Театральне мистецтво близьке і зрозуміле, як малюкам, так і підліткам, адже в його основі – гра. Завдяки театральним заняттям несміливі діти здобувають впевненість в собі, а галасливі, навпаки, стають спокійнішими і вчаться опановувати себе.
У ігровій формі дитину можна зацікавити найскладнішою інформацією чи темою, за допомогою гри можна знизити рівень стресу та підвищити психологічну стійкість. Театральні практики допомагають працювати з голосом, поставою, сценічним мовленням, зняттям тілесних утисків та хвилювань, щоб діти могли вільно себе почувати і на сцені, і перед камерою і в реальному житті.
«Простори дружні до дитини» та інші дитячі й молодіжні проєкти місцевих організації Карітасу України активно застосовують театральні практики у своїй роботі, а деякі осередки навіть мають власні театральні студії.
Багато з них у 2023 році ставили спектаклі до Дня Святого Миколая та різдвяно-новорічних свят, щедрували та колядували, тож ми вирішили розпитати соціальних педагогів, психологів та координаторів проєктів Карітасу навіщо дітям театр.
«Намагаюсь робити так, щоб наші вистави не були просто якимись дитячими казочками, де в кінці приходить Миколай і вручає подарунки, – розповідає Марія Бондарчук з Карітасу Кам’янске. – Цього року малеча грала виставу про іграшки, які так любили свою людину, що були готові на все заради неї, навіть отримати покарання. Таким чином ми розкрили теми любові та всепрощення. Старша група ж робила постановку про дорослішання за мотивами «Аліси в країні див».
Марія привнесла театр до Карітасу Кам’янске ще у 2015 році. Осередок міжнародного фонду шукав соціального педагога для дитячих проєктів. «В оголошенні було зазначено, що має бути педагогічна чи психологічна освіта, а у мене була режисерська. Написала все одно, а раптом пощастить. Прийшла на співбесіду і мене взяли. Роблю те, що вмію», – скромно пригадує дівчина.
Направду Марія вміє багато. Робота дитячої акторської студії у Кам’янському організована за принципом справжніх театральних сезонів: тренінговий та етюдний періоди, репетиції, прогони і вистави. Великі спектаклі тут ставлять 3-4 рази на рік. Є молодша група віком 5-9 років, а є старша – від 10 років. Заняття відбуваються двічі на тиждень.
«Це все забезпечує різноманіття та можливість навчатись у колі однолітків, а ще нічого не приїдається, – пояснює координаторка та режисерка театральної студії. – Кожна категорія дітей по-своєму сприймає заняття театром і щось своє бере з цих занять. Наприклад, ми працювали з дітьми з сімей у складних життєвих обставинах, то вони отримували комунікативні навички, вчились взаємодіяти один з одним та базовим принципам ввічливого спілкування. Зараз у нас кістяк групи діти-ВПО і з ними зовсім все інакше. Вони вже дуже комунікабельні і їм цікава саме творчість, тобто з ними можна ставити більш складні вистави, які потребують більшої концентрації уваги та покращеної взаємодії».
Разом з психологом Карітасу Кам’янське Лілією Литвиненко Марія також вже два роки організовує Театральну психологічну лабораторію для дітей 14-18 років. Це місце де підлітки досліджують себе розігруючи театральні етюди. Там менше суто сценічних речей, а більше психології.
«Етюд – це така маленька сценка, яку діти придумують самі на задану тему та за певними правилами. Вони закладають в сценарій щось своє, що їх цікавить чи турбує, і програють можливий розвиток історії, проживають певний досвід через свого персонажа. Вони розглядають ситуацію з різних точок зору, аналізують чому герой вчинив так, а не інакше, без осуду та з прийняттям, – уточнює Марія.
Етюдний театральний метод дуже універсальний та ідеально підходить для психологічного розвантаження та навчання. Кожна сценка чи вистава – це іграшкова модель реальності, й коли діти раз за разом проживають її, то у них формується ставлення до життя, як до гри. Вони сприймають легше проблеми, не концентруються на поганому, шукають варіанти, думають, як все можна переграти та змінити».
З колегою згодна і Вікторія Ханас, психолог проєкту «Діти та війна: соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю» Карітасу Тернопіль. Вона активно застосовує театральні практики займаючись з підлітками.
«Коли діти програють непритаманні їхньому віку ролі дорослих чи вчителів, які мають вередливого сина чи учня, то вони стають на їхнє місце, аналізують та бачать ситуацію під іншим кутом зору, та зрештою приходять до розуміння, як не варто поводитися з батьками в різних ситуаціях, – зазначає психологиня. – Якщо призначити булера на роль дитини, яку цькують, і він протягом десяти репетицій буде відчувати на собі, як воно, то потім, можливо, він хоч раз задумається, чи хотів би це робити далі».
У цьому році Вікторія має намір зробити низку театральних вистав, кожна з яких буде присвячена розбору психологічних ситуації з якими зіштовхуються підлітки в реальному житті. Наприклад, у такий спосіб вона хоче з вихованцями дослідити тему конфліктів між батьками і дітьми, з вчителями, однолітками чи булінгом з боку старших школярів.
«Один тренінг зі стресостійкості нічого не вирішує. Потрібно повторювати ситуації ще і ще, обговорювати і дискутувати. Навіть по підготовці до вечорниць чи коляди бачу, що п’ять чи сім репетицій потрібно, щоб всі розкрились, зрозуміли сенси і задачі та вжились у ролі», – пояснює психологиня.
У Карітасі Хмельницький ляльковий креатив-театр «Діти для дітей» виріс із фольклорного гуртка. Психологиня Тетяна Хамелюк пригадує, як одного дня у дитячому просторі зробили коробку із креативними картками, а дітям роздали пальчикові та ручні ляльки.
«На кожній картці було зображено, якусь емоцію – щастя, радість, страх тощо. Одна дитина витягувала картку для своєї групи і всі разом вони придумували сюжет. Ми не задавали жодних рамок та обмежень, просили тільки задіяти всіх та використати всі ляльки. Ми дуже здивувались результату. Це було справді цікаво, багато дітей відкрились із зовсім іншої сторони», – розповідає психологиня.
Тетяна зазначає, що вони з колегою – соціальною педагогинею Карітасу Хмельницький Лесею Королюк – креатив-театр зробили «фішкою» своїх занять, і багато психологічних тем пропрацьовують з дітьми у такий цікавий спосіб: «Буває так, що діти приходять чимось стурбовані, наприклад, щось сталося у класі, й вони починають про це говорити. Ми не можемо це проігнорувати і сказати, що сьогодні зовсім інша тема і давайте продовжувати заняття. У таких ситуаціях дуже виручає креатив-театр, ми роздаємо ці іграшки і розкриваємо тему через гру, попробуємо змінити сюжетну змію, вирішити конфлікт чи прояснити ситуацію. При цьому зазвичай дітям не потрібно давати якихось особливих рекомендацій, вони самі знаходять виходи».
У дитячому просторі Карітасу Одеса також роблять вистави з ляльками. До цього долучені справжні професіонали – дитячий ляльковий театр, який з 1956 року працював у місті Торецьк, що у Донецькій області, а з початком повномасштабної війни в Україні вимушено евакуювався до Одеси.
«Кожне заняття у просторі Карітасу ми готуємо і продумуємо наперед, щоб дітям було цікаво, шукаємо підхід до всіх учасників, адже кожна дитина має свої природні здібності. Намагаємось за короткий час, який ми маємо, навчити їх і виразному читанню, і співів, і танців. Занурюємо дітей у світ національних традицій, виховуємо ставлення до надбання рідної культури, духовних і матеріальних цінностей нашого краю», – розповідає Валентина Шульга, яка багато років очолювала театр, а нині її в цьому змінила донька Ганна.
«Ми працюємо з ляльками 5 різних систем – від найменших пальчикових до великих ростових підлогових. Маємо власну майстерню – шиємо, клеїмо, ліпимо. Більшість наших ляльок, костюмів і декорації залишились там, але й тут вже маємо реквізит», – розповідає керівниця театру Ганна Шульга.
З дітьми Карітасу Одеси від 6 до 13 років Валентина і Ганна ставлять етюди та п’єси на свята. «Участь у виставі не тільки дозволяє дітям відчути себе актором, але і розвиває почуття відповідальності за доручену роль, спектакль та загалом захід», – зазначає Валентина.
Вікторія Ханас, психолог проєкту «Діти та війна: соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю» Карітасу Тернопіль, переконана, що ляльковий театр для дітей молодшого віку дуже корисний: «Маленьких дітей театр немовби переносить з реальності в казку і там вони програють такі ситуації, які можливо їм і не зустрінуться в житті, але дозволять тут і зараз комусь допомогти, відчути себе сміливим, чи впевненим в собі. І от коли вони це роблять регулярно, на репетиціях чи виставах, то якісь звички залишаються. Це про приміряти на себе костюм супергероя і отримати суперсилу».
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримати нашу діяльність з допомоги потребуючим – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/