«Мене звати Тищенко Володимир, 46 років, народився в місті Стаханов Луганської області. Закінчив Стаханівський гірничий інститут, працював у шахті, а коли вона закрилася, переїхав до Києва і знайшов роботу в аграрному бізнесі. Життя налагоджувалося, я зустрів симпатичну жінку, вона працювала стоматологом, пізніше ми купили квартиру в Ірпіні, автівку БМВ. Мав гарну зарплату, але між тим крутив чорні схеми, щоб додатково заробити.
Почав життя по ресторанам, бо в мене був фарт, друзі, авторитет і пошана. Та з кожним днем все частіше перехиляв чарку і не помітив, як став залежним. Я всім казав, що зможу зупинитись в будь-який момент та не зупинявся. Втратив роботу, друзів, автівку, розійшовся з дівчиною і залишився на вулиці…
Горілка – це машина часу, все як у тумані, я лиш оговтався тоді, коли стояв з протягнутою рукою біля церкви, просячи милостиню. Додому в батьківську хату не зміг повернутись, бо почалась війна, спав де була можливість, на лавочках, підвалах, вокзалах, допився до епілепсії, не було сенсу життя. На попутках чомусь добрався до Мелітополя, сам не знаю, чому сюди…
Коли приїхав до міста і просто спитав у людей де тут можна поїсти, мені сказали у греко-католиків. Тут мене зустрів брат Іван Смірнов, прийняв і зрозумів мене, тоді до мене дійшло, що Господь мене сюди привів, щоб я змінився. Сьогодні я відправляюсь до реабілітаційного центру, щоб змінити своє життя».
Звільнитись від алкогольної чи наркотичної залежності бездомні Мелітополя можуть завдяки співпраці Карітасу Мелітополь з Реабілітаційним центром Ісуса Агнця Божого в місті Старокостянтинів.
Це їхній шанс на нове життя.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: http://caritas.ua/donate/
Карітас Київ в партнерстві з Реабілітаційним центром “Назарет” розпочав новий напрямок діяльності: соціально-психологічну реабілітацію для чоловіків та жінок, залежних від алкоголю, наркотиків та азартних ігор.
Програма амбулаторного відділення «Назарет-Київ» – це індивідуальні та групові терапевтичні заняття, які інтегрували в собі психоедукацію та терапію залежностей, включно з елементами Міннесотської програми лікування (12-ти крокова програма). Дотримуючись правил карантину, всі заняття будуть проходити дистанційно у програмі Zoom.
Понеділок, середа, п’ятниця з 18:00 – 20:00 – групи для залежних осіб;
Четвер з 18:00 – 19:30 – група для близького оточення (співзалежних).
За додатковою інформацією ви можете звертатись за номером телефону – 093-204-14-34 (з 10:00 до 20:00) або за посиланням.
Наша адреса: м. Київ, вул. Івана Микитенка, 7б
Заняття проводить Уліянія Сєргєєва – медичний психолог, психолог Кризового Центру БФ “Карітас-Київ”, тренер програми СЕТА, консультант з терапії залежностей.
Також гаряча лінія з протидії узалежнення та співузалежнення розпочинає своє функціонування з 6 квітня у режимі 24/7/365 (24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік), прийматиме дзвінки безкоштовно, конфіденційно та фахово за єдиним контактним номером: 0800600035
У січні 2019 року при Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві розпочала свою діяльність Порадня загальноцерковного реабілітаційного центру «Назарет». Робота Порадні спрямована на надання консультативної допомоги людям, які потерпають від наркотичної, алкогольної чи ігрової залежності, а також їхнім близьким.
Порадня загальноцерковного реабілітаційного центру УГКЦ «Назарет».
Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 5 (Станція метро «Лівобережна») Телефон для довідок: 095-390-43-62
Відкриття Порадні – важливий крок у розвитку напрямку роботи з узалежненими людьми, який вже досить тривалий час впроваджується на базі Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії, де працює Загальноцерковний Реабілітаційний Центр «Назарет». Про роботу «Назарету», про розширення діяльності на всеукраїнський масштаб, про перспективи роботи з людьми із різними видами залежностей для Карітасу та України розмовляємо з директором Карітасу СДЄ отцем Ігорем Козанкевичем.
Розкажіть, як виникла ідея
«Назарету» і як він розвивався? Чим є центр сьогодні?
У
цьому році виповнюється 15 років з часу його заснування як центру допомоги
узалежненим від алкоголю, наркотиків чи азартних ігор. Тому зараз маємо нагоду
подивитись, що було зроблено і куди ми далі йдемо. Важливим кроком вперед стало
відкриття Порадні у Києві, яка допомагає поширити наше знання та досвід.
Ми
починали як невеликий локальний проект, тоді, навесні 2004 року, ми передусім
дивились на нього як на один з компонентів роботи з дітьми вулиці, адже багато
проблемних дітей походили саме з родин, де були узалежнені батьки. Але досить
швидко ми побачили, що існує потреба у постійній реабілітації, а не в
одноразових проектах. Саме тому ми відкрили центр. Зараз, маючи статус
загальноцерковного, «Назарет» не просто проводить реабілітацію, але виступає і
навчальним центром, ми вишколюємо кадри для інших центрів Карітасу, всі бажаючі
можуть приїжджати до нас на стажування, отримати досвід роботи.
Минулого року ми разом з австрійськими партнерами провели навчання за чотирма спеціалізованими модулями для тих хто буде працювати з узалежненими. В минулому році через реабілітаційний центр пройшло 120 осіб, також у нас працюють консультативні пункти в Дрогобичі та Львові, а також амбулаторне відділення, де надається психологічна підтримка узалежненим та їхнім родичам, мотивація на проходження реабілітації, заходи з ресоціалізації.
З якими найпоширенішими
проблемами Ви зустрічаєтесь в своїй роботі? Адже утримувати великий
реабілітаційний центр, та ще й розгалуженою системою консультативних пунктів та
методологічною базою непросто?
Наша
найбільша проблема – це фінансування. Всі Карітаси досить залежні від
зовнішнього фінансування міжнародних партнерів, але коли мова доходить до
підтримки проектів для узалежнених, як правило, ми чуємо, що це наша внутрішня
проблема. Втім, це дуже велика проблема і ми це бачимо – кількість узалежнених
зростає, додаються такі нові групи як ветерани АТО, переселенці.
Зараз діяльність реабілітаційного центру майже повністю фінансується приватними коштами осіб, які проходять реабілітацію, їхніх близьких. Проект Порадні в Києві вдалося запустити завдяки пожертві приватної особи з Австрії, але ці кошти розраховані лише на старт проекту. Патріарша курія надала нам приміщення при соборі для консультаційного центру, допомагає інформаційно. Дуже важливим є підбір персоналу як правило, це люди, яких самих так чи інакше торкнулась проблема, які втратили близьких через залежність. Ще одна наша проблема – це поширення інформації.
Питання реабілітаційних
центрів часто обговорюються в пресі, як правило, журналісти люблять описувати
ті центри, які важко назвати реабілітаційними – де над пацієнтами знущаються,
використовують небезпечні методики. А от успішними практиками не дуже
цікавляться. Це правда?
Коли ми тільки відкрили центр, мене
викликали до районної адміністрації, бо на центр приходили скарги. Виявляється,
нічого поганого наші реабілітанти не робили, вони просто сідали в автобус на
зупинці коло центру. А люди знали, якщо тут сів – значить з центру для
алкоголіків чи наркоманів, значить погана людина. Нікого не цікавило, скількох
людей ми вилікували. Зараз ми це вже пережили, середовище інакше реагує на нас.
Я б хотів щоб інформаційний простір дивився на реабілітацію як на позитив, щоб журналістів цікавили свідчення узалежнених, їхніх рідних. Щоб на кожного реабілітанта ми дивились як на особистість, адже кожна людина – це скарб, це чийсь син, батько, чоловік. Ми готові працювати з усіма, хто допомагає узалежненим. В Євангелії написано «Хто не проти вас, той з вами». Єдине, ми не співпрацюємо з закритими центрами, де насильно допомагають це наша принципова позиція. Ми беремо лише тих хто погоджується приїхати добровільно.
В реабілітації однією з найважливіших складових є те,
чи зможе людина зберегти тверезість після завершення курсу. Що ви робите для
збереження ефективності лікування?
Вже в процесі
реабілітації ми працюємо над мотивацію Не примушуємо, але працюємо аби людина навчилась
брати відповідальність за свої вчинки. Ми намагаємось мотивувати людину на
тверезість, але це, на жаль, вдається не завжди, часто людина не може змінити
середовище і знову потрапляє в проблему. Ми розуміємо наскільки важливі групи
підтримки, тому мотивуємо після виходу відвідувати їх.
Оскільки ми
працюємо, в основному, за методологією «12 кроків», ресоціалізація є важливим
компонентом роботи. На 3-4-му етапах клієнти пишуть програму, що вони будуть
робити після завершення лікування. Вони можуть поїхати додому, спробувати
пожити поза центром, пошукати роботу, а потім знову повернутись. Для тих, кому
потрібна допомога після завершення реабілітації є центр «Воскресіння», де вони
можуть рік чи більше пожити, часто навіть з родинами, якщо ще не готові
повернутись у своє середовище. Бракує інформації про нас і над цим треба ще
працювати.
От зараз ми можемо
прийняти ще 10 осіб, але інформаційного ресурсу не вистачає. Адже тут не просто
взяти і приїхати – потрібно, щоб були люди, які правильно мотивують, адже
нечасто людина сама усвідомлює свою залежність, тут треба працювати з близьким
оточенням, мотивувати.
Якою ви бачите перспективу діяльності «Назарету»?
Я відкритий для
співпраці з усіма, тим більше, що у церкві я відповідаю за душпастерство
тверезості. Якщо завтра до мене прийде людина з будь-якого міста України і
скаже, що пропонує приміщення для центру – ми готові його відкривати. Для
успішної роботи реабілітаційного центру потрібно, аби приїжджали узалежнені, щоб
ми продуктивно контактували з родинами, і мали партнерів та друзів.
Я зацікавлений і
мрію, що це буде наша спільна справа. Часто люди кажуть: «Мене це не цікавить, у моїй родині узалежнених нема». А потім така
людина йтиме по вулиці і її зіб’є водій, який перебуває під дією алкоголю чи
наркотиків. Це наша спільна справа. Зараз ми співпрацюємо з міністерствами
охорони здоров’я та соціальної політики, наш центр офіційно визнаний церквою,
ми відкриті для всіх бажаючих – кожен може приїхати, подивитись як ми працюємо.
Бракує фінансової
підтримки. Найбільше мені болить те, що проблема залежності стає все
актуальнішою в Україні, але приватні реабілітаційні центри розраховані більш на
людей, які мають родичів чи близьких, які можуть заплатити за перебування. А
якщо людина через свою залежність втратила все?
Якщо їй навіть жити нема де? Потрібні державні програми допомоги та підтримки,
держава, органи місцевого самоврядування не можуть відвернутись від цієї
проблеми, це питання національної безпеки. Кожен, хто продає алкоголь
неповнолітнім, хто розмальовує стіни рекламою наркотиків, хто розміщує рекламу
алкоголю чи гральних закладів – свідомо чи несвідомо є зрадником України, бо
цим нищить наш народ, не відрізняючись від того, хто стріляє на Сході, він несе
цим кривду, яка може бути невідворотна.
Заснованому 2004 року ЗРЦ «Назарет» у 2010 р. було присвоєно статус першого загальноцерковного реабілітаційного центру в Українській Греко-Католицькій Церкві, який надає кваліфіковану допомогу в лікуванні осіб з хімічною та поведінковою залежністю. Центр розрахований на 45 осіб. Програма реабілітації розрахована на 8 місяців. Протягом всієї реабілітації клієнти мають психологічний супровід та індивідуальну програму .
