Автор: csm_admin

13.03.13, Львівщина
Щороку відзначають українці в Україні і в зарубіжжі річницю від дня народження геніального поета і художника Тараса Шевченка, «апостола  правди і свободи», борця за волю України.

Цими відомими рядками поетичного Шевченкового слова розпочався літературний вечір « Чоло схиляє Україна перед безсмертним іменем твоїм» за участю дітей мігрантів Карітасу в м. Борислав (Львівщина) та громадської організації «Союз Українок». Вечір був присвячений 199-ій річниці  від дня народження Т. Г. Шевченка.

Про велич особи Шевченка в історії України написав Іван Франко такі слова: «Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі  України  зробив більше, як десять побідних армій».

З вступним словом до присутніх звернувся о. Петро Підлубний, який наголосив на тому, що незважаючи на тяжку долю, на усі терпіння , які  довелося поетові побачити та пережити за його коротке життя, Т. Шевченко понад усе любив Україну, свій народ, страждав та тужив за ним на чужині, вірив у краще майбутнє свого краю.

Багато трагічних фактів з життя Т.Шевченка прозвучало з уст дітей Соціального центру для дітей трудових мігрантів, які у своєму виступі особливу увагу приділили дитячим рокам поета – сповнених невимовного болю та страждань після смерті матері, а згодом і батька. Діти з власним інтересом і особливою старанністю готувалися до свята. Деякі етапи Шевченкового дитинства юні підопічні Карітасу  майстерно передали у сценках під час проведення літературного вечору.

В святі також брали активну участь союзянки  громадської організації « Союз Українок». Вони майстерно виконували  твори Кобзаря, знайомили присутніх  з цікавими маловідомими  фактами останнього періоду життя Т. Г. Шевченка.    

Минуло 199 років від дня народження славного сина України. Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, у  чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т. Шевченко

«Хай же й сьогодні і в наступні роки розбудови української держави обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах», – сказала на кінець заходу Марія Підлубна, працівник місцевого Карітасу.

11.03.13, Україна
Внаслідок низьких температур, морозів  і снігопадів у багатьох містах України на початку зими 2012-2013 виникли проблеми з обігрівом, водо – і електропостачанням,  доступом до віддалених населених пунктів. Велика кількість снігу, яка випала цьогоріч, перевищила позначку за останніх 130 років, а у Києві була найбільшою за всю історію метеоспостереження; температура сягала до -15С – -20С.  

Насамперед це спричинило велику шкоду  малозабезпеченим, людям похилого віку, хворим, безпритульним, узалежненим особам, ураженим бідністю дітям і молоді. Кілька сотень людей загинули від переохолодження на вулицях українських міст. Чималої шкоди завдано інфраструктурі міст і малим господарствам.  

Завдяки благодійникам з Карітасу Німеччини і Карітасу Відня український Карітас заснував мережу пунктів обігріву і благодійних їдалень для людей, що потерпають від холодної зими.

Ці ініціатива  спрямована на забезпечення представників уразливих категорій населення гарячими обідами, медикаментами, теплим одягом і взуттям. Працівники регіональних організацій Карітасу попередили таким чином велику кількість випадків переохолодження, надавали першу медичну допомогу постраждалим, також психологічну підтримку.

11 пунктів обігріву і харчування від Карітасу України працювали на базі регіональних організацій в різних областях України – Київській, Донецькій, Хмельницькій, Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській. Пункти обігріву були і стаціонарні, і мобільні.  Допомога  надавалася 700-900 людям щодня.

Всі регіональні організації Карітасу України мають багатий досвід функціонування медико-соціальних проектів, і це було вельми важливе в ініціативі надання допомоги жертвам холодної зими.  Для обстежень і надання медичної допомоги потребуючим особам задіювались працівники проекту «Домашня опіка».

У деяких соціальних центрах потребуючі люди мали додатково змогу прийняти душ, випрати брудний одяг, підстригтись. У кожному випадку мали місце соціальне і психологічне консультування. Більшість організацій Карітасу стикнулись із десятками хвилюючих випадків, коли вчасне виявлення і доставлення до лікарні потерпаючих від холоду людей, хірургічне втручання врятували життя людям.

Деяким організаціям Карітасу вдалось залучити кошти місцевих жертводавців, тернопільському Карітасу, до прикладу, навіть продукти власного підсобного господарства. У Дрогобичі (Львівщина) Карітас допомагав потерпаючим від холодів завдяки співпраці зі спільнотою взаємодопомоги “Наша Хата”, що діє задля і силами безпритульних людей. Це прекрасний приклад консолідації сил і Карітасу з місцевими громадами, і коли підопічні самі стають благодійниками.

Нагадаємо, що минулого року завдяки допомозі благодійників із Німеччини та Відня організації Карітасу в Україні забезпечували 12 пунктів обігріву і харчування для майже 1,5 тис. потребуючих осіб. Карітас України висловлює щиру і подяку донорам, волонтерам, партнерам за їх небайдужість до чужого горя, милосердя, турботу й увагу до нужденних.

07.03.13, Україна
В Україні поняття “волонтерські організації”, “волонтерство”, “волонтерський рух” для позначення важливого значення соціально-політичного життя суспільства дедалі стрімко набувають масового поширення. Хоча вітчизняне волонтерство має значно глибшу історію, як і благодійність.

У нашій країні чимала кількість молоді сьогодні готові присвятити себе допомозі іншим людям. Вони долучаються до роботи соціальних проектів, громадських і благодійних організацій, акцій допомоги, програм обміну волонтерами, молодіжних партій тощо. Однак до рівня розвитку волонтерства чи якості роботи громадських організацій в західноєвропейських державах, Австралії, Канада, США ще залишається багато кроків і етапі. 

Це пов’язано як із політично-економічними обставинами України, так і ментальними, історичними. Епоха радянської влади деформувала не одне покоління українців, їх громадянську культуру.

Улітку минулого року до організації Карітасу України, що діє на Львівщині (Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ) приїздили близько 20 гостей із Німеччини, Австрії, Бельгії, Франції та Голландії. Волонтери різного віку, статті, соціального статусу і інтересів витратили свою літню відпустку для подорожі в Україну з метою надання допомоги по відновленню притулку для безхатченків «Наша хата» (Львівщина). Чотири тижні поспіль тривав міжнародний будівельний табір, робота іноземних волонтерів і самих безпритульних кипіла, а місцева молодь і працівники Карітасу радо долучалися до доброї справи, також забезпечуючи дозвілля і знайомство з Україною для іноземних гостей.

Бельгійка Фіона Денаєр (Fiona Denayer) з містечка Лембік (Lembeek) була цього річ вперше в Україні. Вона радо ділиться своїми враженнями і думками про мотивацію до волонтерської праці:

– Фіоно, чим волонтерство є особисто для тебе?
– Це можливість поділитися своєю енергією з іншими людьми заради їхнього добробуту. Будь-яке бажання допомогти здатне спричинити позитивні зміни. Особисто я завдяки волонтерству можу побачити те, чого не бачу в повсякденному житті. Наприклад, протягом 2-ох тижнів в Україні я спостерігала за життям  алко- та наркозалежних людей.

Це було щось абсолютно нове ? подивитись на них не як на узалежнених, відкинутих, принижених, а саме як на людей, у яких величезна сила волі, натхнення до життя і повага до кожного свого дня в житті.

Також завдяки волонтерству я маю шанс зустрітися з людьми з різних країн, культур, світоглядів, пізнати щось нове. Я вивчаю історію, тому для мене це ще й пізнавально. Будь-яка волонтерська праця – це досвід і збагачення, дає шанс бути корисною, отримати практичні навички.

– Як трапилося так, що ти почала волонтерську роботу?  Як давно ти є волонтером?
– Спочатку був просто спортивний інтерес. Потім думка, що моє волонтерство стане корисним для людей, які перебувають у кризі.
3 роки тому я взяла участь у першій волонтерській поїздці в Єгипет. Ініціатором була наша бельгійська організація Bouword. В Єгипті я вчила дітей англійської мови і допомагала готуватися до школи, допомагала з успішністю.

– А як тобі вдається поєднувати волонтерство з навчанням?
– Я займаюся волонтерством переважно літом, під час канікул.  Тоді у мене виникає, власне, змога присвятити понад три тижні безкоштовній праці на благо інших.

– Фіоно, які враження залишились від України?
– Мені сподобалися Дрогобич і Львів! Україна має справді багату різнобарвну культуру.
Дуже поважаю Карітас за те, що вони намагаються покращити життя людям. У подальшому я хотіла би з ними співпрацювати. Українські волонтери, з якими я спілкувалася, дуже доброзичливі і добрі від самої глибини серця.

– Що би ти порадила людям, які хотіли би бути волонтерами, але не мають на це достатньо часу чи мотивації?
– Не вагатися! Благодійність і громадська активність ?  це грандіозне збагачення власної душі! Також подумайте про потребуючих людей, які довкола нам ? їх так багато і вони так вірять у доброту. Щасти Вам!

Довідка:
Прийняття майже 2 роки тому Закону України «Про волонтерську діяльність» (№ 3236-VI, 19.04.2011 р.) свідчить про визнання державою волонтерського руху як підвалини громадянського суспільства, виводить його на якісно новий рівень, посилює законодавчу базу щодо організації діяльності волонтерів. Але Ірина Маєвська, юрист Карітасу України, зазначає, що сам законопроект є доволі нейтральним, потребує внесення змін і доповнень до діючого законодавства.

Найважливішими зауваженнями є:
1. Волонтер  повинен досягти 18 років, а це обмежує права учнів шкіл долучатися до волонтерської діяльності, саме  у віці формування особистості.
2. Волонтери надають волонтерську допомогу на підставі договору з волонтерською організацією, тобто допомога, яку волонтер з власної ініціативи надаватиме іншій організації чи особі, не вважатиметься волонтерською.
3. Волонтерська організація зобов’язана застрахувати волонтера відповідно до Закону України “Про страхування”, а це покладає на організацію додаткові матеріальні витрати без диференціації такої необхідності відповідно до видів діяльності.
4. Закон не передбачає жодних заохочень чи підтримки для волонтера, таких як, пільг під час вступу до ВНЗ (як це є в інших країнах), зарахування волонтерської діяльності до навчально-виробничої практики тощо.

Оксана Гірчак, для Карітасу України

28.02.13, Волинь
Нещодавно у Нововолинську (Волинська обл.) відбувалася щорічна акція «16 днів проти насильства». Її мета – привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, жорстокого поводження з дітьми. Ініціатором заходу була місцева влада, співорганізатором – Карітас Волинь.

Працівники проекту «Соціально-психологічна підтримка дітей трудових мігрантів» місцевого Карітасу разом з волонтерами соціального центру провели в загальноосвітніх школах міста тематичні конференції. Провідними у зустрічах стали проблеми насильства в сім’ї, формування гендерної культури суспільства щодо запобігання насильству в усіх його проявах, інформування про органи та установи, до яких можна звертатися у випадку насильства.

Для кращого візуального сприйняття акції волонтери підготували символічні сині стрічки, які прикріплювали всім учасниками конференції в кожному навчальному закладі. Всього в акції «Синя стрічка» взяло участь близько 400 підлітків.

Юні волонтерки Карітасу розповідали про історію створення акції «Синя стрічка – діти проти насильства» – адже початок акції сягає 1989 року і Бонні Фіней з м. Норфолк (штат Вірджинія, США). Їі 4-річний онук помер від численних і сильних побоїв, знущань рідної матері.  Хлопчик був жорстоко вбитий у рідному будинку матері, схований, а потім утоплений у болоті.

Після похорону онука Бонні Фіней прив’язала синю стрічку до антени свого фургона. Вона розпочала активну діяльність і присвятила своє життя боротьбі з насильством над дітьми. Незабаром її підтримали різні агентства, ділові кола, місцеві співтовариства та багато добровольців. Чому синій колір? Бонні Фіней пояснює це тим, що вона не може забути синці на тілі свого онука. Синій колір служить постійним нагадуванням про те, що необхідно боротися з насильством і захищати дітей від насилля.

Соціальний педагог проекту «Соціально-психологічна підтримка дітей трудових мігрантів» Тетяна  Галицька розповіла сотням підлітків про одну із ключових проблем, які породжують насилля, – про гендерну нерівність.  В країнах пострадянського простору жінка доволі скута як у фізичному вияві своїх прав і свободи, так і психологічному, економічному і соціальному. І що особливо важливо – ментальному. Бажання працівників Карітасу – актуалізувати і захищати людські  права, так само навчати громадянській грамотності і проінформованості.

Координатор проекту «Соціально-психологічна підтримка дітей трудових мігрантів» Вікторія Скриннікова розповідала присутнім про історію і сьогодення Карітасу, на що спрямована робота і як можна до неї долучитись кожному.

Психолог місцевого Карітасу Наталія Гавронська ознайомила учнів з поняттям «насильство», його видами, ознаками і проявами, наслідками. Підлітки виявляли неабияке зацікавлення в тому, аби спільно визначити варіанти дій у випадку насильства та своє ставлення до цієї проблеми. На завершення конференції діти отримали рекомендації і пам’ятки, як не стати жертвою насилля і куди звернутися по допомогу. Після чого для закріплення теми учні шкіл дивились фільм про гендерну рівність та насилля у сім’ї.    

Теми, запропоновані для обговорення, викликали особливий інтерес не лише в учнівському середовищі, а і в педагогів, яких дуже цікавили результати анкетувань в конкретному навчальному закладі. Продовженням даної тематики стане проведення семінару «Методика роботи з дітьми, які зазнали насильства»  для психологів і соціальних педагогів, –  кажуть працівники волинського Карітасу.

25.02.13, Вінниця
Нещодавно Вінницька обласна правозахисна організація «Джерело надії», яка є партнером Карітасу України у роботі по протидії торгівлі людьми, розпочала навчання групи осіб з обмеженими фізичними можливостями. Така діяльність відбувається   в рамках  проекту «Школа ефективного працевлаштування у Вінницькій області»  за сприяння Агентства США з Міжнародного розвитку (USAID) та Міжнародної організації з міграції (IOM). Партнером по виконанню проекту є Вінницький обласний центр зайнятості.

Школа ефективного працевлаштування спрямована на підвищення рівня мотивації учасників  до ефективного пошуку роботи та самозайнятості, набуття необхідних знань та навиків, підвищення самооцінки, впевненості у власних силах, збільшення поінформованості щодо переваг працевлаштування в Україні. Учасниками Школи є різні категорії безробітних людей, цього разу ? неповносправні люди.

Для осіб з обмеженими фізичними можливостями, зареєстрованих в Ленінському, Лівобережному та Вінницькому районних центрах зайнятості, буде проведено 4 одноденні професійні тренінги з навчальних модулів:
1. «Пізнай себе. Розкрий свої можливості».
2. «Ефективне спілкування та розв’язання конфліктів».
3. «Скористайся своїм професійним ресурсом, створи свій імідж. Переваги працевлаштування в Україні, ризики нелегальної міграції, протидія торгівлі людьми».                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                4. «Самозайнятість, започаткування власної справи. Реальність дій та перспектив у створенні приватного бізнесу».

Завдяки тематичним вправам і новітнім технікам учасники заходів Карітасу по запобіганню торгівля людьми мають змогу проаналізувати,  подолати внутрішні страхи щодо професійних та особистих якостей, отримати навички презентації себе на ринку праці, повірити в себе та зруйнувати стереотипи суспільства щодо осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Після проведення тренінгу проектом також передбачено надання індивідуальних консультацій і моніторинг процесу працевлаштування, залучення до самозайнятості учасників проекту.

«Навчання у «Школі ефективного працевлаштування» ? це інноваційний підхід для підвищення спроможності безробітних осіб до працевлаштування в Україні. У такий спосіб ми вирішили більш ефективно та масштабно працювати у напрямку попередження  торгівлі людьми у Вінницькій області.

Звісно, актуальним залишається питання і сприяння в цьому як державних структур, так і пересічних українців, створення додаткових робочих місць. Але починаємо, з того, що в силі робити насамперед ми!», ?  зазначає Алла Студілко, голова  ВОПО «Джерело надії».

21.02.13, Україна
Нещодавно до Карітасу України з Міністерства соціальної політики України надійшов лист. Він містить прохання  надати Володимиру Побережному з Вінниччини матеріальну допомогу. Молодий чоловік перебуває у кризових життєвих обставинах, будучи безробітним, обмеженим у житловій площі і фінансах, живучи в інвалідному візку.

Долучаємо лист-заклик Володимира про допомогу:
«Звертаюся до Вас з великим проханням, вірою та надією.

Я народився через три місяці після Чорнобильської  трагедії – у липні 1986-го. З дитинства інвалід 1 групи – вроджена спинномозкова грижа, яку мені видалили, коли ще не мав і рочку. Чудом я вижив, бо в такому віці оперування даного типу не роблять. З Київської лікарні мене виписали з діагнозом «Мієлодисплазія. Стан після операції з приводу гідроцефалії спинномозкової грижі у вигляді грубого нижнього парезу з різким зниженням функції  ходьби і тазових органів». Донині я не ходжу, – увесь час перебуваю в інвалідному візку, в підгузниках.

В дитинстві ніхто не хотів зі мною возитися, мої батьки мене соромились – їх син був не такий, як інші діти. Соромились людських поглядів і не хотіли зайвих запитань. Соромились і сторонньої допомоги. Мені навіть не було, з ким гратися: сусідські діти бігали на вулиці, сміялися, грали в якісь ігри, а я сидів біля хати і тільки на них дивився, наче пес. В усьому були постійні обмеження і найулюбленіше питання-ствердження від мами і бабусі: «А як ти там будеш?».

Пам’ятаю, коли я був ще малим, нашу сім’ю запросили на святкування Нового року рідний брат батьків у Вінниці. Я розмріявся, як ми  туди поїдемо і я побачу новорічне місто, вогні, велику ялинку. Але по цей день – коли мені вже 27 років – я так  і не побачив великої новорічної ялинки.

Боляче  сприймалося у дитинстві придбання нового одягу для мене – більшість одягу і взуття я мав через те, що треба було доносити братове. Бабця і мама часто повторювали: «Ти сидиш вдома біля нас – для чого тобі одяг гарний? Якщо якась дівчина і схоче тебе колись, то прийде і будете удвох сидіти вдома».

Якими холодними та болісними були тоді для мене ті  слова! Навіть найближчі, найрідніші мені люди не вірять в моє майбутнє! Вони навіть думки не допускають, що і в мене може бути кохана дівчина, улюблена справа, добрі і вірні друзі… Я  розповідаю все як є, бо моя душа вже більше не витримує. Хіба я винен, що народився інвалідом, що я  – людина з особливими потребами?

Ні середньої, ні вищої освіти не маю, – тільки зрідка до мене додому приходили вчителі з середньої школи.  Роботи для мене в селі теж немає… Єдина розрада для мене – це вишивання. Мені дуже подобається цей вид рукоділля. Ще я вмію шити, але в нашому селі за професією «швачка» на роботу, на жаль, не влаштуєшся.

На даний час  я  живу в сільській хаті з батьками, бабусею, зведеним братом, його дружиною та їх 2-річною дитиною. В цій хаті в мене навіть власного кутка, де б я міг просто полежати в тиші і спокійно відпочити – живу в прохідній кімнаті. Уявіть собі, я навіть переодягти підгузника спокійно не можу – ховаюся і прислухаюся, чи ніхто не йде. Туалету в нас немає. Мій інвалідний візок  в хатні двері не проїжджає, пороги оминати не можу.  В селі  всі дороги, крім центральної вулиці, мають ґрунтове покриття, а це значить, що десь з листопада і до квітня я перебуваю вдома. А життя то йде! Я дуже хочу жити, радіти  життю, а не існувати в цьому світі!

Подолавши внутрішні сумління, я вирішив в листі розповісти про своє життя. Завжди треба робити крок у невідомість, навіть не знаючи про те, як там буде! Нізащо не залишатись там, де тобі важко. От я і вирішив «стукати» в двері до інших людей, – може, в когось є можливість зарадити й допомогти в моїй життєвій ситуації?!

Мрію жити у невеличкому власному будинку, де буде доступність усюди: і в кімнату, і на кухню, і на вулицю. Я дуже хочу, щоб там був туалет  і душ. Я хочу бувати на вулиці  в будь-яку  пору року, а не тільки тоді, коли суха дорога і немає болота. Якби тільки в мене було, де жити, – я б одружився зі своєю коханою дівчиною! Вона також інвалід, але може ходити. Ми б тоді разом вишивали і шили, і було б добре, якби комусь була потрібна наша праця. Люди з інвалідністю також мають право на ЩАСТЯ!

Для більшої зручності і впевненості в тому, що я ще потрібен комусь у цьому світі мені вкрай необхідне – нехай хоч і маленьке, але власне – житло, інвалідний візок активного типу (або візок з електроприводом) чи скутер для інвалідів, підгузники, одяг , взуття. Щиросердечно  звертаюся з надією до всіх  небайдужих та чуйних людей: благаю Вас, якщо у Вас є можливість мені допомогти  фінансово  чи  матеріально, – буду дуже-дуже вдячний!

Моя адреса:
Україна, Вінницька область,
Гайсинський район, с. Губник,
вул. 60-річчя жовтня, 101,
Побережний Володимир Анатолійович
Тел.моб: +38 (097) 6894261
Тел.дом: +38 (04334) 72334
E-mail: mlint@ukr.net    

Реквізит для перерахування коштів на спеціальний картковий рахунок: отримувач: ПАТ «КБ»ХРЕЩАТИК», м. Київ
код ЄДРПОУ отримувача:19364259
Банк-отримувач ПАТ «КБ»ХРЕЩАТИК»,м. Київ
код банку МФО: 300670
рахунок поповнення: 292400024
Призначення платежу: »

18.02.13, Україна-Канада
Нещодавно Карітас України заручився підтримкою і співпрацею з громадськими активістами з Британської Колумбії (Канада). Вони посприяли проведенню акції «Різдвяна Свічка» за океаном ? здійснивши збір коштів для допомоги соціально незахищеним дітям в Україні завдяки розповсюдженню спеціальних різдвяних свічок.

Впродовж останніх 10-ти років ця акція діє в Україні, також має аналоги по всій Європі (найвідоміші ? 1 Millon Star, 1 Million Sterne, 10 Millions d’etoiles, Un million de stele). З благословення Преосвященного Владики Кена Новаківського (Єпарх Нью-Вестмінстерський УГКЦ) цьогоріч  Богдана Корень-Лупиніс, яка очолює роботу  Української Школи Пресвятої Євхаристіі у Ванкувері, зініціювала реалізацію благодійної акції у Канаді. Спів-керівник та наставник Української Школи о. Юрій Вишневський допоміг їй у цьому.

Карітас України впродовж більше 12 років провадить комплексну роботу для допомоги потребуючим дітям і молоді. Реалізовуються проекти мобільної роботи із кризовими дітьми і молоддю, соціально-психологічної допомоги дітям трудових мігрантів, реабілітації і соціалізації неповносправної молоді, надається адресна матеріальна допомога дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах, функціонує сиротинець, також дофінансування лікування онкохворих дітей. Допомога надається тисячам дітей і молоді кожного року.

Надія Чорна, менеджер із зовнішніх зв’язків Карітасу України, провела невеличку бесіду із Богданою Корень-Лупиніс, поцікавившись, що вмотивувало її до проведення «Різдвяної Свічки», як акція минула у Ванкувері і якими є плани на подальшу співпрацю.

? Чому Ви виявили бажання співпрацювати із Карітасом України? Що вмотивувало?
Ванкувер є величезним багатокультурним мегаполісом на західному побережжі Канади. Попри те, що тут живе багато українців, наша українська спільнота є водночас і маленька, і дуже активна. Одним з виявів її діяльності є щотижнева Школа Української Спадщини при кафедральному храмі Пресв. Євхаристії. Школа функціонує завдяки волонтерській праці, даючи можливість дітям вивчати українську мову, культуру і катехизм (для дітей від 3 до 13 років), а також організовує різні заходи для молоді.

Одного дня наші діти з захопленням розповіли нам про різдвяний заклик до благочинності, який проводився в їхній школі. Тоді ми з чоловіком мали розмову про те, наскільки важливо вчити наших дітей допомагати іншим, особливо тим, кому в житті менше пощастило. Найперше подумали про ту кількість сиротинців і знедолених дітей, які живуть в Україні, почали шукати способів, як найкраще їм допомогти. Я сама народилася в Івано-Франківську, до Канади переїхала в ранньому віці, тому завжди сердечно ставлюсь до добрих діл заради дітей в Україні.

Карітас ? це широко відома і поважна організація, яка виконує надзвичайно важливу працю. Після спілкування з нашим владикою Кеном Новаківським, ? який майже 10 років очолював Карітас в Україні, ? та особистого дослідження, ми з о. Юрієм зрозуміли, що «Різдвяна Свічка» є саме тією благодійною справою, яку ми хочемо втілити.

?  Як відбувалася підготовка і проведення акції “Різдвяна Свічка” у Канаді?
Враховуючи те, що це був наш перший рік і ми почали готуватися до проведення акції аж в кінці листопада (прим. ? в Україні акція відбувається переважно з 28 листопада до 7 січня), ? насправді не знали, чого очікувати. Однак від самого початку ми мали величезну підтримку від всіх, хто задіяний у роботі школи.

Найбільше нас зворушило те, що декілька дітей взяли на себе ведучу роль і разом ми доклали максимум зусиль, щоб здійснити акцію  успішно. Надзвичайним досвідом було спостерігати, як діти хочуть допомогти іншим дітям! Важливим також було сприяння з боку парафій та різних культурних організацій, які дозволили нам розповсюджувати свічки.

? А як Ви, пані Дано, бачити «Різдвяну свічку» в Канаді наступного року?’
Гарна інформація про нашу акцію поширилася серед українців у Британській Колумбії (Канада) і у штаті Вашингтон (США). Відтак ми сподіваємося і передчуваємо, що майбутні акції будуть зростати і ми зможемо продовжувати нашу підтримку Карітасу та потребуючих дітей в Україні.

Під час збору коштів нас підтримали багато приватних осіб і місцевих українських організацій, також вони висловили готовність і надалі сприяти цьому славному проектові. Думаю, наступного року вийдемо на єпархіальний рівень, охопивши провінцію Британська Колумбія, а також, можливо,  західне побережжя США.

?  Що Ви знаєте про роботу Карітасу? У світі та  Україні?
Свого часу зацікавилась роботою Карітасу і захопилась інформацією, яку знайшла. Дізналася, яку прекрасну репутацію мають організації Карітасу в Україні та Європі. Грандіозна праця Карітасу в Україні допомагає підтримувати програми для дітей і дорослих, які перебувають у кризових життєвих обставинах. Високо ціню, що попри всі політично-економічні непрості обставини Карітас знаходить безліч можливостей підтримувати і розвивати громадянську суспільство в Україні.

Хоча наш владика Кен відіграв важливу роль у заснуванні Карітасу і 8 років був його президентом, досі Карітас є маловідомою організацією тут ? у Британській Колумбії. Попри сам авторитет і відомість єпископа. Вірю, що ми змінимо цю ситуацію і суттєво розвинемо кооперацію по допомозі потребуючим українцям через Карітас!

? Особисто для Вас чому це є важливо ? витрачати свій час і зусилля на співпрацю із Карітасом?
По-перше, для мене є важливим моє українське походження і спадщина. Звідси ? підтримка знедолених дітей, які є чи не найвразливішою групою українського суспільства. Роками я належала до багатьох неприбуткових організацій, які допомагали дітям, і буду продовжувати таку працю, доки зможу.

По-друге, я переконана, що філантропія розвиває і змінює суспільство ? як тут, так і українське, як великі соціальні групи, так і кожну конкретну особистість. Так само щиро надіюся, що обидві мої доньки будуть розуміти важливість допомоги бідним людям і візьмуть собі це за звичку на майбутнє. Як мати, я переконана, що всі діти повинні відчувати турботу і любов.

Дивіться відеоролик про акцію.

14.02.13, Україна
Нещодавно Карітас України розпочав новий етап лобістської діяльності щодо надання соціальних послуг в Україні. Таку діяльність підтримує Карітас Німеччини.  Потреба в розробці і реалізації цього проекту виникла ще декілька років тому, оскільки вітчизняна система надання соціальних послуг для вразливих категорій населення залишається недорозвиненою та потребує численних вдосконалень.

Метою першої фази проекту, ? що стосувався програми «Домашня опіка», яка впродовж 12 років за кошти німецьких донорів забезпечує надання медико-соціальних послуг одиноким українцям похилого віку, ?  було підготувати дослідження шляхом проведення моніторингу існуючої системи надання послуг опіки вдома, проаналізувати діюче законодавство, підготувати ситуативний аналіз української системи надання опіки вдома та ідентифікувати основні проблеми, що потребують вирішення. Дослідження стало основою для підготовки рекомендацій щодо вдосконалення ситуації в наданні домашньої опіки в Україні.

Завданням  ж наступної фази проекту є підготовка рекомендацій, реалізація яких дозволить докорінним чином змінити ситуацію із наданням в Україні медико-соціальних послуг  в домашніх умовах, забезпечити умови для  дотримання прийнятих в світі соціальних стандартів, покращити умови життя людей, що потребують сторонньої допомоги.

Розповідає Ірина Маєвська, юрист проекту: «Під час виконання проекту виникла потреба долучитися до вдосконалення не лише законодавства, що стосується суто надання послуг вдома, а й системи надання соціальних послуг загалом в Україні.

В той час, коли вже практично було завершено дослідження Карітасу України в рамках даного проекту, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 р. № 556-р була схвалена «Стратегія реформування системи надання соціальних послуг». У цьому документі передбачені завдання, співзвучні із завданнями, які ставить перед собою робоча група лобістського проекту Карітасу України. Тому є сподівання, що напрацювання робочої групи можуть бути інтегровані у державні програми, а співпраця з Міністерствами охорони здоров’я і соціальної політики буде ефективною».

Спільна для уряду і громадських організацій робота по впровадженню Стратегії реформування системи надання соціальних послуг повинна позитивно вплинути на формування єдиної державної політики щодо надання соціальних послуг і дасть змогу:

• досягнути ефективності функціонування системи надання соціальних послуг, підвищити їх якість та рівень задоволення потреб отримувача таких послуг;
• оптимізувати діючу мережу установ і закладів комунальної власності, що надають соціальні послуги та інтегрувати модель «Домашньої опіки» на національному рівні;
• запровадити надання інноваційних соціальних послуг, що сприятиме доступності та задоволенню у повному обсязі потреб осіб у соціальних послугах;
• підвищити ефективність використання бюджетних коштів.

Дзвенислава Чайківська, керівник лобістської групи Карітасу України, переконана, що реалізація Стратегії сприятиме створенню умов для правового, економічного та організаційного забезпечення реформування системи надання соціальних послуг, а отже, дасть змогу забезпечити широкий доступ осіб до якісних та ефективних соціальних послуг.

11.02.13, Львівщина
Нещодавно в приміщенні Єпархіального управління Стрийської єпархії Української Греко-Католицької Церкви відбувся круглий стіл на тему «Особливості спілкування молоді з особливими потребами із шкільною та студентською молоддю». Учасниками заходу стали представники місцевої влади, міського відділу освіти, вчителі та учні старших класів, викладачі і студенти навчальних закладів міста, представники духовенства.

Організатором заходу виступив Центр для молодих неповносправних людей, що діє при місцевому Карітасі. Цей осередок функціонує вже понад 4 роки в рамках національного проекту «Мережа центрів соціальної інтеграції для молодих людей з особливими потребами в Україні». Під постійною опікою перебувають близько 20 осіб молоді, також їх сім?ї. Загалом проект Карітасу України діє в 4 містах, охоплює майже 100 неповсправних осіб.

Ключовим в проведенні круглого столу стало обговорення важливості та користі спілкування молоді із людьми, що мають особливі потреби.

Це сприяє успішному становленню особистості як перших, так і других. Зокрема, о. д-р. Володимир Ждан, канцлер Стрийської єпархії, старший викладач кафедри богослов’я Українського Католицького Університету, ділився досвідом спілкування студентів Українського Католицького Університету з дітьми та молоддю, що мають особливі потреби, що проживають у сиротинцях м. Львова.

«Студенти, спілкуючись віч-на-віч з «особливими людьми», починали дивитися на життя по іншому, ставали більш відповідальними та розважливими у свої вчинках. Бо одна річ просто сидіти і слухати лекцію в університеті про людські чесноти, а інша, ? спілкуватися з неповносправною дитиною чи молодою людиною, відчувати її щирість та безпосередність, допомагати їй, тримати її за руку», ? зауважив священнослужитель.

Психолог Марта Гладій, представляючи досвід психологічної науки в питанні комунікації з неповносправними людьми, наголосила також на винятковій користі такого спілкування для дітей підліткового віку. Вона зазначила: «Підлітковий вік ? це вік пошуку, становлення молодої людини. Дуже важливо в цьому часі вчитися турбуватися про інших, допомагати потребуючим, ? саме за таких умов буде формуватися правильна система цінностей в житті людини».

Центральними  на заході стали презентації «Центрів соціальної інтеграції для молодих людей з особливими потребами», яку провела Людмила Сухарєва, національний координатор Карітасу України, так само місцевої спільноти «Віра і Світло», провідником якої є Софія Борис. Учасники заходу, серед яких була шкільна та студентська молодь, ознайомились із практичною діяльністю згаданих інституцій. Тепер вони можуть на власному досвіді пережити усе те, про що попередньо говорилося, через живе спілкуватися та виняткову дружбу із людьми з особливими розумовими потребами у м. Стрию.

За час діяльності Центру соціальної інтеграції для людей з особливими потребами в Стрию вже добре налагоджена співпраця з місцевими навчальними закладами. На круглому столі були присутні і студенти, які  ділилися враженнями від спілкування з неповносправною молоддю та закликали своїх ровесників наслідувати їх приклад.

На завершення круглого столу було презентовано відео з літнього відпочинкового табору для людей з особливими потребами. Він відбувся за кошти, що були вилучені від Великодньої ярмарки. Її минулоріч ініціювали і провели Стрийська міська рада спільно з навчальними закладами м. Стрия. Як зазначила Таїсія Гайдукевич, заступник міського голови: «Проведення таких акцій вчить молодь бути свідомими, милосердними і робити добро. А це в майбутньому допоможе їм стати ревними християнами, також добрими громадянами України».