Автор: csm_admin

13.05.13, Україна
«З нагоди року дияконії (примітка – соціального служіння) в Українській Греко-Католицькій Церкві Карітас Київ завдяки людям доброї волі  провів масштабну акцію допомоги незрячим і літнім людям в Україні – «Годинники для незрячих». Закуплено та роздано потребуючим майже 1500 спеціальних годинників і будильників. В планах ще така ж кількість, а, можливо, і більша», – повідомляє о. Роман Сиротич, директор київського Карітасу».

1500 незрячих людей вже отримали або невдовзі отримають голосові електронні наручні годинники з мовним виводом для сліпих, або голосові будильники. Географія розповсюдження благодійної акції є досить широкою. Так, годинники отримають потребуючі у Києві та Київській області, Донецькій області, Львові, Львівській, Житомирській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Організатори акції розповідають, що при виборі отримувачів такої допомоги першочергово зверталася увага на найбідніших, яким самим важко придбати собі таку річ. Відтак учасниками акції стали члени організацій УТОС (Українське Товариство Сліпих), самотні люди похилого віку, які втратили зір та інші малозабезпечені незрячі люди. 

«Ця допомога для незрячих – це не наша заслуга, а добрих чуйних людей, які готові поділитися своїми грошами.  Ми лише підтримали та долучилися. Акцію «Годинники для незрячих» розпочала благодійна організація при Українській Католицькій Церкві св. Івана Хрестителя в Ньюарку, штат Нью Джерсі в США. Ця організація складається з українських американців, що проповідують християнство і пропагують заклик допомагати потребуючим ближнім.  Ці благодійники допомагають як українцям, так і американцям,  хворим, неповносправним малозабезпеченим. Така діяльність – це справжній чудовий прояв віри в Ісуса Христа, прояв любові до ближніх», – розповідає о. Роман Сиротич.

На сьогоднішній день в Україні є приблизно 70,000 незрячих осіб, не враховуючи літніх людей, які в силу віку і слабкості здоров’я втрачають зір. 50,000 незрячих входять у всеукраїнське товариство сліпих (УТОС). Забезпечення первинними засобами для незрячих є обов’язок держави, але, зважаючи на економічну ситуацію та велику кількість незрячих, лише невелика частина людей отримує необхідні їм засоби повноцінного існування.

«Від свого імені та імені всіх незрячих людей хочу висловити щиру подяку жертводавцям. Завдяки їм 1500 осіб побачили любов та опіку, отримали найнеобхідніше для них. Годинник для незрячої людини – це не що інше як найнеобхідніший засіб, який допомагає у її побуті, незалежності та сприйнятті себе.

Маємо, надію, що це ще не кінець акції – допомога триває далі і ще багато людей отримають годинники! Усіх людей доброї волі запрошую до діл милосердя, які спільними зусиллями можемо втілювати у нашому суспільстві серед бідних, хворих і потребуючих. Для цього можна звернутися до мене (+38 (097) 19 459 11, syrotych@ukr.net) чи у наш благодійний фонд за телефоном +38 (044) 512 00 85 і вияснити, в який саме спосіб Ви зможете долучитися до благодійної акції», – підсумував директор Карітасу Київ о. Роман Сиротич.

10.05.13, Україна
Представляємо Вам статтю-роздуми, якими ділиться з нами Віталій Курманський з Одеси. 7 років тому Віталік втратив зір, також має легку форму дитячого церебрального паралічу. Але він здолав безліч стереотипів і труднощів ? зараз навчається на третьому курсі ВУЗу, вивчаючи психологію.

Хлопець нам розповів про себе, про свої мрії навчитися жити заново після втрати зору і відтак ізольованості від багатьох можливостей і амбіцій. Розповів, як в дитинстві мама не хотіла іти з ним до лікаря, бо з неї сміятимуться і засуджуватимуть. Рідні не підтримують, на жаль, Віталія у його прагненні отримати вищу освіту і працювати за фахом, спілкуватись із однолітками, подорожувати і ще чимало іншого.

Віталій Курманський ? людина сили, мрій і успіхів. Про цінності в житті людей:

Людина завжди перебуває в пошуку. Щось шукає, до чогось прагне. А що найпростіше знайти? Звичайно, виправдання. Прості слова: «от якби» і «тому що». Як же легко ними скористатися для виправдання своєї бездіяльності!

Чи був я готовий до того, що станеться в моєму житті? Безумовно – ні. Однак завдяки цьому мені пощастило відчути різницю між ціною, яку людина платить, і цінністю, яку набуває. Я ніколи не вважав проблемою будь-яку ситуацію, яка не переходить точку неповернення. Однак це сталося. Втративши зір до 0%, я усвідомив, що життя може подарувати сюрпризи, до яких людина буває не готова.

Ось і я не був готовий до втрати зору. Життя розділилося на дві частини: ДО і ПІСЛЯ. Довелося ставити собі масу питань: «За що?», «Чому?», «Що не так зроблено?» і багато інших. Усвідомлення того, що «як раніше» вже не буде, прийшло не відразу. Стан паніки, ненависті до себе, безпорадності був дуже дискомфортним. Паралельно з цим я почав задавати собі й інші питання: «А що далі?», «У чому моя цінність, якщо ціна, яку мені довелося заплатити, це зір?». Прагнув почути оточуючих людей, саме «ПОчути», а не просто «чути». Вихопити хоч найменший шанс, позаяк реально усвідомлював, що повернення в минуле вже не буде.

Завдяки одному співробітнику Інституту Філатова дізнався, що навіть у незрячому стані можна щось робити, ставити собі цілі і досягати їх. Мені було наведено конкретні приклади. Цей співробітник поцікавився: чого я хочу далі? Найбільше моє бажання було змінити професію. І тоді ця людина мене просто запитала: «А що тобі заважає це зробити?». Я спочатку не зрозумів: «Як – що заважає?! Адже я став незрячим!». «Ну і .!?», – відповів співробітник. І я вирішив спробувати здійснити свою мрію, хоча й розумів, що через стільки років після школи досить складно розраховувати на вдалий вступ до вищого навчального закладу. Ціль було визначено, прийшов час дій.

Коли я поділився своїм наміром із рідними, ? зустрів опір.  Серед моїх рідних навіть виникла підозра в моїй адекватності. Але життя тривало, потрібно було оформляти інвалідність. Практично це був перший контакт з людьми, які не були в моєму близькому оточенні. Спілкуючись з медпрацівниками в ситуації цейтноту, намагався ставити провокаційні запитання, щоб отримати будь-яку інформацію для здійснення своєї мети. Я дізнався відтак, що в нашому районі є незрячий, який навчається у ВУЗі. Своєю наполегливістю я знайшов конакти цієї людини і заручився цінною інформацією, порадами від однодумця. З цього моменту моя ідея перестала бути ідеєю-фікс, і придбала якісь реалії.

Незабаром мені встановили вдома комп’ютерні програми для незрячих, передали підручники шкільної програми для підготовки до вступу. Звичайно, було «весело» ? задля здійснення мрії виникало безліч перепон, які підривали мою віру, але бажання було сильніше! У підсумку мені вдалося досягти поставленої мети і зараз я – студент ВУЗу, навчаюсь на психології.

Прихильникам і підопічним Карітасу, усім, хто перебуває у кризових умовах життя, хочу сказати наступне:
У якій би складній ситуації не знаходилася людина, все залежить лише від неї самої та підтримки оточення. Вірте в себе і будьте відкриті для дружби!

08.05.13, Івано-Франківськ
«Кожен з нас не раз потрапляв у ситуацію, коли треба захистити свої права і не завжди вміли їх відстоювати. Освіченість в галузі прав людини – це значно більше, ніж просто заняття або тема дня. Процес ознайомлення з механізмами, які необхідні для  життя в умовах правової безпеки, є складним і довготривалим. І важливо до правового лікбезу залучити фахових спеціалістів, при тому подати матеріал цікаво», ? розповідає координаторка роботи з дітьми і молоддю Леся Дорош з Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ.

У своїй роботі місцевий Карітас приділяє велику увагу правовій освіті серед дітей і молоді, також їх батьків. Одним із таких заходів, спрямованих на проведення правової освіти серед сімей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, стала нещодавня зустріч батьків за участю представників Головного управління юстиції та Управління соціального захисту населення Департаменту соціальної політики обласної держадміністрації.

Захід відбувся в рамках проекту «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми, які опинилися в складних життєвих ситуаціях» на базі відділу освіти Богородчанської РДА.

Про види державної соціальної допомоги, включаючи багатодітні, неповні сім`ї,  інвалідів як дітей, так і дорослих та інші сім`ї пільгових категорій, про їх порядок оформлення і розміри виплати, учасників заходу поінформувала Галина Базюк ? заступниця начальника Управління соціального захисту Департаменту соціальної політики.

Ще одним із актуальних питань, що хвилювало батьків ? захист майнових прав. Адже питання захисту житла завжди хвилююче і містить багато підводних каменів, які не обійти без фахової допомоги чи поради. Про  обов’язки батьків щодо захисту майнових і житлових прав дітей, про основні аспекти порядку приватизації та розподілу житлового майна надали інформацію спеціалісти відділу правової роботи, правової освіти, реєстрації нормативно-правових актів та систематизації головного управління юстиції в Івано-Франківській області. Також протягом зустрічі  учасники отримали змістовні відповіді на різноманітні питання: права на отримання аліментів, на пенсію (ознайомлення із змінами в новому пенсійному законодавстві), порядок призначення житлових субсидій.

«Кожен з нас ? і дорослі, і діти ? є повноправним членом суспільства, його невід’ємною частиною, вільним і рівним у своїй гідності та правах. Першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з основними правами та обов’язками. Щоб запобігти порушенню своїх прав, а в разі порушення – захистити, то потрібно їх знати», ? підсумувала зустріч п. Галина.

02.05.13, Україна
З почуттям глибокої радості і від щирого серця вітаємо Вас зі світлим Христовим воскресінням — Великоднем Господнім. Воскресіння Ісуса Христа дає нам надію, що смерть не припиняє життя людського духу, що усі ми маємо надію на життя вічне через безгрішну жертву Сина Божого заради кожного із людей.

За рік від минулого Великодня відбулося багато змін в житті усіх нас, країни і зокрема Карітасу України. Не завжди ці зміни містили в собі позитивні ознаки, однак у всіх випадках наявні чудові уроки і досвід. Христове Воскресіння нагадує нам, що на противагу нестабільності подій нашого земного життя варто поставити на перше місце у житті те, що є тривалим і незмінним.

Перед своїм розп’яттям Ісус Христос заповідав учням нести Благу Звістку кожній людині. А найкраща проповідь — це наше життя, сповнене духу миру й терпіння, прагнення до любові й правди. Церква вчить нас жити в мирі, любові, благочесті, чистоті, служінні ближнім. Перемога Христа над смертю дає нам підставу для віри і сильного духу, прагнення до удосконалення і себе та оточуючого світу.

Вітаючи зі світлим Воскресінням Христовим, Карітас України щиро бажає Вам виконання всіх ваших надій і благих починань, миру, добра і любові! Світле Христове воскресіння — це свято людинолюбства, коли ми забуваємо про конкуренцію, корисливість  і  матеріальність. Радіймо і плекаймо світлі почуття, які живуть у наших серцях!

Христос воскрес!

29.04.13, Україна-Чехія
Ми здійснили інтерв’ю з трьома досвідченими координаторками проекту «Домашня опіка в Україні». Нещодавно двоє із них побували на конференції у Чехії і мають чимало нових думок та інформації щодо вищезазначеного проекту (який цьогоріч позбувається свого фінансування з-за кордону і буде припинений) і медико-соціальних послуг.

Як змінився проект «Домашньої опіки» за майже 15 років в Україні? Які ще організації в Україні надають схожі послуги?

Галина Курницька, національний координатор проекту: За час функціонування «Домашньої опіки» змінилося дуже багато: цільові групи,спектр послуг, кваліфікація працівників, документація, підходи, але найважливіше залишилося сталим – в центрі діяльності є людина у кризі, її потреби, бажання, пріоритети, культурні цінності.

Протягом останніх років року проект реалізовувався у 13 містах України, а саме: у Львові на базі двох соціальних установ – Карітас Львів УГКЦ і Шпиталю ім. Митрополита Андрія Шептицького, у містах Соснівка, Броди, Жовква, Тернопіль, Борислав, Івано-Франківськ, Київ, Стрий, Хмельницький, Коломия, Одеса, Донецьк.

На даний час географія проекту звужена до 8 міст і охоплює  відповідно меншу кількість  користувачів проекту. Приблизно ми обслуговуємо 600 людей похилого віку, ще кілька сотень осіб в рік охоплено інформаційними послугами, ще кілька десятків – послугами випозичалень реабілітаційного обладнання.

У центрі уваги «Домашньої опіки» є не окремі проблеми людини, а ціла її особистість і середовище, що її ото
чує. Працівники Карітасу України намагаються надати максимально якісну комплексну допомогу, беручи до уваги не лише фізичні, а й духовно-психологічні проблеми людини. Працівники «Домашньої опіки» допомагають налагодити позитивні взаємовідносини між членами сім’ї, а також навчають правильному доглядові за хворими, психологічно супроводжують після втрати близької людини.

Схожі послуги в Україні надають державні територіальні центри соціальних служб (двічі на тиждень самотнім непрацездатним людям  надаються соціально-побутові послуги), також є локальні платні служби догляду за хворими людьми похилого віку. А з громадських організацій комплексно такі послуги надає ще Червоний Хрест.

А в чому полягала і який результат Вашої участі у міжнародній конференції по медичній опіці, що відбувалась дещо раніше у Чехії?
Наталя Масник, координатор проекту в Тернополі: Поїздка була пізнавальною, ми побачили як працює «Домашня опіка» м. Оломоуц (Чехія), обмінювались досвідом та напрацюваннями.  Опіка Карітасу Чехії поділяється на медичну і соціальну. Важливим елементом є те, що підопічні мають медичне страхування і це доволі спрощує і оптимізує надання таких послуг, підтримку з боку держави.

Також ми презентували досвід Карітасу у наданні медико-соціальних послуг в Україні. У вітчизняному проекті – я знаю, – працюють достатньо кваліфіковані і досвідчені працівники. Єдина проблема проекту – брак коштів і відсутність сприяння з боку держави чи українських донорів. Мене це дивує, чому кожен думає тут лише за себе і максимум про власних батьків, – навіть не родичів, і точно не про старість свого покоління.

Наскільки відрізняється сам досвід медичної опіки працівників Карітасу в Україні і Чехії?
Оксана Поясик, координатор проекту в Коломиї: Річ у тому, що в Україні ми маємо право надавати тільки соціальну допомогу – дотримання порядку в помешканні, забезпечення продуктами харчування, догляд за тілом та гігієна підопічних, годування підопічного. А в Чехії більший акцент ставлять на медичне обслуговування.

І те, що наш проект фінансується мало не 15 років з чужої кишені, кишені іноземців (примітка: сьогодні донорами проекту є фонд “Примирення, відповідальність і майбутнє” і Карітас Німеччини). А в ідеалі працівники Карітасу, що обслуговують потребуючих українців, які все життя працювали на державу і платили їй податки, мали б за системою різних форм страхування, отримувати гідну зарплату і дедалі розвивати проект. А не так безглуздо припиняти…

Чи отримуєте Ви на регіональному рівні хоч якусь підтримку від влади чи приватних донорів?
Наталя Масник, координатор проекту в Тернополі: Отримуємо фінансову підтримку від місцевих спонсорів, – це заможні люди, які безпосередньо знайомі з роботою Карітасу і високо поважають її. Але таке фінансування складає лише 2-5% від загальних бюджетів.

Чи зможуть українські центри «Домашньої опіки» продовжити своє функціонування після припинення фінансування з-за кордону?
Галина Курницька, національний координатор проекту: Не зможуть. Проект зараз працює на безоплатній основі зі сторони пацієнта, і фінансується винятково доброчинцями.  Якщо стане можливою модель з повним або частковим фінансування за рахунок підопічного, членів родини, приватних доброчинців або ж за рахунок державного замовлення на медико-соціальні послуги – майбутнє у проекту є.

Сьогодні Карітас України має за завдання розробити механізм імплементації програми «Домашня опіка» на національному рівні в систему надання медико-соціальних послуг. У нас є спеціальна група з 3-ох лобістів і чимало віри, що компромісу із владою можна досягнути.

25.04.13, Львівщина
Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії за підтримки Українського Жіночого Фонду з осені 2012 року надає комплексну і системну допомогу жінкам, які страждають від домашнього насильства. Основна ціль такої діяльності  ?  соціальна і фізична безпека в поєднанні з психологічною і духовною підтримкою для жінок.

Кожного понеділка та середи у місцевому Карітасу є можливість зустрітися зі сімейним психологом та шукати способів виходу з небезпечної ситуацї. Кожного четверга є можливість прийти на зустріч взаємопідтримки для жінок. Тут жінок вчать, що вони не є винними  в агресивній поведінці чоловіка і мають право на захист та повне пошани життя.

Працівники Карітасу спільно із жертвами домашнього насильства опрацьовують план безпеки для жінки і дітей, шукають серед рідних і знайомих, кому можна відкрито сказати про насильство і просити про допомогу та інтервенцію.

В багатьох випадках необхідна є допомога міліції і шукання безпечного місця проживання, іноді потрібна є ізоляція від агресора. Частина жінок потребує допомоги лікарів та психологів, з якими можна говорити про пережиті травми.

«Що ускладнює нашу роботу? Брак підтримки з боку батьків, особливо мамів, бабусь. Часто рідна матір не захищає свою дочку і не хоче повірити в насильство або  сама принижує дочку, звинувачує її у сімейних проблемах. Найчастіше, звісно, ?  ці самі матері теж були жертвами насильства з боку своїх батьків та чоловіків, і практикують насильство, як норму поведінки.

Перешкоджають також суспільні переконання, наприклад: «що скажуть інші люди?», «сміття не можна виносити зі свого дому», «краще поганий батько, як жоден». Ці переконання ведуть до беззахисності жінок та безумовної жорстокості з боку насильників. Терплять також діти, які є свідками биття і приниження їхньої матері. Частина таких дітей платить ціну анорексією, психозом, алкоголізмом, наркоманією», ?  розповідає Наталя Голинська, адміністративний директор місцевого Карітасу.  

Часто особи, які є зобов’язаними надати допомогу у випадку вчинення насильства, не виконують своїх елементарних обов’язків, ? наприклад, органи міліції, які не приймають заяв або спростовують факт насильства. Іноді буває і таке, що християнське вчення викривлюється і трактується, що Бог казав терпіти «хто терпен, той спасен».  

Карітас голосно і цілеспрямовано називає речі своїми іменами, змінює стереотипи про роль жінки, і передусім її захищає.  Варто викликати міліцію, швидку допомогу, говорити про це зі священиком, членами сім’ї, психологом, друзями. Серед них знайдуться люди, які зможуть надати допомогу! Одна врятована жінка – це врятовані діти і наступні покоління, які не будуть приречені на терпіння і зневагу.

Працівники дрогобицького Карітасу кажуть, що найкращим в такій соціальній роботі є товаришування,  ?  коли людина піднімається і починає вірити в сенс свого життя. Коли крок за кроком здійснює свої мрії і починає вперше спокійно спати, їсти, виходити на вулицю. Коли жінка та діти вчаться, що вони є прекрасними, добрими людьми, створені Богом для любові, пошани та миру. І чудово є бачити, як спеціалісти з різних організацій і виду діяльності об’єднуються, щоби безкоштовно допомагати потребуючим людям.

Наталя Голинська говорить: «В час Великого Посту заохочуємо усіх Вас захищати людське життя. Не залишатись байдужими, коли сусіди б’ють своїх дітей та жінок. Все, що зробимо одному з найменших, ?  зробимо для самого Ісуса Христа. Я від імені усіх жінок, що були жертвами насильства, і їх дітей дякую кожній особі, яка приклала зусилля, щоб рятувати і підтримувати жінку у кризі.

Також щиро запрошую жінок, які потребують допомоги, які хочуть вийти зі сімейних труднощів, кожного четверга на 16.00 годину на зустріч взаємопідтримки у наш Карітас (м. Дрогобич, вул. Чорновола, 4) або телефонуйте за номером (+38 0244) 2 24 58. Не існує ситуації, з якої немає виходу!».

18.04.13, Україна
«Якось я випадково побачила малюнок із зображенням образу Божої  Матері з немовлям на руках, що своєю красою вразило мене до глибини душі. Мені стало дуже цікаво, хто ж автор цього шедевру. Як виявилося, цей малюнок належав молодій неповносправній людині, Костянтину Матчишину», – розповідає Оленка Ляхович, соціальний педагог центру «Дивовижні долоні» для молоді з особливими потребами у Карітасі в м. Дрогобич.

Костя народився  у  сім’ї акторів, яка на перший погляд виглядала благополучною та щасливою. Але з мама Кості залишила сім’ю та виїхала жити до Росії, а хлопчик залишився жити з татом. Згодом батько помер і хлопчик залишається сиротою. Мати Кості до сьогодні проживає за кордоном і майже не цікавиться життям свого сина.  

Костя, будучи зовсім юним, залишився одним та нікому непотрібним в цьому світі. Днями блукав сірими вулицями міста, намагаючись завести розмову зі сторонніми людьми та чіпляючись до перехожих. Він мав неохайний вигляд і в спілкуванні дозволяв собі не найкращу поведінку. «Люди жахалися його, не звертали уваги, оминали осторонь, і нікому не було діла до чужого горя. Якби не добре серце сусідки п. Мирослави, яка взялася за виховання Костянтина, то, мабуть, ніхто і ніколи б не дізнався наскільки він талановита та розумна людина», – продовжує оповідь Олена.

На сьогоднішній день Костянтину виповнилося уже 40 років. Він відвідує центр дозвілля та соціальної адаптації «Дивовижні долоні» Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Саме в тут у нього виявили надзвичайні таланти та здібності. Основний з яких – талант малювання та надзвичайне знання історії та біології. Костя багато читає, починає виготовляти різноманітні вироби ручної роботи і за що б він не взявся, – це у нього виходить надзвичайно легко!

Людмила Смолень, керівник соціального центру каже, що працівники Карітасу і усі, хто знайомий із Костею, – усі захоплюються його вміннями та здобутками і особливо талантом художника. Він виконує фантастичні малюнки, а найбільше, що вражає – це малювання ікон.

Чудовим у житті Кості був день, коли він переміг у номінації «живопис» III-го всеукраїнського конкурсу творчості, та був запрошений до Києва на вручення подарунків та нагород. Одним із малюнків, що надсилались на конкурс, був малюнок «Дорога до матері», в якому показано Костіне велике бажання зустрічі з мамою.

Сьогодні  у Кості є лише дві мрії: зустрітись з мамою та щоб до майстерні, яку він відвідує, прийшов педагог з малювання та займався з ним його улюбленою справою. На жаль, за певних обставин фінансування центрів Карітасу Укрїни для неповносправної молоді вкрай обмежене, і майстерня в м. Дрогобич не може найняти на роботу художника. І працівники, і молодь з особливими потребами дуже хотіли б працювати з художниками, музикантами і вчителями хореографії, розкривати таланти і соціалізувати молодь з вадами до суспільства.

«Однак, на жаль, українська влада чи представники бізнесу закриті для фінансування і розвитку такої роботи. А іноземні донори відчувають, що попри тривалі роки грошової підтримки з-за кордону і наявних ресурсів в самій Україні, – стан речей і інтерес до вирішення власних соціальних проблем мізерний»,– зазначає національний координатор Карітасу України по роботі з людьми, що мають особливі потреби, Людмила Сухарєва.

15.04.13, Україна
(усі імена в публікації з етичних міркувань змінено)

Аліна була завербована для роботи в Росії. В Підмосков’ї Аліну продали для трудової експлуатації ? шляхом фізичного і психологічного насильства її утримували на будівельному об’єкті під охороною, змушуючи працювати ненормований робочий день абсолютно без зарплати. Аліна зазнала також сексуального насильства.

Додому Аліна повернулась  хвора і психологічно травмована.  Вона зневірилась у людях, втратила надію на повноцінне життя, замкнулась у собі. Про те, що сталось за кордоном, нікому не розповідала.

На одній із вуличних акцій молода жінка звернула увагу на лозунги, що закликали до боротьби проти рабства та експлуатації людей за кордоном. Пригнічена спогадами вона хотіла якнайшвидше пройти цю юрбу людей, що роздавали листівки та надавали консультації. Проте волонтерка вручила їй листівку, на якій був номер телефону неурядової організації, яка займається протидією торгівлі людьми. Після перебореного страху і звернення до Карітасу життя Аліни кардинально змінилося. Вона пройшла курс психологічної та медичної реабілітації в реабілітаційному центрі МОМ. Влаштувалась на роботу барменом.

А завдяки  участі у жіночій психотерапевтичній групі в Хмельницькому Карітасі Аліна відкрила власну справу.  За сприяння Карітасу жінка придбала кухонний комбайн і почала готувати на продаж напівфабрикати.  Матеріальне становище жінки стабілізувалось і економічна ситуація в сім’ї покращилась.  Життя Аліни почало налагоджуватись, з’явилися амбіції та інтерес до кожного нового дня.

Незабаром жінка, яка стала жертвою трудового рабства у Росії, планує пройти навчання по розвитку мікропідприємництва і започаткувати бізнес по приготуванню обідів на замовлення і виготовленню напівфабрикатів. Тепер молода жінка точно знає ? щастя, успіху і самореалізації найкраще досягти на Батьківщині, поряд з рідними і друзями!  

---

Шляхом фізичного і психологічного насилля Олександра примусово утримували у виробничому цеху по виготовленню виробів із нержавіючої сталі в Росії. Наглядачі та охоронці змушували молодого українця працювати без зарплати по 16-18 годин на добу, без вихідних днів. Коли стан здоровя почав погіршуватись ? у медичній допомозі було відмовлено.

Після трудового рабства Олександр  хворий, без грошей, з глибокою психологічною травмою повернувся додому. Дізнавшись про пережите, батьки сильно дорікали синові про несамостійність і невміння впоратись із халепою в чужій країні. Відтак в Олександра почалась депресія, він увесь час сидів вдома і ні з ким не спілкувався.

Однак одного разу все докорінно змінилось. Випадково Сашко отримав інформацію про надання допомоги людям, які зазнали невдачі в трудовій міграції.  Особливо нічого не очікуючи, хлопець набрав номер організації і розповів про свою проблему. Зовсім скоро молодий хлопець отримав від Карітасу у Хмельницькому  медичну і психологічну допомогу, пройшовши курс лікування і занять з психологом.

Потім побачивши в Олександрові великий творчий потенціал з наявною технічною освітою Карітас захотив хлопця до  професійних курсів з аудіо- відео- монтажу. Міжнародна організація з міграції профінансувала це навчання. На курсах Сашко познайомився з професійним фотографом, котрий, оцінивши здібності хлопця, запропонував йому роботу. З тих пір Олександр дивиться на життя радісно і набагато впевненіше. Дякує громадський активістам і всім розповідає принагідно про свій прикрий життєвий досвід.

---

Ольга потрапила до рук торгівців людьми і була продана в сексуальне рабство у Санкт-Петербурзі. Їдучи до Росії, жінка домовлялась  про роботу продавця овочів і фруктів на ринку. Однак після прибуття її змусили працювати повією на об’їзній дорозі. У неї були вилучені документи та мобільний телефон, Ольгу увесь час супроводжували охоронці. Тільки через 1.5 місяці жінка змогла втекти, скориставшись допомогою клієнта.

В Україну Ольга повернулась з дуже тяжкими психологічними травмами, потребувала соціальної та медичної допомоги, а також допомоги у працевлаштуванні. На засадах конфіденційності реінтеграційну допомогу вона отримала завдяки професійній роботі спеціалістів неурядових організацій.

Соціальна реабілітація потерпілої  знайшла своє відображення у наступному:
•    Вона отримала безкоштовну консультативну допомогу;
•    Їй була надана  психологічна та медична допомога у реабілітаційному центрі МОМ м. Київ.;
•    Отримала комплексну реінтеграційну допомогу від Хмельницького Карітасу;
•    Завдяки фінансовій підтримці МОМ пройшла навчання на курсі з підготовки оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та нерухомого майна;
•    Прийняла участь у проекті “Розвиток мікропідприємництва” та виграла грант по мікрокредитуванню на започаткування власної справи;
•    Повністю реінтегрована у суспільство, працевлаштована та здійснює підприємницьку діяльність;
•    Працює волонтером у Консультативному центрі із запобігання торгівлі людьми та допомоги постраждалим у Хмельницькому.

11.04.13, Івано-Франківськ
Як відомо, різні хвороби сковують людей не тільки похилого віку, але й інших вікових категорій. При цьому лежачим хворим без сторонньої допомоги ніяк не обійтися. Причини таких захворювань бувають різні – іноді наслідки інших хвороб, іноді наслідки травматизму або просто старість, ускладнена захворюваннями, іноді генетика, іноді інфекційні захворювання.

«У всіх випадках цих людей об’єднує недостатня рухливість і необхідність нашої допомоги. Тривале перебування хворого в ліжку є вимушеним наслідком важкого перебігу багатьох гострих і хронічних захворювань, знерухомленість породжує дуже багато серйозних ускладнень, які істотно погіршують результат основного захворювання», – пояснювала Оля Соляник, координатор «Домашньої опіки» на тренінгу для волонтерів.

Волонтерів Карітасу в Івано-Франківську нещодавно в черговий раз збирали і  навчали  здійснювати профілактику вторинних захворювань. Тренер повідомила  волонтерам про основні ускладнення, що виникають у зв’язку з довготривалим перебуванням у ліжку, а саме про пролежні, пневмонії, контрактури та атрофії м’язів. Захід відбувся в рамках проекту «Паліативна допомога в Івано–Франківську» за фінансування Карітасу Архиєпархії Відня (Австрія).

«Людям, що доглядають за лежачими хворими, треба намагатися не допустити появи пролежнів, адже це серйозна проблема, якою не можна нехтувати. З цією метою треба періодично змінювати положення тіла лежачого хворого, повертати через певні проміжки часу з одного на інший бік, або на спину  та правильно застеляти ліжко. Регулярно проводити гігієнічну обробку шкіри», – наголошувала тренер Ольга Соляник. Також волонтерам було продемонстровано допоміжні засоби, що використовують для профілактики пролежнів: протипролежневий  матрац, гумове коло та подушки з льоном. Учасники тренінгу  мали змогу по практикувати використання цих речей.

 

Волонтери отримали навики виконання комплексу вправ лікувальної фізкультури, активних рухів пацієнта та дихальної гімнастики з  метою профілактики  контрактур, атрофій  та пневмоній. Під час тренінгу  кожен зрозумів, що регулярне виконання вправ  допоможе уникнути цих проблем.

Учасники тренінгу переконались, що знань забагато не буває, і коли ти впевнений у своїх вчинках та діях, то можеш своєчасно і цілеспрямовано без остраху вжити профілактичних заходів, щоби попередити хворобу. Під кінець заходу організатори побажали учасникам, щоб в їхньому житті  не виникали ситуації, коли  б ці знання  стали у пригоді. Ну, а якщо все-таки сталось нещастя, то швидкого одужання!

08.04.13, Україна
В рамках соціального проекту «Час добрих вчинків!» оператор мобільного зв’язку life:) передав майже 400 мобільних телефонів підопічним Карітасу України. Через регіональні організації Карітасу телефони зі стартовими пакетами будуть передані представникам незахищених верств населення у Києві, Тернополі, Львові, Дрогобичі і Бродах, що на Львівщині.  

Всередині січня 2013 року в Центрах та пунктах обслуговування мобільного оператора life:) завершився збір вживаних мобільних телефонів, що було частиною благодійної ініціативи «Час добрих вчинків!». Основна мета такої акції – подарувати мобільний зв’язок тим, кому він потрібен, але хто з фінансових причин не може це собі дозволити.

За результатами проекту абоненти з різних міст України подарували понад 200 телефонів.

Після детальної перевірки апаратів спеціалістами life:) було відібрано 156 телефонів, укомплектованих зарядними пристроями, без жодних дефектів в роботі. Саме ці телефони разом з 250 новими мобільними телефонами загальною вартістю понад 200 тис. грн. від оператора life:) було передано міжнародному благодійному фонду «Карітас України» – члену мережі благодійних організацій, що діють у близько 200 країнах світу, щорічно надає допомогу мільйонам потребуючих людей.

Невдовзі майже 400 мобільних телефонів будуть передані дітям і молоді з кризових сімей, сиротам, малозабезпеченим людям похилого віку і безпритульним людям. Адміністрація кожної з регіональних організацій Карітасу відібрала для участі в акції найбільш потребуючих людей, зважаючи на їх потребу в мобільному зв’язку і можливості її реалізації.

«Сьогодні більшість з нас не уявляє життя без мобільного зв’язку. Тим не менш, поруч є немало людей, для яких буденні послуги є неймовірною розкішшю. Сподіваємось «Час добрих вчинків!» наблизить технологічні досягнення і для них, дасть відчути цим людям себе частиною інформаційного суспільства», – говорить Оксана Рудюк, начальник департаменту по роботі з громадськістю мобільного оператора life:).

Соціальний проект «Час добрих вчинків!» стартував у Центрах та пунктах обслуговування life:) 22 листопада 2012 року. Тоді в рамках цієї унікальної для України ініціативи life:) запропонував своїм абонентам та всім бажаючим у понад 35 містах України залишати свої старі мобільні телефони або телефони в робочому стані, якими вони вже не користуються, в офіційних пунктах обслуговування оператора.  

life:) – оператор мобільного зв’язку, що динамічно зростає та надає зручні доступні тарифи і високу якість послуг для абонентів у всіх регіонах України. Станом на четвертий квартал 2012 року український GSM-оператор life:) обслуговує 11,1 мільйонів абонентів. В рамках політики соціальної відповідальності компанія life:) нещодавно випустила свій третій соціальний звіт, розширила освітню програму для студентів-старшокурсників «Стрибок у життя:)»,успішно продовжила програму «life:) Волонтери», запустила освітній проект «Школа мобільного зв’язку:)» для старшокласників та благодійну ініціативу «Час добрих вчинків!», провела акцію «Близькі не за горами». Саме акція «Близькі не за горами» отримала нагороду на всеукраїнській виставці проектів по корпоративній соціальній відповідальності CSR MarketPlace 2012.

Карітас України висловлює щиру подяку за соціальну ініціативу і відкритість до співпраці компанії life:). Генеральний секретар Карітасу України Анатолій Козак вважає: «Важливо, аби саме в Україні середній і великий бізнес, держава і громадськість відчували солідарність за співгромадян, що перебувають у кризових умовах життя, віднаходили різні рівні і методи соціальної відповідальності».