Сучасні діти зростають у швидкозмінному світі, тому потребують нових підходів до навчання й виховання, які враховують їхні інтереси та цифрове середовище.
В Україні діти зростають в умовах війни, що впливає на їхні потреби, емоційний стан і розвиток. Водночас значна кількість малюків та підлітків переживають стрес і травматичний досвід, що впливає на їхній емоційний стан і поведінку. Такі діти можуть потребувати більше уваги, розуміння та створення безпечного середовища для відновлення. Саме тому в дитячих просторах Карітасу України поєднують сучасні освітні підходи з чуйністю, терпінням і психологічною підтримкою.
Про потреби дітей в Україні та нове покоління педагогів, а також про незламний дух українців, днями ми говорили з нашими гостями з Австралії, Ростиком та Романою Беккер під час їхнього візиту до Простору дружнього до дитини Карітасу Бердичів, дитячого простору Новий Безпечний Дім Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії та реабілітаційного центру «Назарет». Подружжя Беккер є волонтерами, представниками Ukraine Crisis Appeal в Австралії – ініціативи, яка спрямована на надання допомоги Україні, зокрема для дітей, що переживають війну в Україні, та ветеранів.
Ростик Бекер – викладач літератури у вищій школі міста Аделаїда, столиці та найбільшому місті штату Південна Австралія. Тож саме з огляду на це під час візиту він особливу цікавість проявив до освітніх та методологічних підходів Карітасу по роботі з дітьми, які постраждали від війни.
Разом із командою Карітасу України Ростик і Романа відвідали заняття у Просторі дружньому до дитини в Бердичеві, де на практиці побачили, як працюють команди дитячих центрів Карітасу із використанням сучасних, інклюзивних та орієнтованих на дитину методик навчання і підтримки.
Екскурсію для австралійських гостей провели директор Карітасу Бердичів отець Роман Шкрібенець, керівниця програми «Освіта, формація та захист дітей» Карітасу України Зоряна Лукавецька та менеджерка дитячих проєктів Ольга Аркуша.
У розмові пан Ростик поділився своїми враженнями від побаченого, розповів про роль підтримуючих дорослих у житті дітей, які пережили травматичний досвід, а також про те, чому міжнародна підтримка України залишається важливою.
– Розкажіть, будь ласка, загалом про цю поїздку. Чому ви вирішили приїхати в Україну?
– Я відвідую Україну вже вдруге. Входжу до комітету Ukraine Crisis Appeal в Австралії. Ми вже кілька років співпрацюємо з Карітасом України, підтримуємо ряд проєктів. Очільниця Ukraine Crises Appeal Дарка Сенко просила нас цього разу відвідати Простір дружній до дитини у Бердичіві, а також «Назарет».
Ми постійно волонтеримо в Австралії для України, і нам дуже цікаво побачити ті програми, якими ми займаємося. Ще два роки тому, коли ми планували поїздку, нас дуже просив Степан Романів (один із керівників Світового конгресу українців – КУ) відвідати «Назарет». І сьогодні ми мали честь бути у реабілітаційній кімнаті, яка названа іменем.
– Що вас вразило?
– Нас вразив незламний дух українців. Вразив підхід молодих волонтерів і працівників, які працюють із дітьми, які постраждали від війни. Цей підхід дуже гуманний і прогресивний, а ще інклюзивний – з великою диференціацією для дітей з особливими потребами.
Я сам працюю в сфері освіти. І ті нові педагогічні методики, які ми застосовуємо в Австралії – індивідуальний підхід, диференціація – вони тут теж використовуються. І навіть є те, чого нам варто повчитися.
Наприклад, ми побачили як молоді соціальні педагоги Карітасу Бердичів працювали з підлітками. Темою були екологічні виклики – забруднення води в регіоні. Вони створили разом із дітьми мікроекосистему з живими рослинами і мохом. Діти мали доглядати за нею, вчитися підтримувати її баланс.
Ці діти були такі зосереджені та захоплені. Але якщо подумати, що це діти, які пережили війну, втратили батьків або були змушені переселитися… Проте в Карітасі вони розвиваються так само гарно, як ця екосистема в їхніх руках.
– Це дуже гарна метафора. Що ще ви побачили у Бердичіві?
– Загалом колектив Карітасу Бердичів – отець Роман, молоді священики та соціальні працівники – наповнені оптимізмом, любов’ю до праці та відданістю дітям. Коли ми зайшли в кімнату до молодших дітей, то там була справжня, непідробна життєрадісність. Ми привезли подарунки – маленькі сувеніри, і діти дуже раділи.
– Ви вважаєте, що діти залишаються такими саме завдяки підтримці дорослих?
– Так. Є різні методи підтримки. Є такі, що не дозволяють дітям бути дітьми. Але тут підтримка інша – вона дає їм цей простір. Вони можуть проявляти себе по-різному: хтось активний, хтось стриманий. Це дуже важливо, бо діти найкраще вчаться, коли їм дозволено бути дітьми, досліджувати світ та вчитись у оптимальному для себе темпі, а не коли їх просто наповнюють знаннями, як порожню посудину.
А щодо ролі дорослих – важливо, щоб дорослий поруч був підтримуючий. Соціальні працівники і психологи можуть частково підтримати батьків у складних ситуаціях.
– Що мотивує вас продовжувати допомагати Україні?
– Це складне питання. В Австралії теж є певна втома, і зараз багато уваги йде на військову допомогу. Але моя особиста позиція – це питання людяності. Це наш обов’язок допомогти тим, хто в потребі.
Особливо нас мотивує те, що ми бачимо реальні результати. Наприклад, у «Назареті»: два роки тому ми лише обговорювали плани, а зараз ми бачемо вже готові приміщення та людей, які працюють. Особливо тішить те, що це реально допомагає людям. Тривають та розбудуються програми, є підтримка для ветеранів та їхніх родин, і зокрема дітей. Ми бачимо, як росте ця система.
Карітас працює і з дітьми з аутизмом, і з синдромом Дауна, і з особливими освітніми потребами. Ці діти не ізольовані, а включені в спільноту, мають безпечний простір, де їхні таланти цінують.
Мені запам’ятався один хлопчик. Він сидів осторонь, виглядав дуже травмованим. Я дав йому маленький подарунок. Він на секунду усміхнувся, а потім відкинув його. Але цієї миті було достатньо – він взяв, потримав і усміхнувся. Це означає, що процес уже почався. Дітям потрібен час.
Ми не можемо змусити дітей радіти за командою. Особливо тих, хто пережив травму. Вони мають свій темп. І це підхід я помітив тут, познайомившись із командою Карітасу.
– Що ви будете переповідати в Австралії про нас, про Україну?
– Що попри втому і складність ситуації – тут у людей є непохитна надія, є незламність. Ми зрозуміли, що перемога можлива тільки разом – і в Україні, і в діаспорі. Ми маємо підтримувати одне одного.
Люди в Україні є згуртованими та доброзичливими. Ми це відчули навіть у побуті – у готелях, магазинах. Мене дуже вразили воїни, які повернулися з війни і намагаються залишатися добрими людьми. Це дуже важливо.
Мене вразили працівники Карітасу. Це неймовірні люди. Вони створили безпечний простір для дітей, особливо тих, кого травмувала війна. І цей простір – сучасний, інклюзивний, з правильними підходами. Країна в добрих руках.
Попри всі виклики, ця війна показала, що українці – креативні та інноваційні. Те, що я бачу в цих просторах — це освіта, яка дозволяє дітям розвиватися без обмежень.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/