Вже другий рік Карітас України реалізовує проект «Домашня опіка у буферній зоні». Проект створено з метою надання медико-соціального супроводу самотнім літнім людям та паліативним хворим. Соціальні працівники, які  надають допомогу, – працевлаштовані місцеві мешканці. Реалізація проекту стала можливою завдяки фінансовій підтримці Карітасу Австрії та Австрійської агенції з розвитку (ADA).

З початку проекту представники Карітасу провели моніторинг по селах буферної зони, підконтрольних Урядові України, та зібрали інформацію про людей, що потребують допомоги. З числа небайдужого до сусідського горя місцевого населення було сформовано команду допомоги літнім та хворим людям.

До роботи було залучено 200 місцевих осіб, які працюють у різних локаціях вздовж буферної зони. Кожен з них пройшов навчання та практичні тренінги на тему: «Опіка над хворими, котрі потребують сторонньої допомоги. Догляд. Психологічний супровід. Переміщення». Загалом допомогу в рамках проекту отримують близько 600 мешканців буферної зони.

Однак не все було так гладко на початку проекту, – так, за словами локального координатора Іващенко Івана, частина майбутніх бенефіціарів с підозрою ставилися до співробітників фонду. Особливо це стосується віддалених від районного центру селищ, де люди, яким потрібна така допомога, вже звикли відчувати себе покинутими самі на себе. Проте ввічливість, розуміння, співчуття та індивідуальний підхід до кожного, хто звертався до Карітасу, дали свій позитивний результат. Зараз потребуючі з нетерпінням чекають візиту працівників фонду не тільки для того, щоб отримати медичні консультації та супровід, а ще й поділитися своїми проблемами або досягненнями.

Медичний експерт Чебук Ольга з Мар’їнки також зазначає, що коли рік тому вона прийшла працювати у проект, то бачила в очах людей недовіру та вже невдовзі підопічні щоразу дякували да допомогу та турботу. «Головне, що вдалося мені досягти у проекті, це те, що навіть найскандальніші наші мешканці тепер приходять до нас і спілкуються з повагою та довірою. Дякую Карітасу за можливість самореалізації та за допомогу моїм землякам!», – додає Ольга.

Варто зазначити, що Карітас має 20-річний досвід надання медико-соціального супроводу за місцем проживання. На сьогодні всі послуги Домашньої опіки надаються відповідно до державних стандартів паліативного догляду. Тарас Артеменко, координатор проекту в Карітасі Маріуполь, пояснює деталі співпраці з доглядальниками: «Місцеві мешканці працюють з нами за договором співпраці. Кожен з них доглядає трьох літніх людей або людей з інвалідністю. П’ять днів на тиждень вони відвідують своїх підопічних та протягом години виконують все, що потрібно по господарству».

Тим часом за словами Юрія Наконечного, менеджера медичних проектів Карітасу України, на сьогодні, на жаль, потреба в такого виду допомозі продовжує зростати, а можливості зменшуються. «Люди почали відчувати підтримку Карітасу і потребу саме в проектах медичного спрямування. Надзвичайно актуально залишається медико-соіціальна допомога мешканцям окупованих території, де ситуація за потребами є ще більш гострою», додає Юрій Наконечний.

Людині, а особливо самотній, хворій та старшого віку, дуже важливо, щоб поруч були небайдужі – готові допомогти й підтримати її в біді. Насправді, неможливо передати словами, що відчуває той, кому навіть нема з ким поговорити. «Це боляче, але у мене так склалася доля, що всіх рідних поховала і тепер залишилася сама. Від команди Карітасу я отримала ліки, засоби особистої гігієни, а найголовніше, увагу та турботу. Їхня допомога для мене, хворої та самотньої – неоціненна. Я дуже вдячна, що мене взяли під опіку», – ділиться враженнями про проект мешканка смт. Андріівка.

Працівники Карітасу України повністю віддаються своїй роботі, ставлячись до бенефіціарів, як до своїх рідних. «Я інвалід по зору (сліпа повністю) залишилася одна, без родичів, потребувала допомоги по догляду. Завдяки Карітасу я безкоштовно отримала медичний супровід й потрібні мені ліки, взимку мені привезли дрова. Але найважливіше для мене це те, що до мене з Карітасу приходить моя Олена, – варить їсти, прибирає будинок, носить воду, дрова, допомагає розтопити піч, ходить в магазин, купає мене, підстригає, робить ту роботу, яку я не можу робити сама. І лист теж вона пише з моїх слів, вона мої очі і руки», так про проект розповідає підопічна проекту з села Вільхова.

З нагоди Всесвітнього дня соціальної справедливості, що відзначається в світі 20 лютого, і з метою проведення майбутніх міжурядових переговорів щодо глобального договору про міграцію, Карітас Європа закликає уряди країн Європейського Союзу сприяти забезпеченню гідних умов праці для всіх трудових мігрантів, у тому числі тих, хто перебуває в неврегульованому становищі. 26 листопада 2007 року Генеральна Асамблея проголосила 20 лютого Всесвітнім днем соціальної справедливості, який відзначається щорічно починаючи з 2009 року.

Варто розуміти, що трудові мігранти є важливою частиною суспільства, – вони підтримують основні сфери економіки наших країн, такі як сільське господарство та сфера обслуговування. Мігранти роблять наше суспільство більш різноманітним та мультикультурним, сприяючи збереженню наших систем соціального забезпечення. Хоча ми цінуємо працівників з інших країн за роботу, часто їхні права і свободи порушуються. Мігранти, особливо нелегальні, найбільше вразливі до трудової експлуатації. Вони можуть потрапляти в пастки сумнівних кадрових агентств, які вимагають надмірної плати за надання інформаційних послуг, або погоджуються виконувати найважчу роботу за копійки. Побоюючись можливого покарання та через недостатню обізнаність щодо своїх прав, багато нелегальних трудових мігрантів часто не звертаються за правовим врегулюванням своїх проблем. За даними Агентства ООН з питань міграції, сьогодні майже шість мільйонів мігрантів зайняті примусовою працею, причому найчастіше в розвинених країнах.

За словами Наталії Голинської координатора проекту з протидії торгівлі людьми Карітасу України, на сьогодні українці все частіше думають про роботу за кордоном. Масштаби трудової міграції з України зростають, за даними Дослідження з питань міграції та торгівлі людьми в Україні, проведеного Міжнародною організацією з міграції в 2017 р. 12 % загального населення України є потенційними трудовими мігрантами (вже знайшли роботу за кордоном або планують найближчим часом). Найбільше наші співвітчизники хочуть працевлаштуватись у Польщі (40%), Німеччині (32%), Італії (17%). 21 % населення є вразливими до торгівлі людьми, тобто погодилися б на неофіційне працевлаштування  чи на роботу на нелегальному підприємстві.  Відповідно багато наших співгромадян стають жертвами трудової експлуатації. Лише за останні півтора року Карітас України виявив та надав допомогу 106 особам, які постраждали від трудової експлуатації.  «На жаль, і сьогодні наші громадяни часто стикаються із дискримінацією, несправедливістю, соціальною нерівністю, а навіть з насильством, жорстоким поводженням, експлуатацією та торгівлею людьми. Карітас України намагається допомогти тим, хто потребує допомоги, захисту та підтримки» – додає Наталія Голинська.

«У Карітасі ми вважаємо, що права трудових мігрантів, у тому числі нелегальних, повинні бути гарантовані та обов’язково виконуватись, оскільки це означає, що права та гідність кожного в суспільстві повністю забезпечуються», — зазначає Шеннон Пфоман, директор з адвокації Карітасу Європи.

Днями представники держав-членів ЄС зустрінуться в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, щоб обговорити перший проект Глобального договору про міграцію (Global Compact on Migration), нову угоду, спрямовану на покращення глобального управління міграцією.

Конференція ООН з питань міграції відбудеться в Марокко в грудні 2018 року. Як заявили в ООН, очікується, що за підсумками конференції буде прийнятий узгоджений на міжурядовому рівні документ, відомий як «Глобальний договір про безпечну, впорядковану і легальну міграцію». Ця угода не буде офіційним договором і не накладатиме на держави жодних юридичних зобов’язань, проте вона надасть лідерам безпрецедентну можливість розвінчати шкідливі міфи про мігрантів і викласти спільне бачення щодо того, як зробити так, щоб міграція відповідала інтересам всіх наших країн. Глобальний договір буде направлений на поділ відповідальності та забезпечення безпеки, миру, гідності, захисту і поваги прав людини всіх мігрантів та біженців.

Трирічний проект «Підвищення рівня соціальної відповідальності парафій та їх участі в житті громад на місцевому рівні» стартував восени 2017 року. Він має на меті активізувати соціальне служіння в українських греко-католицьких парафіях через навчальні програми для парафіян і духовенства, підтримку малих грантових пропозицій та активний медіа-супровід.

Один із компонентів проекту – навчально-практичні «Студії живої парафії». Це модульна програма з адміністрування соціальних проектів для представників парафій, яку втілює «Львівська освітня фундація». Перший модуль «Студій» відбувся 5–8 лютого 2018 року у Брюховичах біля Львова та зібрав понад 40 учасників з цілої України.

У процес підняття рівня соціального служіння залучені єпархіальні, архиєпархіальні та екзархальні центри України. Це Київ, Львів, Стрий, Сокаль і Жовква, Самбір і Дрогобич, Івано-Франківськ, Коломия та Чернівці, Харків, Дніпро, Луцьк, Тернопіль, Бучач, Хмельницький, Одеса. Програму здійснюють місцеві Карітаси та священики, відповідальні за соціальне служіння на своїх теренах – всього 14 єпархіальних команд, в які входять також миряни.

Цього року єпархіальні команди вже розпочали семінари-тренінги в парафіях за посібником з організації соціального служіння «Любов’ю служіть одне одному». Цей посібник «Карітас України» видав минулого року  за підтримки гуманітарної організації Catholic Relief Services (США). Протягом 2018 року навчання відбудеться у 125 парафіях, таку ж кількість буде охоплено і в наступні два роки. Окремі команди вже представили перші результати своїх виїздів.

Зокрема, презентація проекту на початку лютого вже відбулася у Івано-Франківську. Митрополит Івано-Франківський Володимир (Війтишин) наголосив, що «Господь не зарахує нашого служіння, якщо ми – як Церква і духовенство – не послужимо потребуючим», благословивши команду своєї єпархії та місцеве духовенство на розвиток соціального служіння у кожній парафіяльній громаді архиєпархії.

У цей же час стратегію соціального служіння презентували працівникам Карітасу Київ – цю місію взяв на себе керівник Відділу соціального служіння УГКЦ, віце-президент Карітасу України о. Андрій Нагірняк. Київська архиєпархіальна команда, в яку також входять священики Василь Чудійович і Андрій Боднарук, вже провела перші семінари-тренінги у парафіяльній громаді святих Бориса і Гліба (Київ).

Команда Бучацької єпархії також здійснює перші виїзди на обрані парафії. Натхненні зустрічі відбулася вже у чотирьох парафіяльних громадах. Перші кроки до активізації соціального служіння вже відбулися у парафіях міст Підгайці та Монастириська, а також у селах Швейків і с.Устя Зелене. Всі ці населені пункти знаходяться у Тернопільській області.

На теренах Сокальсько-Жовківської єпархії перша зустріч відбулася у місті Рава-Руська. Відповідальний за соціальне служіння у єпархії та директор Карітасу Жовква о. Степан Макар наголосив, що однією з цілей проекту є те, аби вірні брали активну участь у різних доброчинних і волонтерських заходах у своїй громаді. Будь-яка добра ініціатива – це конкретна відповідь на крик брата чи сестри в біді незалежно від їхньої національності чи віровизнання.

А 9 лютого 2018 року в храмі Успіння Пресвятої Богородиці села Стрілків (Стрийська єпархія) відбулася перша у Стрийській єпархії навчальна зустріч з активізації соціального служіння. На завершення адміністратор парафії о. Зиновій Микласевич подякував єпархіальній команді за візит і зазначив, що разом із парафіянами визначить можливі напрямки соціального служіння та проаналізує наявні потреби в парафії та в громаді.

Команда Луцького екзархату, який охоплює терени Волинської та Рівненської областей, розпочала реалізацію проекту у мальовничому Шацьку. Всього цього року навчання пройдуть миряни з семи парафіяльних громад екзархату, які мешкають у Положеві біля Шацька, Ковелі, Рожищі, Луцьку, Рівному, Здолбунові та Нововолинську.

У Львові команда з активізації соціального служіння у лютому завітала з навчальною метою до волонтерів парафіяльної громади храму Всіх Святих Українського Народу. А перша зустріч в рамках проекту тут відбулася ще 16 січня для парафіяльної громади церкві Введення в храм Пресвятої Богородиці, (Львів-Сихів).

У Коломийській та Чернівецькій єпархіях проект стартував не лише з зустрічей в парафіях, але й з концептуального інтерв’ю о. Сергія Триф’яка, відповідального за соціальне служіння в Коломийській єпархії, для сайту УГКЦ. Зокрема, о. Сергій наголосив, що cоціальне служіння, реалізація своєї віри через милосердну любов – це покликання й обов’язок кожного християнина: як мирянина, так і монаха або монахині, священика і єпископа.

Патронат проекту здійснює Відділ соціального служіння Патріаршої курії УГКЦ. Діяльність відбувається за міжнародної фінансової підтримки, яку надають Renovabis, CRS та CNEWA Canada.

5-6 лютого 2018 року в Києві відбулось обговорення питання участі церков та релігійних організацій у примиренні та миробудуванні в українському суспільстві: «Український мир: спільнодія релігійних та громадських організацій», організований Карітасом України в рамках проекту «Об’єднуючи людей заради миру».

В рамках конференції у відбулась панельна дискусія на тему участі церков та релігійних організацій у миробудуванні, учасниками якої стали прот. Ігор Шабан голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, Михайло Басараб політолог, Сергій Висоцький народний депутат України член делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї ОБСЄ, Андрій Васькович президент Карітасу України, шейх Ахмет Тамім Муфтій України, Ігор Козловський релігієзнавець, Мирослав Маринович правозахисник, віце-ректор УКУ.

Під час роботи в групах обговорили напрацювання практичних кроків за темами: важливість визнання правди та усунення стереотипів, роль діалогу та прощення і утвердження справедливості, а також спільні дії на майбутнє.

За словами Ганни Гоменюк, менеджера проекту з миробудування Карітасу України, конференція була покликана об’єднати зусилля регіональних осередків релігійних та громадських організацій для просування ідеї миробудування. «Понад 70 учасників з 13 міст від Мукачево до Маріуполя взяли участь в обговоренні питань ролі церков та релігійних організації в просуванні миру та взаємодії між релігійними та громадськими організаціями, в основу роботи лягла Стратегія, розроблена Комісією з соціальних питань Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, а учасники в свою чергу запропонували розпочати з теми міжконфесійного діалогу в громадах, а також продумали, які відкриті заходи з метою примирення різних груп вони можуть проводити», розповіла Ганна Гоменюк.

«Мир може починатись з простого пошуку спільних точок дотику та проектів, де представники різних релігійних та громадських організацій могли б робити щось разом. Натомість релігійний фактор може використовуватись не лише у конструктивних та миротворчих цілях, а й для підсилення протистояння та розділення, – вважає керівник Відділу соціальних питань Патріаршої курії УГКЦ, віце-президент Карітасу України о. Андрій Нагірняк. Розуміння спільних можливостей і ресурсів, які можна вкладати у розвиток конструктивного впливу з боку релігійної спільноти, відкриває нові перспективи і для всієї країни, де фундаментом стає соборність», додав він.

«Конференція стала симбіозом думок представників різних конфесій та релігій – але не зважаючи на різні релігійні погляди, ми були єдині в одному: нам всім потрібен мир в України. І цей мир починається з кожного зокрема, з кожного серця, з кожної думки, кожної дії. Ми всі так чи інакше відчувши “ціну війни”, тепер маємо докладати максимум зусиль в кожному напрямку для досягнення такого довгоочікуваного миру», – ділиться враженнями про подію Марина Краснова, координатор проекту Об’єднуючи людей заради миру в Карітасі Харків.

Також в рамках конференції було презентовано Стратегію «Україна – наш спільний дім», котру було затверджено рішенням Комісії з питань соціального служіння ВРЦіРО 20 грудня минулого року. Головний її акцент – це заклик до співпраці не лише між релігійними організаціями та громадами, а й спільнодія з громадськими утвореннями. Актуальність розробки цієї Стратегії полягає в необхідності реакції церков і релігійних організацій на нинішню суспільно-політичну ситуацію в Україні, зумовлену триванням трансформації українського суспільства до демократичних засад і військовим конфліктом на сході України. Релігійна спільнота може запропонувати власне бачення умиротворення наявних суспільних розломів навзамін пасивному протистоянню спробам використати високий рівень суспільної довіри до релігійних інституцій у чиїхось меркантильних інтересах. Відтак церкви і релігійні організації зможуть розглядатися не як об’єкти зовнішнього впливу, а як суб’єкти миробудівничих ініціатив в Україні, демонструючи при цьому свій миротворчий потенціал та унеможливлюючи використання релігії для розпалювання конфліктів. Крім цього, ця Стратегія може стати основою для подальшого практичного впровадження у вигляді індивідуальних заходів релігійних організацій і міжконфесійних проектів, у тому числі із залученням грантового фінансування.

Слово «зона» завжди мало негативний відтінок, асоціюючись з несвободою. Сьогодення додало до «зони» слова «сіра», «буферна», «АТО», проте значення наче й не змінилося. Для тих, хто сьогодні живе в селах та містечках на лінії розмежування, це теж по-своєму місце несвободи. Може люди й хотіли б покинути «зону», але нема куди їхати, нема коштів аби влаштуватися на новому місці, мало шансів знайти роботу. І залишаються найвразливіші – старі, малі, самотні та хворі – заручниками «зони». Ніби й страшно, але хоча б домівка своя,  стріляють, звісно, але ж вже звикли і навчилися у підвал ховатися за секунди, роботи нема, але ж є городи.

Зиму б тільки пережити… Із морозами на фронті починається загострення, а транспортне сполучення ускладнюється – виникають труднощі з доставкою їжі, ліків, палива. З паливом найгірше: для багатьох обігрів оселі взимку велика проблема. Дехто все літо потроху збирає дрова. Дехто закуповує тільки на половину зими, а на питання «А потім як?», мовчки знизує плечима.

Луганщина, селище Комишуваха, в 10 кілометрах від непідконтрольної території. Олена Руденко мешкає вдвох із мамою. Обидві в поважному віці й живуть на дві маленькі пенсії. Підготуватися до зими не виходить і пані Олена змушена всю зиму ходити до лісосмуги по дрова. Але хворе серце жінки не завжди дає можливість йти шукати паливо, та й завжди є ризик натрапити на вибухонебезпечний предмет. То ж іноді хата просто лишається холодною. Приймаючи паливо від співробітників Карітасу Краматорськ пані Олена мало не плаче – кілька кубів дров справжній порятунок для неї та її мами.

Другу зиму поспіль ініціатива Папи Франциска «Папа для України» підтримує фінансово проект Карітасу України з видачі палива потребуючим в зоні бойових дій. Всю осінь люди в селах розпитували нас, чи допоможемо обігрітися цієї зими. І ось вже два місяці, як розпочалася робота із забезпечення людей паливом. Аби охопити всю лінію розмежування, одразу три локальних осередки Карітасу взялися до роботи за проектом з надання палива від «Папа для України» – Запоріжжя, Краматорськ та Маріуполь.

Пані Марія з селища Андріївка гріється тим, що сусіди принесуть – якась дровина або вугілля відерце дають змогу топити пічку тільки на ніч, аби спати було не холодно. В жінки перша група інвалідності – вона практично втратила зір та слух. Старенька має дітей, що живуть у Маріуполі, але їхнє життя теж непросте. Син має важку форму інвалідності – вже дорослий чоловік не спроможний працювати, не обслуговує себе та змушений жити з сестрою та її родиною. Син і дочка вкрай рідко приїжджають до матері, та й грошима допомогти можливості не мають. 2 тони паливних брикетів від ініціативи «Папа для України», що їх привезли співробітники Карітасу Маріуполь дозволять пані Марії обігрівати оселю до кінця морозів.

Тетяна Миколаївна, мешканка старої частини Авдіївки, де точаться бої й до сьогодні, опинилася у дуже скрутному становищі. Жінка має другу групу інвалідності та пересувається тільки за допомогою ходунків або  милиць. Пенсія в пані Тетяни маленька й розраховувати нема на кого. Тож Карітас Запоріжжя допомагає жінці вже не вперше. Цієї зими виникла потреба у паливі – всі гроші йдуть на ліки та їжу, а ходити до лісосмуг поблизу Авдіївки – зась, та й здоров’я не дозволяє літній людині збирати дрова самотужки. Чотири тони паливних брикетів та благословення Папи Римського Франциска привезли Карітас Запоріжжя пані Тетяні.

Команди Карітасу Маріуполя, Краматорська та Запоріжжя разом вже рятували жителів «зони» минулої зими, коли наприкінці січня Авдіївка опинилася під жорсткими обстрілами. Тоді команди Запоріжжя, Краматорська та Маріуполя організували добове чергування в Авдіївці, надаючи воду, їжу, ковдри, теплу одежу, ліки та медичну допомогу людям, чиї оселі залишилися без опалення, світла та води. І знову, підтримуючи та допомагаючи один одному, ми взялися до роботи та забезпечуємо сім’ї на лінії зіткнення теплом. Ми віримо, що своєю працею зігріваємо серця.

Різдво і Святвечір –традиційна пора, коли за святковим столом збирається родина, час колядок і приємних розмов, подарунків та побажань. На жаль, не у кожну оселю приходить свято. Тому щороку Карітас намагається допомагати тим, хто найбільше потребує святкового настрою – родинам загиблих в АТО, самотнім літнім людям, безпритульним, дітям з кризових родин тощо.

Традиційно у Навечір’я Різдва Христового Блаженніший Святослав розділив у Патріаршому соборі Воскресіння Христового трапезу з родинами загиблих в АТО, які прибули з різних областей України на спільний Святвечір.

Вечеря була організована спільно Карітасом Київ та Департаментом військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ. Разом з Блаженнішим Святославом у вечері взяли участь Єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф (Мілян), президент Карітасу України Андрій Васькович, синкел соціального служіння Київської архиєпархії, директор Карітасу Київ о. Роман Сиротич, керівник Департаменту військового капеланства о. Любомир Яворський та священики собору. Всього на вечері були присутні понад 100 осіб

Перед вечерею відбулася Панахида за загиблими воїнами, на якій згадували тих, хто ціною свого життя відстоював територіальну цілісність та свободу України. Свята вечеря розпочалась із спільної молитви та привітального слова Блаженнішого Святослава, який висловив велику радість, що у Навечір’я Різдва має можливість бути разом із присутніми, побажав усім Божої благодаті та миру. «Цього року я хотів вперше заколядувати із тими, кому сьогодні, можливо, найважче – з родинами загиблих наших воїнів, які віддали своє життя за волю України. Це матері, батьки, жінки, діти тих наших воїнів, яких сьогодні вже немає з нами», – сказав Блаженніший Святослав.

На вечері панувала  тепла родинна атмосфера – спільно співали колядки, бажаючи один одному радості і любові, а головне – миру, куштували традиційні для українського святвечора страви. А ще мали гарну  можливість поспілкуватися із Блаженнішим Святославом, який підходив до кожного, аби розділити спільно радість Різдва.

«Хочемо висловити щиру подяку всім людям доброї волі, які долучились до того, щоб ця Свята вечеря відбулася. – розповідають організатори події з Карітасу Київ. – Завдяки цьому родини загиблих героїв відчули, що є люди, яким вони не байдужі і які готові підтримати і бути з ними поруч».

Тим часом у Карітасі Самбірського-Дрогобицької єпархії провели святу вечерю для самотніх і безпритульних, організовану на базі Спільноти Взаємодопомоги «Наша Хата», мешканці якої розважали всіх присутніх святковим вертепом. Гостей привітали Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії Григорій (Комар) та директор Карітасу о. Ігор Козанкевич. Вони зазначили, що Різдво змінює серця, стирає біль і образи та породжує бажання творити добро та подякували всім, хто не побоявся відкритися на цю радість і допоміг створити незабутнє свято для потребуючих.

Різдво, а особливо Святвечір – родинне свято, тому у Тернополі зібрались за святковим столом підопічні благодійної їдальні та родини, які задіяні у проекті «Мобільна робота з молоддю». Розпочалася акція із благословення та вітального слова заступника директора Карітасу Тернопіль о. Романа Завгороднього, а відчути дух родинного тепла допомогли діти, потішивши гостей вертепним дійством. Так дух Різдва прийшов до людей, які, потрапивши у тяжкі життєві обставини дещо зневірились і втратили віру в добро, а на вечері кожен зміг відчути теплоту, підтримку та любов.

Карітас  Коломия вперше провів Святвечір у своєму Центрі нічного перебування для бездомних. Вечерю приготували парафіяни Церкви св. Миколая, а поблагословити всіх присутніх прибув Владика Василь Івасюк, котрий благословивши їжу, скуштував куті разом із підопічними Карітасу. А ще всі мали смогу послухати колядок, у виконанні наймолодших вихованців Карітасу.

Традицію проведення Святої Вечері для потребуючих підтримали і представництва Карітасу, які знаходяться на Східній Україні. Працівники Карітасу-Донецьк у м. Дніпро звіщували про народження Христа яскравим Різдвяним вертепом. Цікавий сценарій, гарні костюми, піднесений настрій і Дух Різдва перетворили виставу на чарівне дійство, до якого ніхто не залишився байдужим.

Для переселенців Святвечір – по своєму сумне свято, коли згадується рідний дім, близькі, які не поруч, тому так важливо принести їм трошки дива. Таким стало свято яке провели за участі Карітасі Запоріжжя. Екзарх Донецький Владика Степан (Меньок), директор  Карітасу Запоріжжя о. Андрій Бухвак, Єпископ-помічник Ян Собіло РКЦ та духовенство УГКЦ Запоріжжя привітали внутрішньо переселених осіб із Різдвом Христовим та організували для них  Спільну Святу Вечерю. В програмі заходу була як сама вечеря так і вертепна вистава, привезена зі Львова. Всі присутні були вдячні організаторам за такий захід, адже більшість із них все ще не має власного житла, а тут їх об′єднали за спільним столом, де вони мали змогу ближче познайомитись, поспілкуватися та розділити радість Різдва Христового.

Все затихло надворі,
Сяють зорі угорі,
Всі чекають – виглядають

Чудотворця Миколая!

Різдвяні свята – особлива пора для всіх співробітників Карітасу, особливо тих, хто працює з дітьми. У цей час вони перетворюються на помічників святого Миколая, а ще намагаються залучити якомога більше небайдужих людей, аби принести трошки свята дітям, які не завжди бачать тільки світлі моменти життя. Всі представництва Карітасу в Україні організовували свята потребуючих – а для багатьох це були окремі проекти, які передбачали залучення благодійників, налагодження партнерських стосунків і вироблення творчих, неординарних підходів.

Особливо чекали на прихід Миколая діти в регіонах, близьких до зони бойових дій і родини переселенців, адже саме їм так бракує свята у житті. І тут працювали не лише команди організацій, які знаходяться близько до зони конфлікту, а організовувались спільні проекти, що є таким важливим кроком у формування взаєморозуміння та миробудування. Довга та ретельна підготовка, координація дій, очікування – і нарешті було проведено свято для дітей, якими опікується Карітас Маріуполь. І дуже важливо, що допомагали організувати дітям свято небайдужі мешканці Коломиї, парафіяни Коломийсько-Чернівецької єпархії та співробітники Карітасу з Коломиї. Велосипеди, мольберти, ролики, одяг, взуття, іграшки, солодощі – понад 200 дітей з Маріуполя та навколишніх сіл отримали довгоочікувані подарунки. Співробітники Карітасу Хмельницький зібрали і вручили подарунки дітям, що проживають у Волновасі.

Подарунки від таємних благодійників до Дня Святого Миколая отримали діти з буферної зони Донеччини в рамках акції «Даруємо віру в чудеса», ініційованої Карітасом Краматорськ. Малеча писала листи із своїми мріями, а дорослі могли обрати будь-який з них та виконати дитяче побажання. Всього надійшло 380 листів і всі діти отримали бажані гостинці. Допомагали виконувати бажання дітей не лише жителі Краматорська – так, частину подарунків для дітей смт. Новолуганське зібрали учні НВК «Софія» з с. Софіївська Борщагівка Київської обл. Приємно, коли добра ініціатива Карітасу змогла об’єднати громади, людей та небайдужі серця, заради спільного дива! А для дітей із селища Луганське було влаштоване незабутнє свято. У радісній атмосфері відбулося інтерактивне заняття, де головною темою було «Добрі і злі вчинки», а також  – багато конкурсів, веселих танців, та різних випробувань, за що діти отримали багато різних подарунків.

Важливим принципом, яким керувались всі співробітники Карітасу – пропагувати традиції благодійництва і залучити якомога більше небайдужих людей. Так, Карітас Львів вже четвертий рік поспіль проводить акцію «Стань помічником святого Миколая». У соціальних мережах розміщувались листи-малюнки до Миколая від підопічних організації – дітей з інвалідністю, із малозабезпечених багатодітних сімей, сімей ветеранів АТО, внутрішньо переміщених осіб. Благодійники вибирали вподобаного листа і здійснювали дитячі мрії, хоч іноді це було не зовсім просто. У святкові дні мрії більші 200 дітей здійснились завдяки таємним Миколаям! У Харкові підготовча робота до свята розпочалася ще восени –  інформація про акцію «Святий Миколай приходить у гості» була розміщена на інтернет-ресурсах, волонтери розповсюджували її в навчальних закладах, на підприємствах та в організаціях. В результаті, завдяки співпраці різних соціальних проектів  Карітасу Харкова,  діти з більш ніж 250 соціально незахищених сімей отримали подарунки. А Карітас Київ цього року завдяки жертводавцям зміг підготувати понад 2300 подарунків для різних категорій потребуючих дітей – не лише з Києва, а  й з різних куточків Київської, Житомирської, Вінницької, Черкаської та Чернігівської областей.

Вагомим стало і залучення підтримки від компаній, і приємно зазначити, що поступово до цього залучається все більше бізнес-структур, що свідчить про дієвість фандрейзингових стратегій Карітасу. Нас зокрема підтримали METRO Cash&Carry, Uber, Leboutique та фармацевтична компанія «Дарниця». Вагомою стала і акція, ініційована Карітасом у м. Дніпро та ініціативною групою батьків «Добра планета» спільно з мережею аптек «Мед-сервіс» – «Миколай – це Я», покликана щоб допомогти дітям з особливими потребами, які живуть з ДЦП, синдромом Дауна, аутизмом.  В аптеках продавались благодійні листівки, кошти з продажу яких були використані для купівлі подарунків та інших необхідних речей для більш ніж 200 сімей, які виховують особливих дітей.

Інколи співпраця є вагомою, навіть якщо і не виражена у грошовому еквіваленті – у Львові аматорський театр «Панацея» працівників фармацевтичної фабрики ПАТ «Галичфарм» показав виставу «Пеппі Довгапанчоха» для молоді з особливими потребами «Центру дозвілля і соціальної реабілітації». Помічниками карітасівських Миколаїв у Запоріжжі виступили представники команди місцевого осередку рятівників-волонтерів, підготовлених за програмою Мальтійської служби допомоги.  Вірні помічники Миколая – студенти Маріупольського державного університету, приготували для дітей виставу «Вечори на хуторі біля Диканьки», цікаві конкурси та навіть дискотеку. А в Харкові незамінними помічниками Миколая були волонтери – студенти Харківського національного педагогічного університету – майбутні соціальні педагоги, які на практиці вчились приносити людям добро!

А ще для дітей були організовані розваги, яких вони так чекають у святковий період. Святий Миколай Карітасу попрямував до дітей, які його з нетерпінням чекали. Свята у київському Карітасі відбувались у декілька етапів, аби у них змогло взяти участь понад 200 дітей. 60 дітей шкільного віку з львівського дитячо-юнацького соціального центру для того, щоб отримати подарунки, доклали чимало зусиль, пройшовши захоплюючу квест-гру. У Тернополі Миколай, якому допомагали як співробітники Карітасу, так і  студенти педагогічного університету, приніс подарунки 300 дітям. У Запоріжжі відбувся великий святковий концерт «Гостинці від Святого Миколая», який відвідали понад 500 вихованців проектів місцевого Карітасу – дітей з обмеженими можливостями, з багатодітних сімей, родин переселенців, ветеранів АТО, тих, хто опинився в складних життєвих обставинах.  А діти, які займаються у групах «Дитячого простору», який працює при Карітасі Донецьк у м. Дніпро зустріли Миколая, презентувавши йому свої вміння, здобуті у центрі – тут були і пісні, і вірші, і гра на саксофоні та сопілці, а також чаюванням з солодощами.

Миколай не забуває і тих, хто не може сам прийти на свято. Новорічне диво відбулось і для 22 особливих дітей (ДЦП, аутизм, синдром Дауна та ін.), якими опікується Карітас у Дніпрі. У рамках благодійної акції до кожної оселі з щедрими подарунками завітав святий Миколай. Подарунки формувались для кожної дитини окремо: набори для творчості, солодощі, книжки, шарф/шапка, рюкзак/сумка, іграшка та різдвяна свічка. Щасливі діти ти їх батьки дарували благодійникам свої радісні емоції, посмішки та обійми.

Втім, подарунків чекають не лише підопічні проектів Карітасу, а й діти з інтернатних установ – працівники Карітасу з Хмельницького провели благодійну акцію «Листи до Святого Миколая», за час проведення якої відвідали три інтернатних заклади Хмельницької області та два –  Тернопільської, де подарунки отримали понад 700 дітей, мрії яких, завдяки доброті учасників акції, здійснились.  А Карітас Маріуполь провів свято у місцевому театрі ляльок для дітей зі школи-інтернату №2. «Чи є на світі більша втіха, аніж бачити щасливі дитячі очі, захват та віру в чудо, що здійснилося? – розповідає один зі співробітників Карітасу Хмельницький. –  Ми мали таку радість, адже протягом останніх днів завдяки  помічникам Святого Миколая, доставляли та вручали особисто в руки пакунки кожній дитині, що місяць тому написала лист і з замиранням серця очікувала на подарунок. Дитячі мрії здійснюються, і ми щасливі, що маємо почесну місію – допомагати їм збуватися!»

«Ой, хто, хто Миколая любить…», – співаємо на свята. І справді, на подарунки чекають не лише діти.  Про це не забули у Карітасі Дрогобич, і організували театралізовану виставу за участю людей з особливими потребами, дітей з молодіжного центру та літніх людей із клубу «Жива Історія», підопічних проекту «Розвиток волонтерського руху задля допомоги колишнім жертвам тоталітаризму». Було море позитивних емоцій, радості і тепла, кожен пригадав той час, як в дитинстві з трепетом всі чекали цього свята. Такий захід ще більше всіх згуртував та надав наснаги для нових зустрічей.

«Кожна дитина, кожен наш підопічний, відчув що Святий Миколай про неї не забув, приніс солодощі та інші подарунки, яких вона так чекала, – розповідає  директор Карітасу Київ о. Роман Сиротич. – Саме завдяки праці великої кількості людей та добродіїв у серцях дітей ще довго пануватиме радість та віра в чудеса Святого Миколая. Будьмо сіячами добра щодня і це змінить наш світ, тому запрошую до співпраці у допомозі тим, хто голодний, кому холодно, хто немає у що вдягнутися, хто шукає останню копійку на життєважливі медикаменти»

У Львові науковці, представники влади та громадського сектору провели круглий стіл «Моделі допомоги на шляху інтеграції внутрішньо переміщених осіб». Ініціатори заходу, Національний університет «Львівська політехніка» та благодійний фонд «Карітас України», мали на меті проаналізувати теоретичні напрацювання і практичні вирішення запитів вимушених переселенців та їх інтеграції у громади. До обговорення особисто долучився Рафал Вольскі, Генеральний Консул Республіки Польща у Львові, адже саме польський досвід запозичений для багатьох проектів допомоги переселенцям в Україні.

Круглий стіл включав 2 блоки: висвітлення актуальних викликів інтеграції внутрішньо переміщених осіб та презентацію моделі інтеграції на прикладі трьох соціальних проектів. Організатори дискусії окреслили гостру потребу систематизувати існуючі та виробити рекомендації, шляхи допомоги ВПО, актуальні на четвертому році гуманітарної кризи в Україні.

За новими даними, які озвучили учасники дискусії, в Україні 1,7 млн вимушених переселенців. Якщо у 2014-му році підтримку ВПО розпочинали з оперативного надання базової гуманітарної допомоги, то у 2018-му актуальними будуть питання інтеграції, реалізації прав та гарантій, соціального захисту. Важливою потребою вимушено переміщених осіб стала також допомога з наданням психо-соціального супроводу сімей та підтримки духовним наставництвом. Як сказав учасник дискусії, Владика Володимир Груца, єпископ Львівської Архиєпархії  УГКЦ: «Свята Родина теж свого часу були переселенцями».

Напрацювання моделей громадського сектору представив «Карітас України». Цього року фонд розпочав реалізацію трьохрічного новаційного соціального проекту «Створення центрів підтримки сім’ї як моделі інтеграції ВПО  та місцевого населення в Україні», співфінансованого програмою співпраці у сфері розвитку «Польська допомога» Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

Проект вже функціонує у 8-х містах на Сході і Заході України, де сім’ї внутрішньо переміщених осіб, а також місцеві родини, зокрема учасників АТО, спільно працюють з фахівцями: асистентами родини, психологами та кейс-менеджерами – експертами з соціального та психологічного супроводу.

«Важливо, щоб людина могла віднайти себе на новому місті поселення і в перспективі утримувати свою родину, не будучи залежною від постійної допомоги. В цьому контексті підтримка сім’ї і відновлення сімейних стосунків є базовим рівнем для відбудови Діалогу, комунікації, прийняття та пробачення. І це не просто проблеми конкретної домівки, а питання розвитку нашого суспільства в цілому, через творення локальної спільноти. Якою вона буде? Це залежатиме від прийняття місцевим населенням та відкритістю на внесення свого потенціалу самих переселенців», – резюмував Максим Бондаренко, автор проекту та національний координатор Карітасу України.

Робота з молоддю – один  з пріоритетів нашої роботи. Наша мета допомогти дітям та родинам, які перебувають у складних життєвих обставинах. Втім головним методологічним принципом, яким користуються співробітники Карітасу – не просто допомогти потребуючим, а сприяти тому, аби вони самі віднайшли ресурси для  виходу з кризових ситуацій, розвивати внутрішній потенціал і творчі здібності, для підготовки молоді до подальшого самостійного життя. Саме тому в рамках проектів проводяться найрізноманітніші заходи, а шкільні канікули – гарна нагода на поглиблену діяльність, що буде поєднувати в собі як цікаве дозвілля, так і інтенсивний розвиваючий компонент.

Профорієнтаційна робота – одна із головних складових молодіжних проектів, спрямована на підготовку підлітків до свідомого вибору фаху, визначення свого місця у суспільстві і ознайомлення з різними професіями. З цією метою на осінніх канікулах при Карітасі Київ запрацював профорієнтаційний табір, де підлітки отримали нагоду познайомитись з різними професіями. Так в один з днів до Карітасу завітала бригада швидкої допомоги. Діти змогли більше довідатись про нелегку професію лікаря невідкладної медицини, познайомитись з обладнанням машини швидкої допомоги, а також і отримати корисні навички, як надавати першу допомогу.  Під час табору акцентувалось і на формування навичок самостійного ведення бізнесу, а для цього була гарна можливість побачити процес зсередини під час екскурсії на бананову ферму під Києвом. У чудо-оранжереї Анатолія Патія, який все своє життя присвятив виведенню особливих видів кімнатних фруктів, діти на власні очі побачили як ростуть банани, фісташки, інжир, лимони, мандарини, ананаси, навіть справжнє кавове дерево. А ще – довідатись, як досягти успіху у вирощуванні екзотичних рослин у несприятливому для них українському кліматі.

Використати осінні канікули для профорієнтаційної діяльності вирішили і у Хмельницькому, аби зробити дозвілля дітей під час канікул позитивним, цікавим та корисним. В один з днів підлітки відвідали Вище професійне училище №11, де мали змогу ознайомитись з технічною творчістю, основами маркетингу та менеджменту в учнівському бізнес-центрі, а також пізнати таємниці створення телепередач. Приємною несподіванкою став майстер-клас з гри на барабанах. Наступного дня на базі Хмельницького центру професійно-технічної освіти сфери послуг» був організований День краси та майстер-клас з перукарського мистецтва.  Хлопці отримали можливість зробити нову стрижку, а дівчата – навчитись як красиво самостійно укладати собі волосся.

Вибір майбутньої професії – важливий крок у житті кожної людини. Тому екскурсійні профорієнтаційні відвідини підприємств міста – регулярний захід для молодіжного проекту на базі Карітасу Тернопіль. А канікули – гарна нагода інтенсифікувати процес. Підлітки відвідали Тернопільський м’ясокомбінат, де побачили повний цикл виробництва м’ясних та консервних виробів, дізнались більше про організацію праці на великому підприємстві та продегустували смачні м’ясні вироби.

Вихованці центрів для дітей та молоді не лише отримують благодійну допомогу та послуги, а й самі навчаються впроваджувати благодійні ініціативи та заходи. Підопічні дитячо-юнацького Соціального Центру при Карітасі Львова взяли участі у квесті «Добрі справи» в гіпермаркеті «Ашан Сіті Південний». Під час квесту підлітки разом з працівниками гіпермаркету допомагали покупцям та шукали відповіді на питання: “Що таке добро та солідарність?”. Завершився він солодким майстер-класом з розпису кексів та спільним обговоренням добрих справ. Варто зазначаити, що така співпраця – не одноразовий захід. Фундація «Ашан для молоді» регулярно співпрацює з соціальним центром, допомагаючи спільно організовувати різноманітні заходи, а підопічні центру, в свою чергу, відвідують Ашан, де для них організовуються цікаві майстер-класи, квести та заняття з профорієнтації.

А ще канікули – це також відпочинок. Діти, які відвідують центри Карітасу не часто мають нагоду отримувати позитивні враження, тому низка заходів були спрямовані просто на відпочинок та активне дозвілля. Цього року вперше відбувся осінній відпочинковий табір , організований Карітасом Коломийсько-Чернівецької єпархії  у с. Ільці, Верховинського району. Професійні аніматори організували насичену програму та активний відпочинок для 50 дітей. День починався з молитви, потім руханка, різноманітні тренінги, майстер-класи, тематичні вечірки, перегляд захопливих фільмів, ігри. Психолог проводила з дітьми індивідуально-психологічні консультації. Також діти відвідали місцеві музеї у м. Верховина, – це дозволило дітям краще відчути гуцульський дух та місцеві традиції і породити багато вражень та емоцій. «Готовий приїздити в подібні табори кожен місяць, кожен тиждень, кожен день», – так емоційно висловив своє враження один з учасників табору, Іванко.

«Батьки не дають можливості часом дітям самостійно вирішувати якісь проблемні ситуації, – каже керівник  центру Наталія Григорчук. – У наших таборах діти вчаться за себе постояти не застосовуючи сили, вони вчаться мирно вирішувати конфлікти, знаходити спільну мову. Ми побачили іншу сторону наших відвідувачів. У горах був сніг але, незважаючи на це, було дуже затишно, гарно, ми жили в такому місці, де видно всю Верховину».

Проводили розважально-навчальні заходи і у інших містах. Завершальним акордом канікул для школярів з Хмельницького став творчий майстер-клас на тему «Осінній пейзаж» з використанням крапкової техніки. А львів’яни скористались теплим осіннім днем, аби вибратися до лісу, розважитися, провести цікаві квести і просто побавитись – хоч ціль була досить серйозна, поєднати роботу над комунікативними навиками з відпочинком.

Канікули закінчились, діти пішли до школи, а співробітники Карітасу продовжують працювати, – попереду Різдвяні свята, зимові табори і багато цікавих розвиваючих заходів для вихованців центрів для дітей та молоді.

Трудова міграція – це поширене та добре відоме нам явище, яке існує вже багато років. З кінця 1990-х років і донині чимало людей приймають рішення шукати роботу за кордоном. Вони розглядають це як можливість заробити «гарні» гроші, аби покращити якість життя – побудувати більший будинок, відправити дитину до університету, отримати доступ до приватних медичних послуг, купувати кращий одяг і гаджети… Цей список безконечний. Тому, вони пакують валізи, прощаються з родиною та їдуть в очікуванні швидкого возз’єднання та подальшого щасливого життя.

Але що далі? Результати досліджень показують, що трудова міграція, особливо тривала, часто стає згубним рішенням як для трудових мігрантів, так і для їхніх сімей, які залишаються вдома. Але чи це так? І як щодо іншої сторони монети, тобто сімей, які наймають трудових мігрантів? Що вони відчувають? Вперше за довгий час ці та інші питання були підняті на конвенції у місті Монца, Італія, наприкінці жовтня.

Організований Карітасом Монца та партнерами, конвенція зібрала соціальних працівників, педагогів та психологів, а також представників державного університету Мілану, університету Тренто та Мілано-Бікокського університету, Фонду Альберро делла Віта Онлус, Карітасу Монца та Карітасу України. Мета конвенції не тільки у покращенні розуміння феномену трудової міграції, його специфіки та впливу з різних точок зору, а й у прислуханні до голосу тих, хто опинився під впливом цього явища, пошуку спільних рішень та подальших дій.

На сьогодні в Італії їмайже 200 000 українських трудових мігрантів (офіційна статистика), більшість з яких – жінки у віці 40-60 років із Західної України. Кажуть, що зараз ця цифра є найвищою, і прогнозується її поступове зниження, хоча статистика відрізняється в різних джерелах та існує багато прогалин, що свідчить про необхідність подальших досліджень. 80% жінок, до чи після прибуття в Італію, планують перебувати там короткий проміжок часу (до 3 років), заробити достатньо грошей та повернутися додому, але більшість з них залишаються набагато довше (3-10 років або більше). Як вже зазначалося, найважливішими мотивами є передбачуване поліпшення якості життя вдома, а також погашення заборгованості, виплата за надзвичайні ситуації або хворобу члена сім’ї тощо. Проживаючи в сім’ях 24/7 та не маючи майже жодних витрат, жінки відправляють понад 95% усіх прибутків додому в грошових переказах. У 2016 році загальні грошові перекази з Італії до України склали 200 мільйонів доларів США.

Немає сумніву, що трудова міграція приносить фінансову вигоду сім’ям, які залишаються вдома, і сприяє певному поліпшенню їх якості життя. Проте психологи та соціологи визначили набагато більший негативний вплив трудової міграції, особливо на дітей, що часто не визнається та не враховується батьками, які безпосередньо приймають рішення про виїзд за кордон. Грошові перекази не можуть замінити ні емоційних контактів, ні живого спілкування, які є відсутніми або недостатніми, і часто призводять до залежності членів сім’ї від таких регулярних фінансових надходжень.

Більшість (якщо не всі) негативних наслідків трудової міграції для дітей та сімей, які залишаються вдома, є психологічними, та діти страждають найбільше. Вони розглядаються як “соціальні сироти”, тому як при наявності батьків, вони ростуть без них, можуть почуватися покинутими, нелюбими та відчувати свою провину. Вони часто живуть віртуальним життям, звикають спілкуватися та виражати свої почуття та переживання по телефону або Skype. Їм важко спілкуватися та будувати довірливі стосунки з дорослими, однолітками та протилежною статтю. Вони приховують та замовчують свої емоції та проблеми, тому як за відсутності батьків, опікун (зазвичай бабуся, батько або тітка) часто не розуміє і не слухає їх. Вони втрачають інтерес до освіти, думаючи, що вони підуть по стопах своїх батьків – також стануть опікуном або прибиральницею (тому навіщо вища освіти?). У крайніх випадках вони перетворюються на «дітей вулиці».

Проте, психологи вказують на те, що справжнє занепокоєння щодо цього феномену полягає не у вищезгаданих негативних наслідках для дітей та опікунів, над якими можна працювати та які можуть бути «виправлені» фахівцями, а у відсутності або нестачі знань та розуміння цього явища та його наслідків батьками, які безпосередньо приймають рішення про виїзд за кордон. Вони не визнають або відмовляються визнавати основні проблеми і часто звинувачують опікуна у «невідповідному» вихованні їхньої дитини.

В свою чергу сім’ї, які наймають на роботу трудових мігрантів, особливо жінок, які живуть з ними цілодобово, не просто шукають опікуна або домогосподиню, а хочуть, щоб вони стали частиною родини, були співчутливими і любити їх як свою сім’ю. Вони також шукають емоційного контакту, який є відсутнім у власних родинах вдома. Проте психологи стурбовані, чи це взагалі можливо, оскільки жінки розірвані між двома сім’ями, які потребують любові та відданості. Вони сумують за своїми дітьми та сім’ями вдома, стримують і приховують свої емоції. Вони самотні та ізольовані, переживають постійний стрес, тривогу, а іноді і депресію. Приймаючі сім’ї це часто відчувають та це має негативні наслідки також і для них.

Приймаючі сім’ї задають питання, чи так буде завжди. Чи жінкам просто потрібен час і вони стануть більш щасливими в довгостроковій перспективі? Чи стануть вони щасливішими, якщо привезуть свою дитину? Чи вони нададуть перевагу реінтеграційному пакету, аби повернутися додому? І найголовніше, чи є рішення щодо трудової міграції “втратити/втратити”, враховуючи всі наведені вище наслідки? Чи фінансові прибутки переважають психологічні втрати? Ці питання залишаються без відповідей.

Італія (і Європа в цілому) має старіюче населення, що означає, що попит на опікунів буде лише зростати. Отже, існує нагальна потреба знайти відповіді на ці питання та переглянути трудові закони та системи соціального забезпечення щодо трудових мігрантів. Існує також потреба в зміцненні транснаціональних дій, які будуть спрямовані на: освіту громадськості з приводу цього явища та його наслідків шляхом посилення кампаній, індивідуального та групового консультування; підтримку жінок до та під час їхнього перебування за кордоном шляхом надання консультацій спеціалістами; сприяння об’єднанню сім’ї (інтеграції та реінтеграції) як у приймаючій країні, так і в країні походження шляхом зміцнення законів, міждержавного співробітництва та співпраці з місцевими зацікавленими сторонами, такими як агентства з працевлаштування, юридичні послуги тощо; і, що важливо, посередництво між потребами різних сімей (як в Італії так і в Україні).

Це те, що в певній мірі та спільними зусиллями можуть зробити Карітас України та партнери. Звичайно, існують більші виклики, які виходять за межі нашого контролю – економічні, політичні та соціальні чинники країни, які впливають на рішення людей, які шукають роботу за кордоном. Вони вирішуватимуться на національному рівні. Конвенція зробила перший крок, щоб розпочати дискусію, і тому ми запрошуємо українську та міжнародну аудиторію до дискусії.