В умовах війни в Україні багато людей вже четвертий рік проживають не вдома. Хтось втратив свої домівки внаслідок бойових дій, а хтось залишив у пошуках більш безпечного місця. Не всі мають змогу придбати нове житло чи навіть орендувати, є ті, хто вимушено мешкає у прихистках.
10 таких сімей зараз проживають у «Новому безпечному домі», неподалік Дрогобича на Львівщині. Це проєкт, який реалізує Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії на базі загальноцерковного реабілітаційного центру «Назарет», за фінансової підтримки Ukraine Crisis Appeal, Rotary Australia World Community Service та Australian Federation of Ukrainian Organisations.
«Назарет» проводить духовно-психологічну реабілітацію узалежнених від алкоголю, наркотиків та азартних ігор, а Карітас допомагає здійснювати психологічну підтримку близького оточення залежного, адже часто з ними проживають діти.
Проєкт «Новий безпечний дім» був розпочатий у вересні 2022 року. Тоді у прихистку юрмилось багато підлітків (6-7 класи) – до 15 осіб, і навчались вони здебільшого дистанційно у форматі онлайн у школах. «Переважно це були сім’ї «мама + дитина», чи «мама + двоє дітей», які евакуювались із Харкова, Дніпра, Херсону, – розповідає соціальна працівниця, психологиня проєкту Мар’яна Соломчак. – Батька в родині або зовсім не було, або він перебував на фронті. Часто це малозабезпечені сім’ї, мами-одиначки».
Родини у прихистку проживають обмежений термін – в середньому від трьох місяців до року. За цей час вони мають можливість оговтатися, зорієнтуватися та адаптуватися. Деякі знаходять роботу в Дрогобичі та переїжджають на орендоване житло, дехто отримує тимчасове житло завдяки програмам підтримки, а хтось виїздить у інші регіони чи за кордон. На довше залишаються у прихистку ті, хто працевлаштувався у «Назареті» – на кухні чи в господарстві.
Зараз у прихистку — близько 10 дітей, усі молодшого шкільного віку. Дві дівчинки пішли до школи вперше. «Онлайн-навчання психологічно відчувається легше. У попередніх школах вони мають друзів, улюблених вчителів, свої ритуали. Очне ж навчання продукує нові виклики: інша школа, інші діти, інші правила, – пояснює психологиня. – Діти бояться, як їх сприймуть однолітки, адже існує навіть інший «менталітет» між областями. На початку додавався ще й мовний бар’єр: деякі діти соромилися говорити українською, боялися, що їх висміюватимуть».
Команда «Назарету» знайшла просте рішення, яке спрацювало: змішані літні табори. «Ми зробили табори, де були і дрогобицькі діти, і наші внутрішньо переміщені, – розповідає Мар’яна Соломчак. – За два тижні вони подружилися, виявили, що ходитимуть до одних шкіл, матимуть тих самих учителів. Коли ти вже знаєш когось у класі – до школи йти легше. Це знімає найбільший страх першого дня».
Початок навчального року потребує ще й не малої матеріальної підготовки. Всіх школярів «Нового безпечного дому» забезпечили рюкзаками та канцелярським приладдям в рамках щорічної акції «Шкільний портфелик». З одягом потребуючим регулярно допомагають меценати та волонтери. «Нам важливо, аби ці діти йшли до школи з відчуттям «Я маю все необхідне», – пояснює Мар’яна.
Щоранку з прихистку дітей забирає шкільний автобус і відвозить до Рихтицького ліцею Дрогобицької міської ради. Після уроків цей же транспорт повертає їх назад. У кожної сім’ї є окрема кімната і свій «куточок», де дитина може побути наодинці. «Але часто вони самі обирають бути разом: приходять зі школи, кидають портфелі й біжать на вулицю. Грають у волейбол, бавляться, заходять у наш дитячий простір. Вони не почуваються «не такими», бо з «Назарету». Для них це другий дім – тимчасове, але комфортне і безпечне місце», – усміхається психологиня.
Дитячий центр Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії щодня по обіді приймає дітей. Тут з ними роблять домашні завдання і творчі майстер-класи, проводять заняття про безпеку, взаємоповагу та протидію булінгу, готують виступи на свята.
Велика частина роботи – наздоганяюча освіта. «У нас є діти, які росли у складних умовах, мами яких проходять реабілітацію від алкоголю чи залежностей. Буває, що дитині шість, а вона не знає кольорів або тваринок. Ми з психологом і соцпрацівниками вчимо їх цьому через гру, книжечки, прості завдання», – розповідає Мар’яна Соломчак.
Є діти, які повернулися з-за кордону і не встигають за шкільною програмою. Тоді команда домовляється зі школами про додаткові заняття. «Мали сім’ю з Дружківки: двоє хлопчиків, 8 і 9 років. Вони пішли у другий клас, але не знали навіть базу першого. Учителі після уроків і наші працівники підтягнули їх у читанні. Війна вкрала у них час і можливості: не було техніки для навчання онлайн, батькам було не до того — тож ми допомагали наздоганяти», – пояснює соцпрацівниця.
Окрема робота ведеться з психологічної підтримки. Психологиня щодня “в полі”: короткі розмови, групові заняття, іноді індивідуальні – коли помітні зміни у поведінці чи є запит від батьків. За потреби дітей скеровують до логопеда до Карітасу Дрогобича.
«Коли дитина йде до школи з прихистку, а не з рідного дому, їй потрібні люди поруч і прості речі, які тримають: знайомі обличчя, свої ритуали, підтримка вчителів і друзів, – підсумовує Мар’яна Соломчак. – Ми робимо все, аби це був не «виняток із правила», а нормальний, гідний старт навчального року. І коли діти кажуть, що їм тут, як удома – значить, ми рухаємося правильно».
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/