Автор: csm_admin

Волонтер Карітасу України Лідія Чупляк відвідала Шпиталь Шептицького у Львові та довідалась у його працівників – Галини Курницької та Ярослави Пилат – яким чином надається допомога потребуючим. Крім новітнього обладнання, дорогих ліків важливу роль грає людське ставлення до пацієнтів.

Тому Шпиталь є передовим закладом в Україні з надання допомоги найбільш потребуючим, зокрема ВІЛ-позитивним.

 

У 1903 році доктор Євген Озаркевич (Шпиталь розміщується саме на вул. Є. Озаркевича, 4 – прим. автора) разом з іншими медиками на чолі з Главою Греко-Католицької Церкви Митрополитом Андреєм Шептицьким організували лікарське товариство “Народна лічниця” і створили невелику клініку.

 

 

 

Проект Домашня опіка був запроваджений у 1999 році за ініціативи Карітасу України та фінансувався партнерами з Німеччини. Початково проект запроваджувався для остарбайтерів. Саме тут мені випала честь познайомитись із самовідданими та рідкісними у нас час людьми – Галиною Курницькою, координатором проекту, та Ярославою Пилат, соціальним працівником Шпиталю Шептицького.

 

 – У той час і зараз надаються медико-соціальні послуги, тобто послуги соціального представника та медичні послуги: гігієна тіла, вимірювання тиску, ін’єкції, ремонт одягу та взуття, допомога по господарству, закупівля продуктів, – розповідає працівник Шпиталю Шептицького Галина Курницька. – Тоді в рамках проекту була стаття “Медикаменти” і згідно з призначеннями лікаря, відповідно до рецепту, закуповувалися ліки та видавались підопічним. Також раніше ще надавалась суттєва допомога продуктами харчування – закуповувались продукти, формувались у пайки та видавались кожному підопічному. Зараз соціальні працівники приходять додому, допомагають потребуючим. Ми маємо пральню, тому допомагаємо прати. Раніше в Шпиталі Шептицького цього не було.

 

Розмову продовжила соціальний працівник ВІЛ-сервісних проектів Шпиталю Шептицького Ярослава Пилат:
 – Серед підопічних є люди похилого віку, неповносправні. Є також ВІЛ-позитивні, яким надається медико-соціальний супровід. Зараз їх близько 20 осіб.

Далі пані Ярослава детальніше розповіла про діяльність Шпиталя Шептицького.

 

– Як потрапляють до вас ВІЛ–позитивні?
– В основному вся інформація йде від Львівського обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом. Інформація є конфіденційна і ніхто її розголошувати немає права. Ми почали працювати із СНІД-центром у 2007 році. Допомога була спрямована на закупівлю дитячого харчування. На той час обласний центр СНІДу не мав можливості закуповувати дитяче харчування. Тоді вперше була укладена угода зі СНІД-центром, яка щороку поновлюється. СНІД-центр звернувся із проханням допомогти. Ми взяли 20 дітей під свою опіку, для яких закуповували спеціальні суміші і кожного місяця роздавали. Цей проект був в рамках “Домашньої опіки”. Згодом обласний центр СНІДу став отримувати державне замовлення на дитяче харчування і почав видавати харчування планово.

 

Наступного разу ми почали працювати зі СНІД-центром у 2008 році в рамках київського проекту «Від серця до серця». Лікар запитує хворого, чи знає він або вона про існування такої організації як Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького, де надається медико-соціальний супровід для хворих, і чи хотіли б вони в ньому обслуговуватись. Якщо людина погоджується, тоді хворим дають координати. Інший шлях: одна людина сказала іншій.

 

– Яка категорія ВІЛ-позитивних людей до Вас потрапляє? І чим в першу чергу ви допомагаєте ВІЛ-позитивним?
– В основному це все молоді люди, які в свій час прожили дуже веселе життя, не відмовляючи собі ні в чому, які ніколи не думали, що колись зіткнуться з життєвими проблемами та проблемами власного здоров’я. Це люди, які практично повноцінно не жили в суспільстві, тобто не можуть самостійно вирішити елементарних побутових проблем. Ці люди бояться оформляти документи у поліклінічних відділеннях, бо в такому разі не буде дотримано лікарської таємниці.

 

Ще одна проблема полягає у тому, що в Україні немає інвалідності по ВІЛ/СНІІДу, тому оформити інвалідність можна лише за супутньою хворобою. Дуже часто ВІЛ чи СНІД-позитивні отримують відмову.

 

У кожного є щось своє. Першочерговим для них є ліки. З кожним роком кількість хворих у СНІД-центрі збільшується. Державне планування має свої недоліки. Центр не встигає запланувати ту кількість ліків, яка буде необхідна. Тому до кінця року в СНІД-центрі виникають проблеми з ліками. Та й не кожен хоче віддавати власні гроші на ліки. Тому дуже велика кількість людей іде до нас просто за ліками. Ліки вони отримують безкоштовно.

 

– Чи проводиться профілактична роз’яснювальна робота про ВІЛ/СНІД?
– Ми намагаємось подати інформацію. Дуже велика кількість людей нічого не знають про ВІЛ/СНІД. Інколи приходить людина, яка нещодавно дізналася про свій статус. Вона є в шоці, налякана, питає, що це за хвороба, просить розказати їй щось та дати літературу. Ми не проводимо первинну профілактику, маємо уже тільки медико-соціальний супровід ВІЛ-інфікованих. До речі, з метою психологічної підтримки у Шпиталі Шептицького працює також психолог.

 

– Які ще благодійні організації, крім Карітасу України, допомагають Вам у цьому напрямку?
– У цьому напрямку працюють ще Всеукраїнська мережа ЛЖВ, благодійні фонди «Аванте», САЛЮС, «Усі разом». Але ці організації працюють лише у певному напрямку, наприклад, в тюрмах. Ми не маємо таких повноважень. Але якщо під час опіки над людиною, її ув’язнили, ми можемо лише поцікавитись про долю нашого підопічного. І тут наша компетенція закінчується. Далі ми вже звертаємось в ту організацію, яка є більш компетентна у цих питаннях.

–  У липні цього року у Відні відбулась міжнародна конференція «СНІД 2010». Розкажіть, будь-ласка, коротко про свої враження.
– Конференція дала можливість оцінити ситуацію з епідемією ВІЛ/СНІДу, яка склалася у світі, усвідомлення того, що проблема є дійсно глобальною. І Україна не є виключенням. Про це треба говорити. А нам доводиться стикатися із проблемою браку інформації не тільки у населення, а й у медичних працівників. Звичайно, не всі повинні знати все, однак потрібно володіти мінімальною інформацією, яка дасть можливість правильно розуміти стан речей.

Усім нам треба пам’ятати, що навколо нас є люди, які потребують нашої допомоги, нашого співчуття та розуміння. Не треба боятись глянути правді у вічі та розгледіти реальність.

І не завжди допомога полягає у матеріальному. Своїм теплим серцем, щирою посмішкою, добрим словом Ви можете зігріти чиюсь душу.

«А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Євангеліє від Матвія 25 розділ,40 вірш).

Матеріал підготувала Лідія Чупляк.

4 жовтня у соціальному центрі для дітей трудових мігрантів Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії побував Арсеній  Яценюк, засновник фонду «Відкрий Україну». Гість зустрівся з виховниками і поспілкувався з  дітьми із кризових родин та дітьми трудових мігрантів.

 

Під час відвідин А. Яценюк наголосив, що майбутнє України базується на трьох принципах: сім’я, освіта та християнські цінності. «Ви повинні вчитися, — звернувся він до дітей. — Освіта — це запорука вашого майбутнього і майбутнього країни. Я хотів би, щоб ви відбулися як особистості, ви маєте зробити себе самі, але для цього треба багато і наполегливо працювати, над собою, передусім».

 

Громадській діяч закликав дітей займатися спортом. Він відзначив, що відчув дружню, майже сімейну обстановку, яка панує в центрі. «Але я бажаю вам, щоб ваші батьки якомога швидше змогли повернутися додому», — додав А. Яценюк.

 

В останні роки значного розвитку набула діяльність Карітасу України пов’язана із міграційними процесами. Існують окремі проекти регіональних Карітасів, направлені на допомогу дітям українських трудових мігрантів. Карітас Сколе і Карітас Івано-Франківьск УКГЦ також отримали гранти на функціонування соціальних центрів для дітей за перемогу у конкурсі «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми трудових мігрантів». Конкурс оголосили  фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» за підтримки Фонду Віктора  Пінчука. Саме у соціальних центрах Карітасу діти насичено та цікаво проводять вільний від навчання час, можуть отримати психоемоційну допомогу, дружню підтримку, пораду соціального працівника. Тому підтримка саме цих проектів дуже важлива на сьогоднішній день.

гуманітарної програми Міжнародного фонду «Відродження».

 

 

Сьогодні понад 20 осіб знову можуть щоденно відвідувати Центр і брати активну участь у різних заходах. За місяць роботи працівники Карітасу встигли організувати оздоровчу поїздку до Моршина, похід в ліс за грибами. Для лікування фізичних захворювань, щоденно проводяться заняття з трудотерапії. Залучення до певних видів діяльності дозволяє хворим досягнути максимальної незалежності у повсякденному житті.

«Ми застосовуємо різні види діяльності, які дозволяють творчо реалізовуватися нашим Друзям – так називаємо наших підопічних, – каже керівник проекту Наталя Загайко. – Наприклад, Друзі з нетерпінням чекають на початок підготовки до акції «Різдвяна свічка», активними учасниками якої вони є вже не один рік.»

Центр діє упродовж 9 років і став навчальною базою для працівників багатьох інших організацій, які надають допомогу неповносправним. Для покращення послуг, які надаються підопічним, постійно йде обмін інформацією та досвідом з партнерами. Роботу Центру також постійно підтримують і місцеві жертводавці.

 

Атмосфера у Центрі завжди привітна і робоча, тому сюди радо приходять небайдужі люди. Нещодавно Центр відвідали молоді волонтери з Польщі. А на днях у центр завітав керівник відділу по роботі з східними партнерами Янас Хубертус з Карітасу Мюнхена (Німеччина). Також Центр відвідала керівник благодійного фонду «Крона» Олена Мацібох. Пані Олена особисто переконалася у необхідності фінансово підтримувати такі проекти. Достатньо лише декілька хвилин, щоб перейнятися проблемами і потребами підопічних та оцінити важливість роботи, яку виконують асистенти Центру.

 

З нагоди Міжнародного дня людей похилого віку Карітас Тернопіль організував благочинну акцію «Виміряй артеріальний тиск – допоможи літній людині». Протягом цілого дня  у центрі міста бажаючі могли звернутися до пересувного пункту, у якому працівники та волонтери Карітасу вимірювали артеріальний тиск та надавали медичні рекомендації. Усі відвідувачі отримали

інформацію щодо здорового способу життя і друковані брошури.

 

Мешканці міста також мали нагоду скласти пожертви для допомоги літнім людям. На кошти були придбані продукти та побутова хімія і сформовані подарункові набори. Підопічним проекту «Домашня опіка» радо приймали подарунки. Для літніх людей, які отримують мізерні пенсії, саме така підтримка необхідна.

 

Партнерами даної акції стали Катедральний собор та студенти Тернопільського державного медичного університету

ім. І. Я. Горбачовського.

Негативним наслідком трудової міграції українців є виникнення покоління дітей без батьківської опіки. Згідно досліджень Карітасу України таких в західній Україні не менше 7%. Деякі сім’ї не бачаться по п’ять-десять років. Як побороти негативну тенденцію розповіла національний координатор програм допомоги сім’ям, дітям та молоді Карітасу України Зоряна Лукавецька.

 

– Як почалося створення соціальних центрів для роботи з дітьми трудових мігрантів?
Цей проект почався півтора роки тому на базі активних центрів, які вже працювали з дітьми, мали досвід та  підготовлений персонал. Ідея запуску пілотного проекту виникла спільно із західними партнерами. Але головна ініціатива належить Карітасу України.

Рішення розпочати роботу з дітьми трудових мігрантів було наслідком чисельних міграційних досліджень Карітасу України. Ми вже були ознайомлені з проблемами, негативними тенденціями у міграційній сфері.

Робота з дітьми цієї категорії ще в стадії розвитку. На основі здійснених досліджень робимо педагогічні методики з соціальної адаптації дітей.

В нас функціонує чотири центри: Івано-Франківськ, Коломия, Стрий, Дрогобич. З жовтня відкриються три нових – Борислав, Нововолинськ і Броди. Існував центр у Соснівці, але в силу організаційних ускладнень – відсутність наявного приміщення – був перенесений до Бродів, де є інфраструктура.

 

– Скільки взагалі в Україні дітей, батьки яких працюють за кордоном?
Загальнонаціонального дослідження не має і ніколи подібного не проводилося. В рамках реалізації проекту Карітас робив дослідження по всіх школах чотирьох міст – Соснівка, Стрий, Івано-Франківськ, Коломия. Ми опитували вчителів шкіл, психологів, соціальних працівників. У вищезгаданих містах 7% дітей шкільного віку знаходяться без батьківської опіки (через трудову міграцію). І це без врахування дітей дошкільного віку та підлітків, які вчаться в середніх спеціальних або вищих закладах. 

 

– Зараз ви їдете до Франції, де відбудеться обговорення міграційних процесів національними Карітасами та подання рекомендації до Ради Європи. Спираючись на досвід роботи Карітасу України, які пропозиції будуть від вас, щоб українські діти не були відірвані від батьків?
Це складне питання, бо проблема глобальна. В нашій країні відбуваються чисельні дискусії, в яких Карітас України має свою позицію: не ускладнювати, не робити строгим режим перетинання кордонів для українців. Міграція – наявний факт і ускладнення процедури приїзду українців до ЄС не зменшить її потоків. Люди після багатьох зусиль, фінансових затрат попадають у країну призначення і прагнуть якомога довше лишитися закордоном. Бо велика вірогідність, що вдруге вже не зможуть потрапити. Більшість українців-мігрантів – нелегали. Отже в них немає можливостей для контактування з сім’єю.

Батьки по п’ять, десять років можуть не бачити дитину. Навіть на канікули не приїжджають додому, вже не говорячи про возз’єднання сімей.

Строга політика сприяє ізоляції, а не поверненню. Загалом, ця проблема стосується української держави та розробки її внутрішньої політики. Яка фактично є відсутньою. Якщо при попередньому уряді були спроби до впорядкування міграції, то зараз їх не видно.

 

– Які, в першу чергу, ініціативи треба зробити, щоб покращити ситуацію?
Перше завдання – сприяти легалізації трудових мігрантів. Для цього потрібні міждержавні договори, які б гарантували певний захист мігрантів. Наприклад, перегляд пенсійного законодавства: працівники повинні мати змогу отримувати пенсію в країні перебування. Зараз навіть легальні працівники, що мають плани повернутися, не отримуватимуть пенсію. Це теж призводить до зникнення бажання повертатися на батьківщину.

Ми неодноразово обговорювали сприяння захисту дітей. Основна проблема – діти трудових мігрантів є безстатусні. По Конституції за цих дітей відповідають батьки і юридичними представниками є саме вони. Відсутність батьків позбавляє дітей можливості відстоювати свої інтереси в судах. Навіть близькі родичі не можуть допомогти, бо вони є неофіційними опікунами. Навіть зараз, під час поїздки до Франції, ми стикнулися з проблемою – оформлення візи на виїзд закордон для користувачів наших проектів.

 

– Які пропозиції є у плані виховання? Наприклад, створити відповідну службу за доглядом цих дітей або збільшити кількість соціальних працівників.
Немає необхідності створювати особливих інституцій, оскільки цих дітей не варто таврувати чи відмежовувати від суспільства. Потрібно звертати більше уваги. Майже у всіх школах є соціальні працівники та психологи, у містах – соціальні служби. Треба розробити та впровадити комплексну програму роботи з цими дітьми, віднаходити особливі підходи у навчально-виховному процесі. Це  вже робиться. В деяких школах психологи починають працювати з дітьми мігрантів – реагувати на депресії, прояви агресивності, занижену самооцінку.

Необхідно залучати центри творчості, які сприяють соціально прийнятній поведінці.

Чому Карітас активно працює у цій сфері? Тому що Карітас бачить свої можливості для допомоги цим дітям – створити комфортне середовище, де вони розкриються, знаходять коло спілкування. Працівники Карітасу звертають увагу на емоційний стан дитини, розробляють розвиваючи заходи, поїздки, туристичні походи, майстер класи тощо. Намагаються замінити батьків та посприяти орієнтуванню у навколишньому світі.

 

– Можливо є потреба передачі досвіду Карітасу соціальним працівникам та різним установам для більш фахової роботи?
Щоб передати досвід, треба самому бути добрим спеціалістом. Зараз ми самі вчимося, беремо всі можливі методики. Наші працівники спілкуються зі шкільними психологами, щоб краще розуміти проблематику та знайти відповіді. Ми повинні спільно вести дискусію для допомоги дітям. Часом шкільні психологи нам дуже допомагають.

Багато шкільного персоналу цікавляться нашим досвідом. Але ще рано казати, що ми готові проводити навчання шкільного персоналу.

 

– Чи планується видання збірки методик для роботи з дітьми трудових мігрантів?
Зараз в нас пілотний проект – закінчується в квітні. Щоб далі успішно працювати, потрібне фінансування. Ми подали проект до Єврокомісії, чекаємо відповіді. Там ми запропонували глибинне психологічне, соціологічне дослідження проблем (по західній Україні), які в тих дітей. І тоді за результатами дослідження буде розроблятися комплекс методик для роботи з цією специфічною категорією дітей.

Передбачаємо, є багато специфічних проблем, бо є відсутність виховання батьків.

 

– Іноземні партнери допомагають лише фінансово у проектах?
Наші партнери наразі є фінансовими донорами і не залучені у розробку спільних методик. В рамках тих проектів маємо можливість проводити семінари для покращення кваліфікації працівників. Туди залучаємо інші організації, які можуть підняти наш фаховий рівень.  Зараз це лише наша практика в Україні. Але з наступного року плануємо поїздки закордон для зустрічі з трудовими мігрантами, щоб представити нашу роботу, розповісти про проблеми, які виникають у «дистанційних сім’ях» (тобто тих,  що здійснюють виховання дітей дистанційно).

двадцяти осіб. Гості знову зустрілися за спільним святковим столом, де змогли поділитися своїми проблемами, обговорити різні життєві ситуації, відчути себе потрібними. Підопічних привітав директор Карітасу Коломийсько-Чернівецької Єпархії Сергій Триф’як. Зі святом присутніх також привітали діти дитячого соціального центру Карітасу. На завершення свята підопічні проекту «Домашня опіка» щиро дякували працівникам Карітасу.

Свято було влаштовано завдяки фінансовій допомозі вірних Коломийсько-Чернівецької єпархії, ПВТФ «Айстра» (Ткачук С.А.) і ТзОВ «Тріумф» (Мензатюк Д.О.).

Слід зазначити, що саме в цей день у Карітасі Коломийсько-Чернівецької Єпархії також розпочав дію новий проект для людей похилого віку – «Інформаційний та навчальний центр домашнього догляду».

Трудова Міграція як інструмент інтернаціоналізації», де пропонуються механізми виведення міграційних процесів з «тіні».

 

Конференцію організували Міністерство транспорту та зв‘язку України, Управління міграційної служби Одеської області, Центр міграційних досліджень одеської національної академії зв‘язку, Центрально-європейський університет (Угорщина) та Центр міграційних досліджень (Росія). Конференція зібрала експертів з питань міграції з України, Молдови, Росії, Великобританії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Бельгії.

 

Карітас України під час конференції представляли Ірина Брич та Ростислав Кісь. Карітас України представив нове власне видання «Brain-net working: Трудова Міграція як інструмент інтернаціоналізації», що базується на результатах досліджень, здійснених міжнародною командою партнерів з Італії, Іспанії, Молдови, України та Росії в 5-ти державах-учасницях проекту «BraiNet-Working».

 

Фінансувався проект Європейським Союзом в рамках реалізації програми AENEAS в 2008-2010 роках. В рамках даного дослідження, з використанням кількісних та якісних методів, розглядається феномен трудової міграції в країнах–учасницях проекту. Метою дослідження є: пошук можливостей легалізації трудової міграції, а також запровадження якісно нових офіційних міграційних моделей, як інструменту боротьби з нелегальною міграцією.

 

Авторами проводиться перехресний аналіз соціальних і культурних аспектів становища трудових мігрантів. А також аналіз наслідків впливу трудової міграції на українське, російське та молдавське суспільство і на суспільства приймаючих країн.

 

У дослідженні здійснюється ґрунтовний огляд ситуації на ринку праці та в підприємницькій структурі популярних серед трудових мігрантів зі Східної Європи регіонів Італії та Іспанії, а також вплив на них світової економічної кризи. В контексті процесів глобалізації розглядаються тенденції до інтернаціоналізації і модернізації європейського бізнесу, що покликані вивести трудову міграцію з тіні та підвищити якість вакансій для мігрантів.

 

Авторами проводиться аналіз економічної та соціокультурної посередницької ролі етнічного бізнесу у місцевих спільнотах мігрантів, як «соціального агента», що сприяє ресоціалізації цих громад, пом’якшує наслідки культурного шоку, а також є однією з альтернатив підневільній праці.

 

Презентація викликала глибоке зацікавлення та резонанс серед присутніх, що сприяло жвавій дискусії на тему трудової міграції між учасниками секцій.

Реабілітація людей, залежних від алкоголю і наркотиків (в тому числі ВІЛ/СНІД позитивних), важка, але благородна справа. Команда реабілітаційного центру «Назарет» у складі духівників, психологів, консультантів допомагають людям заново віднайти себе у житті. «Назарет» – єдиний в Україні греко-католицький стаціонарний реабілітаційний центр, куди можуть прийти узалежнені і

отримати довготривалу та професійну допомогу.

 

Але цього року нестача продуктів перешкоджає успішному лікувальному процесу клієнтів «Назарету». Голова реабілітаційного центру звертається до українців із проханням допомоги…

Отець Ігор Козанкевич – директор Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії та реабілітаційного центру «Назарет» звернувся до духовного керівництва та небайдужих українців із проханням підтримати життєдіяльність центру. 

Працівники та клієнти «Назарету» просять допомогти у забезпечені продуктами харчування, зокрема, найбільш необхідними: картоплею, буряком, морквою, цибулею, капустою та цукром. Центр має піч, щоб виготовляти хлібні вироби, але це можливо лише за умови наявності борошна. Також діє невеличке господарство (кілька корів, кури та поросята), яке потребує зернові: пшеницю ячмінь, овес.

За додатковою інформацією можна звертатись безпосередньо до о. Ігоря:

Карітас Самбірсько-Дргобицької Єпархії
82100. Україна. Львівська обл. м. Дрогобич. вул. Чорновола, 4
тел./факс.: +38 03244 22458
моб. тел.: +38 067 380 80 98
e-mail: karitas@mail.lviv.ua

 

А якщо у Вас є можливість допомогти фінансово, просимо використовувати наступні банківські реквізити:

Дрогобицьке відділення

Центральної філії ПАТ «Кредобанк»
м. Дрогобич, 82100
площа Ринок, 5
Код банку 325365
Р/р 2600801160264
(в доларах США, Євро та гривнях)
В переказі просимо обов’язково вказувати позначку:

«Благодійна пожертва на допомогу

узалежненим від алкоголю та наркотиків»

* Клієнти «Назарету» розповідають про своє зцілення в стінах Реабілітаційного центру: «Тут просто духовно народжуєшся заново…»

* Звернення Голови “Карітасу СДЄ” та РЦ “Назарет”, о. Ігора Козанкевича до братів та сестер у Христі

Карітас Одеса УГКЦ почав своє служіння з допомоги ВІЛ-позитивним особам. Сьогодні фонд користується повагою у місцевої громади та планує відкривати новий напрямок  – робота з дітьми вулицями, дітьми з кризових родин. Директор Карітасу Одеса УГКЦ – о. Василь Колодчин розповідає про буденне життя фонду.

 

– Кожна  регіональна організація Карітасу України має свою специфіку. Чи має Карітас Одеса УГКЦ свій вузький напрямок діяльності?
Ми більше приділяємо уваги хворим на ВІЛ/СНІД. Чому так сталося? Наш першій проект був  пов’язаний саме з цією проблемою – «Домашня опіка». Тому ми почали розвиватися в цьому напрямку. Карітас Одеса УГКЦ має лише один проект, що не пов’язаний зі СНІДом – торгівля людьми.

П’ять років тому Одеса була серед «лідерів» по кількості хворих на ВІЛ/СНІД, смертей. Сьогодні ситуація трохи змінюється. Нам вдалося зайняти свою нішу та закріпитися як найкраща некомерційна організація по догляду за ВІЛ-позитивними.

 

– П’ять років – достатній термін життя некомерційної організації, щоб говорити про певні тенденції. Змінилася ваша робота, у порівнянні з першими роками?
Ми розширилися. Сьогодні маємо чотири повноцінні проекти.

Першій – соціально-інтеграційний центр для ВІЛ-позитивних людей з особливими потребами та членів їх сімей. Мені приємно бачити, як працівники Карітасу Одеса УГКЦ поліпшують якість життя неповносправних хворих осіб. Ми відкрили пральню для людей, які живуть у важких умовах й не можуть попрати речі. Загалом, при центрі працює лікар, психолог, юрист. Отже надаємо комплексну допомогу.

Проводимо дозвілля, свята для ВІЛ-позитивних дітей. Буквально, нещодавно на перше вересня зробили подарунки та солодкий стіл для дітей. Допомагаємо медикаментами.

Ви маєте розуміти, що ВІЛ-позитивні та їхні родичі перебувають у пригніченому моральному стані. Інший напрямок нашої роботи – духовна опіка. При Карітасі Одеса УГКЦ є священнослужитель. Він проводить духовні розмови. До нього можна звернутися за духовними порадами. Коли треба похрестити – хрестить… І люди йдуть до нього, бо в православних храмах це коштує певних грошей, а в нас воно нічого не коштує.

Наступний проект – медичний паліативний догляд і опіка  за хворими (на ВІЛ/СНІД) людьми, які обмежені в русі і неспроможні себе обслуговувати.

В останньому проекті ми зосереджуємо сили на навчанні коректній поведінці з хворими персонал інших благодійних організацій та членів родин.

 

– Як часто до вас за допомогою звертаються інші організації?
Ми співпрацюємо дуже тісно з багатьма організаціями і яка періодичність – важко сказати. Буває маємо дві зустрічі на тиждень.

«Домашня опіка» – дуже витратний проект, який потребує кваліфікованої праці. Карітас не лише займається медичним оглядом. Здійснюємо консультування, моральну підтримку, надаємо юридичні послуги, забезпечуємо медичними препаратами, миючими засобами і продуктовими пайками, супроводжуємо або транспортуємо до лікаря. Дуже часто лікарі відмовляються відвідати пацієнта, тоді нам приходиться втручатися в цю справу.

Підготовка рідних для домашньої опіки дозволяє нам не «розпиляти» свої сили і допомогти багатьом людям. Навіть поміняти постіль хворому – вже серйозна справа. Треба знати як правильно підняти людину, перевернути. І ми пояснюємо всі деталі.

 

– Карітас – це благодійна організація при УГКЦ. А серед ваших пацієнтів є лише греко-католики чи представники різних віросповідувань?
Є навіть невіруючі і мусульмани. Ми не відбираємо людей: ці нам подобаються, а ці – ні. В нас навіть не всі працівники є греко-католикам. Головне, щоб людина була фахівцем і була готова працювати згідно наших принципів, підходів.

 

– А як вас сприймає місцева громада? Нещодавно був скандал з митрополитом Агафангелом (УПЦ МП), який виступав проти будівництва греко-католицького храму.

Люди ставляться до Карітасу так само, як й до будівництва храму. Приватна думка митрополита не обов’язково збігається з позицією одеситів.

На загал до нас ставляться добре.

Коли починали то була певна пересторога. Але це цілком природнє: щось нове з’являється, тому люди не знають чого очікувати. Бувало декілька разів перепитували: хто ми такі, звідки з’явилися.

А тепер у середовищі наркозалежних, їхніх близьких знають, що Карітас – це дуже добре. Вони знають, що зможуть завжди отримати підтримку.

 

– А після того як люди отримали допомогу, то приходять потім  допомагати  – фінансово, волонтерською роботою?
До нас приходять за допомогою незаможні особи. Тому важко очікувати фінансової підтримки від тих, хто сам перебуває у потребі. Люди завжди дякують.

 

– Чи є у вас волонтери?
Волонтерів в нас небагато – чоловік п’ять. І то це не на постійній основі: коли мають вільний час. Можливо є привід задуматися над проектом у цієї галузі.

 

– Поділіться вашими планами на майбутнє?
Мріємо про розширення приміщення, бо нам вже тісно. Ми вже працюємо в цьому напрямку. Наступне – зайнятися ще одним проектом, що не пов’язаний з ВІЛ-позитивними особами, наприклад, дітьми вулицями, діти з кризових родин. 

 

Я бачу, що нам не вистачає окремого дитячого напрямку. Ми б могли працювати з дітьми алкозалежних батьків –  забезпечувати їм дозвілля, надавати наші приміщення для виконання домашніх завдань. Якщо не будемо мрійниками, то нічого не досягнемо.