Співробітники Карітасу Донецьк, який нині базується в Дніпрі, розповідають, як працює осередок після повномасштабного вторгнення, як змінилось їхнє житття та про допомогу землякам-переселенцям.
З 2019 року і до того трагічного ранку Дмитро працював у Карітасі Донецьк у Рубіжному. Разом з іншими операторами він працював вздовж лінії розмежування, яка була до 24 лютого. По всій Луганській області вони надавали гуманітарну допомогу місцевим мешканцям.
Дмитро з дружиною оселилився у Дніпрі, куди Карітас Донецьк переніс свій осідок ще у 2014 році. «Тут нам надали тимчасовий прихисток, і в Дніпрі ми продовжили свою роботу, – розповідає чоловік Vatican News. – Ми отримали нові проекти від Карітасу і почали приймати велику хвилю переселенців, які були в Дніпрі транзитом. Перший раз ми почали їх зустрічати на вокзалі, скеровували їх до нашого центру, бо в нас тут є тимчасовий прихисток (шелтер), де люди можуть залагодити свої нагальні потреби (гігієна, санітарія). Ми надали різносторонню допомогу – консультації, гуманітарну допомогу, грошову допомогу – приблизно 110 тисячам людей».
Поруч з Дмитром – його мама Ольга. Саме вона зателефонувала йому того ранку 24 лютого, щоб повідомити страшну новину. З чоловіком і молодшим дванадцятирічним сином вони жили в маленькому селі поблизу Бахмута Донецької області. «Того ранку, – пригадує жінка, – я мала розбудити нашого наймолодшого сина, якому 12, щоб потім відвезти його в одне місто в центральній Україні на футбольний матч. Увімкнувши телевізор, ми почули цю новину». У Ольги шестеро синів, і тоді з нею був лише один. Вона зателефонувала їм усім і почала збирати валізи.
Ольга також працює в Карітасі Донецьк як соціальний працівник. Хоча минув рік, вона все ж не може звикнути жити до думки про постійну небезпеку.
«Коли вночі починає лунати тривога, – ділиться вона, – то є страх, хвилююся за дітей і за свого тата, якому вісімдесят. Він живе з нами в квартирі. У голові – рій думок: “А якщо в цей будинок потрапить ракета, скільки руїн впаде на нас? Скільки часу їм знадобиться, щоб нас знайти?”. Ми все життя прожили у селі і нам було трохи легше. Тепер ми мешкаємо на п’ятому поверсі й живемо трохи в напрузі, але я намагаюся не показувати цю тривогу дітям і батькові: з Божою допомогою якось даємо собі раду».
В Карітасі Донецьк працює також Оксана, яка разом зі своєю сім’єю виїхала з Рубіжного на початку березня. «Там я народилася, там ми з чоловіком створили свою сім’ю і там народилися наших двоє дітей, – розповідає вона. – Ми були змушені виїхати, бо було страшно за дітей». В Рубіжному Оксана мешкала на другому поверсі будинку, і одного дня у квартиру на третьому поверсі потрапив артилерійський снаряд, в дитячій кімнаті впала стеля. День після того, як вони виїхали, в місто зайшли російські війська.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/