У Відні 18-23 липня  відбулася Конференція СНІД 2010, яка зібрала 25 тис. вчених, держдіячів, працівників охорони здоров’я, активістів, представників ділових кіл та людей з ВІЛ та СНІДом. Серед активних учасників була делегація Карітасу України, яка розповіла про

роботу Шпиталю Шептицького та проекту «Домашня опіка» у допомозі хворим від епідемії особам.

 

Тема конференції СНІД 2010 – “Права тут і зараз” – підкреслила необхідність зміцнення і захисту прав людини для успішної боротьби з ВІЛ. «Цього року девіз конференції -“Права тут і зараз” – нагадує нам про те, що охорона здоров’я повинна бути правом кожної людини, але поки це не так, – заявив 18 липня на церемонії відкриття конференції колишній президент США Білл Клінтон. – Незважаючи на нинішні економічні труднощі, ознаки прогресу, досягнутого за останні кілька років, не дають приводу йти від цього права. Для всіх нас це привід рішуче домагатися його».

 

Серед інших тем конференції: статус епідемії в південній частині Африки, Східній Європі та інших районах, комбінована стратегія профілактики, успіхи в антиретровірусної терапії, розширення політики і програм для людей, що вживають ін’єкційні наркотики, а також політична звітність в області забезпечення загального доступу та дотримання прав людини.

 

Експерти також обговорювали поширення епідемії у Східній Європі та Центральній Азії – де спостерігається наростання. За їхніми оцінками, в 2008 році число людей, що живуть з ВІЛ, становило 1,5 мільйона осіб, або на 66% більше ніж у 2001 році. Найсильніше епідемії поширюються в Україні і Російській Федерації. Тому особлива увага надавалась кризовим регіонам, обговорювалися кроки до подолання

поширення хвороби.

 

Карітас України був присутній на заході у складі української делегації. Працівники Карітасу України були задоволені можливістю відвідати один із найголовніших заходів у світі з протидії поширенню епідемії та взяти участь у вироблені спільної стратегії боротьби.

 

«Конференція дозволила нам розповісти про досвід допомоги потребуючим у нашому шпиталі, почути колег із Росії, де спостерігаються подібні до наших проблем», – коментує соціальний працівник ВІЛ-сервісних проектів Шпиталю Шептицького Ярослава Пилат.

 

Спеціалісти Карітасу України отримали змогу поспілкуватися з колегами, вивчити їхній досвід задля подальшого застосування передових ідей на рідній землі. «Для мене дуже важливим стало знайомство з досвідом католицьких організацій Європи, зокрема, Карітасом Австрії, по роботі з інфікованими людьми», – розповідає координатор Соціального центру Карітас Одеси для ВІЛ-позитивних Світлана Колодчин.

 

– Отче, розкажіть як організована допомога потребуючим дітям у Карітасі Стрийської Єпархії?
Насамперед хочу сказати: коли я почав працювати, то побачив великий ресурсний потенціал в Стрийської єпархії. Але Карітас був не настільки розвинутий, як, наприклад, в Італії (мав можливість ознайомитися з досвідом наших італійських колег).

Моєю першою метою було забезпечення допомоги тим, хто нагально її потребує. Таким чином, засвідчити піклування церкви про потребуючих дітей. Я вам скажу, що є дуже важливим не лишити їх віч-на-віч зі самотою. Вони мабуть покинуті своїми батьками, родинами, але не покинуті Богом.

 

Другим моїм бажанням була максимальна допомога 11 сиротинцям і 585 дітям-сиротам, які позбавлені батьківської опіки. Насправді, держава мала б дбати за цими установами, але керівництво цих закладів постійно звертається до нас за допомогою – дитячий одяг, харчування. Я навіть нещодавно для одного сиротинця купував посуд. Бюджет держави є замалий для утримання.

 

Але крім того діти не тільки не мають достатнього матеріального забезпечення, а й ще потребують духовної опіки, уваги. На сьогодні ми маємо умови та ресурси, щоб працювати із 75 потребуючими дітьми Стрийської Єпархії. Завжди, коли юні друзі бачать нас, то щиро приймають, сильно радіють солодощам. Вони можуть за дві хвилини відкрити кульок цукерок і все з’їсти. Тобто ви можете уявити в якій потребі вони перебувають.
 
Під час відвідин дітки радіють не лише подарункам, вони прагнуть уваги. Наша робота з ними є підтвердженням того, що вони комусь потрібні. Як директор, я прагну робити все можливе від себе для підтримки наших підопічних.

 

На місцевому рівні спонсорів в Карітасу немає. Якщо вони навіть є, то самі йдуть і щось купують для дітей. Всі наші спонсори із закордону. Я їжу до Німеччини, Італії, Чехії та інших країн, щоб налагодити якісь контакти, знайти кошти нашій допомозі українським дітям. Нам вдається знаходити закордонні сім’ї, які підтримують дітей через Карітас. Я висилаю світлину цієї дитини та опис проблеми. Жертводавці отримують регулярні звіти про зміни в житті їхнього підопічного. І це великий плюс. Я вірю: такі приклади призведуть до поширення відчуття потреби допомагати.

 

Інша група, якою ми піклуємося є діти трудових мігрантів. Вони хороше матеріальне забезпечення завдяки своїм батькам, але позбавлені моральної і психологічної підтримки. Карітас не менше дбає про них, бо через балування батьків, вони є невихованими і позбавленими життєвих орієнтирів.

 

Наша Єпархія турбується долею неповносправних дітей. Ту пенсію, що вони мають не дозволяє покривати витрати на медикаменти. Ми шукаємо можливості щоб допомогти вітамінами, колясками, медикаментами.

 

Актуальною проблемою для Стрия є «діти вулиці». Кожен день для десяти дітей ми організовуємо благодійний обід. «Діти вулиці» переважно мають батьків-алкоголіків, які кинули їх на сваволю долі. Єдина наша проблема – наше мале приміщення для повної допомоги кожному нашому відвідувачу.

 

Але не дивлячись на обмеження наш Карітас прагне створити атмосферу любові, турботи та довіри. Раз на тиждень ми маємо трапезу та спільну молитву на яку приїжджають наші підопічні.

 

Не дивлячись на те, що я священик, стараюся бути для наших підопічних просто звичайною людиною, добрим товаришем. Передумова успіху нашої роботи з ними – дружба. Для кожної дитини лишаюся другом. Врешті вони шукають в нас підтримки

 

– Ви порушили питання духовної опіки. В чому полягає духовна робота з підопічними?
Насамперед ми робимо акції, які будуть їх не стільки матеріально підтримувати, скільки давати можливість відчувати себе повноцінними членами суспільства, звичайними дітьми. Одна із таких – «Сирітський портфелик». Сироти які йдуть до шкіл мають все приладдя.

Щороку возимо дітей в Яремче, Карпати. Планую провести табір, хоча це є дуже складним заходом.

 

Також щомісяця я беру додому дві три дитини віком шість-сім років на вихідні, щоб вони відчули домашню атмосферу, ознайомилися із зовнішнім світом.

 

– Чи ви можете засвідчити позитивні зміни від вашої практики запрошення дітей додому?
Коли я в перший раз взяв шестирічного хлопчика Тарасика. Він спочатку перелякався від оточуючого світу. Впав мені на плечі, бо боявся всього нового. Він вперше побачив нормальну квартиру, нормальне ставлення до себе. Тарасик відчув зовсім інші почуття. Він не переставав плакати. За півгодини він мене вже кликав: тато. Я йому казав: «Тарасику, я не твій тато». Маленька дитина мені відповідала: «Я не знаю хто такий тато, але я знаю що він є».

 

Це справжня трагедія, що дитина не знає значення слова тато, але йому в сиротинці розказують, що є мама і тато. Спочатку його десь дві-три години було дуже тяжко заспокоїти. Зараз він змінився. Раз в тиждень він має нагоду відчути себе іншим, відчути себе потрібним комусь. Велика проблема в тому, що вони думають, що нікому не потрібні: вони покинуті, світом, церквою і вкінці кінців Богом. Але так насправді не є.

Я їх ніколи не називаю сиротами, вони – діти Божі. Ми їх називаємо «діти світла», за якими дбає Бог. Вони бачать як Господь через людей приніс їм цукерок, пакунок на Миколая. Або просто приїхав до них. Я їх вчу, що вони мають подякувати. Вони знають де є Бог. В цьому діалозі відбудовується правильне ставлення.

 

Господь дає нам закордонних спонсорів, для прояви Божої любові. Нещодавно Карітас Італії прислав нам багато шоколаду. Насамперед дитині треба дати в руки, дати можливість відчути та побачити цю турботу.

 

– Чи намагаєтеся своїм прикладом надихати парафіян єпархії до допомоги?
В нас є така спільнота «Матері в молитві». Всі матері раз в місяць скидаються хто що може і приносять до спеціальної «кімнати сиротинця», куди люди можуть принести будь-що – продукти, речі. Вони знають, що за ту кімнату відповідаю я і з тієї кімнати йде тільки на сиротинець. Батьки раз в місяць допомагають мені це розвозити. Ще варто згадати спільноту «Віра і світло», яка не стоїть осторонь чужих потреб.

 

– Наскільки змінюється ставлення до дітей з боку суспільства через вашу активну допомогу?
Свого часу я ходив по школах і старався зібрати волонтерів для роботи з потребуючими дітьми. Щоб вони прийшли працювали не за щось, а безкоштовно робити добро для інших. Наше суспільно повинно зрозуміти, що треба давати іншим допомогу. «Віра і світло» в цій справі до нас так само долучається.

 

Скажімо наші підопічні діти заробітчан допомагають неповносправним дітям. Діти з різних сімей діляться досвідом з іншими. В нас приблизно десять таких волонтерів. Вони приходять, накривають стіл, готують їжу, прибирають.

 

З кожним роком це прагнення бути корисним ближньому буде тільки посилюватися.

Центру волонтаріату Карітасу.

Волонтери – Ерік Ян Постeма, Робін ван Донген, Доуве Терпстра та Іво ван Орсоу – студенти-старшокурсники, віком 20-22 роки з різних міст Голландії. До приїзду в Україну вони не були знайомі між собою, їх об’єднало тільки бажання побачити нашу країну і допомогти потребуючим. Голландські друзі вже відвідали Марокко, Таїланд, Корею та інші країни. Хлопці життєрадісні, люблять пригоди, надзвичайно талановиті. Наприклад, Іво – рок-музикант: грає на гітарі, фортепіано.

По приїзді іноземні волонтери прибули до реабілітаційного центру «Назарет», що діє при Карітасі СДЄ і знаходиться неподалік від Дрогобича. Тут їх радо зустріли мешканці центру.

Перший день їх роботи розпочався зі знайомства з «Назаретом», спільнотою «Наша хата». Консультанти центру радо провели гостям екскурсію будівлями реабілітаційного центру, який знаходиться на території колишньої військової частини, показали старі ангари та колишні військові склади.

Хлопці допомагають у ремонтно-будівельних роботах центру та беруть участь у повсякденному житті реабілітованих. Вони разом працюють, мають спільні трапези, відвідують заняття реабілітованих та долучаються до молитви. «Нам було відомо ще до приїзду сюди: реабілітація в цьому центрі базується на принципах християнства. Але ми вперше побачили, як щиро моляться люди за своє одужання. В Нідерландах є багато схожих центрів для залежних людей, але віра в Бога не займає такого чільного місця в реабілітації узалежнених», – ділиться враженнями Робін.

Голландці живуть і працюють у «Назареті». «Умови життя в центрі нас цілком влаштовують. Маємо хороші, просторі кімнати. Тут, у лісі, дуже свіже повітря, тому добре висипаємось», – розповідає Ерік.

21 липня волонтери відвідали Дрогобич. Оглянули панораму міста з висоти міської ратуші.  Відвідали церкви св. Петра і Павла, Святу Трійцю, церкву св. Юри, римо-католицький костел та пам’ятники, прогулялись центром та парками міста.

Гості відвідали Карітас, познайомились з працівниками та побачили, як працюють центри «Дивовижні долоні», «Разом – сильніші!» та товариство «Надія». «Нам дуже сподобалось у  організації. У нас склалось приємне враження зі всього побаченого, помітно, що організація роботи в центрах ведеться на високому рівні. Працівники Карітасу – дуже привітні та милі люди», – розповідає Ерік Ян Постема.     

Минулими вихідними голландські гості разом з клієнтами «Назарету» та працівниками Карітасу провели два дні і одну ніч в Карпатах з наметами. Там вони відвідали табір Дрогобицького Центру Волонтеріату, побували на водоспаді та насолодились природою українських гір. А 30 липня гості повертаються додому. Перед від’їздом вони ще матимуть можливість оглянути Львів.

 

 

Голландські хлопці задоволені своїм перебуванням в Україні. Дуже їм подобається українська кухня (особливо деруни) та українські дівчата. Гості з нетерпінням чекають нових вражень та цікавих пригод. У захваті від зустрічі й українські волонтери та працівники Карітасу СДЄ. «Ми раді можливості познайомитися з новими людьми, поділитися досвідом та покращити свої знання з англійської мови», – згадує працівник Карітасу СДЄ Андрій Николишин.

Проекти Карітасу України, які направлені на допомогу дітям українських трудових мігрантів, підтримав  Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну». Відділення Карітасу України у Івано-Франківську, Сколе і Коломиї стали переможцями конкурсу «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми трудових мігрантів».

Конкурс ще на початку квітня оголосив Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» в рамках програми «Міграція сьогодні» за підтримки Фонду Віктора Пінчука. Мета цієї програми — забезпечити  соціально-психологічну допомогу дітям трудових мігрантів в окремих регіонах України.

 

Завдяки перемозі Карітас зможе протягом року організовувати дозвілля, надаватиме соціальну та морально-психологічну підтримку дітям.

 

Ознайомитися з діяльністю Карітасу, що направлена на допомогу дітям,  які опинилися в тяжких життєвих умовах, можна на сайті www.kids.net.ua

Євдокія Миколаївна зазнала не кращої долі у цьому світі. Але вона не сумує і не жаліється на життя. Всі негаразди – смертельний голод 1932-1933рр., втрату родичів, війну, каторжну роботу у Третьому Райху тощо – навчилася сприймати із смиренністю. Сьогодні вона вдячна працівникам «Домашньої опіки» Карітасу України за увагу,

допомогу і жертовність.

 

Євдокія Миколаївна Полуляченко народилася у селі Святе (яке згодом радянська влада вирішила через занадто релігійне забарвлення перейменувати на Озерне, бо поряд було велике озеро) Чернігівської області.

 

«Наша родина жила заможно: мати з батьком працювали і мали власне господарство», – згадує співрозмовниця. Але все з часом змінилося. Її батько написав заяву на вступ до колгоспу, а мати вперлася. Сталінська індустріалізація потребувала нових ресурсів. Представники влади експропріювали майже все майно, навіть вікна побили. «У тридцять третьому році почалася в нас голодовка. В нашій родині було п’ятеро хлопців і двоє дівчат. Усі хлопці повмирали», – з жалем говорить Євдокія Миколаївна. Згодом помер і батько. Щоб якось вижити героїня втекла до Києва, де працювала господаркою.

 

Почалася Велика Вітчизняна війна. З початком війни пані Євдокія повернулася до рідного села. Її сестра встигла вийти заміж за голову колгоспу. Коли прийшли німецькі війська і почалася практика збору остарбайтерів для праці до Німеччини, сестра змогла домовитися з німецькою адміністрацією, щоб замість неї поїхала Євдокія Миколаївна. Так наша героїня опинилася в Німеччині на «добровільних роботах». «Пан поліцай (не знаю, як його кличуть, ми всіх їх називали поліцаями) їде на возі, а ми біжимо за ним як собаки. Так до Чернігова дісталися, а там на потяги посадили і повезли до Німеччини. В Німеччині построїли у чергу, ходять вибирають, ніби як рабів продавали. Бачили, як гроші брали за нас. Тобто нас продавали», – розповідає про жахіття тих років Євдокія Миколаївна.

 

Працювала пані Євдокія на фабриці – на верстаках виробляла деталі для фронту. «Жили за колючим дротом, хоча краще ніж у концтаборі. Ми ж все-таки вважалися найманцями. Годували нас лушпайками: німцям варять їсти, а відходи – остарбайтерам, – каже Євдокія Миколаївна. – Капусту понарізають, рештки мітлою з підлоги позгрібають і нам з цього варили їсти. Їжа була тяжка».

 

Щоденний раціон «вільних працівників» складався із юшки, яка містили висушену капусту, хробаків та 200 грам хліба. Щоправда не завжди отримували свої 200, бо поки дійде до адресата шматок хліба, хтось відламає собі частину. «Я лівою рукою закривала очі, а правою їла, бо вижити хотіли, – із сумом розповідає Євдокія. – Інші дівчата не хотіли їсти, за це їх карали – батогом били, суп на голову виливали».

 

Виживання вимагало хитрощі та ризику. Іноді вдавалося красти картоплю на кухні. «Нас могли суворо покарати, але я візьму пару-трійку картоплин, прийду до бараку і сховаю у дірку у підлозі. Перевірка пройшла, я дістала картоплю».

 

Згадуючи під час розмови епізоди виживання, підопічна Карітасу, вимовила ім’я свого чоловіка. Йому випала краща доля: спочатку працював в господарів, а потім на маслозаводі. Звідти приносив їжу своєї дружині, а та вже ділилася з ближніми. «Ми зустрічалися біля туалету, я відпрошувалась, а Петро під огорожею прорив яму і так передавав пайок».

 

Але зла на німців літня жінка не тримає. «Були хороші в німців люди, а були й погані, як і скрізь, – зізнається вона. – Були співчуваючи нам, прагнули допомогти – більше їжі давали. Повариха німецька була хороша, а що вона зробить?»

 

Віт всіх тягот люди з глузду з’їжджали, вмирали і від важкої праці (до 16 годин на добу) і від психологічного оточення. Загалом Євдокія Полуляченко пропрацювала в Німеччині з 1941 по 1945 рік. Коли американські війська звільнили їх, то прийшлося діставатися до дому власним ходом. «Комусь пощастило, бельгійці нелегально у мішках перевозили до себе, а так ми всі мусили повернутися на батьківщину… Йшли по дорозі, хтось підвезе нас, а там вже на потяги погрузили нас і приїхали до себе».

 

Ніби на цьому мали скінчитися всі життєві негаразди, але важка доля не відпускала від себе Євдокію. Чоловік від неї пішов, а вона від нього у 1946 році народила дитину-інваліда (відгукнулися тяготи на чужині). Рідна сестра (та що вмовила німців замість себе сестру відправити) була незадоволена поверненням живої Євдокії, бо вже привласнила собі батьківську хату й ні з ким ділитися не хотіла. «Сестра в мене погана: була гірше за німців», – констатує пані Полуляченко.

 

Зараз Євдокія Миколаївна живе зі своєю донькою-інвалідом, її чоловіком (теж має інвалідність). Каже, що життя важке було і радіє, що завжди самотужки змагалася, а тепер є на кого опертися та відчувати людську увагу. Все сімейство щотижня відвідує працівниця проекту «Домашня опіка» з Карітасу Києва Марія Іванівна. «Спасибі що є дівчата, які до нас приходять», – усміхається вона.

 

А закінчила Євдокія Полуляченко на оптимістичній ноті. «О це мені зараз дев’яносто. Серце в мене напевно з каменю, що так довго прожила», – в чергове на обличчі цієї мужньої людини з’явилася щира усмішка. 

 

А скільки ще є людей з важкою долею, скільки немічних старих, які потребують уваги?!?

Пані Євдокія тільки одна з осіб, для яких Карітас України здійснює проект «Домашня опіка». На кошти іноземних та місцевих донорів працівники Карітасу намагаються надати максимально якісну, комплексну допомогу, беручи до уваги не лише фізичні, а й духовні проблеми людини. У центрі уваги «Домашньої опіки» є особистість і  те середовище, в якому вона змушена жити…

обладнання, що дає змогу  мінімізувати хірургічну травму, зменшити післяопераційний період перебування у стаціонарі та підвищити ефективність лікування багатьох вроджених і набутих хірургічних вад, що відповідає європейським стандартам.

 

Акція по збору коштів продовжується. В рамках Lviv Fashion Week був організований благодійний аукціон. Лотами стали близько 25 ексклюзивних речей, присвячених дитинству, від відомих українських дизайнерів. Вдалося зібрати 23 тисячі гривень. Приватні жертводавці перечислили ще 10 тисяч гривень на рахунок Карітасу Львів УГКЦ.

 

Вдалося залучити до справи й студентів ЛНМУ ім. Данила Галицького.  Майбутнім лікарям не довелось пояснювати, наскільки важливим є благодійний проект. Для них цілком очевидною була його «багатовимірність» – за доброго результату окрім того, що можна буде ефективно лікувати дітей, усі студенти матимуть таку навчальну базу, про яку можна нині хіба мріяти. Адже у проекті заплановано трансляцію процесу оперування за допомогою ІТ-технологій з операційної до навчальних аудиторій – зголосився забезпечити один з відомих українських операторів мобільного зв’язку.

 

Першими до ремонтних робіт взялись волонтери будівельної компанії  ТОВ «Еталон», якими на цей час стало керівництво та провідні менеджери фірми. Вони виконали найважчу роботу по демонтажу старого покриття та комунікацій, завдяки чому для впровадження проекту в життя зекономили значну суму. Матеріали для антистатичного покриття підлоги надала компанія  «Хенкель Баутехнік (Україна)», клейові суміші для ремонту надав ТзОВ «Атлант-Стиль». Суттєві знижки отримали для закупівлі необхідного устаткування від керівництва магазину «Кераміка», потрібний для антибактеріального очищення повітря кондиціонер Daikin.

 

На сьогоднішній день зроблено вже значний об’єм робіт. У приміщенні хірургії ведуться облицювальні роботи (дивитись фото). Звичайно потрібно зробити ще чимало, необхідні меблі, деяка сантехніка. Та й післяопераційні палати потребують ремонту. Загалом Центр, як заплановано, охоплюватиме приміщення для підготування пацієнта до операції, операційну та кімнату для зберігання необхідних матеріалів.

 

 

Цікаво, що за даними статистичного дослідження, яке проводив Карітас Львів УГКЦ під час акції (при допомозі студентів кафедри соціології та соціальної роботи НУ «Львівська політехніка»), 70% опитаних мешканців міста знають, що таке благодійність та волонтерство і на словах (57%) підтримують таку діяльність. Лише 7% опитаних активно задіяні у благодійних акціях, 30% взагалі не беруть у них участі, а 47 % роблять це раз на рік. 17% зізналися, що виконували волонтерську роботу. Натомість інші 57% львів’ян вважають образливим для себе бути волонтером. 46% не знають жодної благодійної організації.

 

Долучатися до добрих справ ніколи не пізно, тому  Карітас Львів УГКЦ, волонтери  та ініціатори акції «Врятуй маленьке життя – зроби великий вчинок!» закликають бути небайдужими. Поміч незначною не буває. Допомагати – не страшно й не боляче. Страшно й боляче тим, хто потребує допомоги і чекає її від нас просто зараз…

 

Статтю підготували Степан Вовк – зазаступник директора Карітасу Львів УГКЦ та Уляна ГАВРИКІВ – журналіст.

24-26 червня представники Карітасу України у Севастополі взяли участь у тренінгу  із стратегічного планування для ВІЛ-сервісних неурядових організацій.  Захід відбувся за ініціативи та підтримки Агенції міжнародного розвитку (USAID)з метою посилення інституційної спроможності організацій, які

допомагають ВІЛ-позитивним.

На фото працівник Карітасу Київ Ольга Осадча та модератор тренінгу.

 

В тренінгу брали участь ВІЛ-сервісні неурядові організації України, які пройшли оцінку організаційного розвитку у 2009 році, у тому числі представники Карітасу з Києва та Івано-Франківська. Минулого року незалежні експерти оцінювали на предмет ефективності кожну неурядову організацію, що працює з ВІЛ-позитивними: за певними критеріями визначали проблеми і потім розробили план допомоги цим НУО. Це перший захід у рамках тривалої програми підвищення ефективності ВІЛ-сервісних організацій.

 

Під час тренінгу учасники довідалися про основні етапи стратегічного планування та можливі форм підготовки та проведення процесу планування. Рольові ігри дозволили їм набути навичок визначення стратегічних цілей та задач організації. «Ми мали змоделювати діяльність, розвиток віртуальних організацій, потім представляли свої проекти і спільно обговорювали сильні сторони та недоліки», – ділиться координатор проекту «Домашня опіка» Карітасу Києва Ольга Осадча.

 

Модератори вчили слухачів тренінгу фасилітації процесу стратегічного планування у своїх організаціях. Фасилітація – полегшення взаємодії всередині групи.

 

Тренінг дозволив, вважає Ольга Осадча, правильно формулювати мету, завдання та шляхи реалізації. Не менш корисним для учасників було довідатися про методику моніторингу, оцінки стратегічного планування.

 

«Завдяки тренінгу я зрозуміла як правильно повинно формуватися стратегічне планування, у якій послідовності, що допоможе мені і в майбутньому покращувати надання допомоги ВІЛ-позитивним», – каже Наталя Малишніка з Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ.

 

Працівники Карітасу України вдячні організаторам заходу та сподіваються на плідну співпрацю в майбутньому.

В рамках співпраці Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ та міськрайонного Центру зайнятості 18 червня відбувся тренінг для безробітних на тему «Запобігання нелегальній трудовій міграції та торгівлі людьми». Захід з протидії торгівлі людьми мав на меті  інформування людей про умови

працевлаштування за кордоном та можливості отримання допомоги з усіх міграційних питань.

 

Фахівці Консультативного центру з питань протидії торгівлі людьми, що діє при Карітасі СДЄ ознайомили слухачів тренінгу з інформацією стосовно безпечного виїзду за кордон, легального працевлаштування та послугами самого центру. Учасників заходу попередили про ризики та наслідки, що можуть виникнути, коли люди звертаються з питаннями пошуку роботи за кордоном до підозрілих осіб та організацій, які не мають ліцензії. Кожен отримав інформаційні буклети та листівки «Якщо ви збираєтесь за кордон», «Дізнайтесь більше про Шенгенську візу», «Їдете за кордон? Впевнені у власній безпеці?», «Не стань жертвою торгівців людьми».

 

Під час тренінгу слухачі переглянули фрагмент фільму «Небезпечна гра, або не стань живим товаром», в якому, на прикладі конкретної людини було продемонстровано типові помилки, які допускаються трудовими мігрантами при виїзді за кордон.

 

 

Координатор Консультативного центру з питань протидії людьми Наталія Голинська, яка була керівником тренінгу, завірила, що у майбутньому планується проведення подібних  превентивних заходів для людей з груп ризику – молодь, безробітні, люди, що планують виїжджати за кордон.

11 червня відбулась перша спільна зустріч осіб з особливими потребами, батьків, працівників та волонтерів усіх чотирьох «Центрів дозвілля для осіб з особливими потребами» Карітасу України. До Львова в мальовничий музей під відкритим небом «Шевченківський гай» з’їхались 112 осіб

з Івано-Франківська, Стрия, Дрогобича та Львова, які ділилися своїми досягненнями та талантами.

 

Зустріч розпочалась з привітального слова та молебню, який відправив капелан Карітас України та крайовий капелан руху «Віра і Світло» в Україні о. Олег Жаровський. Молебен відбувався в перлині бойківської культури – старовинній церкві оо. Студитів. Після  цього учасники мали можливість  познайомитись та представити свої центри, розказати чим вони живуть і чим займаються, а також поділитись своїми талантами. Це була чудова нагода побачити якими талановитими є учасники наших центрів – люди з особливими потребами – як чудово вони співають, пишуть і розказують вірші і як попри усі негаразди, вони вміють щиро радіти життю.

 

Спільна трапеза та спільне святкування, під час якого учасники вивчили декілька нових пісень, об’єднало усіх в єдину спільноту. В гаю панувала святкова, щаслива атмосфера. Інші відвідувачі гаю, на якийсь час, також приєднувались до нашого святкування, підтримували учасників посмішками та оплесками.

 

Надзвичайно цікавою була екскурсія по Шевченківському гаю – автентичні хатки, млини, церкви, предмети щоденного побуту та ужиткового мистецтва для одних стали цікавим відкриттям народної архітектури та побуту, а для старших батьків – подорожжю у спогадах їх дитинства та юності. Працівники Шевченківського гаю дуже щиро ділились з гостями розповідями про історію експонатів та призначення різних предметів.

 

 

Від’їзджалючи додому учасники везли зі собою гарні враження та багато нових друзів у своїх серцях. Ця зустріч дала можливість не лише гарно провести час, але й познайомитись з людьми, які мають подібний досвід, поділитись ним. Це також було свідченням для суспільства, що серед нас є особливі люди і вони також мають особливі таланти, якими можуть ділитись з нами.

 

Карітас Івано-Франківськ УГКЦ провів круглий стіл «Як залучити громаду до захисту прав дітей» та розпочав діяльність по проекту «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми трудових мігрантів». Соціальні педагоги, психологи, представники влади і духовенства

Городенка (Івано-Франківська обл..) зібралися 11 червня для обговорення проблеми «соціального сирітства» та соціальної адаптації дітей трудових мігрантів.

 

На сьогоднішній день для Івано-Франківської області актуальними є підвищення соціальної безпеки дітей трудових мігрантів та сприяння їхній адаптації в складних життєвих ситуаціях. Тому на круглому столі «Як залучити громаду до захисту прав дітей» зібралися соціальні педагоги та психологи загальноосвітніх шкіл Городенківського району Івано-Франківської області, представники влади, духовенства, журналісти для обговорення нагальних проблем. Зокрема, фахівці акцентували увагу громади на таких викликах, як «соціальне сирітство», морально-етичні, психологічні та соціальні проблеми дітей та їхніх родин. Не менш важливими, вважають учасники, є  мотивація до навчання, пізнання себе, розвиток своїх здібностей, потреби в самореалізації та забезпеченні нових соціальних контактів, що сприятиме покращенню адаптації та соціалізації дітей і підлітків.

 

На думку фахівців Карітасу Івано-Франківську УГКЦ здійснення соціального супроводу, яке направлене на забезпечення психологічного комфорту, потреб в спілкуванні запобігає негативному впливу оточення.

 

Учасники круглого столу ознайомились з досвідом Карітасу Івано-Франківська УГКЦ з надання соціально-психологічної допомоги дітям, батьки яких тривалий час перебувають за кордоном. Також свою роботу з дітьми презентували інші установи – Городенківської райдержадміністрація, Центр з психологічної служби, Районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

 

Фахівці в кінці заходу прийшли до висновку, що ці діти – «група ризику», яка потребує особливої уваги та турботи зі сторони працівників освіти, соціальних служб, Карітасу та Церкви. З метою надання оперативної допомоги дітям трудових мігрантів, було домовлено про  об’єднання зусиль усіма партнерськими організаціями та установами.

 

Проект «Психоемоційна та соціальна робота з дітьми трудових мігрантів» відбувається за підтримки фонду Open Ukraine у рамках програми «Міграція сьогодні». Проект реалізується на базі відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації. Основним завданням є об’єднання зусиль органів місцевого самоврядування, місцевих громад для забезпечення соціальної реінтеграції та покращення соціальної безпеки дітей трудових мігрантів, які опинилися у складних життєвих ситуаціях.

 

 

* Читати статтю: «Літній розмай» – цікаве і змістовне дозвілля – семиденний оздоровчий табір