Якісна освіта українських дітей можлива лише у сприятливому та безпечному середовищі, де учні відчувають емоційну підтримку й захист, а педагоги мають належні умови та ресурси для роботи. Створення такого середовища є невід’ємною складовою реалізації права дитини на освіту[1]. Усвідомлюючи ці виклики, держава здійснює кроки з реформування психологічної служби та поступово адаптує кращі міжнародні практики до українських реалій. Водночас війна призводить до стрімкого зростання потреб у психосоціальній підтримці, які система поки що не встигає задовольняти:
• 1,6 млн дітей, включно з дітьми з інвалідністю, можуть втратити доступ до освіти[2];
• 4,6 млн дітей зіштовхуються з постійними перешкодами у навчанні[3];
• понад 70% дітей повідомляють про відчуття небезпеки або страху[4];
• понад 50% дітейвідчувають смуток і низьку самооцінку, що призводить до втрати мотивації до навчання[5];
• 80% вчителів відчувають стрес або занепокоєння через роботу, а також небезпеку на роботі або під час поїздок на роботу[6].
• 44% української молоді мають симптоми потенційного ПТСР.[7]
• 61% батьків повідомляють про тривожність і порушення сну у своїх дітей.
Карітас України та організації-члени мережі Карітас упродовж 2017–2025 років реалізували понад сорок освітніх і психосоціальних проєктів, у межах яких було надано 143 тис. послуг з підтримки дітей, їхніх батьків і педагогів. За цей час було накопичено значний досвід, який дозволив комплексно проаналізувати потреби дітей і вчителів у межах освітнього процесу, сформувати цілісне бачення того, як має бути організована підтримка у сфері психічного здоров’я в закладах середньої освіти, а також виділити основні проблеми, які стримують процес реформування та вдосконалення цієї системи:
1. Відсутня єдина модель охорони психічного здоров’я у системі освіти.Підходи до допомоги у сфері психічного здоров’я суттєво різняться між закладами освіти, оскільки залежать не від загальнонаціональної політики, а від повноважень та рішень керівництва конкретного закладу. Як наслідок, ефективність допомоги визначається особистою ініціативою та ресурсами окремого спеціаліста, а не гарантованою підтримкою з боку держави.
2. Сфера практичних психологів і соціальних педагогів перебуває у стані гострої кадрової кризи: наявних спеціалістів значно менше, ніж потрібно, а навантаження на них є надмірним. Проблему поглиблюють застарілі нормативи: згідно з наказом МОН №1205 від 06.12.2010 року, у сільських школах повна ставка психолога чи соціального педагога передбачена лише за наявності понад 300, а в міських — понад 700 учнів. Такі вимоги не відповідають реальним потребам та умовам війни і потребують термінового перегляду.
3. У системі освіти відсутній комплексний механізм організації та забезпечення заходів з надання допомоги у сфері психічного здоров’я. Спеціалісти потребують регулярної супервізії, професійного зростання, сучасних методичних матеріалів і безперервного навчання, аби якісно відповідати на виклики сьогодення. Водночас система професійної підтримки залишається на початковому етапі формування, не має чіткої інституційної моделі та не охоплює більшість спеціалістів.
Для подолання цих проблем необхідно сформувати єдину модель допомоги у сфері психічного здоров’я у системі освіти, що базується на найкращих міжнародних та національних практиках, враховує реалії воєнного, післявоєнного часу, встановлює чіткі рамки для забезпечення якості, безпеки та етичності допомоги, залишаючи простір для професійної гнучкості й творчих підходів з боку спеціалістів. Створення та впровадження такої моделі важливо розглядати не лише як інструмент реагування на вже наявні проблеми, а й як ключовий механізм профілактики ризиків: насильства та булінгу, розвитку ПТСР, депресії та суїцидальної поведінки серед дітей і молоді. Такий підхід відповідає міжнародним стандартам і дозволяє мінімізувати довгострокові негативні наслідки для освітньої системи, економіки та соціальної сфери.
Карітасом України сформульовано основні завдання, реалізація яких забезпечить формування єдиної моделі допомоги у сфері психічного здоров’я у системі освіти:
1) Інтеграція системи психологічної допомоги учнів та педагогів у навчальне середовище. Підтримка психічного здоров’я учнів і педагогів повинна бути інтегрована у щоденне шкільне життя, а для її забезпечення слід відвести спеціально визначений час у навчальному розкладі.
2) Системний перегляд та оновлення законодавства, що регулює діяльність соціальних педагогів, практичних психологів та психологічної служби у закладах середньої освіти:
• Розроблення єдиних правил, процедур та стандарту надання психологічної допомоги в закладах середньої освіти, що закріплюватиме мінімальний пакет послуг психологічної допомоги, рекомендовані методики, практики, порядок та процедури надання допомоги, модель взаємодії між практичним психологом та соціальним педагогом, показники та критерії оцінки ефективності запровадження моделі на місцях, а також кризові протоколи для персоналу у випадках гострих травматичних подій.
• Перегляд повноважень та посадових обов’язків практичних психологів та соціальних педагогів з метою досягнення чіткого розподілу функцій, ефективного використання потенціалу та узгодженості обов’язків спеціалістів психологічної служби;
• Зменшення вимог до нормативної чисельності учнів на одну ставку практичного психолога та соціального педагога.
• Перегляд та приведення у відповідність до найкращих світових практик та реальних потреб законодавства, що встановлює вимоги до облаштування кабінетів психолога.
3) Забезпечення кожного закладу загальної середньої освіти, незалежно від кількості учнів чи адміністративно-територіального розташування, практичним психологом та соціальним педагогом.
4) Створення та підтримання обладнаних приміщень, що забезпечують конфіденційність, безпечність та відповідну атмосферу для психологічної підтримки.
5) Удосконалення та розширення системи підготовки, навчання та супервізійної підтримки працівників психологічної служби, зокрема через розширення можливостей залучення ОГС як постачальників відповідних послуг.
Карітасом України було розроблено програма «Щасливі МИ», яка дає відповіді на основні питання щодо формування єдиної моделі допомоги у сфері психічного здоров’я у системі освіти: хто є суб’єктами цієї моделі, якою має бути їх взаємодія, де та за якими правилами вона має відбуватися. Це комплексна, науково обґрунтована методика психосоціальної підтримки дітей, педагогів і батьків, яка поєднує структуровану роботу з усіма основними групами учасників освітнього процесу, орієнтована на створення безпечного середовища, розвиток емоційної стійкості дітей та професійне навчання педагогічного персоналу.
Програма «Щасливі МИ» може слугувати методологічним і змістовним підґрунтям для розроблення та впровадження позитивних змін у сфері охорони психічного здоров’я в системі освіти.
Детальніше з розробками Карітасу України можна ознайомитися тут