Інтерв’ю тижня

 

Важливим в роботі є не доглядати забагато, а підтримувати лише там, де без підтримки пацієнту не обійтись. Таким чином у користувача послуг є стимул використовувати сили, які в нього є і залишатись активним настільки, наскільки дозволяє стан його здоров’я.

Варто зауважити, що у проекті «Домашня опіка», пацієнт підтримується там, де є необхідність. Проте йому лишається свобода дій і медсестри стимулюють до активності – знають можливості своїх підопічних, знають де треба підтримати і знають, де не треба заважати.

 

Перейнявши цю модель від Карітасу Німеччини, Карітас України побачив як це полегшує життя. І ми прагнемо, щоб вона закріпилась в українському суспільстві. Спочатку проекту було біля дванадцять міст. Сьогодні функціонує шість центрів, які обслуговують понад 400 пацієнтів. Такі центри є в Києві, Івано-Франківську,  Коломиї, Тернополі, Бориславі та на базі Шпиталю імені Митрополита Андрея Шептицького у Львові. Завдяки співпраці з Німеччиною, склали команду кваліфікованих фахівців по догляду. Ми відбирали людей, що перебували у дуже важких життєвих ситуаціях: без грошей на проживання, з важкими хворобами та травмами. Безкоштовно для них було надано ґрунтовну підтримку. Якщо треба, то медсестра приходила кожного дня: готувала їсти підмивала пацієнта, перестилала постіль. 

 

Ідея проекту полягала у тому, що ми робимо зразкові центри, ділимося своїм досвідом з державою, територіальними центрами. Вони бачать весь процес і впроваджують на державному рівні такий підхід догляду за хворими. На жаль, після десяти років мало було досягнуто у рамках співпраці. Ті ж територіальні центри – поліклініки – далі лишили свої принципи роботи. Не часті відвідини соціальним працівником обмежувалися оформленням субсидії, покупкою продуктів. Дуже рідко він прибирав житло. Медична та  психологічна допомога взагалі не надавалась.

 

Від поліклінік важко добитися повного обслуговування хворих дільничними лікарями та медсестрами, бо відоме їхнє перевантаження  та оплата праці. Отже нам не вдалося розбудовувати домашню опіку як планували.

 

З іншого боку, спонсори не вічні і гроші закінчуються. Було домовлено, що по закінченню 2011 року, фінансувати Карітас і домашню опіку не будуть. Якщо ми не знайдемо тут фінансових ресурсів для підтримки проекту, то він припинить існування.

 

– З такими «перспективами» ви вже продумали ходи «відступу»?
Держава державою, але в нас пріоритет – зберегти «Домашню опіку». Повністю не закривати її, а реформувати. Ми недавно погодили з німецькими партнерами, керівництвом Карітасу України та організаціями на місцях, що в такому вигляді проект  дорого коштує: фізична праця людей, що їздять до людей і з кожною проводять мінімум 30 хвилин (якщо дуже «легкий пацієнт»). Це коштує грошей: на інфраструктуру, координацію, допоміжний персонал.

 

Є велика перспектива ділитися досвідом – вчити медсестер, тим стандартам і тому рівню, який практикує Карітас у своєму проекті. З першого липня запускаємо пілотний проект у двох центрах – Київ та Івано-Франківськ, – де на базі «Домашньої опіки» буде створено інформаційно-консультаційний центр по домашньому догляду. Це для зацікавлених осіб – для родичів, професійних оглядальників (медсестри, які у вільний час підробляють сіделками). В центрах вони зможуть отримати всі необхідні знання та пройти тренінги, щоб ефективно і правильно здійснювати догляд.

 

– Тобто Карітас України може стати платформою в країні для навчання людей…
Наш проект не планується як глобальна навчальна програма по закінченню якої можна отримати всі знання по догляду. Це для тих людей, які стали доглядальниками за потребою. Вони можуть прийти і отримати ту інформацію, яка їм потреба. Наприклад, в них батько або мати з цукровим діабетом. Вони проходять декілька тренінгів – отримують знання як доглядати за своїми родичами. На цій базі ми плануємо з жовтня починати тренінги для професійних доглядальників. Цей курс вже буде розраховано не на годину, а на декілька днів. І навчання проходитиме вже більш інстутиційно.

 

– Наскільки економніше домашня опіка ніж догляд у відповідних закладах?
Разом із Дзвениславою Чайківською (директор Шпиталю Шептицького. – прим. ред.) ми порахували у яку суму нам обійшовся догляд за одною людиною на місяць (теоретично) – 3 тисячі євро. І це незалежно від стану здоров’я пацієнта. Сюди входить обладнання, робота персоналу, харчування тощо. Звісно, що в країні майже немає подібних закладів. Скажімо єврейська громада має подібні для своїх членів. А вартість послуг «Домашньої опіки» дуже залежить від стану здоров’я клієнтів.

 

 – Чи можна за рахунок волонтерів зменшити витрати і підтримувати проект?
Кожна людина, яка працює в цьому проектів мусить мати освіту. Не може волонтер прийти і його одразу відправлять до пацієнта. Все-таки повинен бути той, хто його вивчить. Волонтер може тільки приходити і допомогти прибрати житло, сходити за покупками.

 

– Але якщо ґрунтовно підготувати волонтерів, які будуть  три-чотири години на тиждень приділяти догляду за хворими?
Є сенс. Але кожна людина щось коштує, тобто коштує її навчити. А з волонтерами немає гарантії, що вони будуть працювати – мабуть на другий тиждень вже їм стане не цікаво. У волонтерстві є великі плюси, великі переваги. У Коломиї, наприклад, ми підписали угоду про партнерство з деякими навчальними закладами: студенти проходитимуть практику у Карітасі. Позитив і для студента, і для Карітасу. Це – волонтерство на договірній основі, коли є довготривала перспектива.

 

– Наскільки вам вдалося налагодити співпрацю з іншими організаціями, які надають соціальну допомогу?
Скрізь на місцях дуже добре налагоджена співпраця з територіальними центрами соціального захисту. Співпраця іде, але трошки не в тому порядку. Можна сказати, що ми конкуруємо, бо робимо ту роботу, які могли б робити ці центри. Оскільки їхнє матеріальне забезпечення  не таке добре, як в Карітасі, то вони знають, що можна покластися на нас і заповнити прогалини.

 

Є досвід співпраці з Хмельницьким центром, коли був підписаний відповідний договір:  Карітас в рамках домашньої опіки перебрав на себе обов’язки в одному районі і мав отримувати фінансування на підтримку пацієнтів. Але потім помінялась політична ситуація і проект пропрацював лише шість місяців. Повернулись до старої схеми: Карітас окремо, вони – окремо.

 

Карітасом пророблена дуже ґрунтовна робота щодо розвитку геріатричної сфери в країні. Пані Дзвенислава (Чайківська – прим. ред.) розробляла методологію того як мала виглядати геріатрична допомога. Але потрібно щоб на рівні Мінохорони здоров’я та Міністерства соціальної політики вирішили між собою: до кого б мали належати наглядальники, ввести цю професію в країні і як ця програма мала б виглядати. Тепер лишається слово за законодавчим врегулюванням. Важливим було дозволити полегшений механізм створення соціального підприємництва. Карітас України тобі б міг заробляти кошти, щоб проводити науково-дослідницьку роботу та більш ширше допомагати іншим. 

 

– Дивлячись на прогрес епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, чи можна стверджувати, що у майбутньому основними користувачами «Домашньої опіки» будуть не літні особи, а ВІЛ-позитивні?
Звісно, ВІЛ/СНІД – страшна проблема українського суспільства. Але так само росте і кількість літніх потребуючих людей. Тобто з однаковою динамікою ростуть усі групи потребуючих. Туберкульоз зачипає і літніх людей, і ВІЛ-позитивних. Об’єм роботи росте в усіх напрямках.

Хоча у деяких центрах існує спеціалізація по роботі з ВІЛ-позитивними, наприклад, у Львові та Києві. Я вважаю, що це нормально: організація Карітас на місці може побачити, кому треба надати більшу допомогу.