Шпиталь Шептицького розширив масштаб опіки невиліковно хворими людьми на дому

04.11.13, Львів
Минає місяць, відколи Шпиталь Митрополита Андрея  Шептицького у Львові розпочав реалізацію проекту надання медико-соціального та психологічного супроводу невиліковно хворим людям на дому. Проект став можливим завдяки фінансуванню Міжнародного фонду «Відродження». Розрахована така діяльність на 4 місяці, з можливістю продовження. Також схожі проекти діють в Карітасі Івано-Франківськ і Карітасі Волинь.

Така діяльність спрямована на створення інноваційної моделі хоспісної допомоги –  розширення хоспісної та паліативної допомоги на дому  хворим у термінальній стадії захворювання шляхом надання медико-соціальної допомоги хворим, їх догляду, психологічної підтримки членам родин.

Послугами буде охоплено близько 25 пацієнтів у термінальній стадії, 80 сімей та родин отримають кваліфікацію для догляду за паліативними хворими. Цільова група:  онкологічні хворі, люди з важкою нирковою і серцевою недостатністю, з неврологічними захворюваннями та іншими захворюваннями, що суттєво обмежують прогноз життя.  Персонал, що забезпечує надання медико-соціального та психологічного супроводу невиліковно хворим людям на дому включає 2 медичні сестри (50% зайнятості), соціального працівника, лікаря-консультанта, бухгалтера і координатора проекту.

Послуги для потребуючих підопічних, що передбачані проектом:
– Щоденний догляд за пацієнтами (гігієна тіла, догляд за шкірою, мобілізація, годування, профілактика ускладнень);
– Розмова з пацієнтом, бесіди, читання літератури;
– Залагодження питань соціального  характеру (запрошення членів родини, знайомих, виконання особистих побажань пацієнта, налагодження стосунків з  членами родини та пацієнтом);
– Запрошення юриста або нотаріуса для вирішення майнових питань, заповітів тощо;

Охорона здоров’я

– Супровід до церкви, запрошення духівників (незалежно, якої конфесії), сповіді, причастя, миро та єлепомазання тощо;- Розмови з родичами, підготовка їх до моменту втрати та психологічна підтримка після смерті близької людини.

Розповідає Галина Курницька, керівник проекту: «Що важливо  –  проект робить особливий ухил на психо-соціальну підтримку, а також роботу з рідними хворих, забезпечення їхніх духовних потреб. Оскільки центр паліативного лікування Шпиталю є єдиною недержавною установою такого типу в регіоні, його діяльність значною мірою відрізняється від державних закладів саме завдяки роботі з родинами хворих, вирішенню їх соціальних, психологічних проблем.

Брак паліативних ліжок на Львівщині та на загал в Україні приводить до того, що одинокі невиліковно хворі або немічні люди, які потребують постійної опіки та догляду, опиняються у останні дні життя покинуті напризволяще, помирають в ізоляції та самотності. А в цей останній період життя вони, як ніколи, потребують не лише медико-соціальної допомоги, а також спілкування, психологічного супроводу для самих хворих і членів їх родин».

Основною ціллю діяльності Шпиталю Шептицького є забезпечення потребуючих Львова і регіону, незалежно від їхньої національності та конфесійної приналежності, медичною і соціальною допомогою через надання соціальних послуг, консультативно-діагностичну допомогу та безоплатне медичне лікування.

Також Шпиталь ім. Митрополита Андрея Шептицького має незрівняний досвід реалізації масштабних медико-соціальних  проектів:
А) програма “Домашня опіка”, яка діє з 1998 р. –  дотепер і охопила тисячі потребуючих сторонньої допомоги людей і насамперед одиноких людей похилого віку
Б) для малозабезпечених та безпритульних “Кухня для потребуючих” (2003-2011, на нерегулярній основі)
В) проект  «Від серця до серця», що включав медико-психологічний супровід для людей, що живуть із ВІЛСНІДом, догляд і підтримку дітей, які народжені ВІЛ-позитивними батьками, немедичний і медсетринський догляд за людьми, які живуть із ВІЛСНІДом, медико-соціальний і психологічний супровід антиретровірусної терапії (АРТ) для дорослих і дітей тощо (березень 2007 – липень 2012)
Г) центр паліативної допомоги та психо-соціальної підтримки на базі Шпиталю Шептицького (серпень 2006-липень 2007)

На сьогодні  – зазначають працівники проекту – у Львові не існує жодної програми для невиліковних хворих на дому. Тому новий проект і його подальший розвиток стануть корисними місцевій громаді і конкретним сім’ям потребуючих людей.

«Світ повний добрих людей і з цією думкою ми долаємо різні виклики», – Дзвенислава Чайківська про роботу паліативу в Шпиталі Шептицького

14.10.2013, Львів
12 жовтня у всьому світі відзначається День паліативної опіки. В Україні щороку близько 500 тисяч хворих потребують паліативної допомоги,  зокрема, дорослі і діти в термінальних стадіях онкологічних і серцево-судинних захворювань,  СНІДу і туберкульозу, хворі з важкими травматичними і дегенеративними ураженнями центральної нервової системи, периферичної нервової системи і опорно-рухового апарату, інваліди та люди похилого віку тощо. Однак зараз в Україні тільки 5% хворих помирають в медичних закладах, де отримують необхідну спеціалізовану медичну допомогу, адекватне знеболення і професійний догляд.

Вітчизняна система охорони здоров’я  поки що не може забезпечити доступність паліативної допомоги для більшості хворих, які її потребують. Причин цьому багато, але однією з найбільш значимих є відсутність кваліфікованого медичного персоналу, який пройшов відповідне навчання. В Україні сьогодні функціонує близько 10 хоспісів, найбільші з яких знаходяться в Івано-Франківську, Харкові, Львові. Також у деяких регіонах при онкологічних диспансерах відкриті відділення паліативної допомоги і в них наявні ліжка для паліативних хворих.

За останні 10 років у Львові більше 1500 невиліковно хворих людей отримали хоспісну допомогу, це близько 100-120 осіб на рік, які  проходили стаціонарне лікування. Перший в Україні хоспіс було  відкрито у Львові в 1997 році – це комунальний заклад, у якому почали надавати медичну та психологічну допомогу людям з невиліковними захворюваннями. Згідно з державними нормами, на 10 тис. осіб населення потрібно 10 ліжок у хоспісі. Наразі Львів має мінімально потрібну кількість – 75 ліжок на 800 тис. осіб населення: частина з них – у комунальному хоспісі, частина – при двох поліклінічних  відділеннях міста, ще близько 25-30 таких ліжок – у Шпиталі Шептицького.

Благодійна установа «Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького», яку традиційно називають «народна лічниця», засновано у 1902 році з ініціативи Митрополита  Шептицького. З 2003 року на базі цієї благодійної установи функціонує відділ паліативної та госпісної допомоги. Працівники Шпиталю намагаються полегшити фізичні і духовні страждання, допомагають гідно завершити земне життя недужим у термінальній стадії. Основні зусилля медичного персоналу спрямовані на створення саме психологічного комфорту хворим.

Розповідає Вікторія Каганяк, завідувач відділення паліативного лікування в Шпиталі Шептицького: «У нас бувають дуже різні пацієнти та історії відносин, але особливо запам’ятовуються ті, для кого

перебування у Шпиталі було приємним етапом в житті. Наприклад, пан Ігор (з етичних міркувань ім’я змінено) – інвалід від народження, який мав генетичну аномалію, що почала проявлятись після 16-го року життя.

У нього в підлітковому віці, власне, різко почало віднімати руки і ноги, виникли серйозні проблеми із серцем, набряки і порушення водного балансу в тілі, постійна задишка. Рідні Ігора витрачали величезні суми коштів на постійні обстеження, лікування і пов’язані з тим подорожі. А потім батьків не стало – і що дуже приємно і знаково – молодив чоловіком почали опікуватись колишні однокласники. Вони щодня надавали йому необхідну опіку, фінансово забезпечували, психологічно підтримували. Доки не стало зовсім складно…

До нас Ігор потрапив, коли йому було 33 роки. Неймовірно позитивний чоловік, що мав чітку мету – одужати, щоби відвідати рідного брата у Москві, а потім сестру в Ліберії. Щоправда довелось докласти чимало зусиль для цього, Ігор тричі лягав у наше відділення і в кінці-кінців мав настільки гарні показники здоров’я, що лікарі дозволити йому вирушити у мандрівку до найрідніших людей!».

Також в Шпиталі Шептицького надається якісне медичне обслуговування та соціальні послуги, амбулаторна і консультативна допомога різноманітних профілів для широкого кола людей і особливо потребуючих, діє проект «Домашня опіка» для самотніх людей похилого віку. Щомісяця послугами закладу користуються сотні людей.

У 2007 році Шпиталь Шептицького став переможцем національного конкурсу і отримав звання «Благодійник року». У березні 2010 року Міністр охорони здоров’я України Василь Князевич нагородив керівника установи Дзвениславу Чайківську заохочувальною відзнакою в галузі охорони здоров’я – орденом святого Пантелеймона. У 2010 році Блаженніший Любомир (Гузар), глава Української Греко-Католицької Церкви, відзначив директорку Шпиталю грамотою за значний вклад у розвиток соціальних програм охорони здоров’я в Україні, розбудову Карітасу України і Шпиталю Шептицького.

Шпиталь Шептицького фінансується з благодійних внесків місцевих добродійників і пожертв з-за кордону, від держави допомоги не отримують. Свого часу мали забезпечення від Львівської міської ради, але воно було нетривалим і конкретно на людей, яких відбирали спеціальні державні соціальні служби, – кажуть у Шпиталі.

«Бувають періоди, коли економічне становище нашої установи вкрай складне, але ми ніколи не нарікаємо. Світ повний добрих людей і з цією думкою ми долаємо різні виклики. Фінансова чи матеріально-технічна підтримка Шпиталю – найкраща подяка і визнання для нас, до яких ми завжди відкриті», – з щирою посмішкою на обличчі стверджує  Дзвенислава Чайківська.

Якщо і Ви нині маєте змогу допомогти Шпиталеві Шептицького певними ресурсами – звертайтесь за контактами:
+38 032 235 22 66 (9), м. Львів, вул. Озаркевича, 4, 79016

Відео про Шпиталь Ви можете переглянути тут.

Шпиталь Шептицького рятує новонароджених малят


В четвер, 31 березня близько 20.00, у Львові у «Вікно життя» при Шпиталеві Шептицького, на вул. Озаркевича, 4, було вкладено новонароджене немовля.



За кілька хвилин прибула швидка допомога і працівники міліції. Дівчинка, як було з’ясовано при медичному огляді працівниками шпиталю, віком до 7 днів, цілком здорова, доглянута і в чистих пелюшках. Зараз вона перебуває у Дитячій міській лікарні на вул. Пилипа Орлика.«Вікно життя», – це спеціальний пункт, де матері можуть анонімно з тих чи інших причин залишати свою новонароджену дитину. Такі спецпункти для новонароджених дітей роками успішно працюють у Польщі та Чехії, в Україні – у Львові, Тернополі і віднедавна в Києві.

Львів має сумний досвід, коли у листопаді 2009 року, після піврічного існування «Вікна життя» при пологовому будинку на вул. Дж. Вашингтона, новонародженого малюка підкинули в центрі міста, під церкву Св. Юра. Дитина була доношеною і абсолютно здоровою, але помітили її надто пізно – дитя захворіло і померло. Після цього випадку новий пункт “Вікна життя” створили наприкінці 2009 року поблизу церкви Юра, ближче до центру міста, у Шпиталі Шептицького.

Проблема матерів, які не мають змоги чи бажання виховувати новонароджену дитину, є надзвичайно актуальною. «Не слід вважати, що підкидають дітей лише неблагополучні жінки із так званої групи ризику!», – каже Дзвенислава Чайківська, керівник Шпиталю Шептицького. «Так, на жаль користування «Вікном життя» є не надто частим і втішним. Частково через низький рівень інформування громадськості, просвітницької роботи на дану тему. Зокрема, існує багато критики стосовно функціонування таких спецпунктів, – мовляв це популяризує відмову від материнства, безвідповідальність і аморальність суспільства. Але врятовані життя малюків, які ми маємо змогу бачити, варті існування пунктів «Вікно життя»», – переконана Д. Чайківська.

До такого вчинку – відмовитись від своєї новонародженої дитини – може призвести сукупність кількох банальних причин: батько не визнає свого батьківства і відповідальності за виховання малюка, батьки матері засуджують вагітність доньки, у матері немає помешкання чи фінансової забезпечності, народження малюка є невчасним на думку матері тощо. В такій ситуації від молодої жінки складно очікувати адекватних вчинків.

Здорова дитина – щаслива родина


Як вберегти дитину від ВІЛ?
30.11.2010
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі Снідом. Боротьба проти ВІЛ/СНІДу є викликом для усього суспільства! Проблему ВІЛ/СНІДу не вдасться вирішити без активного залучення та підтримки громадських та церковних організацій, вважають співробітники Карітасу. Тому Карітас на міжнародному та національному рівні активно включається в боротьбу проти епідемії.



 
Співробітники Карітасу, щоб полегшити життя хворих на СНІД, активно співпрацюють з державними установами. Наприклад, налагоджено тісну співпрацю з Львівським обласним центром з профілактики та боротьби зі СНІДом (ЛОЦ СНІДу). ВІЛ-позитивні люди та їхні сім’ї також можуть отримати консультації, психологічний та медичний супровід у Шпиталі Шептицького (Львів), яким опікується Карітас. Для ВІЛ-позитивних дітей у Шпиталі Шептицького створена кімната денного перебування.
 
Історія підопічної Шпиталю Шептицького: Щаслива сім’я. Людей поєднує кохання, взаєморозуміння, повага… «Я почувалася найщасливішою жінкою, коли дізналася, що вагітна. Так давно хотілося мати справжню сім’ю. Дитина – це найбільша радість для батьків, і ця  радість переповнила мене по самі вінця.
Кожного ранку я прокидалася  з думкою про своє дитя: яким воно буде, коли народиться? Хотілося, звичайно, щоб дитина була насамперед здоровою, тому всі обстеження пройшла вчасно. Аналізи в нормі, почувалася добре – жодних підстав для хвилювання. Тільки-от чомусь  довго немає  результатів забору крові на ВІЛ. Під час  чергового візиту в поліклініку дізналася

жахливу новину: Я –ВІЛ-інфікована! Це було  неначе  грім серед  ясного неба.  Як таке могло статися ? Чому? Чому саме я? Чому саме мою дитину спіткало таке   лихо? Безліч запитань і  жодної  відповіді. Більше тижня не могла взяти себе в руки. Плакала не перестаючи. Чоловік не знав як мене заспокоїти. А мене мучили питання: якою народиться моя дитина? А може взагалі перервати вагітність? Ні! Це недопустимо. Адже ми з чоловіком хотіли цієї дитини. Настав день, коли я собі сказала: досить! Досить плакати, шукати винних. Це абсолютно нічого не змінить. Треба якось жити далі.

У ЛОЦ СНІДу  дізналася, що  у  ВІЛ-позитивної  матері може народитися абсолютно здорова дитина. Для цього потрібно прийняти відповідні ліки, при чому приймати їх в суворо визначені години, інакше лікування не дасть ніякого ефекту. Спочатку  було важко. Важко жити з думкою, що моя дитина піддається ризику бути ВІЛ-позитивною. Але надія на краще залишалася.

Далі – лікування під капельницями і кесарів розтин на сьомому місяці вагітності.

Коли  отямилася  після  операції, перше питання: що з  моєю дитиною? Лікар сказав, що дитину відправили в реанімацію обласної лікарні для недоношених дітей. Там  хлопчик отримав ліки для профілактики. А я чекала  на результати  аналізу  пуповинної  крові. Результати були  невтішними хоч і  не остаточними. У пробірці я  принесла  кров  синочка  у ЛОЦ СНІДу, щоб дізнатися  остаточні результати. Довгі дні очікувань… А що, коли дитина виявиться ВІЛ-позитивною? Господи, на які страждання приречене моє немовля! Цих два тижні були для мене найважчими. Нарешті результат: дитина не інфікована!  Ми почувалися  після цієї  новини  найщасливішими.

Отже, ще не все втрачено. Попри всі жахіття, які  довелося пережити мені і моєму малюкові. Радує, що дитина народилася ВІЛ-негативною. Хоча синочок   має багато проблем  зі  здоров’ям  але вони не настільки  страшні, як  ВІЛ і їх цілком реально перебороти. Я вірю, що у нас все буде добре.»

 
Сьогодні можна гарантувати 99% народження здорової дитини від інфікованих батьків. Але у світі є випадки, коли немовля усе одно отримувало вірус у спадок. Хоча це пояснюється недотриманням суворих правил прийняття ліків: визначеного часу і дози.
Вагітні ВІЛ-позитивні жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію, для проведення профілактичного лікування.
 
“З 26 тижня вагітності і до пологів жінці призначають АРТ-терапію. Після народження дитини також одразу дають медичні препарати і малюк залишається здоровим. Але ще 18 місяців немовля перебуває під наглядом лікарів, допоки не виведуться з його організму антитіла матері,” – розповіла Курницька Галина, співробітник  Шпиталю Шептицького.
 
Щоб попередити передачу ВІЛ-інфекції від матері до дитини, вагітній жінці  необхідно знати основні вимоги та складові заходів попередження:
– вести здоровий спосіб життя;
– своєчасне обстеження на ВІЛ-інфекцію – у термін до 12 тижнів вагітності;
– регулярно відвідувати лікаря акушер-гінеколога жіночої консультації та спеціаліста Центру профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом, виконуючи рекомендації та призначення лікарів;
– прийом за призначенням лікаря спеціальних  медикаментів – антиретровірусних препаратів, які попереджують ВІЛ-інфікування новонароджених;
– своєчасна госпіталізація на пологи для зменшення  ризику  передачі ВІЛ-інфекції  під час пологів;
– виключення грудного вигодовування новонародженого та заміна його адаптованими молочними сумішами;
– забезпечення відповідного  догляду  за новонародженим за спеціальними правилами та динамічне  спостереження за дитиною у лікаря-педіатра з метою уточнення статусу до досягнення дитиною віку 18 місяців.
 
Існує декілька підходів до того, яким способом  повинна народити ВІЛ-інфікована вагітна: природнім шляхом чи за допомогою операції кесаревого розтину. Операція кесарів розтин є одним із компонентів профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини. Проте такий метод доцільно застосовувати планово у терміні 38 тижнів вагітності після консультації з лікарем з одночасним прийомом антиретровірусного  препарату за однією із схем профілактики.
 
* Читати документи розроблені  робочою групою з питань ВІЛ/СНІДу Карітасу Європи:
 
Відповідь Карітасу на епідемію ВІЛ/СНІДу в Європі: В солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІДом чи зазнали його впливу. Політика Карітасу Європи щодо ситуації з поширенням епідемії ВІЛ/CНІДу
РЕКОМЕНДАЦІЇ
БАЗОВИЙ ДОКУМЕНТ КАРІТАСУ ЄВРОПИ З ПИТАНЬ ВІЛ/СНІДу
    Зміст
1. Вступ
2. Розповсюдження епідемії ВІЛ в Європі.
3. ВІЛ/СНІД та права людини
4. Відповідь католицької церкви на епідемію СНІДу
5. Обов’язок діяти
6. Етичні питання
7. Досвід діяльності Карітасу у сфері ВІЛ/СНІДу
Додаток 1. Скорочення
Додаток 2. Діаграми та інші джерела
Додаток 3. Бібліографія
Проблему існування епідемії СНІДу в країні не можна вирішити поодинокими, окремими ініціативами: хвороба потребує мобілізації усіх сил суспільства. Тому дуже  важливо, щоби політики та державні діячі, зрозуміли потребу підтримки недержавних організацій, які працюють у сфері надання соціальних послуг населенню.
* Боротьба зі СНІДом: Наша ціль – зміна упередженого ставлення до ВІЛ-інфікованих
 
* Душпастирська відповідь на стигму і дискримінацію ВІЛ-позитивних осіб
17-19 листопада 2010, доповідь Ростислава Дзундзи на Національній науково-практичній конференції з міжнародною участю з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу «За кожне життя – разом». На конференції у доповіді Ростислава Дзундзи також була представлена робота Карітасу України.

Паліативна допомога


В Україні покращиться рівень госпісної допомоги
19.04.2010
Збільшення кількості українських пацієнтів з важкими хронічними хворобами робить важливим кваліфіковану госпісну допомогу. Для обміну досвідом з покращення надання паліативної допомоги невиліковно хворим директор Шпиталю Шептицького Дзвенислава Чайківська проходила стажування у Госпісі



 Сан-Дієго, США з 15 березня по 10 квітня. Наприкінці весни вже у Києві розпочнеться навчальна програма для низки державних і недержавних організацій подібного профілю.
 
Останнім часом прогресуюче старіння населення України і зміна структури захворювань в бік хронічної патології призводить до того, що збільшується кількість пацієнтів з важкими хронічними хворобами, які втрачають можливість самообслуговування та потребують сторонньої допомоги. Саме такі хворі потребують паліативної допомоги, лікувальних заходів спрямованих на симптоматичне лікування та тимчасове полегшення страждання.
 
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, госпіс – це форма догляду, яка констатує, що лікування тривалого стану хвороби неможливе, і займається скоріше якістю, ніж тривалістю життя. Вона усуває симптоми, які турбують людину за допомогою методів, єдина мета яких – досягнення максимально можливого комфорту пацієнта. Система госпісів є дуже поширеною в усьому світі, де її визнають гуманною і необхідною, адже вона позбавляє хворих від страждань, допомагає гідно завершити земне життя, а також надає психосоціальну підтримку членам сім’ї на період хвороби та втрати близького.
 
З метою обміну досвідом та опанування нових методів надання допомоги важкохворим людям директор Шпиталю імені Митрополита Андрея Шептицького Дзвенислава Чайківська перебувала на стажуванні Міжнародної програми Інституту Паліативної Медицини (ІПМ) Госпісу Сан-Дієго (США). Візит, що тривав з 15 березня по 10 квітня 2010 року, був розрахований на лікарів, які працюють за межами США. Навчання стало можливим завдяки гранту Національного Інституту Раку (США) та українському відділенню фонду «Відродження».  Метою даної програми є впровадження, розвиток та поширення принципів Всесвітньої організації охорони здоров’я з надання паліативної допомоги невиліковно хворим.
 
У цій програмі взяли участь три особи з України і одна лікар-онколог з Йорданії. Програма передбачала інтерактивний обмін думками щодо теоретичних схем надання допомоги та практичного досвіду роботи у різних країнах. У перший тиждень була змога обговорити спільні та відмінні моменти у діяльності та законодавстві в США, Україні та Йорданії. Кожен тиждень змінювалися робочі місця: Госпіталь Скріпп Мерсі; відвідування пацієнтів вдома (Palliative Home Care); Госпіс Сан-Дієго. «Така структура освітньої програми є дуже ефективною, оскільки дає повну уяву про роботу мультидисциплінарної команди та  про особливості роботи з пацієнтом і з родиною у різних умовах та різних етапах надання допомоги», – ділиться враженням Дзвенислава Чайківська.
 
Карітас України розпочав діяльність з надання госпісної допомоги ще з 2002 року. У рамках проекту «Домашня опіка», фінансованого Карітасом Німеччини, були підготовані перші фахівці паліативної допомоги: лікар і медичні сестри. Завдяки фінансовій підтримці «Мережі нідерландських благодійних фондів для центральної та східної Європи» була проведена реконструкція відділення Шпиталю Шептицького відповідно до міжнародних стандартів паліативної та госпісної допомоги. Головною метою своєї діяльності Карітас ставив забезпечення достойного та гідного догляду та опіки для осіб, які невиліковно хворі, або настільки немічні, що потребують переважного догляду та симптоматичного лікування.
 
За 8 років функціонування відділ паліативного лікування розширився з 5 ліжок до 28. Оскільки центр паліативного лікування Шпиталю Шептицького є єдиною недержавною установою такого типу в регіоні, його діяльність значною мірою відрізняється від державних закладів – центр бере до себе не лише онкохворих, але й пацієнтів з іншими патологіями. Персонал шпиталю значну увагу приділяє роботі з родинами хворих, вирішенню соціальних, психологічних та юридичних проблем.
 
На жаль, на сьогоднішній день питання організації госпісів для важкохворих, як з онкологічними та іншими хворобами не є пріоритетним в Україні. За різними даними в Україні діє від 10 до 17 госпісів (з максимальною кількістю 30-40 ліжок), які фінансуються за кошт держави. Також є невелика кількість центрів сестринського догляду, що утримуються громадськими організаціями та релігійними громадами. Втім, за даними експертів, мінімальна потреба в госпісних ліжках складає приблизно 100-120 на півтора мільйона населення.
 
Тому для підвищення рівню надання паліативної допомоги працівниками Шпиталю Шептицького та іншими організаціями, що працюють у цій сфері, була розроблена Навчальна програма циклу тематичного удосконалення «Мультидисциплінарна командна робота у системі паліативної допомоги». Її ініціаторами виступили Державний навчально-методичний геріатричний центр НМАПО імені П.Л.Шупика, Міжрегіональна академія управління персоналом, Всеукраїнська асоціація паліативної допомоги, Всеукраїнська рада захисту прав та безпеки пацієнтів і Карітас України.  Вже перший навчальний цикл буде проведено з 24 травня по 26 червня 2010 року у Києві. У цьому циклі також візьмуть участь викладачі з Інституту паліативної медицини Госпісу Сан-Дієго.