1 червня на круглому столі «Сучасний інформаційний простір і діти: як протистояти небезпекам», експерти зазначили високий вплив телебачення та інтернету на дітей. Тому запропонували заходи спрямовані на захист дітей від шкідливої інформації. Експерт Карітасу України вважає, що варто розвивати як

альтернативи у дозвіллі, так й альтернативні дитячі продукти на ТБ.

З нагоди Дня захисту дітей, Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі скликала фахівців на круглий стіл щодо обговорення інформаційної безпеки для підростаючого покоління.

«Виховання наших дітей знаходиться в руках телебачення та інтернету, оскільки 70-80% інформації про навколишній світ діти отримують саме звідти», – наголосив голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький під час виступу на круглому столі.

На зустрічі учасники прийняли резолюцію, в якій йдеться про заходи, спрямовані на протидію інформаційному насильству. Зокрема, звертається увага органів державної виконавчої влади на необхідність відповідного контролю вмісту телепрограм, організації медіаосвіти в Україні для певних вікових категорій населення, включення програми профілактики нехімічних залежностей до переліку заходів Міністерства охорони здоров’я, створення соціальної реклами позитивного змісту.

Національний координатор проекту «Діти вулиці» Карітасу України Зоряна Лукавецька погоджується, що насправді вплив телебачення та Інтернету на дітей є надзвичайно великим. «Особливо ми переконались у цьому, коли працювали із дітьми, які з різних причин не мають достатнього догляду батьків. Більше 70% дітей опитаних в рамках соціальних проектів Карітасу у свій вільний час віддають перевагу комп’ютерним іграм та телебаченню», – додає фахівець.»

В першу чергу небезпека полягає в тому, що інформація, яка подається на телебаченні протягом дня жодним чином не контролюється. Телевізійний простір перенавантажений інформацією, що демонструє насилля, агресією та аморальну поведінку. На думку пані Лукавецької, досить сильно відчувається брак українських дитячих пізнавальних продуктів, які б не лише безпечні для дітей та молоді, але й сприяли б їхньому вихованню та освіті. «Скажімо в Росії вже є достатня кількість телевізійного продукту для дітей, а в Україні його майже немає», – підсумовує вона.

Проте говорячи про зниження впливу масових засобів інформації, на думку фахівця Карітасу України, першочергово потрібно запропонувати дітям та молоді альтернативу проведення дозвілля. Пропагування та розвиток позашкільних просвітних закладів, дитячих соціальних центрів, спортивних секцій та мистецьких гуртків як державних так і приватних, підтримка молодіжних об’єднань та дитячих громадських організацій, які пропагують здоровий спосіб життя та надають можливості активного відпочинку дітям та молоді сприяло б зменшенню залежності молодого покоління від телебачення. «Наприклад, у Німеччині діють центри дозвілля для дітей, де відвідувачі грають у теніс, футбол, баскетбол або просто спілкуються зі своїми друзями», – підкреслила Зоряна Лукавецька.

Українська делегація 18-23 травня, на запрошення організації “Реновабіс“, відвідала німецькі міста, де розповіла про розвиток благодійницької діяльності в Україні. Досягнення Карітасу України у роботі з ВІЛ-позитивними, трудовими мігрантами, “дітьми вулиці” – презентувала Дзвенислава Чайківська.

 

Напередодні «зелених свят» (три останні дні перед святом Трійці, що вшановують створення всесвіту) у Німеччині традиційно відбуваються зустрічі жертводавців із благодійними організаціями. Останні звітують про витрачені кошти, діляться успіхами реалізованих проектів та розповідають про надану допомогу.

 

Українці розповідали про благодійні проекти в Україні. До складу української делегації увійшли: керівник Адміністрації Патріаршій курії УГКЦ владика Богдан Дзюрах, директор Інституту історії церкви УКУ о. Андрій Михалейко і директор Шпиталю Шептицького Дзвенислава Чайківська.

«Ми відвідували німецькі школи, католицькі громади, державні заклади, де розповідали про життя українців та дякували за надану допомогу», – розповіла Дзвенислава Чайківська. Німецьким партнерам та потенційним жертводавцям повідомили про здійснення проектів з підтримки ВІЛ-позитивних осіб, про допомогу неповносправним, про роботу з «дітьми вулиці» та літніми особами.

 

Німецькі діти із щирими побажаннями передали українським дітям власноруч зроблені прапорці, а літнім особам – вітальні листівки. Ці символічні подарунки зворушили всіх членів української делегації, бо такий жест – це доказ того, що співчуття до потребуючих – це міжнародне поняття…

26 травня у Дрогобичі відбувся благодійний концерт та виставка-ярмарок творчості неповносправних дітей. У заході взяли участь і підопічні центру «Дивовижні долоні», який діє при Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ.  Талановитість особливих дітей вразила

всіх відвідувачів.

 

Під час концерту гості мали змогу побачити виступи колективів художньої самодіяльності дітей-інвалідів і дітей з вадами слуху з Дрогобича та дітей з товариства «Надія» зі Стебника. В концерті також взяли участь дрогобицькі мистецькі колективи, які своєю творчістю підтримали особливих дітей.

 

Діти з задоволенням брали участь у концертній програмі, адже саме в цей спосіб вони змогли висловити свої почуття та емоції. «Вони прагнуть бути почутими і побаченими, – ділиться враженнями працівник Карітасу Андрій Николишин. – Глядачі з захопленням дивилися концерт і жваво аплодували всім учасникам».

 

Виставка-ярмарок запропонувала мешканцям та гостям Дрогобича різноманітні ручні роботи неповносправних дітей та молоді: вироби з бісеру, вишивки, малюнки, аплікації та інші сувеніри. Захопленню відвідувачів не було меж, бо всі бачили, що творці цих сувенірів і справді є дуже талановитими.

 

 

Захід проводився в рамках проекту «Забезпечення  потреб та представлення інтересів  неповносправних дітей та молоді Дрогобича», який реалізується Дрогобицьким добровільним товариством захисту  дітей-інвалідів «Надія» (що є партнером Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ) за підтримки  Міністерства закордонних справ  Данії та творчого центру «Каунтерпарт».

 

26 травня підопічні проекту  «Домашня опіка» разом із працівниками Карітасу Тернопіль відбули паломницьку подорож в Марійський духовний центр у Зарваниці, щоб отримати благословення та духовну науку. Зарваниця добре відома християнам усього світу

Чудотворною Іконою та цілющим джерелом, біля якого з’являлася Божа Матір.

Підопічні проекту «Домашня опіка» разом з працівниками та волонтерами Карітасу  молилися, у Соборі Зарваницької Божої Матері прийняли Святі Тайни Сповіді та Пресвятої Євхаристії. Біля джерела напилися цілющої води.

Після відвідання всіх святих місць підопічні радо спілкувались та ділились враженнями під час спільної трапези. Поїздку було здійснено завдяки пожертвам місцевих спонсорів.

гостроти проблеми торгівлі людьми.

 

Під час заходу тренери звернули увагу на можливості легального виїзду за кордон,  небезпекою нелегальної роботи, також поінформовано про застереження від торговців людьми. Для учнів було запропоновано вправи під час яких вони могли поглибити свої знання про порядок виїзду за кордон з метою одруження та навчання.

Завершальним етапом тренінгу було надання учасникам інформації про діяльність різноманітних інституції, які допомагають за кордоном, а також як кожен з нас може допомогти у боротьбі з торгівлею людьми. У навчальному заході взяло участь близько 20 учнів. Всі учасники отримати інформаційні посібники «Навчання за кордоном», «Консульський захист громадян України закордоном», «Особливості шлюбно-сімейних відносин у міжнародному законодавстві», «Що потрібно знати про Шенгенську візу», «Навчання за кордоном», а також інформаційні листівки.

Навчальний тренінг було проведено в рамках проекту «Розвиток мережі консультативних центрів соціальної допомоги жертвам торгівлі людьми» (Єпархія Грац, Австрія) та за сприяння відділу освіти Долинської райдержадміністрації.

Читати статті на сайті Карітас Івано-Франківськ УГКЦ www.caritas.if.ua

 

Важливим в роботі є не доглядати забагато, а підтримувати лише там, де без підтримки пацієнту не обійтись. Таким чином у користувача послуг є стимул використовувати сили, які в нього є і залишатись активним настільки, наскільки дозволяє стан його здоров’я.

Варто зауважити, що у проекті «Домашня опіка», пацієнт підтримується там, де є необхідність. Проте йому лишається свобода дій і медсестри стимулюють до активності – знають можливості своїх підопічних, знають де треба підтримати і знають, де не треба заважати.

 

Перейнявши цю модель від Карітасу Німеччини, Карітас України побачив як це полегшує життя. І ми прагнемо, щоб вона закріпилась в українському суспільстві. Спочатку проекту було біля дванадцять міст. Сьогодні функціонує шість центрів, які обслуговують понад 400 пацієнтів. Такі центри є в Києві, Івано-Франківську,  Коломиї, Тернополі, Бориславі та на базі Шпиталю імені Митрополита Андрея Шептицького у Львові. Завдяки співпраці з Німеччиною, склали команду кваліфікованих фахівців по догляду. Ми відбирали людей, що перебували у дуже важких життєвих ситуаціях: без грошей на проживання, з важкими хворобами та травмами. Безкоштовно для них було надано ґрунтовну підтримку. Якщо треба, то медсестра приходила кожного дня: готувала їсти підмивала пацієнта, перестилала постіль. 

 

Ідея проекту полягала у тому, що ми робимо зразкові центри, ділимося своїм досвідом з державою, територіальними центрами. Вони бачать весь процес і впроваджують на державному рівні такий підхід догляду за хворими. На жаль, після десяти років мало було досягнуто у рамках співпраці. Ті ж територіальні центри – поліклініки – далі лишили свої принципи роботи. Не часті відвідини соціальним працівником обмежувалися оформленням субсидії, покупкою продуктів. Дуже рідко він прибирав житло. Медична та  психологічна допомога взагалі не надавалась.

 

Від поліклінік важко добитися повного обслуговування хворих дільничними лікарями та медсестрами, бо відоме їхнє перевантаження  та оплата праці. Отже нам не вдалося розбудовувати домашню опіку як планували.

 

З іншого боку, спонсори не вічні і гроші закінчуються. Було домовлено, що по закінченню 2011 року, фінансувати Карітас і домашню опіку не будуть. Якщо ми не знайдемо тут фінансових ресурсів для підтримки проекту, то він припинить існування.

 

– З такими «перспективами» ви вже продумали ходи «відступу»?
Держава державою, але в нас пріоритет – зберегти «Домашню опіку». Повністю не закривати її, а реформувати. Ми недавно погодили з німецькими партнерами, керівництвом Карітасу України та організаціями на місцях, що в такому вигляді проект  дорого коштує: фізична праця людей, що їздять до людей і з кожною проводять мінімум 30 хвилин (якщо дуже «легкий пацієнт»). Це коштує грошей: на інфраструктуру, координацію, допоміжний персонал.

 

Є велика перспектива ділитися досвідом – вчити медсестер, тим стандартам і тому рівню, який практикує Карітас у своєму проекті. З першого липня запускаємо пілотний проект у двох центрах – Київ та Івано-Франківськ, – де на базі «Домашньої опіки» буде створено інформаційно-консультаційний центр по домашньому догляду. Це для зацікавлених осіб – для родичів, професійних оглядальників (медсестри, які у вільний час підробляють сіделками). В центрах вони зможуть отримати всі необхідні знання та пройти тренінги, щоб ефективно і правильно здійснювати догляд.

 

– Тобто Карітас України може стати платформою в країні для навчання людей…
Наш проект не планується як глобальна навчальна програма по закінченню якої можна отримати всі знання по догляду. Це для тих людей, які стали доглядальниками за потребою. Вони можуть прийти і отримати ту інформацію, яка їм потреба. Наприклад, в них батько або мати з цукровим діабетом. Вони проходять декілька тренінгів – отримують знання як доглядати за своїми родичами. На цій базі ми плануємо з жовтня починати тренінги для професійних доглядальників. Цей курс вже буде розраховано не на годину, а на декілька днів. І навчання проходитиме вже більш інстутиційно.

 

– Наскільки економніше домашня опіка ніж догляд у відповідних закладах?
Разом із Дзвениславою Чайківською (директор Шпиталю Шептицького. – прим. ред.) ми порахували у яку суму нам обійшовся догляд за одною людиною на місяць (теоретично) – 3 тисячі євро. І це незалежно від стану здоров’я пацієнта. Сюди входить обладнання, робота персоналу, харчування тощо. Звісно, що в країні майже немає подібних закладів. Скажімо єврейська громада має подібні для своїх членів. А вартість послуг «Домашньої опіки» дуже залежить від стану здоров’я клієнтів.

 

 – Чи можна за рахунок волонтерів зменшити витрати і підтримувати проект?
Кожна людина, яка працює в цьому проектів мусить мати освіту. Не може волонтер прийти і його одразу відправлять до пацієнта. Все-таки повинен бути той, хто його вивчить. Волонтер може тільки приходити і допомогти прибрати житло, сходити за покупками.

 

– Але якщо ґрунтовно підготувати волонтерів, які будуть  три-чотири години на тиждень приділяти догляду за хворими?
Є сенс. Але кожна людина щось коштує, тобто коштує її навчити. А з волонтерами немає гарантії, що вони будуть працювати – мабуть на другий тиждень вже їм стане не цікаво. У волонтерстві є великі плюси, великі переваги. У Коломиї, наприклад, ми підписали угоду про партнерство з деякими навчальними закладами: студенти проходитимуть практику у Карітасі. Позитив і для студента, і для Карітасу. Це – волонтерство на договірній основі, коли є довготривала перспектива.

 

– Наскільки вам вдалося налагодити співпрацю з іншими організаціями, які надають соціальну допомогу?
Скрізь на місцях дуже добре налагоджена співпраця з територіальними центрами соціального захисту. Співпраця іде, але трошки не в тому порядку. Можна сказати, що ми конкуруємо, бо робимо ту роботу, які могли б робити ці центри. Оскільки їхнє матеріальне забезпечення  не таке добре, як в Карітасі, то вони знають, що можна покластися на нас і заповнити прогалини.

 

Є досвід співпраці з Хмельницьким центром, коли був підписаний відповідний договір:  Карітас в рамках домашньої опіки перебрав на себе обов’язки в одному районі і мав отримувати фінансування на підтримку пацієнтів. Але потім помінялась політична ситуація і проект пропрацював лише шість місяців. Повернулись до старої схеми: Карітас окремо, вони – окремо.

 

Карітасом пророблена дуже ґрунтовна робота щодо розвитку геріатричної сфери в країні. Пані Дзвенислава (Чайківська – прим. ред.) розробляла методологію того як мала виглядати геріатрична допомога. Але потрібно щоб на рівні Мінохорони здоров’я та Міністерства соціальної політики вирішили між собою: до кого б мали належати наглядальники, ввести цю професію в країні і як ця програма мала б виглядати. Тепер лишається слово за законодавчим врегулюванням. Важливим було дозволити полегшений механізм створення соціального підприємництва. Карітас України тобі б міг заробляти кошти, щоб проводити науково-дослідницьку роботу та більш ширше допомагати іншим. 

 

– Дивлячись на прогрес епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, чи можна стверджувати, що у майбутньому основними користувачами «Домашньої опіки» будуть не літні особи, а ВІЛ-позитивні?
Звісно, ВІЛ/СНІД – страшна проблема українського суспільства. Але так само росте і кількість літніх потребуючих людей. Тобто з однаковою динамікою ростуть усі групи потребуючих. Туберкульоз зачипає і літніх людей, і ВІЛ-позитивних. Об’єм роботи росте в усіх напрямках.

Хоча у деяких центрах існує спеціалізація по роботі з ВІЛ-позитивними, наприклад, у Львові та Києві. Я вважаю, що це нормально: організація Карітас на місці може побачити, кому треба надати більшу допомогу.

 

Керівник відділу розвитку волонтаріату і розбудови громадянського суспільства Карітас України Артур Деска переконаний, що виховання молоді у волонтерському дусі є надійним шляхом розбудови громадянського суспільства.

 

Артур Деска, що родом з Польщі і з 2003 року працює в Україні, у розмові із журналістом Інтернет-видання «Захід.net»  наголосив на взаємозалежності бути готовим жертвувати заради суспільства та зростання загального блага. «Бо зрозуміло, що гарно бути героєм, стояти з прапором, захищати ідею під всезагальними поглядами. Але як треба пунктуально прийти на роботу і чесно виконати свою працю, то це вже набагато складніше», – підкреслив важливість компетентності та дисциплінованості у роботі пан Деска.

 

На думку А. Дески, сьогодні треба інвестувати в молодих, яким зараз по 14–16 років. «Це, безперечно, складна робота, бо кожна людина хотіла б бачити результат своєї праці вже, – сказав він. – А тут працюєш-працюєш, стараєшся і маєш усвідомлення, що результат того, що робиш, буде видно через багато років, і не ти користатимеш із нього. І тому треба знайти в собі силу, щоб дивитися на це у перспективі».

 

Розповідаючи про роботу Центру волонтаріату Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ його директор підкреслив, що українці повинні розуміти потребу жити у громадянському суспільстві: «Тому мусимо будувати суспільство, користь із якого отримуватиме вже не моє покоління. Саме тому існує Центр волонтаріату. Якби порахувати, наскільки волонтери допомагають Карітасу, а наскільки Карітас волонтерам, то це буде десь 25% і 75%. Це навпаки, ніж в інших країнах. Але ми не маємо вибору».

Цьому Центру більше 6 років, продовжує пан Деска, але він має не тільки волонтерів – це група людей, яка веде цілеспрямовані заходи спільно з волонтерами, для волонтерів або спільно з волонтерами для когось. «Ці заходи є заплановані, і вони у підсумку дають такий результат, у якому є суспільна користь. Водночас ті молоді люди розвиваються», – додав він. Загалом через Центр вже пройшло понад триста волонтерів. Зараз до нього приходить близько ста молодих людей.

 

У розмові працівник Карітас України акцентував увагу на тому, що молоді люди приходять до Центру переважно через те, що їм просто нудно вдома. «Ми маємо не багато часу для того, щоб, коли до нас приходить волонтер, змінити його поверхневу мотивацію на глибоку. Якщо цього не вдасться зробити, то волонтер з часом втрачає інтерес», – розповідає важливість уважної роботи з волонтерами Артур Деска.

 

Щоб волонтери зацікавилися громадською роботою, працівники прагнуть ставити їм такі запитання, які їм ніхто не ставить. Наприклад, «Ким ти хочеш бути в житті? А чому? А як ти собі це уявляєш? Закрий очі і уяви собі, що минуло 15 років, де ти є і що ти робиш? Як виглядає твоя сім`я?».

 

«Я розповідаю, що, будуючи хату, спочатку розробляють її план, потім ставлять фундамент, а на ньому зводять стіни… Тобто, по-перше, ми ставимо ці питання, а по-друге, вслухаємось у відповіді волонтерів і допомагаємо їм піти тим шляхом, який вони обирають», – поділився педагогічними прийомами А. Деска.

 

Щоб побачити як різні люди мають різний спосіб діяльності, відмінні способи підходу до різних питань, неоднакові способи вирішення тих питань, в Центрі організовуються зустрічі з молоддю з різних міст і країн. «Вони починають задумуватися над тим, про що у буденному житті не думають. І це змінює їхній підхід до життя, змінює їхні цінності», – доповнив А. Деска.

 

Волонтери Центру, розповів пан Деска, провадять Дитячий соціальний центр, який діє в Карітасі з понеділка по п’ятницю. Туди приходять близько 20 дітей. Волонтери готують їм невеликий обід, допомагають зробити домашнє завдання та організовують різноманітні ігри і заходи. Це переважно діти з неблагополучних сімей. Тому нерідко треба когось вимити, вивести воші. Коли якась дитина вдягнена не по погоді, підбирають їй одяг в гуманітарці. Також волонтери допомагають вихованцям дитячого будинку «Оранта», організовують  для них різні свята, ігри, виїзди на природу, шукають для них одяг та іншу гуманітарну допомогу.

 

Зі слів Артура Дески, для підтримки цих та інших цілей волонтери активно залучаються до фандрейзингу: збирають пожертви, продають свічки, влаштовують ярмарки. «Саме волонтери повністю обслуговують літні табори для дітей: розробляють програми, готують їсти, стежать за порядком, – додав він. – Власне, це і є той дієвий інструмент, завдяки якому ми вчимо їх милосердю, співчуттю, жертовності, прищеплюємо вміння піклуватися про іншого.

 

В інтерв’ю пан Деска також дав оцінку українському законодавству щодо волонтаріату. Відсутність чіткого законодавства створює проблеми для волонтерського руху. «Наприклад, я посилаю волонтерів, щоб вони щось зробили, наприклад, у самбірській лікарні, то я повинен дати їм гроші на дорогу і харчування. А за законом я не маю на це права», – зазначив А. Деска. До речі, у законах про волонтаріат, які існують в інших країнах, волонтерська робота зараховується до стажу праці.

 

Підсумовуючи розмову Артур Деска підкреслив, що повинна бути мода на волонтаріат: «Я – волонтер» – це мало б означати, що я є кращим. Я – суспільно потрібний. Я – більш активний. А в Україні нема такого, щоб при працевлаштуванні людина сказала, що була волонтером і працедавець зробив висновок, що це більш корисний працівник».

 

Карітас Одеса УГКЦ долучився до загальноміській акції, присвяченій пам’яті людей померлих від СНІДу. У рамках заходу відбувся ярмарок соціальних проектів, де Карітас Одеси УГКЦ презентував свою діяльність щодо догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ/СНІД.

 

 

17 травня в Одесі пройшла міська благодійна акція «Знати – недостатньо, спробуйте зрозуміти!», присвячена Всесвітньому Дню пам’яті померлих від СНІДу, організаторами якої стали Управління молодіжної і сімейної політики Одеської міської ради, Всеукраїнська мережа ЛЖВ, Фонд підтримки громадян Одеси та ВІЛ-сервісні організації, члени Об’єднання «Разом за життя» (в яке входить й Карітас Одеси УГКЦ). Мета акції – згадати осіб, життя яких забрала хвороба, підтримати людей, які зараз живуть з ВІЛ/СНІД, звернути увагу суспільства та влади на масштаби епідемії.

 

Під час акції відбувся ярмарок соціальних проектів, в рамках якого Карітас Одеси УГКЦ презентував свою діяльність щодо догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, а саме: Соціально-інтеграційний центр для людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, їх близького оточення та інвалідів; проект «Немедичний та медсестринський домашній догляд». Також Карітас Одеси УГКЦ провів збір підписів до петиції кампанії «Нульова бідність», що спрямована на подолання бідності та соціальної відчуженості в Україні та Європі.

Напередодні, 14 травня координатор проектів Карітасу Одеси УГКЦ Світлана Колодчин взяла участь y ток-шоу Одеського обласного державного телебачення «Молодь за…». Були присутні представники влади, недержавних організацій, які надають послуги людям, що живуть з ВІЛ та студенти вишів Одеси. В прямому ефірі телеканалу обговорювались питання поширення ВІЛ-інфекції, участі влади та НДО у подоланні цієї проблеми, ставлення громадськості до захворювання та ВІЛ-позитивних людей.

Домашня опіка – це не просто комплексне надання допомоги людям, які потребують підтримки. Це певне служіння немічним особам похилого віку та ВІЛ-позитивним. Координатор проекту «Домашня опіка»  Карітасу Київ Ольга Осадча поділилася як домашня опіка буквально відновляє життя, вселяє в людей надію та віру.

– Серед Ваших підопічних людей якої групи більше – немічних людей похилого віку або ВІЛ-позитивних?
В нас приблизно однаковий відсоток як ВІЛ-позитивних, так й осіб похилого віку. Але зустрічаються випадки наявності ВІЛ/СНІДу серед людей похилого віку. Також є «змішані родини», де батьки потребують опіки, а їхні діти хворі на СНІД.

 

– Якої більше допомоги потребують ваші підопічні?
Перше що приносить доброго наш працівник до людей – це психологічна допомога. Відчуття самотності непотрібності погіршує стан здоров’я та негативно впливає на якість життя. Якщо вони бачать, що їх надихають, вселяють надію, то краще себе почувають. Перше, що має зробити працівник – налагодити контакт, побудувати стосунки. А далі вже медичний аспект, тому що медицина не може задовольнити усіх потреб нашого суспільства.

 

– Працівникам «Домашньої опіки» потрібна якась особлива підготовка?
Звісно, не будь-хто може працювати з важкохворими людьми. Вони часто бувають роздратовані, бо мають важкий стан здоров’я. Тут має бути певні риси характеру: співчуття, здатність співпереживати з людиною, підходити до її проблем. Мабуть просто людині зле, тому вона себе погано поводить. Тут потрібна людина яка не просто відпрацьовує свій час, а дарує частинку свого життя цим людям і роботі. В нас постійно стоїть питання професійного вигорання. Люди віддані роботі і не можуть поставити межі між особистим життям і роботою. Ти не просто прийшов на завод, ти входиш в дім, в життя людей. І частинку того, що вони побачили, вони несуть до свого дому, своєї сім’ї.

 

– Скільки за день пацієнтів встигає обійти працівник «Домашньої опіки»?
Буває по різному. Іноді встигає обійти дві людини, а іноді – дванадцять. Якщо в нас Ніна Миколаївна Березова має людей в трьох районах, то не так багато. Наприклад, двом особам треба надати повний комплекс послуг: супроводжувати до лікарні; йти з ними до Київенерго або оформлювати інвалідність. Тоді можна супроводжувати весь день.

 

Якщо у медсестри клієнти – це люди похилого віку і мають щільну дільницю, то особливим проблем немає. Треба зробити закупи продуктів, поміряти тиск, перевірити загальний стан здоров’я. Можна обійти й дванадцять осіб.

 

В нас є графіки, щоб людину обходили регулярно із тою періодичністю, на яку вона потребує. Когось можуть покласти до лікарні, тоді більше приділяється часу іншим клієнтам. Бувають випадки, коли людині стало краще і вона пішла в запій. Медсестра дзвонить, а його немає вдома. Чого вона піде? Вона тоді планує свій день інакше.

 

– Загалом скількома людьми опікується Карітас Київ?
Загалом 115 пацієнтів, які є на постійному патронажі і 226 які іноді отримують консультації.

 

– Ви самі шукаєте пацієнтів?
По людям похилого віку: соціальні служби звертаються, з Червоного хреста або Карітас Спес можуть попросити прийняти людину.

По ВІЛ-позитивним: самі клієнти нас знаходять із «Час життя плюс» та Всеукраїнської мережі ЛЖВ звертаються. Ці дві партнерські організації з якими плідно працюємо. Лікарі звертаються. Нам не бракує клієнтів.

 

– Які навчальні заходи відвідують працівники «Домашньої опіки» задля підвищення кваліфікації?
Раніше Карітас України регулярно проводив навчання. Дзвенислава Романівна (Чайківська. – прим. ред.) організовувала на високому рівні курси та семінари. В принципі, персонал вже навчений. І ми самі власними силами проводимо.

 

От нещодавно організували семінар по дискордантним парам (це сімейна пара, або стійкий союз двох людей, що живуть разом, в якій тільки один з членів має ВІЛ-позитивний статус. – прим. ред.) з партнерською організацією «Час життя плюс» і потім в процесі визначились з питаннями, які нас цікавлять. Наприклад, підопічні часто запитують скільки проживе. Ми обговорювали це питання: щоб правильно відповісти, не дати марну надію і оптимістично налаштувати. Також ділилися думками щодо того як правильно реагувати на «липові» новини про те, що відкрили ліки проти СНІДу. Знаходимо форми, як правильно пояснити клієнтам, що ця інформація неправдива.

 

Ще одна нагальна проблеми – людина не йде на контакт. Вона на першому місці серед наших працівників. Наприклад, наркозалежні часто закриваються. Ми також обговорювали ці аспекти.

 

– Які маєте напрацювання, щоб долати цю закритість?
Тут кожен працівник  працює індивідуально. Іноді просто треба приходити і не задавати зайвих питань, щоб людина не закрилась і адоптувалася. Комусь треба розповісти про свої емоції, щоб та людина почала говорити про свої – почався діалог. А в когось одразу побачити: що для людини важливіше.

 

В Ніни Миколаївни показові клієнти, яким знайшли підхід і покращили стан. Чотири роки тому брали дідуся на опіку. Він був у тяжкому стані: хворий на СНІД, не вставав. Знаходився під наркотичним впливом і вже нікого не впізнавав. Дружина з ним розлучилася, коли дізналася, що в нього СНІД. Донька так само абстрагувалася.

 

До нього почала ходити наша медсестра. Почала мотивувати: «Я до вас приходжу, а ви такий непоголений». Він почав приводити себе в порядок. Вона приносила медикаменти: пояснювали важливість вживати для покращення здоров’я. Йому 70 років, думали, що через три місяці не буде у живих. А за півроку він став у гарному стані, відмовився від наркотиків. Наш дідусь тепер їздить на дачу. Минулого року займався консервацією овочів і фруктів. І вже людина чотири роки живе.

 

Є молода жінка, яка на наркотиках з 13 років. Зараз їй 26 років. В неї артроз тазостегнових суглобів – одна нога коротше за другу, не могла ходити. Щоб купувати наркотики вона займалася проституцією. Це був жах! Звичайна була закрита, впала в депресію. Наші працівники з нею спілкувалися, шукали підходу. Зараз вона знайшла нормальну роботу і працює через інтернет. Відмовилась від наркотиків. Лише вживає речовини психогенного плану (заспокійливі), бо ще психіка остаточно не врівноважена. Вона зрозуміла, що може вести нормальний спосіб життя.

– А яких глобальних навчальних проектів потребують працівники «Домашньої опіки» Карітас Київ?
Ті, що стосуються специфічної допомоги, медичних аспектів огляду за пацієнтами: медицина не стоїть на місці. А також ми свою роботу прагнемо розширити, зробити різнобічною. Зараз вирішили більше приділяти уваги проблемі туберкульозу: як мотивувати людей вести правильний спосіб життя, лікуватися. Часто це люди, які мають СНІД і туберкульоз. Як повернути їм віру у життя!?

 

– Робота з підопічними виснажлива. Чи передбачена робота із працівниками, які надають допомогу, щоб їх підтримати, дати можливість відновити свої емоційні ресурси?
Потрібен штатний психолог. По середах в нас загальні збори: я дивлюсь на стан штату. Робимо якісь виїзди, щоб трохи поспілкувалися. Ходимо в кіно.  Треба відходити від робочих та сімейних проблем, які переплітаються між собою. На день медсестри виїдемо на природу.