Допомога залежним від алкоголю та наркотиків
01.09.2009

Владика Петро Крик – Апостольський Екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії та Владика Степан Меньок – Екзарх Донецько-Харківський відвідали Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ  і Реабілітаційний Центр «Назарет». Владики побачили діяльність

Центру, відвідали реабілітантів. Обоє вони відзначили важливість роботи у ділянці допомоги залежним від алкоголю та наркотиків, а також високо оцінили зусилля Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ у даній сфері.

 

  
Проблема залежності від алкоголю і наркотиків давно сягнула в країні розмірів пандемії. Мало хто відважиться говорити про свою залежність відкрито. Своїми думками та переживаннями з нами вирішив поділитись Роман, один із колишніх реабілітантів РЦ «Назарет». 

Карітас: Може на початок таке банальне запитання. Розкажіть, як усе починалося? Як виглядало Ваше життя до залежності та під час неї? 

Роман: Мене звати Роман. Я наркоман та алкоголік. Так, саме так! І я не боюся цього визнати, тому що зараз я знаю, що це – хвороба. Хвороба – душі і тіла. На початку, було все, як у людей. Не скажу, що я чимось відрізнявся від своїх однолітків. Рідні сподівались, що отримаю хорошу освіту, матиму добру сім’ю, та просто буду щасливим. Та коли, я почав випивати, вживати наркотики, сподівання матері почали розвіювались, як туман. Все виходило не так, як планувалося. Протягом короткого відрізку часу, я втрачав інтерес до всього, як наслідок, незакінчена освіта у двох інститутах, розлучення з дружиною. Далі я почав хворіти, не раз потрапляв у наркодиспансер. Почалися проблеми із законом. По трохи від мене повідверталися знайомі, потім друзі, а з часом і близькі люди. Тимчасом я став байдужим егоїстом. Проклинав весь світ за те, що мене не розуміють. 

Карітас: Ти якось усвідомлював, що у житті щось йде не так? Хотів якось вирватись із залежності?

Роман: Трохи я схаменуся коли почали помирати мої колишні друзі з якими я починав це все. Від того був якийсь жаль, «п’яні сльози», якась скупа підтримка для їх матерів. Та згодом і це мене перестало тривожити. Я вже навіть не боявся, що буду наступним. Моя деградація затьмарила будь-яку надію на порятунок. Мені набридло жити. Але десь глибоко, на самому дні мого серця, все таки залишилася, і час від часу спалахувала якась іскорка надії, сподівання на якесь диво!
 
Карітас: А диво прийшло?
 
Роман: Якось одного разу валяючись на дивані перед телевізором, подзвонили в двері. Коли я відкрив двері, на порозі стояв мій товариш, з яким ми разом загубилися в цьому житті. Я зрадів, адже я думав, що він приніс щось із собою «для настрою». Коли ми зайшли до кухні, то я був дуже здивований. Він практично нічим не нагадував мені ту людину, яку я знав. Здавався мені дуже дивний, бо почав говорити про Бога, про Реабілітаційний Центр для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», про якісь групи Анонімних Алкоголіків та Анонімних Наркоманів. Говорив, що кожної неділі у Карітасі Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дрогобичі є група, де збираються такі ж самі, як ми, але тверезі, і що мені обов’язково треба туди поїхати. Мені стало смішно. Я не вірив жодному його слову, і просто робив вигляд, що мені цікаво та постійно його перепитував, що він зараз вживає, чого ще я не знаю і не пробував. Але на мій подив, він не був п’яний, ні наколотий. В його очах я бачив особливий блиск, вони були світлі. А головне, що мене вразило, так це, що ми просиділи з ним близько двох годин нічого не вживаючи. Ми просто говорили. Коли він пішов я довго не міг прийти до себе. Він залишив мені якийсь слід. Мені стало цікаво, а може дійсно спробувати, хоча б просто поїхати і подивитися, адже я нічого не втрачаю. Так, однієї неділі я все таки наважився. Приїхавши до Дрогобича я знайшов Карітас і пішов до середини. Зайшовши туди я побачив групу незнайомих людей, які сміялися і жартували. Я набрався сміливості і запитав про групу АА, АН, вони розсміялися і дуже зраділи, запросили мене до себе. Моєму здивуванню не було меж. Вони говорили про свої проблеми відкрито, не боячись. Все що я почув, це все відбувалося зі мною, було таке враження, що це все про мене. Мені ставало дедалі легше спілкуватись, зникав страх та сумніви. В кінці ми зачитали молитву, яка мене торкнулася. Потім, вони розповіли, що деякі з них проходять реабілітацію в Реабілітаційному Центрі для залежних від алкоголю і наркотиків «Назарет», і що я теж маю шанс щось змінити у своєму житті. Те, що я почув мене вразило настільки, що я не вагаючись поїхав до «Назарету». Уже там, помалу я став іншою людиною. «Назарет» став для мене тим «оазисом» в пустелі, тією соломинкою, тим світлом в кінці тунелю. Дякуючи Богу і о. Ігорю Козанкевичу цей осередок став для мене спасінням. Тут, в «Назареті» я вчуся жити тверезо, знаходити радість у праці, через програму «12 кроків» я пізнаю себе, молячись я приходжу до основ християнської моралі, я вчуся тверезо відпочивати, я знаходжу нові інтереси. Мені хочеться це робити, тут я починаю розуміти, хто я такий і для чого я живу, і що я комусь потрібний. Хіба це не диво! В мене нові друзі, нові знайомства, нове мислення, нові інтереси і нові сподівання.  
 
Карітас: Я також знаю, що нещодавно, Ви побували у одному із Реабілітаційних Центрів для залежних від алкоголю і наркотиків, аж в Італії. Розкажіть нам трошки про це.
 
Роман: Ось уже майже два роки, як зав’язалась міцна співпраця між Карітасом Самбірсько-Дрогобицької Єпархії та БФ «Exodus» в Італії, в галузі допомоги залежним від алкоголю і наркотиків. В рамках цієї співпраці вже відбулися обміни делегаціями. Так, директор Карітасу СДЄ о. Ігор Козанкевич та о. Роман Федько побували у Вероні та Мілані на святкуванні 25 річниці «Exodus»-у. На запрошення Карітасу з візитом – відповідно в Дрогобичі та Трускавці побував засновник і незмінний керівник «Exodus» о. дон Антоніо Маці. Дон Антоніо зустрівся із Єпископами нашої Єпархії, побував в РЦ «Назарет», де провів Богослужіння, він відвідав Учнівський монастир, зробив коротку екскурсію храмами Львова. Дон Антоніо Маці – священик, педагог-новатор, публіцист, знаний в цілому світі поборник християнської моралі та справедливості. Його неординарні підходи до боротьби з наркотичною та алкогольною залежністю мають по всьому світі безліч послідовників. Ідея центрів «Exodus» будується на трьох стовпах. Це спорт, музика, театр. Ця своєрідна філософія дає дуже хороші плоди. Моє перебування в Італії, на запрошення «Exodus», тривало 3 місяці. Вражень від побачено просто море. Італія – це музей під відкритим небом. Організатори мого приїзду в Італію зустріли мене з відкритим серцем. Там я відчув справжню атмосферу тепла і довіри. Проживав я на півдні Італії в містечку Турсі в реабілітаційному центрі, в ролі стажера-волонтера, де я вчився, порівнював, слухав та ділився своїм досвідом. Там в осередку я знайшов, нових друзів, нових братів і сестер, з такими ж проблемами, як і в мене. На жаль хвороба не вибирає ні національності, ні країни. Будь ти американець, італієць, чи українець – корінь хвороби – спільний. Але в одному я переконався, що вихід є! і що я маю вибір. Моя розповідь не тільки для залежних, але й для батьків, жінок, чоловіків, братів і сестер, родичів всіх ти, до кого в сім’ї прийшла біда. Пам’ятайте, що це насамперед все таки ваші діти, ваші чоловіки, батьки ваших дітей, ваші брати і сестри, і хто, як не ви маєте допомагати і підтримувати. Ми дуже потребуємо вашої опіки. Просіть в Бога терпіння, моліться за нас, не опускайте руки, не падайте духом. І Бог почує ваші молитви, а до вашої оселі знову повернеться життя.

Карітас України долучився до проекту «Духовні цінності українського народу», який втілює УГКЦ. У багатьох містах України розміщено сюжет про благодійну діяльність Карітасу на носіях

зовнішньої реклами.

 

Сюжет плакату Карітасу  має на меті показати жителям України ідею єдності перед лицем сучасних викликів життя, нагадати про соціальне служіння та благодійну допомогу ближньому, привернути увагу громадськості до “дітей вулиці”.

 

Популяризація духовних та моральних цінностей шляхом подачі інформації зрозумілою, актуальною та доступною “мовою” найширшим колам суспільства спонукає до активної та моральної життєвої позиції.

Висловлюємо подяку розробнику макету – Роману Шуманському. Дизайнер, який мешкає у м. Стрий Львівської області, на волонтерських засадах в найкоротший термін зміг втілити задумки працівників Карітасу в реальність.

 

Соціальні та юридичні передумови проекту
Церква користується значною довірою сучасного суспільства. Так, згідно з результатами досліджень 2007 року, серед інших суспільних інституцій Церква є лідером за рівнем довіри, маючи найвищий ступінь громадської підтримки  – 58%.

 

Соціальна реклама – це інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.

 

Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об’єднаннями засоби масової інформації.

 

Згідно Закона України “Про рекламу” на осіб, які виробляють і розповсюджують соціальну рекламу поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.