Автор: csm_admin

12.01.13, Україна
«Ще зі школи я знав, що таке алкоголь та яка його дія, – розповідає колишній узалежнених Павло. – Проте ні тоді, ні у студентські роки я ним не захоплювався так, як у свої 49. Це було тоді, коли у моєму житті виникли проблеми у сімейному житті та на роботі.

Спочатку була лише пляшка пива ввечері, а згодом я почав потребувати чогось міцнішого. І зрештою це призвело до краху сім’ї та втрати місця праці, психологічних труднощів. Я звинувачував у своїх проблемах усіх навколо, окрім себе самого. Я усвідомлював, що зі мною щось недобре, що я перетворююся у «живого трупа», проте не мав ані найменшого уявлення, як з цим боротися та чи взагалі можливо це. Я звертався до всіх, до кого тільки можна було, – до лікарів, народних цілителів, ворожок, священиків. Однак зміни не наставали. У мене було лише два бажання: випити і забутися у власних снах. З плином часу я дедалі глибше розумів, що перетворююся на непотріб. В мене виникла чітка потреба кардинальних змін.

Тоді я прийшов за порадою до дітей. А у 2009 році потрапив у реабілітаційний центр «Назарет» при Карітасі. До мене і до моєї проблеми поставилися з великою увагою. Ознайомили з програмою «12 кроків», до виконання якої я одразу приступив. Зізнаюся – було важко, проте я таки визнав, що хворий на алкоголізм, а потім успішно подолав його.

Сьогодні я почуваюся щасливим. Не вживаю спиртного вже більше 3,5 років! Я повернувся у рідне місто, налагодив стосунки з дітьми, родичами, друзями та знайомими. Вдалося знайти невисокооплачувану, проте доволі цікаву роботу. Із задоволенням беру участь у різних соціальних програмах, тренінгах, волонтерських заходах. Відвідую групи анонімних алкоголіків. Планую змінити спеціальність і підвищити рівень знань у галузі психології. Тоді я зможу реалізувати це у подібних реабілітаційних центрах та допомагати людям».

Проблема алкоголізму досягла національних масштабів в Україні. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), кожна третя людина на земній кулі гине від причин, пов’язаних зі споживанням алкоголю. Вживання алкоголю є однією з найпоширеніших причин смертності населення, як чоловіків, так і жінок.

На сьогодні 40% українських дітей (від 14-18 років) вже призвичаїлись до алкоголю, і це при наявності заборони на продаж алкоголю неповнолітнім. Саме вживання спиртного стає причиною патологій у новонароджених дітей.

У відповідь на цю колосальну соціальну проблему у 2004 році Карітас в Україні поблизу започаткував реабілітаційний центр «Назарет». Знаходиться він поблизу м. Дрогобич на Львівщині, побудований на місці колишньої військової частини. Щороку декілька десятків узалежнених людей проходять тут реабілітаційну програму, і ще декілька десятків людей отримують консультаційні послуги, психологічну підтримку.

Допомога надається не лише алкозалежним, але й людям, що мають узалежнення від наркотичних речовин і тютюну, хворим на туберкульоз і ВІЛСНІД, незалежно від віровизнання чи національності людини.

У «Назареті» формують групу, в якій може бути від 30 до 40 осіб, і це зазвичай чоловіки, віком від 18 до 55 років. Курс триває щонайменше 6 місяців. Основною програмою є «12 кроків» ? програма соціально-психологічної реабілітації.

Реабілітанти також займаються трудотерапією, їх постійними супутниками роботи є молитва, дружба та взаємопідтримка, почуття відповідальності за себе та спільноту.

З узалежненими працюють кваліфіковані працівники: психологи, консультанти, духовні наставники. Вони постійно вдосконалюються ? чи то на супервізіях, чи то навчаючись на університетських дипломованих програмах, чи то під час проходження стажування в інших реабілітаційних центрах. «Взаємний досвід допомагає підвищити якість роботи. А взаємні зусилля і комплексна робота спеціалістів подолають соціальні проблеми українців», ? кажуть у «Назареті».

Відеорепортаж-знайомство із роботою реабілітаційного центру «Назарет» Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпрахії УГКЦ.

Оксана Гірчак, для Карітасу України

09.01.13, Хмельницький
На початку січня у Хмельницькому Карітасі відбулося свято для дітей і молоді з числа безпритульних, з неповних, бідних, кризових, багатодітних сімей. Захід об’єднав близько 50 осіб. Такі заходи в часі Різдва хмельницький Карітас проводить вже 6 років поспіль. Працівники кажуть, що аналогічних заходів по місту більше немає, а потребу в них мають десятки сотень потребуючих людей.

В програмі свята були спільна молитва, пісна вечеря, спів колядок. Різдвяне свято для кризових дітей і молоді у Карітасі набуло широкого висвітлення в ЗМІ. Опіка соціально незахищеними категоріями населення значно краще здійснюється громадськими організаціями, аніж державою, і це стає стимулом для самоорганізації місцевих громад з метою подолання соціальної нерівності.

Дмитро Лисий, координатор по роботі з дітьми і молоддю в місцевому Карітасі, каже: «Такі заходи дуже важливі не лише з метою нагодувати і зігріти людей, що опинились у кризових обставинах життя.

Так само це цінно для формування моральних і дозвіллєвих орієнтирів в дітей та молоді, розуміння християнських традицій, сімейної домашньої атмосфери. Різдвяні вечері, які ми проводимо впродовж багатьох років, згуртовують колектив підопічних. Це сенс нашої роботи ? не лише надати матеріальну допомогу, а сформувати альтернативний спосіб мислення, світогляд у людей, що перебувають у кризових життєвих обставинах».

Даний захід відбувся в межах виконання проекту “Мобільна робота з молоддю в Україні”, що фінансує ВМZ (Федеральне міністерство економічного розвитку та співпраці Німеччини). Сьогодні Карітас України опікується більш ніж 500 бездоглядними і безпритульними дітьми і молоддю в Донецьку, Києві, Тернополі, Львові, Хмельницькому.

В роботі, – окрім забезпечення базових потреб кризових дітей і молоді, – важливим є створення умов для духовного, креативного та психо-соціального розвитку, надання інформаційної допомоги, психологічної і юридичної консультації. Усі ці види діяльності в роботі соціальних центрів для кризових дітей і молоді мають на меті сприяти соціалізації, підвищити безпеку дітей та молоді, навчити їх самостійно вирішувати щоденні труднощі в ефективний та соціально прийнятний спосіб.

«Що особливо приємно, ? у Хмельницькому місцева організація Карітасу України має гарну підтримку місцевих парафіян і підприємців, прихильників соціальної роботи. Цього разу жертводавці забезпечили святковий захід для кризових дітей і молоді покупкою деяких продуктів. Висловлюємо щиру подяку їм! Нехай Господь благословить», ? каже о. Іван Данкевич, директор Хмельницького Карітасу.

02.01.13, Україна
Про паліативну медицину, виклики, досягнення і труднощі розповідає в інтерв’ю Дзвенислава Чайківська, експерт проектів і програм по охороні здоров’я, керівник лобістської групи Карітасу України, також адміністратор Шпиталю Митрополита А. Шептицького, лікар функціональної діагностики і в минулому головний лікар однієї з львівських міських поліклінік.

Карітас України з 1998 року працює у сфері надання медико-соціальних послуг особам похилого віку, неповносправним і невиліковно хворим.

Сьогодні ми ставимо перед собою декілька завдань: проведення комплексного дослідження потреб в послугах паліативної допомоги, оцінка реальної ситуації з надання таких послуг в українських медичних установах різних форм власності (державні та приватні клініки, хоспіси, що фінансуються благодійними фондами) і формування висновків та рекомендацій для вироблення нормативної бази і розвитку даного напрямку медичної допомоги на національному рівні.

На якому етапі знаходиться впровадження паліативної медицини в нашій державі? Яких результатів вже вдалося досягти і які виклики є актуальними?
Паліативна допомога – достатньо нова галузь медицини для України, яка й досі ще не визнана окремою спеціальністю для студентів медичних університетів, що, в свою чергу, зумовлює нестачу спеціалістів з відповідною професійною підготовкою, брак наукової і дослідницької бази. І це на фоні того, що статистичні показники свідчать про збільшення в нашій державі кількості невиліковно хворих, немічних людей, осіб похилого віку, які потребують сторонньої допомоги.

На даний момент в Україні вже здійснені певні кроки у напрямку розвитку цієї сфери, зокрема, створено інститут паліативної допомоги, поступово розробляється необхідна нормативна база, та водночас, існує чимало проблем. Аналітичного підґрунтя досі бракує, так і не визначена реальна потреба в хоспісних ліжках, не проведена оцінка того, який підхід до надання паліативної допомоги є найефективнішим для України і наскільки готове суспільство до активного впровадження паліативних програм.

В той же час старіння нації, прогрес невиліковних хвороб і зменшення частки працездатного населення веде до того, що власне медичний, соціальний догляд і психологічний супровід хворих, які знаходяться на межі смерті, стає все більш і більш необхідним.

Пані Дзвениславо, яким є Ваше бачення, як оптимально швидко і якісно досягнути цілей, які ставить перед собою Карітас і українська медицина назагал в сфері паліативної медицини?
Аби якомога краще впоратись із вищезазначеними завданнями, ми нещодавно провели експертне дослідження у 6 областях України (Вінницькій, Львівській, Івано-Франківській, Харківській, Миколаївській, Донецькій, Чернігівській), Автономній республіці Крим (м. Сімферополі) та Києві.

Результати дослідження дали нам підстави зробити такі висновки:
– Доступ до медичної, соціальної, психологічної, юридичної допомоги значно обмежений, особливо у малих містах, селах, віддалених районах.
– Послуги вдома практично відсутні, так само як і інформація про пільги чи соціальні виплати.
– Лише активні громадяни можуть отримати послуги, що задекларовані державою, і то при додаткових неофіційних доплатах персоналу.
– Дуже низький рівень довіри до лікарів, медичних сестер тощо, та низька оцінка з боку хворих щодо якості роботи медичного персоналу первинної ланки (сімейні, дільничні), хоча 80% опитаних вважають, що саме первинна ланка меддопомоги повинна взяти на себе забезпечення паліативної допомоги.
– Знеболення у повному обсязі практично не доступне для пацієнтів, які перебувають вдома.
– Доступ до паліативної допомоги для людей, що живуть із ВІЛСНІДом у термінальній стадії дуже обмежений, особливо, якщо пацієнти не мають власного житла.

Невже все настільки погано і який тоді вихід із ситуації?
Хотілося б звернути увагу на те, що більшість опитаних респондентів взагалі не знають, які послуги мають їм надаватися, які організації це роблять, а також, куди треба звертатися при грубому та зневажливому ставленні до хворого. Це прикро, ? що ми, українці, так легко даємо себе принижувати в різних аспектах життя. Ми самі обираємо владу, яка десятиліттями зневажає народ, який її ж і годує.

Наше дослідження виявило, що дуже багато державних коштів використовуються неефективно і за корумпованими схемами. Наприклад, соціальними службами надаються неякісні речі (взуття, допоміжне обладнання), які закуповуються централізовано, а люди їх не використовують через їх непридатність. Така ж ситуація із путівками до санаторіїв, які знаходяться в поганому стані, надають послуги дуже низького рівня з поганим харчуванням та грубим обслуговуванням. Люди або не використовують їх або залишаються незадоволеними, проте кошти з бюджету «їдуть» туди регулярно.

На мою думку, для зміни існуючої ситуації необхідна політична воля керівництва держави, активна позиція громадянського суспільства та постійний моніторинг за ходом реформ. Адже кожна людина має право на достойне життя й гідний відхід у вічність.

Додаткова інформація:
Оскільки паліативна допомога охоплює дуже широкий спектр потребуючих, критерії відбору респондентів при дослідженні Карітасу України були обрані:
– за нозологіями: онкологічні хворі; особи, які потребують постійного стороннього догляду особи (після інсульту та пацієнти похилого віку зі старечою деменцією та хворобою Альцгеймера); соціально-небезпечні хвороби та хвороби соціально незахищених осіб (хворі у клінічній стадії ВІЛ/СНІДу та пацієнти туберкульозних диспансерів);
– за віком: до 18 років, 30-55 років, старші за 60 років;
– за місцем надання паліативної допомоги: вдома; у стаціонарних хоспісах; у паліативних відділеннях профільних медичних закладів;
– за місцем проживання пацієнтів: місто, село, обласний/районний центр.
Всього було опитано 102 особи. Дослідження є репрезентативним на національному та регіональному рівнях.

31.12.12, Львівщина
Більш, як 4 роки Карітас у м. Дрогобич (Львівщина) опікується молоддю і дорослими, що мають особливі потреби. Їм надається психологічна і соціально-матеріальна допомога, молоді неповносправні люди мають змогу щодня перебувати в денному соціальному центрі, де вони набувають соціальних навичок і самостійності, розвивають свої творчі здібності.

Цьогоріч Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ виповнилось 10 років, ? десятиріччя служіння потребуючим ближнім і професійного зростання. Сьогодення дрогобицького Карітасу – це постійна клопітка робота над впровадженнями інноваційних проектів, розвитком старих проектів та пошуку підтримки для реалізації благодійної справи.

Для прикладу, на даний час реалізується акція «Подаруй неповносправній дитині можливість», метою якої є забезпечення комп’ютерами та Інтернетом неповносправної молоді задля отримання можливості спілкування. Серед цікавих проектів є також «Школа сімейного консультанта», «Клуб літніх людей «Жива історія», Центр соціальної та психологічної підтримки дітей трудових мігрантів «Разом – сильніші», реабілітаційний центр для нарко- та алкоузалежнених осіб «Назарет».

«Наприкінці грудня завдяки акції «Подаруй неповносправній дитині можливість», що проводиться працівниками та волонтерами соціального центру для неповносправних людей, нам вдалося зробити щасливою ще одну дитину. 9-річна Василинка отримала ноутбук, про який давно мріяла», ? розповідає о. Ігор Козанкевич, директор місцевого Карітасу.

Волонтери центру «Допоможи іншому – стань приятелем» (раніше діяв за підтримки Фонду Розвитку Карпатського Єврорегіону і мережі нідерландських фондів «SKAN Fonds», нині продовжує діяти самостійно) покликом свого життя вважають допомагати неповносправним особам і дарувати їм тепло своєї дружби. Вони шукають осіб, які через важкі захворювання не мають змоги виходити з дому та спілкуватися із ровесниками, стають для них довготривалими друзями. Волонтери кажуть, що відвідати із подарунком людину один раз ? це добре, але не найкраще. Ми повинні відчувати не просто обов’язок, а щиру радість від тривалого спілкування з тими, ким опікуємось.

Волонтерки Наталя та Софія нещодавно познайомилися із неповносправною Василинкою. «Це дуже приємна і відкрита до спілкування дівчинка, яка у майбутньому мріє стати співачкою. Василинка старанно вчиться, має чимало друзів-однокласників. Але страшний діагноз «вроджений спинномозковий кір» відібрав у неї звичний для всіх дар ходити. Шкільні вчителі приходять до Василинки додому, щоб навчатися і лише таким шляхом відбувається і спілкування з однолітками», ? діляться волонтерки.

Перше, про що розповіла і попросила Василинка, коли стоваришувалась із працівниками і волонтерами Карітасу, ? комп’ютер. Вона давно мріяла спілкуватися із друзями хоча б через Інтернет, більше дізнаватись про оточуючий світ і новини, захоплення інших, далекі подорожі. І саме ця дівчинка, що має особливі потреби, отримала нещодавно від місцевого Карітасу такий бажаний ноутбук для її особистого розвитку, навчання та, що найголовніше – для спілкування із зовнішнім світом. Небайдужі люди долучилися до акції «Подаруй неповносправній дитині можливість» і допомогли зібрати необхідні кошти.

Також Людмила Смолень, керівник центру “Дивовижні долоні” для молоді, що має особливі потреби, розповідає, що підопічні Карітасу привезли нещодавно переможний кубок з обласних спортивних змагань.

«За запрошенням Львівського обласного добровільного товариства захисту неповносправних дітей та інвалідів дитинства «Довіра» і його керівника Солтис Любові підопічні центру «Дивовижні долоні» взяли участь у змаганнях з легкої атлетики за програмою ігор Спеціальної олімпіади, зайнявши 3-тє призове місце», ? повідомляє Людмила Смолень.

У змаганнях прийняли участь понад 30 спортсменів з вадами розумового розвитку зі Львова, Червонограда, Бродівського району та Дрогобича. У програмі змагань серед юнаків і дівчат були змагання з бігу на коротку дистанцію та стрибки у довжину. Цьогорічні змагання були присвячені пам’яті першого в Україні чемпіона Всесвітніх Ігор Спеціальної Олімпіади з легкої атлетики Максима Байцара.

28.12.12, Україна
Одеський Карітас засновано більше 7 років тому, налічує 20 працівників і групу активних волонтерів, щороку надає допомогу понад 1000 потребуючих людей. Детальніше про роботу місцевого осередку Карітасу України розповідає директор Карітасу Одеса УГКЦ о. Василь Колодчин.

– Як довго функціонує та чим займається Карітас в Одесі?
Одеський Карітас започатковано у серпні 2005-го і відтоді ми не втратили ні крихти ентузіазму і бажання служити знедоленим людям, незалежно від їхньої віри чи національності. Більше того – ми прагнемо надавати не лише разову допомогу, а комплексно і систематично покращувати життя людей, що опинились у кризових умовах життя. Наші працівники постійно підвищують свою кваліфікацію, ми заручаємось співпрацею з владними структурами та громадськими організаціями, розиваємось.

Одним з діючих нині проектів є надання медико-соціальної допомоги людям, які живуть із ВІЛ/СНІД. Маємо 350 підопічних як ВІЛ-інфікованих чи хворих на СНІД, так і їх рідних, яким також потрібна консультація і підтримка.

Ще одним значимим є проект, який стосується протидії торгівлі людьми, реалізацію якого ми розпочали 3 роки тому. Часто українці думають, що торгівля людьми — це щось таке далеко і не сучасне, воно може торкнутися будь-кого, окрім нього самого. Це неправда!

Кожен може стати жертвою торгівлі людьми, і наші працівники відзначають, що чимала кількість випадків стосується людей молодих, освічених і не зовсім бідних. Саме тому діяльність по запобіганню торгівлі людьми спрямована на те, щоб озброїти громадян знаннями. Проводимо спеціальні семінари, співпрацюємо з центрами зайнятості, Управлінням по боротьбі з торгівлею людьми та трудової експлуатації, іншими громадськими організаціями.

Окрім інформування людей, ми займаємося реінтеграційною допомогою людям, які потрапили в таку неприємну ситуацію. Для цього у нас працюють психолог та юрист. Надаємо і одноразову матеріальну допомогу для того, щоб допомогти людині повернутися з рабства.

Крім того, в одеському Карітасі діє «телефон довіри», за яким можна звернутися до психолога, юриста, медсестри чи соціального працівника. Створюємо групи взаємодопомоги, проводимо благодійні акції. Організовуємо прання одягу в соціальному центрі, проводимо для потребуючих дозвілля, свята. Купуємо необхідні медпрепарати для людей, які не мають змоги робити це самі.

– А можете детальніше розповісти про проект для хворих на ВІЛ/СНІД?
Надання допомоги людям, які живуть із ВІЛ/СНІД, реалізовується ще з початку діяльності нашого Карітасу, понад 7 років. Працюємо ми наступним чином: місто розділене на райони, у кожному з яких є пацієнти, за якими закріплені кваліфіковані медсестри і соціальні працівники. Нашими підопічними є дуже різні люди – по соціальному статусу, вірі, віку. Інколи, на жаль, трапляються випадки, коли від хворих на СНІД відмовляються близькі люди, і тоді саме Карітас стає їх найкращим другом, порадником і сім?єю.

Сьогодні також в нашому Карітасі працює соціально-інтеграційний центр для хворих на ВІЛ/СНІД. Тут організована допомога хворим і їх близькому оточенню ? консультації лікаря, психолога, юриста, соціального працівника, групи взаємодопомоги. Крім того, ми частково допомагаємо хворим придбанням ліків. Як ми бачимо, існує соціальний попит у наших подопічних на ці послуги, бо часом в іншому місці потребуючі люди не можуть отримати даних послуг в усьому комплексі.

– Наскільки мені відомо, втілюється в Одесі і проект «Домашня опіка». Яка його функція?
Він створений для людей похилого віку, які не можуть самостійно про себе піклуватися. Маємо 250 підопічних. Подібне є у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Коломиї і Бориславі на Львівщині. Єдина відмінність – донори; наш проект фінансується за підтримки Карітас Відень. Чекаємо з нетерпінням, звісно, коли в Україні соціальна робота, і зокрема «Домашня опіка», фінансуватимуться з державного бюджету.

Оскільки Карітас є зразком по наданню такої допомоги і втілює його саме для громадян України, що все життя платять податки до державного бюджету. А на старість літ чомусь не мають ні достатнього прожиткового забезпечення, ні опіки, ні пошани…

– Скільком людям одеський Карітас допомагає щороку? Чи є якась точна цифра?
Важко назвати. У телефонній консультації обслуговуємо людей приблизно 600 або 700, домашній догляд надаємо для 250, відвідувачів центру є 300-350, на семінари по протидії торгівлі людьми приходять приблизно 50 осіб. І це підрахунок тільки на один місяць. Отже, на рік обслуговуємо досить багато осіб, понад 1000 точно.

– А скільки працівників залучено до роботи?
Усього їх є 20. Проте є й волонтери серед віруючих та осіб, які колись отримали допомогу у нашому центрі. Люди є нині досить активними і готовими допомагати нашій роботі, хоча – ясна річ – хотілось би кратно більшої підтримки і сприяння.

– о. Василю, чи можете Ви оцінити наскільки відомою є діяльність Карітасу в Одесі?
Бачимо значний ріст популярності центру. За останні 6 років ставлення до нас змінилося кардинально. Якщо спочатку була якась пересторога, то сьогодні співпрацюємо з багатьма організаціями та органами влади, більше є волонтерів і вдячних людей серед громадськості.

– Скажіть, будь ласка, які плани Карітас Одеса має на майбутнє?
В наших найближчих планах ? створення соціально-адаптивного центру для людей з обмеженими можливостями. І ми вже на шляху до реалізації цього проекту. В більш віддаленій перспективі хочемо організувати службу мобільного хоспісу, а згодом і стаціонарного хоспісу.

– Яким чином фінансується діяльність одеського Карітасу? Чи є приватні особи в Україні або регіоні, які допомагають у цьому?
Кошти отримуємо з проектів та від міжнародних донорів. А от від місцевої влади чи олігархів ніякої підтримки у такому плані немає. Сподіваймося – поки що!

Оксана Гірчак, для Карітасу України

21.12.12, Україна
Карітас України впродовж більше як 12 років провадить комплексну роботу для допомоги потребуючим дітям і молоді. Реалізовуються проекти мобільної роботи із кризовими дітьми і молоддю, соціально-психологічної допомоги дітям трудових мігрантів, реабілітації і соціалізації неповносправної молоді, надається адресна матеріальна допомога дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах, функціонує сиротинець, також дофінансування лікування онкохворих дітей. Допомога надається тисячам дітей і молоді кожного року.

Щорічно Карітас в Україні витрачає на програми опіки дітьми близько 350-400 тис. євро, що в 10-12 разів більше за відповідні витрати українського уряду*.

За умов нелояльного законодавства і застарілої схеми надання державних соціальних послуг, несприятливих економічних обставин і системи оподаткування, високого рівня бюрократії і рудиментів радянського менталітету неучасті в громадському житті саме неурядові організації виконують нині в Україні функції держави по опіці дітьми і молоддю, що опинились у кризових умовах життя.

І впродовж останніх 10-ти років в Україні діє благодійна акція «Різдвяна свічка». Її метою є збір коштів для допомоги соціально незахищеним дітям завдяки розповсюдженню виготовлених руками неповносправної молоді різдвяних свічок.

Протягом багатьох років завдяки роботі Карітасу сироти, діти з неблагополучних і малозабезпечених родин, неповносправна молодь мають можливість брати участь у проведенні літніх таборів, відвідувати екскурсії, долучатись до роботи навчальних груп і творчих гуртків в дитячих соціальних центрах, організовувати особливі свята і бути отримувачами адресної допомоги.

Завдяки цьому чимало дітей повернулося до життя у суспільстві, і у недалекому майбутньому зможуть стати активними громадянами України.

За офіційною статистикою сьогодні в Україні проживає понад 100 тис. сиріт і дітей, що позбавлені батьківського піклування. Станом на 1 червня цього року у прийомних сім’ях і дитбудинках сімейного типу проживало ще близько 10 тис дітей. Де перебуває решта дітей і молоді, що опинились у складних життєвих обставинах, і якими є їх умови життя?

30% сімей з дітьми в Україні живуть за межею бідності. 30% українців потерпіли від проявів домашнього насильства у дитячому віці. За дослідженнями UNICEF сьогодні на вулицях живе і працює близько 100 тисяч дітей. Кожен другий безпритульний регулярно вживає алкоголь і наркотики, багато бездомних дітей заробляють собі на життя крадіжками, розбоєм і проституцією, велика частина безпритульних дітей – неписьменні, а інші мають рівень знань, який не відповідає їхньому віку. Кількість дітей, яких торкнулася епідемія СНІДу продовжує зростати в Україні, щороку на 20-30% збільшується і кількість ВІЛ-інфікованих жінок.

«Практика благодійності практично нерозвинена в Україні через недовіру до благодійних організацій і брак відповідних правових врегулювань. Понад 95% фінансування Карітасу на опіку потребуючими українцями ми отримуємо з-за кордону.

Вдумайтесь – французи, німці чи іспанці довіряють нам свої кошти (мається на увазі кошти як державні, так і релігійних організацій і приватних благодійників), в той час, як в Україні роботу громадських і благодійних організацій ускладнюють і нехтують. При тому, що соціальну функцію держави ми виконуємо значно краще за відповідні державні служби», – зазначає Анатолій Козак, генеральний секретар Карітасу України.

Відеоролик про акцію:

*Субвенція з державного бюджету на виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях у 2012 році становить близько 380 тис. грн. (у 2011 році – 283 тис. грн., у 2010 році – 275 тис. грн.).