18.06.2011
На початку червня представники Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії спільно з Асоціацією економічного розвитку Коломийщини здійснили поїздку до Львова. Основними
режимів, який сформовано на базі колишньої тюрми на Лонцького у Львові.
Менеджер Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії Роман Рєзнік розповів, що дана поїздка, а також ряд інших, стали можливими завдяки реалізації проекту «Місце зустрічі – діалог», яку фінансує німецький фонд, заснований з метою допомоги жертвам тоталітарних режимів.
«Дуже приємно і водночас хвилююче побувати в цьому музеї. Заходячи сюди, одразу щось перевертається всередині. Дуже важко дивитися на фотографії, де окупаційна влада чинить розстріли наших людей. Дивитися на ці камери, де перебували українці, дуже важко…» ─ ділиться своїми враженнями учасниця екскурсії, голова молодіжної ради міста Коломиї Інна Якуб’як.
Найціннішим експонатом музею є саме приміщення з одиночними камерами, які були переповнені до такої міри, що на одну людину припадало близько половини квадратного метра площі, камери смертників, кабінет слідчого, який приймав рішення про розстріл без будь-якого суду і підписував смертні вироки цілими списками, подвір’я зі стіною, біля якої здійснювалися багаточисленні розстріли, кімната-фотолабораторія.
Мирослав Ромаш в часи Другої світової війни був заарештований за участь в ОУН УПА. Спочатку 21-літній юнак потрапив в яблунівську в’язницю, потім в коломийську (приміщення гардинної фабрики), потім був на «пересилці» у Львові, а далі були багато тисяч кілометрів далеко від рідної України. Пан Мирослав провів одинадцять років життя в північних російських землях.
«Ця поїздка нагадала мені роки моєї молодості. Нас утримували в таких самих жахливих умовах. Ми спали на підлозі, і місця було настільки мало, що спати можна було лише сидячи. Тяжко те все згадувати», ─ зі сльозами на очах згадує Мирослав Ромаш. Такі ж самі думки читалися на обличчях всіх ветеранів, які кращі свої роки віддали на вівтар здобуття незалежності.
Українцям нині варто побувати в музеї «Тюрма на Лонцького», щоби певніше рухатися вперед, жити із знанням правдивої історії, розумінням минулого, а відтак ─ дійсною оцінкою майбутнього. В тюрмі на Лонцького помирали десятки тисяч людей, які були цвітом нації. Причому катівня приймала в свої тісні обійми не лише українців, а також в різні часи поляків, євреїв, румунів.
434 тис., у 2005р. – 264 тис., у 2006р. – 230 тис. Завідувач відділення Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Академії Медичних Наук України Тетяна Татарчук каже: «Протягом останніх 5 років ми практично стоїмо на місці. Лікарі зробили багато, але далі ми дійшли до тієї стінки, яку медики не можуть подолати самі. Це вже суспільна проблема», – говорить вона.

хист життя ненароджених дітей. Завершується урочиста хода на центральній площі Донецька.
здоров’я ні духовного, ні фізичного, ні економіки, науки та сільського господарства, немає і священиків. Ми – за життя! Наших дітей і Україн».



події, переживання, що сповнили перший рік роботи осередку «Разом – сильніші». Кожен працівник висловив свої думки щодо діяльності та побажання дітям на майбутнє. Також були висловлені плани подальшої діяльності і розвитку Центру. На святкуванні були присутні адміністрація Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ і представники соціальних служб міста.


ефективному та діяльному партнерству.