Image

Як війна змінює поведінку дітей та що з цим робити: досвід педагогів проєкту «Стійкість і розвиток» Карітасу України

Понад 9 тисяч дітей, 700 батьків та майже 500 педагогів змогли долучитись до ініціатив, активностей та навчань проєкту «Стійкість і розвиток»: Психосоціальна допомога дітям шкільного віку на території Одеської, Тернопільської, Хмельницької областей під час війни в Україні» Карітасу України від початку його роботи у серпні 2022 року.

«Це проєкт можливостей і змін світогляду всієї громади про роль педагога в житті дитини, – розповідає Анастасія Гурська, координатор проєкту «Стійкість та розвиток» Карітасу Тернопіль. – Вдалося змінити думку про діяльність всієї організації Карітас, кожен житель громади побачив можливості, які може надати фонд. Це якісне навчання педагогів, психосоціальна підтримка дитини та її батьків».

Проєкт реалізовується у 18 школах при 12 громадах трьох областей, за сприяння Карітасу Австрії та фонду Renovabis. Наразі діяльність передбачена до кінця вересня 2024 року, однак його команда вже працює над її продовженням.

«Головним свідченням ефективності реалізації проєкту є постійні звернення навчальних закладів з усієї Хмельниччини щодо готовності впровадження і фінансування цієї програми на їхній базі, – зазначає Дмитро Баланюк, менеджер проєкту «Стійкість та розвиток» Карітасу Хмельницький УГКЦ. – Проєкт продемонстрував дієву модель новітнього підходу до системної роботи психологів у навчальних закладах не лише для освітньої галузі регіону, але й для органів місцевого самоврядування та батьків».

В рамках «Стійкості та розвитку» в школах облаштовуються окремі аудиторії-простори, здійснюється їхнє технічне забезпечення, закуповуються матеріали для занять у необхідній для роботи кількості, впроваджються валідна програма «Безпечний простір» від Національного університету Києво-Могилянська академія, системне підвищення кваліфікації та безперервна супервізійна підтримка соціальних педагогів.

«Для дітей кімнати Карітасу просто віддушина від сірого буденного світу. Тут вони можуть побути в безпеці та проговорити все, що їх хвилює знайшовши свій метод висловлення, – підмічає Олена Гресько, керівник проєкту «Стійкість і розвиток» Карітасу Одеса. Проєкт психосоціальної підтримки дітей під час війни є критично важливим, оскільки ми надаємо дітям не лише фізичний, але й емоційний захист у відвертих конфліктних зонах. Ми створюємо безпечне середовище та надаємо ресурси для подолання психологічних труднощів, щоб діти могли зберегти свою психічну стійкість та просто побути дітьми».

Карітас України поспілкувався з педагогами проєкту зі шкіл Одещини, Тернопільщини та Хмельниччини, аби дізнатись, як змінюються діти та самі вчителі завдяки проєкту.

Як досвід повномасштабної війни в Україні проявляється у поведінці дітей

Аліна Біла, вчитель трудового навчання та директорка «Козацького ліцею» Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області:

– Діти втратили свою дитячу безпосередність, тривоги змусили їх стати дорослішими і знати багато речей, «непотрібних» у їхньому віці. Поведінка дітей кардинально різна: хтось боїться реалій війни, хтось став серйозним і вдає ніби його це не зачепило, але змінились всі.

Юлія Дармограй, соціальний педагог, вчитель правознавства і громадської освіти «Сергіївського ліцею» Сергіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області:

– Змінюється все довкола, змінюються і діти: їх емоції зараз менш яскраві, почуття поверхневі, поведінка не така, як була до початку повномасштабного вторгнення. Вони більш скуті та закриті. Стало важче знаходити до них підхід, на це потрібно більше часу.

Наталія Гірняк, вчитель інформатики Тернопільського класичного ліцею:

– Протягом останніх двох років діти проявляють себе дуже по-різному: це можуть бути апатія, тривожність, не бажання бути у соціумі або ж навпаки намагання максимально привернути до себе увагу, як вчителів, так і однолітків.

Багато дітей кажуть, що вони звикли до такого життя, проте це зовсім не так. Нещодавно, на одному із занять, ми проводили гру на асоціації. Я зауважила, що у більшості дітей асоціації напряму повʼязані з війною, вона вже залишила слід на усе їхнє життя.

Тетяна Шпуняр, вчитель початкових класів Тернопільської загально-освітньої школи №14 ім. Богдана Лепкого, активна учасниця заходів для педагогів проекту «Стійкість та розвиток»:

– Війна впливає на дітей, вони регулярно спускаються до бомбосховищ і це певним чином їх постійно тригерить. Бачу в наших підопічних багато тривожності та неспокою.

Зміна режиму навчання – це те, що теж дуже погано впливає на дитину, оскільки згортає її соціальну активність. Дитина менше гуляє, менше спілкується з іншими дітьми та вчителями. Через це її емоційний фон знижується. Тобто вона не так радіє життю, не така активна. В неї багато тривог. Це все дуже погано впливає на дитину.

Світлана Паршина, вчитель Хмельницької середньої загальноосвітньої школи I-III ступенів №21:

– Діти вчаться узгоджувати свою поведінку з реаліями війни. Вони навчились опановувати свої емоції, коли спускаються в укриття, під час тривоги. Якщо в перші місяці повномасштабного вторгнення, зачувши сигнал тривоги, найбільш чутливі діти плакали, не відходили від вчителя, тримали його за руку, то зараз ці діти навчились спокійно йти в укриття і чекати сигналу відбою.

Як найкраще допомогти дітям і підліткам впоратися з їхнім травматичним досвідом

Юлія Дармограй, соціальний педагог, вчитель правознавства і громадської освіти «Сергіївського ліцею» Сергіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області:

– Перше, і основне – поруч повинен знаходитися дорослий, який зможе дати дитині точку опори (відчуття безпеки).

Друге – розмови. В будь-якому віці людині важливо бути почутим, проговорити свої відчуття.

І третє – це підтримка. Незважаючи на те, що підлітки своєрідно реагують на дорослих, їм вкрай необхідно схвалення з боку іншої людини.

Тетяна Шпуняр, вчитель початкових класів Тернопільської загально-освітньої школи №14 ім. Богдана Лепкого, активна учасниця заходів для педагогів проекту «Стійкість та розвиток»:

– Дуже важливо під час війни, щоб дитина обов’язково мала коло спілкування, вчилася, мала певні обов’язки, щоб в неї були свої захоплення, хобі та гуртки. Можливо для батьків це зараз складніше реалізувати, але це дуже потрібно.

Батькам і педагогам потрібно розуміти, що на дитину падає додаткове навантаження, пов’язане з тривогами та переживаннями. Дитині допомагає пережити усі ці жахи війни любов близьких людей – це найбільш цілющі ліки, а ще спілкування з однолітками, підтримка, групові та індивідуальні заняття у школі.

У нашому просторі діти відчувають себе у безпеці, тут немає заборонених тем, вони пропонують на заняття теми, які їх цікавлять. Для них дуже важливо, що тут їх почують, врахують їхню думку та завжди підтримають.

Світлана Паршина, вчитель Хмельницької середньої загальноосвітньої школи I-III ступенів №21:

– Потрібно вчити дитину шукати опору всередині себе. Організовувати такі тренінги, ігри та вправи у яких дитина буде розуміти свою цінність, свої потреби та алгоритм дій в критичних ситуаціях. Тобто давати інструмент для усвідомлення себе.

Коли розвиток дитини спрямовувати вектором самопізнання, то дитина  формуватиме відчуття непохитності буття. Дитина зрозуміє, що є її внутрішній світ і він облаштовується за певними законами. І ці закони діють, навіть за умови катастрофи зовні.

Як проєкт допомагає вам у роботі вчителя

Світлана Паршина, вчитель Хмельницької середньої загальноосвітньої школи I-III ступенів №21:

– На постійній основі використовую ігри, прийоми, підглянуті під час взаємодії. Вони не просто працюють, а й стають основою для нових вправ і органічно вплітаються в канву уроків з усіх предметів.

Матеріали проєкту приносять користь і в підготовці до уроків та виховних заходів, і в організації освітнього простору. Складно переоцінити значення проєкту для згуртування колективу та формування навичок взаємодії у соціумі.

Наталія Гірняк, соціальний працівник проекту «Стійкість та розвиток», вчитель інформатики Тернопільського класичного ліцею:

– Для мене цей проєкт є надзвичайно цінним, оскільки спілкуючись з дитиною в позаробочій атмосфері, я можу краще зрозуміти, хто перебуває перед мною, який емоційний стан дитини та як краще допомогти їй засвоїти нові знання.

Вже вкотре переконуюсь, що діти не бояться підходити до вчителя, якщо він проявляє себе не тільки як викладач, але і, так би мовити, старший друг, який може завжди вислухати, допомогти та підтримати, і що найголовніше, не засудити або ж ще гірше не осоромити за знання.

Юлія Дармограй, соціальний педагог, вчитель правознавства і громадської освіти «Сергіївського ліцею» Сергіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області:

– Завдяки проєкту, в мене, як в педагога, з’явилося більше інструментів для взаємодії з дітьми. Довірливі стосунки, які виникають внаслідок занять, допомагають відкривати дітей з більшої кількості сторін та якісніше подавати інформацію, зважаючи на особливості тих чи інших дітей. А особистість «розуміючого» вчителя змушує учнів більш відповідально ставитись до навчання, виконувати завдання.


Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/

Categories: News | Новини