Вірте в себе і будьте відкриті для дружби! Лист незрячого одесита

10.05.13, УкраїнаПредставляємо Вам статтю-роздуми, якими ділиться з нами Віталій Курманський з Одеси. 7 років тому Віталік втратив зір, також має легку форму дитячого церебрального паралічу. Але він здолав безліч стереотипів і труднощів ? зараз навчається на третьому курсі ВУЗу, вивчаючи психологію. Хлопець нам розповів про себе, про свої мрії навчитися жити заново після втрати зору […]

10.05.13, Україна
Представляємо Вам статтю-роздуми, якими ділиться з нами Віталій Курманський з Одеси. 7 років тому Віталік втратив зір, також має легку форму дитячого церебрального паралічу. Але він здолав безліч стереотипів і труднощів ? зараз навчається на третьому курсі ВУЗу, вивчаючи психологію.

Хлопець нам розповів про себе, про свої мрії навчитися жити заново після втрати зору і відтак ізольованості від багатьох можливостей і амбіцій. Розповів, як в дитинстві мама не хотіла іти з ним до лікаря, бо з неї сміятимуться і засуджуватимуть. Рідні не підтримують, на жаль, Віталія у його прагненні отримати вищу освіту і працювати за фахом, спілкуватись із однолітками, подорожувати і ще чимало іншого.

Віталій Курманський ? людина сили, мрій і успіхів. Про цінності в житті людей:

Людина завжди перебуває в пошуку. Щось шукає, до чогось прагне. А що найпростіше знайти? Звичайно, виправдання. Прості слова: «от якби» і «тому що». Як же легко ними скористатися для виправдання своєї бездіяльності!

Чи був я готовий до того, що станеться в моєму житті? Безумовно – ні. Однак завдяки цьому мені пощастило відчути різницю між ціною, яку людина платить, і цінністю, яку набуває. Я ніколи не вважав проблемою будь-яку ситуацію, яка не переходить точку неповернення. Однак це сталося. Втративши зір до 0%, я усвідомив, що життя може подарувати сюрпризи, до яких людина буває не готова.

Ось і я не був готовий до втрати зору. Життя розділилося на дві частини: ДО і ПІСЛЯ. Довелося ставити собі масу питань: «За що?», «Чому?», «Що не так зроблено?» і багато інших. Усвідомлення того, що «як раніше» вже не буде, прийшло не відразу. Стан паніки, ненависті до себе, безпорадності був дуже дискомфортним. Паралельно з цим я почав задавати собі й інші питання: «А що далі?», «У чому моя цінність, якщо ціна, яку мені довелося заплатити, це зір?». Прагнув почути оточуючих людей, саме «ПОчути», а не просто «чути». Вихопити хоч найменший шанс, позаяк реально усвідомлював, що повернення в минуле вже не буде.

Завдяки одному співробітнику Інституту Філатова дізнався, що навіть у незрячому стані можна щось робити, ставити собі цілі і досягати їх. Мені було наведено конкретні приклади. Цей співробітник поцікавився: чого я хочу далі? Найбільше моє бажання було змінити професію. І тоді ця людина мене просто запитала: «А що тобі заважає це зробити?». Я спочатку не зрозумів: «Як – що заважає?! Адже я став незрячим!». «Ну і .!?», – відповів співробітник. І я вирішив спробувати здійснити свою мрію, хоча й розумів, що через стільки років після школи досить складно розраховувати на вдалий вступ до вищого навчального закладу. Ціль було визначено, прийшов час дій.

Коли я поділився своїм наміром із рідними, ? зустрів опір.  Серед моїх рідних навіть виникла підозра в моїй адекватності. Але життя тривало, потрібно було оформляти інвалідність. Практично це був перший контакт з людьми, які не були в моєму близькому оточенні. Спілкуючись з медпрацівниками в ситуації цейтноту, намагався ставити провокаційні запитання, щоб отримати будь-яку інформацію для здійснення своєї мети. Я дізнався відтак, що в нашому районі є незрячий, який навчається у ВУЗі. Своєю наполегливістю я знайшов конакти цієї людини і заручився цінною інформацією, порадами від однодумця. З цього моменту моя ідея перестала бути ідеєю-фікс, і придбала якісь реалії.

Незабаром мені встановили вдома комп’ютерні програми для незрячих, передали підручники шкільної програми для підготовки до вступу. Звичайно, було «весело» ? задля здійснення мрії виникало безліч перепон, які підривали мою віру, але бажання було сильніше! У підсумку мені вдалося досягти поставленої мети і зараз я – студент ВУЗу, навчаюсь на психології.

Прихильникам і підопічним Карітасу, усім, хто перебуває у кризових умовах життя, хочу сказати наступне:
У якій би складній ситуації не знаходилася людина, все залежить лише від неї самої та підтримки оточення. Вірте в себе і будьте відкриті для дружби!

Теги: