Життя у стані тривалої напруги, невизначеності, часто за межею бідності, стало вже звичним для багатьох мешканців буферної зони, і не тільки. Коротке та хвилююче слово «стрес» увійшло в повсякдення.
Не перший рік багато організацій, зокрема Карітас України, докладають багато зусиль у напрямку психологічної просвіти, для того, щоб надати інформацію про особливості фізіологічних та психологічних реакцій на стрес, навчити кожну людину, яка приходить на заняття з психологами, відслідковувати свій стан та регулювати його.
Психологи проекту «Забезпечення базових потреб в різних секторах, включно з грошовою допомогою, особливо вразливих людей, що постраждали внаслідок конфлікту на сході України 2019-2021 рр.» Карітасу Донецьк у м. Дніпро запрошують до співпраці населення вже кілька років поспіль.
Приблизно раз на півроку вдається повернутись до тієї ж самої локації. Цікаво, що кожний новий етап роботи, приносить свої особливості взаємодії. Щоразу довіра та цікавість до групової та індивідуальної роботи зростає, з’являються постійні відвідувачі та приходять разом з ними нові. Повторення технік стабілізації, теоретичного матеріалу, доповнення та поглиблення знань дуже важливі.
Створення умов для обміну досвідом, обговорення емоцій та досягнень учасників є важливою складовою психосоціального супроводу. Є учасники, які вдячно сприймають інформацію та практикують вправи, вони природним чином розповсюджують своє позитивне відношення до спілкування з фахівцями та впливають на атмосферу під час роботи груп.
Більшість учасників – це люди похилого віку, які мають свої індивідуальні вікові особливості – психічні або фізіологічні – обмежений слух, зір, фізичну слабкість, нестійку пам’ять, складнощі із сприйняттям інформації тощо. Але й такі учасники залюбки відвідують заняття, бо мають для себе інший інтерес – бути серед людей, відчути позитивний настрій в групі, мати своє місце та час для того, щоб якось проявитися, отримати увагу до своїх почуттів тощо.
За минулий рік ми працювали особливо уважно над цікавим явищем – звуженням сприйняття реальності та відстороненням, про яке так чи інакше говорили різні учасники в різних локаціях. Тривалий багаторічний стрес у багатьох призводить до внутрішньої економії психічної енергії та відмову від усього, що не відноситься до фізичного виживання.
Ситуації непередбачуваної небезпеки можуть викликати жах та лють, що призводить до підвищення конфліктності у родинах та громадах. В цьому випадку важливо дати простір для проявлення емоцій, навчити технікам емоційної стабілізації. І, якщо вдається хоча б на деякий час дістати стану спокою – проаналізувати ситуацію. Навчитись переводити скаргу у проблему та шукати варіанти вирішення.
Часто виснажені емоційно люди не вірять у свій власний ресурс, впадають у стан відстороненого спокою. Тому розширення бачення своєї ситуації надважливе. Розповсюджена проблема – відсутність розуміння своєї значущості та знецінення. Це часто вимушена реакція, як спосіб позбавлення внутрішнього болю та прибирання протиріч, пов’язаних з власною здатністю впливати на своє життя, іноді це пов’язано із втратою сенсу та тимчасовою неможливістю знайти новий.
Тривалий супровід та увага до мешканців буферної зони приносить гарні результати. З’являються об’єднання громадян, які продовжують підтримувати одне одного через створення творчих чи спортивних гуртків, груп взаємопідтримки, проведення спільних свят та чаювань.
Як проект допомагає знайти новий сенс життя
Копачук Галина Вікторівна, 81 рік, Золоте-4 (ім’я та населений пункт змінено). У минулому медична сестра, мати двох синів, має онуків, які живуть у різних куточках країни та за кордоном. Водночас, з початком бойових дій, втратила можливість спілкування з рідними, пережила важкі часи під час окупації селища, в якому мешкає, бачила багато насильства та пережила жах вимушеної ізоляції.
Все життя була поважною людиною, завжди допомагала іншим, бо тепер у селищі отримати медичну допомогу дуже складно, лікарня відсутня, лікарі тільки іноді з’являються у рамках проектів. Нещодавно сама зверталася до лікарів, оскільки з’явилось новоутворення на шкірі, яке діагностували як початок онкологічної хвороби. До найближчого лікаря треба їхати у сусіднє місто, але Галина Вікторівна, як освідчений медик розуміє терміновість, тому не зволікаючи докладає зусиль до лікування. Почуття самотності, тяжке фізичне самопочуття, емоційні переживання – все це є справжнім тягарем. Вражає активність цієї жінки, відкритість та бажання вирішувати проблеми.
Робота з психологами, відвідування занять допомогли подивитись на свою ситуацію по-іншому, зняти емоційну напругу, виробити нові навички переключатися на ресурс, отримувати задоволення від простих та доступних речей, відволікатись та переробляти тяжкі спогади, побачити новий сенс життя – допомагати співмешканцям, самореалізовуватись через творчість тощо.
Історія цієї жінки є майже типовою. Таких героїчних людей дуже багато в маленьких селищах, ізольованих та обмежених у багатьох звичних послугах – медицина, розваги, соціальні служби, комунальні послуги, освіта, безпека тощо. Але ці люди знаходять сили радіти життю, забезпечувати себе необхідним, нехай на недостатньому рівні, але прагнення до дії та активність цих людей вражає.
Інформацію підготувала психолог Анастасія Копилова, Карітас Донецьк (Карітас Сєвєвродонецьк).
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/