«Хочу хоч чимось допомагати своїй країні та людям. Кожен на своєму фронті».
Ця відповідь волонтера Карітасу України на питання, чому він займається волонтерством, цілком могла б стати офіційним девізом 5 грудня.
Саме в цей день у світі відзначають Міжнародний день волонтерів в ім’я економічного і соціального розвитку. Вперше він був започаткований у 1985 році.
Цього року в Україні напевно не лишилося жодної людини, яка б у певний спосіб не долучилася до волонтерства.
Від 24 лютого Карітас України сповна відчув на собі великий наплив людей, які хотіли допомагати та бути долученими до спільної боротьби.
«Ми раді всім, хто готовий долучатися до волонтерства,– зазначає Наталя Стецьків, координаторка волонтерського руху в мережі Карітасу України.
Обмежень щодо віку чи дієздатності серед волонтерів немає. Для всіх знайдеться вид діяльності, який їм буде зручним та не обтяжливим».
Від початку повномасштабної війни в Україні волонтерами у Карітасі встигли попрацювати вже понад 5400 осіб, з них – 2400 стали постійними.
«Волонтерство у Карітасі – це лакмусовий папірець справжності нашої роботи. Якщо є волонтери, значить ми робимо щось цінне, нам вірять і це має сенс, – переконаний о. Андрій Нагірняк, директор з питань ідентичності та мережі Карітасу України.
На всіх сторінках Святого Письма червоною ниткою проходить ідея, що допомагати ближньому дуже важливо для віруючої людини. Проте у Карітасі ми не обмежуємось лише мотивацією соціального служіння. Ми хочемо говорити про те, що волонтерство – це щось загальнолюдське та відгукується кожному. Саме про це наш слоган «Коли береш – наповнюєш руку, коли даєш – наповнюєш серце».
Нещодавно у Карітасі підбили підсумки піврічного опитування волонтерів із 25 центрів по всій Україні. Респондентами стали 514 осіб – 68% жінки та 32% чоловіки.
Опитування підтвердило тенденцію, яку від початку повномаштабної війни спостерігали координатори: внутрішньо переміщені особи готові та хочуть волонтерити на нових місцях, зробити щось корисне та стати частиною великої команди.
40% волонтерів – це ВПО. «Це гарна тенденція, коли бенефеціари стають волонтерами, – зазначає Іванна Федорак, фахівець по роботі з волонтерами Карітасу Коломия. «Людина отримала поміч, а потім подумала, що теж може бути корисною та обрати собі зайнятість за вподобанням. Хтось працює з одягом, хтось допомагає на видачі гуманітарної допомоги, хтось на складах. Кожен знаходить себе».
Іванна Федорак додає, що дуже важливо реєструвати бажаючих долучитися до волонтерства.
«Після 24 лютого були дні, коли до нас приходили з наміром поволонтерити сотні людей. Так ми почали записувати охочих, щоб мати контакти і долучати їх за потреби, – пояснює спеціалістка.
Роботи для сотні волонтерів у нас не було, але ми вирішили зробити щось корисне, тож організували тренінг по домедичній допомозі. Люди отримали знання і залишилися задоволені».
61% волонтерів – це люди віком 25-49 років. 24% – молодші 18, але не старші 24 років. Ще 23% – віком 50+.
«При залученні волонтерів неповнолітніх обов’язково підписується згода батьків, що вони дозволяють дитині долучитися до команди», – уточнює Наталя Стецьків, координаторка волонтерського руху в мережі Карітасу України.
«Якщо взяти законодавчу базу, то волонтером може бути людина з 14 років, – додає Юрій Вдовцов, фасилітатор по роботі з громадами/ОТГ проекту “Адвокація сталих соціальних послуг” Карітасу Запоріжжя. – Дітям ми ніколи не доручаємо тяжку роботу, як правило вони допомагають у роботі з іншими дітьми. Наприклад, можуть прийти і допомогти на творчому майстер-класі, або долучитися до екологічної толоки. Але в жодному випадку це не буде фасування гуманітарної допомоги чи розвантаження фури».
Люди старшого віку приходять до Карітасу за спілкуванням та комфортним середовищем. Відповідно до даних опитування 18% волонтерів мережі – пенсіонери.
«Волонтерам старшого віку не потрібен сертифікат, вони просто хочуть бути в спільноті, потрібними та корисними, – Анна Чудовська, менеджер проєктів з розвитку громад Карітасу України. – Але є, наприклад, студенти, яким такий документ потрібен для підтвердження навичок та досвіду. Це може бути не обов’язково сертифікат, а наприклад лист-рекомендація».
Наприклад, у Карітасі Запоріжжя створили «Особливу книжку волонтера» – документ, який мотивує людину приходити і займатися волонтерством. Ця книжка прирівнюється до трудової та містить весь досвід, який людина отримала в Карітасі. Вже згаданим Анною студентам вона допомагає підняти свої бали та отримати стипендію.
«Таким чином ми намагаємося розвивати у нас європейський принцип: якщо людина займається соціально-корисною діяльністю, то від того має отримувати бонуси», – пояснює Юрій Вдовцов.
46% волонтерів Карітасу України – це люди, які офіційно працевлаштовані в інших організаціях та на підприємствах. Однак, багато і тих, хто не має постійної роботи – 27%.
У цьому контексті дуже тішить той факт, що від початку війни 247 волонтерів були працевлаштовані у Карітасі. Це психологи, соціальні працівники, бухгалтери, водії та представники інших професій.
«Наш найкращий кейс – це психологиня, яка проводила волонтерські консультації з ВПО, а потім її запросили на роботу, – розповідає Іванна Федорак, фахівець по роботі з волонтерами Карітас Коломия. – З часом вона вирішила повернутися додому, подала резюме у Карітас Київ та нині працює штатним психологом у столичному офісі».
Найбільше волонтерів долучаються до чотирьох напрямків: вантажні роботи, сортування та розподіл гуманітарної допомоги, допомога на публічних заходах, приготування їжі.
Постійні волонтери також активно долучалися до дитячих проєктів та домашньої опіки.
Люди часто навіть не усвідомлюють, як багато вони роблять: з початку повномасштабної війни понад 62 000 активностей було проведено за участі волонтерів.
«У волонтерство приходять на великих емоціях та з гарячим серцем. Йде перша хвиля запалу і бажання, а потім приходить втома. Люди не помічають, як переходять за межі своїх сил, – зазначає Анна Чудовська, менеджер проєктів з розвитку громад Карітасу України.
Кожному волонтеру потрібно це пройти, щоб зрозуміти: не можна допомогти всім. Спасителем є один Ісус Христос, а ми робимо, що можемо».
Про наявність у них симптомів вигорання зазначили лише 9% волонтерів, які прийняли участь в опитуванні. Можливо, це свідчить про те, що в ці складні часи, допомагаючи іншому ми почуваємось наповненішими та щасливішими.
Однак з причинами вигорання, які назвали опитані волонтери, координатори Карітасу України таки планують працювати. Зокрема, були перераховані: особисті проблеми та стан волонтера, важкість спілкування з потребуючими (людьми, які отримують допомогу), велике навантаження та брак часу на виконання завдань, конфлікти чи непорозуміння у команді волонтерів та недосконалість організації роботи.
Щоб запобігати вигоранню волонтери просять частіше проводити спільні заходи та тренінги, долучати їх до корисної зайнятості та зважати на їхні особисті потреби.
13% опитаних сказали, що необхідно надавати психологічну підтримку для профілактики вигорання.
Щоб вдовольнити ці прохання ще з квітня у Карітас України працюють Волонтерські школи.
Перші відбулися у Києві, Львові, Івано-Франківську та Тернополі в рамках проєкту “Розвиток соціального служіння”. Заплановане їх проведення й у інших містах.
«Такі Волонтерські школи дуже потрібні, бо це можливість переключатися, повчитися, поспілкуватися та роззнайомитися. Це підвищує рівень мотивації та натхнення у волонтерів, а ще є профілактикою емоційного вигорання», – пояснює Анна Чудовська.
Карітас України продовжить активно співпрацювати з волонтерами і в подальшому, адже без цієї складової його діяльність буде неповноцінною.
«Карітас тільки тоді є Карітасом, якщо в ньому є волонтери, – зазначає о. Андрій Нагірняк, директор з питань ідентичності та мережі Карітасу України.
Якщо є волонтери значить він виконує те завдання, яке має виконувати. Тобто є не однією з неурядових організацій, а кимось таким, хто має додану вартість тому, що робить».
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати наші благодійні проекти – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/