Квітень 2022 - Сторінка 6 з 6

Карітас Краматорськ розпочинає гуманітарний проект за підтримки Європейського Союзу

Posted on 06.04.2022 by csm_admin

Карітас Краматорськ розпочинає проєкт «Забезпечення базових потреб внутрішньо переміщених осіб у Львівській області та жителів Донецької області», що впроваджуватиметься за сприяння ПРООН у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Головною метою проєкту є забезпечення базових потреб людей, що опинилися у складній життєвій ситуації через війну рф проти України.

Проєктом передбачено надання психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам, що знайшли свій прихисток у Львівській області та жителям Донецької області, а також забезпечення їхніх базових потреб у продуктах харчування, засобах гігієни та медикаментах, які можна придбати без рецепта, для дітей та дорослих.

Просимо всіх, хто потребує допомоги, заповнити онлайн-форму (натисніть для переходу)

Наші спеціалісти зв’яжуться з вами, як тільки будуть здійснені всі необхідні закупівлі.

Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/

Кухня в Карітасі Чернівці: від соціалізації молоді з інвалідністю до гарячого обіду переселенцям

Posted on 05.04.2022 by csm_admin

У Карітасі Чернівці в мирний час кухня була місцем соціалізації дітей з кризових сімей та молоді з інвалідністю. Тут на заняттях діткам проводили майстер-класи з куховарства і вчили їх готувати прості страви, а молодих людей з ментальними особливостями навчали обслуговувати себе і адаптуватися до самостійного життя.

В одному з проєктів Карітас Чернівці виграв устаткування для кухні, що й дозволило зробити уроки куховарства професійними і безпечними.

Війна відсунула «мирні заняття» на другий план, але кухня не має жодної хвилини простою. Тут готують для вимушених переселенців, які щойно приїхали із зон бойових дій і очікують в офісі Карітасу на поселення чи транспортування до майбутнього тимчасового помешкання, а також для команди волонтерів, які нерідко працюють від ранку і затримуються до вечора, для штатних працівників (вони свої обіди оплачують самостійно). Також тут готують перекус для діток, яких зустрічають з їхніми батьками в дитячому просторі залізничного вокзалу або які займаються в дитячому центрі офісу. І це має бути щось особливе. Бо солодощів і фруктів, які зазвичай пропонуються дітям, недостатньо для дитячих організмів, «має бути щось солоне». Тож їм або печуть пиріжки, або сосиски в тісті, або готують смачні бутерброди.

– З початком війни виявилася гостра потреба гарячої їжі для людей, які потрапляють до нас просто з поїздів – виснажені, після тижневих поневірянь у дорозі… – розповідає координаторка кухні Марія Федоряк.

– Зараз таких в офісі буває щодня по 5-7, у перші дні обстрілів столиці й інших міст сходу, півночі і півдня України було від 11 до 16 осіб. Їхні історії – вражаючі. Пригадую родину з Лисичанська – батьки і двоє діток (6 і 2 роки), вони два тижні ховалися від бомбардувань у підвалах, не мали їжі і води, розтоплювали сніг, щоби попити, пили технічну воду з батарей… Для них надзвичайно важливий гарячий обід – це можливість оговтатися, отямитися від пережитого жаху… Люди це дуже цінують. І це не тільки прийом їжі – ми з ними в цей час розмовляємо, разом молимося, якщо вони не проти. Зазвичай з радістю погоджуються.

Пані Марія розповідає, як щодня вона і дві працівниці кухні, іноді – за допомоги волонтерок, готують величезну каструлю борщу або супу, розраховуючи, що цього вистачить на два дні. І так щодня).

– Непередбачуваність – це один з викликів для команди, яка опікується кухнею, – зазначає пані Федоряк. – Та хоч і складно, якось справляємося з завчасною закупівлею і доставкою продуктів. Розрахувати точно можемо лише на команду працівників «Карітас Чернівці», яких, на щастя, стає більше! А годуємо біженців і волонтерів, , кількість яких наперед не знаємо. Частина волонтерів приходять не на кілька годин, а на цілісінький день, чоловіки вантажать гуманітарну допомогу. Ми відчуваємо принаймні моральну потребу їх нагодувати. Працівники організації також, як правило, приходять рано вранці не снідавши, адже наш день розпочинається зі Святої Літургії. Тож ми готуємо нашим працівникам сніданок, а потім – пізній обід, адже нерідко і затримуються вони на роботі до пізнього вечора. Готуємо, як вдома – щоби було смачно і збалансовано, щоби дати людям на цілий день те, чого вони потребують. Головне – з любов’ю.

Залишивши рідний дім…історії людей, які були вимушені тікати від війни

Posted on 05.04.2022 by csm_admin

Станіслав, вимушений переселенець із м. Нова Каховка, Херсонської області, розповідає про окупацію рідного міста та інші обставини, ячерез які він змушений був покинути домівку.

Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://new.caritas.ua/donate/

Допомога постраждалим від бойових дій, що оселилися у селищі Курилівка

Posted on 04.04.2022 by csm_admin

Двадцять сімей отримали продуктові набори та набори засобів гігієни від команди Карітасу Кам’янське. А для родини з маленькою 9-ти місячною дитиною благодійники приготували ще й дитяче харчування, підгузки, дитячі засоби гігієни та м’яку ковдру.

Одна родина лише декілька днів тому ледве вирвалася із зони активних бойових дій, із самого пекла – Маріуполя. Чоловік та жінка середнього віку. Жінка, розповідаючи про те, звідки вони приїхали, ледве стримала сльози, і більше нічого не змогла вимовити…Її чоловік поділився, що перше, що вони зробили, коли приїхали до Кам’янського – помилися та він відвідав перукаря. Стримано та спокійно розповів про те, як з жінкою пережили жахливі події, ховаючись у підвалі…

«Спочатку думали – головне вижити. Потім – як вирватися із пекла та при цьому залишитися живими. Коли вже дісталися безпечного місця, охопило почуття ейфорії, неймовірного емоційного підйому, щастя, що залишилися живі…», – розповів переселенець. А вже зараз, за його словами, охопило почуття розгубленості та спустошеності, і в голові постійно лунає питання: а що далі?

Чоловік зазначив, що щиро сподівається на те, що Маріуполь залишиться українським містом, а в такому разі його можна буде відбудувати ще кращим, ніж він був, і тоді вони з жінкою зможуть повернутися у свій рідний край. А зараз він вже планує, яким чином зможе працювати тут, заробляти на життя, адже вважає, що навіть після таких подій потрібно вставати та працювати, оскільки за нами Україна, перемога якої вже дуже близько!

Не можу бути осторонь. Історії переселенців, які допомагають волонтерам у Франківську

Posted on 04.04.2022 by csm_admin

У благодійній організації “Карітас Івано-Франківськ” зараз працюють 154 волонтери. Виконавча директорка Наталія Козакевич розповіла кореспондентці Суспільного, що упродовж місяця кількість охочих допомогти зросла.

До волонтерської роботи найбільше долучилися люди, які вимушено виїхали зі своїх домівок через повномасштабне вторгнення рф в Україну.

Майже місяць харків’янин Данил Борецький розвантажує автомобілі з гуманітарною допомогою та сортує продуктові набори у “Карітасі”. Хлопець розповідає, що залишатися осторонь, коли в країні триває війна, не хотів. З перших днів, відколи переїхав до Івано-Франківська, пішов волонтерити. Сюди приїхав разом із мамою.

Данил Борецький каже, що у Харків повернутися не може, адже снаряд влучив у його будинок.

“Я живу на першому поверсі. Снаряд влучив у п’ятий. Дах був зруйнований. Прорвало опалення. Дім — повністю зруйнований, він вже хитався. Мій будинок переживає другу війну. Його побудували у 1933 році. Залишатися там було небезпечно. Я захотів долучитися до волонтерської роботи, бо усередині відчуваю, що маю допомагати людям. Я не можу воювати через хворобу. Та я допомагаю тим, чим можу”, — каже Данил Борецький.

Стати волонтером захотів й киянин Дмитро Федоренко. Чоловік розповідає, свою родину відправив за кордон. Коли переїхав до Івано-Франківська, зрозумів, що хоче бути корисним у новому місті.

Упродовж тижня Дмитро разом з іншими волонтерами “Карітасу” розвантажує декілька 10-тонних вантажівок. Дмитро каже, важкої роботи не боїться. До того ж тут він знайшов друзів.

“Нас тут дуже добре зустріли — як рідних. Інколи було до сліз, ледве стримувався від того, що дуже гарне ставлення в людей до нас. Допомагають і їжею, і одягом — всім, чим можна. Я навіть домовлявся з отцем Володимиром, директором “Карітасу”, щоб допомогу на Київ відправити моїм друзям. Там також в Києві — штаб. Там їсти готують, допомагають тим, хто потребує. Зібрали допомогу, відправили цілий бус у Київ”, — каже Дмитро Федоренко.

Разом із Дмитром до волонтерської роботи долучився й Сергій Плетенчук. Хлопець також переїхав до Івано-Франківська з Києва. Він розповідає, дорога була важкою. Подекуди доводилося йти пішки по 12 кілометрів через активні бойові дії на Київщині та Житомирщині.

У “Карітасі” Сергій разом з іншими волонтерами працює щодня, інколи без вихідних. На втому не скаржиться, бо хоче бути корисним.

“Просто було таке відчуття, якщо ми сидітимемо вдома, то нічого доброго з цього не буде. Просто десь в душі нас “шкребло”, можна так сказати. Тому ми вирішили знайти волонтерську організацію. Наступного дня вже почали працювати. І так день за днем ми приходимо. Переважно, це — фізична робота. Але, крім цього, стараємося допомагати, як тільки можна”, — каже Сергій Плетенчук.

За словами Наталії Козакевич, усім, хто хоче стати волонтером, потрібно прийти до приміщення благодійної організації та залишити свій номер. Наразі найбільше потрібно чоловіків, які б допомогли розвантажувати автомобілі з гуманітарною допомогою.

Благодійна допомога в Ужгороді

Posted on 02.04.2022 by csm_admin

Більше 70-ти вантажівок гуманітарної допомоги вже отримали представники Закарпатського благодійного фонду Карітас.

За час війни відгукнулися благодійники з різних куточків Європи. Везуть все необхідне: матраци, одяг, взуття, їжу.

Отець Іван, показує нам речі які відібрав для вимушених пересенців, що нині оселилися у Виноградові. Звідси, із благодійного фонду Карітас везе переважно дитячі речі, та постільну білизну.

Директор благодійного фонду Мирослав Русин каже, з часу війни сюди в Карітас отримали 70 фур благодійної допомоги. Відгукнулися каже, благодійні організації з усієї Європи.

Чимало вантажівок з допомогою вже відправили у Київ, Харків, Чернігів, Запоріжжя. Діляться допомогою і з військовими. Також сюди у Карітас, за допомогою можуть звернутися всі потребуючі переселенці. Наразі на скаладах фонду вистачає речей, є тут матраци, білизна, одяг та засоби особистої гігієни. Наразі благодійники очікують чергові вантажівки допомоги.

Поради для тих, хто змушений покинути Україну через війну

Posted on 01.04.2022 by csm_admin

Користуючись війною та вразливістю жінок та дітей, вербувальники та торговці людьми намагаються втягнути їх у порнобізнес, сексуальну або трудову експлуатацію, чи примусове жебрацтво.

Керівник проектів з протидії торгівлі людьми Ігор Тридуб з Карітасу Харків підготував практичні поради, як захиститись від торгівлі людьми у час війни.

«Коли вибухом зруйнувало сусідній магазин, ми зрозуміли – час тікати» – інтервʼю з родиною вимушених переселенців

Posted on 01.04.2022 by csm_admin

В одній з просторих кімнат Соціального центру Карітасу Хмельницький ми зустрічаємо родину з двох дорослих та двох дітей, які очікують свого від’їзду до селища приймаючої ВПО громади, недалеко від міста Хмельницького. Вони і розгублені, і зібрані водночас, в їх очах можна побачити втому та надію. Тікаючи від бомбардувань рідного міста Лисичанськ, батьки фактично змогли забрати найголовніше – своїх двох діточок. З етичних міркувань ми не публікуємо їх імен.

Коли Ви вирішили, що треба виїжджати, і Ви більше не можете знаходитись в своєму рідному Лисичанську?

Тоді, коли в будинку почали трястись стіни. По сусідству з нашим багатоквартирним будинком було зруйновано магазин прямим попаданням. Це було 27го березня ввечері, а виїхали ми 28го.

Як Швидко Ви доїхали у Хмельницький?

Виїхали ми об 11 ранку на евакуаційному автобусі. Їхали до станції Новозолотарівка. Там о 14:00 збирались люди із різних навколишніх селищ та містечок: Привілля, Рубіжного. Людей евакуювали та привозили на станцію Новозолотарівка. Ця станція не для пасажирських, а для вантажних перевезень. На станції ми чекали до другої години, потім туди прибув «дизель». На цьому «дизелі» ми доїхали до Слов’янська, це була третя чи четверта година. Там нам вже сказали, що будуть евакуаційні потяги на Львів та Хмельницький. Більшість людей поїхали на Львів, а ми залишились, щоб їхати на Хмельницький.

Приблизно скільки людей того дня було евакуйовано з Вами із Лисичанська?

Мені важко сказати. Ось у нас був автобус, розрахований на 40 чоловік, але люди стояли ще у проходах. Діти сиділи і по троє. Я думаю, що того дня евакуювали чоловік 200-250.

У Вас був сумнів щодо того, чи потрібно виїжджати?

Ні, сумніву в мене вже не було. Розумієте, коли воно «там десь» далеко, то це одне. А коли влучило в магазин, що був у сусідньому будинку і він згорів вщент, то це зовсім інше.

Які Ваші плани? Що Ви будете робити зараз?

Зараз, я так розумію, нас привезуть у село. Там, мабуть, школи немає, то будемо навчати дітей дистанційно. Хотілося б там знайти якусь роботу. Ми хотіли поближче до Хмельницького, бо тут роботи побільше. Роботу треба шукати, бо ми не знаємо на який ми тут термін, а дітей треба годувати. Квартири в нас ще немає, хоч ми вже розпочали пошуки житла.

А Ви отримали від держави допомогу?

Так, чоловіку я раніше оформила і 6500 грн йому вже прийшло. А я ще чекаю, бо мій банк не є банком-партнером «ДІЇ».

В Лисичанську Ви працювали за фахом?

Так, працювала за фахом. Я економіст з праці.

Як думаєте, коли Ви зможете повернутись додому?

Хотілось би повернутись до Великодня.

Який тип допомоги для Вас зараз найактуальніший?

Звичайно, житло для моїх дітей та щоб була школа. Щоб діти жили в належних умовах.

Чи є у Вас техніка для навчання дітей?

У нас є лише два телефони.

Яку допомогу Ви отримали від Карітасу окрім тимчасового притулку?

Нас прихистили. Нас зареєстрували тут і дуже швидко оформили в Управлінні праці та соціального захисту населення. Я дуже вдячна за те, що нам у цьому допомогли!

Діти, про що ви мрієте?

Я мрію про свій дім.

Після нашої розмови, родина взяли свої два наплічники та одну торбинку, в які вмістилося все їх життя та рушила до виходу з соціального центру Карітасу Хмельницький. Там на них вже чекала автівка соціального таксі Карітасу. За півгодини, вони вже будуть в гарному селищі недалеко від обласного центру, де їх з розумінням та бажанням допомогти прийматиме місцева громада. Щиро віримо у те, що випробування цієї прекрасної родини тимчасові, і до Великодня вони повернуться у свою вцілілу квартиру. А за декілька років родина зможе переїхати у власний будинок, як про це мріє їх маленька донечка. Адже мрії обовʼязково мають здійснюватись, особливо після таких випробувань.