27.04.12
У світі інформаційних технологій матеріальні цінності увінчалися всіма можливими титулами, а духовні потреби – у вираженні почуттів і емоцій – вважають сьогодні ознакою слабких. Чи справді це так і чи залишилось місце в сучасному суспільстві для такої загальнолюдської цінності, як кохання? Відповідь на це запитання спробували знайти в учасників тренінгу «Статеве виховання», який відбувся нещодавно в соціально-молодіжному центрі Карітасу Волинь.

В тренінгу взяли участь 15 осіб, а саме хлопці та дівчата віком від 16 до 18 років. Переважна кількість молодих людей була з проекту «Соціальна та психологічна підтримка дітей трудових мігрантів». Розпочала розмову з молоддю про інтимні стосунки соціальний педагог проекту Тетяна Галицька. Учасникам тренінгу вдалось з’ясувати, що мова кохання – це могутня форма комунікації. В ході дискусії та практичних вправ учасники переконалися, що важливою складовою кохання є відповідальність.

Адже важливо усвідомити, що ідеальні взаємні відносини у стосунках потребують самоповагу. Під час анонімного опитування, де учасникам тренінгу було запропоновано відповісти на 8 запитань анкети, було виявлено, що молоді люди хочуть одружитися з дівчиною чи хлопцем, який був першим чи першою для своєї дружини чи чоловіка.

Далі тему тренінгу продовжила психолог соціального центру Наталія Гавронська з презентацією «Що є для Вас родина?». Наталія відзначила, що найважливішою задачею родини є виховання дітей, розвиток їх фізичних та духовних сил в органічному зв’язку з суспільним вихованням. Після чого учасники тренінгу по черзі висловлювали свою думку, що таке родина.

Продовжуючи тему родинних стосунків, психолог розповіла про одну з важливих складових у стосунках між чоловіками та жінками – сексуальність, таїнство подружжя і вміння дарувати, а не лише отримувати. У сучасному світі щораз більше поширюється думка, що людина сама може обирати таку мірку свободи, яка їй заманеться, хоч остання може вступати в конфлікт з нормами моралі.

Діти погоджуються із думкою працівників Карітасу, що цивільний шлюб не передбачає подружніх прав і обов’язків, йому не характерна стабільність, яка ґрунтується на шлюбних узах. Очевидним стає факт, що люди, котрі не поважають сексуальної стриманості до шлюбу, не будуть її поважати й цінувати після нього. Шлюби цих людей доволі часто закінчуваються розлученнями.

Дошлюбні статеві контакти руйнують взаємини, здоров’я і долі молодих людей. Згідно досліджень Американського Інституту Соціальних Прогнозів, підліткова сексуальна активність призводить до 1 млн. вагітностей щороку, до 460 тис. абортів, 134 тис. викиднів і 490 тис. позашлюбних дітей, близько 3 млн. підлітків хворіють на венеричні захворювання.

Після закінчення тренінгу всі учасник висловили свої враження. Те, що нікому не хотілося розходитись, свідчить ? піднята тема зацікавила підлітків і потребує продовження обговорення не лише психологами, педагогами, друзями, але й у колі сім’ї, де найчастіше тему статевого виховання замовчують або уникають.

Адже під час проведення заходу з’ясувалось, що більшість молодих дівчат та хлопців мають занижену самооцінку, тому обговорення даної проблеми стане темою наступного тренінгу, ? кажуть у місцевому Карітасі.

26.04.12
Київський Карітас вже багато років опікується самотніми малозабезпеченими людьми похилого віку та інвалідами, які потребують постійної допомоги. Попри різного роду допомогу, що включає і соціальну, і матеріальну, і психологічну, і інформативно-юридичну допомогу, до свят цим людям надається допомога продуктовими наборами. Подібно і цього року, до свята Великодня самотнім людям, а також дітям із кризових сімей та вуличним дітям було надано пасочки.

«Завдяки різним жертводавцям 150 осіб отримали паски і продуктові набори. У їхні кошики було покладено Вашу паску, на їхніх святкових столах лежали Ваші дари, а що найважливіше – у їхніх серцях променювала любов і радість завдяки Вашій доброті», – каже із подякою всім жертводавцям о. Роман Сиротич, директор Карітасу Київ.

У розвинутих країнах уже кілька десятиліть пріоритетами розвитку держави є збереження людського потенціалу, а також підвищення якості та тривалості життя. В Україні — безкінечна інерція в соціальній політиці: найменш захищені верстви населення продовжують бути такими, а працездатні громадяни все менше хочуть працювати на благо Батьківщини.

Проте життя на місці не стоїть: за даними експертів, до 2050 року кожен п’ятий житель на Землі буде у віці 60 і більше років, удвічі зменшиться кількість дітей та працездатних громадян, а жінок нараховуватиметься в 1,5 разу більше, ніж чоловіків. Це — прогнози Фонду народонаселення ООН.

За словами голови комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, президента Національного комітету спорту інвалідів Валерія Сушкевича, в країні є ще одна категорія українців, яким потрібна особлива увага: це люди, які досягли поважного віку й при цьому є самотніми. Таких — кожен шостий із тих, кому за 60.

Бідність і самотність, а також погане здоров’я — це те, від чого найбільше страждають українські пенсіонери. Адже за даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), після 50 років у наших громадян різко погіршується здоров’я.

До того ж якщо в Європі з віком у людей покращується самопочуття (як і відчуття щастя), то в нас — різко навпаки. За словами генерального директора КМІСу Володимира Паніотто, 25% літніх українців визнають, що вони бідні, а половина скаржиться на погане здоров’я, до того ж серед літніх людей дуже поширені депресії.

«Великдень у їхньому житті має подвійне значення. З одного боку вони бачать свою неміч, самотність та страждання у ці радісні для всіх Великодні дні, коли інші родинами ідуть до храму чи сідають за святковий стіл, а з іншого – вони відчувають особливу дію Воскреслого Христа, який їх відвідує в особі милосердних людей, тому дуже важливо у ці святкові дні відвідати тих самотніх і потребуючих людей», – говорить о. Роман.

25.04.12
В нашій країні щороку зростає кількість людей з особливими потребами. На сьогоднішній день приблизно 10% від загальної кількості населення України – неповносправні особи, 6% із них – це люди з вадами інтелектуального розвитку.

З 1-го квітня завдяки фінансовій підтримці Карітасу Іспанії в Україні розпочав роботу проект «Мережа центрів соціальної інтеграції для молодих людей з особливими потребами в Україні». Даний проект продовжує діяльність схожого проекту під назвою «Мережа центрів соціальної реабілітації для людей з особливими потребами в Україні», що діяв з 2008 по 2012 роки в центрах Карітасу в м. Дрогобич, м. Стрий, м. Львів і м. Івано-Франківськ.

Про роботу із неповносправними людьми, побут і нагальні проблеми людей, що мають особливі потреби, соціальну політику України у даній сфері ми вирішили спитати національного координатора Карітасу України по роботі з неповносправними Людмилу Сухарєву.

– В чому полягає суть проекту? Чим він відрізнятиметься від попередніх 4 років діяльності Карітасу із неповносправними людьми?

Метою даного проекту є розвиток мережі центрів, спрямованих на інтеграцію людей з особливими потребами. Для нікого не секрет, що в Україні замовчується факт існування і масштаби цієї групи людей, їх просто намагаються не помічати. Діяльність проекту Карітасу натомість скеровується на проведення навчання по отриманню трудових та соціальних навичок з метою кращої адаптації в щоденному житті та в суспільство назагал людей, що мають особливі потреби.

Також молодь із особливими потребами отримує можливість відвідувати заклади культури, відпочивати в літніх таборах, подорожувати і відвідувати історичні місця, брати участь у різноманітних акціях та фестивалях, зустрічатись із молоддю з інших установ та осередків. Тобто, бути.

В той же час батьки неповносправних осіб долучаються до участі у заходах, поїздках і таборах, які проводяться в центрах, на спільних зустрічах та семінарах отримують психологічну, інформаційну підтримку.

В проекті, про який ми говоримо, планується провести оцінку здібностей користувачів центрів, розробити покрокові інструкції виконання робіт, спробувати нові напрямки роботи, створити програму активного дозвілля. Також буде постійно вестись моніторингова схема виконання діяльності з метою оцінки результатів та досягнень діяльності.

– Скільки неповносправних осіб охоплює проект?

В роботі даного проекту залучено 104 особи з особливими потребами, з них 20 молодих неповносправних сиріт із Івано-Франківського геріатричного центру. Якщо додати батьків і рідних, вийде близько 250-300 осіб.

– Як Ви обираєте тих, кому надаєте допомогу? Чи немає в цій справі зловживань?

Під час вивчення проблем неповносправних людей в Україні, програм, які пропонуються державою, ми відвідували психо-неврологічні інтернати, геріатричні центри. І тоді Карітас України вирішив спрямувати свою діяльність на надання реабілітаційних послуг людям з вадами розумового розвитку після досягнення даною категорією 18-ти річного віку. Саме в цьому віці вони отримують статус інваліда і можуть бути скеровані в державні інституції або бути ізольованими вдома. Іншого вибору в них немає, бо в державі абсолютно відсутні реабілітаційні програми для даної категорії людей.

До діяльності наших центрів також задіяні молоді люди, які закінчили навчання в спеціалізованих інтернатах та після закінчення закладу не можуть отримати місце праці, можливості реалізувати свої навики.

Бажаючих брати участь в програмі центрів Карітасу дійсно багато і задіяти усіх до діяльності осередків неможливо через низку певних причин. Це і труднощі із фінансуванням програм та оплатою праці, це і брак приміщень та матеріально-технічної бази. Робота із людьми, що мають особливі потреби, вимагає чимало зусиль, повної відданості та особливих, якісних знань. Ми в Карітасі воліємо виконувати роботу добре, а не кількісно, для позначки.

– Чи передбачається в Карітасі відкриття нових осередків для людей з особливими потребами?

Існує велика потреба в створенні нових осередків в регіонах, особливо в малих містечках по Україні. Але зараз ми маємо обмаль фінансування, і на даний час стоїть гостра потреба в підтримці та розвитку діяльності вже існуючих центрів.

– Хто залучений до роботи із неповносправними? Чи є достатня кількість волонтерів?

До роботи із неповносправними у Карітасі залучено професійних соціальних працівників, педагогів, психологів. Важливе значення надається постійному підвищенню спеціальної кваліфікації працівників.

Також за часи попередньої роботи центрів було проведено ряд важливих заходів в налагодженні співпраці із закладами освіти з метою залучення студентів до отримання практичних навиків роботи в соціальній сфері, набуття досвіду волонтерства. І сьогодні до роботи задіяні мешканці міст, семінаристи, школярі і студенти, добровольці, які вже роками долучаються до проведення акцій, організації прощ, святкувань, інформаційних заходів та інше.

– Чи створює Карітас робочі місця для неповносправних людей, чи сприяє здобуттю освіти? Якою є ситуація в даній сфері життя людей, що мають особливі потреби?

Так, звісно, відомо, що людям, які мають певний вид неповносправності, відмовляють при поданні на роботу, так само, як і в отриманні освіти. Тому Карітас ставить перед собою завдання щодо створення робочих місць для неповносправних, де б вони могли здобувати специфічні навики і бути, по суті, працевлаштованими.

Першим кроком до цього є оцінка знань та вмінь учасників центрів, розробка інструкцій та покроковий підхід в отриманні трудових навиків. В центрі Карітасу Івано-Франківськ вже створено 5 майстерень. В інших трьох центрах створюються майстерні, де користувачі проекту будуть вчитися працювати. Як результат даної діяльності планується створити умови для робочого процесу протягом 3-4 годин на постійній основі.

– Людмило, а чи займається Карітас України лобіваюнням інтересів неповносправних людей і як це відбувається?

Лобіювання інтересів ? це одне із завдань проекту. На місцевих рівнях працівники центрів вже налагодили співпрацю із представниками органів самоврядування. В деяких центрах вдалося залучити кошти на оплату комунальних послуг, а в центрі Карітасу Львів вже кілька років поспіль отримується часткове фінансування програми із міського бюджету.

Осередки Карітасу для людей з особливими залучаються до спільних акцій, організованих міськими центрами сім’ї та молоді або відділами соціального захисту. Проводяться виставки власних робіт та ряд інших заходів, що спрямовані на висвітлення проблем людей з особливими потребами в суспільстві, неповносправна молодь бере участь у різних фестивалях, ярмарках і святах.

Національний координатор долучається до засідань Всеукраїнської громадської організації «Коаліція по захисту прав інвалідів та людей з інтелектуальною недостатністю», де разом із представниками профільних міністерств та департаментів по захисту прав людей вносять пропозиції щодо внесення змін в законодавстві. Також відбувається чимало і інших зустрічей, домовленостей, переговорів. Підтримується співпраця із партнерськими організаціями та спільнотами, постійно ведеться пошук спонсорів. Все ? для якнайкращого розуміння потреб і реалій життя неповносправних осіб та всілякого сприяння зміни цієї ситуації в Україні.

23.04.12
У світлий празник Воскресіння Господнього працівники Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ організували святковий великодній сніданок для потребуючих самотніх, безпритульних та соціально вразливих людей міста та району.

Більше 30 людей, які прийшли на сніданок, відчули справжню радість Христового Воскресіння, куштуючи смачну їжу та вітаючи один одного святковим привітанням «Христос Воскрес!», відчуваючи і душевне тепло та турботу, і практичну опіку тими, хто опинився в складних життєвих обставинах.

Працівники місцевого Карітасу заздалегідь запрошували усіх потребуючих, які з великою радістю прийшли на свято.

Великодній сніданок, як і Святий вечір, стають традиційними благодійними акціями, які організовує ця організація. «Я вже не міг дочекатися, коли знову до вас прийду», розповідає 40-річний самотній Степан, для якого спілкування на таких зустрічах стало чи не єдиною радістю у житті.

Сніданок розпочався урочистою молитвою та привітанням з нагоди свята, з яким звернувся до гостей директор Дрогобицького Карітасу о. Ігор Козанкевич. «Радійте та вітайте один одного зі світлим святом Великодня!» ? сказав отець, ? «Ми щасливі, що черговий раз збираємо за святковим столом усіх людей, яким потрібна наша підтримка». О. Ігор освятив паски та усі продукти великоднього столу, після чого запросив до трапези.

Радісно та зворушливо було спостерігати за людьми, які з задоволенням споживали приготовані страви, ділилися розповідями про своє нелегке життя, а наостанок щиро дякували організаторам за можливість гарно відсвяткувати Великдень.

«Ми безмежно вдячні усім жертводавцям, добродіям, без допомоги яких цей сніданок був би неможливим. Дехто вже не вперше зголошується нам допомогти, розуміючи, що у такий спосіб запрошують воскреслого Ісуса до своїх домівок, адже всю повноту свята можна відчути тоді, коли ділишся радістю з іншими.

Великим задоволенням є бачити усмішки та сльози радості в очах людей, які до нас приходять», ? розповідає Наталія Яцик, працівник тамтешньої організації Карітасу.

22.04.12
Щорічна акція «Великодній кошик» допомогла 250 родинам гідно зустріти світле свято Воскресіння Христового. Напередодні свята всі потребуючі люди отримали свої продуктові набори і з радістю на обличчі попрямували додому.

Минулого року на акцію було витрачено трохи більше 12 тис. гривень, за які Карітас зміг придбати 150 продуктових наборів. Цього ж року суму вдалося подвоїти і сформувати на 100 продуктових наборів більше. Такого результату вдалося досягти завдяки тому, що відразу декількома способами збиралися кошти: благодійний аукціон, пожертви спонсорів та пожертви вірних Коломийсько-Чернівецької єпархії.

«Цього року акція охопила всю Коломийсько-Чернівецьку єпархію, – наголосив заступник директора місцевої організації Карітасу. – Кожна греко-католицька парафія долучилася до збору коштів на придбання продуктів харчування для великодніх наборів. Під час проведення акції ми переслідували декілька цілей. По-перше, люди дійсно потребують нашої допомоги, а продукти харчування ? це те, що нам всім потрібно щоденно. По-друге, ми хочемо, щоб вони відчули цей благодатний час та Божу любов і ласку».

В продуктовий набір входить запашна паска, яйця, кільце ковбаси, олія, масло, 2 кг муки, по кілограму цукру, гречки, рису, а також солодощі.

Отримали продуктові набори потребуючі люди Коломиї та Коломийського району, а також жителі інших деканатів єпархії. До категорії потребуючих людей належать багатодітні сім’ї, одинокі матері, інваліди, люди похилого віку, самотні люди.

Володимир Семак теж прийшов за своїм великоднім подарунком. Разом з Карітасом одинокий чоловік вже 3 роки. «Карітас мені допомагає в усьому. Я дуже вдячний, що нам зробили знову такий подарунок і низький уклін всім, хто працює в благодійному фонді», – сказав зворушений щедрим даром Володимир.

20.04.12
Писанка – символ і краса! Напередодні Великодня в рамках проекту «Допоможи іншому – стань приятелем» Карітасом Івано-Франківськ УГКЦ була організована поїздка до музею «Писанка» у м. Коломиї для 30 осіб, з яких – 10 ос. приятельські пари.

«Екскурсія ? це ще одна спроба урізноманітнити дозвілля молоді з особливими потребами, а також спосіб розповісти про багату культурну спадщину нашого народу. Колорит Коломийщини вабить багатьох туристів, адже саме тут розташований найбільший музей у вигляді яйця ? символ вічного життя і пасхальної радості», ? розповідає Людмила Максимюк, працівник місцевого Карітасу.

Чим же привабливий коломийський музей? Насамперед тим, що саме тут збереглись традиції писанкарства, тут і досі родинами передаються секрети майстерності, орнаменту та кольорових гам.

Зараз музей володіє колекцією понад 6000 писанок, представлених з переважної більшості областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської), а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, та Індії.

Велике розмаїття та старовинність деяких експонатів дуже зацікавили учасників поїздки, всі охоче спостерігали за орнаментальними особливостями писанок. Тут, у музеї, неповносправна молодь дізналася про різноманітні техніки оброблення великодніх яєць – писанки, крапанки, дряпанки або шкрябанки, мальованки, крашанки, галунки – види великодніх яєць. Неабияким здивуванням для учасників було й те, що у розписах писанок використовують понад 100 елементів.

На завершення екскурсії екскурсовод розповів, що малюнки мають певне значення і разом складають послання миру, добра, вони можуть бути символами плодючості або ж захищати від усього злого.

«Під час поїздки ми прагнули не тільки отримати естетичне задоволення, але й призадуматись над суттю писанки. Над глибоким символізмом і орнаменталістикою. В часі Великоднього Посту, очікуючи світлого свята Воскресіння Господнього, ми намагались пояснити молоді як життя перемагає смерть. І чому писанки – символ вічного життя, ? ми несемо на Пасху в кошиках до храму», ? поділилася волонтерка Ілона.

Цей захід відбувся завдяки фінансової підтримки Мережі нідерландських благодійних фондів для Центральної та Східної Європи, Сканфонду та Карпатського Фонду (МБФ «Фонд розвитку Карпатського Єврорегіону») у рамках Програми приятелів «Потрібні двоє: допоможи іншому – стань приятелем»

19.04.12
Григорій Селещук, керівник Комісії у справах мігрантів Української Греко-Католицької Церкви, нещодавно звернувся до Карітасу України з проханням допомогти у переправленні українського заробітчанина з Мурсії (Іспанія). п. Микола, що покинув Батьківщину у пошуках заробітку і утримання своєї сімї, так і не зміг заробити коштів і отримав в Іспанії травму і проблеми з опорно -руховим апаратом.

Розповідає Ростислав Кісь, менеджер міграційних проектів Карітасу України: «Після телефонних контактів з сестрою мігранта п. Галиною та представниками спільноти українців в Іспанії з’ясувалось, що п. Микола буде мати квиток на літак з Валенсії (Іспанія) до Жулян (Київ), однак не спроможний переночувати в Києві та дістатися рідного села. А дім його на Івано-Франківщині. Оперативно узгодивши питання логістики з директором київського Карітасу, о. Романом Сиротичом, та виконавчим директором Карітасу Івано-Франківськ УГКЦ, п. Наталією Козакевич, було вирішено допомогти у даній винятковій ситуації.

Отож, Карітас Київ забезпечив зустріч в аеропорту, нічліг, харчування, перевезення на залізничний вокзал та квитки на поїзд до м. Івано-Франківська. А Карітас Івано-Франківськ УГКЦ зустрів п. Миколу в Івано-Франківську та перевіз у рідне село. Усе відбулось дуже оперативно і вдало однак історія назагал вельми прикра і ще раз змушує задуматись над реаліями українського трудового заробітчанства».

Перетинаючи державний кордон України з туристичною візою однієї з країн Європейського Союзу з метою подальшого працевлаштування, українські мігранти свідомо йдуть на величезні ризики, проте сподіваються, що негативні наслідки обминуть їх. Жодні перестороги, попередження з боку української влади та громадських організацій про небезпеку, яку несе нелегальна трудова міграція, а також жорстка міграційна політика країн Європейського Союзу – не зупиняють людину, яка твердо для себе вирішила шукати кращої долі та більших заробітків за кордоном.

У національному офісі Карітасу кажуть, що прикро констатувати цей факт, але громадянин України, що з тих чи інших причин порушив міграційний режим іншої держави та опинився у складній життєвій ситуації, може розраховувати лише на себе та низку небайдужих громадських організацій, які з розумінням відносяться до його становища та щиро бажають допомогти. Закордонні представництва України жодним чином не долучаються до вирішення проблем людини, законні права та інтереси якої, вони покликані захищати.

«На жаль, впродовж часу незалежності України питання перевезення наших громадян з-за кордону у разі інвалідизації, травми чи критичного стану здоровя залишається досі невирішеним. Більшість таких випадків стосується осіб, що перебували за кордоном напівлегально та не мали належної страхівки, або ж страховий поліс, який вони мали не покриває витрат по такому транспортуванню.

Тому, в основному питання повернення на Батьківщину вирішується завдяки приватним контактам та в довільний спосіб. Подекуди ? вибачте за прямоту чи, пак, різкість, через кордон легше переправити труп, ? адже в цьому випадку до процедури долучається українське посольство в державі перебування потерпілого мігранта», ? завершує розповідь Ростислав Кісь.

18.04.12
Нещодавно київський Карітас та Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України (далі – АПСВ) провели спільний захід, круглий стіл на тему “Вуличні діти та молодь у сучасному українському суспільстві”. Ініціатива та основна роль в організації заходу належала ініціативним представницям Науково-студентського товариства ВУЗу.

Виступам доповідачів передувала промова проректора з наукової роботи, який, крім іншого, запросив зацікавлених на Міжнародну науково-практичну конференцію 24-25 квітня «Корпоративно-соціальна відповідальність бізнесу – фактор сталого розвитку держави».

Перша ж доповідь викладача АПСВ п. Римаренка, присвячена причинам такого суспільного явища, як “діти вулиць”, засвідчила серйозний і відповідальний підхід до розгляду теми, компетентність і вдалу підготовку до дискусії. Ключова думка доповідника була такою: діти опиняються на вулиці не випадково, а внаслідок руйнівних процесів у сім’ях та громадах.

Попри значні зусилля державних установ вирішити задачу подолання дитячої безпритульності, соціального сирітства держава виявилась не здатною. Причиною тому, зокрема, стала відсутність компетентних фахівців. Також було згадано падіння суспільної моралі, внаслідок чого не лише фахові, а й звичайні позитивні людські якості стали рідкістю.

«Тривожно прозвучала розповідь про досвід наших колег із організації SOS-Дитяче містечко. Відкриваючи центр опіки для дітей, що опинилися в кризових обставинах, ця організація сподівалася легко залучити до співпраці українок, що могли б бути матерямиопікунками в будинках містечка. Однак співбесіди показали, що традиційні для наших жінок якості – турботливість і душевна теплота – стали дефіцитом, натомість переважають острахи щодо фінансового забезпечення, байдужість до змісту роботи.

З доповіді можна було зрозуміти наступне: як причиною появи “вуличних” дітей та молоді стали суттєві зміни в нашому суспільстві, так і подолати це явище зможемо лиш завдяки якісним, але вже позитивним змінам», – розповів після заходу В’ячеслав Федченков, соціальний працівник Карітасу Київ.

Доповідь Ольги Байдарової, багаторічної працівниці київського Карітасу, – яка ще рік тому очолювала проект “Мобільна робота з молоддю в Україні”, – була присвячена успішному досвіду впровадження новітніх моделей роботи з сиротами-випускниками інтернатних закладів у проектах Партнерства “Кожній дитині”.

Особливо цікавою є практика наставництва, коли ініціативний представник громади бере на себе турботу про одного з вихованців сиротинця, стає йому порадником та помічником в останні роки навчання та після випуску. Ця практика є традиційною, але нині забутою, перші кроки по її відродженню є, за словами п. Ольги, досить успішними. Жоден з випускників інтернату, що має свого наставника, не залишив місце свого навчання, легше вирішує особисті проблеми.

Представлена фахівцем Карітасу Славком Федченковим доповідь містила цінне і актуальне дослідження сучасного стану вуличних дітей та молоді – орієнтовна кількість, віковий і статевий склад безхатченків, особливості дітей, що проживають у сім’ях, але проводять на вулиці основну частину свого часу, типові історії (в т. ч. історії успішного виходу з вуличного життя). Також було презентоване дослідження соціальної ситуації “дітей вулиці” в київській громаді, в якому у 2010-му році брали студентки-бакалаври кафедри соціальної роботи АПСВ. Було анонсовано другу частину дослідження, об’єктом якого будуть групи підлітків з сімей, які, проживаючи в сім’ях, більшою мірою виховані “вулицею”.

Інші доповіді круглого столу на тему “Вуличні діти та молодь у сучасному українському суспільстві” розкривали психологічні особливості “дітей вулиць”, недоліки спеціалізованих на вихованні соціальних інституцій, задачі розвитку для громад щодо посилення взаємної відповідальності, їх складових тощо. Окремої уваги заслуговує відкрита дискусія, що тривала впродовж усього робочого дня, і в ній брали активну участь майже всі учасники заходу. Дискусія була присвячена причинам існування явища “вуличного способу життя” дітей та молоді.

17.04.12
У Квітну неділю, 8 квітня, у Народному домі “Просвіта” м. Дрогобича було підведено підсумки традиційної благодійної акції “Великодній виграш”, організованої та проведеної Карітасом Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ”. Акція, розпочата у перший день Великого посту, завершилася розіграшом призів для усіх, хто склав свої пожертви, купуючи лотерейний квиток.

У ході акції було розповсюджено понад 9 тисяч квитків, які можна було придбати у навчальних закладах, на деяких підприємствах та парафіях Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. «Завдяки підтримці наших медіа-партнерів, активній роботі волонтерів та працівників Карітасу, акція з кожним роком набуває все більшого розголосу, люди активно до неї долучаються, купуючи квитки, в такий спосіб допомагаючи потребуючим», ? зазначає о. Ігор Козанкевич, директор місцевого Карітасу.

Серед цінних призів було розіграно 15 путівок у літні табори у Польщу, мобільні телефони, комп’ютер, флеш-карти, веб-камери та багато іншого. Призовий фонд було складено завдяки щедрим пожертвам добродіїв та благочинців міста, яким складено щиру подяку. Увесь список виграшних квитків можна подивитися на сайті http://caritas-sde.org/.

Нагадаємо, що усі кошти, зібрані під час акції, будуть використані для утримання Центру дозвілля для молоді з розумовими вадами “Дивовижні долоні”. Зараз у Центрі перебуває 20 дітей. Його робота направлена на розвиток особистості молоді, на заохочення їх до індивідуальної творчої роботи, на спілкування та проведення активного відпочинку, на фізичний розвиток кожної молодої особи.

Діти навчаються різним напрямкам творчості: малюванню, аплікації, виготовленню намиста, вишивці картин бісером, ткацтву, ліпленню, виготовленню штучних квітів, тощо. Багато уваги приділяється фізичному розвитку, також діти ходять на екскурсії, відвідують музеї та різноманітні заходи.

«Дякуємо усім, хто долучився до організації та проведення нашої акції, усім жертводавцям та благодійникам, які склали свої пожертви. Щиро Вам вдячні та нехай Господь обдаровує Вас та Ваші родини своїми ласками та щедротами!», ? каже о. Ігор.

16.04.12
Якою буде благодійність 2020 року і що потрібно зробити громадському сектору сьогодні, щоб завтра було краще, ніж учора – доповідали, запитували, сперечались і мріяли учасники IV Міжнародної конференції Українського форуму благодійників “Благодійність 2020: бачення та стратегія розвитку”. Для цього наприкінці лютого до Києва з’їхались і злетілись близько 300 делегатів із різних регіонів України, а також гості з Росії, Німеччини, Великобританії, Іспанії, США та Бразилії: керівники провідних благодійних фондів, міжнародних інфраструктурних об’єднань, менеджери бізнес-компаній та приватні благодійники, журналісти й волонтери.

У 2010 році вперше було проведено міжнародне дослідження щодо стану розвитку інституційної філантропії у світі. Воно засвідчило, що єдиної моделі розвитку сектору благодійності нині не існує. Однак виклики, які стоять перед ним, дуже подібні – незалежно від країни чи регіону. Сьогодні навіть керівники глобальних інфраструктурних організацій та міжнародних благодійних фондів шукають відповідей на питання про пріоритети, тренди та виклики в секторі філантропії.

Роза Галлего (Іспанія), голова Європейської мережі донорських асоціацій (DAFNE) назвала глобальні пріоритети: 1) поліпшення законодавства і податкового клімату для благодійників; 2) розвиток інфраструктури благодійності, щоб вона виступала як сектор; 3) співпраця, незважаючи на національні відмінності.

Хелена Монтейро (Бразилія), виконавчий директор Всесвітньої ініціативи підтримки грантодавства (WINGS), організатора згаданого дослідження, засвідчила, що інвестиції у філантропію та її ефективність зростають у світі щодня. Запорука успіху, на думку гості з Бразилії, – у поєднанні сил бізнесу, влади, громади. Інтерес до такої співпраці на глобальному рівні зростає.

Водночас модератор дискусії Анатолій Заболотний, директор фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» (Україна), застеріг, що безхмарно така кооперація не налагодиться. Адже думки та цінності різних організацій та людей розходяться. Модератор закинув тезу про те, що на сектор у світовому масштабі років за десять очікує криза, якщо він не триматиме руку на пульсі своєрідного «ринку» і стане заручником механізмів, до яких швидко звикає, не відкриватиме нові внутрішні ресурси.

Оптимістичніше налаштований Андрій Васькович (Німеччина-Україна), віце-президент Карітасу Європа і президент Карітасу України, член Правління Українського форуму благодійників (прим. далі ? УФБ): «Я не боюся конкуренції і того, що ми боремося за ресурси. Ми повинні спільно працювати і вирішувати проблеми. Держава перекидає на благодійні організації розв’язання соціальних проблем не лише в Україні, ? це загальноєвропейська тенденція».

Руслан Жиленко, директор Карпатського фонду (Україна), член наглядової ради УФБ, погоджується з тим, що серед благодійних організацій існує високий рівень конкуренції за ресурси, але думає, що завдяки цьому «природному добору» організації стають сильнішими. Він також наголошує на значній ролі центральної влади в розвитку благодійної сфери.

Неочікуваним на тлі економічної та політичної кризи, несприятливого для доброчинців законодавства в Україні, незначної кількості фондів (1 на 4 тисячі українців проти 1 БФ на 100 голландців) стали твердження більшості спікерів про те, що розвивається і соціальна відповідальність компаній, і благодійність звичайних людей; про позитив від того, що в сектор приходять нові люди, серед них і дуже заможні; розвиваються стандарти благодійності, поліпшуються критерії визначення топ-благодійників у національних рейтингах. Незважаючи на соціальні негаразди, половину бюджету громадських організацій країни формують благодійники, на 50% – українські (прим. ? фінансування ж Карітасу України при тому приблизно на 95% забезпечується з-за кордону).

Радник Президента України Марина Ставнійчук запевнила на відкритті конференції, що українська влада вже дозріла до діалогу із суспільством і чекає на практичні пропозиції для розвитку благодійництва на державному рівні. Пані Марина, випереджаючи гострі запитання щодо затягування розгляду у другому читанні законопроекту “Про благодійництво та благодійні організації”, зазначила, що документ «зараз активно обговорюється» у владних коридорах. Марина Ставнійчук визнала, що в соціальній сфері сектор благодійності «на крок попереду від того, що робить держава».

Те, що для України ніщо глобальне не чуже, підтвердив і характер запитань із залу. Найактуальніше стояло питання пошуку донорів. Андрій Васькович (Карітас України) упевнений, що в усьому світі найефективніше цьому дають раду інфраструктурні організації, форуми донорів, такі як Український форум благодійників: вони збирають, аналізують і узагальнюють інформацію про можливості й потреби, допомагають одним зустрітися з іншими і не дублювати зусиль.

Гостро прозвучало від учасників конференції запитання про критерії якості благодійних організацій: як відрізнити справжні від тих, які існують лише у вигляді сайту? І знову ж таки зійшлися на тому, що тут ключова роль сита й арбітра належить асоціаціям.

Під час IV Міжнародної конференції “Благодійність 2020: бачення та стратегія розвитку” відбувся Ярмарок інструментів, які популяризують благодійність серед українського суспільства та заохочують громадян до доброї справи, ? конкурси, програми, портали, зокрема, Перший український портал про благодійність, Школа фондів громад ІСАР «Єднання», проект EDUkIT, Інститут професійного фандрайзингу, Інститут лідерства та управління Українського Католицького Університету, проект «Біржа Доброчин».

Також презентували свою роботу і команда Української біржі благодійності ? першого в Україні проекту залучення до філантропії масових благодійників, тобто кожного пересічного українця. Від Карітасу України можемо зазначити, що пори те, що робота Української біржі благодійності ще не набула розголосу в Україні і не стартувала рекламну кампанію, ? регіональні організації Карітасу вже долучились до даного проекту і досягли непоганих результатів у фандрайзингу власної діяльності. На сьогоднішній день близько 75 тисяч гривень пожертвували на Біржі пересічні українці, у середньому по 160 грн кожен.

Незважаючи на те, що велика кількість ЗМІ висвітлювала хід і суть конференції, мас-медіа як завжди «дісталося на горіхи». Фахівці у галузі благодійності критикують журналістів за непрофесійне висвітлення конкретних соціальних питань. У той час, коли інтерв’ю на

сцені конференції “Будуємо фундамент довіри: прозорість і публічність благодійності” модерували журналісти газети «Дело» Олена Гладських та журналу «Фокус» Анастасія Рінгіс, гості з компанії «Майкрософт» і Фонду братів Кличків зазначили, ? щоб бути прозорими, не конче треба мати власну газету чи телеканал: Інтернет спростив цей процес. Водночас вони закликають колег не чекати з моря погоди і поширювати інформацію про себе заради своєї репутації, оскільки вакуум неодмінно заповниться плітками.

Як зазначив екс-фінансист Пітер Кулой (Угорщина): “Якщо ти займаєшся благодійністю сам, можна про це не розповідати. Але, якщо ти хочеш пожертв від інших, ? роби благодійність уголос“. Пітер розповів, що у США, звідки він переїхав до Угорщини, бюджет благодійних організацій складається з трьох типів доходу: третина – це робота ендавменту, стільки ж дають “маленькі” донори, а решту організації заробляють самі.

Іронічніше звучали в той час репліки українського філософа, фінансиста, бізнесмена й мецената Ігоря Дідковського: “Благодійність в Україні – це гарно, художньо оформлений егоїзм», «Для мене спонсор ? це людина {в оригіналі – “лох”}, яка щось очікує від своєї діяльності. А меценатство для мене ? це служіння». Добре діло для Ігора Дідковського ? це піклування про батьків та про сім’ю. Попри зізнання в тому, що майбутнього благодійності пан Ігор не бачить, займатися нею не припиняє вже багато років.

Більше про підсумки конференції «Благодійність 2020: мріяти корисно, планувати необхідно» читайте тут.