«Більшість наших підопічних їдять лише один раз в день, – у нас, – розповідає отець Андрій Будзак, директор Карітасу Надвірна, що в Івано-Франківській області, – без нас вони можливо й не померли б від голоду, але ми для них дуже велика підтримка і допомога».
Благодійна їдальня в місцевому осередку Карітасу працює з 2016 року, за час її роботи приготували близько 100 000 гарячих обідів для потребуючих. Практично на її основі і розвивався Карітас, далі був соціальний гардероб, група взаємодопомоги для родин з дітьми з інвалідністю, заняття для дітей з психологом та вчителем англійської, пізніше з’явилась соціальна пральня, благодійне кафе, де готують каву та печуть круасани.
«Так нас вчив Христос: перше добре діло щодо тіла це голодного нагодувати, голодна людина не може думати про одяг, про умови життя, про родину, роботу чи розвиток, вона думає, лише про їжу», – пояснює отець Андрій.
Серед тих хто приходить до Карітасу їсти бездомні, люди з залежністю, бідні самотні старенькі, люди з інвалідністю, загалом до 40 осіб щодня. Ще частину обідів волонтери організації розвозять по домівках. Багато з тих, хто харчується в Карітасі, соромляться свого становища, але для багатьох з них ці обіди – єдина надія та увага, яку вони отримують від ближніх.
Серед тих, хто підтримує роботу благодійної їдальні місцеві підприємці, небайдужі жертводавці, – Карітас став таким собі «посередником» між тими, хто допомоги потребує та тими, хто готовий ділитись. Отець Андрій впевнений така їдальня потрібна в кожному з осередків Карітасу, «може здаватись, що це не найважливіше, але це не так, завжди знайдуться ті, хто потребує», додає він.
Офіційно в команді Карітасу Мелітополь, що в Запорізькій області, одна людина – директор – молодий священник отець Владислав Ігнатюк. На практиці – це ціла команда волонтерів та благодійна їдальня, яка годує взимку до 40 осіб, серед яких переважно бездомні та узалежнені також вимушені переселенці, самотні матері. За словами директора, соціальна інфраструктура в місті практично відсутня: немає притулку для бездомних, закладу паліативної допомоги, центрів для людей з інвалідністю. Люди живуть на межі бідності, ледве зводять кінці з кінцями і не мають за що поїсти.
З часом стало зрозуміло, що просто давати їжу не досить, так при місцевому Карітасі започаткували групу взаємодопомоги з подолання залежностей. Загалом близько 20 осіб пройшли реабілітацію, яка є запорукою подальшої ресоціалізації, підопічні Карітасу Мелітополь отримали можливість навчатись столярної справи та обробки металу на місцевому підприємстві. Це дозволило їм ставати повноцінними членами громади та реалізуватись в нових умовах життя.
Отець Владислав розповідає, що радянська «спадщина» в регіоні залишила надто серйозний відбиток на спільноті, а складна економічна ситуація змушує людей дбати лише про себе, при цьому не беручи участі в розбудові громади, турботі про спільне благо. Волонтерство та готовність допомагати, ділитись з ближнім сприймається як щось неймовірне. «Ми своїм служінням намагаємось нагадати людям, що людина є особою соціальною – покликаною взаємодіяти з іншими, жити для ближніх, донести, що людина людині не вовк, а брат, ми дуже віримо, що наш приклад стане для когось мотивацією», – підсумовує він.
В Карітасі Полтави працює спеціально обладнана кухня, де навчаються готувати діти та молодь з родин у складних життєвих обставинах та молодь з інвалідністю. Тут також готують благодійні обіди для підопічних, котрі роздають потребуючим. Молодь часто долучається до приготування випічки та різноманітних смаколиків.
«Попри очікування, що головними підопічними благодійної їдальні стануть бездомні, до нас найчастіше приходять самотні старенькі, котрим мізерної пенсії ледве вистарчає на оплату комунальних послуг та придбання ліків. Також є ветерани, вимушені переселенці, люди з інвалідністю», – розповідає Алла Раковецька, керівник проектів місцевого Карітасу.
Карітас Полтава 
Карітас Полтава
«Ці обіди – перш за все любов і увага, а вже потім їжа, – продовжує вона, – коли приїжджаєш на роздачу, то розумієш люди прагнуть спілкування, хочуть пожалітись, розповісти про щось своє, хочуть щоб їх вислухати і зрозуміли. Часто люди окрім їжі отримують й іншу допомогу: теплий одяг або потрібні консультації».
Громада міста дуже активна у підтримці роботи їдальні, як розповідають в Карітасі мало які проекти отримують такий відгук. Навіть студенти, яких прийнято вважати завжди голодними, приносять їжу, щоб поділитись нею. Старші люди приносять консервацію чи овочі, які виростили власноруч. Допомагають підприємці, місцеві компанії. Робота благодійної їдальні у Полтаві є чудовим прикладом того, що разом ми можемо більше, адже поділитись з голодним це найпростіше, що ми можемо зробити, для тих, хто поруч з нами.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/