У нашому суспільстві є теми, про які не дуже приємно говорити вголос, але мовчання коштує комусь свободи або здоров’я. Одна з таких – трудова експлуатація людей з інвалідністю. Координаторка проєктів з протидії торгівлі людьми в Карітасі Чернівецької єпархії Анна Барбазюк пояснює, чому межа між «доброю справою» та злочином іноді стає майже непомітною.
Коли «допомога» стає експлуатацією?
Фахівчиня ділиться реальним кейсом, з яким стикнулася у своїй професійній діяльності.
Хлопець з невеликого села, який рано залишився сиротою: його мати померла, коли він був ще дитиною, а батько загинув на фронті. Через ментальні порушення йому важко говорити, але він дуже працьовитий – косить траву, прибирає подвір’я. Односельці дають йому роботу, і на перший погляд, це виглядає як підтримка.
Але виникає питання: скільки йому платять? Чи знає він ціну своєї праці? Якщо людині платять копійки або просто «годують» за важку роботу, користуючись тим, що вона не може себе захистити – це вже не благодійність. Це експлуатація.
У таких ситуаціях є всі ознаки торгівлі людьми:
– Дія: пропозиція роботи без чіткої оплати.
– Спосіб: використання вразливості та стану здоров’я.
– Мета: отримання вигоди за рахунок того, хто не може чинити опір.
Чому ризики зростають саме зараз?
Через війну людей з інвалідністю в Україні стає більше. Постійний стрес, недосипання та фінансова скрута роблять нас усіх вразливішими. Але для людей з інвалідністю ситуація ще складніша.
Буває й так: людина хоче працювати офіційно, але держава ставить такі вимоги до робочого місця, що бізнес просто не готовий витрачати на це гроші. У підсумку людина опиняється перед вибором: або голодувати, або йти на «сіру» роботу без жодних прав. Саме в цій «сірій зоні» і чекають ті, хто хоче нажитися на чужій біді.
У громадах поза великими містами рівень обізнаності людей щодо власних трудових прав значно нижчий. Випадки трудової експлуатації там трапляються доволі часто, однак залишаються невиявленими, адже постраждалі не звертаються по допомогу та не ідентифікують себе як постраждалих від експлуатації, сприймаючи такі умови як норму.
Усі ці приклади вкотре підкреслюють важливість знання та розуміння власних прав. Підтримка людей з інвалідністю в Україні має бути системною, передусім у сфері захисту прав. Саме тому доцільним є проведення превентивних заходів, спрямованих на інформування населення про базові правила працевлаштування, необхідність укладання трудових договорів, а також про наявні центри допомоги для осіб, які постраждали від трудової експлуатації чи торгівлі людьми.
Де шукати підтримку?
Знати свої права – це перший крок до безпеки. Але не менш важливо знати, куди звернутися, коли потрібна допомога.
В Україні існують острівці безпеки, де допомагають не словом, а ділом. У Благодійний фонд Карітас Київ, Caritas Odesa UGCC, Карітас Чернівецької Єпархії, Карітас Івано-Франківськ, Карітас Тернопіль, Карітас Хмельницький УГКЦ, Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії проводять консультації, роз’яснюють правила безпечного працевлаштування та допомагають тим, хто вже потрапив у біду.
Проєкт «Превенція, захист та допомога вразливим особам, що постраждали від торгівлі людьми в Україні» реалізовується за підтримки 한국카리타스인터내셔널 Caritas Korea, Cáritas Española та агенції CAFOD.
Важливо: Якщо ви або ваші близькі шукаєте роботу і маєте сумніви щодо доброчесності роботодавця – зверніться до Карітасу за консультацією. Це безкоштовно, конфіденційно і може вберегти від фатальної помилки.
#КарітасПротиТоргівліЛюдьми #CaritasAgainstHumanTrafficking
Tags: