Іван Данчевський з Львівської духовної семінарії Святого Духа  декілька років тому став волонтером Карітасу Стрийської єпархії. Не маючи особливого потягу до соціальної роботи, Іван через волонтерство по-іншому подивився на світ, зрозумів своє християнське покликання та навчився низці чеснот.

– Розкажи, будь ласка, як розпочався твій досвід волонтера в Карітасі?
Я знав, що це є така благодійна організація, що займається з неповносправними дітьми і робить ще багато чого. Але великого бажання піти працювати, допомагати не було. І це при тому, що я навчався в семінарії і мав різні катехізації (у тому числі і для дітей-сиріт, неповносправних осіб).

До Карітасу я прийшов на запрошення директора Карітасу Стрийської єпархії отця Василя Гушуватого. Він попросив мене допомогти у літньому таборі дітям з неповних сімей, дітям заробітчан.

Для мене не було новим працювати з дітьми, але існувало хвилювання, бо це специфічні категорії. Вони мали інше бачення на світ, бо в кожного свої проблеми. Я, як семінарист, мав допомогти цій дитині знайти Бога.

З початку я хотів довідатися про їхній світогляд. Я собі поставив питання: чи відрізняється їхнє світобачення від дітей, що живуть у повних сім’ях і не зазнали в житті халеп?

Ви знаєте, воно відрізняється. Наприклад, неповносправні мають більшу віру, ніж здорові. Вони мають віру і надію на Бога, покладаються на Всевишнього більше, ніж навіть я. Для мене вони в деякій мірі стали прикладом. Неповносправні діти не нарікали на життя. Може вони й не до кінця розуміли, що то Воля Божа, але за час перебування я не почув жодних нарікань.

Ці діти є дуже відкритими і з ними хочеться працювати, коли ти перебуває з тими дітьми, бачиш їхні проблеми. Наприклад, в нас був хлопець, який не давався навчанню, не знаходив контакту з однолітками, робив пакості. І ти розумієш, що та дитина є загрозою, але мусиш знайти інший підхід. Волонтер має пристосувати правильний підхід і бути самим собою. Якщо не знаєш як вирішити проблему, то варто чесно це визнати і відкрито поспілкуватися з дитиною.

Волонтерство, на мою думку, має бути відкритими. Волонтер повинен хотіти виконувати свою роботу. Волонтерство це певна жертовність. Ти не можеш багато спати на таборі, бо треба думати про програму на наступний день.

Волонтер повинен з дітьми навести дружній зв’язок, щоб в очах дітей не виглядати як вчитель. Лише як друг, як порадник. Волонтеру варто ділитися своїм досвідом: розповідати про свої труднощі та перемоги. І обов’язково прислухатися до оточуючих.

– Чи були моменти, коли ти не знав що робити?
На таборі в нас була записана спортивна програма. Так сталося, що всі ігри які знав – використав. Лишалося багато днів і я не знав альтернативи. Відповідно я насмілився на той крок – запитав дітей, що вони хочуть. Таборовики запропонували те, в що ми бавилися.

Інший приклад. В нас був хлопець, якого батько хотів виховувати в доброму дусі. Дитина робила все через примус, а коли отримав свободу на таборі, то по-іншому почав себе поводити. Іноді буває тяжко, бо не знаєш як дитина думає. Не знаєш всіх проблем в родині. І тому часто важко передбачити поведінку підопічного.

Проте вирішується простим підходом – на одинці сідаєте і починаєте по-дружньому з ним говорити. Обов’язково треба відкритися, розповісти як в дитинстві теж любив бешкетувати. Відкритість долає проблеми.

– В тебе зав’язалися дружні стосунки з підопічними?
В останній день табору діти робили листівки. Я не думав, що хтось буде мені писати. Але я отримав багато листівок, що були зроблені власними руками. Мені приємно, що хлопці шостого-восьмого класу дзвонять, питають як справи, розповідають про своє життя або мають питання щодо Церкви  та Святого Письма.

– Що тобі дало волонтерство? Чому навчився через цих дітей?
Волонтерство виховує певне лідерство, але позбавлене гордості. Волонтерство показало мені потребу в служінні. Дехто в світі думає, що служіння вимагає забагато. Ні, насправді, лише проміжок твого часу.

Мене взяли на табір для духовних реколекцій, а хтось може готувати їсти. Волонтерство виховує в тобі дух служіння. Як сказано в Євангеліє: «усе, що зробили ви одному з Моїх братів менших – для Мене зробили».

До цього я не знав як це можна зробити. Людина дає милостиню, але це не те.

Волонтерство виховує почуття відповідальності. Ти маєш слова для навчання, ти вже потім переживаєш за дітей: чи сприйняли науку, яку ти їм дав, як будуть поводити себе після табору.

Відповідно переживаєш: чи зміниться дитина? Чи ти зможеш дитині показати правильну дорогу? З’являється відповідальність за дитину.

Волонтерство дає впевненість в собі, що ти є потрібним для Церкви, для нації, для цих дітей. Ти відчуваєш, що вносиш свою лепту до великого, ти не змарнував свого часу.

 

– Одна річ одноразово взяти участь у таборі, а інша справа – приділяти регулярно час для громадської діяльності. Чи ти зараз донині є волонтером?
Власне, я далі працюю з дітьми.

Мене не можуть просто так відпускати з семінарії. Семінаристи мають вільний час – п’ятниця та неділю. Але ректорат дає дозвіл на катехізацію. Вона полягає в тому, щоб працювати з людьми. Я цю можливість використовую. Маю катехізації з дітьми-сиротами.

Спочатку місяць може здаватися задовгим. А пізніше ти вже починаєш жити цим, перейматися життям інших людей. Рік вже минає швидко. Якщо волонтер приймає цю місію через своє серце, то це стає частиною його життя. Він лягає спати і прокидається з думкою: як послужити людям.

 

– На твій власний погляд, наскільки ефективніша допомога християнської організації від світської?
Я думаю, що християнський зміст допомагає більш жертвенному служінню. Тому що християнин читає Біблію і розуміє: служіння зараховується йому до доброї справи, виконання заповіді Христової. Християнин навчає доброї моралі. Можуть бути нехристиянські організації в благодійній діяльності, які мають велику матеріальну базу, але вони не здатні повноцінно морально допомогти. Християнське виховання базується на відкритості на любові, тому справжній приклад любові, жертовності, турботи можна знайти лише в християнстві.

В Україні 88 тисяч людей мають розумову неповносправність. Карітас України з 2008 року розвиває діяльність Мережі центрів для осіб з розумовою неповносправністю. Національний координатор проекту Оксана Магура ділиться, яким шляхом допомогти потребуючим та

зробити їх, їхніх батьків щасливішими.

 

– Пані Оксано, як саме проект допомагає людям з особливими потребами?
Відомий генетик, професор Жером Лежен, писав: «Цивілізованість суспільства визначається його ставленням до людей неповносправних, стареньких, немічних». Цивілізованим  вважається суспільство для якого найбільшою цінністю є людина, отже життя, щастя кожної людини, а особливо тих, хто не може сам за себе подбати.

На жаль, в нашому суспільстві ці люди зазнають приниження та відкинення.  Більшість неповносправних  людей проводять весь свій час  вдома в чотирьох стінах або у великих державних закладах (психлікарнях). 

Відкликаючись на потребу і прохання батьків  неповносправних дітей, у 2008 році Карітас України створив мережу Центрів для осіб з розумовою неповносправністю. На сьогоднішній день,  Центри для осіб з розумовою неповносправністю при місцевих осередках Карітас існують у чотирьох містах: у Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі та Стрию.

В наших Центрах, в атмосфері любові і дружби, особи з розумовою  неповносправністю  мають можливість розкрити свою внутрішню цінність і дари, зростати та виявляти свою творчість. Тут вони мають можливість реалізовувати себе, виготовляючи свічки, листівки, вироби з бісеру, дерев’яні рамки, ткані вироби; займатися спортом; навчатися базових соціальних навиків; брати активну участь у житті місцевої громади, відвідуючи різноманітні соціальні та культурні заходи.

Кожен Центр щодня надає послуги 15-25 особам з  розумовою неповносправністю та їх родинам.

– Тобто українське суспільство закрите до неповносправних осіб?
Через нашу діяльність ми прагнемо інтегрувати учасників Центру у суспільство. Кожного дня, ідучи до Центру, наша молодь зустрічається з різними людьми, спілкується з сусідами, хтось допомагає їм сісти в маршрутку… Коли ж вони сидять у хаті, їх ніхто не бачить. Наша діяльність включає також організацію дозвіллям для молоді з особливими потребами –  відвідування театрів, кінотеатрів, цирку, музеїв, історичних місць.

Кожного року молодь з особливими потребами їздить на відпочинок у табори. Гарний час, коли вони можуть поспілкуватися зі своїми однолітками. Коли особлива молодь Центру з Івано-Франківська перший раз поїхала у табір, то місцеве юнацтво було спочатку шоковано, бо не бачили ніколи подібних людей. Вони познайомилися і почали спілкуватися – хороший приклад соціалізації. Вже наступного разу оточуючі сприйматимуть неповносправних осіб нормально, без боязні.

Наприклад, коли у Дрогобичі, учасники Центру пішли на екскурсію по місту, то місцеві жителі були шоковані і питали: «Ви звідки приїхали, з Польщі?» «Ні, ми місцеві – з Дрогобича», відповідали вони.

В Стрию, поруч з Центром є парафіяльна церква, куди часто приходять на Літургію учасники Центру. Спочатку парафіяни з осторогою відносились до них. А тепер, щоразу привітно зустрічають, спілкуються, і коли учасники програми довший час не приходять, то з турботою запитують про них.

Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії організовує щорічну прощу, на яку запрошує неповносправних осіб. Це є гарною нагодою для інтеграції людей. Усі йдуть разом по дорозі, разом моляться, люди по-іншому починають ставитися до потребуючих, змінюється їхній світогляд.

– Карітас має чотири центри. Вони відрізняються один від одного?
Усі Центри об’єднані  однією метою – надати особам з розумовою неповносправністю можливість реалізувати себе, допомогти якнайбільш повніше почуватись частиною нашого суспільства, надити підтримку батькам. Та при цьому кожен Центр є унікальним.

Першим був створений Центр у Львові (у 2001-му році) у співпраці з Центром духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус» Українського католицького університету. Уже декілька років молодь Центру виготовляє свічки для всеукраїнської акції «Різдвяна свічка». Окрім роботи, учасники Центру із задоволенням відвідують бібліотеку, займаються плавання та ходять на каток.

Дрогобицький Центр «Дивовижні долоні» започаткував свою діяльність у 2008 році. Тут молодь з ентузіазмом працює і вміє по-справжньому розважатися.  Волонтерами Центру є члени спільноти для узалежнених «Назарет», які проходять курс реабілітації і водночас допомагають іншим. Допомагаючи в Центрі, вони водночас і багато чого отримують від неповносправних хлопців та дівчат.

В Івано-Франковську ми маємо Центр з гарною назвою «Дар любові», що створений у 2008 році. На базі Центру обладнано п’ять професійних майстерень: майстерні виробів з паперів,  з ниток, з бісеру, столярна-майстерня та комп’ютерний клас. Користувачі Центру ткуть гарні сумки, виготовляють чудові вироби з дерева, рамки тощо.

Футбольна команда Центру вже здобула чимало перемог, а вистави їхнього театру «Веселкове небо» викликають бурхливі овації у глядачів. Центр тісно співпрацює з державним соціальним центром «Дивосвіт».

Центр у Стрию відносно молодий – створений у 2009 році з ініціативи батьків неповносправних осіб. Молодь з радістю приходить на програми, які проводять працівники Карітасу. Тут панує атмосфера радості і відкритості. Центр тісно співпрацює зі спільнотою «Віра і світло» і проводить багато спільних акцій. 

Працівники та волонтери Центрів  відкрили для себе, що допомагаючи іншим, ми самі також багато отримуємо від тих кому даємо. Особи з розумовою неповносправністю можуть багато що нас навчити – допомогти нам повернутись до чогось, що є важливим у житті і згадати, що Бог усіх нас  – і сильних і слабких – однаково наділив людською гідністю.

 

– Як відбувається підтримка родин?
Коли народжується неповносправна дитина, батьки лишаються сам-на-сам зі своїм горем.    Вони переживають шок. У пологових будинках часто кажуть, віддайте цю дитину в інтернат. В такий момент батьки не мають підтримки. Часто вони закриваються, становляться озлобленими на світ.

У центрі вони зустрічають людей, які пережили подібну ситуацію. Бачать приклади, як інші справилися з горем і не опустили рук. Через спілкування відбувається підтримка батьків батьками.

Соціальні працівники, у свою чергу, при Центрах проводять семінари для батьків, особисті розмови, капелани запрошують на духовні бесіди. Під час спілкування зі священиком батьки можуть поділитися, що в них на серці.

Тепер батьки стали набагато відкриті, більше довіряють соціальним працівникам. Самі пропонують допомогу центру, приймають активну участь в житті Центру. Наприклад, допомагають у поїздках, приходять мити вікна. А також, в деяких центах, батьки, навіть створили групу взаємо підтримки.

Батькам дуже важливо побачити, що їхніх дітей приймають, і тоді вони по іншому дивляться на своїх дітей. Наприклад, одна мама була враженою, коли її дитина вдома сама приготувала їжу, накрила на стіл. Такого ніколи не було. Завжди все робилось для дитини. А вона цьому навчилася в нашому Центрі. Мати була розчулена.

Дуже часто на батьківських зборах показуємо вироби дітей і батьки не вірять, що таке могла зробити їхня донька або син.

– Поділіться планами подальшого розвитку…
За останні рік-два вибудувалася загальна структура діяльності Центрів, розроблені стандарти  праці, документація, створилася спільнота. Тепер ми хочемо розвивати діяльність Центрі у напрямку удосконалення виробів, покращення якості виробів, далі розкривати творчий потенціал користувачів.

Також прагнемо, щоб Центри ставали частиною місцевої спільноти і місцева громада брала активну участь у нашому житті, по-можливості, всебічно підтримувала програми Центрів. Тобто, щоб громада  якнайбільше відчувала себе приналежною до діяльності та допомоги тим особам, які на неї чекають і які живуть поруч.

31 серпня дітям та молоді Карітасу Києва на честь Дня знань презентували тренінгову програму про небезпеки у суспільстві. Це першій захід у рамках співпраці між Карітасом Києва та правозахисним центром «Ла Страда-Україна». У липні цього року між Карітасом Києва та

ПЦ «Ла Страда-Україна» був підписаний договір про співпрацю. Згідно з ним заплановані спільні заходи у галузі соціальної освіти: профілактичні тренінги, підготовка молодіжних спікерів, поширення знань щодо небезпек у нашому суспільстві (трудова експлуатація дітей, дитяча порнографія, торгівля людьми тощо).

Першим з заходів стала святкова навчально-ігрова програма проведена 31 серпня на честь Дня знань. Ігрові завдання актуалізували шкільні навички та творчі вміння учасників. Діти були в захваті від запропонованих конкурсів (особливо сподобався конкурс з підрахунком кавунового насіння), а по завершенню заходу всі отримали подарунки. Під час цього свята фахівці Ла Стради презентували тренінгову програму для підлітків, яка буде проходити в Соціальному центрі Карітасу Києва.

 

Про діяльність Карітасу Києва також можна дізнатися на сайті проекту “Допомогти Дітям Вулиці“:

 

 

З серпня у Коломиї стартував проект підвищення  соціального статусу людей похилого віку. Щотижня молоді волонтери та фахівці Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії спілкуватимуться із політв’язнями та жертвами

тоталітарних режимів, а також навчатимуть літніх осіб працювати на комп’ютерах.

Це основні завдання нового проекту “Без минулого немає майбутнього”, який впроваджується Карітасом КЧЄ та Асоціацією економічного розвітку Коломийщини, за фінансової підтримки Державного німецького фонду.

Молодь зустрічатиметься, на базі катехітичного центру Коломийсько-Чергівецької єпархії,  декілька разів на тиждень із жертвами тоталітарних режимів. Літні люди матимуть змогу розповісти про своє життя, з перших вуст передати історію тих жахливих часів. Молоді хлопці та дівчата водночас навчатимуть людей похилого віку користуванню комп’ютерною технікою та мережею інтернет.

 

«У будь-який святковий час ми хочемо побути в товаристві своїх рідних та близьких, розділити святкування у родинному колі. Та навколо нас є багато людей, які є самотні, не мають з ким навіть поспілкуватися, – розповіла заступник директора Карітасу Тернопіль Наталка Мисула. –  Саме для того, щоб ці люди не відчувалися відкинутими від суспільства ми і організували цей обід».
 
Багатьом учасникам заходу потрібна була допомога, щоб добратися до Карітасу, бо дуже часто вони взагалі не виходять з дому. У цьому працівникам Карітасу допомогли волонтери проекту, які постійно долучаються до добрих справ фонду. У такому символічному родинному колі важливою була можливість поспілкуватися, поділитися спогадами. Працівники Карітасу Тернопіль впевнені, що саме такі заходи роблять навколишній світ кращим, бо всі учасники акції поверталися додому задоволені.

Для своїх підопічних похилого віку Карітас Івано-Франківськ УГКЦ організував медичне обстеження та навчально-тренувальну зустріч. Літнім особам перевірили стан здоров’я, надали поради щодо лікування та попередження негативних проявів хронічних захворювань та ознайомили із роботою лікувальних тренажерів,

якими вони тепер можуть користатися.

 

11 липня була проведена щотижнева зустріч людей похилого віку «Старість в радість». Великий акцент під час зустрічі робився на налагодженні доброзичливого контакту між працівниками Карітасу та самими потребуючими, адже саме такий підхід та взаємне розуміння дасть можливість ефективно співпрацювати та допомагати. Лікар розповіла присутнім про проблеми зі здоров’ям у старшому віці, а також про можливі ускладнення хронічних  захворювань та  їх негативні наслідки.  Була проведена бесіда і про те, наскільки є важливим створення комфортної домашньої обстановки, що значно полегшує догляд за хворими, сприяє переміщенню по кімнаті та  запобігає травматизму.

18 липня відбулася ще одна зустріч людей похилого віку, під час якої волонтери та працівники Клубу «Надвечір» і проекту «Домашня опіка» зайнялися наданням медичних послуг учасникам зустрічі (вимірювали артеріальний тиск, рівень цукру в крові), а при потребі та бажанню своїх підопічних надавали їм корисні поради щодо лікування та попередження виникнення негативних проявів хронічних

захворювань.

Не менш цікавою та корисною була навчально-тренувальна зустріч, що відбулася 1 серпня. Зважаючи на  зміст і тему тренінгу «Лікувальна фізична культура: елементи реабілітації хворих з використанням спортивних тренажерів», учасниками її були в основному «юні» пенсіонери Клубу «Надвечір». Навчання проводив тренер-інструктор, який ознайомив присутніх з роботою кожного тренажеру та його дією на м’язи та суглоби людини. Потім учасники тренінгу мали можливість випробувати свої сили та можливості на тренажерах, додатково отримати консультацію та пораду інструктора.

На тренінг разом з батьками та бабусями прийшли діти, які виявили неабиякий інтерес до навчання та з великим задоволенням повторювали рухи тренера. Позитивним результатом  цього тренінгу стало те, що, усвідомлюючи важливість фізичних вправ, учасники виявили бажання регулярно відвідувати тренажерний зал Карітасу або винаймати тренажери на тимчасове користування вдома.
 
Зустрічі відбулися завдяки діяльності проекту «Клуб людей похилого віку «Надвечір», який здійснює реалізацію програми «Місце зустрічі – Діалог» Німецького Фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє». Одним з  пріоритетних завдань цього проекту і  є  підвищення соціального статусу людей похилого віку шляхом організації різноманітних зустрічей для цієї категорії населення, завдяки яким люди відчувають своє місце в суспільстві та небайдужість молодого покоління до їхнього життя.

 

30 липня працівники Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ провели просвітницьку зустріч з елементами тренінгу для дітей. Зустріч відбулася у рамках проекту «Психологічна та соціальна підтримка дітей трудових мігрантів». Учасники заходу спілкувалися на тему: «Цінність людського життя».

 

З метою емоційного розвантаження психологом вже на початку зустрічі  було запропоновано дітям  поділитися гарним настроєм, намалювавши свої  внутрішні відчуття й переживання. Адже саме відсутність належного рівня уваги, батьківської любові, сімейного затишку і родинного захисту формує  у дитячих серцях відчуття психологічного дискомфорту та внутрішнього дисбалансу загалом.

Провідним завданням зустрічі було сформувати у дітей вміння аналізувати свої почуття, думки, бажання. Стимулювати й активізувати підлітків до дієвості, творчості у житті; реалізувати свої вміння щодо планування власного майбутнього, розвивати зацікавленість і потребу в саморозвитку кожного учасника зокрема.

Доброзичлива й спокійна атмосфера сприяла активній співпраці учасників. Виконуючи ряд вправ («Успіх у житті…», «Аркуш мети», «Лист до себе в майбутнє»), учасники вкотре переконалися, що ні матеріальне збагачення, ні кар’єрний ріст не є тими провідними цінностями, що складають сутність людського життя. Адже  «Щастя – не слова , не гроші, Все це минає. Щастя – це люди хороші, Шана людська… Там, де складніше, де важче, Швидше знайти його вдасться».
 
Тому кожен із учасників намагався відповідно до поставленої перед собою мети відшукати оптимальні шляхи її досягнення, глибше осмислити свої потреби, прагнення та цінності, а найголовніше – навчитися дорожити кожною хвилиною життя, цінити його навіть тоді, коли воно чомусь не складається, коли у ньому більше знегод, ніж радощів.

Карітас Стрийської Єпархії є унікальним своєю масштабною роботою з потребуючими дітьми. На думку директора отця Василя Гушуватого, для дітей треба бути другом через якого діє Господь. І тоді ви зможете покрити не лише матеріальні, а й духовно-психологічні потреби знедолених.

– Отче, розкажіть як організована допомога потребуючим дітям?
Моєю метою було забезпечення допомоги тим, хто нагально її потребує. Таким чином, засвідчити піклування церкви про потребуючих дітей. Я вам скажу, що є дуже важливим не лишити їх на самоті. Вони не покинуті Богом.
 
Другим моїм бажанням була максимальна допомога 11 сиротинцям і 585 дітям-сиротам, які позбавлені батьківської опіки. Насправді, держава мала б дбати за цими установами, але керівництво цих закладів постійно звертається до нас за допомогою – дитячий одяг, харчування. Я навіть нещодавно для одного сиротинця купував посуд. Бюджет держави є замалий для утримання.
 
Але крім того, діти не тільки не мають достатнього матеріального забезпечення, а й ще потребують духовної опіки, уваги. На сьогодні ми маємо умови та ресурси, щоб працювати із 75 потребуючими дітьми Стрийської Єпархії. Завжди, коли юні друзі бачать нас, то щиро приймають, сильно радіють солодощам.
 
Під час відвідин дітки радіють не лише подарункам, вони прагнуть уваги. Наша робота з ними є підтвердженням того, що вони комусь потрібні. Як директор, я прагну робити все можливе від себе для підтримки наших підопічних.
 
На місцевому рівні спонсорів в Карітасу немає. Якщо вони навіть є, то самі йдуть і щось купують для дітей. Всі наші спонсори із закордону. Я їзджу до Німеччини, Італії, Чехії та інших країн, щоб налагодити якісь контакти, знайти кошти нашій допомозі українським дітям. Нам вдається знаходити закордонні сім’ї, які підтримують дітей через Карітас. Я висилаю світлину цієї дитини та опис проблеми. Жертводавці отримують регулярні звіти про зміни в житті їхнього підопічного. І це великий плюс. Я вірю: такі приклади призведуть до поширення відчуття потреби допомагати.
 
Інша група, якою ми піклуємося є діти трудових мігрантів. Вони мають хороше матеріальне забезпечення завдяки своїм батькам, але позбавлені морально-психологічної підтримки. Карітас не менше дбає про них, бо через балування батьків, вони є невихованими і позбавленими життєвих орієнтирів.
 
Єпархія турбується долею неповносправних дітей. Пенсія, яку вони мають не дозволяє покривати витрати на медикаменти. Ми шукаємо можливості щоб допомогти вітамінами, колясками, медикаментами.
 
Актуальною проблемою для Стрия є «діти вулиці». Кожен день для десяти дітей ми організовуємо благодійний обід. «Діти вулиці» переважно мають батьків-алкоголіків, які кинули їх на сваволю долі. Єдина наша проблема – наше мале приміщення для повної допомоги кожному нашому відвідувачу.
 
Але не дивлячись на обмеження наш Карітас прагне створити атмосферу любові, турботи та довіри. Раз на тиждень ми маємо трапезу та спільну молитву на яку приїжджають наші підопічні.
 
Не дивлячись на те, що я священик, стараюся бути для наших підопічних просто звичайною людиною, добрим товаришем. Передумова успіху нашої роботи з ними – дружба. Для кожної дитини лишаюся другом. Врешті вони шукають в нас підтримки.
 
– В чому полягає духовна робота з підопічними?
Насамперед ми робимо акції, які будуть їх не стільки матеріально підтримувати, скільки давати можливість відчувати себе повноцінними членами суспільства, звичайними дітьми. Одна із таких – «Сирітський портфелик».

Щороку возимо дітей в Карпати. Планую провести табір, хоча це є дуже складним заходом.
 
Також щомісяця я беру додому дві три дитини віком шість-сім років на вихідні, щоб вони відчули домашню атмосферу, ознайомилися із зовнішнім світом.
 
– Ви можете засвідчити позитивні зміни практики запрошення дітей додому?
Коли я в перший раз взяв шестирічного хлопчика Тарасика, він спочатку перелякався. Поклав голову мені на плечі, бо боявся всього нового. Він вперше побачив нормальну квартиру, нормальне ставлення до себе. Тарасик відчув зовсім інші почуття. Він не переставав плакати. За півгодини він мене вже кликав: тато.
 
Це справжня трагедія, що дитина не знає значення слова тато, але йому в сиротинці розказують, що є мама і тато. Спочатку його десь дві-три години було дуже тяжко заспокоїти. Зараз він змінився. Раз в тиждень він має нагоду відчути себе іншим, відчути себе потрібним комусь.

Я їх ніколи не називаю сиротами, вони – діти Божі. Ми їх називаємо «діти світла», про них дбає Бог. Вони бачать як Господь через людей приніс їм цукерок, пакунок на Миколая. Або просто приїхав до них. Я їх вчу, що вони мають подякувати. Вони знають де є Бог. В цьому діалозі відбудовується правильне ставлення.
 
Господь дає нам закордонних спонсорів, для прояви Божої любові. Нещодавно Карітас Італії прислав нам багато шоколаду. Насамперед дитині треба подати руку, дати можливість відчути турботу.
 
– Чи намагаєтеся своїм прикладом надихати парафіян єпархії до допомоги?
В нас є така спільнота «Матері в молитві». Всі матері раз в місяць приносять до спеціальної кімнати продукти чи речі. Вони знають, що за ту кімнату відповідаю я, з тієї кімнати йде тільки на сиротинець. Батьки раз в місяць допомагають мені це розвозити.
 
– Наскільки змінюється ставлення до дітей з боку суспільства?
Свого часу я ходив по школах і старався зібрати волонтерів для роботи з потребуючими дітьми. Наше суспільно повинно зрозуміти, що треба давати іншим допомогу. «Віра і світло» в цій справі до нас так само долучається.
 
Скажімо, наші підопічні діти заробітчан допомагають неповносправним дітям. Діти з різних сімей діляться досвідом з іншими. В нас приблизно десять таких волонтерів. Вони приходять, накривають стіл, готують їжу, прибирають.
 
Я вірю, що кожним роком прагнення наших вірних бути корисним ближньому буде тільки посилюватися.

Людство прагне змінити світ на краще. Але без міцного фундаменту їхні бажання ніколи не досягнуть мети. Гість Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії – отець-єзуїт, директор центру Arrupe Войцех Жмудзінський – вважає, що потрібно пізнати себе, зрозуміти свою місію, свою філософію і тоді вже можна братися за

Працівники Карітасу Чехії навчили коломийських колег ліквідації наслідків повеней та подарували спецтехніку для надання кращої допомоги постраждалому населенню. Тепер Карітас Коломийсько-Чернівецької єпархії може надавати

мешканцям як психологічну підтримку так і допомагати у відновленні пошкодженого житла.

У травні та липні цього року на Прикарпатті повені нанесли шкоду мешканцям Чернівецької, Івано-Франківської областей.

 

Працівники Карітасу Чехії приїхали до Коломиї та привезли техніку, яка може ліквідувати наслідки повені оперативно та з найменшою шкодою. Нею можна знешкодити плісняву та грибок у мокрих після дощів оселях.
 
Співпраця між Карітасом Коломиї та Карітасом Чехії триває не першій день. Чехи вдало боряться із результатами природних стихій в себе на батьківщині. «Допомога повинна бути також професійною. Карітас Чехії навчився допомагати людям відновлювати стандарти життя, які були до природних катаклізмів», – розповідає ведучій гуманітарної місії Карітасу Чехії Ростислав Стройвус.

 

«Підтримка особливо актуальна після катаклізмів. Ми не здатні стримати стихію, проте здатні мінімізувати наслідки. Карітас Чехії успішно бореться із наслідками в себе і тому передають передовий досвід нам. Будуть передавати досвід психологічної допомоги, відновлення житлових будинків», – розповів про деталі співпраці директор Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії Сергій Триф’як.
 
Карітас планує відвідати найбільш постраждалі сім’ї Коломиї, Чернівців та інших населених пунктів.