На околиці Дрогобича, у затишному будинку, живе 49-річний Левко Крика. Поруч із ним завжди сестра Ліля – його опікунка, підтримка та найближча людина.
У Левка синдром Дауна, однак завдяки інклюзивному середовищу та постійній підтримці близької людини він здобув високу самостійність і чітке відчуття власного місця у світі.
Сад, город і спадок батька – місце, де Левко найсильніший
Більшість дня чоловік проводить на подвір’ї. Сад і город – це місце, де Левко розкривається. Він вміє копати, садити, косити траву, носити воду з колодязя, доглядати рослини. З роками опанував чимало господарських навичок, у тому числі й точіння коси – уміння, яке успадкував від батька.
«Мене тато багато чого навчив: косити, город копати. Тепер я сам саджаю картоплю, цибулю, поливаю город. На свіжому повітрі мені краще, ніж у хаті», – ділиться Левко.
Праця на землі для нього – це і спокій, і відчуття зв’язку з людьми, яких уже немає поруч, але які залишили йому щось важливе. Він мріє працювати на городі або колоти дрова – займатися тим, у чому справді відчуває свою силу.
«Я хотів би працювати. Копати на городі або колоти дрова на одному місці. Я маю інвалідність, тому не можу багато ходити через хвороби ніг і спини», – говорить Левко.
«Дивовижні долоні»: голос, що набув впевненості
Важливим поворотом у житті Левка став інклюзивний центр «Дивовижні долоні», що діє при Благодійному фонді Карітасі Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Чоловік відвідує його вже багато років. І саме тут Левко відчув, що світ значно більший за власне подвір’я.
За словами керівниці «Дивовижних долоней» Людмили Смолень, за роки відвідування центру Левко дуже змінився. «Він став більш відкритим до взаємодії, точніше висловлює думки та впевненіше описує власні потреби», – ділиться пані Людмила.
А на думку сестри Лілії інклюзивний центр здатний творити неймовірні речі, адже саме тут дорослі люди з інвалідністю мають підтримку та відчувають доброзичливість та прийняття.
«Ми дуже цінуємо таку можливість – відвідувати «Дивовижні долоні», – каже Лілія Михайлівна. – Там і тренінги, і майстеркласи, і заняття, як себе захистити, як порахувати гроші, навіть юридичні теми є. А ще літні табори, екскурсії, театри, музеї, бібліотеки. Де ми тільки не були… навіть із Папою Римським зустрічалися! Це дуже розвиває Левчика. Після того, як він став більш комунікабельним, вся вулиця дізналася, що він ходить до Карітасу, де на нього чекають пані Люда, пані Маша, пані Оксана та друзі».
Розмови на старій колоді
Останні сонячні дні перед зимою Левко та Ліля проводять разом у клопотах: прибирають город, планують майбутній сезон. А ввечері присідають на стару колоду у дворі — їхнє улюблене місце для розмов.
У цих тихих діалогах народжується простір, де немає місця обмеженням, а є лише безпека та відчуття того, що ти потрібен. Бажання Левка прості, але в них — мудрість усього людства:
«Що я хочу в житті? Щоб Ліля була зі мною, щоб люди поважали один одного і любили», – каже чоловік.
Історія Левка Крики – це не про теорію інклюзії. Це живий доказ того, що кожна людина має право бути почутою, мати роботу, друзів і повноправно належати до своєї громади. Це історія про те, як любов і праця перетворюють звичайну буденність на справжній маніфест людської гідності.
Інклюзивний центр «Дивовижні долоні» при Карітасі Самбірсько-Дрогобицької єпархії діє в рамках проєкту «SPEEDY – підтримка осіб з інвалідністю в Україні» за підтримки Caritas Italiana.