Волонтери сьогодні стали силою, яка підтримує мільйони українців. Допомагають не тільки українським воїнам, а й громадянам, які через війну опинилися у скрутних умовах – без житла, безпеки, їжі. Будь яких базових речей для життя.
Про те, на які ризики доводиться йти волонтерам, щоб доставити гуманітарні вантажі, а також про найнеобхідніші речі для вимушених переселенців в інтерв’ю Gazeta.ua розповідає Григорій Селещук. Він – директор департаменту гуманітарного реагування міжнародного благодійного фонду “Карітас Україна”. Організація займається підтримкою переселенців та привозить гумдопомогу в постраждалі райони.
У яких містах та регіонах зараз працюєте? Куди вдається доставляти гуманітарну допомогу?
Ми маємо мережу з 37 організацій в Україні – від заходу до сходу. Вже мали досвід реагування і порятунку людей, які страждають від російської агресії з 2014-го року. Нашу гуманітарку отримали близько 700 тисяч людей. І це різнопланова підтримка – від продуктів, медикаментів і до надання людям підтримку у створенні бізнесу, соціальний супровід. Повномасштабна війна для нас стала сюрпризом. Але в той же час, були готові і було уявлення, що і як робити. За перші 45 днів повномасштабної війни ми надали допомогу для майже 400 тисяч осіб.
Що потрібно людям найбільше?
Намагаємося залучати якмога більше волонтерів. Люди – це наша основна сила. Перша реакція спрямована на надання продуктових наборів. Вони важать від 10 до 17 кілограмів. В залежності від складу, забезпечуємо харчування сім’ї від півтора тижня до місяця.
Ви побували на півночі від Києва. Вдалося поспілкуватися з людьми? Про що вони говорять, що просять?
Буча, Гостомель зараз отримали дуже багато уваги. Ми завезли туди більше двох тон харчів. Основна потреба там – це електрика і вода. Великі бутлі з водою – це те, що на вагу золота. У Бучу, Ірпінь привезли переносні великі сонячні станції, які дозволяли підзарядити телефони, ліхтарики, павербанки.
Разом із тим, ми побачили гнітючий стан людей, які перебували під окупацією. Вони мали страх втратити життя, бачили смерті і ховали сусідів у дворах. Переховувалися у підвалах. Спілкувалися з літньою жінкою, яка була разом із сином. Про себе сама дбати не могла. І через обмеження родина не могла виїхати. Вони казали, що на третій день у їх квартиру щось прилетіло. І весь місяць жили у підвалі будинку, спали на матрацах на бетоні. Там не було води. Близько кілометра треба було за нею ходити. Але кожен такий похід був пов’язаний із ризиком для життя. Вони мусили зважувати, що важливіше – вода чи ризик загинути. Це люди, у яких є глибокі травми. Вони мусили проявити відвагу та мужність, щоб вижити, але цей досвід нестиме травматичний характер. З ними мають працювати психологи – це одне з найважливіших зараз.
Багато переселенців приїжджають із досвідом і треба думати, як давати їм засоби для перезапуску економіки
Як ще допомагаєте?
У полтавському “Карітасі” приймали багато переселенців з Харкова. Зокрема, близько десяти осіб, які мали швейне підприємство. Їх цех розбитий. Зараз вони можуть щось робити, але не мають на чому. А замовлення на їх сайт досі йдуть. Таким людям потрібні програми малого і середнього бізнесу. Щоб Україна вже починала відроджуватися, щоб економіка функціонувала. Ми ще не перемогли, але вже маємо починати жити. Багато переселенців приїжджають із досвідом і треба думати, як давати їм засоби для перезапуску економіки.
Є зв’язок з волонтерами на сході? Чи збираєтеся вивозити їх зараз чи будуть там до останнього?
Так, є волонтери і працівники, які надають посильну допомогу навіть на окупованих територіях. Наші волонтери їздять у небезпечні місця, але не затримуються.
Зустрічався із “Карітасом” у Дніпрі, Полтаві, Запоріжжі. Ми проаналізувати, що ще можемо зробити для такої підготовки. Одна з ключових речей – готуємося приймати переселенців, які тікатимуть в останній хвилі. Вони дуже часто будуть без найнеобхідніших засобів. Ми також говоримо про місця, де вони можуть перебувати. Ми в контакті з організаціями, які надають такі місця і психологічну допомогу. Також багато запитів про відновлення документів, надання медикаментів, одягу.
У нас є план у співпраці із “Карітас Німеччини” – доставляємо в Україну 20 000 продуктових наборів. З частини цього створимо резервний фонд, який використаємо у разі загострення на сході.
Ми готуємося до двох сценаріїв – якщо буде окупація нових територій і потік біженців, так і варіант звільнення від окупації, як це було на Київщині, Чернігівщині і Сумщині. Коли окупанти пішли, вичерпавши весь потенціал для знищення та руйнування. Ми розглядаємо, що такий сценарій може спрацювати на сході і півдні. Тому також готуємося швидко виїхати, якщо будуть нові звільнені території.
Російський танк розстріляв офіс “Карітасу Маріуполь”
Ви допомагаєте переселенцям. Що їм найбільше потрібно?
Наші місцеві організації працюють з евакуйованими людьми. Самою евакуацією ми не займаємося, але активно приймаємо людей, що виїжджають. Зокрема, з Сіверськодонецька, Рубіжного приймаємо людей у Запоріжжі, Дніпрі. Даємо їм можливість їхати далі. Була співпраця із координаційним штабом Офісу президента, який організував виїзд дітей з інвалідністю в Миколаїв. Це були близько 100 осіб, тоді Миколаїв був під обстрілами. Вони спочатку виїхали до Одеси, де місцевий “Карітас” забезпечував їх всім необхідним. А потім їх повезли до організацій фонду в Румунії, поки в Австрії готували спеціальне приміщення з пандусами та всім необхідним. Сьогодні, 11 квітня, ця група вилітатиме з Румунії до Австрії. Їм забезпечать безкоштовний переліт.
Різні регіони зараз мають різні потреби. Ті, хто виїжджає з місць, де йдуть активні бойові дії, їдуть фактично без нічого. У нас була історія мами з неповнолітньою дочкою. Вони з Рубіжного добиралися до Дніпра. Були змушені два кілометри повзти по землі під обстрілами, щоб вийти до безпечної зони. У Дніпрі наші працівники допомогли знайти їм новий одяг, місце, де вони можуть проживати, нагодували їх. Одна з найбільших вдячностей, які наші працівники у Дніпрі чують від людей, – це можливість прийняти теплий душ. Тому що у людей не було доступу до води. Бували випадки, коли давали їсти борщ і ложку, а потім другу страву – салат, котлету – і виделку. А людина каже, що далі їстиме ложкою, щоб економити воду. Громадяни у таких складних ситуаціях опинялися і для них цінність те, що для нас звичайні речі.
Чи потрапляли волонтери, які привозять гумдопомогу під обстріли?
Російський танк розстріляв офіс “Карітасу Маріуполь”. В цей час там були люди, які ховалися від обстрілів та шукали безпечного притулку. Загинуло семеро людей, серед них дві наші колеги.
Хоча такі випадки поодинокі. У нашій мережі є своя система відстеження безпекової інформації. Ми перед тим, як наші працівники виїжджатимуть у будь-які небезпечні зони, намагаємося проаналізувати маршрут, подивитися наскільки він є безпечним, розрахувати, де зупинятимуться на ніч, де працюватимуть. Щоб наші маршрути були подалі від військових об’єктів. Тому що у військових є своя функція, у нас – своя. Наша полягає в безпеці людей і працівників. Намагаємося вибудувати максимально безпечну систему, наскільки це можливо.
Завжди є певний ризик, який треба брати до уваги і бути готовим до нього. Але якщо ми не привеземо необхiднi лiки, воду, продукти, то люди не отримають допомоги. І їхньому життю також може загрожувати ризик. Це завжди складний вибір. Поки були одиничні випадки, коли наші працівники чи конвої ставали ціллю для військових.
У перші тижні було дуже мало інформації про те, що насправді відбувається. Було важко передбачати ситуацію і планувати роботу
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, ви швидко включилися у роботу. Як відрізнялися перші тижні і ситуація зараз? Стало простіше чи навпаки складніше?
Зараз стали об’єми більші. У перші тижні було дуже мало інформації про те, що насправді відбувається. Було важко передбачати ситуацію і планувати роботу. Ми більше працювали у режимі реагування на авральні пожежі, які відбуваються у різних місцях. Зараз перейшли у режим середньострокового планування. Принаймні від місяця до трьох. Щоб передбачити, які можуть бути потреби, ми зараз запустили механізми їх вивчення. Збираємо інформацію від самих жертв війни, щоб вони могли сказати, що їм треба. Раніше давали людям те, що маємо. А тепер переходимо у режим, щоб реагувати на їх справжні запити та потреби.
Також ми побачили, що є потреба у психологічній підтримці, але самі постраждалі не завжди готові говорити про це.
Ви допомагали дітям, родинам з різними потребами, людям з інвалідністю. Під вашою опікою були самотні літні громадяни. Зараз вдається їх підтримувати?
Так. Ми зараз чітко розуміємо, що у перших фазах широкомасштабного вторгнення необхідна була допомога буквально всім. Зараз розуміємо, що треба фокусуватися на людях з особливими критеріями вразливостей – самотні літні люди, багатодітні сім’ї, вагітні жінки, сім’ї, де є люди з інвалідністю. Зараз запускатимемо програми спеціально для таких осіб. Наприклад, ми вже зробили замовлення на дитяче харчування для сімей з маленькими дітьми. Зараз формуємо підходи для надання продуктів дітям із діабетом. Бо для них звичайні харчі у деяких випадках можуть бути вироком.
Ми починаємо фокусуватися на найбільш вразливих групах переселенців і намагаємося вивчати їх специфічні потреби. Наприклад, зараз величезний запит на памперси для дорослих. Для літніх громадян, які потребують опіки. Отакі специфічні групи часто залишаються поза увагою, бо для масової відповіді на їх потреби треба мати розгалужену мережу, як в Україні, так і за кордоном.
Скільки волонтерів зараз об’єдналися разом з вами?
Цифру складно назвати. Ми, як частина Української Греко-Католицької Церкви у своїй роботі спираємося на релігійні громади. Це наша 8 тисячна волонтерська армія. Також навколо самих “карітасів” гуртуються до трьох тисяч людей, готових допомагати.
Автор: Анастасія Прокаєва
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: #війна #Карітас України #селещук