і досягати їх. Мені було наведено конкретні приклади. Цей співробітник поцікавився: чого я хочу далі? Найбільше моє бажання було змінити професію. І тоді ця людина мене просто запитала: «А що тобі заважає це зробити?». Я спочатку не зрозумів: «Як – що заважає?! Адже я став незрячим!». «Ну і .!?», – відповів співробітник. І я вирішив спробувати здійснити свою мрію, хоча й розумів, що через стільки років після школи досить складно розраховувати на вдалий вступ до вищого навчального закладу. Ціль було визначено, прийшов час дій.

Коли я поділився своїм наміром із рідними, ? зустрів опір.  Серед моїх рідних навіть виникла підозра в моїй адекватності. Але життя тривало, потрібно було оформляти інвалідність. Практично це був перший контакт з людьми, які не були в моєму близькому оточенні. Спілкуючись з медпрацівниками в ситуації цейтноту, намагався ставити провокаційні запитання, щоб отримати будь-яку інформацію для здійснення своєї мети. Я дізнався відтак, що в нашому районі є незрячий, який навчається у ВУЗі. Своєю наполегливістю я знайшов конакти цієї людини і заручився цінною інформацією, порадами від однодумця. З цього моменту моя ідея перестала бути ідеєю-фікс, і придбала якісь реалії.

Незабаром мені встановили вдома комп’ютерні програми для незрячих, передали підручники шкільної програми для підготовки до вступу. Звичайно, було «весело» ? задля здійснення мрії виникало безліч перепон, які підривали мою віру, але бажання було сильніше! У підсумку мені вдалося досягти поставленої мети і зараз я – студент ВУЗу, навчаюсь на психології.

Прихильникам і підопічним Карітасу, усім, хто перебуває у кризових умовах життя, хочу сказати наступне:
У якій би складній ситуації не знаходилася людина, все залежить лише від неї самої та підтримки оточення. Вірте в себе і будьте відкриті для дружби!

08.05.13, Івано-Франківськ
«Кожен з нас не раз потрапляв у ситуацію, коли треба захистити свої права і не завжди вміли їх відстоювати. Освіченість в галузі прав людини – це значно більше, ніж просто заняття або тема дня. Процес ознайомлення з механізмами, які необхідні для  життя в умовах правової безпеки, є складним і довготривалим. І важливо до правового лікбезу залучити фахових спеціалістів, при тому подати матеріал цікаво», ? розповідає координаторка роботи з дітьми і молоддю Леся Дорош з Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ.

У своїй роботі місцевий Карітас приділяє велику увагу правовій освіті серед дітей і молоді, також їх батьків. Одним із таких заходів, спрямованих на проведення правової освіти серед сімей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, стала нещодавня зустріч батьків за участю представників Головного управління юстиції та Управління соціального захисту населення Департаменту соціальної політики обласної держадміністрації.

Захід відбувся в рамках проекту «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми, які опинилися в складних життєвих ситуаціях» на базі відділу освіти Богородчанської РДА.

Про види державної соціальної допомоги, включаючи багатодітні, неповні сім`ї,  інвалідів як дітей, так і дорослих та інші сім`ї пільгових категорій, про їх порядок оформлення і розміри виплати, учасників заходу поінформувала Галина Базюк ? заступниця начальника Управління соціального захисту Департаменту соціальної політики.

Ще одним із актуальних питань, що хвилювало батьків ? захист майнових прав. Адже питання захисту житла завжди хвилююче і містить багато підводних каменів, які не обійти без фахової допомоги чи поради. Про  обов’язки батьків щодо захисту майнових і житлових прав дітей, про основні аспекти порядку приватизації та розподілу житлового майна надали інформацію спеціалісти відділу правової роботи, правової освіти, реєстрації нормативно-правових актів та систематизації головного управління юстиції в Івано-Франківській області. Також протягом зустрічі  учасники отримали змістовні відповіді на різноманітні питання: права на отримання аліментів, на пенсію (ознайомлення із змінами в новому пенсійному законодавстві), порядок призначення житлових субсидій.

«Кожен з нас ? і дорослі, і діти ? є повноправним членом суспільства, його невід’ємною частиною, вільним і рівним у своїй гідності та правах. Першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з основними правами та обов’язками. Щоб запобігти порушенню своїх прав, а в разі порушення – захистити, то потрібно їх знати», ? підсумувала зустріч п. Галина.

02.05.13, Україна
З почуттям глибокої радості і від щирого серця вітаємо Вас зі світлим Христовим воскресінням — Великоднем Господнім. Воскресіння Ісуса Христа дає нам надію, що смерть не припиняє життя людського духу, що усі ми маємо надію на життя вічне через безгрішну жертву Сина Божого заради кожного із людей.

За рік від минулого Великодня відбулося багато змін в житті усіх нас, країни і зокрема Карітасу України. Не завжди ці зміни містили в собі позитивні ознаки, однак у всіх випадках наявні чудові уроки і досвід. Христове Воскресіння нагадує нам, що на противагу нестабільності подій нашого земного життя варто поставити на перше місце у житті те, що є тривалим і незмінним.

Перед своїм розп’яттям Ісус Христос заповідав учням нести Благу Звістку кожній людині. А найкраща проповідь — це наше життя, сповнене духу миру й терпіння, прагнення до любові й правди. Церква вчить нас жити в мирі, любові, благочесті, чистоті, служінні ближнім. Перемога Христа над смертю дає нам підставу для віри і сильного духу, прагнення до удосконалення і себе та оточуючого світу.

Вітаючи зі світлим Воскресінням Христовим, Карітас України щиро бажає Вам виконання всіх ваших надій і благих починань, миру, добра і любові! Світле Христове воскресіння — це свято людинолюбства, коли ми забуваємо про конкуренцію, корисливість  і  матеріальність. Радіймо і плекаймо світлі почуття, які живуть у наших серцях!

Христос воскрес!

29.04.13, Україна-Чехія
Ми здійснили інтерв’ю з трьома досвідченими координаторками проекту «Домашня опіка в Україні». Нещодавно двоє із них побували на конференції у Чехії і мають чимало нових думок та інформації щодо вищезазначеного проекту (який цьогоріч позбувається свого фінансування з-за кордону і буде припинений) і медико-соціальних послуг.

Як змінився проект «Домашньої опіки» за майже 15 років в Україні? Які ще організації в Україні надають схожі послуги?

Галина Курницька, національний координатор проекту: За час функціонування «Домашньої опіки» змінилося дуже багато: цільові групи,спектр послуг, кваліфікація працівників, документація, підходи, але найважливіше залишилося сталим – в центрі діяльності є людина у кризі, її потреби, бажання, пріоритети, культурні цінності.

Протягом останніх років року проект реалізовувався у 13 містах України, а саме: у Львові на базі двох соціальних установ – Карітас Львів УГКЦ і Шпиталю ім. Митрополита Андрія Шептицького, у містах Соснівка, Броди, Жовква, Тернопіль, Борислав, Івано-Франківськ, Київ, Стрий, Хмельницький, Коломия, Одеса, Донецьк.

На даний час географія проекту звужена до 8 міст і охоплює  відповідно меншу кількість  користувачів проекту. Приблизно ми обслуговуємо 600 людей похилого віку, ще кілька сотень осіб в рік охоплено інформаційними послугами, ще кілька десятків – послугами випозичалень реабілітаційного обладнання.

У центрі уваги «Домашньої опіки» є не окремі проблеми людини, а ціла її особистість і середовище, що її ото
чує. Працівники Карітасу України намагаються надати максимально якісну комплексну допомогу, беручи до уваги не лише фізичні, а й духовно-психологічні проблеми людини. Працівники «Домашньої опіки» допомагають налагодити позитивні взаємовідносини між членами сім’ї, а також навчають правильному доглядові за хворими, психологічно супроводжують після втрати близької людини.

Схожі послуги в Україні надають державні територіальні центри соціальних служб (двічі на тиждень самотнім непрацездатним людям  надаються соціально-побутові послуги), також є локальні платні служби догляду за хворими людьми похилого віку. А з громадських організацій комплексно такі послуги надає ще Червоний Хрест.

А в чому полягала і який результат Вашої участі у міжнародній конференції по медичній опіці, що відбувалась дещо раніше у Чехії?
Наталя Масник, координатор проекту в Тернополі: Поїздка була пізнавальною, ми побачили як працює «Домашня опіка» м. Оломоуц (Чехія), обмінювались досвідом та напрацюваннями.  Опіка Карітасу Чехії поділяється на медичну і соціальну. Важливим елементом є те, що підопічні мають медичне страхування і це доволі спрощує і оптимізує надання таких послуг, підтримку з боку держави.

Також ми презентували досвід Карітасу у наданні медико-соціальних послуг в Україні. У вітчизняному проекті – я знаю, – працюють достатньо кваліфіковані і досвідчені працівники. Єдина проблема проекту – брак коштів і відсутність сприяння з боку держави чи українських донорів. Мене це дивує, чому кожен думає тут лише за себе і максимум про власних батьків, – навіть не родичів, і точно не про старість свого покоління.

Наскільки відрізняється сам досвід медичної опіки працівників Карітасу в Україні і Чехії?
Оксана Поясик, координатор проекту в Коломиї: Річ у тому, що в Україні ми маємо право надавати тільки соціальну допомогу – дотримання порядку в помешканні, забезпечення продуктами харчування, догляд за тілом та гігієна підопічних, годування підопічного. А в Чехії більший акцент ставлять на медичне обслуговування.

І те, що наш проект фінансується мало не 15 років з чужої кишені, кишені іноземців (примітка: сьогодні донорами проекту є фонд “Примирення, відповідальність і майбутнє” і Карітас Німеччини). А в ідеалі працівники Карітасу, що обслуговують потребуючих українців, які все життя працювали на державу і платили їй податки, мали б за системою різних форм страхування, отримувати гідну зарплату і дедалі розвивати проект. А не так безглуздо припиняти…

Чи отримуєте Ви на регіональному рівні хоч якусь підтримку від влади чи приватних донорів?
Наталя Масник, координатор проекту в Тернополі: Отримуємо фінансову підтримку від місцевих спонсорів, – це заможні люди, які безпосередньо знайомі з роботою Карітасу і високо поважають її. Але таке фінансування складає лише 2-5% від загальних бюджетів.

Чи зможуть українські центри «Домашньої опіки» продовжити своє функціонування після припинення фінансування з-за кордону?
Галина Курницька, національний координатор проекту: Не зможуть. Проект зараз працює на безоплатній основі зі сторони пацієнта, і фінансується винятково доброчинцями.  Якщо стане можливою модель з повним або частковим фінансування за рахунок підопічного, членів родини, приватних доброчинців або ж за рахунок державного замовлення на медико-соціальні послуги – майбутнє у проекту є.

Сьогодні Карітас України має за завдання розробити механізм імплементації програми «Домашня опіка» на національному рівні в систему надання медико-соціальних послуг. У нас є спеціальна група з 3-ох лобістів і чимало віри, що компромісу із владою можна досягнути.

25.04.13, Львівщина
Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії за підтримки Українського Жіночого Фонду з осені 2012 року надає комплексну і системну допомогу жінкам, які страждають від домашнього насильства. Основна ціль такої діяльності  ?  соціальна і фізична безпека в поєднанні з психологічною і духовною підтримкою для жінок.

Кожного понеділка та середи у місцевому Карітасу є можливість зустрітися зі сімейним психологом та шукати способів виходу з небезпечної ситуацї. Кожного четверга є можливість прийти на зустріч взаємопідтримки для жінок. Тут жінок вчать, що вони не є винними  в агресивній поведінці чоловіка і мають право на захист та повне пошани життя.

Працівники Карітасу спільно із жертвами домашнього насильства опрацьовують план безпеки для жінки і дітей, шукають серед рідних і знайомих, кому можна відкрито сказати про насильство і просити про допомогу та інтервенцію.

В багатьох випадках необхідна є допомога міліції і шукання безпечного місця проживання, іноді потрібна є ізоляція від агресора. Частина жінок потребує допомоги лікарів та психологів, з якими можна говорити про пережиті травми.

«Що ускладнює нашу роботу? Брак підтримки з боку батьків, особливо мамів, бабусь. Часто рідна матір не захищає свою дочку і не хоче повірити в насильство або  сама принижує дочку, звинувачує її у сімейних проблемах. Найчастіше, звісно, ?  ці самі матері теж були жертвами насильства з боку своїх батьків та чоловіків, і практикують насильство, як норму поведінки.

Перешкоджають також суспільні переконання, наприклад: «що скажуть інші люди?», «сміття не можна виносити зі свого дому», «краще поганий батько, як жоден». Ці переконання ведуть до беззахисності жінок та безумовної жорстокості з боку насильників. Терплять також діти, які є свідками биття і приниження їхньої матері. Частина таких дітей платить ціну анорексією, психозом, алкоголізмом, наркоманією», ?  розповідає Наталя Голинська, адміністративний директор місцевого Карітасу.  

Часто особи, які є зобов’язаними надати допомогу у випадку вчинення насильства, не виконують своїх елементарних обов’язків, ? наприклад, органи міліції, які не приймають заяв або спростовують факт насильства. Іноді буває і таке, що християнське вчення викривлюється і трактується, що Бог казав терпіти «хто терпен, той спасен».  

Карітас голосно і цілеспрямовано називає речі своїми іменами, змінює стереотипи про роль жінки, і передусім її захищає.  Варто викликати міліцію, швидку допомогу, говорити про це зі священиком, членами сім’ї, психологом, друзями. Серед них знайдуться люди, які зможуть надати допомогу! Одна врятована жінка – це врятовані діти і наступні покоління, які не будуть приречені на терпіння і зневагу.

Працівники дрогобицького Карітасу кажуть, що найкращим в такій соціальній роботі є товаришування,  ?  коли людина піднімається і починає вірити в сенс свого життя. Коли крок за кроком здійснює свої мрії і починає вперше спокійно спати, їсти, виходити на вулицю. Коли жінка та діти вчаться, що вони є прекрасними, добрими людьми, створені Богом для любові, пошани та миру. І чудово є бачити, як спеціалісти з різних організацій і виду діяльності об’єднуються, щоби безкоштовно допомагати потребуючим людям.

Наталя Голинська говорить: «В час Великого Посту заохочуємо усіх Вас захищати людське життя. Не залишатись байдужими, коли сусіди б’ють своїх дітей та жінок. Все, що зробимо одному з найменших, ?  зробимо для самого Ісуса Христа. Я від імені усіх жінок, що були жертвами насильства, і їх дітей дякую кожній особі, яка приклала зусилля, щоб рятувати і підтримувати жінку у кризі.

Також щиро запрошую жінок, які потребують допомоги, які хочуть вийти зі сімейних труднощів, кожного четверга на 16.00 годину на зустріч взаємопідтримки у наш Карітас (м. Дрогобич, вул. Чорновола, 4) або телефонуйте за номером (+38 0244) 2 24 58. Не існує ситуації, з якої немає виходу!».