«Соціальне служіння – це одна з основних функцій діяльності Церкви, це обов’язок, а не щось чого може й не бути, ознака нашого духовного життя і глибини віри. А водночас – це засіб нашого спасіння та лакмусовий папір нашого духовного життя, тому любов до ближніх, милосердя до інших людей і є основою християнства, бо віра без діл – мертва.
І це обов’язок не лише когось, але кожної людини, кожного християнина, кожного священика чи духовної особи. Cоціальне служіння є пріоритетом для Блаженнішого Святослава», – говорить о. Роман Сиротич, синкел соціального служіння Київської архиєпархії.
Святе Письмо багаторазово наголошує на активних проявах Господньої любові. Зокрема, життя й вчинки Ісуса Христа в Новому Завіті показують нам, як виявляти любов у щоденному житті.
УГКЦ, базуючись на заповідях Любові, була і є соціально-зорієнтована. Наша Церква завжди намагалась послужити українському суспільству відповідно до потреб та конкретних історичних обставин. Прикладом такого служіння є Андрей Шептицький, зусиллями якого у співпраці з парафіяльними громадами були засновані дитячі садочки, сиротинці, народні школи, шпиталі. У своєму посланні він пише: «Я так дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, хто плаче, потішити кожного, хто сумує, покріпити кожного, хто слабкий та немічний, уздоровити кожного, хто хворий, просвітити кожного, хто темний… Я хотів би стати всім для всіх, щоб усіх спасти».
У Київській архиєпархії Глава Церкви, преосвященний владика Йосиф та священики приділяли і приділяють особливу увагу харитативній діяльності. Так, у Київській архиєпархії соціальне служіння здійснюється через парафії, благодійні та церковні організації, молодіжні спільноти, семінарію, лицарів Колумба, монаші спільноти та Карітас-Київ, який є соціальними руками Київської архиєпархії та діє з благословення місцевого ієрарха.
На сьогодні соціальне служіння і далі є пріоритетом для Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава та для всього Синоду єпископів. За останніх декілька років на рівні Церкви по-особливому було звернено увагу на соціальне служіння у двох важливих документах: 1) Стратегії діяльності УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» та 2) Стратегії розвитку соціального служіння УГКЦ.
Соціальне служіння Церкви має своїм фундаментом та рушієм віру і виражає дияконійну природу Церкви, будучи частиною триєдиної місії Церкви: звіщати Добру Новину (Керигма), освячувати (Літургія) та служити (Дияконія). Ці завдання тісно між собою пов’язані, їх не можна розділяти, це одне ціле, тому якщо не виконується якесь із трьох частин – Церква, а точніше – члени Церкви – не вповні виконують свої завдання і місію, не вповні втіляють віру у життя. Вияв милосердя є для Церкви не одним із видів благодійності, яку можна доручити комусь іншому, а належить до її суті, становить прояв її справжньості.
Метою соціального служіння, як це випливає із накресленої Синодом Єпископів УГКЦ стратегії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», є об’являти світові материнське обличчя Церкви та бути живим знаком присутності Бога серед людей: «Дияконія, або служіння любові чи «харитативна діяльність» виражає внутрішню природу Церкви та виявляє, наскільки живою є та чи інша парафія. Діяльна любов до ближнього є покликанням і завданням кожного без винятку християнина. Парафіяльний рівень має слугувати фундаментом, на якому будується та діє служіння ближньому. Лише тоді ми зможемо вважатися живими християнами, коли наші парафії стануть місцем, де піклуються про сироту, заступаються за вдову, допомагають убогому і розділяють страждання з хворими. Так об’являтимемо світові материнське обличчя Церкви та станемо живим знаком присутності Бога серед людей…». Так у цьому основному плані діяльності Церкви бачимо декілька напрямків і завдань для християнина: піклування, лобіювання інтересів потребуючих, допомога людям, спів страждання, допомога.
Синод єпископів визначив в Стратегії розвитку соціального служіння УГКЦ такі пріоритети: 1. Плекання духа жертовності та соціальної відповідальності /свідчення; 2. Служіння (спектр і якість); 3. Координація / Інституційний розвиток.
1. Плекання духа жертовності та соціальної відповідальності: презентації, проповіді, свідчення для парафіяльної громади та парафіяльних спільнот про потребу соціального служіння (євангелізація як натхнення до служіння)
2. Служіння: виявлення місцевих соціальних проблем і потреб, пошук
ресурсів, визначення сфер та методів діяльності, пасторальне планування
соціального служіння (з залученням вірних). Іншими словами – саме соціальне
служіння у різних його проявах.
3. Координація та інституційний розвиток: визначення відповідальних осіб,
активізація парафіян та залучення волонтерів, навчання, створення парафіяльних
«Карітасів», співпраця з єпархіяльним Карітасом, співпраця з іншими парафіями,
конфесіями, громадськими і державними організаціями
Отже, втілювати цю стратегію на наших парохіях маємо всі ми – священики, монахи та вірні. Ніхто зовні не прийде і за нас не зробить нашої роботи. Саме ми є відповідальні за соціальне служіння на парафіях, оскільки якраз вірні часто найкраще знають соціальний стан людей з якими проживають, працюють та навчаються, знають їхні потреби.
Для ефективного започаткування соціального служіння потрібно зробити перші два етапи: виявити соціально активних людей та людей, які потребують допомоги і запустити процес служіння.
– виявлення та залучення до соціального служіння ініціативних і небайдужих парафіян. Першим кроком для успішного впровадження соціального служіння в парафії є виявлення ініціативних, соціально активних людей серед парафіян, які готові присвятити час на соціальну діяльність в рамках парафії. Всі структури соціального служіння створюються, спираючись на людей доброї волі серед парафіян (волонтерів), які готові пожертвувати свій час та інші ресурси на благодійну діяльність. Тож створення парафіяльних Карітасів є виявом самостійної діяльності парафіяльної громади. При створенні парафіяльних структур соціального служіння слід завжди реально оцінювати можливості.
– виявлення соціально незахищених категорій людей, які потребують допомоги. Жива парафія не повинна закривати очі на потреби, турботи та надії людей, які живуть на території парафії. Зокрема, парафії повинні звернути увагу на вразливі категорії людей. Перш за все тут йдеться про осіб, які без сторонньої допомоги і супроводу не можуть дати собі ради. Тому в кожній парафії потрібно створити «карту потреб» людей, які живуть на її території.
У Київській архиєпархії, на сьогоднішній день, соціальне служіння активно розвивається. Здійснено дослідження та формування бази даних діяльності соціального служіння на парафіях. У багатьох парохіях розпочато активну соціальну діяльність, діють соціальні ХАБи, Куточки милосердя, проводяться акції. Формуються Карти потреб, на багатьох парохіях призначено відповідальних за соціальне служіння. Творяться Карітаси та групи милосердя, формуються бази волонтерів.
Саме в часі посту маємо можливість розпочати прояви свого милосердя, щоб ті, хто потребує допомоги відчули Божу любов через наші вчинки. Поруч із нами багато голодних, травмованих, людей, які страждають від холоду і хвороб. Щоб чинити добро і допомогти їм, потрібне бажання втілити свій піст у реальність. Кожен із нас, хто має перед собою шматок хліба, хай подумає, як нагодувати того, хто страждає від голоду. Кожен із нас, хто має теплу постіль, хай подбає про тих, хто страждає від холоду. Якби щодня кожен із нас нагодував одного голодного і допоміг зігрітися тому, хто страждає від холоду, мільйони людей в Україні були б нагодовані й захищені. Пам’ятаймо: усе те, що ми вчинимо для цих потребуючих братів і сестер наших, вчинимо самому, щоб виявити милосердя і любов до ближнього, не треба йти далеко. Часто ті, хто спраглий нашої уваги, доброти, підтримки, розуміння і любові, є поруч із нами: у сусідньому будинку, на тій самій сходовій клітці, під одним дахом. Саме про це часто наголошує Блаженніший Святослав.
«Київська архиєпархія територіально найбільша єпархія в Україні, тому місця для служіння і потреб є дуже багато. На превеликий жаль, не має можливості допомогти всім, хто цього потребує, а також і немає кому працювати у тих віддалених куточках архиєпархії. Водночас, велика вдячність нашим священикам, які дуже активно включаються у соціальне служіння, здійснюючи його на місцях. Саме священики ідуть до людей, бачачи їх біди. Відвідують, підтримують, допомагають вижити та знайти вихід із дуже непростих ситуацій. Їхня волонтерська та віддана праця – це зразок служіння потребуючим, за що щиро їм дякую», – підсумовує синкел соціального служіння о. Роман Сиротич.
Прес-служба БФ «Карітас-Київ»
