22 березня 2018 року у колонній залі Київської міської державної адміністрації відбулась церемонія нагородження переможців Національного конкурсу «Благодійна Україна – 2017».

Серед учасників конкурсу «Благодійна Україна – 2017» – бізнес, громадські, волонтерські та благодійні організації і спільноти, фізичні особи, дитячі і молодіжні колективи, навчальні заклади, гуртки, об`єднання громадян, засоби масової інформації з усіх куточків України та світу.

В цьому році на загальнодержавному рівні переможців визначали у 21-й номінації, які у свою чергу поділилися на 15 основних, 3 індивідуальних та 3 спеціальні. Найбільша кількість заявок надійшла у номінації: молодіжна та дитяча благодійність – 149 заявок, благодійність у соціальній сфері – 136 заявок, благодійна акція – 122 заявки.

Ведучими заходу виступили Президент Асоціації благодійників України, Голова Оргкомітету конкурсу Олександр Максимчук та співачка, мисткиня, журналіст, волонтер, громадський діяч Анжеліка Рудницька.

«Мені дуже приємно, що з кожним роком більше благодійників зі всіх регіонів України беруть участь у нашому конкурсі і представляють дуже креативні проекти. Я дуже рада, що серед учасників ми бачимо багато молодих людей. Дійсно, єдине, що врятує Україну – це коли люди почнуть думати не тільки про себе, але й про своїх сусідів, суспільство і взагалі про Україну», – прокоментувала подію пані Катерина Ющенко, голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000».

Пишаємось, що значиму нагороду в номінації «Благодійність в соціальній сфері» в цьому році отримав Карітас України. Це доводить, що робота фонду у напрямку соціального захисту, соціального забезпечення, подолання бідності, опіки і піклування помітна й високо цінується суспільством.

Під час отримання нагороди, президент Карітасу України Андрій Васькович зазначив, що ми, як суспільство, мусимо працювати над тим, щоб кожна людина отримувала допомогу, яка їй належить. «Благодійність не може замінити державу, не може замінити соціальну сферу держави – ми маємо це розуміти. Ми як благодійники маємо працювати разом із державою, щоб всі люди були забезпечені і могли жити добрим життям», – сказав він, додавши: «Благодійність має виконувати дві функції: допомагати напряму людям, які цього потребують, а також боротись за справедливе суспільство, щоб побороти в ньому бідність».

Бурштинового «Ангела добра» переможцю номінації вручила Заступник Міністра соціальної політики України Олександра Чуркіна.

«Велика подяка організаторам конкурсу, котрий рік вони визначають найкращих серед найкращих. На мою думку, людина, яка робить добру справу та іноді турбується трохи більше, ніж держава, яка має турбуватися –  це дуже важливо. Сьогодні було надзвичайне свято. До речі, коли я побачила Карітас серед номінантів, то дуже зраділа, як людина, яка багато років знає діяльність Карітасу з інших своїх місць роботи. Це надзвичайно, що ми можемо зустрічатися і після завершення конкурсу додатково спілкуватися, адже саме в такій комунікації народжуються нові ідеї та спільні проекти. Благодійний рух продовжує поширюватись – а це саме те, що нам потрібно», – прокоментувала пані Чуркіна.

Варто зазначити, що в номінації «Регіональна благодійність» третє почесне місце здобув Карітас Харків.

В рамках Національного конкурсу також проходили і регіональні його етапи. В регіональному конкурсі «Благодійна Київщина – 2017» в номінації «Благодійність в соціальній сфері» перемогу здобув Карітас Київ. Тим часом, Карітас Одеса виступили організаторами регіонального конкурсу «Благодійна Україна – 2017».

Історія: Національний конкурс «Благодійна Україна» –  щорічний всеукраїнський конкурс, заснований Всеукраїнською благодійною організацією «Асоціація благодійників України» з метою розвитку ефективного соціально-орієнтованого благодійництва, меценатства та волонтерства в Україні шляхом публічного стимулювання кращих благодійників, меценатів та волонтерів, їхніх організацій та практик. Конкурс розпочав свою історію у 2007 році, а в форматі «Благодійна Україна» – проводиться з 2012 року.

14 березня 2018 року у столичному Українському домі розпочав свою роботу Всеукраїнський Форум Сім’ї «Щаслива родина – міцна Україна». Мета Форуму – привернення уваги до проблем сім’ї та дітей в Україні, консолідація зусиль представників органів влади і громадськості, у тому числі церкви, для формування державної сімейної політики заснованої на українських традиційних цінностях.

До участі у Форумі було запрошено керівництво держави, урядовців, парламентарів, науковців, журналістів, освітян, представників громадськості, місцевого самоврядування, Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з усіх областей України.

«Сім’я – колиска людства, середовище плекання любові та тих фундаментальних чеснот, які мають вплив на усе подальше життя людини. З огляду на її важливість для народу і усього людства, сім’я потребує уваги, піклування, підтримки та захисту», – сказав у своєму привітальному слові владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

На Форумі делегацію від УГКЦ представили: Владика Дмитро (Григорак), Голова Синодального комітету подружжя і сім’ї УГКЦ, Комісія УГКЦ у справах Родини разом із головами єпархіальних комісій Сокальсько-Жовківської та Бучацької єпархії, Одеського екзархату. Також були присутні делегати Карітасу України та місцевих осередків на чолі з Віце-президентом фонду о. Андрієм Нагірняком.

Максим Бондаренко, координатор мережі Центрів Підтримки Сімей Карітасу України виступив одним з модераторів Форуму. В групі «Відповідальне Батьківство» він представив досвід Карітасу щодо даної теми.

«Українській родині сьогодні, як ніколи потрібна присутність батька. Родзинкою діяльності наших Центрів є супровід усієї сім’ї та те, що ми заохочуємо чоловіків до спільного перебування зі своїми дітьми. Ми спонукаємо їх до відновлення контакту та вміння бути разом з родиною на самому базовому рівні. Вірю, що асистуючи родинам, ми вносимо свою лепту у формування культури відповідального батьківства. Не варто боятись пережити цю пригоду батьківства – найважливішу кар’єру чоловіка», – зазначив Максим Бондаренко.

На Форумі була прийнята Резолюція та представлений календарний план про сімейних заходів на 2018 рік, пов’язаний з розвитком інституту сім’ї в Україні.

____

«Створення Центрів підтримки сім’ї в якості моделі для інтеграції ВПО і приймаючих громад в Україні» спів-фінансовано в рамках Програми співпраці у сфері розвитку «Польська допомога» Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

Публікація висловлює виключно думку автора та не може сприйматися, як офіційна позиція Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

На початку березня у Львівській обласній бібліотеці для юнацтва відбулось відкриття фотовиставки «Особливі історії особливої молоді». На виставці були представлені фотографії відвідувачів «Центру дозвілля та соціальної реабілітації для молодих людей з особливими потребами» Карітасу Львова.

Разом із вихованцями соціального центру Карітасу, проект створювала фотограф Катерина Птаха – мама, яка виховує особливого хлопчика Влада та невтомно інформує про аутизм. У своєму відеозверненні фотомитець Катерина Птаха розповіла, що під час фотосесії намагалась аби молодь відчула тепло, радість і свою надзвичайність. Фотографії, які тепер може побачити кожен охочий, показують внутрішній світ людей з особливими потребами та випромінюють радість, любов і мир.

Відкриття виставки благословив Архієпископ і Митрополит Львівський владика Ігор (Возьняк). У своїй промові він підкреслив особливу місію кожної людини на землі. Позитивний проект приїхала підтримати п. Леся Корнат із департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОДА. З вітальним словом виступили заступник директора Карітасу Львова Ольга Момот й керівник бібліотеки Тетяна Прокопець.

На тематичному заході керівник «Центру дозвілля» Марія Чучман та соціальний педагог Наталя Загайко презентували понад 16-літню діяльність проекту: працетерапія (виготовлення намиста, вишивання картин бісером і нитками, ткацтво, оздоблення різдвяних свічок, листівок), цікаве дозвілля (відвідування ковзанки, цирку, театру), оздоровлення у літніх таборах в горах і на морі, арт-терапія.

Чудовим завершенням вечора став виступ плейбек-театру «Всі свої», які у формі перформансу спонтанно розіграли історії, які прозвучали від друзів, батьків та особливої молоді. Присутні побачили живу історію Насті, котра вперше побувала в горах і була захоплена їх красою; Юлі, яка взяла участь у кастингу на роль Дюймовочки; Назара, який нерозлучний зі своїми кольоровими стрічками і ділиться щирою любов’ю з усіма ближніми; Галі на прізвище Жук, яка зіграла роль жука. Було гаряче, неймовірно, особливо. Окрім незабутніх емоцій, гості отримали чудові солодкі подарунки, до виготовлення яких долучились зірки проекту «Особливі історії особливої молоді».

Оглянути фотовиставку портретів особливих героїв можна буде впродовж двох тижнів у Львівській обласній юнацькій бібліотеці на пл. Ринок, 9.

Пошук роботи – один з найбільших викликів, які стоять перед переселенцями. Відсутність роботи і, відповідно, регулярного прибутку – це основне, що стоїть на перешкоді на шляху до інтеграції та облаштування життя. За оцінкою експертів ООН, рівень безробіття серед переселенців складає до 23% (при загальноукраїнському показнику в 10%).

Проект Карітасу України «Працевлаштування для переселенців» покликаний допомогти внутрішньо переміщеним особам працевлаштуватись чи розпочати власний бізнес. Він включає в себе і професійне навчання, і консультації з ведення бізнесу, і надання індивідуальних грантів на навчання та початок бізнесу, а також створення робочого простору і співпрацю з роботодавцям. Невід’ємною його складовою є сайт «Кар’єра для нового життя»  http://careerfornewlife.com, – соціальний портал допомоги переселенцям у працевлаштуванні.

Втім, за сухими цифрами програмних звітів, які фіксують кількість учасників професійних тренінгів, працевлаштованих переселенців, створених робочих місць – людські долі, цікавий досвід, історії внутрішньої боротьби та перемог, а також – нові цікаві проекти, які не просто стають для переселенців джерелом прибутку, а й корисними та потрібними жителям міст та сіл, які стали їхнім новим домом. І мова йде не лише про відкриття нового магазину чи перукарні, а також і про високотехнологічні, інноваційні чи консалтингові проекти.

За словами керівника проектів з працевлаштування Карітасу України Валерії Бєлавкіної, кожна історія успіху в межах наших проектів є щоденним доказом того, що ми робимо правильні речі, змінюючи життя людей на краще. «На тлі кризових ситуацій і подій які відбулись в країні, практично кожен з нас поніс кризу в собі, кожен відчув страх та стрес, і для того, щоб почати життя заново потрібна сміливість і розуміння того, що ми хочемо змін. Такі історії дозволяють змінюватись не тільки бенефіціарам, але і нам, – ми перестаємо боятись і починаємо вірити в те що ми робимо. Для нас дуже важливо, що в рамках своєї роботи Карітас надає не тільки гроші чи продуктові набори, але й перспективу, віру в себе, можливість розвиватись як професіонал, адже інколи знання та підтримка є важливішими за гроші», пояснює Валерія Бєлавкіна.

Історія перша. Сонячний кримчанин

Олександр – переселенець з Криму, який зараз мешкає у Полтаві. Переїхали всією родиною – він, дружина й двоє дітей. Олександр з тих людей, про яких кажуть «майстер на всі руки», за фахом електромонтер і радіомеханік, та і бізнес у нього був відповідний  – невелика фірма з ремонту комп’ютерів. А оскільки Крим – край сонячний, то для дому  своїми руками він побудував автономну сонячну електростанцію, яка давала енергію будинку.

Переїхавши, почав будувати таку електростанцію і у новому домі – спершу просто, аби скоротити витрати родини на електроенергію, а коли у 2015 році Рада спростила процес продажу електроенергії,  з’явилась можливість перевести ресурси сонячної електростанції з автономного забезпечення будинку на комерційний продаж енергоресурсу, проте проект потребував серйозних фінансових вкладень, а Олександру потрібно було забезпечувати родину. Само тому інформація про бізнес-гранти, які можна було отримати у Карітасі, йому дуже пригодилась. Написав заявку, бізнес-план, – отримав грант. Справа почала швидко розвиватись  –  42 сонячні панелі дають йому можливість не лише бути енергонезалежним, а й заробляти на цьому. За словами Олександра, за місяць сонце допомагає виробити йому близько 1500 кіловат електроенергії, третина йде на потреби домашнього господарства, а решту він продає “Полтаваобленерго”.

Зараз Олександр – популярний у Полтаві, – про нього знімає сюжети місцеве телебачення, приїжджають люди за консультаціями – каже, що вже семеро інших полтавчан запустили власні сонячні електростанції за його прикладом. Поки його електростанція ще не самоокупна, але за пару років вийде на задану потужність і приноситиме непоганий прибуток. Але гроші – не головна мотивація Олександра. Він займається улюбленою справою, яка до того ж, допомагає енергонезалежності України.

Історія друга. Соціально відповідальні меблярі

Початок історії Ольги і Дмитра мало чим відрізняється від історій тисяч інших переселенців. Жили в Луганську, обоє працювали на науково-виробничому підприємстві. А потім у рідне місто прийшла війна і родина опинилась у Харкові. Пошук житла, роботи, перші невдачі, то Ольга і Дмитро не ті, хто опускає руки і впадає в апатію.

Зараз вони вже і не згадають, звідки виникла ідея виробництва меблів, але випадково знайдена на Facebook інформація про програму підтримки бізнесу виявилась дуже доречною. Знайомі відраджували, але Ольга з Дмитром ризикнули – і не прогадали. Отримали кошти, закупили обладнання, орендували приміщення на одному з місцевих заводів – і почали працювати.

За виробництво та збірку меблів відповідає Дмитро, – у нього справді золоті руки. Ольга займається адміністративними питаннями, продажами, маркетингом, закупівлею матеріалів. Разом вони – добра згуртована команда, яка виробляє якісну продукцію, яка дуже швидко стала популярною у місті.

Ольга любить повторювати, що не треба боятися рости, а що успіх складається з маленьких кроків. Навколо багато можливостей і безліч хороших людей, треба просто навчитися все це помічати.

Повністю віддаючись бізнесу, родина не забуває про те звідки вони. Аби допомогти іншим переселенцям піднятися на ноги, вони з впровадили постійно діючу акцію, за умовами якої  переселенці можуть купувати їхні меблі за собівартістю, без націнки. Ця ідея народилася в подружжя, тому що, коли вони лише приїхали до Харкова, їм допомагало дуже багато людей, тепер вони хочуть також допомагати іншим.

Історія третя. Продавчиня, що об’єднує людей

Катерина з родиною у 2014 році переїхали у невелике село Полтавської області. Як і часто у сільській місцевості з роботою було складно, але родина все ж залишилась у селі – тут була можливість мати житло, яке власник здавав просто за догляд, почали обживатися на новому місці та планувати майбутнє. Оскільки до переїзду обоє мали невеликий бізнес, спробували оцінити, чого село потребує найбільше, аби розпочати свою справу. І відповідь прийшла дуже швидко – на декілька навколишніх був лише один продовольчий магазин, з не дуже доброю репутацією : ціни височенні, продукти часто зіпсовані.  А розвернутись з торгівлею було де – центральною вулицею йде великий потік машин до обласного центру, недалеко розташована агрофірма, а поруч – села, у яких немає магазинів.

Катерина з чоловіком вирішили пристосувати під магазин прибудову коло свого будинку, розпочали ремонт… але тут закінчились гроші. І тому у нагоді стала можливість  тримати бізнес-грант від Карітасу у сумі 25 000 грн. На ці гроші придбали будматеріали для завершення ремонту й холодильну камеру.

І ось магазин запрацював, зразу ставши своєрідним центром села. Люди сюди приходять і скупитись, і порозмовляти, а Катерина з усіма у хороших стосунках – інколи і у борг дати може, як на селі заведено, і після закриття, при потребі, виручить. Люди її поважають, адже товари у неї якісні, а сама вона все робить на совість. Зараза Катерина мріє розширити магазин, озеленити й прикрасити територію навколо. «Зараз я можу сказати впевнено сказати, – постукай – і тобі відчинять. Кожен день кажу спасибі Карітасу, адже вони допомогли нам зробити перший крок».

Історія четверта. Від цифр до людей

У 2014 році Олена з родиною переїхала з Горлівки до Запоріжжя. У рідному місті жінка працювала фахівцем з оцінювання нерухомості. На новому місці знайти роботу за фахом не вдавалось – велика конкуренція і відсутність зв’язків давались взнаки.

В пошуках підтримки Олена звернулася до Карітасу, де працівники проекту працевлаштування порадили їй взяти участь у заході «Успішна мама» для жінок з числа внутрішньо переміщених осіб, які тимчасово не мають роботи. Метою заходу було допомогти таким жінкам психологічно адаптуватися, відчувати себе більш впевнено під час пошуку роботи. Під час нього Олена пройшла тест, який допоміг їй  відкрити в собі нові якості та визначитися з вектором пошуку роботи. «Раніше моя діяльність була пов`язана з розрахунками, технічною документацією, – розповідає жінка. – А тест показав, що в мене є потенціал для роботи з людьми, у команді і я зможу працювати адміністратором або соціальним працівником. Тому я вирішила спробувати себе в цьому напрямку».

Зараз Олена працює адміністратором Соціального бізнес-центру, що діє в рамках проекту «Забезпечення основних потреб постраждалих від конфлікту на сході України» благодійного фонду Карітас Запоріжжя. Окрім того, вона допомагає на «гарячій лінії» фонду.

«Ця робота мені дуже подобається, я відчуваю себе як риба в воді, – ділиться вона враженнями. – Метою нашого центру є підтримка переселенців у розвитку або започаткуванні своєї справи. Ми надаємо їм безкоштовні юридичні та бухгалтерські консультації. Я бачу, що це справді моє покликання».

Історія п’ята. Кози і робочі місця

Ельвіра – успішний юрист, Ян – інженер механік. До 2014 року родина жила в Макіївці. Зараз вони власники козиної ферми з трьома сотням кіз у селі Студенок – на кордоні Харківської та Донецької областей. А ще – виготовляють елітний сир. І не просто виготовляють, їхні сири вже встигли  побували на виставках у Франції та Італії, де український продукт назвали шедевром сироваріння.

Звичайно впоратись з господарством самим нелегко, треба було шукати працівників. І тут пригодилась інформація, знайдена у соцмережах – про гранти Карітасу на створення робочих місць. Родина отримала підтримку на створення п’яти робочих місць. На ферму купили обладнання та створили робочі місця для доярок, тваринника та менеджера зі збуту. Взяли на роботу таких же переселенців, для яких у невеликому селі роботи практично не було. Додатково отримали допомогу від держави: півроку їм відшкодовували відрахування з фонду заробітної плати цих п’яти осіб. Таким чином спільні зусилля бізнесу, благодійного фонду й держави дозволили людям отримати нову роботу й нові можливості.

Вже другий рік Карітас України реалізовує проект «Домашня опіка у буферній зоні». Проект створено з метою надання медико-соціального супроводу самотнім літнім людям та паліативним хворим. Соціальні працівники, які  надають допомогу, – працевлаштовані місцеві мешканці. Реалізація проекту стала можливою завдяки фінансовій підтримці Карітасу Австрії та Австрійської агенції з розвитку (ADA).

З початку проекту представники Карітасу провели моніторинг по селах буферної зони, підконтрольних Урядові України, та зібрали інформацію про людей, що потребують допомоги. З числа небайдужого до сусідського горя місцевого населення було сформовано команду допомоги літнім та хворим людям.

До роботи було залучено 200 місцевих осіб, які працюють у різних локаціях вздовж буферної зони. Кожен з них пройшов навчання та практичні тренінги на тему: «Опіка над хворими, котрі потребують сторонньої допомоги. Догляд. Психологічний супровід. Переміщення». Загалом допомогу в рамках проекту отримують близько 600 мешканців буферної зони.

Однак не все було так гладко на початку проекту, – так, за словами локального координатора Іващенко Івана, частина майбутніх бенефіціарів с підозрою ставилися до співробітників фонду. Особливо це стосується віддалених від районного центру селищ, де люди, яким потрібна така допомога, вже звикли відчувати себе покинутими самі на себе. Проте ввічливість, розуміння, співчуття та індивідуальний підхід до кожного, хто звертався до Карітасу, дали свій позитивний результат. Зараз потребуючі з нетерпінням чекають візиту працівників фонду не тільки для того, щоб отримати медичні консультації та супровід, а ще й поділитися своїми проблемами або досягненнями.

Медичний експерт Чебук Ольга з Мар’їнки також зазначає, що коли рік тому вона прийшла працювати у проект, то бачила в очах людей недовіру та вже невдовзі підопічні щоразу дякували да допомогу та турботу. «Головне, що вдалося мені досягти у проекті, це те, що навіть найскандальніші наші мешканці тепер приходять до нас і спілкуються з повагою та довірою. Дякую Карітасу за можливість самореалізації та за допомогу моїм землякам!», – додає Ольга.

Варто зазначити, що Карітас має 20-річний досвід надання медико-соціального супроводу за місцем проживання. На сьогодні всі послуги Домашньої опіки надаються відповідно до державних стандартів паліативного догляду. Тарас Артеменко, координатор проекту в Карітасі Маріуполь, пояснює деталі співпраці з доглядальниками: «Місцеві мешканці працюють з нами за договором співпраці. Кожен з них доглядає трьох літніх людей або людей з інвалідністю. П’ять днів на тиждень вони відвідують своїх підопічних та протягом години виконують все, що потрібно по господарству».

Тим часом за словами Юрія Наконечного, менеджера медичних проектів Карітасу України, на сьогодні, на жаль, потреба в такого виду допомозі продовжує зростати, а можливості зменшуються. «Люди почали відчувати підтримку Карітасу і потребу саме в проектах медичного спрямування. Надзвичайно актуально залишається медико-соіціальна допомога мешканцям окупованих території, де ситуація за потребами є ще більш гострою», додає Юрій Наконечний.

Людині, а особливо самотній, хворій та старшого віку, дуже важливо, щоб поруч були небайдужі – готові допомогти й підтримати її в біді. Насправді, неможливо передати словами, що відчуває той, кому навіть нема з ким поговорити. «Це боляче, але у мене так склалася доля, що всіх рідних поховала і тепер залишилася сама. Від команди Карітасу я отримала ліки, засоби особистої гігієни, а найголовніше, увагу та турботу. Їхня допомога для мене, хворої та самотньої – неоціненна. Я дуже вдячна, що мене взяли під опіку», – ділиться враженнями про проект мешканка смт. Андріівка.

Працівники Карітасу України повністю віддаються своїй роботі, ставлячись до бенефіціарів, як до своїх рідних. «Я інвалід по зору (сліпа повністю) залишилася одна, без родичів, потребувала допомоги по догляду. Завдяки Карітасу я безкоштовно отримала медичний супровід й потрібні мені ліки, взимку мені привезли дрова. Але найважливіше для мене це те, що до мене з Карітасу приходить моя Олена, – варить їсти, прибирає будинок, носить воду, дрова, допомагає розтопити піч, ходить в магазин, купає мене, підстригає, робить ту роботу, яку я не можу робити сама. І лист теж вона пише з моїх слів, вона мої очі і руки», так про проект розповідає підопічна проекту з села Вільхова.

З нагоди Всесвітнього дня соціальної справедливості, що відзначається в світі 20 лютого, і з метою проведення майбутніх міжурядових переговорів щодо глобального договору про міграцію, Карітас Європа закликає уряди країн Європейського Союзу сприяти забезпеченню гідних умов праці для всіх трудових мігрантів, у тому числі тих, хто перебуває в неврегульованому становищі. 26 листопада 2007 року Генеральна Асамблея проголосила 20 лютого Всесвітнім днем соціальної справедливості, який відзначається щорічно починаючи з 2009 року.

Варто розуміти, що трудові мігранти є важливою частиною суспільства, – вони підтримують основні сфери економіки наших країн, такі як сільське господарство та сфера обслуговування. Мігранти роблять наше суспільство більш різноманітним та мультикультурним, сприяючи збереженню наших систем соціального забезпечення. Хоча ми цінуємо працівників з інших країн за роботу, часто їхні права і свободи порушуються. Мігранти, особливо нелегальні, найбільше вразливі до трудової експлуатації. Вони можуть потрапляти в пастки сумнівних кадрових агентств, які вимагають надмірної плати за надання інформаційних послуг, або погоджуються виконувати найважчу роботу за копійки. Побоюючись можливого покарання та через недостатню обізнаність щодо своїх прав, багато нелегальних трудових мігрантів часто не звертаються за правовим врегулюванням своїх проблем. За даними Агентства ООН з питань міграції, сьогодні майже шість мільйонів мігрантів зайняті примусовою працею, причому найчастіше в розвинених країнах.

За словами Наталії Голинської координатора проекту з протидії торгівлі людьми Карітасу України, на сьогодні українці все частіше думають про роботу за кордоном. Масштаби трудової міграції з України зростають, за даними Дослідження з питань міграції та торгівлі людьми в Україні, проведеного Міжнародною організацією з міграції в 2017 р. 12 % загального населення України є потенційними трудовими мігрантами (вже знайшли роботу за кордоном або планують найближчим часом). Найбільше наші співвітчизники хочуть працевлаштуватись у Польщі (40%), Німеччині (32%), Італії (17%). 21 % населення є вразливими до торгівлі людьми, тобто погодилися б на неофіційне працевлаштування  чи на роботу на нелегальному підприємстві.  Відповідно багато наших співгромадян стають жертвами трудової експлуатації. Лише за останні півтора року Карітас України виявив та надав допомогу 106 особам, які постраждали від трудової експлуатації.  «На жаль, і сьогодні наші громадяни часто стикаються із дискримінацією, несправедливістю, соціальною нерівністю, а навіть з насильством, жорстоким поводженням, експлуатацією та торгівлею людьми. Карітас України намагається допомогти тим, хто потребує допомоги, захисту та підтримки» – додає Наталія Голинська.

«У Карітасі ми вважаємо, що права трудових мігрантів, у тому числі нелегальних, повинні бути гарантовані та обов’язково виконуватись, оскільки це означає, що права та гідність кожного в суспільстві повністю забезпечуються», — зазначає Шеннон Пфоман, директор з адвокації Карітасу Європи.

Днями представники держав-членів ЄС зустрінуться в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, щоб обговорити перший проект Глобального договору про міграцію (Global Compact on Migration), нову угоду, спрямовану на покращення глобального управління міграцією.

Конференція ООН з питань міграції відбудеться в Марокко в грудні 2018 року. Як заявили в ООН, очікується, що за підсумками конференції буде прийнятий узгоджений на міжурядовому рівні документ, відомий як «Глобальний договір про безпечну, впорядковану і легальну міграцію». Ця угода не буде офіційним договором і не накладатиме на держави жодних юридичних зобов’язань, проте вона надасть лідерам безпрецедентну можливість розвінчати шкідливі міфи про мігрантів і викласти спільне бачення щодо того, як зробити так, щоб міграція відповідала інтересам всіх наших країн. Глобальний договір буде направлений на поділ відповідальності та забезпечення безпеки, миру, гідності, захисту і поваги прав людини всіх мігрантів та біженців.

Трирічний проект «Підвищення рівня соціальної відповідальності парафій та їх участі в житті громад на місцевому рівні» стартував восени 2017 року. Він має на меті активізувати соціальне служіння в українських греко-католицьких парафіях через навчальні програми для парафіян і духовенства, підтримку малих грантових пропозицій та активний медіа-супровід.

Один із компонентів проекту – навчально-практичні «Студії живої парафії». Це модульна програма з адміністрування соціальних проектів для представників парафій, яку втілює «Львівська освітня фундація». Перший модуль «Студій» відбувся 5–8 лютого 2018 року у Брюховичах біля Львова та зібрав понад 40 учасників з цілої України.

У процес підняття рівня соціального служіння залучені єпархіальні, архиєпархіальні та екзархальні центри України. Це Київ, Львів, Стрий, Сокаль і Жовква, Самбір і Дрогобич, Івано-Франківськ, Коломия та Чернівці, Харків, Дніпро, Луцьк, Тернопіль, Бучач, Хмельницький, Одеса. Програму здійснюють місцеві Карітаси та священики, відповідальні за соціальне служіння на своїх теренах – всього 14 єпархіальних команд, в які входять також миряни.

Цього року єпархіальні команди вже розпочали семінари-тренінги в парафіях за посібником з організації соціального служіння «Любов’ю служіть одне одному». Цей посібник «Карітас України» видав минулого року  за підтримки гуманітарної організації Catholic Relief Services (США). Протягом 2018 року навчання відбудеться у 125 парафіях, таку ж кількість буде охоплено і в наступні два роки. Окремі команди вже представили перші результати своїх виїздів.

Зокрема, презентація проекту на початку лютого вже відбулася у Івано-Франківську. Митрополит Івано-Франківський Володимир (Війтишин) наголосив, що «Господь не зарахує нашого служіння, якщо ми – як Церква і духовенство – не послужимо потребуючим», благословивши команду своєї єпархії та місцеве духовенство на розвиток соціального служіння у кожній парафіяльній громаді архиєпархії.

У цей же час стратегію соціального служіння презентували працівникам Карітасу Київ – цю місію взяв на себе керівник Відділу соціального служіння УГКЦ, віце-президент Карітасу України о. Андрій Нагірняк. Київська архиєпархіальна команда, в яку також входять священики Василь Чудійович і Андрій Боднарук, вже провела перші семінари-тренінги у парафіяльній громаді святих Бориса і Гліба (Київ).

Команда Бучацької єпархії також здійснює перші виїзди на обрані парафії. Натхненні зустрічі відбулася вже у чотирьох парафіяльних громадах. Перші кроки до активізації соціального служіння вже відбулися у парафіях міст Підгайці та Монастириська, а також у селах Швейків і с.Устя Зелене. Всі ці населені пункти знаходяться у Тернопільській області.

На теренах Сокальсько-Жовківської єпархії перша зустріч відбулася у місті Рава-Руська. Відповідальний за соціальне служіння у єпархії та директор Карітасу Жовква о. Степан Макар наголосив, що однією з цілей проекту є те, аби вірні брали активну участь у різних доброчинних і волонтерських заходах у своїй громаді. Будь-яка добра ініціатива – це конкретна відповідь на крик брата чи сестри в біді незалежно від їхньої національності чи віровизнання.

А 9 лютого 2018 року в храмі Успіння Пресвятої Богородиці села Стрілків (Стрийська єпархія) відбулася перша у Стрийській єпархії навчальна зустріч з активізації соціального служіння. На завершення адміністратор парафії о. Зиновій Микласевич подякував єпархіальній команді за візит і зазначив, що разом із парафіянами визначить можливі напрямки соціального служіння та проаналізує наявні потреби в парафії та в громаді.

Команда Луцького екзархату, який охоплює терени Волинської та Рівненської областей, розпочала реалізацію проекту у мальовничому Шацьку. Всього цього року навчання пройдуть миряни з семи парафіяльних громад екзархату, які мешкають у Положеві біля Шацька, Ковелі, Рожищі, Луцьку, Рівному, Здолбунові та Нововолинську.

У Львові команда з активізації соціального служіння у лютому завітала з навчальною метою до волонтерів парафіяльної громади храму Всіх Святих Українського Народу. А перша зустріч в рамках проекту тут відбулася ще 16 січня для парафіяльної громади церкві Введення в храм Пресвятої Богородиці, (Львів-Сихів).

У Коломийській та Чернівецькій єпархіях проект стартував не лише з зустрічей в парафіях, але й з концептуального інтерв’ю о. Сергія Триф’яка, відповідального за соціальне служіння в Коломийській єпархії, для сайту УГКЦ. Зокрема, о. Сергій наголосив, що cоціальне служіння, реалізація своєї віри через милосердну любов – це покликання й обов’язок кожного християнина: як мирянина, так і монаха або монахині, священика і єпископа.

Патронат проекту здійснює Відділ соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ. Діяльність відбувається за міжнародної фінансової підтримки, яку надають Renovabis, CRS та CNEWA Canada.

5-6 лютого 2018 року в Києві відбулось обговорення питання участі церков та релігійних організацій у примиренні та миробудуванні в українському суспільстві: «Український мир: спільнодія релігійних та громадських організацій», організований Карітасом України в рамках проекту «Об’єднуючи людей заради миру».

В рамках конференції у відбулась панельна дискусія на тему участі церков та релігійних організацій у миробудуванні, учасниками якої стали прот. Ігор Шабан голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, Михайло Басараб політолог, Сергій Висоцький народний депутат України член делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї ОБСЄ, Андрій Васькович президент Карітасу України, шейх Ахмет Тамім Муфтій України, Ігор Козловський релігієзнавець, Мирослав Маринович правозахисник, віце-ректор УКУ.

Під час роботи в групах обговорили напрацювання практичних кроків за темами: важливість визнання правди та усунення стереотипів, роль діалогу та прощення і утвердження справедливості, а також спільні дії на майбутнє.

За словами Ганни Гоменюк, менеджера проекту з миробудування Карітасу України, конференція була покликана об’єднати зусилля регіональних осередків релігійних та громадських організацій для просування ідеї миробудування. «Понад 70 учасників з 13 міст від Мукачево до Маріуполя взяли участь в обговоренні питань ролі церков та релігійних організації в просуванні миру та взаємодії між релігійними та громадськими організаціями, в основу роботи лягла Стратегія, розроблена Комісією з соціальних питань Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, а учасники в свою чергу запропонували розпочати з теми міжконфесійного діалогу в громадах, а також продумали, які відкриті заходи з метою примирення різних груп вони можуть проводити», розповіла Ганна Гоменюк.

«Мир може починатись з простого пошуку спільних точок дотику та проектів, де представники різних релігійних та громадських організацій могли б робити щось разом. Натомість релігійний фактор може використовуватись не лише у конструктивних та миротворчих цілях, а й для підсилення протистояння та розділення, – вважає керівник Відділу соціальних питань Патріаршої курії УГКЦ, віце-президент Карітасу України о. Андрій Нагірняк. Розуміння спільних можливостей і ресурсів, які можна вкладати у розвиток конструктивного впливу з боку релігійної спільноти, відкриває нові перспективи і для всієї країни, де фундаментом стає соборність», додав він.

«Конференція стала симбіозом думок представників різних конфесій та релігій – але не зважаючи на різні релігійні погляди, ми були єдині в одному: нам всім потрібен мир в України. І цей мир починається з кожного зокрема, з кожного серця, з кожної думки, кожної дії. Ми всі так чи інакше відчувши “ціну війни”, тепер маємо докладати максимум зусиль в кожному напрямку для досягнення такого довгоочікуваного миру», – ділиться враженнями про подію Марина Краснова, координатор проекту Об’єднуючи людей заради миру в Карітасі Харків.

Також в рамках конференції було презентовано Стратегію «Україна – наш спільний дім», котру було затверджено рішенням Комісії з питань соціального служіння ВРЦіРО 20 грудня минулого року. Головний її акцент – це заклик до співпраці не лише між релігійними організаціями та громадами, а й спільнодія з громадськими утвореннями. Актуальність розробки цієї Стратегії полягає в необхідності реакції церков і релігійних організацій на нинішню суспільно-політичну ситуацію в Україні, зумовлену триванням трансформації українського суспільства до демократичних засад і військовим конфліктом на сході України. Релігійна спільнота може запропонувати власне бачення умиротворення наявних суспільних розломів навзамін пасивному протистоянню спробам використати високий рівень суспільної довіри до релігійних інституцій у чиїхось меркантильних інтересах. Відтак церкви і релігійні організації зможуть розглядатися не як об’єкти зовнішнього впливу, а як суб’єкти миробудівничих ініціатив в Україні, демонструючи при цьому свій миротворчий потенціал та унеможливлюючи використання релігії для розпалювання конфліктів. Крім цього, ця Стратегія може стати основою для подальшого практичного впровадження у вигляді індивідуальних заходів релігійних організацій і міжконфесійних проектів, у тому числі із залученням грантового фінансування.

Слово «зона» завжди мало негативний відтінок, асоціюючись з несвободою. Сьогодення додало до «зони» слова «сіра», «буферна», «АТО», проте значення наче й не змінилося. Для тих, хто сьогодні живе в селах та містечках на лінії розмежування, це теж по-своєму місце несвободи. Може люди й хотіли б покинути «зону», але нема куди їхати, нема коштів аби влаштуватися на новому місці, мало шансів знайти роботу. І залишаються найвразливіші – старі, малі, самотні та хворі – заручниками «зони». Ніби й страшно, але хоча б домівка своя,  стріляють, звісно, але ж вже звикли і навчилися у підвал ховатися за секунди, роботи нема, але ж є городи.

Зиму б тільки пережити… Із морозами на фронті починається загострення, а транспортне сполучення ускладнюється – виникають труднощі з доставкою їжі, ліків, палива. З паливом найгірше: для багатьох обігрів оселі взимку велика проблема. Дехто все літо потроху збирає дрова. Дехто закуповує тільки на половину зими, а на питання «А потім як?», мовчки знизує плечима.

Луганщина, селище Комишуваха, в 10 кілометрах від непідконтрольної території. Олена Руденко мешкає вдвох із мамою. Обидві в поважному віці й живуть на дві маленькі пенсії. Підготуватися до зими не виходить і пані Олена змушена всю зиму ходити до лісосмуги по дрова. Але хворе серце жінки не завжди дає можливість йти шукати паливо, та й завжди є ризик натрапити на вибухонебезпечний предмет. То ж іноді хата просто лишається холодною. Приймаючи паливо від співробітників Карітасу Краматорськ пані Олена мало не плаче – кілька кубів дров справжній порятунок для неї та її мами.

Другу зиму поспіль ініціатива Папи Франциска «Папа для України» підтримує фінансово проект Карітасу України з видачі палива потребуючим в зоні бойових дій. Всю осінь люди в селах розпитували нас, чи допоможемо обігрітися цієї зими. І ось вже два місяці, як розпочалася робота із забезпечення людей паливом. Аби охопити всю лінію розмежування, одразу три локальних осередки Карітасу взялися до роботи за проектом з надання палива від «Папа для України» – Запоріжжя, Краматорськ та Маріуполь.

Пані Марія з селища Андріївка гріється тим, що сусіди принесуть – якась дровина або вугілля відерце дають змогу топити пічку тільки на ніч, аби спати було не холодно. В жінки перша група інвалідності – вона практично втратила зір та слух. Старенька має дітей, що живуть у Маріуполі, але їхнє життя теж непросте. Син має важку форму інвалідності – вже дорослий чоловік не спроможний працювати, не обслуговує себе та змушений жити з сестрою та її родиною. Син і дочка вкрай рідко приїжджають до матері, та й грошима допомогти можливості не мають. 2 тони паливних брикетів від ініціативи «Папа для України», що їх привезли співробітники Карітасу Маріуполь дозволять пані Марії обігрівати оселю до кінця морозів.

Тетяна Миколаївна, мешканка старої частини Авдіївки, де точаться бої й до сьогодні, опинилася у дуже скрутному становищі. Жінка має другу групу інвалідності та пересувається тільки за допомогою ходунків або  милиць. Пенсія в пані Тетяни маленька й розраховувати нема на кого. Тож Карітас Запоріжжя допомагає жінці вже не вперше. Цієї зими виникла потреба у паливі – всі гроші йдуть на ліки та їжу, а ходити до лісосмуг поблизу Авдіївки – зась, та й здоров’я не дозволяє літній людині збирати дрова самотужки. Чотири тони паливних брикетів та благословення Папи Римського Франциска привезли Карітас Запоріжжя пані Тетяні.

Команди Карітасу Маріуполя, Краматорська та Запоріжжя разом вже рятували жителів «зони» минулої зими, коли наприкінці січня Авдіївка опинилася під жорсткими обстрілами. Тоді команди Запоріжжя, Краматорська та Маріуполя організували добове чергування в Авдіївці, надаючи воду, їжу, ковдри, теплу одежу, ліки та медичну допомогу людям, чиї оселі залишилися без опалення, світла та води. І знову, підтримуючи та допомагаючи один одному, ми взялися до роботи та забезпечуємо сім’ї на лінії зіткнення теплом. Ми віримо, що своєю працею зігріваємо серця.

Різдво і Святвечір –традиційна пора, коли за святковим столом збирається родина, час колядок і приємних розмов, подарунків та побажань. На жаль, не у кожну оселю приходить свято. Тому щороку Карітас намагається допомагати тим, хто найбільше потребує святкового настрою – родинам загиблих в АТО, самотнім літнім людям, безпритульним, дітям з кризових родин тощо.

Традиційно у Навечір’я Різдва Христового Блаженніший Святослав розділив у Патріаршому соборі Воскресіння Христового трапезу з родинами загиблих в АТО, які прибули з різних областей України на спільний Святвечір.

Вечеря була організована спільно Карітасом Київ та Департаментом військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ. Разом з Блаженнішим Святославом у вечері взяли участь Єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф (Мілян), президент Карітасу України Андрій Васькович, синкел соціального служіння Київської архиєпархії, директор Карітасу Київ о. Роман Сиротич, керівник Департаменту військового капеланства о. Любомир Яворський та священики собору. Всього на вечері були присутні понад 100 осіб

Перед вечерею відбулася Панахида за загиблими воїнами, на якій згадували тих, хто ціною свого життя відстоював територіальну цілісність та свободу України. Свята вечеря розпочалась із спільної молитви та привітального слова Блаженнішого Святослава, який висловив велику радість, що у Навечір’я Різдва має можливість бути разом із присутніми, побажав усім Божої благодаті та миру. «Цього року я хотів вперше заколядувати із тими, кому сьогодні, можливо, найважче – з родинами загиблих наших воїнів, які віддали своє життя за волю України. Це матері, батьки, жінки, діти тих наших воїнів, яких сьогодні вже немає з нами», – сказав Блаженніший Святослав.

На вечері панувала  тепла родинна атмосфера – спільно співали колядки, бажаючи один одному радості і любові, а головне – миру, куштували традиційні для українського святвечора страви. А ще мали гарну  можливість поспілкуватися із Блаженнішим Святославом, який підходив до кожного, аби розділити спільно радість Різдва.

«Хочемо висловити щиру подяку всім людям доброї волі, які долучились до того, щоб ця Свята вечеря відбулася. – розповідають організатори події з Карітасу Київ. – Завдяки цьому родини загиблих героїв відчули, що є люди, яким вони не байдужі і які готові підтримати і бути з ними поруч».

Тим часом у Карітасі Самбірського-Дрогобицької єпархії провели святу вечерю для самотніх і безпритульних, організовану на базі Спільноти Взаємодопомоги «Наша Хата», мешканці якої розважали всіх присутніх святковим вертепом. Гостей привітали Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії Григорій (Комар) та директор Карітасу о. Ігор Козанкевич. Вони зазначили, що Різдво змінює серця, стирає біль і образи та породжує бажання творити добро та подякували всім, хто не побоявся відкритися на цю радість і допоміг створити незабутнє свято для потребуючих.

Різдво, а особливо Святвечір – родинне свято, тому у Тернополі зібрались за святковим столом підопічні благодійної їдальні та родини, які задіяні у проекті «Мобільна робота з молоддю». Розпочалася акція із благословення та вітального слова заступника директора Карітасу Тернопіль о. Романа Завгороднього, а відчути дух родинного тепла допомогли діти, потішивши гостей вертепним дійством. Так дух Різдва прийшов до людей, які, потрапивши у тяжкі життєві обставини дещо зневірились і втратили віру в добро, а на вечері кожен зміг відчути теплоту, підтримку та любов.

Карітас  Коломия вперше провів Святвечір у своєму Центрі нічного перебування для бездомних. Вечерю приготували парафіяни Церкви св. Миколая, а поблагословити всіх присутніх прибув Владика Василь Івасюк, котрий благословивши їжу, скуштував куті разом із підопічними Карітасу. А ще всі мали смогу послухати колядок, у виконанні наймолодших вихованців Карітасу.

Традицію проведення Святої Вечері для потребуючих підтримали і представництва Карітасу, які знаходяться на Східній Україні. Працівники Карітасу-Донецьк у м. Дніпро звіщували про народження Христа яскравим Різдвяним вертепом. Цікавий сценарій, гарні костюми, піднесений настрій і Дух Різдва перетворили виставу на чарівне дійство, до якого ніхто не залишився байдужим.

Для переселенців Святвечір – по своєму сумне свято, коли згадується рідний дім, близькі, які не поруч, тому так важливо принести їм трошки дива. Таким стало свято яке провели за участі Карітасі Запоріжжя. Екзарх Донецький Владика Степан (Меньок), директор  Карітасу Запоріжжя о. Андрій Бухвак, Єпископ-помічник Ян Собіло РКЦ та духовенство УГКЦ Запоріжжя привітали внутрішньо переселених осіб із Різдвом Христовим та організували для них  Спільну Святу Вечерю. В програмі заходу була як сама вечеря так і вертепна вистава, привезена зі Львова. Всі присутні були вдячні організаторам за такий захід, адже більшість із них все ще не має власного житла, а тут їх об′єднали за спільним столом, де вони мали змогу ближче познайомитись, поспілкуватися та розділити радість Різдва Христового.