«Бог був завжди добрим до мене, протягом всього мого життя»
Св. Жозефіна Бахіта
Щороку 8 лютого світ відзначає Міжнародний день молитви за постраждалих від торгівлі людьми. Ця ініціатива, започаткована Папою Франциском у 2015 році, має на меті пролити світло на одну з найболючіших проблем сьогодення – сучасне рабство.
Дата обрана не випадково, адже це день літургійного спомину святої Жозефіни Бахіти. Її доля – це вражаючий шлях від суданської дівчинки, викраденої та проданої в жорстоке рабство, до вільної жінки, яка присвятила себе Богові. Сьогодні вона є всесвітнім символом надії, визволення та духовного зцілення для всіх, хто пройшов через пекло експлуатації.
З нагоди цієї дати ми поговорили з менеджером проєкту «Превенція, захист та допомога вразливим особам, що постраждали від торгівлі людьми в Україні» Ігорем Тридубом про виклики сьогодення у боротьбі з торгівлею людьми, нові форми експлуатації, взаємодії з інституціями, напрацювання та досягнення Карітасу у цьому напрямі.
– Чому 8 лютого є особливим днем у протидії торгівлі людьми і що він означає для вашої роботи?
– 8 лютого – це день, коли ми не просто нагадуємо про проблему, а єднаємося у спільній молитві за тих, хто постраждав від торгівлі людьми. Ми молимося за їхнє здоров’я, душевний спокій та повернення до життя. Символом цього дня є свята Жозефіна Бахіта. Її історія – приклад того, що навіть після жахів рабства можна знайти шлях до свободи та повноцінного життя.
Духовність у нашій роботі має дуже практичне значення. Вона допомагає нашим фахівцям та фахівчиням бути не просто «надавачами послуг», а співчутливими супутниками. Це дозволяє зберігати людиноцентричний підхід: бути поруч із постраждалим морально та психологічно стільки, скільки триватиме шлях до одужання.
Цей день також про солідарність – про те, як різні інституції та структури об’єднуються, щоб викорінити це явище.
– Торгівля людьми — це насамперед втрата людської гідності. Як відбувається шлях її повернення для постраждалих?
– Головним механізмом відновлення для постраждалих є наші працівники та працівниці. Саме вони стають тими людьми, які своєю підтримкою доводять: вихід є. Ми віримо в кожну людину, у її здатність зцілитися, і допомагаємо цей шлях вибудувати, намагаючись стати опорою, яка залишається поруч доти, доки людина знову не відчує власну гідність та цінність.
Важливо розуміти, що шлях відновлення потребує часу і не завжди є простим. Людина ніколи не стане такою, як була «до», адже травма змінює нас назавжди. Проте відновлення можливе до того рівня, на який людина має внутрішній та зовнішній ресурс. За належної підтримки люди повертаються до повноцінного життя — уже з новим, глибоким досвідом.
Окремим викликом на цьому шляху є стигматизація. Це бар’єр, який потрібно долати з двох сторін. З одного боку, постраждалій людині важко відкриватися. З іншого – суспільство має бути готовим прийняти її без осуду. Більшість людей, які пережили експлуатацію, не готові говорити про свій досвід публічно і знаходять підтримку лише в колах «своїх» — тих, хто мав подібний досвід.
Саме тому ми багато уваги приділяємо розповіді про ці історії, часто анонімно. Це допомагає суспільству зрозуміти: люди, які пережили торгівлю людьми, є постраждалими від злочину і потребують поваги та прийняття, а не жалості, зверхнього ставлення чи ігнорування.
– Як війна змінила торгівлю людьми в Україні: нові форми експлуатації та групи ризику?
– Війна принесла нову, дуже жорстку реальність у сферу торгівлі людьми. Ми не бачимо різкого зростання саме класичної примусової праці, натомість дедалі частіше ідентифікуємо цивільних заручників – людей, яких ворог використовував під час війни або змушував до праці на окупованих територіях. Ця тенденція почалася ще у 2014 році, однак із початком повномасштабної війни звернень стало значно більше.
Сьогодні торгівля людьми дедалі більше стає внутрішньою проблемою. На окупованих територіях вербування часто відбувається не через маніпуляції, а через прямі погрози життю людини або її близьких. Якщо говорити про профіль постраждалих, то раніше жінки зверталися по допомогу частіше, ніж чоловіки. Зараз найбільшу групу постраждалих становлять цивільні заручники та військовополонені, які зазнали трудової або сексуальної експлуатації під час війни.
Окремим серйозним викликом залишається цифрове вербування. Воно активно розвивалося ще під час пандемії 2020 року і не збавляє обертів. Через розвиток онлайн-сервісів у зоні найбільшого ризику опинилися підлітки та молодь, які проводять у мережі більшість свого часу.
Війна зробила дітей і підлітків ще більш вразливими. Вони зчитують тривогу та невизначеність майбутнього у дорослих і стають менш стійкими до маніпуляцій. Окупанти активно використовують соціальні мережі та онлайн-ігри для вербування підлітків і втягнення їх у злочинну діяльність. Додатковим ризиком є переїзд дітей та молоді за кордон на навчання без належного нагляду дорослих. У цій ситуації превенція та освіта залишаються нашими головними інструментами захисту.
Головний «гачок», яким у всі часи користуються злочинці, – це вразливість. Війна зробила мільйони людей вразливими, а найпоширенішою темою для маніпуляцій сьогодні є житло. Люди, які втратили дім, часто готові хапатися за будь-яку обіцянку безпеки чи даху над головою – і саме на цьому болю найчастіше грають злочинці.
– Яку роль сьогодні відіграють держава, громадські організації та адвокація у протидії торгівлі людьми?
– Україна докладає значних зусиль у сфері протидії торгівлі людьми, що підтверджують міжнародні звіти. Зокрема, держава стабільно перебуває на другому рівні у звіті Державного департаменту США. Торік розпочалася розробка нової державної програми, яка має консолідувати зусилля всіх залучених структур.
Водночас важливо розуміти, що швидких і «магічних» рішень у цій сфері не існує. Злочинці постійно вдосконалюють свої схеми, тому протидія потребує системної роботи. Серед ключових напрямів — превенція, тобто постійне інформування про ризики як в Україні, так і за кордоном, а також судова реформа, в межах якої можна і варто посилювати покарання та підвищувати мінімальний поріг відповідальності для торгівців людьми.
Важливу роль відіграє і економічний фактор. Люди часто погоджуються на ризиковану, неофіційну роботу через складне фінансове становище, тому система оподаткування та працевлаштування також має значення в контексті зменшення вразливості.
За роки війни діалог між державою та громадським сектором став значно продуктивнішим. Благодійні фонди та громадські організації дедалі частіше залучаються до розробки нормативних актів і обговорення політик. Ми бачимо реальні кроки з боку правоохоронних органів і місцевої влади, спрямовані на те, щоб допомога постраждалим була більш уніфікованою та ефективною.
У цьому процесі Карітас активно займається адвокацією, пропонуючи зміни до законів і постанов, а також напрацьовуючи практичні рішення на основі щоденної роботи з людьми, які постраждали від торгівлі людьми.
– Як кожна людина може захистити себе й інших – і що дає сили продовжувати цю роботу?
– Перший крок у ситуації ризику – тверезо оцінити обставини. Якщо на людину тиснуть маніпуляціями чи обманом, важливо зв’язатися з рідними та звернутися до поліції. Завжди можна телефонувати і на гарячі лінії: 1547 – державну лінію з протидії торгівлі людьми, 527 – національну гарячу лінію, а також 116 – 123 – попередження домашнього насильства та торгівлі людьми. Там можна отримати чітку інструкцію до дій. Якщо близька людина зникає і не виходить на зв’язок, потрібно негайно писати заяву в поліцію.
Водночас важливо вміти розпізнавати так звані «червоні прапорці» у повсякденному житті. Злочинці часто маскують вербування під привабливі пропозиції роботи, навчання, відпочинку чи навіть евакуації. Якщо умови здаються занадто хорошими, бракує деталей про роботу або місце проживання, чи раптом обмежуються контакти з рідними – це серйозні тривожні сигнали. У таких випадках варто довіряти своїй інтуїції, проконсультуватися з фахівцями з протидії торгівлі людьми і, за потреби, відмовитися від пропозиції.
Поширення достовірної інформації також є важливим внеском у протидію торгівлі людьми. Це частина превентивної роботи. Окрім цього, можна долучатися як волонтер до організацій, що працюють у цій сфері, допомагаючи з просвітництвом чи інформаційними матеріалами. Водночас безпосередня боротьба зі злочинцями – це завдання правоохоронних органів, а роль суспільства полягає у пильності та небайдужості до того, що відбувається поруч.
Робота з людським болем потребує внутрішнього ресурсу. Для фахівців важливими є регулярні супервізії, обмін досвідом і професійна психологічна підтримка, а також вміння зберігати баланс між роботою та особистим життям. Адже щоб допомагати іншим, потрібно мати власний ресурс.
Сили продовжувати цю роботу дають люди. Кожна історія відновлення, навіть тиха і непомітна для суспільства, є підтвердженням того, що зусилля мають сенс. Коли людина, яка пережила експлуатацію, знову починає довіряти, будувати плани, усміхатися або просто спокійно спати, це і є те світло, яке пробивається крізь темряву. Велику опору дає команда – фахівці та фахівчині, які щодня працюють з болем, але не втрачають людяності, а також віра в гідність кожної людини й у можливість змін навіть у найтемніші часи.
Бесідувала Світлана Брижа